Філософія епохи Відродження. - раздел Философия, ФІЛОСОФІЯ
Епоха Відродження Знаменується Розвитком Промисловості, Торгі...
Епоха Відродження знаменується розвитком промисловості, торгівлі, мореплавання, військової справи, тобто розвитком матеріального виробництва, а отже, розвитком техніки, природознавства, механіки, математики. Це вимагало звільнення розуму від догматичних принципів схоластичного мислення і повороту від суто логічної проблематики до природно-наукового пізнання світу і людини. Винаходи і відкриття, що знаменують перехід до Нового часу (відкриття Америки, встановлення нової астрономічної системи, пов'язаної з ім'ям Коперника), змінили погляди людей на світ та на становище людини в ньому, наклали глибокий відбиток на весь характер подальшої науки і філософії.
Для цієї епохи характерне відродження ідей античної філософії, перш за все - зверненість до людини та космоцентризм. Потреби суспільно-історичної практики стали могутнім імпульсом розвитку природних і гуманітарних наук, заклавши основи експериментального природознавства Нового часу.
Виразниками цій тенденції були найбільші мислителі епохи Відродження, загальним пафосом якої стала ідея гуманізму, відстоювання принципу творчої самостійності людини, його гідності, права на земні радощі і щастя.
Будучи різноплановим та складним духовним феноменом, доцільно буде розглянути філософію епохи Відродження через акцент на її основних ідеях:
- антропоцентризм – в центрі філософствування доби Відродження не Бог, а людина. Оскільки вона створена за образом і подобою Бога, значить, вона може стати досконалою істотою. Займаючи серединне положення в світі – між матеріальним та ідеальним, божим і тварним – людина може як піднятись до божественних висот (в цьому основна ідея алхімії), так і спуститись в демонічну безодню;
- пантеїзм – філософське вчення, згідно якого Бог і сотворений ним світ є тотожними, і перший присутній в останньому. На позиціях пантеїзму стояв Микола Кузанський (1401-1464). В основному, коли встановлюється істина щодо різних речей, невизначене порівнюється з визначеним, невідоме з відомим. Тому, коли дослідження ведеться в рамках речей кінечних, пізнання істини можливе. Однак, коли мова йде про нескінченне, процес пізнання інший. Як таке нескінченне неуявне в якій би то не було пропорції, і тому залишається для нас невідомим. Це той випадок, коли причина нашого незнання - відсутність пропорцій, які властиві речам закінченим. Усвідомлення такого розриву між розумом людським (кінечним) і нескінченністю, в яку він включений і до якої прагне, і пізнання в рамках такої критичної установки - це і є вчене незнання. На думку Кузанського, єдиний спосіб богопізнання – інтуїція, в якій схоплюється вся нескінченність божого. Адже в ній стираються всі протилежності – між великим та малим, верхом і низом, протилежності, що формують кінечний простір буття. Тобто, кінечний світ – це і є Бог, але в потенції, в «згорнутому» вигляді. Бог поза відмінностями перебуває у всьому, оскільки кожне в кожному, і все в Богові, оскільки все - у всьому. Але оскільки Всесвіт перебуває в кожному, то кожне у Всесвіті є сам Всесвіт, хоча Всесвіт в кожному перебуває по-різному і всяке у Всесвіті - теж по-різному.
Містичний пантеїзм Якоба Бьоме (1575-1624). Якоб Бьоме – німецький філософ-містик, в творчості якого поєднались богословські мотиви з діалектичною методологією. Основна його праця – „Аврора, або ранкова зірка у сходженні...” (1612). В цій праці Бьоме ставить основну проблему своєї філософії – співвідношення бога та світу, вияву діалектики саморозкриття бога в природі. Бог, за Бьоме, це вища єдність, але ця констатація нічого не дає, бо єдність недоступна пізнанню; не тільки людина, але й сам бог не може пізнати себе в єдності. Бог не має основи, він безосновне (Ungrund), і разом з тим є основою усього сущого. Отже, міркує Бьоме, якщо воля бога не має ні в собі, ні перед собою нічого протилежного, то для її здійснення в світі вона повинна виходити з себе у свою відмінність. Тобто, бог саморозділяється у Трійці. Таке саморозкриття бога через його саморозділення веде до уявлення про тотожність бога і природи і до заперечення теологічного уявлення про акт божественного творіння (креаціонізм), що було одним із наріжних каменів католицизму. За Бьоме, бог не тільки постійно перебуває у світі, він постійно народжується в ньому, тобто, саморозкриття бога – не одномоментний акт, а вічний і безперервний процес, що знову ж таки суперечить католицькій доктрині лінійності часу. Якщо бог приходить в світ шляхом розділення та самозаперечення, то в світі природи протилежності існують необхідно, без них, без ворожих начал неможливе саме існування предметів. А, значить, зло – необхідний результат саморозкриття божественної сутності; добро і зло в результаті боротьби переходять один в одне. Така ж діалектика відбувається і в людині. Вона водночас є мікрокосмом (малим світом) і „малим богом”, макрокосмом, втілює в собі все світове, природне і божественне начало в усій складності та суперечності: природне/божественне, тілесне/духовне. Тобто, за, Бьоме бог знаходиться в людині, а якщо бог в людині, а людина живе свято, то сама людина є богом;
- утопізм (з гр. – «місце, якого не існує»). Антропоцентризм Відродження породив низку соціально-політичних проектів ідеального суспільного устрою. Назву свою взяв від назви твору Томаса Мора „Утопія” (1516). Томас Мор (1478-1535) – англійський юрист, лорд-канцлер, змальовує в „Утопії” ідеальний суспільно-політичний устрій. В його побудові Мор виходить з ідеї, що причина народних бід – особистий інтерес, який породжує приватну власність (подібні мотиви знаходимо і в проекті ідеальної держави Платона). Тому ідеальна держава заснована на спільності майна, на всезагальній, обов’язковій участі всіх громадян у виробничій праці. Саме в праці досягається мета діяльності утопічного суспільства – вільний розвиток особистості (дана теза буде покладена в основу проекту комуністичного суспільства у К.Маркса та Ф.Енгельса). Робочий день в Утопії складає 6 годин, вільний час використовується для заняття науками та філософією. Головне для утопійців – дискусії про щастя, яке полягає в задоволенні, насолоді, однак чесній і благородній. Найвищою чеснотою для утопійців вважається життя згідно законів природи, таким чином, етика Мора спрямована проти середньовічного аскетичного ідеалу.
Іншим представником ренесансного утопізму був італійський ченець Томмазо Кампанелла (1568-1639), автор твору „Місто Сонця”. В цьому місті людина повертається до невинного природного стану людства. Кампанелла стверджує, що людина не повинна сліпо підкорятись божественній волі, а сама має прагнути до перетворення світу. Головна причина суспільного зла у Кампанелли – соціальна нерівність, тому в Місті Сонця все спільне. Люди там живуть общиною, яка робить усіх одночасно багатими і бідними: багатими, тому що в них є все, бідними – тому що в них немає ніякої власності, і тому люди не служать речам, а речі служать їм. Виходячи з логіки общини та заперечення приватної власності, у Місті Сонця ліквідована моногамна сім’я (сім’я, що складається з одного чоловіка та однієї жінки), з якої Кампанелла і виводить виникнення приватної власності та соціальної нерівності. Жінки тут спільні, ця спільність має також слугувати державному контролю за дітонародженням. З самого малку дітей виховуються спеціальні державні вихователі. Основна риса суспільного устрою Міста Сонця, як і Утопії – всезагальна участь у праці, жодна праця тут не вважається ганебною. Робочий день скорочений до 4 годин, решта часу приділяється заняттю науками, розвиткові розумових та тілесних здібностей. Однак, незважаючи на це, у Місті Сонця зберігається поділ праці на розумову та фізичну: більшість людей займаються розумовою працею, а питання політичного керівництва знаходиться в руках особливої групи вчених-жерців. На чолі общини знаходиться верховний правитель – Метафізик. При ньому є три співправителі (Сила, Мудрість, Любов). Критерій їх обрання на довічний строк – міра обізнаності в науках, які в Місті Сонця тісно переплітаються з релігією і утворюють один магічний культ. Саме релігія виступає інтегруючою силою общини.
Філософія епохи Відродження стала тим містком, який антична та середньовічна філософія перекинула до доби Нового часу. Саме в період філософії Відродження відбувся остаточний перехід до гуманістичного філософського проекту. В ньому людина зображується вже не як продукт сліпих божественних сил, а як активний творець власної долі, який через свою божественну природу само розкривається у творчості, прагнучи до побудови раю на землі.
Все темы данного раздела:
ФІЛОСОФІЯ
Автор:
Воронюк О. Л., кандидат філософських наук, голова циклової методичної комісії соціально-економічних дисциплін Житомирського базового фармацевт
Передмова
Гуманізація науки та інтеграція гуманітарного знання в умовах глобалізації та фундаментальної нестабільності суспільно-історичних процесів ставить перед дисциплінами гуманітарного ц
Світогляд, його структура та історичні типи.
Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологічного та духовного начал. Тому вона вкорінена в життя не лише тілом, а й духом. Людина не просто біологічно функціонує («виживає») у
Філософія як специфічний тип світогляду.
Сам термін «філософія» має давньогрецьке коріння і походить від двох слів – «філео» - «любов» та «софія» – «мудрість», тобто, «філософія» означає «любов до мудрості». Вперше цей тер
Філософія та медицина.
Будучи загальним полем будь-якого знання, філософія виступає основою теоретичної медицини. Вона ставить перед собою ряд фундаментальних для наук про людину проблем:
· що є
Філософія Стародавньої Індії.
Наприкінці ІІ – на початку І тисячоліття нашої ери провідною філософсько-релігійною течією стародавньої Індії був брахманізм – світогляд арійських племен, що був викладений у
Філософія Стародавнього Китаю.
Поява та розвиток філософських вчень Китаю датується VІ – ІІІ ст. до н.е. У цей період відбувався процес об’єднання дрібних царств в одну могутню державу, тому філософська думка тог
Загальні особливості філософії Середньовіччя.
Філософія Середньовіччя, зберігши деякі елементи античної філософії, по-новому розгорнула коло проблем, спираючись на християнський світогляд, що утверджувався в тогочасній Європі.
Середньовічні патристика та схоластика.
Філософія отців церкви, або патристика сформувалась разом із становленням християнства у Західній та Східній Європі. Держави, що утворились на території зруйнованої Римської
Загальні особливості філософії Нового Часу. Становлення модерну.
Епоха Нового Часу (кінець ХV ст. – сер. ХХ ст) – це епоха утвердження капіталістичного способу виробництва в економіці. В сфері знання – це період торжества інструментального розуму
Емпіризм та раціоналізм. Проблема методу.
Першим філософом Нового часу вважається англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626) “Новий Органон”, “Про гідність і примноження наук”. За Беконом, головне покликання філ
Просвітництво як базова стратегія філософії Нового Часу.
Епоха модерну, зародившись з доби Відродження, свого філософського апогею досягла в Просвітництві, з яким модерн часто ототожнюють. Саме Просвітництво стало тим проектом переходу ві
Французький матеріалізм ХVІІІ століття.
Безпосередньо з Просвітництва та сцієнтистської орієнтації модерну виріс французький матеріалізм, який вперше чітко висунув та обґрунтував фундаментальну для європейської філософії
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Німецька класична філософія є апогеєм філософії модерну, її вершиною та її завершенням. Саме представники цього історичного етапу розвитку філософії радикалізували та довели до межі те коло проблем
Теорія пізнання та етика Іммануїла Канта.
Іммануїл Кант (1724 – 1804) – найвидатніший філософ XVIII ст., родоначальник німецької класичної філософії. Філософія І. Канта є своєрідною системою “критик”, у яких досліджуються головні зд
Науковчення» Йогана Готліба Фіхте.
Йоганн Готліб Фіхте (1762 – 1814). Автор праць “Про поняття науковчення, або так званої філософії”, “Основи загального науковчення”, «Про призначення людини». Філософію Фіхте можна охарактер
Об’єктивний ідеалізм Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля.
Філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля («Феноменологія духу», «Філософія природи», «Енциклопедія філософських наук») (1770-1831) знаменує собою поворот в історії філософ
Філософія як антропологія: Людвіг Фейєрбах.
Філософія Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804-1872) («До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства») – це закінчення класичної німецької філософії та окреслення проблематики некласичної
Криза раціоналізму. Становлення ірраціоналістичної філософії. Волюнтаризм А.Шопенгауера.
Початок ХІХ століття у філософському плані характеризується панування системи об’єктивного ідеалізму Г.Гегеля, згідно якого в основі світу – саморозвиток Абсолютної ідеї. У цій діал
Екзистенціальна філософія С. К’єркегора.
Не менш радикальним противником гегелівського ідеалізму був датський теолог Сьорен К’єркегор (1813-1855) («Страх і трепет», «Або-Або», «Хвороба до смерті»). Головний аргумент, що протиставля
Філософія марксизму.
Філософія марксизму формується у 30-40 і рр. ХІХ століття і пов’язується з іменами К.Маркса та Ф.Енгельса. Маючи своїм джерелом німецьку класичну філософію (зокрема, філософію та діалектику Гегеля,
Фрідріх Ніцше та кінець модерну.
Філософія Фрідріха Ніцше (1844-1900) («По той бік добра і зла», «Так казав Заратустра», «Антихристиянин») є знаковою з точки зору процесу завершення модерну. Для Ніцше філософія, починаючи з платон
Становлення та розвиток психоаналізу.
З. Фрейд – засновник психоаналізу. Психоаналіз є одним із варіантів посткласичної філософії, в якій знайшла відображення криза філософії модерну.
Мова йде, передусім,
Екзистенціалізм: загальна характеристика.
Екзистенціалізм, або філософія існування - одна з найпопулярніших і впливовіших течій сучасної думки. Екзистенціалізм сформувався в першій половині XX століття і, як і психоаналіз, відобразив трагі
Філософська антропологія ХХ століття.
Як особливий напрям досліджень, що цілеспрямовано вивчають проблему суті і структури суті людини, філософська антропологія виникла в 20-х роках ХХ століття. Це було обумовлено пильним інтересом філ
Філософська герменевтика.
Герменевтика – дисципліна, що займається проблемами інтерпретації та розуміння. Сама назва походить від імені давньогрецького бога Гермеса, який розтлумачував смертним волю богів. Філософськ
Структуралізм.
Загальна характеристика. Структуралізм як філософський напрям бере свій початок від 30-х років ХХ століття, коли він починає оформлюватись у мовознавстві. В цей час великої популярності набу
Постмодернізм як стан сучасного філософського знання.
Сам термін «постмодерн» з'явився ще у 60-ті роки для позначення новацій у архітектурі, літературі й мистецтві, а також у технологічній, соціально-економічній, політичній сферах.
Поняття онтології. Проблема субстанції.
Однією з основних галузей філософського знання виступає онтологія (з гр. «онтос» - суще, «логос» - слово, закон, вчення). Тобто, онтологія – галузь філософського знання, що досліджує найз
Буття як філософська категорія. Основні форми буття.
Категорія буття є найзагальнішою категорією філософії і охоплює собою суще у всіх його проявах, властивостях і можливостях. В цьому контексті перед онтологією стоїть завдання виявити та описати осн
Рух як атрибут буття. Рух та розвиток.
Проблема співіснування єдиного та множинного виводить на два важливих поняття онтології – руху та розвитку. Філософія здавна запитувала про характер буття – органи чуття говорять нам про його плинн
Проблема детермінізму в філософії.
Загальність руху та розвитку виводить на ще одну проблему онтології – проблему причинності. Якщо все знаходить в русі та безперервній зміні, чи значить це, що світ знаходиться у від
Простір і час як форми буття.
Формою, в якій нам даний світ, наше «Я» та «Я» інших людей, виступає простір та час. Без них онтологічна проблематика не могла б навіть бути поставлена.
У філософії та науці існували різно
Поняття, основні категорії гносеології.
Поруч із одвічним філософським питанням – що є буття? – існує й інше – що є істина? Невипадково ці питання пов’язані між собою, адже пізнання навколишнього світу, як і самопізнання – основне завдан
Основні форми пізнання.
Процес пізнання відбувається на двох основних рівнях, на кожному з яких присутні певні форми пізнання – чуттєве та раціональне пізнання.
Чуттєве пізнання – це пізнання на основі органів чу
Поняття, ознаки, види істини. Критерії істини.
Проблема істини складає серцевину гносеологічної проблематики. Суперечливість та складність даної проблеми робить неможливим дати єдино вірне визначення істини та її критеріїв.
В класичній
Наука як основна форма пізнання.
В процесі пізнання людство виробило специфічну сферу духовно-практичної діяльності, яка за мету ставить отримання істинного знання. Це наука. З філософської точки зору наука розглядається в трьох а
Специфіка медичного пізнання.
Специфіка медичного пізнання проявляється передусім в широкому колі проблем, які ставить перед собою медицина. Широта її пізнавальних запитів поширюється від молекулярного рівня мор
Поняття та основні принципи діалектики.
Однією з основних функцій філософії є методологічна функція – філософія виступає як загальна методологія окремих наук; філософія постачає їх найзагальнішими методами пізнання, які конкретизуються в
Основні закони діалектики та їх застосування в медицині.
Ядро матеріалістичної діалектики – закони, адже саме виявлення законів (сталих, повторюваних зав’язків між предметами, явищами та подіями дійсності) і є завданням науки. Закони діалектики дають від
Характеристика основних категорій діалектики.
Категорії діалектики – найзагальніші поняття, що відображають в своєму змісті закономірності розвитку дійсності. Окрім цього, в них знаходить відображення стан розвитку знання про с
Основні підходи до вирішення проблеми свідомості у філософії.
Однією з найбільших проблем філософії та науки на протязі усієї її історії є проблема свідомості, її походження, статусу, специфіки, природи. Цю проблематику зумовила якісна відмінність від інших я
Роль процесу відображення у процесі формування свідомості.
Згідно концепції відображення, свідомість є властивістю високоорганізованої матерії - головного мозку людини. Виникнувши в результаті тривалої еволюції живого, мозок людини є вінцем
Основні властивості свідомості. Проблема ідеальності свідомості. Свідомість і мова.
Спираючись на розгляд основних концепцій свідомості та на основні положення концепції відображення, можна дати таке визначення свідомості.
Свідомість є пов'язана з діяль
Структура свідомості та її функції.
Будучи складним інтегральним феноменом, свідомість можна структурувати за різноманітними ознаками.
1. За носієм: індивідуальна та колективна. Відношення між ними суп
Слово як лікувальний фактор. Сутність та місце психотерапії в сучасній медицині.
Діалогічний характери свідомості, детермінація останньої соціальними чинниками ставить перед медициною проблему можливості впливу на свідомість людини з боку іншої свідомості. Оскільки свідомість н
Людина як предмет філософського осмислення. Особливості медичної антропології.
Головним питанням філософії, яке сумує усі існуючі та водночас розгортає їх в полі філософського запитування, зрештою є питання: «Що таке людина?» Сама філософія як феномен культури
Людина як біосоціальна істота. Поняття та типи особистості.
Однією з вирішальних дихотомій, що характеризують людину, є дихотомія біологічне/соціальне. Як тіло, як біологічний механізм людина вкорінена в природу, однак в повному смислі вона
Проблема сенсу життя, смерті та безсмертя людини в контексті медицини та філософії.
Людина – єдина істота, яка усвідомлює, що помре. Чим же виступає смерть в контексті філософствування про людину?
Передусім, смерть співвідноситься з життям. З біологічної т
Суспільство як предмет філософського осмислення.
Найвищою формою організації живого, складною суперсистемою із багатоманіттям типів зв’язків виступає суспільство. Багатогранність та складність даного феномена підтверджується тим, що суспільство є
Типи суспільств.
Розглядаючи суспільство в контексті історичного розвитку, сьогодні доцільно говорити про три типи суспільств – традиційне, індустріальне (модерн), постіндустріальне (постмодерн). Та
Суспільне виробництво.
Суспільне виробництво – форма взаємодії суспільства і природи, що спрямована на перетворення предметів природи і створення матеріальних і духовних продуктів відповідно до інтересів та потреб люд
Філософське осмислення історії. Моделі історичного процесу.
Хронологічне розгортання часу та зміна структурних елементів суспільства ставить перед філософією проблему історії. Дана проблематика, як і в інших галузях філософського знання, кон
Проблема суб’єкта суспільно-історичного процесу.
У соціальній філософії та філософії історії одним із основних питань є питання суб’єкта суспільно-історичного розвитку. Простіше кажучи: хто творить історію реально? Такими суб’єкта
Проблема здоров’я та хвороби у філософії та медицині.
Як базова категорія медицини, здоров’я завжди було в центрі медичного дискурсу усіх епох. Антична епоха розглядала здоров’я в контексті найвищого блага античного світорозуміння – кр
Філософські аспекти сучасної медицини. Соціально-біологічний та психосоматичний підходи.
Актуальність поняття здоров’я, його збереження та розвитку знаходиться сьогодні в центрі не лише медичних дисциплін, що підтверджує важливість даного феномена, не лише в індивідуаль
Медична етика, її принципи. Біоетика.
Під етикою у філософії розуміють дисципліну, предметом вивчення якої є мораль. Враховуючи специфічний статус та роль медика в суспільстві, етичні принципи його діяльності стають нар
Евтаназія як головна проблема сучасної біоетики.
Швидкий розвиток реаніматології та анестезіології призвів до розмивання понять «життя» та «смерть», і, поєднавшись із гуманізацією медицини, зростання ролі пацієнта та його прав у м
Медицина Стародавньої Індії та Китаю.
Основним джерелом індійської медицини виступає ведична література, в якій загалом знаходяться дані з 27 наук. Найважливішими письмовими джерелами, що стосуються медицини, були Аюрведа і Самх
Становлення та розвиток античної медицини.
Загалом, антична медицина, як і філософія, відрізняється від східної, більшою схильністю до науковості, споглядальності, вилученні з медицини надприродних явищ, проблем та сутностей
Медицина доби Середньовіччя та Відродження.
Розвиток медицини в Середньовіччі позначений боротьбою двох суперечливих тенденцій – тенденцією до накопичення емпіричних (досвідних знань), а, відповідно, відходом від умоглядних о
Медицина в епоху Нового Часу.
Раціоналізація та сцієнтизація знання, що виступає як один з фундаментів техногенної цивілізації, в епоху Нового Часу стали провідною тенденцією в розвитку науки, в тому числі й у м
Новости и инфо для студентов