Виникнення міжнародного права і періодизація його історії

В

історії міжнародно-правової думки питання виникнення й розвитку міжнародного права ніколи не ускладнювались науковою аргументацією, хоч і ніколи не мали однознач­ної відповіді, переконливих пояснень. Цій, чи не найск­ладнішій проблемі науки міжнародного права, вчені неза­лежно від того, яку правову концепцію вони сповідують, найменше приділяли уваги і, як правило, обмежувалися досить спрощеними відповідями. Коли йдеться про увагу до проблеми — мається на увазі не кількість публікацій. З цим усе гаразд. За кількістю праць з історії міжнарод­ного права цей розділ науки превалюючий. Але досягнен­ня у з'ясуванні проблем мізерно малі, що одностайно ви­знають і ті вчені, які спеціалізуються на цій тематиці: «історія міжнародного права вивчена абсолютно недостат­ньо» (Ю. Я. Баскін, Д. І. Фельдман); «ця галузь дослід­жень до цього часу залишається слабким місцем міжна­родно-правової науки. Розбіжності стосуються навіть часу виникнення міжнародного права» (1. І. Лукашук); «незва­жаючи на все своє значення, в історії міжнародного права безліч білих плям. Не вирішене й таке принципове пи-

Глава II Історія міжнародного права і його науки

тання, як час виникнення міжнародного права» (М. Ш. Па-цація) та ін.

Відповідь на питання про виникнення й розвиток міжна­родного права залежала, як правило, від світоглядних упо­добань науковця, в основу яких беруться певні ідеологічні засади, а не особливості, природа реального права. На сьо­годні найвідчутнішого впливу на констатацію часу виник­нення міжнародного права і його періодизацію домоглися чотири ідеологічних напрями: нігілістичний, етатичний (особ­ливо в його марксистсько-ленінському варіанті), християн­ський і ліберально-демократичний. Науковці в доведенні справедливості своїх висновків оперують одними й тими самими факторами правового (поява джерел права, особли­вості правотворення, суб'єкти права, юридична сила актів, відповідальність і санкції за порушення норм та ін.) чи по-заправового (війна, ступінь розвитку духовної культури, розвинутий спосіб виробництва, рівень розвитку технічних засобів спілкування та ін.) характеру, але з різною зазда­легідь поставленою метою. Нігілісти — щоб заперечити існу­вання міжнародного права, марксисти — щоб довести, що міжнародне право формується там і тоді, де з'являються держави, християни — що воно зароджується в лоні хрис­тиянської церкви, ліберали-демократи — що це право ви­никає в період ренесансу і буржуазних революцій у Європі.

Науковці кожного з напрямів намагаються дати своє тлумачення проблемі, що лише збільшує кількість кон­цепцій (нині їх уже налічується більш як два десятки) ви­никнення й періодизації міжнародного права, але мало впливає на осягнення її суті. Найменше аргументують суть питання нігілісти. Для цього напряму характерні періоди припливу прихильників, відпливу і тривалого застою. Про­стежується певна закономірність: зростання кількості при­хильників нігілістичного напряму відбувається наприкінці й на початку століть. Так, на межі XIX — XX ст. цей на­прям був настільки популярним серед науковців, що навіть утвердилося три концепції заперечення міжнародного пра­ва: концепція політики сили (А. Лассон, А. Цорн та ін.), за якої в міжнародній сфері не може бути відносин юридич­ного характеру, оскільки тут панує стан фактичної доціль­ності, односторонніх інтересів держав, диктату, політично­го егоїзму й сили; концепція зовнішньодержавного права (Ф. Цорн, Е. Кауфман, М. Венцель — так звана Боннська

і

__________ Виникнення міжнародного права і періодизація його історії____________

школа права, А. Десенсьєр-Феррандьєр та ін.), за якої міжна­родне право є нічим іншим, як правом окремої держави в сфері її зовнішніх зносин; концепція самообмеження (авто-лімітації), найяскравіший представник якої Г. Єллінек так пояснював своє розуміння міжнародного права: «Ворожі міжнародному спілкуванню національні й державні течії настільки, одначе, сильні, що роблять можливим лише існу­вання держави поряд з іншою, але не організацію спілку­вання держав... Спілкування держав тому й має суто анар­хічний характер, а міжнародне право, яке походить від неор­ганізованого й тому такого, що не має влади авторитету, може бути фігурально назване анархічним правом, що вод­ночас пояснює його недосконалості й вади»¹.

Критична реакція науковців щодо тверджень прихиль­ників названих концепцій привела до того, що більшу час­тину XX ст. наука не знала послідовників цього напряму. Але вже наприкінці століття знову стає помітним їх від­родження (спочатку X. Л. А. Харт, згодом Л. Л. Фуллер, Т. Оноре та ін.). Основним у запереченні міжнародного пра­ва вони висловлюють аргумент, що право є продуктом ді­яльності високоорганізованих суспільств зі властивою їм легіслатурою, судами з обов'язковою юрисдикцією, центра­лізованими санкціями та ін. Оскільки таких інститутів бра­кує міжнародному праву, то його не можна вважати міжна­родним правом. Питання, чи справді міжнародне право є правом, сьогодні заполонило сторінки наукових юридичних видань. Натомість знову популярним став силовий погляд на право (А. Мехен, Дж. Берджес, М. Макдугал, М. Мор-гентау, Г. Лассвел та ін.).

Досить авторитетним є християнський напрям пояснен­ня виникнення й періодизації міжнародного права. Тут до­мінує думка про те, чому виникло міжнародне право, а не коли. 1 лише окремі науковці не обходять цього питання. «Причина невироблення ідей міжнародного спілкування, — пише М. Таубе, — а значить права, крилась у відсутності визнання особистості людини, а також в егоїзмі, який без­межно царював у стародавньому світі. Потрібно було насам­перед розтрощити ці ідеї, які глибоко укорінялись в антич­ному устрої, внести в світ нові, свіжі погляди, висунути на передній план людину, а егоїзм загасити в любові. Викона-

¹ Еллинек Г. Общее учение о государстве. СПб., 1908. С. 276.

Глава II Історія міжнародного права і його науки

ти це взялося християнство. Воно здійснило перелом в іс­торії міжнародних відносин. Ось чому під цим кутом зору — оскільки християнство розпочинає нову епоху в історії на­шого права — можна розглядати всю стародавню історію як підготовчий для християнства період, як час, так би мови­ти, підготовки грунту для народження, поширення по всьо­му тоді світі і сприйняття цим світом великого космополі­тичного вчення Іісуса Христа».

Аби довести, що справжнє міжнародне право починало­ся з Європи, німецькому дослідникові 1. Мозеру довелося написати сотні томів науково-документальних узагальнень. Ідею європейського походження міжнародного права досить активно підхопили Г. Ахенваль, П. Й. Нерон, І. Ю. Сурленд, П. Т. Кьолер, К. де Шльоцер, Г. Ф. Мартене, І. Л. Клюбер, К. Г. Понтер та інші й уже з другої половини XVIII ст. вона стає панівною.

Зміцнення позицій позитивістського напряму в науці міжнародного права посилили «доказовість» цієї ідеї завдя­ки зверненням до європейських міжнародних договорів (угоди народів інших регіонів і континентів ще не так були відомі або ж не відкриті). Вказувались договори як такі, що вплинули на розстановку сил у Європі, так і ті, що мали суто локальне значення. Залежно від того, яким угодам на­уковці більше симпатизували, з тих вони й розпочинали історію міжнародного права (з Вестфальського миру 1648 p., з Піренейського договору 1659 p., з договорів Миру в Ріс-віку і Карловіце 1697 p., з Утрехтського мирного договору 1713 p.; з мирного договору в Парижі 1763 p.; з Віденського конгресу 1814—1815 pp., з Вашингтонського договору 1842 p., з Версальського мирного договору 1919 р. та ін.).

Накопичення позитивістського документального мате­ріалу в поясненні походження міжнародного права актуалі­зувало необхідність узагальнення різних поглядів, тим біль­ше що їх історико-правова строкатість породжувала сумнів у правильності тверджень. За це взялися дослідники лібе­рально-демократичного напряму міжнародного права. Не відмовившись від міжнародних договорів як аргументу до­ведення зародження міжнародного права, вони об'єднали їх в окремі історичні періоди, які, крім цього, характеризува­лись ще й певною активізацією в розвитку міжнародно-пра­вової думки. Виходячи з останнього, ліберальні демократи по-різному тлумачили появу міжнародного права:

__________ Виникнення міжнародного права і періодизація його історії____________

епоха відродження і реформації (період утвердження міжнародного договору як основного джерела міжнарод­ного права, укладення численних двосторонніх угод з пи­тань визнання суверенітету держав, посольського права, законів і звичаїв ведення війни, спроб створення стабіль­них міждержавних союзів тощо. Міжнародно-правові дум­ки формулюються в оригінальні концепції і теорії, ав­торами яких є Н. Макіавеллі (1469—1527), Ф. Вітторіа (1480-1546), М. Лютер (1483-1546), Ж. Боден (1530-1596), Б. Айала (1548-1584), Ф. Суарес (1548-1617), А. Джентілі (1552-1608) та ін.;

вік просвітництва XVII—XVIII ст. (період Вестфальсь­кого миру 1648 p., Піренейського 1659 p., Утрехтського 1713 p., Паризького 1763 р. мирних договорів) у науці міжнародного права утверджувався ідеями Ш. Монтеск'є (1689-1755), Ж.-Ж. Руссо (1712-1778), С. Пуффендорфа (1632-1694), С. Рашеля (1628-1691), І. Текстора (1638-1701), X. Томазія (1655-1728), Г. В. Лейбніца (1646-1716), К. Бейнкерсгука (1673-1743), X. Вольфа (1679-1754) та ін.

Досить поширеною серед ліберальних демократів була думка розпочинати зародження міжнародного права з періо­ду буржуазних революцій (ранніх і навіть XIX ст.). Тут аргу­ментом слугували домовленості Віденського 1814—1815 pp., Паризького 1856 p., Берлінського 1878 р. і навіть Версальсь­кого 1919 р. конгресів. У науці цей період започаткований працями Г. Гроція (1583-1645), Т. Гоббса (1588-1679), Б. Спінози (1632-1677), а згодом Е. Ваттеля (1741-1767), 1. Бентама (1748-1833) та ін.

Нині найпопулярнішими теоріями походження і періо­дизації міжнародного права є: міжнародно-договірна, ета-тична, концепція суспільно-економічної формації, різні ви­ди нормативно-соціальних концепцій.

Послідовники міжнародно-договірної теорії походження міжнародного права поєднували виникнення права з укла­денням угод. Але ланцюг таких угод сягає від давньошу-мерських договорів до Статуту ООН, і в кожної з них є десятки своїх апологетів. Скажімо, витоки міжнародного права починають з договору між Еаннатумом (правитель месопотамського міста-держави Лагашем) і переможеним правителем іншого месопотамського міста-держави Умма (3100 р. до н. є.) такі вчені, як Дж. С. Купер, Т. Якобсен, М. Ламберт, Дж. Петтінато, А. Пьобель, Е. Сольбергер,

 

Глава II Історія міжнародного права і його науки

А. Вестенгольц та ін. Не менший загін науковців (А. Г. Бок-шанін, А. Г. Гардинер, С. Лангдон, М. В. Мюллер, Б. Май-сенер, Б. Фрідріх, Дж. Б. Прічард, Д. Девіс, М. Б. Роутон та ін.) вважають авторитетним для започаткування історії становлення міжнародного права договір хеттського царя Хаттусілі 111 з єгипетським фараоном Рамзесом 11 1296 р. до н. є. Прихильників думки, що це «право» належить Статуту ООН (1945), важко перелічити.

Серед прихильників етатичного пояснення виникнення міжнародного права можна виокремити три основні напря­ми: 1) марксистська концепція походження міжнародного права; 2) класова теорія (крайній прояв псевдомарксизму в міжнародному праві, за яким міжнародне право — засіб ут­вердження гегемонії на міжнародній арені панівних у пев­них країнах класів); 3) власне державницька концепція. Та­кий дещо звужений набір напрямів пояснюється жорсткі­стю, однозначністю, консерватизмом і догматизмом етатич-них поглядів на зародження цього права. Сьогодні класова теорія не має яскравих прихильників, марксистської кон­цепції дотримуються окремі науковці в країнах колишньої соціалістичної системи. Найпотужніше представлений дер­жавницький напрям, який має більшість апологетів у різних країнах світу.

Різниця між марксистською концепцією і державниць­кою (перша історично склалася на запозиченні ряду аргу­ментів другої, особливо в її гегелівському тлумаченні) по­лягає в тому, що марксистська концепція розвивалася в XX ст. у напрямі тоталітарного бачення ролі держави у фор­муванні міжнародного права, а державницька намагалася розглядати міжнародну правоформуючу роль держави на ліберально-гуманістичних засадах.

Марксистське тлумачення походження й періодизації міжнародного права мало піком своєї популярності XX ст., коли навколо цього напряму об'єднались найталановитіші дослідники юриспруденції. Саме їм вдалося вирішити ті проблеми, навколо яких наука доти «ходила по колу»: вони довели безпідставність домагань європоцентристів, відсуну­ли період становлення міжнародного права на тисячоліття вглиб історії цивілізацій, замінили ідеалістичні домисли суто правовими доведеннями, розкрили механізм міжнародного правотворення і реалізації права, значення і роль відпові­дальності й санкцій у цьому праві тощо. Але цим науко-

1

____________ Виникнення міжнародного права і періодизація його історії____________

вцям бракувало свіжих поглядів на право, завчасного онов­лення методів його дослідження. Для них догмою було шу­кати підтвердження поглядів своїх попередників, викладе­них у XIX ст. в принципово змінених міжнародних реаліях. Як результат цей напрям почав відставати від інших у юрис­пруденції, а на сьогодні втратив усіх своїх яскравих по­слідовників.

Ще донедавна синонімом марксистської концепції по­ходження міжнародного права вважали класову концепцію. Тим часом у К. Маркса і Ф. Енгельса можна знайти один принципово важливий вислів щодо причиново-наслідко­вих зв'язків класу і права («ваше право є лише піднесена до закону воля вашого класу, воля, зміст якої визначаєть­ся матеріальними умовами життя вашого класу»), який вжито для критики буржуазії, котра перекрутила призна­чення права, замінивши його власним волевиявленням. За К. Марксом, законодавець має ототожнювати себе з при­рододослідником. Він не створює законів, не є їх винахід­ником, він лише формулює, виражає в свідомих позитив­них законах внутрішні закони духовних відносин. Воля не повинна тут стверджувати себе замість закону: її роль саме в тому й полягає, щоб відкрити і сформулювати дійсний закон.

Класово-вольову суть походження права доцільніше по­чинати з В. І. Леніна, згідно з яким «основні закони держа­ви виражають дійсне співвідношення сил у класовій бо­ротьбі» і який у цьому більше наслідував Г. Гегеля (той фактично починав історію права з писаного, а не звичаєво­го права, в якому держава не відігравала провідної ролі), а не К. Маркса і Ф. Енгельса (на їхню думку, «історія права показує, що в найбільш ранні і примітивні епохи... індиві­дуальні фактичні відносини в їх найгрубішому вигляді і є безпосередньо правом»).

Класова природа походження міжнародного права набу­ла популярності після Жовтневої революції 1917 р. Як пи­сав найбільш відомий її прихильник Є. О. Коровін: «Ми б вважали за можливе конкретизувати міжнародне право як сукупність чинних правових норм, які визнають права та обов'язки колективів пануючих класів, учасників сучасно­го міжнародного спілкування». За Є. О. Коровіним, «міжна­родне право з'являється разом з появою класового суспіль­ства», а творцем міжнародного права є найпередовіший клас.

 

Глава II Історія міжнародного права і його науки

Оскільки, на його думку, ним був російський робітничий клас, то й «серед усіх народів світу одне з перших місць належить по праву великому російському народові... Ро­сійському народові зобов'язане людство Великою Жовтне­вою соціалістичною революцією і безсмертною теорією ле­нінізму. Тому особливо цінний і великий внесок росій­ського народу і в міжнародне право»¹.

Ще у 80-ті роки XX ст. офіційна радянська доктрина вважала недосконалим підручник міжнародного права, в якому відсутня фраза «марксизм-ленінізм вчить, що між­народне право зародилося з появою класів». Але автори її використовували скоріше як умову для публікації праці, ніж як обгрунтований висновок. Класова концепція по­ходження й сутності міжнародного права не вирішила жодного принципового питання цієї науки і тихенько зникла.

Найдавнішу історію пояснення походження міжнарод­ного права має державницька концепція, за якою це право виникло для регулювання співробітництва держав і форму­валось самими державами. За межами цього твердження починаються розбіжності між прихильниками державниць­кої концепції. В одних (К. Філіпсон, А. Трюйол і Серра, В. Прейсер, Г. Рубіо та ін.) це трапилось через необхідність закріплення балансу сил між державами, в других (А. Ват-сон, Н. Банерджі, К. Г. ІДіглер та ін.) — для закріплення результатів війни між державами, в третіх (Г. Вітон, Р. Уорд, П. С Бібіков, П. Виноградов, Т. Уолкер, У. Мартін, С. Ці-бішовскі, А. С. Герші, Н. Сінх та ін.) просто пов'язувалось з виникненням держав у певному регіоні (звідси й «розійш­лися» вчені по своїх регіонах, доводячи їх основоположність (Древня Іудея, Месопотамія, стародавні Єгипет, Індія, Ки­тай, Греція, Рим і т. д.), у четвертих (Ф. Мартене, М. А. Ту­бе, Ф. Ліст, Д. Анцилотті, Л. Огшенгейм та ін.) поява міжна­родного права хоч і пов'язується з державою, але вважаєть­ся, що вона має досягти певного рівня політичного, куль­турного та ідеологічного розвитку. Здебільшого серед ос­танніх учених і вказується період появи буржуазних право­відносин.

Прихильників пояснення походження й періодизації міжнародного права через категорію «суспільно-економічна

¹ Международное право. М., 1951. С 22.

__________ Виникнення міжнародного права і періодизація його історії____________

формація» (В. А. Василенко, В. І. Лісовський, М. О. Уша­ков, Н. Т. Блатова та ін.) можна виокремити в піднапрям марксистської і класової концепції. Основне їхнє тверджен­ня зводиться до того, що «відправний момент вивчення пра­ва незалежно від того, йдеться про внутрішньодержавне чи міжнародне право, має полягати у виясненні формаційної належності останнього і в розкритті його особливостей від­повідно до сутності даної суспільно-економічної формації» (В. А. Василенко) і що питання виникнення й періодизації міжнародного права до теперішнього часу дискусійні. Абсо­лютно точне датування великих історичних процесів і явищ практично неможливе. Тут загальним орієнтиром є вчення про суспільно-економічні формації (В. М. Дурденевський, В. 1. Лісовський та ін.). Сьогодні ця концепція, що була досить популярною в радянській науці міжнародного права, практично не має послідовників. Як підсумували її «досяг­нення» Ю. М. Колосов і В. 1. Кузнецов: «не є безперечною періодизація історії міжнародного права відповідно до змін суспільно-економічних формацій»¹.

Прихильників нормативно-соціального походження між­народного права можна поєднати лише умовно. Спільним для них є акцентування уваги на появі і розвитку норми міжнародного права. Але критерії в поясненні її зародження й генези часто настільки не збігаються (природно-правові, історичні, релігійні, примирливо-погоджувального, регуля­тивного характеру та ін.), що важко навіть говорити про один напрям. У цьому плані досить послідовними є аполо­гети концепції ubi societas ibi jus. Стосовно питання, що роз­глядається, її можна тлумачити так: норми міжнародного права виникають там і тоді, де постає суспільство (точніше: де суспільство, там і право). Популярна серед західних уче­них (Д. Фіцморіс, К. Танака та ін.), ця концепція сьогодні має своїх послідовників і серед науковців колишнього Ра­дянського Союзу. Так, з цього приводу Ю. М. Колосов і В. І. Кузнецов зазначають: «Якщо виходити з первісного значення поняття міжнародного права як права саме у відно­синах між народами (jus inter gentes), то можна вважати, що перші звичаєві норми зародилися ще в період первіснооб­щинного суспільства, до становлення державності». На їхню

¹ Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецо­ва. М., 1998. С 7.

 

Глава II Історія міжнародного права і його науки

думку, розвиток міжнародного права можна поділити на періоди: первіснообщинний, регіонального міжнародного права, права «цивілізованих» та інших народів, універсаль­ного міжнародного права і, нарешті, етап загального ви­знання й застосування міжнародного права.

Проте сучасні наукові досягнення (насамперед антропо­логів, етнологів, соціологів і, звичайно, юристів) дають під­стави сумніватися в подібній періодизації. 1 річ не лише в тому, що в ній убачається відмінність між універсальним і міжнародним правом етапу загального визнання. Тут утра­чена ціла епоха (яка, до речі, не визнавалась і радянською юридичною наукою) між первіснообщинним і регіональним періодом: так званий період вождеств, визнання якого, мож­на сказати, вже ствердилося в історичних, антропологічних та інших наукових напрямах. І тому автори вказаної класи­фікації змушені надавати родоплемінним правилам юридич­ної сили і значення норм права.

У цьому підручнику історія міжнародного права розгля­датиметься за такою класифікацією: 1) додержавшій період (етап вождеств, трансформації міжплемінних, міжродових звичаїв у норми міжнародного права, становлення основних його інститутів); 2) стародавнє міжнародне право (регіональ­не міжнародне право народів Близького Сходу, стародавніх Єгипту, Індії, Китаю, Греції, Риму та ін.); 3) міжнародне право в епоху середньовіччя; 4) класичне міжнародне пра­во; 5) сучасне міжнародне право. Не претендуючи на безпе­речність, в її основу покладено не стільки історичні події чи зміну економічних укладів, скільки генезу норм і транс­формацію інститутів, у кінцевому підсумку — системні між­народно-правові зміни.