ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)» КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет інженерії та комп’ютерних технологій

 

Кафедра українознавства

 

ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Для студентів економічних спеціальностей

 

 

Мелітополь, 2011

 

 

УДК

Українська мова (за професійним спрямуванням). Конспект лекцій. – Таврійський державний агротехнологічний університет, 2011. – 114 с.

 

Розробник: канд. філолог. наук, зав. кафедри українознавства ТДАТУ Максимець О.М., викладачі кафедри: Шлеіна Л.І., Черкашина С.І.

 

Рецензент: канд. філолог. наук, зав. кафедри української мови МДПУ Митяй З.О.

 

 

Розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри українознавства 18 січня 2011 року, протокол №5. Затверджено методичною комісією факультет інженерії та комп’ютерних технологій ------------------, протокол №

 

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………….4

Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування……………..6

Спілкування як інструмент професійної діяльності……………………………………26

Риторика і мистецтво презентації……………………………………………………….38

Публічний виступ як важливий засіб комунікації

Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації. Документація з

кадрово-контрактних питань…………………………………………………………….51

Довідково-інформаційні, обліково-фінансові та розпорядчі документи……………...73

Українська термінологія в професійному спілкуванні………………………………...88

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні…………………………...95

Основи науково-технічного перекладу ………………………………………………...109

 

ВСТУП

Статус державності потрібен нашій мові, щоб після згубних браконьєрських літ повернути їй і природну роль, і силу, і престиж, повністю забезпечити їй право на життя у всіх сферах, на всіх рівнях.

О.Гончар

В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені, закріплення української мови як державної, розширення процесів демократизації нашого суспільства постала настійна потреба впровадження української мови в усі сфери життєдіяльності держави, забезпечення використання її у професійній діяльності кожного.

Завдання вищої школи — готувати фахівців нової генерації: кваліфікованих, грамотних, мовно компетентних, які б досконало, ґрунтовно володіли українською літературною мовою у повсякденно-професійній, офіційно-документальній сфері, зокрема набули навичок комунікативно виправданого використання засобів мови, оволоділи мовою конкретної спеціальності, фаху. Акцент переноситься з традиційної настанови — засвоєння відомостей про літературні норми усіх рівнів мовної ієрархії — на формування навичок професійної комунікації, студіювання особливостей фахової мови, на розвиток культури мови, мислення і поведінки особистості.

Отже, майбутнім фахівцям мова потрібна не як сукупність правил, а як система світобачення, засіб культурного співжиття в суспільстві, самоформування і самовираження особистості. Науково доведено, що стрижневими компонентами професійно-комунікативної діяльності є мовленнєва компе­тенція і компетентність.

Реалізація цього завдання у вищих навчальних закладах України здійснюється шляхом вивчення курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)». Зміст дисципліни покликаний не лише узагальнити й систематизувати знання з української мови, набуті студентами у школі, а й сформувати мовну особистість, обізнану з культурою усного і писемного мовлення, яка вміє в повному обсязі використовувати набуті знання, уміння і навички для оптимальної мовної поведінки в професійній сфері. Зрозуміло, що у цій програмі насамперед подано спільні для всіх сфер професійного спілкування рекомендації, тобто визначена загальна спрямованість курсу та обов’язковий обсяг знань, якими повинні оволодіти студенти. на основі програми викладач самостійно визначає теоретичний та практичний матеріал, враховуючи майбутній фах студента.

Отже, метою курсу є підвищення рівня загальномовної підготовки, мовної грамотності, комунікативної компетентності студентів, практичне оволодіння основами офіційно-ділового, наукового, розмовного стилів української мови, що забезпечить професійне спілкування на належному мовному рівні.

Мета навчальної дисципліни:

§ формування комунікативної компетентності студентів;

§ набуття комунікативного досвіду, що сприяє розвиткові креативних здібностей студентів та спонукає до самореалізації фахівців, активізує пізнавальні інтереси, реалізує евристичні здібності як визначальні для формування професійної майстерності та конкурентоздатності сучасного фахівця;

§ вироблення навичок оптимальної мовної поведінки у професійній сфері: вплив на співрозмовника за допомоги вмілого використання різноманітних мовних засобів, оволодіння культурою монологу, діалогу та полілогу; сприйняття й відтворення фахових текстів, засвоєння лексики і термінології свого фаху, вибір комунікативно виправданих мовних засобів, послуговування різними типами словників.

Завдання навчальної дисципліни:

§ сформувати чітке і правильне розуміння ролі державної мови у професійній діяльності;

§ забезпечити досконале володіння нормами сучасної української літературної мови та дотримання вимог культури усного й писемного мовлення;

§ виробити навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

§ розвивати творче мислення студентів;

§ виховати повагу до української літературної мови, до мовних традицій.

§ сформувати навички оперування фаховою термінологією, редагування, коригування та перекладу наукових текстів.

До закінчення курсу студенти повинні:

§ ґрунтовно засвоїти норми сучасної української літературної мови й практично оволодіти ними;

§ правильно використовувати різні мовні засоби відповідно до комунікативних намірів; влучно висловлювати думки для успішного розв’язання проблем і завдань у професійній діяльності;

§ сприймати, відтворювати, редагувати тексти офіційно-ділового й наукового стилів;

§ скорочувати та створювати наукові тексти професійного спрямування, складати план, конспект, реферат тощо, робити необхідні нотатки, виписки відповідно до поставленої мети;

§ складати різні типи документів, правильно добираючи мовні засоби, що репрезентують їх специфіку;

§ послуговуватися лексикографічними джерелами (словниками) та іншою допоміжною довідковою літературою, необхідною для самостійного вдосконалення мовної культури.

 

Курс складається з двох модулів: «Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування» та «Професійна та наукова комунікації».

 

Тема 1

Законодавчі та нормативно-стильові основи професійного спілкування

План

1. Предмет і завдання курсу

2. Роль мови в суспільному житті. Природа і функції мови

3. Національна та літературна мова. Мовні норми

4. Мовне законодавство та мовна політика в Україні

5. Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови

6. Словники у професійному мовленні.Типи словників. Роль словників у підвищенні культури мови

7. Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет

8. Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні

Дидактична мета:

n розширення знань про українську літературну мову і мову професійного спілкування;

n засвоєння понять про мовну, мовленнєву. Комунікативну компетенцію;

n забезпечення оволодіння нормами сучасного українського професійного мовлення;

n засвоєння основних понять і критеріїв культури фахової мови і мовлення; збагачення фахового словникового запасу;

n набуття знань про особливості функціональних стилів;

n розширення знань про текст як складника комунікативного процесу.

 

Студенти повинні знати: предмет і завдання курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням); функції мови, особливості професійного спілкування; визначення літературної мови, поняття “державної” і “офіційної” мова; поняття культури мови і мовлення; комунікативні ознаки культури мовлення; типи словників; правила спілкувального етикету; функціональні стилі української літературної мови.

Студенти повинні вміти: давати визначення основних понять; розпізнавати норми літературної мови; стилістично правильно оформлювати свою думку; послуговуватися різними типами словників; дотримуватись правил мовленнєвого етикету; розрізняти тексти різних функціональних стилів.

Рекомендована література

1. Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і скчасніть. – К.: Рідна мова. 1998. – 476 с.

2.Ботвина Н. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови: Навчальний посібник. –

К.: Арт Ек, 1999.

3. Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич, 1994.

4. Жанри і стилі в історії української літературної мови. – К.:Наукова думка. 1989. – 288 с.

5. Конституція України. – К.,1996.

6. Культура української мови: Довідник. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

7. Масенко Л. Мова і політика.- К.,1999.

8. Радчук В. Мова в Україні: стан, функції, перспективи // Мовознавство. - 2002.- № 2-3.

9. Тараненко О.О. Українська мова і сучасна мовна ситуація в Україні // Мовознавство. – 2001. – № 4.

10. Царук О. Українська мова серед інших слов’янських. Етнологічні та граматичні параметри. - Дніпропетровськ, 1998.

 

Предмет і завдання курсу

Предметом курсу є сучасна українська літературна мова професійної сфери.

Завдання курсу – сформувати:

n Мовну компетенцію майбутніх фахівців, що містить знання і практичне оволодіння нормами літературної професійної мови;

n навички самоконтролю за дотриманням мовних норм у спілкуванні;

n вміння і навички оптимальної мовної поведінки у професійній сфері;

n стійкі навички усного й писемного мовлення, зорієнтованого на професійну специфіку;

n навички оперування фаховою термінологією, редагування, корегування та перекладу наукових текстів.

Мета курсу – сформувати у майбутніх спеціалістів професійно зорієнтовані уміння і навички досконалого володіння українською літературною мовою у фаховій сфері

Роль мови в суспільному житті. Природа і функції мови

Становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний… Мова – найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв’язана… Літературна мова – це мова державних, громадських, політичних установ, організацій, навчальних закладів, науки,…

Національна та літературна мова. Мовні норми

Національна мова- це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя. Літературна мова- це впорядкована форма національної мови, що має певні норми,… Літературна українська мова пройшла три періодисвого розвитку:

Мовне законодавство та мовна політика в Україні

Мовна політики – це система заходів (політичних, юридичних, адміністративних). Спрямованих на регулювання мовних відносин в державі, зміну чи… Мовна політика є частиною національної політики, органічною складовою певного… Концепція державної мовної політики – це система засадничих нормативних постанов,які ґрунтуються на компетентному…

Культура мови в житті професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.

Культура мови - галузь мовознавства, що займається утверджен­ням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях, Використовуючи ві­домості історії… Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка дослі­джує і визначає… Культура мовлення- передбачає дотримання мовних норм вимо­ви, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність,…

Словники у професійному мовленні. Типи словників. Роль словників у підвищенні культури мови

У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, - лексикографія (від грец. lexis -слово і grafo - пишу).

Словники- це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфа­вітному, тематичному, гніздовому тощо). Вони є одним із засобів нагрома­дження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку XVI ст. Феофан Прокопович: „Якщо кого-небудь очікує вирок судді, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди: хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань".

Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.

Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успа­дкували від візантійських та старослов'янських.

Збірники глос - глосарії - були першими і найдавнішими словни­ковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайде­но в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії-основ­ний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії (1556-1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.

Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опра­цювання поділяють два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттє­ва відмінність між ними саме в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: об'єктом опису в

Слово енциклопедія(з грец. - коло загальноосвітніх знань) пер­винно означало сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, гео­метрію, арифметику, музику та астрономію. Праці енциклопедичного характеру створювали ще до нашої ери у Давній Греції і Давньому Римі, Китаю, а також у країнах арабської писемності. У X ст. н.е. пер­ша енциклопедія, складена за алфавітним принципом, з'явилась у Ві­зантії. У 1751-1780 роках передові мислителі Франції - Дені Дідро, Жан Д'Аламбер, Вольтер, Шарль Монтеск'є, Жан-Жак Руссо та ін. - підготували 35-томне видання „Енциклопедії, або Тлумачного слов­ника наук, мистецтв і ремесел".

Першою українською енциклопедією стала „Українська Загальна Енциклопедія" у трьох томах, видана у 1930-1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського. Вона мала підзаголовок - „Книга знан­ня". У 1930-х роках в УРСР планувалося видання 20-томної енцикло­педії, але через репресії проти української культури і її діячів цього не відбулося. Наступні науково вагомі українські енциклопедичні праці з'являються за межами України. Завдяки об'єднанню найкращих нау­кових сил української діаспори підготовлено і здійснено видання 10-томної,Енциклопедії українознавства" (1952-1985) за редакцією профе­сора Володимира Кубійовича. У наш час її перевидано зусиллями НТШ у Львові (1993-2000). У далекій Аргентині протягом 1957-1967 років була створена і видана так звана Українська Мала Енциклопедія. Во-сьмитомну працю підготував один автор - професор Євген Онацький. Ці енциклопедії стали значним інформаційним явищем, адже поши­рювали у світі правдиві знання про Україну.

Енциклопедичнісловники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні).

До сьогочасних загальних енциклопедичних словників належать:

Українська Радянська Енциклопедія: У12т.-2-гевид.-К, 1977-1984.

Український Радянський Енциклопедичний Словник: У 3 т. - К, 1986-1987.

УСЕ Універсальний словник-енциклопедія / Гол. ред. чл.-кор. НАНУ М. Попович.-К., 1999.

Спеціальні енциклопедичні словники подають системні знання з окремих галузевих ділянок. Це, для прикладу, такі словники:

Енциклопедія історії України: У 4 т. -К, 1969-1972.

Шевченківський словник: У 2 т.—К., 1983-1985.

Українська географічна енциклопедія: У 3 т.—К., 1989-1997.

Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України. Ін-т дер­жави і права ім. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) таін.-К.,1996.

Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад.: В.І. Воло-вичтаін.-К, 1998.

Юридична енциклопедія: У 6 т. /За заг. ред. Ю.С. Шемчушенка. -К, 1998-2004.

Українська мова: Енциклопедія /Редкол.: В.М.Русанівський, О.О.Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. - К, 2000.

Численні сучасні економічні енциклопедичні словникивідобра­жають важливі зміни в економічній системі України за останнє деся­тиліття і відповідають великій потребі у сучасній систематизованій конкретній економічній інформації. Фахові словники допомагають здобути глибокі економічні знання, знайомлять з новими реаліями еко­номічного буття держави, з надбанням світової економічної науки та практики.

Якщо енциклопедичні словники дають всебічні знання про світ, то філологічнізаглиблюють у слово.

Поки що не вироблено однозначного критерію розподілу лінгвіс­тичних словників. їх класифікують за способом подання матеріалу, за спрямованістю та призначенням. Словники можуть бути одно-, дво- і багатомовними. Однак, яким би не був поділ, для всіх лінгвістичних словників характерні такі ознаки, як: 1) заголовне слово; 2) реєстр; 3) словникова стаття; 4) тлумачення, дефініція і т. ін.; 5) системність по­дання матеріалу¹³.

У філологічних словниках слово характеризують з найрізноманітні­ших боків. Тому їх поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфо­графічні, орфоепічні, словники наголосів, іншомовних слів, терміноло­гічні, синонімічні, фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів, частотні, інверсійні, словники мови пись­менників, ономастичні та ін.

Тлумачні словникипояснюють, розкривають значення слова та його відтінки, вказують на граматичні й стилістичні властивості, по­дають типові словосполучення і фразеологічні звороти з цим словом.

Словник української мови: В 11 т. - К., 1970-1980. - Т. 1-11.

Найбільший тлумачний словник в українській лексикографії. Він містить близько 135 тисяч слів. Створив його колектив науковців Ін­ституту мовознавства ім. О. Потебні Академії наук України на основі матеріалу з літературних, фольклорно-етнографічних та інших джерел у широких хронологічних рамках - з кінця XVIII і до кінця XX століття.

Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Уклад.: В. Яременко, О. Сліпушко; наук. ред. Л. Андрієвський. - К., 1998.Словник містить 42 тисячі слів, які відібрано із Словника українсь­кої мови в 11-ти томах. Усунуто ідеологічно маркований ілюстратив­ний матеріал, у деяких словникових статтях розширено синонімічний ряд, хоча дефініції залишено ті ж, що й в одинадцятитомнику.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад, і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь, 2001.

Словник містить 170 тисяч слів та словосполучень. У словник до­дано лексеми, що не були включені до одинадцятитомного словника, а також нові слова, які з'явилися в українській літературній мові в остан­нє десятиліття.

Словники іншомовних слівє різновидом тлумачних, у них пояс­нюється значення слів, запозичених з інших мов.У словникових стат­тях вказується, з якої мови прийшло слово, який мало вигляд у ній. Якщо значень декілька, наведено усі.

Приклади словників іншомовних слів:

Словник іншомовних слів /За ред. О.С. Мельничука. — К., 1974.

Сліпушко О. М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові/Наук. ред. Л.І. Андрієвський. -К., 1992.

Сучасний словник-мінімум іншомовних слів. — К., 1999.

Словник іншомовних слів/Уклад.: С.М.Морозов, Л.М. Шкарапута.-К.,2000.

Словник іншомовних слів / Уклад.: Л. О. Пустовіт, 0.1. Скопенко, Г.М. Сюта, Г.В. Цимбалюк -К., 2000.

Термінологічні словникимістять терміни певної галузі науки, тех­ніки, мистецтва. Вони бувають загальними та вузькоспеціальними, крім того, можуть бути тлумачними і перекладними (або водночас і пере­кладними, і тлумачними), напр.:

Рогачова Г.Г. Російсько-український словник економічних термінів. -К, 1992.

Російсько-український загальнотехнічний словник: Близько 113000 слів/Уклад.:Л.І. Мацько, І.Г. Трегуб, В.Ф. Христенок, І.В. Христенок. -К, 1994.

Боярова Л. Т, Корж О.П. Російсько-український словник сучасних банківських, фінансово-кредитних та комерційних термінів. —X., 1997.

Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банків­ської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери: Близько 85 тис. слів/Уклад.: СЯ. Єрмоленко та ін. —К, 1998.

Орфографічні словникиподають перелік слів, а також словофор­ми у їх нормативному написанні. Залежно від частини мови слово має певний граматичний коментар, додаткові граматичні форми змінюва­них слів тощо.

Відомі сучасні орфографічні словники:

Орфографічний словник української мови / Уклад.: СІ. Головащук, М.М. Пещак, В.М. Русанівський, О.О. Тараненко. —К, 1994.

Великий зведений орфографічний словник сучасної української лек­сики / Уклад.: В. Бусел та ін. —К; Ірпінь, 2003.

Карачук В. Орфографічний словник наукових і технічних термінів / Наук. ред. Л.І. Андрієвський. — К, 1999.

Орфоепічні словники є довідниками з правильної літературної ви­мови і нормативного наголосу. У словниках цього типу слова або їх частини, вимова яких не збігається з написанням, подаються в транс­крипції.

Приклади орфоепічних словників:

Українська літературна вимова та наголос: словник-довідник / За ред М.А. Жовтобрюха. — К, 1973.

Орфоепічний словник / Уклад. М.І. Погрібний. —К, 1984. Орфоепічний словник української мови: В 2 т. / Уклад.: М.М. Пе­щак та ін. — T.I. —K, 2001.

Акцентологічні словники- це словники, у яких подано нормативне наголошування слів.

Найновіші словники наголосів такі:

Головащук СІ. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. — К, 1995.

Головащук СІ. Словник наголосів української мови. — К, 2003.

Перекладні словникибувають двомовні і багатомовні. Це один із найрозвиненіших напрямів словникарства. Російсько-українські слов­ники, що з'являлися протягом 50-80-х років (6-томний, 3-томний, одно­томні), були тенденційними, не відображали багатства питомої укра­їнської лексики. Для поліпшення культури ділового мовлення можуть стати корисними такі перекладні словники:

Російсько-український словник-довідник „Порадник ділової люди­ни "/ Уклад.: ОМ. Коренга та ін. — К., 1995.

Російсько-український словник: Сфера ділового спілкування /Уклад.: В.М. Брицин, О.О. Тараненко. — К., 1996.

Перхач В., Кінаш Б. Російсько-український науково-технічний сло­вник. — Львів, 1997.

Українсько-російський словник: Близько 40 тис. слів. — К, 2000.

Непийвода Н Практичний російсько-український словник-довідник. Найуживаніші слова і вислови. — К., 2000.

Зубков М.Г. Сучасний російсько-український, українсько-російський словник. -X, 2004.

Сьогодні в Україні є багато перекладних словників з різних мов світу: англійської, французької, німецької, болгарської, польської, чесь­кої, іспанської, італійської, турецької, китайської та ін.

Словники скороченьподають складноскорочені слова та абревіа­тури, розшифровують їх, вказують на граматичні ознаки роду та чис­ла, подають відмінкові закінчення при змінних формах.

Приклад такого словника:

Словник скорочень в українській мові /Заред. Л.С. Паламарчука. - К, 1988.

Активна поява великої кількості нових абревіатур, їх поширеність у пресі ускладнювала сприйняття тексту, правильне розуміння. Тому з'явився ще один словник, у якому вміщено найновіші абревіатури та скорочення і їх розшифрування:

Зінкевич-Томанек Б., Григор 'єв О., Прихода Я. Короткий практич­ний словник абревіатур та скорочень української мови. —Краків, 1997.

Етимологічний словникподає інформацію про походження сло­ва, його первісне значення, найдавнішу форму, зазначає, чи слово спо­конвіку належало мові-основі, чи воно запозичене, яким шляхом від­бувалося запозичення, містить наукові припущення щодо того, як сло­во утворилося і яка ознака покладена в основу назви:

Етимологічний словник української мови: У 7 т. — Т.1.—К, 1982; Т. 2.-К, 1985; Т. 3. -К, 1989; Т. 4. -К, 2003.

Діалектні словникиз'ясовують значення та особливості вимови і вживання слів певного діалекту чи групи діалектів. Приклади таких словників:

Словник полтавських говорів/Уклад. B.C. Ващенко. Вип. 1. -X, 1960. Словник поліських говорів / Уклад. П.С Лисенко. —К, 1974. Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок: У 2 ч. — К, 1984. БрилинськийД. Словник подільських говірок. —Хмельницький, 1991.

Фразеологічні словники містять фразеологічні одиниці мови, по­яснюють їхнє значення, особливості вживання, походження, можливі варіанти у живому мовленні.Фразеологічні словники бувають одно-мовні тлумачного характеру (тлумачать значення стійкого вислову) і перекладні (подають фразеологічні одиниці певної мови і фраземи-відповідники з іншої мови), напр.:

Олійник І.С., Сидоренко MM. Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник. — К, 1971.

Фразеологічний словник української мови: У 2 т. / Уклад.: В. Біло-ноженко та ін. — К, 1998.

Головащук СІ. Російсько-український словник сталих словосполу­чень.-К., 2001.

Ономастичні словникиє цікавим джерелом інформації про влас­ні імена і прізвища, назви населених пунктів, гір, річок, озер тощо. Іноді вони мають науково-популярний характер, напр.:

Редько Ю.К. Довідник українських прізвищ. —К., 1968.

Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей: Словник-до­відник. — 2-ге вид., випр. і доповн. — К., 1996.

Янко М.Т. Топонімічний словник-довідник Української РСР: У 3 т. -К, 1973.

Горпинич В. О. Словник географічних назв України (топоніми та відтопонімні прикметники). — К, 2001.

Словники синонімівохоплюють групи слів, об'єднаних спільним значенням:

Караванський С Практичний словник синонімів української мови. -К, 1993.

Словник синонімів української мови: У 2 т. /А.А. Бурячок, Г.М. Гна-тюк, СІ. Головащук. -К., 1999-2000.

Словники омонімівреєструють і пояснюють значення слів, одна-кових за звучанням, але різних за значенням:

Демська О.М., Кульчицький І.М. Словник омонімів української мови. -Львів, 1996.

Кочерган М. Словник російсько-українських міжмовних омонімів ("фальшиві друзі перекладача "). — К, 1997.

Словник антонімівподає групи слів, що мають протилежне зна­чення:

ПолюгаЛ.М. Словник антонімів. — 2-ге вид., доповн. і випр. —К., 1999.

Словник пароніміврозкриває значення слів, близьких за звучан­ням, але різних за значенням:

Гринчишин Д.Г., Сербенська О.А. Словник паронімів української

мови. - К, 1986.

Інверсійний словник- це словник, в якому слова розташовані за алфавітом кінця слова. Він є корисним для вивчення словотвору і фо­нетики:

Інверсійний словник української'мови /За ред. С.П. Бевзенка. —К., 1989.

Словники-довідникиз культуримови допомагають закріпити лексичні, морфологічні та інші норми української літературної мови, адже подають проблемні випадки слововживання. Деякі з них мають форму посібника, оскільки вміщують широкі коментарі, наукові і нау­ково-популярні статті, напр.:

Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. — К., 1991.

Культура української мови: Довідник / За ред. В.М. Русанівського. -К, 1990.

Словник-довідник труднощів української мови / За ред. СЯ. Єрмо-ленко. - К, 1992.

Головащук СІ. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. ~К., 1995.

ГринчишинД., Капелюшний А., Сербенська О., ТерлакЗ. Словник-довідник з культури української мови. — Львів, 1996.

Сербенська О., Білоус М. Екологія українського слова: Практичний єловничок-довідник. — Львів, 2003.

Звичайно, зазначені словники не вичерпують усього багатства української лексикографії, а є лише основними сучасними зразками опра­цювання слова. „Щодо повноти словників, - говорив М. Рильський, - то слід зазначити, що повний словник будь-якої мови -- це ідеал, до якого можна лише прагнути і якого ніколи не можна досягти, бо кожен день і кожна година приносять людям нові поняття і нові для тих по­нять слова".

 

Мовний, мовленнєвий, спілкувальний етикет

Етикет(франц. Etiquette, від флам. steeken – встромляти) -- вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють три… 1. Повсякденний. 2. Оказіональний.

Функціональні стилі сучасної української літературної мови та сфери їх застосування

Мовний стиль– це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення. За образним висловом Дж. Свіфта, “стиль – це потрібні слова на потрібному… Кожний мовний стиль має:

Контрольні запитання

1.Яка роль мови в суспільному житті?

2. Які основні функції виконує мова?

3. Що означає поняття «...мова українського нероду від часів І.Котляревського?

4. Що означає поняття “державна” і “офіційна” мова?

5. Які були умови прийняття «Закону України про мови»?

6. Дайте визначення мовної норми, назвіть різновиди мовних норм, на прикладах проілюструйте їх.

7. Назвіть словники, що фіксують орфографічні норми.

8. Яка роль словників у підвищенні культури мовлення?

9. Як Ви розрізняєте поняття «мовний», «мовленнєвий». «спілкувальний» етикет?

10. Який статус має українська мова в сучасній Україні?

11. Розкажіть про мовну і мовленнєву професійну компетенцію.

12. Що таке стиль? Назвіть критерії функціонального стилю.

13.Які основні функціональні стилі української мови?

14.Яке призначення наукового та офіційно-ділового стилей?

 

Тема 2

Спілкування як інструмент професійної діяльності

Чудова думка втрачає свою цінність, коли вона погано висловлена.

Вольтер

План

1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.

2. Види, типи і форми професійного спілкування.

3. Основні етапи спілкування.

4. Поняття ділового спілкування.

5. Невербальиі засоби спілкування.

6. Гендерні аспекти спілкування.

Дидактична мета

n розширення знань про невербальні засоби спілкування, гендерні особливості спілкування; n виховання любові, поваги до рідного слова й бажання досконало, грунтовно… Студенти повинні знати: що таке спілкування, роль спілкування у професійній діяльності, етапи, види і форми…

СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми34, взаємодії особистостей, в основі якого ле­жить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інфор­мування.

Отже, спілкування - це «цілеспрямований, соціально зумовле­ний процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів»³⁵.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного резуль­тату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.

Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування³⁶, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її за­собом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкуван­ня, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.

Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.

^м Чайка Г. Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посіб.- К.: Знання, 2005,-С. 20.

" Селіванова О. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія- Полтава: Довкілля. -К. 2006.-С. 571.

¹⁶ Там само.- С. 23.; Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : Навч. посіб.-К.:ВД «Професіонал», 2005.-С. 16.

Правила спілкування- «рекомендації щодо ефективного спіл­кування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу»³⁷. Ці правила засвоюються у процесі на­вчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. Комунікація- це цілеспрямований інформаційний обмін в різно­манітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до по­коління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розгля­датимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на про­цесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні»³⁸.

Функції спілкування

Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, ви­окремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям… Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі… 37Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістки : Підручник- К.: Видавничий центр «Академія». 2004.- С. 37.

ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ

1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне(словесне) і невербальне(міміка, жести, постава тощо), комбіноване. 2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане. 3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософ­ське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

ОСНОВНІ ЕТАПИ СПІЛКУВАННЯ

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування.

Цей етап передбачає:

- складання плану майбутнього акту спілкування;

- збирання матеріалів з предмета спілкування та їх системати­зація;

- умотивування аргументів на користь своєї позиції та контрар­гументів іншої сторони;

- обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції спів­розмовника.

Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.

На цьому етапі важливо:

- дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (до­цільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові);

- не протиставляти себе співрозмовникові;

- демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичли­вий погляд і усмішка допоможуть установити контакт);

- уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

Обговорення питання (проблеми).

На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил.

- лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію;

- уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватносприймати те, про що він говорить;

- пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер;

- аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування- це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обгрунтованих логічних доказів.

Прийняття рішення.

Щоби прийняти правильне рішення, варто:

- запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

- уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;

- визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

- не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

Вихід із контакту.

Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і ви­словити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

Мета про­фесійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

Успіх професійного спілкування залежить від:

- мовця як особистості з індивідуальними ознаками;

- його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування.

- уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, комунікант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією.

ПОНЯТТЯ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

  Стахів М Український комунікативний етикет : Навчально-методичний посібник.-… Ділове спілкування- це цілеспрямований процес обміну інфор­мацією, що переслідує конкретну мету.

НЕВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ СПІЛКУВАННЯ

Невербальні засоби спілкування- це система немовних знаків, що слугують засобами для обміну інформацією між людьми. Один з найвідоміших фахівців з питань спілкування А. Піз стверджує, що за… На думку американських вчених, для формування першого враження від співрозмовника важливими є перші чотири хвилини…

Увага! Етикетна компетенція!

4. Зображувальними жестами відтворюють предмети, тварин, інших людей (їхню форму, рухи, розміри). Ними користуються в тих випадках, коли не вистачає… 5. Жести-символиінформують про певні дії, властивості, наміри тощо. Такі жести… Наведемо поширені жести і їх тлумачення:

ГЕНДЕРНІ АСПЕКТИ СПІЛКУВАННЯ.

Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів: - маніфестація гендеру в стилі спілкування; - виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок - мовні гендерні стереотипи;

Контрольні запитання

1. Розкрийте зміст поняття «спілкування»

2. Яка роль належить спілкуванню у професійній діяльності?

3. Які функції виконує спілквання у сучасному інформаційно насиченому суспільстві?

4. Назвіть основні функції спілкування

5. Які види спілкування виділяють за формою реалізації мовних засобів?

6. Як можна «читати людину» за жестами, мімікою, рухами тіла?

7. Які засоби спілкування належать до екстралінгвістичних?

8. Назвіть основні етапи спілкування

9. Що і як можна висловити поглядом?

10. Які знаки належать до оптико-кінетичної системи знаків?

Тема 3

Риторика і мистецтво презентації

Публічний виступ як важливий засіб комунікації

Фахівці нової генерації мають воло­діти живим, ефективним, переконливим словом як інтеграційною якістю про­фесійної майстерності.

Г.Сагач

План

1.Поняття про публічний виступ, його різновиди.

2.Підготовка до публічного виступу. Аргументування, мовні засоби переконування.

3. Культура сприйняття публічного виступу (уміння слухати, ставити запитання).

4. Презентація як різновид публічного мовлення.

Дидактична мета:

n оволодіння навичками доцільної побудови промови, різними спо­собами переконання і всілякими видами аргументації, прийома­ми полемічного мовлення і створення певних риторичних емоцій;

n формування умінь і навичок правильного і переконливого мов­лення, аргументованого доведення і спростування тез.

Студенти повинні знати: особливості комунікативно-мовленнєвих ситуацій, характерних для фахової діяльності; закономірності логіки мовлення; основні види ораторських промов; професійно значущі мовленнєві жанри; основні прийоми удосконалення майстерності мовлення.

 

Студенти повинні уміти: будувати розгорнутий монолог з фахової проблематики; застосовувати основні закони риторики під час професійного спілкування;створювати максимально ефективну композицію промови; логічно правильно, точно, етично й емоційно виражати думку відповідно до змісту, умов комунікації й адресата, прагнучи при цьому виробити індивідуальний стиль.

Рекомендована література:

1. ВагаповаД.X. Риторика в интеллектуальных играх и тренингах. - М: Цитадель, 1999.

2. Вандишев В. М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять : Навч. посіб.-К.: Кондор, 2003.

3. Гандапас Р. Учимся выступать публично (видео­фильм) // http://www.radislavgandapas.com.

4. Карнеги Д. Как выработать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично.-Днепропетровск: Титул, 1996.

5. Когут О. І. Основи ораторського мистецтва: Практикум. - Тер­нопіль: Астон, 2005.

6. Корнилова Е. Н. Риторика - искусство убеждать.- М., 1998.

7. Кунь 3. Риторичний словник.- К.: Рідна мова, 1997.

8. Мацько Л. 1., Мацько О. М. Риторика : Навчальний посібник.- К.: Вища школа, 2003.

9. Меш Г. Ш. 10 уроків ораторської майстерності тим, хто вчиться виступати публічно.-К., 1993.

10. Сагач Г. М. Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації: Навч. посіб.-К.: Зоря, 2003.

11. Сагач Г.М. Золотослів : Навч. посіб. для середніх і вищих навч. закладів.- К: Райдуга, 1993.

12. Таранов П. С. Искусство риторики: Универсальное пособие для умения говорить красиво и убедительно.- Симферополь, 2001.

13. Томан 1. Мистецтво говорити.—К.: Політвидав України, 1986.

14. ЧмутТ. К., Чайка Г. Л. Етика ділового спілкування: Навч. посіб.-К.:Вікар, 2003.

15. Чулінда Л.1. Риторична майстерність.-К., 2000.

 

Поняття про публічний виступ, його різновиди

Поняття «ораторське мистецтво», або «красномовство», має два значення: 1) вид громадсько-політичної та професійної діяльності, мета якої -… 2) високий ступінь майстерності публічного виступу, мистецьке володіння словом.

Розрізняють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітапьні промови.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо. Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблнми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє…

Підготовка до публічного виступу. Аргументування, мовні засоби переконування.

Публічний виступ потребує ретельної попередньої підготовки, що відбувається у кілька етапів:

1. Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.

2. Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літе­ратури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і друго­рядне; інтегрувати основні положення за кількома джерелами.

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окре­мих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

4. Складання тез виступу.

5. Написання остаточного тексту виступу.

Архітектоніка (будова) виступу

Щонайперше складають план, у якому відтворюють основні пункти виступу, інформацію, яка потребує точності: дати, статистичні дані, цитати, які повинні бути лаконічними з покликанням на джерело.

Наступний етап підготовки виступу - структурування зібраного матеріалу, компонування тексту виступу, який містить вступ, основну частину та висновки.

Вступ. Початок виступу є визначальним і повинен чітко й перекон­ливо відбивати причину виступу. Першочергове завдання доповідача на цьому етапі — привернути й утримати увагу аудиторії. Для того, аби не дозволити думкам слухачів розпорошитися, вже після перших речень виступу необхідно висловлюватися чітко, логічно та змістовно, уникаючи зайвого. Відповідно речення мають бути короткими і сто­суватися сутності питання, варто інтонаційно виділяти найважливіші місця висловлювання і виражати своє ставлення до предмета мовлення.

Вступ має три рівні: структурний - повідомлення теми та мети ви­ступу; змістовий — актуальність та специфіка теми, значення її для цієї

аудиторії, стислий виклад історії питання; психологічний — створення атмосфери доброзичливості та зацікавлення.

Залежно від категорії аудиторії використовують: штучний - для кри­тично налаштованої аудиторії; природний - для позитивно налаштованої аудиторії; змішаний види вступу.

Види штучного вступу: притча, легенда, казка, афоризм, аналогія, співпереживання, апеляція до інтересу аудиторії, гумор, проблемне пи­тання, покликання на авторитети, наочний матеріал, раптовий початок.

Види природного вступу: пояснення мети, теми, причини, презентація однодумців, історичний огляд.

Змішаний - поєднання названих вище видів вступу.

Варто уникати у вступі таких висловлювань: Перепрошую, що займаю Ваш час..., Основне було сказане попередніми доповідачем..., Ось тут, як Ви чули, багато говорили і ..., Дякую вельмишановному голові, який люб'язно дав мені можливість... тощо.

Основна частина. В основній частині викладається суть пробле­ми, наводяться докази, пояснення, міркування відповідно до поперед­ньо визначеної структури виступу. Слід пояснювати кожен аспект про­блеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати (проте кількість подібних прикладів не має бути надто великою — нагромадження ілюстративного матеріалу не повинно поглинати змісту доповіді). Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу; усі питання мають висвітлюватися збалан­совано (при цьому не обов'язково кожному з них приділяти однакову кількість часу). Статичний опис мусить плавно перейти у динамічну, рухливу оповідь, аби за допомоги системи логічних аргументів роз­крити сутність питання, поступово нарощуючи аргументацію так, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші аргу­менти виголошувати в кінці — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати уваги аудиторії. Постійно й уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно позначає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях виступу потрібні своєрідні «ліричні» відступи, адже суцільний текст погано сприйма­ється, при цьому не слід забувати, що вони мають обов'язково бути лаконічними й ілюструвати виступ.

Висновки.Важливою композиційною складовою будь-якого ви­ступу є висновок. У ньому варто повторити основну думку, заради якої виголошувався виступ, підсумувати сказане, узагальнити думки, висловлені в основній частині. Висновки мають певним чином узго­джуватися зі вступом і не випадати з загального стилю викладу.

Зазвичай під час виступу у слухачів виникають запитання, тому, закінчивши виступ, варто з'ясувати в аудиторії, чи є запитання. Якщо запитання ставлять усно, слід вислухати його до кінця, подякувати і чітко відповісти на нього. Письмові запитання зазвичай зачитують вголос, після чого відповідають.

У тому разі, якщо, готуючись до виступу, доповідач вирішить за­писати доповідь на папері, йому слід врахувати, що розмовна мова значною мірою різниться від писемної, вона менш формалізована, віль­ніша, сприймається легше. При цьому не можна нехтувати дотриманням загальноприйнятих літературних норм у користуванні орфоепічними, морфологічними та стилістичними засобами мови, адже важливою умовою успіху є бездоганна грамотність. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманітним.

Безперечно, успіхові будь-якого публічного виступу сприяє виразне мовлення. До технічних чинників виразного мовлення належать дихан­ня, голос, дикція (вимова), інтонація (тон), темп, жести, міміка. Лише досконале володіння кожним складником техніки виразного мовлення може гарантувати високу якість мовлення.

Жести у поєднанні зі словами стають надзвичайно промовистими: вони підсилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння значення кожного жесту. Наведемо загальні рекомендації щодо ви­користання жестів: не жестикулюйте руками упродовж усього ви­ступу, кількість жестів, їх інтенсивність повинна відповідати своєму призначенню тощо.

Голос, тон, виклад, уся сукупність виразових засобів і прийомів повинні свідчити про істинність думки й почуття промовця.

Фахівці з основ красномовства рекомендують обов'язково прово­дити репетицію перед виступом.

Ораторові-початківцю варто:

• Записати текст дослівно і вивчити його.

Вибрати приміщення, у якому ніхто не заважав би, і стоячи, неначе звертаючись до слухачів, спробувати виголосити виступ.

• Ще раз повторити його, керуючись лише ключовими словами і висловами, виокремлюючи головні тези.

• Коли виступ засвоєний у цілому, відпрацьовують частини, які найбільше викликають сумнів, проводячи репетиції цих частин перед дзеркалом. Варто звернути увагу: чи вільно передаєте думки? чи рівно тримаєтесь? чи вільні і легкі ваші рухи? При­слухайтесь до голосу (чи послуговуєтеся паузами, чи виділяєте посиленням голосу головні слова, чи вдається уникати одно­манітності).

Фахівці з ділової риторики пропонують ораторові дотримуватися таких порад під час публічного виголошення виступу.

АРГУМЕНТУВАННЯ

Доведення- це сукупність логічних засобів обгрунтування істинності будь-якого судження за допомоги інших істинних і пов'я­заних з ним суджень.… Теза— це судження, істинність якого потребує доведення. Переконати когось у… Аргументи (докази) - це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тези. Розрізняють такі види…

Культура сприйняття публічного виступу (уміння слухати, ставити запитання).

• активізуйте увагу слухачів, зацікавте їх, переконайте, що ваш виступ буде свіжим, яскравим, образним; • слухачі повинні заохочено слухати вас; дайте їм зрозуміти, що факти, які ви… • не зловживайте під час виступу запитальними формами, оскіль­ки це може ввести в оману слухачів;

Презентація як різновид публічного мовлення.

Презентація- спеціально організоване спілкування з аудиторією, мета якого переконати або спонукати її до певних дій. Презентацію здійснюють через… Презентація може бути успішною і неуспішною. Успішна - це презентація, під час… Основними причинами неуспішної презентації є:

Тема 4

Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації. Документація з кадрово-контрактних питань

План

1.Критерії класифікації документів

2.Реквізит – елемент документа. Текст як реквізит документа.Оформлення титульної сторінки

3. Документація з кадрово-контрактних питань

 

Дидактична мета;

n Набуття знань про документ як основний вид ділового мовлення, види документів за класифікаційними ознаками;

n Забезпечення оволодіння правилами укладання текстів документів, розташування реквізитів, оформлювання ділових паперів;

n Набуття вмінь та навичок роботи з документами.

Студенти повинні знати: критерії класифікації документів; основні реквізити документів; вимоги до мови ділових паперів; вимоги до бланків та тексту документів.

Студенти повинні вміти: визначити типи документів за класифікаційними ознаками; правильно розміщувати реквізити документів; користуватися довідковою літературою при складанні документів.

Рекомендована література

1.Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. —К.: А. С. К., 1998. — 173 с.

2. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. — К.: Вища шк.,1997. — 294 с.

3. Молдованова М. І., Сидорова Т. М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. — К.: Техніка, 1992. — 399 с.

4. Паламар Л. М., Кацавець Г. М.Українське ділове мовлення. — К.:Либідь, 1997. — 287 с.

5. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення. — К.: Либідь, 1998. — 242 с.

6. Тараненко О. О., Брицин В. М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). — К.: УНВЦ «Рідна мова», 1996. — 287 с.

7. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів (С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустоцвіт, Г. М. Сюта). — К.: Довіра: УНВЦ «Рідна мова», 1997. — 399 с.

8. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. — К.: Вища шк., 1997. — 271 с.

 

Критерії класифікації документів

Сукупність взаємопов'язаних документів, які застосову­ються у певній сфері діяльності, становить систему докумен­тації. Нині діють уніфіковані… В управлінській діяльності використовуються головним чином текстові документи,… Класифікація документів

Реквізит – елемент документа. Текст як реквізит документа.Оформлення титульної сторінки

Формуляр-зразок — це єдина модель побудови комплексу документів, яка встановлює сукупність реквізитів, властивих документам цього комплексу,… Кількість реквізитів у кожному документі не однакова. Вона визначається видом… Діють такі єдині вимоги щодо оформлення ділової доку­ментації.

Терміново вжити заходів для забезпечення...

Про результати і вжиті заходи повідомте заявників...

Терміново відрядити...

Негайно підготуйте листа...

Як правило, на документі має бути не більше однієї резо­люції. Інші резолюції можливі тільки тоді, коли є необхідність деталізації порядку виконання документа.

Резолюцію належить проставляти безпосередньо на до­кументі, нижче реквізиту "Адресат", паралельно до основно­го тексту. Якщо місця для резолюції недостатньо, її можна проставляти на вільному від тексту місці у верхній частині лицьового боку першого аркуша документа, але не на полі документа, призначеному для підшивки. Написання резолюції на окремих аркушах або на спеціальних бланках допускаєть­ся тоді, коли документ підлягає поверненню або деталізуєть­ся порядок виконання документа й уточнюються виконавці.

ЗАГОЛОВОК до тексту документа, як усталено практи­кою, містить короткий виклад змісту документа. Він має бути максимально коротким і містким, точно передавати зміст тексту.

Цей реквізит відображає головну ідею документа і, як правило, починається з прийменника про (про що йдеться в документі). Наприклад:

Про придбання факсимільної техніки Про надання приміщення в оренду

Основна функція заголовка — прискорити процес оброб­ки документа та його проходження через структурні підроз­діли і службових осіб до реального виконавця.

До початку виконання документа з його змістом озна­йомлюються завідувач канцелярією, референт, реєстратор, іноді керівник та інші особи. Кожен з них не завжди має читати документ повністю, досить з'ясувати, про що йдеться (це доз­воляє зробити заголовок).

Заголовок, перенесений на реєстраційну картку, визначає роботу (рубрику) картотеки, куди її буде вміщено, й тим са­мим дає можливість знайти і використати документ у період його перебування в установі.

Заголовок граматично узгоджується з назвою документа, формується за допомогою віддієслівного іменника і відпові­дає на запитання про що?, чого?. Наприклад: наказ (про що?) про створення установи; протокол (чого?) засідання експертної комісії.

Якщо в документі йдеться про кілька питань, заголовок може бути узагальненим.

Заголовок є невід'ємною частиною документа, що пишеться (друкується) на бланку або на аркуші паперу формату А4 незалежно від його виду й призначення. Він має бути лако­нічним і точним, з максимальною повнотою розкривати зміст документа.

У разі складання документа на основі уніфікованої форми постійна частина заголовка, що входить до назви форми, до­повнюється змінною інформацією, яка конкретизує його зміст.

Текст документа, надрукований на папері формату А5, дозволяється подавати без заголовка.

Заголовки не складаються до текстів телефонограм, теле­грам та повідомлень.

Заголовок друкується малими літерами через один між­рядковий інтервал. Обсяг заголовка не може перевищувати 6 рядків машинописного тексту з довжиною рядка 28 друко­ваних знаків. Допускається продовження заголовка в разі його великого обсягу до межі правого поля документа.

ТЕКСТ документа оформляється у вигляді суцільного складного тексту, анкети, таблиці або поєднання цих форм.

Суцільний складний текст документа містить граматич­но та логічно узгоджену інформацію про управлінські дії і використовується під час складання правил, положень, листів, розпорядчих документів.

Як правило, тексти розпорядчих документів і листів скла­даються з двох частин. У першій зазначається підстава або обґрунтування для складання документа, в другій — виснов­ки, пропозиції, рішення, розпорядження або прохання.

В окремих випадках текст документа може містити лише одну резолютивну частину, наприклад: наказ — розпорядчу частину без констатуючої, лист — прохання без пояснення.

Форма анкети використовується тоді, коли викладається цифрова або словесна інформація про один об'єкт за певним обсягом ознак. Анкетні тексти використовуються в організа­ційно-розпорядчих документах, у документах з матеріально-технічного постачання і збуту, у фінансових документах тощо.

Форма таблиці використовується, якщо викладаються цифрова або словесна інформація про кілька об'єктів за ря­дом ознак. Табличні тексти використовуються у планових, звітно-статистичних, фінансових, бухгалтерських, організацій­но-розпорядчих та інших документах.

Оформлення ДОДАТКІВ ДО ДОКУМЕНТІВ. Додатки до­повнюють, пояснюють окремі питання документа або доку­мент в цілому. Про наявність додатків зазначається у тексті або після тексту документа перед підписом. Назва додатка в тексті документа має відповідати назві самого додатка.

Додатки до документів можуть бути трьох видів:

1) додатки, які затверджуються або вводяться в дію роз­порядчими документами (додатки до розпорядчих доку­ментів);

2) додатки, які пояснюють або доповнюють зміст основного документа;

3) додатки, які є самостійними документами і надсилаються із супровідним листом.

Додатки належить оформляти на стандартних аркушах із зазначенням усіх необхідних для конкретного виду доку­мента реквізитів.

У розпорядчому документі відомості про наявність до­датків зазначаються в тексті, наприклад:

"Розробити і подати на затвердження графік комплекс­ного плану наукової організації праці (НОП) в установі за формою, зазначеною у додатку 1".

У додатках до розпорядчого документа робиться відмітка з посиланням на цей розпорядчий документ, на його дату і номер. Відмітка розміщується на верхньому правому полі першого аркуша додатка.

ПІДПИС. Засвідчення документів здійснюється шляхом підписання, затвердження їх та поставлення печатки.

Документи підписуються посадовими особами установи відповідно до їхньої компетенції, встановленої чинними нор­мативно-правовими актами.

В установах, які діють на основі єдиноначальності, доку­менти підписуються лише керівником установи або його заступником, відповідно до їхніх повноважень.

Документи, що надсилаються організаціям галузі, підпису­ються керівником, його заступником, а також керівниками струк­турних підрозділів установи відповідно до їхньої компетенції.

Підпис складається з найменування посади особи, котра підписує документ (найменування повне, якщо документ на­друковано не на бланку, скорочене — якщо на документі, на­друкованому на бланку), з особистого підпису, ініціалів і прі­звища. Наприклад:

Начальник Головного архівного

управління при Кабінеті Міністрів

України

(підпис) (ініціали, прізвище)

Якщо документ надсилається одночасно кільком устано­вам вищого рівня, керівник підписує всі примірники.

У разі надсилання документа одночасно кільком органі­заціям, що належать до сфери управління установи, підпи­сується тільки оригінал, який залишається у справі установи-автора, а на місця розсилаються засвідчені канцелярією примірники.

Документи підписуються, як правило, однією особою, а коли за зміст документа (акти, фінансові документи тощо) несуть відповідальність кілька осіб, — двома або більше особами. При цьому їхні підписи розміщуються один під одним у послідовності відповідно до посади. Наприклад:

Директор інституту Головний бухгалтер

(підпис) (ініціали, прізвище) (підпис) (ініціали, прізвище)

Якщо документ підписується кількома особами однако­вих посад, їхні підписи розміщуються на одному рівні, на­приклад:

Заступник Міністра юстиції України

Заступник Міністра охорони здоров'я України

(підпис) (ініціали, прізвище) (підпис) (ініціали, прізвище)

Документи колегіальних органів підписуються головуючим на засіданні колегіального органу і секретарем, наприклад:

(ініціали, прізвище) (ініціали, прізвище)

Голова комісії (підпис) Секретар комісії (підпис)

Коли посадова особа, підпис якої зазначено на проекті документа, відсутня, то документ підписує особа, котра виконує її обов'язки, або її заступник. При цьому обов'язково назначається посада особи, яка підписала документ, і її прізви­ще (виправлення вносяться чорнилом або машинописним способом, наприклад: в.о., застп.).

Не допускається підписання документа з прийменником за або проставленням косої риски перед найменуванням посади.

ГРИФ ПОГОДЖЕННЯ ТА ВІЗИ. Коли виникає потреба в оцінці діяльності документа, в його обґрунтованості та у вста­новленні відповідності законодавству, здійснюється погоджен­ня проекту документа.

Погодження може здійснюватися як в установі (із струк­турними підрозділами, посадовими особами, які відповідно до їхньої компетенції займаються питаннями, порушеними у проекті документа), — внутрішнє, так і за її межами — зовнішнє.

Внутрішнє погодження оформляється візуванням проек­ту документа посадовою особою. Воно включає: особистий підпис, ініціали і прізвище особи, котра візує документ, та дату візування. У разі потреби зазначається найменування посади цієї особи, наприклад:

Начальник юридичного відділу (підпис) (ініціали, прізвище) Дата

Візи проставляються на примірниках документів, що зали­шаються в установі, як на лицьовому, так і на зворотному боці останнього аркуша проекту документа, якщо для цього на ли­цьовому боці останнього аркуша документа не вистачає місця.

Зауваження і пропозиції до проекту документа виклада­ються на окремому аркуші, про що на проекті робиться відпо­відна відмітка за такою формою:

Начальник юридичного відділу (підпис) (ініціали, прізвище) Зауваження і пропозиції додаються Дата

Проекти нормативно-правових актів установи перевіря­ються працівниками юридичної служби установи на відпо­відність їх законодавству і візуються ними на першому при­мірнику зворотного боку останнього аркуша проекту акта.

Зовнішнє погодження проектів документів оформляється відповідним грифом. Гриф погодження ставиться нижче підпису на лицьовому боці останнього аркуша проекту доку­мента і включає слово ПОГОДЖЕНО, найменування посадо­вої особи, з якою погоджується проект документа (включно з найменуванням установи), особистий підпис, ініціали, прізви­ще та дату погодження, наприклад:

ПОГОДЖЕНО

Заступник Міністра економіки

України

(підпис) (ініціали, прізвище)

Дата

Якщо зовнішнє погодження проекту документа здійсню­ється колегіальним органом, то гриф погодження оформ­ляється таким чином:

ПОГОДЖЕНО Протокол засідання Вищої атестаційної комісії України Дата, №

Коли зміст документа стосується більш ніж трьох уста­нов, складається Аркуш погодження, про що робиться відмітка у самому документі на місці грифа погодження, наприклад: Аркуш погодження додається.

Аркуш погодження оформляється за такою формою:

АРКУШ ПОГОДЖЕННЯ Назва документа

Найменування посади (підпис) (ініціали, прізвище)

Дата

Найменування посади (підпис) (ініціали, прізвище)

Дата

 

ПЕЧАТКА

Печатка ставиться на документах, які вима­гають особливого засвідчення їхньої автентичності. Печатки можуть бути гербові та прості.

Гербова печатка прикладається до документів, що засвід­чують юридичні або фізичні права осіб; що встановлюють факти, які викликають витрату грошових засобів та матері­альних цінностей; до статутів, положень, що вимагають відпо­відно до нормативних актів наявності відбитка печатки.

Прості печатки можуть мати різні форми: круглу, квадратну та трикутну. Герб на них не зображується. Просту початку ставлять на документах, які виходять за межі організації, у випадках розмноження примірників розпо­рядчих документів при розсиланні їх, на довідках з місця роботи і т. ін.

Печатку треба розміщувати таким чином, щоб вона за­хоплювала останні кілька літер найменування посади особи, котра підписала документ.

Особливості оформлення тексту

Бланк— це аркуш паперу з відтвореними на ньому рек­візитами, які містять постійну інформацію. Найпоширені­шими є бланки службових листів, довідок,… Текст — головний елемент документа, який складається й логічних елементів:… Текст документа, що складається з одного закінчення, називається простим, а той, що містить інші логічні елемен­ти, —…

Документація з кадрово-контрактних питань

Заява може бути: — простою(викладається тільки прохання); — мотивованою(вказується мотивація прохання);

Дата.

7. Підпис адресанта(якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім — прізвище).

ПРИКЛАДИ

1.Мотивована заява

Деканові економічного факультету НАУ
Морозову О. М.
студента II курсу економічного
факультету групи 22 МЕ
Петренка Сергія Івановича

(по центру, з великої букви) Заява

(з нового рядка) Прошу надати мені відпустку з 03.04.2009 р. до 09.04.2009 р. у зв’язку з участю в обласних змаганнях із важкої атлетики.

01.04.2005 р. (підпис)

2.Складна заява

Ректору Львівської гуманітарної
академії проф. Морозову С.С.
студента Київського національного
університету ім. Т. Г. Шевченка
Глинця Олега Ігоровича

(по центру, з великої букви) Заява

(з нового рядка) У зв’язку з переїздом моїх батьків до м.Львова на пос­тійне проживання прошу зарахувати мене студентом III кур­су економічного факультету ЛГА із спеціальності «Міжна­родна економіка».

Додаток: 1) витяг із залікової книжки на 2 арк. в 1 пр.;

2) свідоцтво про народження на 1 арк. в 1 пр.;

3) довідка про місце проживання на 1 арк. в 1 пр.

20.07.2005 р. (підпис) О. І. Глинець

Характеристика— це документ, в якому дається оцінка ділових і моральних якостей працівника (учня).

Характеристика дається, як правило, з останнього місця роботи або навчання. Готує її керівник структурного підрозділу(у школі — класний керівник). Підписується керівником установи або ж керівником установи й керів­ником структурного підрозділу та засвідчується гербовою чи круглою (що прирівнюється до гербової) печаткою.

Характеристика подається при вступі до навчальних закладів,висуванні на виборні посади, переобранні, атестації, оформленні на роботу тощо. Залежно від призначення може бути виробничою, атестаційною, рекомендаційною, нейтральною.

Характеристика складається, як правило, з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я, по батькові особи (повністю), на яку складається характеристика, у родовому відмінку.

3. Посада, науковий ступінь, учене звання (якщо є), місце роботи, навчання.

4. Рік народження (за необхідності — національність, домашня адреса, освіта).

5. Текст.

6.Дата укладання характеристики.

7. Підпис керівника установи (другим може бути під­пис керівника структурного підрозділу, інших по­садових осіб).

8. Печатка установи.

Текст характеристики містить, як правило, такі дані:

- короткі анкетні дані про особу, на яку складається характеристика;

- відомості про трудову (навчальну) діяльність особи (де, з якого часу працює, на яких посадах працює або дані про навчання);

- оцінка ділових і моральних якостей особи, став­лення до колег, риси характеру, відомості про стяг­нення, заохочення, нагороди;

- висновки про особу, на яку складається характе­ристика;

- місце, куди подається характеристика.

Приклад характеристики

(по центру) Характеристика

Іванова Віктора Петровича, учня
11 класу ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2
м. Прилуки Чернігівської області,
1983 року народження, українця,
освіта середня.

Іванов Віктор Петрович з 1990 до 2001 року навчався в ЗОШ І — III ступенів м.Прилуки Чернігівської області. За час навчання в школі зарекомендував себе здібним дисциплінованим учнем. До навчання ставиться сумлінно, має глибокі й міцні знання з усіх предметів, усебічно роз­винений. Багато читає художньої літератури. Останні три роки очолював шкільний драматичний гурток. Брав активну участь у культурно-масових заходах.

На «відмінно» закінчив курси машинопису та користувача персональним компьютером.

Брав участь у районних олімпіадах з української мови та літератури, фізики, де посідав 1—2 місця. Захоплюється футболом. Виступав за збірну команду школи.

Уміє триматися в колективі, підкоряється його вимогам. Критично ставиться до власних вчинків, до поведінки това­ришів і відверто про це говорить. Доброзичливий, стрима­ний, урівноважений.

Характеристика видана для подання в приймальну ко­місію Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди.

Директор школи (підпис) І.П.Аксьонов
(печатка)
Класний керівник (підпис) К. П. Гур’їна
(дата)

 

Автобіографія — це документ, у якому особа, що скла­дає його, подає опис свого життя та діяльності в хро­нологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2.Текст.

3. Дата.

4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала ав­тобіографію.

Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку).

2.Число, місяць, рік і місце народження.

3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).

4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).

5. Відомості про громадську роботу, досягнення, за­охочення, захоплення.

6. Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).

7. Склад родини і стан сім’ї.

8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

Зразок автобіографії

Автобіографія

Я, Шевченко Василь Павлович, народився 3 листопада 1973 року в м.Лозова Харківської області.

1980 року пішов у перший клас ЗОШ І — III ступенів № 3 м. Лозова.

1990 рокуі після закінчення школи всту­пив до Харківського державного університету на філологіч­ний факультет, відділення «Українська мова та література».

1995 року закінчив повний курс згаданого університету за спеціальністю «Українська мова та література». Після закінчення університету присвоєно мені кваліфікацію вчи­теля української мови та літератури. З вересня 1997 року й до цього часу працюю вчителем у ЗОШ І—III ступенів № 199 м. Харкова.

З вересня 2005 року заочно навчаю­ся в аспірантурі при кафедрі української мови філологіч­ного факультету Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна.

Маю перший розряд із шахів, кандидат у майстри спорту з важкої атлетики. У 2001 році став переможцем конкурсу «Кращий учитель року Харківщини».

Батько, Шевченко Павло Вікторович, 1956 року народ­ження, працює інженером-механіком в АТП-20164 у місті Лозова Харківської області.

Мати, Шевченко Надія Олегівна, 1959 року народження, працює директором ЗОШ І — III ступенів №2 м. Лозова Харківської області.

Склад сім’ї:

Дружина, Шевченко Ольга Іванівна, 1975 року народ­ження, працює вчителем української мови та літератури в ЗОШ І-ІІІ ступенів № 106 м. Харкова; донька, Шевченко Олеся Василівна, 1999 року народження.

Зараз проживаю із сім’єю за адресою: 12986, м. Харків вул. П. Сагайдачного, 9, кв. 12. Тел. 11-23-45. Паспорт серія ММ, № 178254, виданий РУ МВС України в м. Харкові 9 березня 1999 року.

30 березня 2009 року (Підпис)

Структура рекомендаційного листа

Рекомендація (від лат. recomendatio — доручення) — письмовий або усний відгук про роботу, діяльність якої-небудь особи, а також вказівка або… Рекомендаційні листи складаються з різних приводів: клопотання про підвищення… Рекомендація не завжди дається за місцем роботи. Отримати рекомендацію можна від людини, яка добре знає…

РЕЗЮМЕ

Шевченко Оксани Олексіївни

Мета:заміщення вакантної посади асистента у відділі мар­кетингу, менеджера з реклами та маркетингу.

Досвід роботи:упродовж 1994 року працювала на посаді помічника менеджера з питань реклами та маркетингу у концерні «Укравтохолдинг».

Маю досвід: 1) вивчення та аналізу ринку продажу авто­мобілів в Україні загалом та в Києві зокрема; 2) вивчення та аналізу попиту на автомобілі вітчизняного та закордонного виробництва (Київ і регіони); 3) розроблення та подальшої реалізації комплексних рекламних кампаній.

Набула досвіду співробітництва з газетами та журналами (розроблення макетів, визначення найефективніших для роз­міщення рекламних оголошень ЗМІ), радіо (написання рек­ламних текстів, визначення найефективніших для розміщен­ня рекламних оголошень радіоканалів), телебаченням. Упро­довж цього року вдалося досягти високих рівнів продажу.

З початку 1995 року переведена на посаду менеджера з питань реклами та маркетингуконцерну «Укравтохол­динг» (обслуговування кафе-бару «Корона», нотаріальної кон­тори). Працювала над: 1) дослідженням та аналізом сфери відпочинку й розвагу м. Києві; 2) виготовленням поліграфічної продукції (представницька продукція, меню, рекламні листівки, проспекти тощо); 3) реалізацією комплексних рекламних кам­паній — окремо для кожної з гілок концерну (реклама у газе­тах та журналах, у тому числі й у регіональній пресі, реклама на радіо, у метрополітені, а також зовнішня реклама); 4) на­писанням рекламних текстів для реклами на радіо (маю досвід співробітництва із МІІ8ІС РАОІО, Гала радіо, радіо ЮТАР, Просто радіо, УР-1 та УР-2).

З початку 1996 року переведена на посаду директора відділу реклами концерну «Укравтохолдинг» (обслуговування кафе-бару «Корона», нотаріальної контори, охоронної фірми «Ангели», фірми з продажу автомобільних фарб «ОирІі-СоІог», розважального комплексу «Динамо-ШХ»). Обізнана з до­слідженням та аналізом ринку продажу автомобілів, ринку продажу автомобільних фарб, сфери відпочинку та розваг, сфери послуг (охоронні та нотаріальні послуги); розроб­кою комплексних рекламних кампаній з урахуванням специ­фіки діяльності кожної з перелічених фірм (реклама у газетах, журналах, у тому числі іміджева реклама, на радіо, у метро­політені, зовнішня реклама); розробкою та втіленням іміджу кожної з фірм (логотипи, представницька продукція, зокрема для розважального комплексу «Динамо-ШХ»). Маю досвід співпраці з рекламними агенціями та виробничими фірмами.

З жовтня 1998 року працювала на посаді прес-секретаря Української спілки підприємців малого та середнього бізнесу. Обізнана з: 1) підготовкою тематичних прес-конференцій (на­писання прес-релізів, запрошення журналістів); 2) написан­ням щоденних повідомлень для преси; 3) налагодженням співпраці з відомими газетами («День», «Україна молода», «Київські Відомості», «Діло», «Галицькі Контракти», «Вечірній Київ», «Україна Бізнес. Фінансовий тижневик»); 4) виготов­ленням поліграфічної продукції; 5) написанням ділової корес­понденції.

З квітня 1998 року працюю на посаді літературного ре­дакторагазети «Київські Відомості». Маю досвід: 1) редагу­вання авторських і перекладних текстів російською та укра­їнською мовами; 2) редагування наукових текстів; 3) редагу­вання текстів, що пов'язані зі сферою економіки та банківської діяльності. За час роботи у газеті оволоділа технікою форму­вання газетних шпальт.

Працюю на комп'ютері.

1992-1997 — навчання на факультеті української філології Київського університету імені Тараса Шевченка. Кваліфікація: філолог, викладач української… 1992-1997 — навчання на факультеті іноземної філології Київського університету… 1997 — розпочала навчання в аспірантурі Інституту укра­їнознавства Київського університету імені Тараса Шевченка…

Порядок укладання контракту

Контракт може укладатися як з ініціативи керівника під­приємства, установи, так і особи, яка наймається на роботу.

Відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю Укра­їни контракт укладається у письмовій формі й підписується роботодавцем та працівником, якого наймають на роботу за контрактом.

Усі умови контракту обов'язково мають погоджуватися сторонами.

Оформляється він у двох примірниках, що мають одна­кову юридичну силу, і зберігаються у кожної із сторін конт­ракту.

Контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, обумовленої сторонами у контракті.

Контракт може бути змінений тільки за угодою сторін, складеною у письмовій формі.

Контракт є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу.

Структура тексту контракту

2. Обов'язки сторін, де зазначаються: · основні характеристики роботи, яку виконуватиме працівник, та вимоги до… · зобов'язання підприємства щодо організації вироб­ничого процесу, обладнання робочого місця, орга­нізації підвищення…

Різниця між трудовим договором і контрактом

Фахівці з проблем ділового мовлення¹ визначають таку різницю між контрактом і трудовим договором.

Контракт укладають тільки на певний термін, а трудовий договір— як на період виконання певної роботи, так і на невизначений термін.

У контракті, на відміну від трудового договору, можуть визначатися додаткові підстави припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним законодавством.

За контрактом порядок надання працівникові відпустки та зарплати може визначатися на розсуд керівника, тоді як трудовий договір передбачає централізоване регулювання відпустки (за встановленим графіком).

У контракті, на відміну від трудового договору, можуть застерігатися наслідки (додаткові гарантії та компенсації моральної та матеріальної шкоди) дострокового припинен­ня контракту з незалежних від працівника причин.

Трудова угода

Трудова угода містить такі реквізити: 1. Назва документа. 2. Дата й місце його складання.

Тема 5

Довідково-інформаційні, обліково-фінансові та розпорядчі документи

План

1. Укладання довідково-інформаційних документів (листи-запити, листи-відповіді, виробничі звіти, виробничі протоколи, витяги з протоколу)

2. Обліково-фінансова документація

3. Розпорядчі документи

 

Дидактична мета:

n Засвоєння головних ознак довідково-інформаційних, обліково-фінансових та розпорядчих документів;

n Оволодіння уміннями і навичками складання, написання та оформлювання довідково-інформаційної документації, навичками комунікативного виправданого використання мовних засобів відповідно до мети і обставин спілкування.

Студенти повинні знати: правила оформлювання довідково-інформаційних, обліково-фінансових та розпорядчих документів; особливості складання прес-релізу, оформлювання службових записок, довідки, звіту; групи протоколів, вимоги до тексту документа. Правила оформлювання витягу з протоколу.

Студенти повинні уміти:складати і редагувати прес-реліз, службові записки, довідку, звіт, протокол, витяг з протоколу, акт, розпорядження; оформлювати документи відповідно до норм сучасної української літературної мови.

Рекомендована література

1. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. —К.: А. С. К., 1998. — 173 с.

2. Коваль А. П. Культура ділового мовлення. — К.: Вища шк.,1997. — 294 с.

3. Молдованова М. І., Сидорова Т. М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. — К.: Техніка, 1992. — 399 с.

4. Паламар Л. М., Кацавець Г. М.Українське ділове мовлення. — К.:Либідь, 1997. — 287 с.

5. Потелло Н. Я. Українська мова і ділове мовлення. — К.: Либідь, 1998. — 242 с.

6. Тараненко О. О., Брицин В. М. Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). — К.: УНВЦ «Рідна мова», 1996. — 287 с.

7. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів (С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустоцвіт, Г. М. Сюта). — К.: Довіра: УНВЦ «Рідна мова», 1997. — 399 с.

8. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. — К.: Вища шк., 1997. — 271 с.

 

1. Укладання довідково-інформаційних документів (листи-запити, листи-відповіді, виробничі звіти, виробничі протоколи, витяги з протоколу, довідки)

Лист — це поширений вид документації, один із способів обміну інформацією.

Службові листи належать до головних засобів встанов­лення офіційних, службових контактів між підприємства­ми, організаціями, установами, фірмами та закладами. Мета їх — пояснити, переконати, поінформувати і спонукати адре­сата до певної дії.

За функціональними ознаками службові листи поділяють на такі, що потребують відповіді, й такі, що її не потребують.

До листів, що потребують відповіді,належать:

· листи-прохання;

· листи-звернення;

· листи-пропозиції;

· листи-запити;

· листи-вимоги.

До листів, що не потребують відповіді,належать:

· листи-попередження;

· листи-нагадування;

· листи-підтвердження;

· листи-відмови;

· супровідні листи;

· гарантійні листи;

· листи-повідомлення;

· листи-розпорядження.

За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні листи. Звичайний лист надсилають на адресу однієї інстанції, циркулярний лист — цілій низці установ, колективний лист — на одну адресу, але пишуть його від імені керівників кількох установ.

Реквізити листа та їх оформлювання

Державний герб. Має бути розташований посередині бланка або ліворуч над серединою рядка з назвою органі­зації. Емблема організації, установи чи підприємства. Від­творюється поряд із назвою… Зображення державних нагород. Розташовуються у верхньому лівому кутку або посередині.

Оформлювання листа

Нумерація сторінок. У листах, оформлених на двох і більше аркушах паперу, нумерацію сторінок починають з дру­гої. Номери сторінок проставляють… Текст листа друкується через півтора чи два інтервали. У тексті не повинно… Не слід надсилати листа, написаного через копіювальний папір, це свідчить про неповагу до адресата.

Різні типи листів

Шановні панове! Хочемо повідомити Вам, що виробництво замовлених Вами товарів розпочалось і ми… Просимо повідомити про спосіб транспортування, яко­му Ви віддаєте перевагу.

Обліково-фінансова документація

Акти — це документація постійних експертних комісій, спеціально уповноважених осіб або представників організа­цій. Вони оформляються комісією, що її… Текст акта мусить мати дві частини: вступну і констату­ючу. У вступній частині вказують підстави для складання акта, перелічують осіб, що склали акт, а також тих, хто був…

Розписка

Домашня адреса: м.Полтава, вул. Лісна, 31, кв. 8. Пас­порт серія МА № 630085, виданий Карлівським РУ МУ МВД України в… 23 квітня 2009 р. (підпис) Т.О.Медвєдєва

ДОРУЧЕННЯ

Я, Гостищев Віктор Феліксович, слюсар-інструментальник цеху № 6, дійсно доручаю Шевчукові Юрію Дмитровичу от­римати в касі Харківського заводу транспортного обладнання належну мені заробітну плату за березень 2009 р. за його паспортом, серії МК № 634535, виданим Червонозаводським РУ МУ МВС України в м.Харкові 23 червня 1998 р.

04.03.2009 (підпис) В.Ф.Гостищев

Підпис Гостищева В.Ф. засвідчую.

Начальник відділу кадрів (підпис) Л.Д.Панова

(печатка)

06.03.2009 р.

Розпорядчі документи

Наказ— це розпорядчий документ, що видається керів­ником установи. Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку тако­го наказу зазначають: «Щодо особового складу».

Реквізити наказу такі:

1. Назва підприємства або установи, що видає наказ, або назва посади керівника.

2. Назва виду документа.

3. Назва місця видання наказу.

4. Номер.

5. Дата підписання.

6. Короткий зміст наказу (заголовок).

7. Текст наказу.

8. Підстава для складання.

9. Підпис керівника підприємства (установи).

Наказ повинен також мати позначення про безпосеред­нього виконавця (прізвище та ініціали, посада, номер теле­фону), а також візи посадових осіб, з якими погоджено про­ект наказу.

Кожний пункт наказу починається з дієслова в наказовій формі (ПРИЗНАЧИТИ, ПЕРЕВЕСТИ, ЗВІЛЬНИТИ, ОГОЛОСИТИ), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання.

Накази щодо особового складу, за винятком окремих ви­падків, мають лише розпорядчу частину, починати яку реко­мендують з прізвища, імені та по батькові працівника. Потім зазначається посада (вчений ступінь, звання, спеціальність, розряд), найменування структурного підрозділу, дія, що ого­лошується наказом.

Після тексту розпорядчої частини зазначається підстава підготовки наказу (розпорядження).

Проект наказу (розпорядження), у разі потреби, погоджу­ється з відповідними посадовими особами, коло яких вста­новлює керівник підприємства, установи, організації.

Завізований проект наказу (розпорядження) подається на підпис керівникові. Після підписання наказ (розпорядження) реєструється у книзі реєстрації наказів, що має таку форму:

1. номер наказу;

2. дата реєстрації;

3. короткий зміст;

4. ким підписано (прізвище, ініціали);

5. кому направлено (оголошено під розписку).

У груповому наказі (розпорядженні), який передбачає де­кілька питань, рекомендується розміщувати їх у такій по­слідовності:

1. прийняття на роботу (призначення на посаду);

2. переведення на іншу постійну роботу (на даному підпри­ємстві, в установі, організації);

3. звільнення з роботи;

4. надання відпусток;

5. заохочення;

6. стягнення.

У кожній групі питань прізвища працівників розміщують в алфавітному порядку.

Зразок наказу:

____________________________________________________________________________________ (найменування підприємства, установи, організації)

НАКАЗ
22.11.2003р. м. Козятин № 46-к

1. ПРИЗНАЧИТИ:

1.1. ЗАЙЦЕВУ Ірину Борисівну на посаду провідного еко­номіста відділу економічного аналізу з 25 листопада 2003 р. з посадовим окладом____________ грн на місяць.

Підстава: заява Зайцевої І. Б.

1.2. КОВАЛЕНКА Михайла Петровича на посаду заступ­ника головного бухгалтера за переведенням з Козятинського відділку Південно-Західної залізниці з посадовим окладом

грн на місяць.

Підстава: заява Коваленка М. П., лист підприємства від 10.11.2003р. №02/44.

2. ПЕРЕВЕСТИ:

2.1. ГРИГОРЕНКО Ганну Михайлівну, бухгалтера II кате­горії відділу економічного аналізу, на посаду економіста І кате­горії цього самого відділу, за її згодою, з посадовим окладом

грн на місяць.

Підстава: заява Григоренко Г. М., згода керівників структурних підрозділів.

3. ЗВІЛЬНИТИ:

3.1. ГОРДІЄНКА Микиту Антоновича, провідного спеціа­ліста фінансового відділу, за переведенням до тресту «Чернігівпромбуд», п. 5 ст. 36 КЗпП України.

Підстава: заява Гордієнка М. А., лист тресту «Чернігів-промбуд» від 15.11.2003 р. № 02/261.

3.2. МОРЗЕ Катерину Василівну, бухгалтера II категорії, завласним бажанням, ст. 38 КЗпП України.

Підстава: заява Морзе К. В.

4. НАДАТИ:

4.1. МОВЧАНУ Олексію Федоровичу, заступнику началь­ника механічного цеху, щорічну відпустку на 24 робочі дні з 28 листопада по 24 грудня 2003 р. за період роботи з 5 бе­резня 2001 р. по 4 березня 2002 р. Підстава: графік відпусток.

Керівник: (ініціал(и), прізвище)

Підпис

Візи:

 

РОЗПОРЯДЖЕННЯ — правовий акт управління держав­ного органу. Видається одноособове керівником, головним чином колегіального державного органу, для вирішення опе­ративних питань і є обов'язковим для громадян та органі­зацій, котрим він адресований.

Розпорядження видають Кабінет Міністрів України, міс­цеві ради, представники Президента України на місцях, а також керівники колегіальних органів державного управлін­ня, адміністрація підприємства та закладу в межах наданих законом прав для вирішення оперативних питань.

Як правило, цей документ має обмежений термін дії і сто­сується вузького кола організацій, посадових осіб і громадян.

Реквізити розпоряджень в основному повторюють рекві­зити ухвал:

1) Герб України;

2) назва органу управління, що видає розпорядження;

3) назва виду документа (розпорядження);

4) заголовок;

5) дата або дата й номер;

6) місце видання;

7) текст;

8) підпис відповідальної особи.

Розпорядження і наказ мають багато спільного. У право­вому розумінні ці розпорядчі документи рівнозначні. Тому іноді розпорядження видають нарівні з наказом. У цьому разі в тексті слово "НАКАЗУЮ" замінюють словами: "ЗОБО­В'ЯЗУЮ, ПРОПОНУЮ, ДОРУЧАЮ, ВИМАГАЮ". Ці два пра­вових акти відрізняються ще й тим, що накази пишуть із загальних, всеохоплюючих питань, а розпорядження — з кон­кретних.

ЗРАЗОК

Україна

Державний комітет з медичної

та мікробіологічної промисловості

"ДЕРЖКОММЕДБІОПРОМ"

м. Київ

РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Про роботу з проектами документів для законодавчої та виконавчої влади

Тема 6

Українська термінологія в професійному спілкуванні

План

1. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

2. Способи творення термінів.

3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія. Професіоналізми і номенклатурні назви.

4. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту.

 

Дидактична мета:

n Освоєння термінознавчого комплексу, необхідного у майбутній фаховій діяльності

 

Студенти повинні знати: етапи формування української термінологічної лексики, історію становлення і розвитку української наукової термінології; особливості термінологічного словотворчого процесу.

Студенти повинні вміти: орієнтуватися у термінологічному комплексі, що стосується обраного майбутнього фаху; аналізувати специфіку термінів; дотримуватися національних стандартів щодо системи термінів; знатися на тенденціях термінотворення.

Рекомендована література:

1. Даниленко В.П., Скворцов Л.І. Теоретичні та практичні аспекти нормалізації наукової термінології // Мовознавство. – 1989. -- №6. – с. 16-21.

2. Зарицький М.С. Актуальні проблеми українського термінознавства: Підручник для студентів вищих навч. закл. / Національний технічний ун-т України «Київський політехнічний ін.-т». – К.: Політехніка; ТОВ «Фірма «Періодика»»,2004.

3. Наконечна Г. Українська науково(технічна термінологія: історія і сьогодення. - Л., 1999.

4. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. - Л., 1994.

5. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. - К., 1997.

6. Українська термінологія і сучасність: Збірник наук. праць. - К., 2001.

 

Термін та його ознаки. Термінологія як система

Наукова термінологія ( вище породження людської думки, національної за своїми витоками і формою, міжнародної за поширенням. Професійне спілкування в… Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин. П-(перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме…

Способи творення термінів

Вторинна номінація ( використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: гідрометричний равлик, споживчий кошик, гальмівний барабан,… Словотвірний ( утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво,… Синтаксичний ( використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, капіталодефіцитні…

Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту

Кодифікація термінів ( це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей… Перекладні словники ( найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них (…

Тема 7

Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

План

1. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

2. Оформлювання результатів наукової діяльності

2.1. План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

2.2. Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

2.3. Анотування і реферування наукових текстів

2.4. Стаття як самостійний науковий твір

Дидактична мета:

n засвоєння основних ознак наукового стилю;

n оволодіння уміннями складати план, конспект, тези, реферат.

Студенти повинні знати: специфічні риси і основні ознаки наукового стилю; жанри наукового мовлення та особливості їх оформлювання; призначення довідкової літератури.

Студенти повинні уміти: аналізувати тексти наукового стилю; скорочувати текст, складати план, конспект, реферат; робити необхідні записи, виписки відповідно до пояснювальної мети; створювати навчально-наукові тексти в жанрах, які відповідають професійній підготовці.

Рекомендована література:

1. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. – К.. 1970.

2.Ковальчук В.В., моїсєєв Л.М. Основи наукових досліджень: Навч. Посібн. – К.:Видавничий дім «професіонал», 2004. – 208 с.

3.. Культура української фахової мови. Л.І. Мацько., Л.В. Кравець. Навчальний посібник. Київ. Видавничий центр «Академія» 2007.

4. Методичні вказівки до написання курсових (дипломних, магістерських) робіт/ Уклад.: З.Мацюк, О.антонів. – Львів, 2004.

 

Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.

Підстилі: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний. Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат наукового… Особливості наукового тексту:

Структура наукового тексту

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.

Мистецтво наукового тексту полягає у тому, щоб не тільки рельєфно відобразити окремі його складові, а й інтегрувати їх у цілісність.

Загальні вимоги до наукового тексту

Потрібно прагнути того, щоб кожен розділ був самостійним науковим дослідженням з певної складової загальної проблеми, щоб кожну складову було… n Крім членування тексту на розділи і параграфи, він має деталізований… значеннєві частини, абзаци і речення. Варто пам’ятати, що надмірне дроблення тексту утруднює його сприйняття, тому…

Оформлювання результатів наукової діяльності

План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці

План – це короткий перелік проблем, досліджуваних у науковому тексті; порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція. За допомогою плану узагальнюють і «згортають» інформацію наукового джерела. За… Цінність плану полягає у тому, що він допомагає усвідомити прочитане і стисло відтворити в пам’яті зміст наукового…

Правила конспектування

2. Під час конспектування статті запиши, в якому журналі, збірнику або в якій газеті її вміщено. 3. Складай конспект після того, як продумав план тексту. 4. Записуй тільки основне: спочатку головну думку, потім (дуже стисло) докази і приклади.

Основні правила бібліографічного опису джерел, оформлювання покликань

Покликання – це текст, що розміщується в кінці сторінки й відмежовується від основного тексту горизонтальною рискою. Біля слова чи вислову, які вимагають пояснення або коментаря, ставиться знак покликання (цифра з дужкою чи без неї або зірочка), який повторюється на початку самого покликання. Знак „зірочка” використовується в тому випадку, коли покликань у роботі небагато і розміщуються вони переважно по одній на сторінці. Якщо використовуються арабські цифри як знак покликання, то його нумерація може бути сторінковою (в межах однієї сторінки) чи наскрізною (через усю роботу). Знаки покликань повинні бути однотипними в межах однієї роботи. Цифри й зірочки пишуться біля слова вгорі, без відступу між словом і знаком, проте після покликання відступ обов’язковий. Розділові знаки ставляться після знака покликання.

Правила оформлення тексту покликання

Бібліографія – це список літератури з певного питання. У книзі бібліографія слугує для поглиблення і розширення знань читачів з певної галузі науки… реєстраційну – знайомить читача з назвами усіх книг з конкретного питання; рекомендаційну – містить назви книг, які автор радить прочитати;

Правила складання бібліографічного опису

Місце видання – з великої літери скорочено – Київ (К.), Львів (Л.), Москва (М.); крапка; двокрапка. Усі інші міста повністю – Донецьк, Одеса,… Назва видавництва (без лапок) з великої літери; кома. Том, частина – скорочено з великої літери (Т., Ч.); цифра тому або частини; крапка; тире. Випуск – з великої літери,…

Анотування і реферування наукових текстів

Анотації виконують дві основні функції: n Сигнальну (подається важлива інформація про документ, що дає можливість… n Пошукову (анотація використовується в інформаційно-пошукових. Зокрема, автоматизованих системах, для пошуку…

Стаття як самостійний науковий твір

Необхідними елементами наукової статті мають бути: n постановка проблеми у загальному вигладі, її зв’язок з науковими чи… n аналіз останніх досліджень і публікацій. В яких започатковано вирішення певної проблеми і на які спирається…

Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної роботи

Вимоги до оформлення курсової роботи

Курсова робота – невелика за обсягом дослідницька робота із значною реферативною частиною.

Структура курсових робіт

2. План(заголовок дається словом ЗМІСТ) 3. Вступ 4. Основна частина

Вимоги до структурних елементів основної частини

У вступі має бути: актуальність проблеми, яка зумовила вибір теми дослідження, коротко викладена історія питання (ступінь вивчення теми) за хронологічним чи концептуальним принципом.

Об’єкт дослідження:…

Предмет дослідження:…

Мета дослідження: вивчити і науково обгрунтувати…

Гіпотеза дослідження (якщо вона є):…

Відповідно до мети і гіпотези дослідження ставляться такі завдання:

1)…

2)…

3)…

Методи дослідження:

Наукова новизна дослідження полягає у тому…

Практичне значення дослідження.

Логіка дослідження зумовила структуру курсової роботи: вступ, …розділи, висновки, список використаних джерел із…найменувань, …додатків. Загальний обсяг…сторінок.

Вимоги до викладу тексту курсової роботи

Текст курсової роботи – це виклад відомостей про предмет (об’єкт) дослідження, які є необхідними й достатніми для розкриття сутності означеної роботи (опис теорії, методів роботи) та її результати.

Текст курсової роботи викладають, поділяючи матеріал на розділи. Розділи можуть поділятися на пункти або на підрозділи і пункти. Пункти, якщо це необхідно, поділяють на підпункти. Кожен пункт і підпункт повинен містити закінчену інформацію і висновки.

Висновки вміщують безпосередньо після викладу тексту, починаючи з нової сторінки. Висновки повинні містити в собі синтез “наскрізних” висновків за розділами, оцінку повноти вирішення поставлених завдань.

У курсовій роботі на основі одержаних висновків можуть наводитись рекомендації. Рекомендації вміщують після висновків, починаючи з нової сторінки. Текст рекомендації може поділятись на пункти.

Посилання у курсовій роботі

Посилання в тексті роботи робляться в квадратних дужках: - з наведенням прізвища автора (в транскрипції оригіналу), року видання і… - при наявності кількох робіт одного автора одного року видання, після дати додається маленька латинська літера.…

Вимоги до додатків

У додатки можуть бути включені: додаткові ілюстрації або таблиці; матеріали, які через великий обсяг, специфіку викладання або форму подання не… Дипломна робота– кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка… Дипломна робота має відповідати таким вимогам:

Актуальність теми

Висвітлення актуальності не повинно бути багатослівним. Досить кількома реченнями висловити головне - сутність проблеми або наукового завдання. Мета і завдання дипломної роботи Формулюють мету роботи і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети. Не слід формулювати мету як…

Тема 8.

Основи науково-технічного перекладу

План

1. Суть і види перекладу

1. Особливості технічного перекладу
2. Автоматизований (комп’ютерний) переклад

4. Особливості редагування наукового тексту

Дидактична мета:

n Оволодіння навичками письмового перекладу текстів наукового стилю українською мовою;

n Поглиблення знань про граматичну структуру української мови;

n Формування умінь редагування, коригування та перекладу наукових текстів.

Студенти повинні знати: типип та види перекладу; основні випадки розбіжностей

між граматичними структурами української та російської мов; способи перекладу стійких словосполучень; основи редагування перекладу; норми сучасної української літературної мови; специфіку текстів наукового стилю.

Студенти повинні вміти: перекладати письмово фахові таксти з російської мови

українською; вдало добирати синоніми; застосовувати основні коректурні знаки для виправлення текстового оригіналу; послуговуватися різними типами словників; дотримуватися норм сучасної української літературної мови.

Рекомендована література:

1. Бондаренко В.В., Дубічинський В.В., Кухаренко В.М. Переклад науково-технічної літератури. – Харків, 2001.
2. Федоров А.В. Основы общей теории перевода. – Москва, 1983.
3. Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять). – К., 1997.
4. Російсько-український словник / За ред. В.В. Жайворонка. – К., 2003.

 

Суть і види перекладу

Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу. Процес перекладання – це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту;

Особливості технічного перекладу

1) патентна література, що є основною формою обміну, адже все нове в галузі науки й техніки оформляють у вигляді патенту і його виробничих форм; 2) науково-технічна періодика (галузеві бюлетені, що містять реферати,… 3) неперіодичні видання (книги, інструкції, рекламні матеріали тощо).

Автоматизований (комп’ютерний) переклад

Ідея автоматизованого перекладу виникла ще в 1924 р., а 1933 року радянському інженерові П.Смирнову-Троянському було видано патент на машину для… У процесі перекладання комп’ютер працює на різних мовних рівнях: розпізнає… Сучасні програми комп’ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити,…

Особливості редагування наукового тексту

Редагують наукові тексти за законами логіки. Редагуючи текст, наобхідно пам’яти основні вимоги, які висувають до доказів як особливої форми думки, а… n Чітке формулювання тези й аргументів; n Формулювання тези під час доказів залишається незміним;

Прийоми виділення окремих частин тексту

1.Великими літерами. Цей спосіб слугує для виділення окремих слів. 2. Роздрідженням оформляють окремі слова й короткі фрази. Коли слово подають… 3. Підкреслення – найзручніший спосіб виділення окремих слів і фраз. Лінію підкреслення починають під першою, а…