Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Головним Питанням Філософії, Яке Сумує Усі Існуючі Та Водноча...
Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури, особлива форма знання неможлива поза антропологічною тематикою. Через це парадоксальним виглядає той факт, що лише у ХХ столітті була зроблена спроба систематизувати та виробити єдину систему філософського знання про людину. Звісно, антропологічна проблематика піднімалась і в попередні епохи, однак сьогодні як ніколи, за висловом М.Шелера, людина не була настільки проблематичною.
Образи людини в історії думки. Уявлення про людину, її місце у світі змінювались неодноразово на протязі історії думки.
В античному світорозумінні людина – передусім частинка космосу – гармонійно впорядкованого цілого, вона не має особливого привілейованого статусу. Через це вона не виділяє себе зі світу, органічно вписуючись в його порядок. Людина виступає як «згусток» світу – мікрокосм у макрокосмі (звідси й античний заклик «Впізнай самого себе»). Тому антична думка не знає індивіда – автономної незалежної антропологічної одиниці; людина античності – продовження клану, суспільної, інтелектуальної групи, одиниця полісу (міста-держави), основна сфера її існування – публічність.
Антропологізація філософії софістами та Сократом, соціально-економічні зміни, розвиток науки та філософії призвели до все більшого дистанціювання людини та світу, звільнення першої від обов’язку полісу, родових та станових вуз. Виникнення християнства підвело рису під античним розумінням людини та заклало основи нового філософського образу людини.
В середньовічному розумінні людина – передусім істота гріховна, яка усвідомила свою гріховність. Тобто, вона володіє свободою волі, адже гріх може вчинити лише вільна людина. Через зв'язок із надприроднім богом вона звільняється від зв’язків земного, все більше замикаючись в собі, ізолюючись від світу. Тому саме християнство дає думці образ індивіда – неподільної замкнутої одиниці, незалежної від космосу, однак залежної від бога, яка володіє свободою бути чи не бути собою (обирати від благом та злом). Наявність душі, яку треба врятувати, призводить до розриву всередині людського єства – антична людина єдина в своїй психофізіологічній унікальності; людина ж Середньовіччя виношує єдину мету – звільнити безсмертну душу з в’язниці плоті. Будучи єдиною істотою, здатною до спасіння, середньовічна людина утверджується в своїй унікальності в системі живого; тепер вона – обрана істота.
Ідея надприродного бога, з яким пов’язує себе людина узами любові, все більше утверджує думку про всесильність людини. Народжується антропологічний образ доби Відродження.
Людина доби Ренесансу – передусім, титан. Створена за образом та подобою бога, вона носить в собі можливість стати божеством, або ж демоном, або ж і тим, і іншим. Звідси герої з одного боку геніальні, з іншого боку – жорстокі та ниці (Леонардо да Вінчі, Чезаре Борджіа). Звідси й обожнення творчості та творчих людей; саме тому народжується й утопічна думка (Т. Мор, Т. Кампанелла).
Даний антропологічний образ є перехідним до розуміння філософією людини в Новий Час.
Людина Нового Часу – це центр світоустрою. Володіючи здатністю до перетворення і підкорення природи, вона поступово звільняється від залежності від Бога, постулюючи необмеженість власних пізнавальних та практичних можливостей (оптимізм філософії Просвітництва). Людина Нового Часу – це передусім мислячий суб’єкт, через і для якого розгортається буття, вона – центр зосередження існуючого. Саме ця філософема дозволила сформуватись ідеології гуманізму. Людина тепер – остаточно автономна, самодостатня сутність (особистість), вища цінність існуючого. Народжується так званий фаустівський тип людини – мислячий суб’єкт, озброєний науковими знаннями, прагнучий відкрити останні таємниці світоустрою заради утвердження власного панування. Звідси й антропологічний та загальносвітоглядний оптимізм епохи Нового Часу.
Історія ж повернулася інакше – просвітницькі проекти породили диктатури та криваві війни, новочасна парадигма думки викликала до життя дві світові війни. В ході та після них поширюється антропологічний песимізм, що межував з фаталізмом – людина – найгірша з усіх тварин, основною метою якої є знищення усього існуючого.
Не витримавши тягаря відповідальності за історію Нового Часу, епоха постмодерну відмовилась від ідеї суб’єкта як центральної категорії філософії модерну. Дана інтенція реалізовується в ідеї «смерті суб’єкта», «смерті людини», «кінця історії». Людина замінюється на постлюдину. Постлюдина – це істота не індивідуальна, а дивідуальна – подільна до нескінченності. Вона позбавлена традиційних форм ідентичності (національність, релігія, стать, професія). Досягнення науки та медицини дистанціюють її від переживань реального життя, передусім від переживань власного тіла – людина перетворюється на кіборга (пластична хірургія, вдосконалення геному людини, протези, більш досконалі за частини тіла тощо). Постлюдина – це транссексуальний андрогін без батьківщини, що не має можливості нічого про себе розповісти, адже розповідь можлива за наявності пам’яті, що конструює нашу ідентичність. Немає ідентичності – немає пам’яті.
Дана антропологічна колізія і викликала до життя загострення філософських суперечок навколо людини як абсолютно унікальної та специфічної істоти.
Унікальність людського буття. Звертаючись до розуміння людини, філософія акцентує увагу на ряді фундаментальних характеристик, що вказують на унікальність людини та її становища у світі. В найзагальнішому можемо виділити такі характеристики:
· аnimal rationale – людина як розумна тварина; людина – єдина жива істота, що не володіє вродженими механізмами пристосування до навколишнього середовища, компенсуючи це наявністю розуму;
· animal politicus – людина публічна істота, що включена в систему співіснування з іншими та обмежена неможливістю ізольованого існування поза колективом (родом, племенем, кланом, суспільством тощо);
· homo lingualis – вирішальна характеристика людини – здатність виробляти систему передачі інформації та вираження емоцій – мову. Мова відрізняє людину від інших живих істот та дозволяє здійснитись їй у світі. Філософія наголошує на тому, що людина нездійсненна без мови, поза нею, мова – «домівка буття» (М. Гайдеггер);
· homo symbolicus – людина – істота, здатна до вироблення символів та існування в світі символічного, який для неї виступає реальним – міф, мистецтво, мова, логіка (Е. Кассірер);
· homo ludens – людина, що грається. Будучи виділеною з біологічного середовища, людина створює штучне середовище свого існування, розмічуючи його правилами та нормами. В цьому контексті усе людське постає як гра; усі сфери людського життя просякнуті грою та є ігровими за своєю суттю (Й. Хейзінга);
· homo faber – людина є істота, що здатна до вироблення знарядь праці на основі цілеспрямованої діяльності; людина істота що передусім виробляє та перетворює;
Узагальнюючи ці базові характеристики, можна зробити висновок, що усі вони мають на увазі фундаментальну рису існування людини – відкритість. Невипадково М.Гайдеггер стверджував, що людина є «просвітом у бутті», а Ж.-П. Сартр говорив про здатність заперечення, деструкції як суто людської здатності (людина єдина істота, що здатна сказати «ні», істота, яка балансує на межі буття та небуття). Саме відкритість дозволяє людині бути; в цьому смислі людина не є, а завжди стає; вона ніколи не рівна сама собі, а прагне бути тим, ким вона не є, там, де її немає. Людина – істота утопічна, яка не може бути зведена до жодної з характеристик як до вирішальної. В цьому проявляється її не-сутнісність, відкритість Ніщо.
Особливості медичної антропології. Природничо-наукова та медична антропологія визначає місце людини в царстві живих істот та вивчає її тілесну організацію, якою вона відрізняється від останніх. Як галузь науки вона сформувалась в 20-х рр. ХХ століття. Одним із своїх завдань медична антропологія бачила можливість вироблення синтетичного погляду на людину, долаючи християнсько-картезіанський дуалізм та антагонізм тіла і плоті. Так, відомий німецький психолог та психіатр Ернст Кречмер (1888-1964) створив вчення про співвідношення психічних властивостей людини з конституцією її організму. Він поставив проблему зв’язку між соматичною будовою та психічною природою особистості.
В предмет медичної антропології входять міждисциплінарні дослідження на стикові багатьох антропологічних наук: загальної антропології, етнографії, клініки, анатомії та фізіології, медичної генетики, психології та психіатрії, медичної соціології тощо. Центральними проблемами цієї науки стає валеологія (вчення про здоровий спосіб життя), взаємозв’язок різноманітних наук про людину з практичною медициною.
В сучасній медичній антропології дослідники виділяють два протилежні підходи – компенсуючу та конституюючу антропологію. Представники першої прагнуть створити так звану об’єктивну медицину, залучаючи до її складу біологію, психологію, соціологію. Представники другого напрямку розробляють загальну систему природничо-наукової медицини як медичного вчення про сутність хвороби. Сюди включаються проблеми походження людини (антропогенезу), взаємозв’язку біопсихосоціальних структур людини, фактори життєстійкості людини та популяції, збереження генофонду людини.
Однією з проблем сучасної філософської та біомедичної антропології є клонування, необхідне для вирішення ряду питань біології та медицини (клонування людини визнане неприйнятним, таким, що суперечить основам людської моралі – рішення ВОЗ від 1997 р.). Таке рішення виглядає закономірним з точки зору банкрутства ідеї євгеніки – вчення про селекцію людей, покращення їх тілесно-душевного стану через вдосконалення генів шляхом клонування та виведення раси «надлюдей». Дана ідея була одним з основних наріжних каменів ідеології нацистської Німеччини.
Важливим напрямком дослідження медичної антропології є загальна теорія інформації. Будь-яка клітина несе в собі повну інформацію (генофонд) і виробляє певні інформаційні сигнали, які впливають на її оточення. Саме на основі дослідження в цій галузі виникла генна інженерія. Спеціалісти прагнуть розкрити, яким чином природі вдається розмістити в молекулі ДНК таку кількість інформації. А для практичної медицини важливим є розуміння хвороби як інформаційного збою організму.
Все більшого застосування в медичній антропології отримує синергетика – теорія самоорганізації складних систем. Дана теорія по-новому розглядає взаємодію людини та навколишнього середовища: не у відносинах підкорення/панування, а як взаємодію єдиного організму. Людина є унікальною системою, що само організовується, в якій взаємодіють усі її елементи, що знову ж таки повертає нас до психосоматичного підходу та синтетичного погляду на людину. Наприклад, депресія здатна послабити імунітет, і любов – навпаки – посилити. Нещастя, відчай, пригніченість підвищують загрозу інфаркту, раку. Синергетика наголошує на тому, що неможливо ізолювати біологію від психології та навпаки.
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов