З визначення кримінального процесу випливають його завдання, які сформульовані в ст.2 КПК України

1. Поняття і завдання кримінального процесу

Кримінальний процес - це врегульована законом діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також інших осіб, спрямована на швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства і громадян від злочинних зазіхань, здійснення правосуддя.

З визначення кримінального процесу випливають його завдання, які сформульовані в ст.2 КПК України:

Охорона прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві. В ході кримінального процесу захищаються права і законні інтереси громадян і юридичних осіб, яким була заподіяна певна шкода. Всім особам, що беруть участь у справі, а особливо підозрюваному й обвинувачуваному, повинні бути пояснені їхні процесуальні права та забезпечена їх реалізація.

Швидке і повне розкриття злочинів.

Викриття винних. На державні органи, що ведуть процес, покладений обов'язок виявити всіх осіб, що вчинили злочин, і встановити винність кожного з них, що є обов'язковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання дійсно винної особи.

Забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожна особа, що скоїла злочин, була притягнута до відповідальності і жоден невинуватий не був покараний. Правильне застосування закону означає суворе дотримання норм кримінально-процесуального, кримінального й іншого законодавства при провадженні по кримінальній справі. Неправильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих по справі рішень і повернення кримінальної справи на ту стадію, де було допущене

2. Історичні форми кримінального процесу

Історична форма кримінального процесу — це форма організації процесу, що обумовлює джерело руху кримінальної справи та основи процесуального статусу її учасників.

Інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес має такі основні ознаки:

• застосування переважно, а то і винятково, імперативного методу правового регулювання кримінально-процесуальних відносин;

• функції обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи зосереджено в одному державному органі;

• суд має право досліджувати кримінальну справу повно і всебічно, незважаючи на межі, визначені обвинувачем щодо осіб і вчинених ними діянь ("принцип неподільності обвинувачення, що випливає із завдання суду з'ясувати істину);

• суду належить право змінювати обвинувачення в значних межах;

• джерелом руху процесу є воля держави (веління закону);

• поняття обвинувачення замінюють приводи до порушення кримінальної справи;

• замість оскарження судових рішень існує ревізійний порядок їх перегляду;

• всі учасники процесу зобов'язуються прагнути встановити матеріальну істину;

• обвинувачений є не суб'єктом, а об'єктом дослідження;

• самостійних сторін немає, тож немає і потреби у змагальності процесу (процес не є судовим спором, перетворюється на безособове дослідження);

• обвинувачений має певні права, однак їх реалізація цілком залежить від державних органів, які ведуть процес;

• доказування перебуває в зародковому стані або діє система формальних доказів;

• визнання обвинуваченим своєї вини — "цариця доказів";

• до обвинуваченого застосовують тортури, підслідне затримання;

• таємність провадження;

• фіксується у письмовій формі.

Змагальний процес поділяють на два види:

1) Обвинувальний процес, для якого притаманними є:

• наявність кримінально-правового спору;

• наявність сторін із різними за змістом інтересами;

• залежність вироку суду від змагання сторін.

Змагання сторін є формальним, оскільки істину встановлюють не за допомогою доказів, а шляхом ордалій (випробування отрутою, вогнем тощо), судового поєдинку або поручительства. Обвинувальний процес був за часів раннього європейського Середньовіччя і класичного феодалізму.

2) Позовний змагальний процес має два підвиди:

- приватно-позовний, в якому передбачено:

• пред'явлення обвинувачення приватною особою;

• формальну рівність сторін, що полягає в однакових можливостях;

• розподіл тягаря доказування між сторонами;

• збирання стороною обвинувачення тільки обвинувальних, а стороною захисту — тільки виправдувальних доказів;

• пасивність суду в доказуванні;

• закінчення процесу в разі визнання обвинуваченим (відповідачем) вини (презумпція істинності визнання).

Приватно-позовний процес існував в античних республіках Греції і Риму. В сучасному українському процесі він виявляється у справах приватного обвинувачення

публічно-позовний процес, що має такі ознаки:

• здійснення функції обвинувачення постійно діючим державним органом (прокуратурою, поліцією тощо), який керується невласним розсудом, а службовим обов'язком;

• активність публічного позивача — обвинувача;

• диспозитивність у розпорядженні предметом позову, тобто обвинуваченням;

• надання процесуальної допомоги потерпілому, а Іноді й заміна його в процесі (домінування публічних інтересів над приватними);

• рівноправність сторін протягом всього періоду провадження у справі.

Публічно-позовний процес існував у Росії за Статутом кримінального судочинства 1864 р. Елементи такого виду змагальної форми процесу впроваджують нині й в Україні.

У змагальному процесі зміст та обсяг обвинувачення визначає обвинувач. Суд розглядає справу не повно і всебічно, а тільки у визначеному обвинувачем обсязі. Це так званий "принцип подільності обвинувачення". Питання про те, яка із історичних форм кримінального процесу виникла першою, до цього часу однозначно не вирішено.

Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) кримінальний процес

У жодній із сучасних держав кримінальний процес у "чистій" історичний формі (інквізиційна, змагальна) не існує. Інквізиційні елементи "змішуються" в різних пропорціях зі змагальними, що дає підставу назвати його процесом змішаної форми.

В юридичній літературі розрізняють два види змішаного кримінального процесу.

1) Процес, в якому досудове (попереднє) розслідування побудовано суто на інквізиційних, а судові стадії — на змагальних засадах.

Основні риси:

• в досудовому провадженні не допускається захисник;

• обвинувачений та інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи тільки по завершенні досудового розслідування;

• заборонено судове оскарження учасниками досудового розслідування дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес.

2) Процес, у досудовому провадженні якого є елементи змагальності, а саме:

• допускається захисник (із моменту ознайомлення з матеріалами закінченої розслідуванням кримінальної справи або пред'явлення обвинувачення, або затримання, або порушення кримінальної справи щодо особи);

• заінтересованим учасникам досудового розслідування за їх клопотанням ще до закінчення розслідування може бути надано певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення);

• всім учасниками досудового розслідування надано право на оскарження до суду дій і рішень органів досудового розслідування.

Саме така форма кримінального процесу діє тепер в Україні.

3. Предмет доказування в кримінальному процесі

Предмет доказування – сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі.
При провадженні попереднього слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи і суді підлягають доказуванню:
1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) ;
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують його особу;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров‘я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст.64);
5 ) причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23).
Ці обставини конкретизуються в КПК стосовно справ про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх (ст.433, 448), осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (ст.417, 420). Окреслений в ст.23 і 64 предмет доказування є загальним, єдиним для всіх стадій кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку).
З предметом доказування тісно пов‘язане поняття меж доказування (дослідження) обставин кримінальної справи. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою, як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів і їх джерел, необхідних для цього.

Межі доказування – обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. Неправильне визначення меж доказування може потягти за собою його звуження чи безпідставне розширення. Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об‘єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК) однакові як для стадії попереднього розслідування., так і для стадії судового розгляду, то в принципі і межі доказування в цих стадіях мають бути однаковими, але процесуальна діяльність має дослідницький, пошуковий характер, а також межі можуть бути визначені неточно. Ст.275 КПК “Межі судового розгляду”, за якою розгляд справ у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано суду, - встановлює в дійсності не межі доказування в суді, а тільки обмеження щодо осіб і діянь, які розглядаються судом і за які вони можуть бути засуджені.

4. Потерпілий, його права та обов’язки

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду. При визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд – ухвалу. Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, справі давати показання у справі.

Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді.

В справах, передбачених ч1 ст27 цього кодексу, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення.

Потерпілий може брати участь у судових дебатах в усіх справах, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач.

У справах про злочин, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.

У постанові або ухвалі треба зазначити, яку конкретну шкоду (моральну, фізичну чи майнову) заподіяно особі. Лише після визнання особи потерпілим вона стає учасником процесу і набуває передбачених законом прав та обов’язків. Визнання особи потерпілим залежить від її віку, фізичного або психічного стану. В разі фактичного заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди особа має визнаватись потерпілим і в справах про приготування до злочину або замах на вчинення злочину. Звільнення хабародавців від кримінальної відповідальності за мотивами вимагання хабара або добровільної заяви про його дачу не означає відсутності в діях цих осіб складу злочину. Тому вони не можуть визнаватися потерпілими і не вправі претендувати на повернення їм цінностей, переданих у вигляді хабара. Для визнання особи потерпілим закон не вимагає її заяви. Особа має бути визнана потерпілою негайно після того, як у справі будуть зібрані докази, що злочином, готуванням до нього або замахом на його вчинення їй заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Якщо злочином заподіяну майнову шкоду фізичній і вона пред’явила цивільний позов у кримінальній справі, ця особа визнається одночасно і потерпілим і цивільним позивачем (ч1 ст50 КПК).

Юридичні особи за чинним законодавством не можуть бути визнані потерпілими.

В разі заподіяння їм майнової шкоди вони визнаються лише цивільними позивачами. Близькі родичі потерпілого, який загинув внаслідок злочину, також визнаються потерпілими в установленому законом порядку. Вони користуються тими ж правами, що й інші потерпілі. Вичерпний перелік близьких родичів міститься в п11 ст32 КПК.

Потерпілими можуть бути визнані за їх бажанням усі вони або тільки хтось з них. З моменту визнання її потерпілим особа вправі мати представника, зокрема з числа адвокатів. Представник потерпілого користується всіма тими правами, що й потерпілий (крім права давати показання), і може діяти в кримінальному процесі як поряд з ним, так і замінюючи його. Представник потерпілого не може діяти на шкоду інтересів останнього, повнолітній і дієздатний потерпілий в будь-який час може відмовитися від представника і продовжити захист своїх інтересів самостійно. В разі невизнання або несвоєчасного визнання особи потерпілим або незабезпечення наданих йому законом прав, а також за наявності інших порушень, які потягли істотну неповноту чи неправдивість розслідування і які не можна усунути в судовому засіданні, справа підлягає поверненню на податкове розслідування (ст246, 281 КПК).

Потерпілий зобов’язаний: з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора, судді та суду; давати правдиві показання; підкорятись розпорядженням судді та головуючого і додержуватись порядку під час судового засідання. За неявку без поважних причин до слідчих органів і суду потерпілий може бути підданий приводу (ч3 ст72 КПК), за злісне ухилення від явки, непідкорення розпорядження головуючого, порушення порядку під час судового засідання – адміністративному стягненню (ст185-3, 185-4 КпАП), за дачу завідомо неправдивих показань – кримінальній відповідальності (ст78 КК).

5. Захисник, його права та обов’язки

Захисник зобов’язаний використовувати передбачені в цьому Кодексі та в інших законодавчих актах засоби захисту з метою з’ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого та надавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допуску до участі у справі захисник має право:

1) до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним конфіденційне побачення, а після першого допиту — такі ж побачення без обмеження їх кількості та тривалості;

2) мати побачення з засудженим чи з особою, до якої застосовано примусові заходи медичного чи виховного характеру;

3) ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред’явлення обвинувачення, а після закінчення досудового слідства — з усіма матеріалами справи;

4) бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій — з дозволу дізнавача, слідчого;

5) застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи суду;

6) брати участь в судових засіданнях;

7) ставити в судовому засіданні питання підсудним, потерпілому, свідкам, експерту, спеціалісту, позивачу і відповідачу, брати участь у дослідженні інших доказів;

8) подавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, оскаржувати дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду;

9) виступати в судових дебатах;

10) знайомитися з протоколом судового засідання та подавати на нього зауваження;

11) знати про принесені в справі подання прокурора, апеляції, подавати на них заперечення;

12) брати участь в засіданнях суду при апеляційному розгляді справи;

13) збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази в справі, в тому числі запитувати і одержувати документи чи їх копії від громадян та юридичних осіб, знайомитися на підприємствах, в установах, організаціях, об’єднаннях громадян з необхідними документами, крім тих, таємниця яких охороняється законом, одержувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань, опитувати громадян.

Захисник зобов’язаний з’являтися для участі у виконанні процесуальних дій, в яких його участь є обов’язковою. У разі неможливості з’явитися у призначений строк, захисник зобов’язаний заздалегідь повідомити про це та про причини неможливості явки дізнавачу, слідчому, прокурору, суду.

У разі неявки захисника, слідча дія, участь в якій захисника не є обов’язковою, виконується без нього.

Захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням його обов’язків.

Захисник зобов’язаний не перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до дачі завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від дачі висновку чи дачі завідомо неправдивого висновку, іншим чином сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Він також повинен дотримуватися встановленого порядку при розслідуванні та судовому розгляді справи.

Після допуску до участі в справі захисник — адвокат вправі відмовитися від виконання своїх обов’язків лише у випадках:

1) коли є обставини, які згідно зі статтею 61 цього Кодексу виключають його участь у справі;

2) коли він свою відмову мотивує недостатніми знаннями чи некомпетентністю.

Документи, пов’язані з виконанням захисником його обов’язків при участі в справі не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню дізнавачем, слідчим, прокурором чи судом без його згоди.

6. Принцип недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

До об'єктів правового захисту відносять:

1) сфера особистого життя людини;

2) житло людини;

3) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної кореспонденції тощо.

Положення, що закріплюють даний принцип, містяться у ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Європейської конвенції про права людини, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права людини, а також ст. 30, 31, 32 Конституції України, ст14-1 КПК.

Сфера особистого життя – це такі обставини життя громадянина, які він сам не вважає за потрібне або можливе піддавати розголосу, такі, що носять конфіденційний характер.

Захист сфери особистого життя містить у собі:

а) неприпустимість збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди;

б) надання людині права на ознайомлення з зібраною про неї інформацією;

в) надання права на витребування, знищення та спростування конфіденційної інформації;

г) судовий захист порушених прав;

д) відшкодування моральної шкоди, заподіяної втручанням до сфери особистого життя і використанням конфіденційної інформації.

У силу ст. 32 Конституції України “не допускається збір, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і тільки в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини”.

У відповідності до ст. 31 Закону України “Про інформацію” громадяни мають право “знати в період збору інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються”.

Аналіз нормативних актів дає підставу для висновків про те, що неприпустимо ніяке втручання в сферу інтимного, сімейного й іншого особистого життя людини в межах її житлового помешкання та в місцях її самотності. Є недозволеними фото- або відеозйомки особи без згоди об'єкта зйомки. Не дозволяється прослуховування розмови людей у їхньому житлі. Інформація, що отримана при цьому, буде мати юридично незначний характер і не підлягає використанню в якості доказів.

Виняток із правила передбачено Законом України “Про оперативно-пошукову діяльність”, яким оперативним підрозділам надане право спостереження в громадських місцях і здійснення при цьому технічного документування. Але такий збір інформації про особу без її згоди дозволяється тільки в громадських місцях і лише в рамках оперативно-пошукової діяльності, здійснюваної з метою забезпечення безпеки держави і захисту громадян від злочинних зазіхань.

Недоторканність житла. Під житлом громадянина розуміються житлові приміщення (квартира, будинок, котедж, палац, дача), підсобні помешкання і присадибні ділянки, що прилягають до даних об’єктів та утворюють єдиний житловий комплекс, а також тимчасові житлові приміщення (гуртожиток, номер готелю).

В силу ст. 30 Конституції України “кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла або іншого маєтку особи, проведення в них огляду або обшуку інакше як по мотивованому рішенню суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із порятунком життя людей і майна або із безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у скоєні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла особи, проведення в ньому огляду й обшуку”.

Згідно чинного законодавства в невідкладних випадках обшук винятково може бути здійснений за постановою слідчого або органа дізнання з наступним повідомленням прокурора в добовий термін про факт і результати обшуку. Відомості, що отримані в результаті обшуку, за умови дотримання встановлених законом правил його проводження, мають значення доказів. Законом України “Про оперативно-пошукову діяльність” (п.7 ст. 8) оперативним підрозділам МВС, СБУ та інших органів надається право “негласно виявляти і фіксувати сліди тяжкого злочину ... шляхом проникнення оперативного робітника до приміщення”. Такі дії неприпустимі у відношенні житла громадянина. А якщо вони і були проведені, то отримана в результаті їх здійснення інформація є юридично незначною і не може мати значення для доказування, оскільки вона отримана поза встановленим Конституцією й КПК України гарантій недоторканності житла. Ст. 14-1 КПК України визначає, що обшук і огляд приміщень громадян можуть відбуватися тільки на підставах і в порядку, встановлених дійсним Кодексом.

Таємниця листування, телефонних переговорів, телеграфної й іншої кореспонденції. Під листуванням громадян розуміються поштові відправлення: листи, телеграми, посилки, бандеролі тощо. Під телефонними переговорами припускається будь-яка інформація, що передається по технічних каналах зв'язку (телефон, мобільний зв'язок) за допомогою усного мовлення.

Під телеграфною й іншою кореспонденцією розуміється будь-яка інформація, що передається по технічних каналах зв'язку в знаковій формі або кодованому вигляді (комп'ютерна мережа зв'язку, телеграф тощо). В силу ст. 31 Конституції України “кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції”. Винятки можуть бути встановлені тільки судом у випадках, передбачених законом, із метою запобігти злочину або встановити істину при розслідуванні кримінальної справи, якщо іншими засобами одержати інформацію неможливо.

7. Поняття досудового розслідування

Досудове (попереднє) розслідування — це одна із стадій кримінального процесу, сутність якої полягає в тому, що уповноваженими на те посадовими особами та органами держави у відповідних формах здійснюється суворо регламентована законом діяльність, спрямована на досягнення мети кримінального судочинства. Іншими словами, досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об’єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.
Юридичною підставою для провадження досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування як процесуальна діяльність має дві поєднані завданнями і процедурою форми — досудове слідство і дізнання.

Досудове слідство є провідною і головною формою досудового розслідування, що здійснюється слідчими відповідних органів — прокуратури, МВС України, Служби безпеки України, податкової міліції.

Дізнання здійснюють органи дізнання, вичерпний перелік яких наведений у ст. 101 КПК України, а фактично — призначеною начальником органу дізнання особою (оперуповноваженим карного розшуку, інспектором державної автоінспекції, офіцером — дізнавачем Збройних Сил, помічником капітана на судні) із затвердженням ним найважливіших процесуальних рішень у справі (про порушення, зупинення, закриття справи, передання справи для провадження досудового слідства тощо). На відміну від дізнавача слідчий при провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і слідчих дій приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне виконання.
Фактичні дані, одержані при розслідуванні в будь-якій з цих форм, мають однакову доказову силу при прийнятті процесуальних рішень судом.

Досудове розслідування передує провадженню в суді і покликане забезпечити його успішне проведення, однак його не можна розглядати тільки як стадію, провадження якої здійснюється до суду і для суду. Ця стадія має особливості, що свідчать про її самостійний характер, зокрема, вона:

1) має свої самостійні завдання, які випливають із загальних завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК);

2) чітко окреслені межі в системі кримінального процесу - з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань до винесення рішення, яким завершується провадження розслідування (в ряді випадків кримінальне провадження отримує й своє вирішення по суті, коли провадження в ньому закривається при наявності до того законних підстав);

3) свій зміст та свою процесуальну форму;

4) характеризується колом суб'єктів, які беруть в ній участь;

5) характеризується колом специфічних рішень, що можуть бути прийняті після закінчення досудового розслідування: закриття кримінального провадження, звернення прокурора до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, або звернення прокурора до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру або клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.

8. Принцип безпосередності судового розгляду

Принцип безпосередності судового розгляду визначає порядок дослідження та сприйняття матеріалів цивільної справи судом. Згідно зі статтею ЦПК, суд першої інстанції зобов'язаний безпосередньо дослідити докази у справі: заслухати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів, ознайомитися та вивчити письмові докази, оглянути і дослідити речові докази.

Цей принцип складається з двох вимог: вимоги до матеріалів справи та до складу суду.

Перша зводиться до того, що для встановлення достовірності обставин справи суд повинен прагнути одержати фактичні дані з першоджерела відомостей. Наприклад, за наявності копії документа і його оригіналу перевага має віддаватися останньому. Якщо є очевидець події і особа, якій відомості про обставини справи відомі від іншої особи, суд повинен викликати свідка-очевидця. Особисте, безпосереднє сприйняття даних із першоджерела дозволяє суду з більшою вірогідністю зробити висновок про обставини цивільної справи. Тому і рішення суду має базуватися на обставинах і доказах, досліджених у судовому засіданні. Одержання ж фактичних даних з «других рук» містить у собі небезпеку одержання перекручених відомостей про обставини справи, а тому і можливість постановления необгрунтованого і незаконного судового рішення. Разом з тим слід мати на увазі, що іноді безпосереднє сприйняття фактичних даних судом, який розглядає справу, неможливе або недоцільне. Для подібних випадків цивільний процесуальний закон передбачає окремі винятки з принципу безпосередності. Так, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, або свідків, які проживають поза районом знаходження суду, який розглядає дану справу, не в змозі з поважних причин з'явитися у судове засідання, їх може допитати суд у місці проживання за судовим дорученням (стаття 132 цього Кодексу). Свідок може бути допитаний у місці його перебування, якщо внаслідок хвороби, старості, інвалідності або інших поважних причин він не може з'явитися за викликом суду, який розглядає цивільну справу. У цих випадках суд одержує відомості про факти не з першоджерела, а з відповідних протоколів, оголошених у судовому засіданні.

Друга вимога даного принципу - вимога до складу суду - полягає у тому, що у разі колегіального розгляду справи склад суду від початку і до закінчення справи повинен бути незмінним. При одноособовому розгляді справи вона має бути розглянута від початку до кінця одним суддею. Тільки судді, які досліджували обставини справи, можуть брати участь у постановленні підсумкового процесуального документа-рішення або ухвали (п. 2 ст. 311 і п. 2 ст. 338 ЦПК). Якщо клопотання про відвід судді (суддів) задоволене або суддя (один із суддів) вибуває із процесу з іншої причини (хвороба, відрядження і т. ін.), то розгляд даної справи необхідно починати спочатку.

9. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, права на захист

Відповідно до кримінально­процесуального законодав­­ства підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право на захист. Цей принцип означає, що на слідчого, прокурора, особу, яка провадить дізнання, покладено обов’язок сприяти реалізації права обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист.

Забезпечення права на захист є важливою гарантією об’єктивного розгляду справи й запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних.

У змісті цього принципу можна виділити окремі аспекти. По­перше, закон передбачає значний обсяг прав, що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) за його бажанням самостійно захищатися від висунутого обвинувачення.

Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) має право:

1) знати, у чому він обвинувачується;

2) давати пояснення по суті висунутого обвинувачення або відмовитися від дачі свідчень та відповідей на запитання;

3) надавати докази;

4) заявляти клопотання;

5) мати захисника й побачення з ним наодинці до першого допиту;

6) знайомитися з усіма матеріалами справи;

7) заявляти відводи;

8) подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;

9) підсудний має право на останнє слово.

По­друге, на органи, які висунули обвинувачення, покладається обов’язок:

1) до першого допиту обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) пояснити йому право мати захисника; 2) надати можливість обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) захищатися встановленими законом способами;

3) особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор зобов’язані забезпечити охорону особистих і майнових прав обвинуваченого (підозрюваного, підсудного).

Таким чином, принцип забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист значною мірою спирається на обов’язок посадових осіб сприяти реалізації цих прав.

По­третє, свої права обвинувачений (підозрюваний, підсудний) може реалізувати через запрошення захисника (або надання державою захисника у випадках, коли за законом його участь є обов’язковою).

Закон містить норму, яку також можна трактувати як реалізацію принципу забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист, а саме: прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, повинні використати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, що не тільки викривають, а й виправдовують обвинуваченого, не тільки обтяжують, а й пом’якшують його відповідальність.

10. Принцип незалежності і недоторканості суддів і підкорення їх лише закону.

При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил – незалежності суддів та підкоренні їх тільки законові.
Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організацій посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і прийнятті рішення суд є незалежним від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу в апеляційному порядку, незалежні також від вищестоящого суду, котрий не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути ухвалене при новому розгляді справи.

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону). Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (аналогія права).

11. Слідчий суддя

Суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

Новий КПК України покладає на слідчого суддю значний об’єм функцій та обов’язків, які він має виконувати. Функції слідчого судді, які він здійснює в ході кримінального провадження, можна умовно поділити на кілька груп:

1. Розгляд питань, які стосуються застосування, зміни чи скасування заходів забезпечення кримінального провадження (у тому числі й запобіжних заходів);

2. Нагляд за дотриманням законності в питаннях затримання особи та утримування її під вартою;

3. Надання дозволів на вчинення окремих слідчих дій в ході досудового розслідування;

4. Розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування;

5. Вирішення питань щодо поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник та щодо направлення особи до медичного закладу для проведення психіатричної експертизи;

6. Функції слідчого судді в межах міжнародного співробітництва під час кримінального провадження;

Відповідно до змісту розділу II КПК України виключно слідчий суддя під час досудового розслідування у справі за клопотанням відповідних осіб (як правило, слідчого за узгодженням цього клопотання з прокурором) вирішує питання про застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження як: привід, накладення грошового стягнення, тимчасове обмеження підозрюваного у користуванні правом на керування транспортним засобом або судном, відсторонення від посади особи, тимчасовий доступ до речей і документів, тимчасове вилученням майна, арешт майна, затримання особи.

Окремо необхідно указати, що виключно слідчим суддею в ході досудового розслідування за клопотанням слідчого, яке узгоджене з прокурором, вирішуються питання про застосування таких особливих заходів забезпечення кримінального провадження як запобіжних заходів. Зокрема, таких як:

- особисте зобов’язання

- особиста порука

- застава

- домашній арешт

- тримання під вартою

12.Учасники кримінального провадження.

Сторона обвинувачення

1) Прокурор

Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові та інші фізичні особи зобов’язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення прокурора.

2) Орган досудового розслідування

Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи:

· органів внутрішніх справ;

· органів безпеки;

· органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства;

· органів державного бюро розслідувань.

Сторона захисту

1)Підозрюваний, обвинувачений

Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

2) Виправданий, засуджений

Виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

Засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.

3) Законний представник підозрюваного, обвинуваченого

Якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній або особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник.

4) Захисник

Захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію).

5) Потерпілий і його представник

Потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Інші учасники кримінального провадження

1) Заявник

Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

2) Цивільний позивач

Цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила цивільний позов.

3) Цивільний відповідач

Цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред’явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.

4) Представник цивільного позивача, цивільного відповідача

Представником цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні може бути:

особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником;

керівник чи інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю - у випадку, якщо цивільним позивачем, цивільним відповідачем є юридична особа.

5) Законний представник цивільного позивача

Якщо цивільним позивачем є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, її процесуальними правами користується законний представник.

6) Свідок

Свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.

7) Перекладач

У разі необхідності у кримінальному провадженні перекладу пояснень, показань або документів сторони кримінального провадження або слідчий суддя чи суд залучають відповідного перекладача (сурдоперекладача).

8) Експерт

Експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об’єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.

9) Спеціаліст

Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

10) Секретар судового засідання

11) Судовий розпорядник

13) Міжнародні стандарти прав і свобод людини та принципи кримінального процесу України

Міжнародні стандарти прав людини — це закріплені у міжнародних актах і документах, текстуально уніфіковані й функціонально універсальні (для певних міжнародних об’єднань держав) принципи та норми, які за посередництвом вельми абстрактних, здебільшого оціночних, терміно-понять фіксують мінімально необхідний або бажаний зміст і/чи обсяг прав людини, зумовлювані досягнутим рівнем соціального розвитку та його динамікою, а також встановлюють позитивні обов’язки держав щодо їх забезпечення, охорони й захисту та передбачають за їх порушення санкції політико-юридичного чи політичного характеру.

Традиційно в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють на конституційні (закріплені в Конституції держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).

 

В основу міжнародних стандартів з прав людини покладені такі загальновизнані принципи, як: повага суверенітету держави; неприпустимість втручання у внутрішні справи держави; самоврядування народів та націй; рівноправність всіх людей та заборона дискримінації; рівність прав і можливостей чоловіків та жінок; дотримання прав людини, навіть, за умови збройних конфліктів і відповідальність за злочинні порушення прав людини. Значення наведених принципів полягає у тому, що вони є основою розроблення прав людини та їх закріплення у національному законодавстві, а також є критерієм законності діяльності держави у сфері прав людини.

Основу міжнародних стандартів у сфері прав людини складають норми природного права, що включає ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Ці норми закріпляються правовою системою кожної держави. До них належать:

· фундаментальні права і свободи, зафіксовані у Загальній декларації та пактах про права людини;

· демократичні принципи та норми організації і діяльності державної влади, основними серед яких є народовладдя, розподіл влад, верховенство права, проголошення народу єдиним джерелом влади та наявність незалежних від влади органів правосуддя.

Таким чином, міжнародні стандарти у сфері прав людини складаються із сукупності принципів та норм, що встановлюють:

· права та свободи людини в різноманітних сферах життєдіяльності;

· обов'язки держави із забезпечення та дотримання прав людини без будь-якої дискримінації як у мирний час, так і у період збройних конфліктів;

· загальні принципи природного права;

· відповідальність за злочинне порушення прав людини;

· напрями розвитку та розширення сфери прав людини;

· напрями посилення контрольного механізму за виконанням державами взятих на себе зобов'язань у сфері прав людини.

На їх основі кожна держава зобов'язана упорядкувати чинне законодавство, усунути протиріччя з нормами міжнародного права, відмінити застарілі норми, ліквідувати прогалини.

Саме вказана діяльність держав забезпечить реальність та ефективність міжнародних стандартів у сфері прав людини.

Принципи кримінального процесу України

· Принцип законності

· Рівність громадян перед законом і судом

· Здійсненні правосуддя тільки судом

· Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові гарантовано Конституцією та законами України (ст.ст. 126, 129 Конституції України, ст.18 КПК)

· Колегіальний та одноособовий розгляд справи
Принцип охорони честі, гідності, недоторканності приватного життя

· Принцип права на свободу та особисту недоторканість

· Принцип недоторканності житла

· Принцип забезпечення обвинуваченому права на захист

· Принцип презумпції невинуватості

· Принцип змагальності судового розгляду

· Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду

· Принцип обов’язковості рішень суду

14) Застава як запобіжний захід: поняття, підстави та порядок застосування

Полягає у внесенні на депозит органу досудового розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.
У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'ясняють його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю — у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і що у разі невиконання нею своїх обов'язків заставу буде звернуто в дохід держави.
Запобіжний захід у вигляді застави щодо особи, яка перебуває під вартою, до направлення справи до суду може бути обраний лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду — судом.
Заставодавець може відмовитися від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в дохід держави. У цьому разі він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.
Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в дохід держави. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в дохід держави.

За змістом ст.154 КПК застосування чи незастосування застави повністю залежить від розсуду особи чи органу, в провадженні яких перебуває справа. Суд повинен вирішувати це питання (з наведенням відповідних мотивів) у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу, яка притягується до відповідальності, й інших обставин справи та обирати цей запобіжний захід замість тримання під вартою лише тоді, коли є всі підстави вважати, що він може забезпечити належну поведінку підсудного та виконання ним процесуальних обов'язків, а також ви-конання вироку.

Застава замість тримання під вартою щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні тяжких насильницьких злочинів чи рецидивістів у складі організованих груп, а також щодо рецидивістів та осіб, які раніше намагались ухилитися від правосуддя, може застосовуватись лише у виняткових випадках.

15) Учасники судового провадження

Учасники судового провадження - це особи, що беруть у ньому участь і володіють передбаченими законом процесуальними правами та обов'язками.

Сторони кримінального провадження:

1) з боку обвинувачення:

• слідчий,
• керівник органу досудового розслідування,
• прокурор, а також
• потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених КПК;

2) з боку захисту:

• підозрюваний,
• обвинувачений (підсудний)
• засуджений,
• виправданий,
• особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування,
• їхні захисники та законні представники;

3) потерпілий, його представник та законний представник,

4) цивільний позивач, його представник та законний представник,

5) цивільний відповідач та його представник, а також

6) інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених КПК, здійснюється судове провадження

16) Поняття доказів та їх джерел. Належність і допустимість доказів.

Докази — це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані. Факт — це явище об'єктивної соціальної дійсності. Вони існують незалежно від того, чи знають про них особи, що здійснюють судовий розгляд. Фактичні дані, тобто відомості про факт — це інформація, за допомогою якої пізнається факт, що має значення для вирішення справи.

Отже, докази — це інформація про обставини у справі, яка одержана судом із джерел — засобів доказування. На підставі цієї інформації суд встановлює наявність або відсутність: обставин, якими сторони, а також інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги та заперечення; інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Оскільки докази є інформацією, вони можуть бути правдивими або неправдивими. Суд, встановлюючи обставини у справі, оцінює докази, щоб визначити, які з них є правдивими, та відкинути неправдиві.

Залежно від джерела одержання відомостей про обставини приватноправового спору докази можуть бути особистісними, речовими та змішаними.

Особистісними є докази, які походять від конкретної особи, наприклад, від свідків, сторін, третіх осіб тощо.

Речовими є докази, що пов'язані з об'єктами матеріального світу, речами (письмові та речові докази). Речовими доказами є предмети, які в силу свого зв'язку із подією та обставинами, що є предметом судового розгляду, сприяють правильному вирішенню справи у суді та приєднані до справи як докази спеціальним документом.

Змішаними є докази, які поєднують в собі ознаки і різні види доказів. Так, до змішаних доказів можна віднести, наприклад, висновок експерта, повідомлення, надіслане за допомогою засобів стільникового зв'язку, диск із записаним на ньому файлом тощо.

Залежно від зв'язку доказів із обставинами, що підлягають доказуванню (за зв'язком із предметом доказування), докази можуть бути прямими та непрямими (опосередкованими, побічними).

Прямі докази — це докази, які однозначно вказують на наявність чи відсутність певних фактичних обставин приватноправового спору.

Непрямі докази — це докази, які дозволяють зробити припущення про наявність чи відсутність певної обставини.

Залежно від способу утворення (процесу формування) докази можуть бути первинними (первісними) та похідними.

Первинні докази — це докази, що безпосередньо формуються під впливом подій (досліджуваних фактів), які встановлюються та перевіряються у судовому засіданні. Первинні докази — це першоджерела, які вбирають в себе фактичні обставини і фіксуються на відповідному носієві інформації (наприклад, показання свідка, який був очевидцем події, оригінал документа).

Похідні докази — це докази, які відтворюють зміст іншого доказу, тобто несуть у собі інформацію, що зафіксована в них не внаслідок самих обставин, а внаслідок перенесення даних з іншого джерела (наприклад, показання свідка, який не був безпосереднім очевидцем події, але одержав інформацію про неї від інших осіб, копія документа). Похідні докази можна використовувати для перевірки первинних доказів.

Залежно від мети доказування докази можуть бути основними та протилежними (контрдокази).

Основні докази — це докази, що підтверджують наявність чи відсутність певної обставини.

Протилежні докази — це докази, то спростовують основний доказ. Наявність основного та протилежного доказу щодо певної обставини дає можливість зробити висновок, що принаймні один з них є неправдивим, а тому вони потребують перевірки іншими доказами. За відсутності такої можливості та в разі однакової переконливості основного і протилежного доказу суд може визнати недоведеною наявність чи відсутність обставин, що підтверджуються основним доказом.

Крім того, за змістом докази можуть бути безпосередніми та побічними; залежно від характеру отриманої суб'єктом інформації докази можуть бути опрацьованими (концентрованими) та звичайними; залежно від методів виявлення докази можуть бути безпосередніми та опосередкованими.

Під час розгляду та вирішення приватноправового спору фактичні обставини справи встановлюються за допомогою чітко визначеного кола засобів доказування. Засоби доказування є зовнішнім виявом доказів, їх також називають джерелами доказів, тобто джерелами, з яких суд отримує фактичні дані (докази).

Процесуальною формою доказів є визначені цивільним процесуальним законом засоби доказування, в яких містяться фактичні дані, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

У цивільному процесі засобами доказування є:

· Пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків;

· Показання свідків;

· Письмові докази;

· Речові докази, зокрема звукозаписи і відеозаписи;

· Висновки експертів.

ЦПК у ст. 58 встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи. Правила належності доказів спрямовані, насамперед, на досягнення процесуальної економії через усунення з судового розгляду доказів, які не мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що належать до предмета доказування. Суд має відібрати лише ті докази, що містять інформацію щодо предмета доказування, виключивши з процесу доказування докази, що не належать до справи, наявність яких ускладнює процес доказування, встановлення дійсних обставин справи, затягує розгляд справи. Значення ознаки належності полягає в тому, що вона дозволяє правильно визначити обсяг доказового матеріалу, відібрати лише ті докази, які дійсно потрібні для встановлення фактичних обставин справи. Тобто належність доказів — це наявність їхнього значення для цивільної справи.

Для визначення належності доказів необхідно, насамперед, з'ясувати, чи мають значення для справи фактичні дані, для встановлення яких пропонуються джерела та засоби доказування, а вже після цього треба визначити, чи можуть підтвердити ані заперечити докази-факти, що стосуються справи.

Належними є докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи (наприклад, вказують на причини пропуску строку позовної давності) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Такі докази мають входити до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Правило про належність дає можливість суду не тільки уникати перевантаження цивільної справи зайвими доказами, що не стосуються предмета доказування, але й не допускати зловживань з боку недобросовісної сторони або її представника правом подавати докази з метою заплутати чи затягнути процес провадження у справі.

Належність доказів — правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Визначеність обставин, що підлягають встановленню для здійснення процесуальних дій, полегшує виокремлення належних доказів. Однак і для здійснення окремих процесуальних дій можуть бути передбачені оціночні категорії. Оціночний характер доказів викликає багато труднощів у процесі доказування і часто є підставою для скасування рішень судів у апеляційному або касаційному порядку.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Допустимість доказів має загальний та спеціальний характер.

Загальний характер допустимості означає, що у всіх справах повинна дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом джерел і засобів доказування з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (дотримання процесуальної форми доказування). Відповідно, порушення цих вимог призводить до визнання доказів недопустимими.

Спеціальний характер допустимості — це правила, які приписують використання певних доказів для встановлення обставин справи або забороняють використання певних доказів (негативна допустимість). Позитивна допустимість може бути передбачена у випадках, коли закон зобов'язує провести судово-психіатричну експертизу тощо. Докази, одержані з порушенням порядку, встановленого нормами матеріального та процесуального права, є недопустимими.

За допомогою допустимості обмежується коло відомостей щодо обставин справи, які сторона в спорі може надати як судові докази на підтвердження своїх заяв. При цьому відомості, одержані з порушенням порядку, залишаються поза колом судових доказів. Метою такого обмеження є, насамперед, забезпечення достовірності судових доказів, достатньої для того, щоб використовувати ці докази в судовому доказуванні та робити висновки щодо існування або неіснування юридичних фактів, що становлять предмет доказування.

Ще однією метою, яка досягається за допомогою правил допустимості, є захист прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі. Найважливішою умовою допустимості доказів є дотримання принципу змагальності та рівноправ'я сторін, закріпленого в Конституції. Порушення цих правил може спричинити визнання одержаних доказів недопустимими та позбавити їх доказової сили.

Отже, допустимість доказів — це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, то пропонує обов'язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин справи при здійсненні доказування в процесі розгляду окремого виду справ у порядку цивільного судочинства.

17) Цивільний позивач, цивільний відповідач. Їх права та обов’язки в кримінальному процесі.

Стаття 50. Цивільний позивач

Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Цивільний позивач або його представник мають право:

· подавати докази;

· заявляти клопотання;

· брати участь у судовому розгляді;

· просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільний позов;

· ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, після віддання обвинуваченого до суду;

· заявляти відводи;

· подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

 

Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.
Цивільний позивач може брати участь у кримінальній справі особисто або уповноважити на це свого представника, який матиме однакові з ним процесуальні права. Обов’язок цивільного позивача, передбачений ч3 ст50 є засобом забезпечення доказів. Цивільний позивач зобов’язаний також підкорятися розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання. За невиконання цього обов’язку його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за ч1 ст185 КпАП.

Стаття 51. Цивільний відповідач

Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого.

Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.

Цивільний відповідач або його представник має право:

· заперечувати проти пред'явленого позову;

· давати пояснення по суті пред'явленого позову;

· подавати докази;

· заявляти клопотання;

· ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду;

· брати участь у судовому розгляді;

· заявляти відводи;

· подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

 

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред’являється до обвинуваченого, оскільки він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду. Винесення постанови чи ухвали про притягнення обвинуваченого як цивільного відповідача закон не вимагає. У випадках, прямо зазначених в законі, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого, несуть інші особи – юридичні чи фізичні. Ці особи залучаються до участі у кримінальному процесі як цивільні відповідачі за ініціативою як цивільного позивача, так і слідчих органів, прокурора, судді і суду. Організації й громадяни, діяльність яких пов’язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом такої небезпеки, якщо не доведуть, що ця шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст450 ЦК). Якщо шкоду заподіяно з вини працівників організацій під час виконання ними своїх трудових обов’язків, організація зобов’язана відшкодувати її (ст441 ЦК).

Фізична або юридична особа набуває прав, передбачених ст51 ч2, тільки після винесення слідчим, суддею постанови, а судом – ухвали про притягнення особи яке обвинуваченого і встановлення тієї обставини, що за завдану ним матеріальну шкоду повинен нести відповідальність не він сам (або не тільки він), а інші особи.

Цивільний відповідач може здійснювати свої права особисто або уповноважити на участь у кримінальній справі свого представника. При цьому останній має такі ж процесуальні права, як і відповідач, в інтересах якого він діє.

Цивільний відповідач зобов’язаний з’являтися за викликом слідчих органів, прокурора і суду, підкорятись розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання. За злісне ухилення його від явки до суду, а також невиконання інших обов’язків під час судового розгляду його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності (ст185 КпАП).

18) Мова судочинства.

Це мова, якою провадиться судочинство. Конституцією України закріплений принцип державної мови, якою є укр. мова, та гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, ін. мов нац. меншин України (ст. 10). Згідно зі ст. 9 ЦПК судочинство в Україні ведеться укр. мовою або мовою більшості нас. даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення і показання, виступати на суді й порушувати клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому ЦПК України. Суд. док-ти, відповідно до встановленого законом порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їхню рідну мову або ін. мову, якою вони володіють. Це закріплює рівноправність мов і характеризує демократизм цив. судочинства України. У разі порушення під час розгляду справи закону про мову, якою ведеться судочинство, судове рішення у будь-якому випадку підлягає скасуванню (ст. 314 ЦПК). Це правило є важливою цив.-процес. гарантією дотримання принципу державної М. с, який має велике юрид. і політ, значення. Він забезпечує доступність правосуддя в цив. справах для всіх учасників процесу і реалізацію принципу гласності судочинства, а також право на захист — встановлення безпосеред. словесного зв'язку заінтересованих осіб із судом та ін. учасниками процесу; дає змогу розуміти зміст процес, дій і діяти належно у своїх чи ін. осіб інтересах; сприяє встановленню судом усіх обставин у справі і прийняттю законного та обгрунтованого рішення. Державна мова у цивільних справах, реалізуючи доступність і широку інформованість про зміст і порядок розгляду справи, забезпечує реалізацію виховної функції цивільного судочинства.

19) Принцип змагальності сторін

Стаття 22. Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом та підтримання державного обвинувачення у суді здійснюється прокурором. У випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником.

Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником.

Суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків.

20) Принцип верховенства права

Принцип верховенства права полягає у визнанні пріоритету права над політикою, у провідній ролі правових засад у діяльності державного апарату. Верховенство права - один з провідних принципів сучасного цивілізованого суспільства, який полягає в утвердженні права як основи взаємовідносин між суб'єктами соціального життя. Право визнається вищою цінністю суспільства, яку приймають, підтримують і на яку орієнтуються окремі люди, соціальні групи, їх організації, включаючи державу. Цей принцип визначає взаємини громадянського суспільства і держави. Через право, засноване на ідеях свободи і справедливості, громадянське суспільство пов'язує держава, підпорядковує його діяльність загальсоціальним інтересам, ставить її у чітко визначені рамки. У той же час держава визнає права і свободи суб'єктів громадянського суспільства, гарантує і захищає їх; не допускає довільного (неправового) втручання в життєдіяльність суб'єктів громадянського суспільства. Принцип верховенства права визначає діяльність державного апарату і посадових осіб. Він реалізується в чіткому законодавчому закріпленні системи державних органів, предметів їх відання та компетенції, прав і обов'язків посадових осіб. Він проявляється в безумовному верховенстві конституції і законів країни над будь-якими іншими актами, що видаються органами держави. Принцип верховенства права полягає також у можливості оскаржити в судовому порядку і скасувати будь-які незаконні рішення, прийняті державними органами

21) Стадії кримінального процесу: поняття і коротка характеристика.

( в конспекті)

22) Принцип поваги до людської гідності.

Стаття 11. Повага до людської гідності

Під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

У коментованій статті знайшли втілення положення Конституції України, згідно з якими людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3); ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (ст. 28); кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55); кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68).

У кримінальному провадженні неприпустимі будь-які прояви катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження чи покарання, погрози застосування такого поводження, утримування особи у принизливих умовах, примушування до дій, що принижують людську гідність.

У національному законодавстві термін "катування" визначений як умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб (див. ст. 127 КК).

23) Кримінальні процесуальні функції: поняття, види, суб’єкти.

Кримінально-процесуальні функції - це визначені у законі основні напрями процесуальної діяльності, що здійснюються з метою реалізації завдань кримінального судочинства суб´єктами, уповноваженими па ведення процесу або наділеними призами для активної участі у справі з метою захисту своїх законних інтересів.

Конституція України визначає правовий зміст кримінально-процесуальних функцій. Загальні завдання кримінального судочинства, сформульовані у ст. 2 КПК України, не виключають, а навпаки, передбачають різні форми і методи їх реалізації судом, прокурором, слідчим і органом дізнання. Кожний з них має притаманну саме йому спрямованість у вирішенні цих завдань. У свою чергу суб´єкти, які мають та обстоюють власні інтереси (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та ін.) мають свою спрямованість у діяльності, яку вони здійснюють і яка обумовлена характером їх інтересів у справі. Із спрямованістю тих чи інших видів процесуальної діяльності пов´язано поняття кримінально-процесуальних функцій.

Кримінально-процесуальні функції передусім обумовлені специфічним соціальним і правовим змістом. Виділення тих чи інших функцій і можливість їх здійснення конкретними суб´єктами провадження залежить не від волі та бажання останніх, а від законодавця, який, враховуючи низку чинників, у тому числі й закони психології, нормативно закріплює відповідну структуру судочинства, яка відбиває реальне становище речей, права та законні інтереси суб´єктів провадження, цілі, до яких прагне. Інакше кажучи, кримінально-процесуальна функція - це об´єктивна категорія, яка відбита у чинному законі і визначає процесуальний статус даного суб´єкта. Тому характер процесуальної функції, яку здійснює суб´єкт, не залежить від його конкретної позиції уданій справі.

Для процесуальних функцій істотно важливим є те, що вони:

• закріплені у законі певними видами, напрямами процесуальної діяльності;

• відокремлені з усієї процесуальної діяльності як основні, оскільки кожна з них безпосередньо пов´язана з реалізацією завдань кримінального судочинства;

• виконуються суб´єктами, які уповноважені на провадження у справі або мають у ній процесуальний інтерес.

З урахуванням такого розуміння суті процесуальних функцій до їх числа в юридичній літературі найчастіше відносять, як головні, такі функції: обвинувачення, захисту і вирішення справи (правосуддя).

Деякі вчені обґрунтовують також наявність таких функцій, як розслідування злочинів, забезпечення розслідування та ін.

Названі кримінально-процесуальні функції виконуються не ізольовано одна від одної, вони тісно пов´язані між собою/перебувають у певному співвідношенні та у сукупності забезпечують виконання завдань кримінального процесу.

24) Принцип доступу до правосуддя.

Стаття 21. Доступ до правосуддя та обов'язковість судових рішень

Кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими І підлягають безумовному виконанню на всій території України.

Кожен має право на участь у розгляді в суді будь-якої інстанції справи, що стосується його прав та обов'язків, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Якщо інше не передбачено цим Кодексом, здійснення кримінального провадження не може бути перешкодою для доступу особи до інших засобів правового захисту, якщо під час кримінального провадження порушуються її права, гарантовані Конституцією України та міжнародними договорами України.

Конституція України у ст. 124 передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і ВСУ (частини 1,2 ст. 7).

У кримінальному процесуальному законодавстві зазначений вище конституційний припис знаходить своє втілення у ст. 30 КПК, відповідно до якої у кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише судом згідно з правилами, передбаченими КПК. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається. Це дуже важлива гарантія для людини, що залучається до кримінального провадження, оскільки вона заздалегідь знає, що її долю може вирішити тільки суд відповідно до встановленої демократичної процедури, що забезпечує підозрюваному, обвинуваченому право на захист.

Загальна засада, що передбачає виняткове право суду здійснювати правосуддя, не допускає перекладення цієї функції на жоден інший орган держави. Принцип, сформульований у ст. 124 Конституції України, набуває свого розвитку в ст. 62 Основного Закону, що розкриває саму суть правосуддя: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це надає судовому розгляду значення найважливішої стадії процесу, а суд виділяє зі всіх інших органів, які ведуть процес, надає йому особливого становища, зобов'язуючи бути гарантом прав і свобод людини і громадянина.

Принцип, що розглядається, не обмежується судовим розглядом у суді першої інстанції, а характеризує всі судові стадії кримінального провадження. У кожній з них правосуддя здійснюється в тих формах, які відповідають характеру і призначенню вирішуваних у цій стадії завдань.

Судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по суті, викладається у формі вироку. Судове рішення, у якому суд вирішує інші питання, викладається у формі ухвали (ст. 369 КПК). Зазначені судові рішення набирають законної сили в порядку та у строки, визначені КПК.

Статтею 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана ВР України.

Із набранням законної сили вироком або ухвалою кримінальний процесуальний закон пов'язує настання відповідних юридичних наслідків (наприклад, кримінальних процесуальних: звільнення обвинуваченого з-під варти; кримінально-правових: судимість тощо) та підлягає виконанню. З огляду на ст. 6 КЗПЛ особи, на користь яких винесено судове рішення, мають право на виконання рішення національного суду.

Також ст. 90 КПК встановлює, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР України, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. Так, умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню тягне за собою кримінальну відповідальність (ст. 382 КК).

25) Принцип диспозитивності

 

Диспозитивність — характерна особливість кримінального процесу, яка проявляється в тому, що сторонам надається певний процесуальний статус та право самим вільно розпоряджатись своїми процесуальними правами: представляти чи не представляти доказ, давати (потерпілим, обвинуваченим) показання чи відмовитись від давання показань, заявляти клопотання чи ні, подавати скаргу чи не подавати тощо, включаючи право на примирення сторін у визначених законом випадках.

При цьому право потерпілої сторони розпоряджатись правом підтримувати обвинувачення допускається в певних межах та лише по вузькій категорії справ — у справах приватного та приватно-публічного обвинувачення.

 

26)Речові докази, їх види, значення та оцінка.

КПК. Стаття 79. Зберігання речових доказів.

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, попереднього слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. При передачі справи від одного органу дізнання чи попереднього слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.

 

Стаття 80. Строки зберігання речових доказів.

Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи. Документи — речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів. У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку
цивільного судочинства. Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то

організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення.

 

Стаття 81. Вирішення питання про речові докази.

Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому: 1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються; 2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються; 3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм; 4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави; 5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

 

27)Підстави для відводу судді, прокурора, слідчого, захисника і порядок його здійснення.

Стаття 75. Обставини, що виключають участь слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні

Слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:

· якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;

· якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;

· якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження;

· за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;

· у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.

У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Стаття 76. Недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду касаційної інстанції.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні при перегляді судових рішень Верховним Судом України, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій та при перегляді судових рішень за нововиявленими обставинами.

Стаття 77. Підстави для відводу прокурора, слідчого

Прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні:

· якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

· якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач;

· якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.

Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні при перегляді судових рішень Верховним Судом України як прокурора не є підставою для його відводу.

Стаття 78. Підстави для відводу захисника, представника

Захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач.

Особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник або представник також у випадках:

· якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;

· зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;

· якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.

Стаття 80. Заява про відвід

За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід.

За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження.

Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

Відвід повинен бути вмотивованим.

Стаття 81. Порядок вирішення питання про відвід

У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленомучастиною третьою статті 35 цього Кодексу. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду.

Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює.

При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.

Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.

28) Свідки та їх показання в кримінальному процесі.

Показання свідків – найбільш поширений вид джерел доказів. Це пояснюється тим, що КПК містить мінімальні обмеження кола осіб, які можуть бути допитані як свідки.

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносини з ними (ч.1, 2 ст.68, ч.1 ст.167 КПК).

Не можуть бути допитані як свідки:

1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв‘язку з виконанням обов‘язків захисника;

2) адвокат, представник профспілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв‘язку з виконанням ним обов‘язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача;

3) особи, які в зв‘язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання; ця нездатність встановлюється експертизою (ст.69 КПК) - судово-медичною або судово-психіатричною.

За чинним КПК як свідки можуть бути допитані: запідозрені і потерпілі – до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі; законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими – у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж злочину.

До КПК слід включити нову норму, в якій передбачити право свідка відмовитися давати показання, відповідати на запитання, якщо це не пов‘язано з викриттям його у вчиненні злочину, в причетності до злочину, отже, з можливістю притягнення його до кримінальної відповідальності. Враховуючи особливий стан близьких родичів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, ї необхідно також дозволити давати показання, а не ставити це в обов‘язок, бо тут вищі соціальні цінності (психологічне здоров‘я суспільства) повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів.

Ст.63 КУ: особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім‘ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе, членів сім‘ї чи близьких родичів.

Якщо такі показанні були одержані судом від відповідних осіб, вони вважаються одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. Такі особи не несуть відповідальності за відмову від дачі показань, за завідомо неправдиві показання (постанова Пленуму ВС 01.11.96, “Про застосування КУ при здійснення правосуддя”). При оцінці показань свідка слід мати на увазі, що не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме (свідчення за чутками).

Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ч.3 ст.68 КПК). Тут йдеться про похідні докази. Оцінюючи показання свідка, необхідно враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодо фактів, про які він дає показання.

Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей.

Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх некоректних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися тільки на показаннях свідків, заінтересованих у результатах справи. Необхідно особливо критично ставитися до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про повідомлювані факти.

Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов‘язана з‘явитися в зазначені час і місце і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з‘явився без поважних причин, до нього може бути застосовано привід через органи ВС, а суд вправі також накласти а свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати.

29)Участь спеціалістів у проведенні слідчих дій.

У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.
Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання і навики для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії.
Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права і обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії.
В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.

Порядок застосування звуко- і відеозапису, фотографування при проведенні слідчих дій.

Прокурор і його повноваження в кримінальному процесі.

  Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього… Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом. Вказівки прокурора органам дізнання і…

Поняття та види запобіжних заходів у кримінальному процесі України.

Запобіжними заходами є: 1) підписка про невиїзд; 2) особиста порука;

Висновок експерта. Його мета та значення.

У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, науковий ступінь і вчене звання, посада експерта), на… Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для… Нерідко під висновком експерта розуміють тільки відповіді експерта на поставлені йому слідчим чи судом питання. На…

Підозрюваний в кримінальному провадженні.

Потерпілий в кримінальному провадженні.

Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну, або майнову шкоду. При визнання громадянина потерпілим чи про відмову в… Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти … В справах, передбачених ч1 ст27 цього кодексу, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого…

Взяття під варту. Підстави та порядок його обрання, зміни і скасування. Строки тримання під вартою.

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк… Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний… В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі, просторі та щодо осіб

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України… Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному,… При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів іноземних держав, з якими укладено договори про…

Показання обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.

Як підозрювана може бути допитана тільки особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захист до… Як обвинувачений і підсудний допитуються тільки особи, щодо яких зібрано… Обвинувачений (тут і далі мається на увазі і підсудний) вправі давати показання по пред‘явленому йому обвинуваченню, а…

Принцип розумних строків.

Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними… Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор,… Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є:

Процес доказування в кримінальній справі. Обов’язок доказування.

Елементами процесу доказування є: збирання (формування), перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Доказування – це діяльність суб‘єктів… Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами доказового права: 1) норми гл.5 КПК “Докази”, які регулюють предмет доказування в кримінальній справі, поняття та оцінку доказів і їх…

Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі.

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не… Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним… Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Принцип гласності судового процесу.

Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду… Крім того, вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно. Їх зміст може бути доведено до населення і засобами…

Територіальна підсудність

Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі.

Нстанційна підсудність.

Кримінальне провадження в апеляційній інстанції здійснюють Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і… Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює Вищий спеціалізований… Судові рішення переглядаються Верховним Судом України з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції…

Автоматизована система документообігу суду

Кримінальні справи, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового…

Прокурор в кримінальному проваджені.

Прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що… Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення… 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

Обвинувачений, його права та обов’язки.

Ст.43. Обвинувачений і його права. Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленим цим кодексом порядку винесена…  

Особливості виклику на допит неповнолітніх свідків і потерпілих слідчим.

Особливості виклику неповнолітнього свідка ст.166, 168 КПК. Неповнолітній викликається через законних представників, якщо вони не… Виклик і допит потерпілого провадиться за правилами виклику і допиту свідка з деякими відмінностями. Перед початком…

Підстави та порядок об’єднання і виділення кримінальних проваджень.

Кримінальні справи об'єднують в одне провадження з двох підстав: 1) якщо кількох осіб-співучасників обвинувачують у вчиненніодного чи кількох… Об'єднання справ є правом, а не обов'язком слідчого. Виділення кримінальних справ допускається тільки у випадках, зумовлених необхідністю, якщо це не позначиться негативно…

Органи досудового розслідування і їх керівник.

Органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є слідчі підрозділи: 1) органів внутрішніх справ; 2) органів безпеки;

Слідчий в кримінальному провадженні.

Слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Слідчий уповноважений: 1) починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;

Сторона обвинувачення.

Згідно ст. 121 Конституції України прокурор виконує у кримінальному процесі дві функції: функцію підтримання державного обвинуваченого і функцію… Прокурор, здійснюючи свої повноваження є самостійним у своїй процесуальній… Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального…

Обшук, його мета, види, підстави та порядок проведення.

Достатні підстави - це відомості з показань свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, в протоколах слідчих дій (напр., протокол огляду місця… Обшук поділяється на три види: обшук приміщення (жилих будинків, квартир;… Обшук за загальним правилом проводиться лише за постановою слідчого і тільки із санкції прокурора, який безпосередньо…

Форми закінчення досудового розслідування

Особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. Прокурор зобов’язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру… 1) закрити кримінальне провадження;

Права і обов’язки захисника.

Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або… Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо… Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення…

Пред’явлення для впізнання осіб і предметів

Пред‘явлення для впізнання (ст.174, 175 КПК) є слідчою дією, суть якої полягає в пред‘явленні раніше допитаному свідку, потерпілому, підозрюваному… Обов‘язковими умовами пред‘явлення особи для впізнання є: 1) попередній допит особи, яка впізнає, про зовнішній вигляд і прикмети і прикмети особи, а також про обставини, за…

Обов’язкова участь захисника.

Стаття 52. Обов’язкова участь захисника

Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

В інших випадках обов’язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні:

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;

4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з моменту встановлення цього факту;

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи.

Заявник

Заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади,… Заявник має право: · отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;

Порядок виклику свідків і потерпілих слідчим.

Особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи… У разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі… Особа, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця ув’язнення.

Строки досудового розслідування. Порядок продовження строку.

Справа має бути призначена до розгляду не пізніше 10 діб з дня надходження до суду (256). Після віддання обвинуваченого до суду постановою (ухвалою) суддя в межах 10… 1) вручення підсудному копії обвинувального висновку (під розписку не пізніше як за 3 доби до дня розгляду (ч.1…

Права та обов’язки свідка.

· знати, у зв’язку з чим і в якому кримінальному провадженні він допитується; · користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших… · відмовитися давати показання щодо себе, близьких родичів та членів своєї сім’ї, що можуть стати підставою для…

Права та обов’язки експерта.

· знайомитися з матеріалами кримінального провадження, що стосуються предмета дослідження; · заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення… · бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предметів та об’єктів дослідження;

Підстави та порядок затримання особи.

Ст.106. ч.1, 2. затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину. Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який… 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

Ексгумація трупа: поняття, підстави та порядок проведення.

Ексгумація провадиться з метою: • провести огляд (в тому числі повторний) похованого трупа; • пред'явити труп для впізнання;

Права та обов’язки спеціаліста

· ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду; · користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням; … · звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи…

Поняття доказів та їх джерел.

Стаття 84. Докази

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Належність доказів.

Стаття 85. Належність доказів

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Допустимість доказів.

Стаття 86. Допустимість доказу

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Підстави та порядок зупинення і відновлення досудового слідства. Оголошення розшуку підозрюваного.

Досудове розслідування може бути зупинене після повідомлення особі про підозру у разі, якщо: 1) підозрюваний захворів на тяжку хворобу, яка перешкоджає його участі у… 2) підозрюваний переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його…

Підстави та порядок закриття кримінальної справи.

1) недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину, за відсутністю події злочину; 2) за відсутністю в діянні складу злочину; 3) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням…

Показання як джерело доказів.

Показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо… Підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право давати показання під час… Свідок, експерт зобов’язані давати показання слідчому, прокурору, слідчому судді та суду в установленому цим Кодексом…

Речові докази.

Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою… Стаття 80. Строки зберігання речових доказів. Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали…

Первинна, додаткова, повторна, комісійна та комплексна експертизи.

Крім поділу експертиз в залежності від предмету, об'єкту та методів (криміналістичні, медичні, хімічні тощо) існує їх кваліфікація за іншими підставами.

Так, за послідовністю проведення розрізняють - первинну і повторну експертизу;

за об'ємом дослідження - основну і додаткову;
за кількістю експертів - одноособову та комісійну;
за характером знань, що використовуються - однорідну та комплексну.

 

Додатков і повторна експертизи
Повторна експертиза призначається у разі необгрунтованості висновку експерта, що здійснював первинну експертизу, або у разі сумніву в правильності його висновку. Вона доручається іншому експерту або іншим експертам (статті 75,203 КПК України.).
Додаткова експертиза призначається, якщо експертиза визнана неповною або не досить ясною,і доручається тому самому або іншому експертові (статті 75, 203 КПК України.).[7]
Додаткова і повторна експертизи призначаються лише після того як буде проведена первинна (основна) експертиза.
Причому їх можна проводити безліч разів, тобто за рахунком вони можуть бути другими, третіми і т.д.

При призначенні додаткової експертизи в постанові зазначається, чому саме первинна експертиза визнана неповною або неточною, а при призначенні повторної - які обставини викликають сумнів у правильності первинної експертизи.

До постанови додається висновок первинної експертизи з усіма додатками.

Постанова про призначення додаткової або повторної експертизи оголошується обвинуваченому і йому знову роз'яснюються права, передбачені ст.197 КПК.

Критерієм розмежування додаткової і повторної експертизи є підстави їх призначення, які є додатковими у співвідношенні до загальних підстав призначення експертизи.

В ст.75 КПК зазначено: якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.

Неясність висновку експерта може виражатися в нечіткості сформульованих речень, їх розпливчатості, невизначенності тощо. Як правило, цей недолік усувається шляхом допита експерта, а не призначенням додаткової експертизи, оскільки для цього не потребується проведення додаткових досліджень.

Неповнота експертного висновку має місто, коли експерт залишив без вирішення деякі поставлені перед ним питання, звузив їх обсяг, не досліджував всі об'єкти, що були йому пред'явлені тощо. Однак, в деяких випадках неповнота може ставити під сумнів і обгрунтованість висновків (наприклад, якщо експерт не застосував всіх методів дослідження і т.п.) і тому виступає в якості підстави призначення не додаткової а повторної експертизи. Розмежування цих підстав в таких випадках можна провести по слідуючій ознаці. Неповнота, що виражається у звуженні обсягу завдання, є підставою призначення додаткової експертизи, оскільки при цьому не ставляться під сумнів висновки експерта у частині вирішених ним питань. Якщо ж неповнота відноситься до характеру і обсягу дослідження, неохідного для вирішення поставлених питань, то вона виступає вже в якості підстав призначення повторної експертизи, тому що в цьому випадку питання повинні вирішуватися з початку по суті, з врахуванням додатково проведених досліджень.

Підводячи підсумок, ми бачимо, що основна відмінність додаткової експертизи від повторної полягає в тому, що при додатковій - експертом вирішуються питання, які раніше за будь-яких причин не були вирішенні, а при повторній - з початку вирішуються питання, на які вже отримані відповіді, але висновки експерта викликають сумніви по суті.

 

Комісійна і комплексна експертизи

Як правило, експертиза проводиться одним експертом і лише в окремих випадках (особлива складність, повторність тощо) - кількома, тобто комісією експертів. Отже, комісійна експертиза - це експертиза, яка проводиться групою експертів однієї спеціальності (або вузької спеціалізації).

Комісійною завжди є судово-психіатрична експертиза: її проводять не меньше трьох експертів-психіатрів. Це обумовлюється складністю людської психіки, а також тим, що за допомогою висновку цієї експертизи вирішується докорінне питання в справі: є дана людина осудною чи неосудною.

Існує ціла низка судово-медичних експертиз, які проводяться комісіями експертів. Міністерство охорони здоров'я України спеціально для цього розробило "Правила проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи". В інших випадках, коли це питання не регулюється якими-небудь нормативними актами, питання про комісійний характер експертизи може бути вирішено як особою (або органом), яка її призначила, так і керівником експертної установи. Якщо в постанові (ухвалі) про призначення експертизи вказується на проведення її в складі комісії, то ця вказівка є обов'язковою для експертів, які включені до складу комісії, або для керівника експертної установи, якому доручено проведення експертизи (за виключенням, зрозуміло, випадків неможливості створення комісії, наприклад, коли нема необхідних фахівців; однак про це повинна бути негайно сповіщена особа (орган), яка призначила експертизу). Разом з тим керівник експертної установи згідно ст.198 КПК може доручити проведення дослідження декільком працівникам даної установи незалежно від того, чи була на це вказівка особи, яка призначила експертизу, оскільки проведення експертизи в комісійному порядку лише підвищує надійність та авторитетність експертних висновків.

В експертних установах при проведенні комісійної експертизи з числа експертів-членів, які включені до комісії, призначається провідний експерт. Він координує діяльність членів комісії, розробляє загальний план дослідження, контролює строки проведення дослідження. Однак всі його функції носять виключно організаційний характер і ніяких процесуальних повноважень порівняно з іншими експертами та права вирішального голосу він не має.

Комісійна експертиза називається комплексною, коли її через багатопредметність поставлених слідчим (чи судом) питань провадять спільно спеціалісти з різних галузей знань, експерти різних спеціальностей або вузьких спеціалізацій (наприклад, психіатр і психолог; криміналіст і судовий медик). В діючому КПК ніяких норм, які б посилалися на призначення комплексної експертизи немає. На можливість проведення експертизи, яка здійснюється "кількома експертами на підставі різних спеціальних знань", вказав в своїй постанові N1 від 16.03. 1971 р. (п.6) Пленум Верховного Суду, фактично признав правомірність такої експертизи і дав ряд рекомендацій про порядок її проведення.

Недивлячись на процесуальну неврегульованість, провадження комплексних експертиз дедалі зростає. Це викликано рядом об'єктивних причин. Способи вчинення злочинів постійно удосконалюються, набувають кримінального професіоналізму і тому все частіше проведення дослідження стає непосильним для експерта лише однієї якої-небудь спеціальності і тим паче вузької спеціалізації. Крім того, потреби судово-слідчої практики диктують неохідність вирішення питань, які знаходяться на межі різних наук і які потребують навичок з різних областей знань.

На практиці найбільш часто проводяться комплексні медико-криміналістичні експертизи, особливо по встановленню механізму пострілу (направлення та дальність пострілу, взаєморозташування особи, що стріляла та потерпілого тощо) шляхом дослідження відповідних об'єктів медиками (пошкодження на трупі) і балістами (пошкодження на одязі та інших об'єктах), транспортно-трасологічні експертизи по встановленню механізму дорожньо-транспортної пригоди шляхом дослідження пошкоджень на транспортних засобах та інших об'єктах автотехніками і трасологами (іноді за участю медиков, якщо досліджуються пошкодження на тілі людини) та інші експертизи.

Підстави та порядок призначення експертизи.

Необхідність призначення експертизи визначається слідчим, виходячи з конкретних обставин справи і тих питань, на які має відповісти тільки… Ст.196 КПК, загальний порядок призначення експертизи: а) визначення слідчим кола питань, вирішення яких потребує спеціальних знань;

Документи

Порядок одержання зразків для експертного дослідження та їх зберігання.

Зразки зберігаються за правилами зберігання речових доказів (ст.ст.79-81 КПК України). Зразки, що є необхідними для експертного дослідження, - це достовірно належні… У постанові про вилучення або відібрання зразків зазначається, з якою метою, у кого і які зразки підлягають вилученню…

Процесуальні особливості призначення судово-психіатричної експертизи.

Судово-медична експертиза здійснюється на основі та з дотриманням чинного в Україну кримінального та цивільного, кримінально-процесуального та… Відповідно до ст. 76 КПК вона призначається в обов'язковому порядку для… Об'єктами судово-медичної експертизи є: трупи, живі особи, речові докази, матеріали слідчих та судових справ. Сучасні…

Форми фіксування кримінального провадження.

Процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії;

Додатки до протоколів.

Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки. Додатками до протоколу можуть бути: 1) спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;

Підслідність кримінальних справ.

  Види підслідності: 1) Предметна ( родова), відповідно до правил якої орган слідства ( слідчий орган внутрішніх справ, служби безпеки,…

Диний реєстр досудових розслідувань.

Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових… До Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості про: 1) дату надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, що…

Обвинувальний акт і додатки до нього.

Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не… Обвинувальний акт має містити такі відомості: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

Законність та обґрунтованість вироку

Вимога законності вироку означає: • вирок як за формою, так і за змістом ґрунтується на матеріалах справи, які… • судовий розгляд справи суд здійснив з дотриманням правил, встановлених кримінально-процесуальним законодавством;

Зміст вироку

У вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім'ям України відповідно цього Кодексу, назва суду,місце і час постановлення вироку,склад… Обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на… Також викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, відшкодування матеріальних збитків .

Підстави та порядок провадження експертизи в суді. Допит експерта.

Експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з’ясування… Слідчий або прокурор зобов’язаний звернутися до експерта для проведення… 1) встановлення причин смерті;

Огляд, його види, мета та порядок проведення.

Огляд - це слідча дія, яка проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з‘ясування обстановки злочину, а також інших… Слідчий може провести огляд місцевості, приміщення, предметів і документів,… Під час огляду предмети, обставини тощо сприймаються особами, що оглядають, за допомогою органів зору, слуху, дотику,…

Процесуальні рішення.

Стаття 110. Процесуальні рішення

Судове рішення приймається у формі ухвали або вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 цього Кодексу. Рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова… Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального…

Межі судового розгляду. Зміна обвинувачення в суді.

Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального… Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути… З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти…

Процесуальні строки.

Процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники… Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження… Стаття 115. Обчислення процесуальних строків

Цивільний позов у кримінальному провадженні.

Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час… На захист інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних у встановленому… Цивільний позов в інтересах держави пред’являється прокурором. Цивільний позов може бути поданий прокурором у…

Особливості провадження у справах неосудних та осіб, що захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину.

Захисник допускається з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи (ч.3 ст.44 КПК), відмову від захисника не може бути прийнято (ч.3… Провадяться всі слідчі дії для з‘ясування обставин вчиненого діяння, особи,… Відповідно до ст.12 КК примусовий захід може бути застосований також до особи, у якої в процесі попереднього слідства…

Види заходів забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є: 1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід;

Привід

Стаття 140. Привід

Привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.

Рішення про здійснення приводу приймається: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, прокурора або з власної ініціативи, а під час судового провадження - судом за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або з власної ініціативи. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали.

Привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка. Привід свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки, інвалідів першої або другої груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки. Привід співробітника кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки в присутності офіційних представників цього органу.

Стаття 141. Клопотання про здійснення приводу

У клопотанні про здійснення приводу під час досудового розслідування зазначаються:

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) процесуальний статус особи, про здійснення приводу якої заявлено клопотання, її прізвище, ім’я, по батькові та місце проживання;

3) процесуальна дія, учасником якої повинна бути особа, про здійснення приводу якої заявлено клопотання;

4) положення цього Кодексу, яким встановлено обов’язок особи з’явитися за викликом, та обставини невиконання особою цього обов’язку;

5) відомості, які підтверджують факти здійснення виклику особи у встановленому цим Кодексом порядку та отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом;

6) прізвище, ім’я, по батькові та посада слідчого, прокурора;

7) дата та місце складення клопотання.

До клопотання додаються копії матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує свої доводи.

Стаття 142. Розгляд клопотання про здійснення приводу

Під час досудового розслідування клопотання слідчого, прокурора про здійснення приводу розглядається слідчим суддею у день його надходження до суду. У разі необхідності слідчий суддя може заслухати доводи особи, яка подала клопотання.

Під час судового провадження клопотання про здійснення приводу розглядається негайно після його ініціювання.

Слідчий суддя або суд, встановивши, що особа, яка зобов’язана з’явитися на виклик слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, була викликана у встановленому цим Кодексом порядку (зокрема, наявне підтвердження отримання нею повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), та не з’явилася без поважних причин або не повідомила про причини свого неприбуття, постановляє ухвалу про здійснення приводу такої особи.

Копія ухвали про здійснення приводу, завірена печаткою суду, негайно надсилається органу, на який покладено її виконання.

Стаття 143. Виконання ухвали про здійснення приводу

Виконання ухвали про здійснення приводу може бути доручене відповідним підрозділам органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства або органів державного бюро розслідувань.

Ухвала про здійснення приводу оголошується особі, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу.

Особа, рішення про здійснення приводу якої прийнято слідчим суддею, судом, зобов’язана прибути до місця виклику в зазначений в ухвалі про здійснення приводу час у супроводі особи, яка виконує ухвалу.

У випадку невиконання особою, що підлягає приводу, законних вимог щодо виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, які дозволяють здійснити її супроводження до місця виклику. Застосуванню заходів фізичного впливу повинно передувати попередження про намір їх застосування. У разі неможливості уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення приводу, і мають зводитися до мінімального впливу на особу. Забороняється застосування заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров’ю особи, а також примушення особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного доставлення особи до місця виклику. Перевищення повноважень щодо застосування заходів фізичного впливу тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання.

Накладення грошового стягнення.

Грошове стягнення може бути накладено на учасників кримінального провадження у випадках та розмірах, передбачених цим Кодексом, за невиконання… Грошове стягнення накладається: під час досудового розслідування - ухвалою… Стаття 145. Клопотання про накладення грошового стягнення

Судові дебати. Підстави та порядок відновлення судового слідства.

У судових дебатах найбільшою мірою проявляється змагаль­ність кримінального процесу. На цій стадії судового розгляду всі обставини справи… Правом брати участь в судових дебатах наділені: прокурор, потерпілий і його… Коли в ході судових дебатів, під час останнього слова підсудного або при винесенні вироку суд визнав необхідним…

Наслідки неявки в судове засідання учасників судового розгляду, перекладача, спеціаліста, свідків, експерта.

Якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, спеціаліст, перекладач або експерт, заслухавши думку учасників судового провадження, суд після… Прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка,…

Розпорядок судового засідання. Заходи, що застосовуються до порушників порядку в судовому засіданні.

- щодо прокурора і захисника у вигляді попередження. За подальшого непідкорення їх розпорядженням головуючого розглядсправи за…  

Відсторонення від посади

Відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину середньої тяжкості, тяжкого чи… Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під… Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на…

Арешт майна.

Арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану… Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у… Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій…

Особисте зобов’язання

Особисте зобов’язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом… Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на… Контроль за виконанням особистого зобов’язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, -…

Особливості провадження у справах осіб, котрі не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність,… Стаття 499. Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо… Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру…

Повідомлення про підозру.

Повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках: 1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи… 2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

Порядок розгляду кримінальних справ у судах апеляційної інстанції.

Стаття 404. Межі перегляду судом апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої… За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції… Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

Порядок розгляду кримінальних справ у судах касаційної інстанції.

Провадження в касаційній інстанцій відбувається на підставі тих же принципів, що й судовий розгляд. Відмінність: касаційна інстанція не проводить… В результаті розгляду одне із рішень: а) залишити вирок без зміни, касаційну скаргу (подання) - без задоволення;

Особиста порука.

  Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я,… Застосування особистої поруки оформлюється постановою (ухвалою) про обрання запобіжного заходу, яка оголошується…

Домашній арешт

Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або… Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за…

Застава.

а) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років – 1000… б) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше… в) щодо інших осіб – 50 мінімумів (850 грн.).

Затримання особи.

Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при… 1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його… 2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

Початок досудового розслідування.

Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після…   Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.…

Поняття і підстави проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за… Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про… Рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим…

Форми закінчення досудового розслідування.

Особа має право на розгляд обвинувачення проти неї в суді в найкоротший строк або на його припинення шляхом закриття провадження. Прокурор зобов’язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру… 1) закрити кримінальне провадження;

Відкриття матеріалів іншій стороні.

Визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових… Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ до… Прокурор або слідчий за його дорученням зобов’язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити…

Підготовче судове засідання.

Стаття 314. Підготовче судове засідання

2. Підготовче судове засідання відбувається за участю прокурора, обвинуваченого, захисника, потерпілого, його представника та законного… 3. У підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: 1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження…

Порядок провадження в суді 1-ої інстанції.

У призначений для судового розгляду час головуючий відкриває судове засідання і оголошує про розгляд відповідного кримінального провадження. Секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового… Стаття 343. Повідомлення про повне фіксування судового розгляду технічними засобами

Суд присяжних

Кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних правил цього Кодексу з особливостями, встановленими цим параграфом. Суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції. Усі питання, пов’язані з судовим розглядом, крім питання, передбаченого частиною третьою статті 331 цього Кодексу,…

Зміна обвинувачення в суді.

Дійшовши до переконання, що обвинувачення потрібно змінити, прокурор після виконання вимог статті 341 цього Кодексу складає обвинувальний акт, в… Якщо в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням ставиться питання про… Суд роз’яснює обвинуваченому, що він буде захищатися в судовому засіданні від нового обвинувачення, після чого…

Окрема думка судді та її юридичне значення.

Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду. Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за… Кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а…

Провадження на підставі угод про примирення.

Угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого. Домовленості стосовно угоди про примирення… Угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути… Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення…

Провадження на підставі угоди про визнання винуватості.

Угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим… Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення…

Провадження за нововиявленими обставинами.

Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами. Нововиявленими обставинами визнаються: 1) штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо…

Виконання судових рішень.

Судовий виконавець перебуває при народному суді і працює під керівництвом і контролем голови народного суду, народного судді і судді з… Крім суду, судді, судового виконавця, учасниками процесуальних правовідносин в… У виконавчому провадженні, як і в інших стадіях процесу, сторони можуть діяти особисто чи через законних або…

Екстрадиція.

Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв’язку з якими запитується… Запит компетентного органу іноземної держави про видачу особи може… Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення особи направляються та розглядаються у такому самому порядку, як і…