Характеристика основних категорій діалектики. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Категорії Діалектики – Найзагальніші Поняття, Що Відображають...
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про світ (природу, суспільство, мислення) на конкретному історичному етапі пізнання.
Причина і наслідок. Матеріалістичний принцип єдності світу дозволяє пояснити причини його виникнення та розвитку із самого себе. Для цієї мети застосовуються категорії причини та наслідку, які і показують даний взаємозв’язок та розкривають його сутність.
Усі явища, події, процеси в природі, суспільстві та мисленні викликаються чи обумовлюються іншими явищами, подіями, процесами, тобто, певними визначеними причинами. Явища називається причиною другого явища, якщо перше передує другому в часі, перше є необхідною умовою, передумовою чи основою виникнення, зміни чи розвитку другого. В цьому контексті не буває непричинних типів взаємовідношень – кожне явище має свою причину і навпаки: кожна зміна в матеріальному світі чи свідомості викликає той чи інший наслідок. Ці зв’язки універсальні та існують на всіх рівнях розвитку матерії.
Це не означає, однак, що всі явища бувають виключно або причинами, або наслідками. Причина до свого існування як причини, могла бути наслідком дії іншої причини, а наслідок буде причиною наступного явища. Даний взаємозв’язок підтверджує тезу про незворотність часу.
Причинність в патології означає, що будь-яка зміна в стані живої системи визначається матеріальними (енергетичними та інформаційними) взаємодіями цієї системи з факторами навколишнього середовища. Причина хвороби – не лише зовнішні фактори, що впливають на організм, але й реакція організму на ці фактори, тобто, діалектична єдність зовнішнього та внутрішнього. Даний взаємозв’язок проявляється у взаємодії таких понять як етіологія та патогенез: якщо етіологія розкриває ґенезу патологічного процесу в єдності зовнішнього та внутрішнього, то патогенез розкриває його механізм та розвиток.
Необхідність та випадковість. Дані категорії виражають відношення до сутності процесу та його окремих форм прояву. Ті чи інші явища, будучи здійсненням та розвитком сутності, необхідні, однак в силу своєї одиничності, неповторності виступають як випадкові. Тобто, необхідність є те, що обов’язково має відбутись в певних умовах, однак в такій формі, яка залежить не лише від сутності того, що відбувається, але й від умов її прояву, що склались.
Суперечність, що складається на певному етапі розвитку між протилежностями, має бути з необхідністю вирішена, але форма цього процесу вирішення може бути різною, і в своїй неповторності випадковою.
Випадкове існує не у відношеннях причин з їх наслідками, а в процесах, пов’язаних з утворенням причини. Утворення причинно-наслідкового ряду необхідне, закономірне, однак пересікання його з іншим причинно-наслідковим рядом являється випадковим.
Загальне та одиничне. Світ складається з множини предметів, подій, процесів, явищ, властивостей, відношень. У кожному є ознаки, які відрізняються від ознак інших предметів, явищ і роблять їх неповторними. Такі ознаки називають одиничними, вони не мають тенденції повторитись.
Проте в кожному предметі є ще й ознаки подібності чи тотожності з ознаками інших предметів або явищ. Їх називають загальними, на відміну від одиничного, вони мають тенденцію повторюватись в інших речах. Так, загальними ознаками будь-якої частинки речовини є наявність у ній певної маси, руху тощо.
Діалектичний взаємозв’язок загального та одиничного полягає в тому, що будь-яке загальне існує лише через одиничне, а всіляке одиничне є складовим загального. Тут важливим вступає категорія особливого, яка є одиничною стосовно загального (тип темпераменту в людини), та загальною стосовно одиничного.
Завданням науки в цілому, так і діалектики зокрема, є виявлення за одиничним загального, тобто, підведення одиничного під певну закономірність, повторюваність, під закон.
Для медицини дані категорії відграють суттєву роль в локалізації патологічного процесу та виявлення його причини. Ступінь локалізації патологічного процесу залежать від стану організму як цілого. До того ж, в організмі немає абсолютно загальних та абсолютно одиничних процесів. Наприклад, не всякий опік викликає опікову хворобу. Обмежені за площею поверхові опіки не супроводжуються повним виключенням шкіри як органа з цілісної системи організму. Якщо ж наявний обширний та глибокий опік, то суттєво змінюється функція шкіри як органу. Так одиничне, місцеве (опік) перетворюється в загальне – опікову хворобу.
Прикладом категорії одиничного, особливого та загального в медицині є симптом, синдром, симптомокомплекс, клінічна картина (див. пит. 9.5.).
Зміст та форма. Це філософські категорії, що відображають взаємозв’язок двох сторін дійсності: певним чином впорядкованої сукупності елементів та процесів, що створюють предмет чи явище (змісту), та способу існування та вираження даного змісту, його різноманітних модифікацій, тобто, форми. Форма являє собою ту сторону об’єкта, яка змінюється, однак не сама по собі, а в залежності від зміни форми. Беззмістовної форми, як і безформного змісту не буває, форма вказує на зміст, а зміст організовує форму. Форма, володіючи відносною самостійністю, може впливати на зміст: якщо вона відповідає змісту – то сприяє його розвитку, якщо не відповідає – гальмує розвиток.
Для медицини дані категорії відіграють важливу роль для визначення норми та патології, здоров’я та хвороби. Так, в прямій залежності від зміни форми (структури) органа може бути суттєво знижена чи підвищена його функція (зміст). В медицині тому виникнення суперечностей між формою (структурою) та змістом (функцією) часто є ознакою початку патології.
Сутність та явище. Дані категорії виражають всезагальні необхідні сторони усіх об’єктів світу. Сутність – сукупність внутрішніх зв’язків, що визначають основні риси та тенденції розвитку. Явище – конкретні події, властивості, процеси, що виражають зовнішні сторони дійсності і являють собою зовнішні сторони дійсності, тобто, форму сутності. Не існує несуттєвого явища та неявленої сутності, що не означає ототожнення їх – пізнання явищ відбувається на емпіричному рівні пізнання, а сутностей – на теоретичному за допомогою логічних абстракцій; саме на рівні сутностей і відриваються закони розвитку системи.
Процес пізнання здорового та хворого організму йде від явища до сутності.В ролі явищ в клінічній практиці виступають симптоми, під якими приховуються причини захворювань (сутність). Особливість діалектики сутності та явища в медицині полягає в недостатності опису та пояснення сутності на основі пізнання явищ. В клінічній практиці знати сутність патологічного процесу означає передбачати протікання хвороби та отримати в такому випадку можливість правильно побудувати лікування.
Можливість та дійсність. Дані філософські категорії відображають процес розвитку матеріального світу, спираючись на принцип саморуху та саморозвитку матерії. Можливість фіксує об’єктивну тенденцію розвитку явищ, наявність умов їх виникнення. Дійсність являє собою об’єкт, який існує в якості реалізації певної можливості; дійсність – реалізована можливість. Розрізняють реальну та абстрактну можливість. Абстрактна можливість – можливість, в якій відсутні умови її реалізації, в той же час, в якій немає перепон для її втілення в дійсність. Реальна ж можливість означає наявність ряду необхідних умов реалізації даного явища як дійсного. Ці два типи також діалектично взаємообумовлені – абстрактна можливість може стати реальною, а реальна – абстрактною.
В організмі людини постійно відбувається процес перетворення можливості в дійсність. Хвороба людини містить можливість виздоровлення, а здоровий організм має можливість захворіти. Так, потрапляння збудників інфекції в організм не веде автоматично до виникнення хвороби, а є лише можливістю захворювання. Для перетворення можливості захворювання в реальну хворобу необхідні сприятливі умови (ослаблення імунологічної реактивності, вірулентність збудника та ін.).
Таким чином, категорії діалектики знаходяться в необхідному взаємозв’язку та взаємозалежності між собою, відображаючи найзагальніші закономірності процесу розвитку:
· взаємозв’язок зміни та стійкості в процесі розвитку;
· абсолютність руху та відносність спокою;
· наявність протилежних сторін, тенденцій в кожному матеріальному утворенні;
· перервність та неперервність в процесі розвитку;
· єдність необхідного та випадкового, неповторного та повторного, знищення та збереження тощо;
· спадковість як важливу рису розвитку від простого до складного, від нижчого до вищого;
· перетворення можливості в дійсність та породження нових можливостей.
Знання діалектики, її законів та принципів необхідне для медика, адже воно дозволяє ефективно та своєчасно надати допомогу хворому, виявити причини, механізм протікання та специфіку захворювання, правильно побудувати діагностичний процес та уникнути помилок.
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Характеристика основних категорій діалектики.
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Філософія епохи Відродження.
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавс
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов