рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Міжнародне право стародавніх держав

Міжнародне право стародавніх держав - раздел Образование, Поняття, природа та сфера дії міжнародного права П Рирода Та Умови Функціо...

П

рирода та умови функціо­нування держав були якіс­но іншими, ніж вождеств, що згодом привело до якісних змін у міжнародному праві. Держава й виникла саме тому, що вождества не справлялись з упорядкуванням соціальних (у тому числі й міжнародних) відносин, які ставали дедалі складнішими. Об'єднання родів (кланів) в одне вождество ставило перед ним завдання управління, насамперед управ­ління новою територією. Тепер рід (клан) уже не міг у ціло­му дбати про неї, бо за її межами була земля іншого клану, який належав до того самого вождества. Управління терито­рією мало не тільки внутрішній, а й зовнішній аспект, бо вона межувала чи виходила на ділянки, які контролювало інше вождество. Для встановлення порядку в цій зоні по­трібно було домовлятися. А це потребувало спеціальних фахівців (відповідальних від вождества за переговори), вста­новлення спільної процедури укладення домовленостей, від­повідальності і санкцій за їх порушення.

Вождество монополізує колишні кланові організаційні обов'язки і вносить у них ієрархічну підпорядкованість. Це мобілізує суспільство всередині вождества, але ще не дуже проявляється в міжнародних зносинах, бо право цих зно­син залишається за клановою елітою. Вона жорстко три­мається насамперед за право зовнішньої торгівлі, бо це по­силює її заможність і могутність перед простими общинни­ками вождества незалежно від того, до якого клану вони належать.

Водночас можливості вождеств у політичній організації суспільства виявились обмеженими. Особливо це прояви­лось у зовнішніх зносинах. Наявна централізована структу­ра управління не була підкріплена владою, що володіла мо­нополією на застосування сили. Це приводило до того, що найзаможніша кланова еліта здійснювала фактично безкон­трольні зовнішні зносини, укладала договори (нерідко з супротивником свого вождества), вступала в союзницькі відносини з тим, з ким вождество перебувало в стані війни, та ін. Такі елементи анархії знижували ефективність міжна­родно-правових зобов'язань вождеств, відповідальність, і


санкції часто не досягали мети. Застосування остракізму до представників такої кланової еліти часто було малоефектив­ним, бо зі зміною розстановки політичних сил у вождестві вони нерідко поверталися і бралися за старе.

Обмежені повноваження правителя вождества не дозво­ляли йому щось змінити у сфері зовнішніх зносин. Зов­нішні зносини вождества стали його постійною функцією, але ті, хто її здійснював, не були обтяжені ні відповідаль­ністю за свої дії, ні владними повноваженнями. Наслідком цього було тільки непомірне залучення тимчасових бюро­кратів для обслуговування зовнішніх зносин кланів і вож­дества (різних рангів адміністратори, помічники, клієнти та ін.) і постійні непорозуміння з іноземними вождествами через недотримання зобов'язань перед ними. Утвердження ієрархії всередині вождества (кланова еліта, общинники, неповноправні особи) дещо стабілізувало його, але мало відбилося на міжнародних відносинах, бо тут панувала та сама еліта. Можна сказати, що вождества не витримали іспи­ту історії на здійснення міжнародної діяльності.

Численні медіативні, церемоніальні обряди й ритуали неймовірно збільшувались і деталізувалися (з приводу ук­ладення договору, у зв'язку з прийомом посла, з оголо­шенням чи завершенням війни, з приводу шлюбу чи смер­ті іноземного правителя, вдалої купівлі чи продажу това­ру, встановлення прикордонної стели чи передачі втікачів та ін.), але мало допомагали в зміцненні режиму дотри­мання міжнародно-правових зобов'язань. Це призводило до розпаду чи завоювання найбільш слабких вождеств. Прогресивно мислячі представники еліти почали розумі­ти, що без інтеграції і централізації управлінських функ­цій, без контролю над економічною, соціальною сфера­ми, зокрема інфраструктурою зовнішніх зносин, вожде­ства не здатні утверджувати свій статус у міжнародному плані. Зовнішня торгівля й міграція привели до різкого збільшення населення (і не лише за рахунок кланового приросту). На зміну етнічній гомогенності вождеств прий­шла етнічна гетерогенність, і така багатоетнічність була результатом об'єднання населення, міграції його між вож­дествами. А отже, при вирішенні його статусу вже недо­статньо було скликати раду старійшин чи представників кланової еліти вождества. Потрібно було виконувати і свої міжнародні зобов'язання щодо статусу іноземців, при-


 




Глава II Історія міжнародного права і його науки


Міжнародне право стародавніх держав


 


бульців, мігрантів, мандрівників, утікачів тощо. Пору­шення їх загрожувало війною.

Кланова еліта не була функціонально диференційована, а в міжнародній діяльності вождества навіть чинила опір введенню такої диференціації і спеціалізації. Щоб перебу­дувати структуру управління зовнішніми зносинами вожде­ства, створити позаклановий спеціалізований бюрократич­ний професійний зовнішньополітичний апарат, потрібна була монополія на застосування сили. 1 хоча було очевидно, шо подібна монополія зупинить розпад суспільства, що склалося, клани на це добровільно не йшли. Кожний пре­тендував, щоб вона належала йому. 1 тому наскільки перехід від міжнародного права вождеств до міжнародного права первинних держав був мирним, настільки утвердження са­мих держав, навпаки, було актом революційним, як прави­ло, кривавим (через безконечні громадянські війни), допо­ки один із кланів не утверджував своє монопольне право на застосування сили на території всього вождества. Безпосе­реднє право здійснювати ці повноваження було закріплене за лідером цього клану (царем, королем чи правителем іншо­го звання). Це вже була держава.

Зміцнення позицій держав на міжнародній арені (а вони утворювалися в різних регіонах у різний час, але здебіль­шого як наступники вождеств) приводило до поступової трансформації і норм міжнародного права. Насамперед це зачепило інститут міжнародної правосуб'єктності. Численні лідери кланів утратили право міжнародної правосуб'єкт­ності. Воно визнавалося тільки за верховним правителем, царем, і то кланова еліта домоглася, щоб таке право було не основним, тобто нерівним правосуб'єктності держави.

Змін зазнали й джерела міжнародного права, серед яких почала зростати роль міжнародного договору як чіткої до­мовленості з приводу актуальної проблеми. Практично в усіх регіонах держави ввели практику централізованого ук­ладення і припинення дій міжнародних договорів, правової регламентації цієї процедури. На осіб, які вели переговори з приводу угод, було поширено посольську недоторканність; це стосувалося і їхнього майна. Змінено практику затверд­ження договору (при вождествах відповідав за виконання угоди той, хто її підписував): вводиться правило ратифі­кації. Договір ратифікує фараон (Стародавній Єгипет), цар (стародавні держави Близького Сходу, Індії, Китаю та ін.),


поліс (Стародавня Греція), народні збори чи сенат (Старо­давній Рим) та ін. Посилився контроль держави за діяльні­стю осіб, уповноважених на ведення переговорів, укладен­ня й підписання угоди.

Для підкреслення важливості акту ратифікації вводить­ся процедура звіту осіб, відповідальних за ведення перего­ворів і підписання угод (попередньо вони давали клятву неухильно дотримуватися наказів та інструкцій щодо веден­ня переговорів). З цією метою запроваджуються особливі ритуально-обрядові правила ратифікації. У Стародавній Ін­дії, де численні договори укладалися для врегулювання кон­кретної практичної проблеми, ця процедура була менш фор­малізована. В Стародавньому Єгипті та державах Близького Сходу її метою було підкреслити важливість контролю фа­раона чи царя за договірною діяльністю країни. У старо­давніх Греції і Римі, де до цієї процедури залучалися як низи, так і вищі органи держави, — процедура ускладнюва­лася; стосовно різних договорів була різна процедура за­твердження.

Залежно від важливості питань, які врегульовувалися, вибудовувалась класифікація самих міжнародних договорів. Незалежно від регіону основними договорами (а для їх ра­тифікації необхідна була й відповідна процедура) вважали­ся договори про мир, союз, територію і кордони, потім були торговельні угоди, шлюбні, угоди про статус іноземців, про притулок, про сплату данини та ін.

Практично в усіх регіонах розрізняли мирні угоди, пре­лімінарні мирні договори і перемир'я. Стародавня Індія не знала правотворчих міжнародних договорів, а Стародавній Рим запровадив практику рівноправних і нерівноправних угод. Були й інші загальні та особливі властивості права міжнародних договорів на регіональних рівнях відносин між державами.

Держави більш прагматично підійшли й до процедури укладення та дотримання джерел права, особливо після утвердження писемності в міждержавних зносинах. Деякі ритуальні, обрядні правила і звичаї були відразу відхи­лені чи заборонені (наприклад ті, що стосувалися клано­вої належності учасників переговорів чи кланової ієрархії у вождестві), інші перейшли до розряду міжнародної ввіч­ливості чи почали символізувати інші атрибути життєді­яльності людей, далекі від міжнародно-правових. Окремі


Глава II Історія міжнародного права і його науки

з таких звичаїв дожили й до наших днів, але вже з іншою символікою.

Вождества передали державам силу-силенну міжнарод­них звичаїв, яких потрібно було дотримуватися. Стародавні держави підійшли до впорядкування цієї справи досить прагматично: міжнародними звичаями вони визнавали тіль­ки ті, що тривалий час застосовувалися в їхній практиці, решта не мала юридично обов'язкової сили. Власне, такий підхід до міжнародно-правового звичаю зберігся (з незнач­ними змінами) й до нашого часу. Цим державам належить пріоритет визнання і введення в міжнародно-правову прак­тику загальних принципів права як єдиного підходу, єди­ного розуміння окремих сторін функціонування права на правотворчій і правозастосовчій стадіях. Загальні принципи також «дожили» до нашого часу; вони закріплені в ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. Щоправда, вже не ві­діграють тієї ролі джерела права, як було раніше.

Після утворення держав значних змін зазнав статус іно­земців у міжнародному праві. Залежно від регіону тут мож­на говорити від фактично національного режиму (наприк­лад в Індії) до ворожого ставлення (давня Іудея, Греція). Стародавній Єгипет і держави Близького Сходу широко за­стосовували право притулку, видачі іноземців, навчання іноземців при царських дворах, надання їм режиму, по­дібного до національного. Стародавня Греція ввела інститут громадянства для відокремлення від етнічних греків іно­земців, які вважалися варварами, людьми нижчого сорту, об'єктом поповнення рабів. Це суперечило передусім еко­номічним потребам греків, бо впливало на імпорт, зовніш­ню торгівлю взагалі. Спочатку проблема вирішувалась зав­дяки укладенню двосторонніх договорів про права інозем­ців, міграцію, режим торгівлі тощо. На міжособистісних стосунках зародилося правило захисту громадянином грець­кого полісу свого знайомого іноземця, з яким грек співпра­цював.

Оскільки такі відносини набули масового характеру, то їм надано значення державного інституту — проксенії. При цьому грецький поліс намагався домогтися порозуміння з іноземною державою. Проксенія стала предметом міжнарод­них договорів. Проксен (покровитель, захисник, оборонець, заступник) виконував дуже важливу державну роботу (опі­кував іноземця в своєму полісі, обстоював його інтереси в


Міжнародне право стародавніх держав

суді, перед народом, іншими органами полісу, з його допо­могою іноземець одружувався, купував і продавав майно, завіряв документи тощо). Саме тому ця робота вважалася почесною, і проксенам надавалися певні пільги й переваги (звільнення від участі у війні, отримання святкових цінних подарунків, можливість виступати перед народними збора­ми та ін.).

У стародавніх римлян склався аналогічний міжнарод­но-правовий інститут — перегрінів. Тут гостинність була двох видів: особиста (характер сімейних зв'язків — hos-pitum privatum) і громадська, державна (hospitum publicum). Договір про державну гостинність укладав сенат. Згідно з договором іноземцю надавалися певні привілеї (безплатні житло, харчування, гостьові подарунки, право брати участь у жертвоприношеннях, урочистих обідах, видовищах дер­жавного значення та ін.). Порушення правил гостинності каралося за римськими законами й міжнародними догово­рами, які застосовували praetor peregrinus (спеціально вве­дена посада для полагодження справ іноземців). Обсяг прав іноземців розширювався (від елементарних прав торгівлі до володіння майном та одруження), аж поки імператор Каракалла не зрівняв їх у правах з місцевими жителями (212 р.).

З появою держави було введено дозвіл на в'їзд у країну й запроваджено різні статуси залежно від категорій іно­земців (від дипломатів до втікачів); у деяких державах на­лічувалося більш як десяток таких категорій: правителі дер­жав, міністри і члени двору, офіційні представники держа­ви чи правителя, посли (дипломати), торговці, чужоземці, переселенці, подорожуючі, релігійні пілігрими, тимчасові прибульці, що проживають у державі на підставі шлюбу чи такі, шо мають нерухоме майно, біженці, втікачі та ін.

Спільним для стародавніх держав було правове врегу­лювання меж гостинності, покровительства. Все, що пере­бувало поза такими межами, вирішувалось державою на власний розсуд.

Умови міжнародного співробітництва зберегли регіо­нальний характер міжнародного права і в період існування стародавніх держав. Воно продовжувало розвиватися зде­більшого за рахунок звичаїв, аніж договорів (незважаючи на переваги договорів і можливість чіткого контролю за прийняттям міжнародних зобов'язань, держави, запобігаю-


Глава II Історія міжнародного права і його науки


Міжнародне право стародавніх держав


 


чи подальшій участі кланів у цих процесах, значно усклад­нили процедуру укладання угод).

У дипломатичних зносинах, зокрема наданні привілеїв та імунітетів, запроваджується принцип взаємності, в пра­вовому порядку закріплюються дипломатичні функції, ви­окремлюється дипломатія на вищому рівні (глав держав), вводиться інститут постійних посольств. Щоправда, по­стійні посольства — це, скоріше, виняток, аніж правило. В усіх регіонах посольські делегації мали здебільшого тим­часовий і колективний характер. Порядок відправки і прийняття делегацій регулювався на національному рівні, але так, щоб шанувати недоторканність послів та їхнього майна, не принижувати їхнього рангу, сприймати дії посла як такі, що відповідають наданим йому інструкціям, та ін. В усіх регіонах визнавалося право країни, яка приймає іно­земне посольство, скоротити час його перебування чи ви­слати посла з країни в разі порушення ним національних норм і звичаїв. Держави могли не тільки вдаватися до об­межень посольств, а й застосовувати до них особливі піль­ги: надавати почесні місця на урочистих святах і зібран­нях, дарувати коштовності, присвоювати свої відзнаки за особливі заслуги та ін. В одних регіонах іноземні посли проживали за межами міста (стародавні Рим (раннього пе­ріоду), Китай), у других — допускалися в місто (Стародав­ня Греція), а в третіх — перебували в межах двору прави­теля (Стародавній Єгипет).

В усіх регіонах з утвердженням держави формувалися дипломатичні ранги (Стародавній Схід: посли, герольди, гінці; Стародавня Індія: повноважні посли, посли з обме­женими повноваженнями, гінці; Стародавня Греція: посли, вісники; Стародавній Рим: посли, оратори, легати та ін.), вручення вірчих грамот тощо. У міжнародній торгівлі вво­дяться централізовані податки на іноземні товари чи сферу послуг, пільги на товари імпорту чи експорту, встанов­люється статус купців (як правило, їх позбавляють права здійснювати дипломатичні функції).

Уперше стародавні держави порушили проблему пірат­ства і в основному без особливих труднощів домовлялися про спільні зусилля в боротьбі з ним. Суттєвих зрушень цим державам вдалося домогтися в розвитку законів і зви­чаїв ведення війни. Особливо слід вказати на закони і зви­чаї ведення війни в регіоні Стародавньої Індії. Війні по-


винні передувати ультиматум і офіційне оголошення. Стан війни призупиняв із ворожою стороною торгівлю, догово­ри, дипломатичні зносини й надавав право брати її жителів у полон чи вбивати (майно конфіскувалося чи знищува­лось). Але не можна було вбивати дітей, жінок, людей по­хилого віку, парламентарів, охоронців криниць, мостів, а також тих, хто добровільно здався в полон. Заборонялося нищити храми, культові споруди, застосовувати віроломну, отруйну зброю, зубчасті стріли та стріли з наконечниками, розжареними на вогні.

При веденні морської війни дозволялося захоплювати чи знищувати ворожі торговельні судна чи судна інших, зокре­ма й нейтральних, держав, якщо на них перевозилися ван­тажі ворожої сторони. Дозволялася блокада ворожих портів та узбережжя. Порушення блокади чи контрабанда карались у кримінальному порядку, а майно конфіскувалося чи зни­щувалось.

Нейтралітет визнавався в різних формах: як допомога слабкішому, допомога у веденні переговорів, тиск на сторо­ни, що ворогують, чи прояв власної нерішучості щодо них. Для вирішення спірних проблем нерідко вдавалися до посе­редництва, арбітражу чи інших мирних засобів.

Значно суворішими були закони і звичаї війни у Ста­родавньому Єгипті й Месопотамії, де воїнів забирали в полон або вбивали, захоплене майно конфісковувалося чи знищувалось, а на переможене мирне населення наклада­лась данина. В Стародавній Греції відсутність визнання комбатантів і некомбатантів (воюють усі громадяни полісу) дозволяла вбивати дітей, жінок, інвалідів, людей похилого віку, тобто всіх. Міжнародне право давніх греків не знало режиму полону. Майно підлягало конфіскації чи знищен­ню. Полонених убивали, віддавали в рабство або переселя­ли в непристосовані для нормального життя райони. Втім, суворих наслідків війни можна було уникнути, якщо сто­рони домовляться вирішувати спір не битвою між поліса­ми, а битвою певної кількості воїнів з обох сторін або єди­ноборством.

Не дозволялося нападати на храми, культові споруди, воювати в спільні для греків свята, під час олімпійських та інших ігор. Давньогрецьке міжнародне право знало війни законні і незаконні, інститути: оголошення війни, переми­р'я, договірного завершення війни, заручників, нейтраліте-


Глава II Історія міжнародного права і його науки


Міжнародне право в епоху середньовіччя


 


ту і невтручання. Такі ж інститути, закони і звичаї ведення війни були характерні для стародавніх римлян, щоправда, вони помітно вирізнялися більшою деталізацією, правовим забезпеченням.

В усіх регіонах становлення держави однаково вплива­ло на зміни в законах і звичаях ведення війни. Як прави­ло, тут відігравали роль не лише зовнішні, а й внутрішні чинники. Наприклад, щоб ліквідувати окремі кланові про­вокування на початку війни, встановлюється норма оголо­шення війни, але після того як використані мирні спроби полагодження проблеми. Так почав утверджуватися інсти­тут мирного вирішення міжнародних спорів, хоча цей про­цес затягнувся на століття і регіонально був дуже різнома­нітним.

Практично для всіх регіонів періоду стародавніх держав було властиве визнання як імперативу принципу видачі втікачів (держави Стародавнього Сходу, особливо ті, що належали до «клубу елітних держав», часто ігнорували цей принцип). В усіх регіонах поступово здобуває міжнародне договірне визнання нейтралітет. Вводяться правила чіткого договірного визначення кордонів держав з нанесенням їх на карти і демаркацією.

Окрім того, кожний регіон мав певні особливості в роз­витку міжнародного права, як то вже йшлося вище про статус іноземців. Скажімо, якщо в країнах Стародавнього Сходу суб'єктом міжнародного права виступали і держава й монарх (фараон, цар та ін.; при цьому правитель часто вважався важливішим суб'єктом міжнародних зносин, ніж держава), то в Стародавній Греції таким суб'єктом визна­валася тільки держава — поліс у цілому, і між собою вони вважалися рівними. Своєрідне ставлення стародавніх греків і римлян до іноземців змусило їх увести інститут проксенії, покровительства, чого не знали Стародавня Індія і Старо­давній Єгипет, де іноземців захищав закон (іноді навіть більш превілейовано, ніж співвітчизників). Грецькі між-полісні союзи мали подібні утворення в давньокитайських лігах царств і трохи менше практикувались індусами (не вкладалося в їхню концепцію мандал) і майже не практи­кувались Стародавнім Єгиптом і державами Стародавньо­го Сходу. Звичайний для греків інститут міжнародного арбітражу іншим регіонам (крім Індії, частково Китаю) майже не відомий.


Відомий і добре розвинутий у Стародавній Індії інсти­тут комбатантів і некомбатантів (чим сьогодні пишають­ся індійські дослідники давнього міжнародного права) стародавнім грекам зовсім не властивий. У цьому регіоні, якщо починалася війна між полісами, то воювали (при­наймні були змушені) всі жителі, незважаючи на свій ста­тус. Вважається, що стародавні греки не знали й режиму полонених (Ю. Я. Баскін, Д. І. Фельдман), бо всіх пере­можених знищували, але то надто перебільшений висно­вок, зроблений з окремих свідчень найбільш неконтро-льованих баталій.

Взагалі питання про закони і звичаї ведення війни в ста­родавньому світі потребують переосмислення, оскільки ос­новні висновки в цьому плані були сформульовані ще в XIX ст., коли багато джерел іще були не відкриті.

Досить пізно стародавні держави (різних регіонів) виз­нали свободу судноплавства міжнародними ріками, оскіль­ки здебільшого вважали, що така свобода є загрозою їхній безпеці. Практично лише в епоху середньовіччя вони пого­дилися на визнання такої свободи.

Повертаючись до міжнародного права держав Старо­давньої Індії, слід зазначити, що йому був властивий ін­ститут визнання, мало характерний для інших регіонів цього періоду; досить розвинуті посольське право з кла­сами і рангами (які європейське міжнародне право ви знає тільки на Віденському конгресі 1815 p.), а також закони і звичаї ведення війни (багато з яких у сучасному міжна­родному праві будуть втілені лише в Женевських конвен­ціях 1949 p.).

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Поняття, природа та сфера дії міжнародного права

Вступ... ріплює обов язок кожного громадянина неухильно до держуватися Конституції... Очевидно що знання відповідних міжнародних дого ворів які стали частиною законодавства України не мож на отримати з...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Міжнародне право стародавніх держав

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Буткевич В. Г., Мицик В. В., Задорожній О. В.
Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / За ред. В. Г. Буткевича. — К.: Либідь, 2002. — 608 с. ISBN 966-06-0265-0. У підручнику розглядаються основні поняття системи між­народного прав

ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА ТА СФЕРА ДІЇ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Термін «міжнародне право» С ьогодні термін «міжнарод­не право» поряд з термі­ном «право народів» є офіційно визнаним у

Поняття міжнародного права
П рофесор Кембриджського університету Р. Дженінгс, аналізуючи наукові дослідження як вчений і редактор «Англійського щорічника міжнародного права

Поняття міжнародного права
П рофесор Кембриджського університету Р. Дженінгс, аналізуючи наукові дослідження як вчений і редактор «Англійського щорічника міжнародного права

Характерні особливості міжнародного права
К оли йдеться про характерні особливості міжнародного права, то слід розрізняти особливості сучасного міжнарод­ного права та особливості класично

Характерні особливості міжнародного права
К оли йдеться про характерні особливості міжнародного права, то слід розрізняти особливості сучасного міжнарод­ного права та особливості класично

Функції міжнародного права
П ід функцією міжнародно­го права мають на увазі основні напрями його впливу і взаємодії із соціальним се­редовищем, взаємодію системи міжнародно

Виникнення міжнародного права і періодизація його історії
В історії міжнародно-правової думки питання виникнення й розвитку міжнародного права ніколи не ускладнювались науковою аргументацією, хоч і нікол

Міжнародне право в епоху середньовіччя
В науці міжнародного права більшість дослідників (В. Прейсер, Ст. Вероста, П. Парадізі та ін.) вважають, шо через малопомітні зміни

Класичне міжнародне право
С тановлення класичного між­народного права науковці називають по-різному: зародження загального міжнародного права, становлення європейського мі

Перехід до сучасного міжнародного права та утвердження основних його засад
К оли йдеться про перехід до сучасного міжнародного права, то під останнім не мається на увазі якісно нове пра­во, як стверджують деякі науковці.

Історія науки міжнародного права
В иникнення науки міжна­родного права датують, як правило, кінцем XVI — початком XVII ст. У XVI—XVII ст. в дослідженні міжнародного прав

ДЖЕРЕЛА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Поняття «джерела міжнародного права» Д жерела міжнародного пра­ва є його головною складо­вою, а тому цілком закономірно

Міжнародний договір
В одному з найважливіших міжнародно-правових доку­ментів сучасності — Статуті ООН — особливо вирізняєть­ся міжнародний договір як джерело міжнаро

Рішення міжнародних органів та організацій
У науці міжнародного права питання про природу пра-вотворчих рішень міжнародних організацій, можливості зарахувати такі рішення до джерел міжнаро

Рішення міжнародних судів та арбітражних трибуналів
У радянській доктрині між­народного права майже одностайно підтримувалася думка, що рішення міжнарод­них судів та арбітражних трибуналів не є дже

Доктрина міжнародного права
І з зародженням науки міжна­родного права доктрини між­народного права відігравали значну роль у формуванні та розвитку цієї правової системи. Не

Національне законодавство та рішення національних судів
У західній науці міжнародно­го права одностайним є твердження, що національне законодавство та рішення національних судів не вважаються джерелом

Проблеми аналізу системи міжнародного права
П итання системи міжнарод­ного права завжди важко піддавалися дослідженню вчених. Наукові розробки в цій сфері перенасичені догматичними, еклекти

Поняття системи міжнародного права
Н езважаючи на стихійність процесу утворення галузей та інститутів міжнародного права, науковці все-таки до-сягли (особливо у 80-ті роки XX ст.)

Система міжнародного права і структура міжнародного права
У науці висловлюються різні погляди на співвідношен­ня системи і структури міжнародного права. Одні вчені вважають, шо ці поняття тотожні. Як заз

Міжнародного права
С истема міжнародного пра­ва є визначальною в побу­дові системи науки міжнародного права. Проте обидві системи не є абсолютно тотожними. Між ними

Поняття і характерні риси норм міжнародного права
  Василенко В. А. Основы теории международного права. К., 1988. Курс международного права:

Види міжнародно-правових норм та їхня класифікація
Н орми міжнародного права неоднорідні за змістом і формою. Різноманітність і зростання кількості норм у су­часній системі міжнародного права зумо

Ієрархія норм міжнародного права
В икладене вище деякою мі­рою дає відповідь на два найважливіші з практичного погляду запитання, які по­стають при здійсненні норм міжнародного п

Кодифікація норм міжнародного права
Н аявність у системі міжна­родного права великого масиву взаємозалежних норм порушує питання про їхню впорядкованість, систематизацію, тобто вирі

Міжнародних відносин
З найдавніших часів норми міжнародного права взаємо­діють із нормами міжнародної моралі та міжнародної ввіч­ливості. На відміну від міжнародного

Поняття основних принципів міжнародного права
С тавлення до основних принципів міжнародного права в науці неоднозначне. Західні вчені, за невеликим винятком, не виділяють основних принципів м

Функції основних принципів міжнародного права
С учасний доктринальний підхід до визначення функ­цій основних принципів міжнародного права зводиться до трьох основних поглядів на цю проблему:

Природа основних принципів міжнародного права
Я кщо не брати до уваги за­перечення щодо існування основних принципів міжнародного права, то можна вка­зати на три доктринальні пояснення їх при

Ознаки основних принципів міжнародного права
О сновним принципам між­народного права властиві певні ознаки, завдяки яким їх можна вирізнити серед інших норм міжнародного права. Як зазначалос

Класифікація основних принципів міжнародного права
К ласифікація основних прин­ципів міжнародного пра­ва — явище виключно доктринального характеру. Сьо­годні не існує жодного міжнародно-правового

Регіональних і партикулярних принципів
П оділ основних принципів міжнародного права як системоутворюючих чинників або за сферою дії має на­самперед доктринальне значення. Але зводити в

Принципи заборони застосування сили або загрози силою
В доктринах міжнародного права існують різні погля­ди на становлення цього принципу. Для одних учених (М. В. Філімонова, К. О. Бекяшев та ін.) «п

Принцип суверенної рівності держав
П еріод становлення прин­ципу суверенної рівності держав наука достеменно не встановила. Науковці виво­дять окремі елементи принципу із звичаїв,

Принцип невтручання
І сторія становлення принци­пу невтручання є досить тривалою і неоднозначною. Вона характеризується зрос­танням зацікавленості в ньому та цілкови

Принцип територіальної цілісності держав
В універсальному міжнарод­ному праві принцип тери­торіальної цілісності держав функціонує в основному у звичаєво-правовій формі. Історія

Принцип мирного врегулювання спорів
П ринцип мирного врегулю­вання спорів — один з небагатьох у сучасному міжнародному праві, історія за­гального визнання якого (на жаль, не загальн

Принцип поваги прав та основних свобод людини
П ринцип поваги прав та ос­новних свобод людини вперше було сформульовано як самостійний принцип у Заключному акті НБСЄ 1975 р. Але й до сьогодні

Принцип рівноправності і права народу розпоряджатися власною долею
У своєму розвитку цей прин­цип пройшов чотири ос­новні етапи: 1) проголошення принципу національності (період буржуазно-демократичних революцій);

Принцип співробітництва
І дея необхідності, обов'язку держав співпрацювати в на­уці міжнародного права висловлювалася вже наприкінці XIX ст. З основної ідеї міжнародного

Принцип співробітництва
І дея необхідності, обов'язку держав співпрацювати в на­уці міжнародного права висловлювалася вже наприкінці XIX ст. З основної ідеї міжнародного

Значення проблеми співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
П роблема співвідношення міжнародного і внутріш­ньодержавного права належить до однієї з центральних у теорії міжнародного права. Вона здавна при

Теорії співвідношення міжнародного і національного права
У другій половині XIX ст., у період розвитку буржуаз­них відносин уперше постала як об'єктивно необхідна і науково обгрунтована для того часу тео

Доктрина міжнародного права про здійснення його норм у внутрішньодержавній сфері
О дним із найважливіших практичних аспектів тео­рій співвідношення міжнародного і національного права є питання про порядок виконання державою мі

Та міжнародного права
Н аведені доктринальні по­гляди і теорії співвідно­шення національного та міжнародного права здавна ство­рювали в державах суттєвий вплив на вирі

Національне законодавство України, її судова практика та міжнародне право
П рактична необхідність ви­рішення питання про спів­відношення національного та міжнародного права об'єк­тивно постала перед Україною як новою де

Національне законодавство і міжнародна судова практика
Я кщо в цілому проблемі співвідношення міжнарод­ного і національного права, зокрема питанню про вплив національного законодавства на міжнародне п

Національне законодавство і міжнародна судова практика
Я кщо в цілому проблемі співвідношення міжнарод­ного і національного права, зокрема питанню про вплив національного законодавства на міжнародне п

Національне законодавство і міжнародна судова практика
Я кщо в цілому проблемі співвідношення міжнарод­ного і національного права, зокрема питанню про вплив національного законодавства на міжнародне п

Національне законодавство і міжнародна судова практика
Я кщо в цілому проблемі співвідношення міжнарод­ного і національного права, зокрема питанню про вплив національного законодавства на міжнародне п

Національне законодавство і міжнародна судова практика
Я кщо в цілому проблемі співвідношення міжнарод­ного і національного права, зокрема питанню про вплив національного законодавства на міжнародне п

Незалежної держави
В сучасній міжнародно-пра­вовій доктрині правосу­б'єктність народу, нації, які борються за створення неза­лежної держави, можна вважати загальнов

Незалежної держави
В сучасній міжнародно-пра­вовій доктрині правосу­б'єктність народу, нації, які борються за створення неза­лежної держави, можна вважати загальнов

Незалежної держави
В сучасній міжнародно-пра­вовій доктрині правосу­б'єктність народу, нації, які борються за створення неза­лежної держави, можна вважати загальнов

Незалежної держави
В сучасній міжнародно-пра­вовій доктрині правосу­б'єктність народу, нації, які борються за створення неза­лежної держави, можна вважати загальнов

Поняття визнання
І сторія і сучасний розвиток міжнародного співтоварист­ва свідчать про те, що це не остаточно встановлене, не­змінне утворення; воно постійно змі

Поняття визнання
риторій, до того контрольованих законним урядом, ви­никають опозиційні до нього військові та політичні ор­ганізації, режими й адміністрації. Такі ситуації порушу­ють питання про правову реакцію на

Визнання держав
Ш одо правової сутності та юридичного значення ви­праві тривалий час існу­ють дві конкуруючі теорії: конститутивна і декларативна. Відповідно до

Визнання урядів
З начення і правові наслідки визнання нового уряду значно відрізняються від визнання нової держави. Якщо останнє стосується питання міжнародної п

Інші види визнання
ТТо інших видів визнання, J І які практикувалися держа­вами, належать: визнання органів національного опору; органів національно-визвольних рухів; «повсталої сторо­ни»; «воюючої сторони». Ві

Форми визнання
Ш одо існування різноманіт­ них форм визнання в ____ t ...... их різняться. Деякі напо­ лягають на тому, що це політичне п

Засоби та типи визнання
В теорії і практиці міжнарод­ного права розрізняють та­кі засоби визнання, як наочно засвідчене і таке, що при­пускається. До різних типів визнан

Поняття правонаступництва
П ротягом усієї історії роз­витку земної цивілізації по­літичні, соціальні, економічні та інші зміни в суспільстві, війни та мирні об'єднання нар

Правонаступництво держав щодо міжнародних договорів
*- /"Чсновні питання правона-\^/ступництва держав щодо договорів регулюються договірними нормами чинної Ві­денської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. і є обо

Правонаступництво держав щодо державної власності
Щ одо правонаступництва державної власності, ар­хівів та оорпв застосовуються норми міжнародного зви­чаєвого права, основні з яких кодифіковані у

Правонаступництво України
М іжнародно-правове регу­лювання питань правона­ступництва держав щодо договорів, державної власності, державних архівів і державних боргів має д

Поняття міжнародної правосвідомості
С учасні доктрини міжнарод­ного права по-різному став­ляться до питань міжнародної правосвідомості: від повно­го ігнорування її як явища, властив

Поняття міжнародної правосвідомості
С учасні доктрини міжнарод­ного права по-різному став­ляться до питань міжнародної правосвідомості: від повно­го ігнорування її як явища, властив

Структура міжнародно-правової свідомості
Н а даному етапі розвитку міжнародних відносин го­ворити про цілісну загальну міжнародно-правову свідо­мість, очевидно, ще рано. Як виняток, може

Функції міжнародної правосвідомості
В плив міжнародної право­свідомості на становлення й розвиток міжнародного права можна помітити з аналізу її функцій. Вважається, що міжнародна п

Сутність міжнародного правотворчого процесу
О сновний шлях створення норм міжнародного пра­ва — досягнення угоди між його суб'єктами. У сфері між­державних відносин немає спеціалізованого н

Сутність міжнародного правотворчого процесу
визнання цих правил поведінки як норм міжнародного права. Міжнародна правотворчість починається з правотвор-чої (договірної) ініціативи, що може здійснюватися у формі запропонування проект

Принципи міжнародного правотворчого процесу
М іжнародний правотворчий процес — це сфера між­народних відносин, досить детально врегульована сучас­ним міжнародним правом. Серед численних нор

Односторонні акти держави у міжнародному правотворчому процесі
Я к уже зазначалося, міжна­родний правотворчий про­цес являє собою сферу міжнародних відносин, у якій одночасно співробітничають щонайменше два с

Кодифікація міжнародного права
П ід кодифікацією у праві розуміють офіційну систе­матизацію чинних договірних і звичаєвих норм міжна­родного права з метою заповнення прогалин,

РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
  РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА Игнатенко Г. В., Малинин Р. А. Новые тенденции в междунар

Поняття реалізації норм міжнародного права
В сучасних доктринах між­народного права не бракує термінології для забезпечення процесу реалізації норм міжнародного права. Кількість термінів є

Форми та способи реалізації норм міжнародного права
С еред численних досліджень реалізації норм міжнарод­ного права у вітчизняній юридичній науці найпоширені­шим є погляд на реалізацію як на явище,

Міжнародно-правовий механізм реалізації норм міжнародного права
М іжнародно-правовий ме­ханізм реалізації норм міжнародного права за своєю структурою є досить склад­ним комплексом нормативно-організаційного ха

Поняття міжнародних правовідносин
П ісля норм міжнародного права міжнародно-правові відносини є другою основною складовою механізму між­народно-правового регулювання. Але на відмі

Поняття міжнародних правовідносин
П ісля норм міжнародного права міжнародно-правові відносини є другою основною складовою механізму між­народно-правового регулювання. Але на відмі

Поняття міжнародно-правової відповідальності
а ослідники міжнародно-правової відповідальності енсен, Дж. Франко та ін.) вважають, що жодна тема міжнародного права так не зап­лутана і так мал

Підстави для виникнення міжнародно-правової відповідальності
У науці міжнародного права висловлюються різні погля­ди на підстави для виникнення міжнародно-правової від­повідальності. Узвичаєним є погляд, як

Ознаки міжнародного правопорушення
У науці міжнародного права ознаками міжнародного правопорушення вважають об'єктивні складові елемен­ти, а саме: а) об'єкт правопорушення; б) прот

Класифікація міжнародних правопорушень
Б ільшість учених (В. І. Мен-жинський, Ю. М. Коло­сов, П. М. Куріс, В. О. Мазов, Д. Б. Левін, Г. І. Тункін, М. О. Ушаков та ін.) поділяють міжнар

Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності
К валіфікуючи міжнародні правопорушення як дії всу­переч міжнародним зобов'язанням суб'єкта міжнародно­го права, слід мати на увазі, що міжнародн

Обставини звільнення від міжнародно-правової відповідальності
К валіфікуючи міжнародні правопорушення як дії всу­переч міжнародним зобов'язанням суб'єкта міжнародно­го права, слід мати на увазі, що міжнародн

Види і форми міжнародно-правової відповідальності
М іжнародно-правова відпо­відальність реалізується в конкретних видах і формах. Під видами відповідальності мають на увазі матеріальну і політичн

Відповідальність за правомірну діяльність
Я к і будь-яке правило, так і правило «фактичною під­ставою для міжнародно-правової відповідальності є між­народне правопорушення» має свої винят

Відповідальність міжнародних організацій
В ідповідальність міжнарод­ної (міжурядової) організа­ції має певні особливості, що випливають з її правосуб'єкт-ності. Різні міжнародні організа

Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій
П ід міжнародно-правовими санкціями слід розуміти правомірні примусові заходи, які застосовують суб'єкти міжнародного права для припинення міжнар

Типи і види міжнародно-правових санкцій
У науці міжнародного права пропонуються різні класи­фікації міжнародно-правових санкцій. Одні вчені (Д. Б. Ле-він) називають п'ять видів санкцій:

Умови правомірності застосування міжнародно-правових санкцій
З астосування міжнародно-правових санкцій за силою їхнього впливу на міжнародний мир і безпеку, на міжна­родну законність і правопорядок не може

Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
Я к уже зазначалося, перед застосуванням санкцій дер­жава звертається до правопорушника з попередженням про застосування санкцій, якщо він не при

Історія міжнародного правосуддя
  РЕКОМЕНДОВАНА ^^^ш^^^^^ш^шш^ ЛІТЕРА ТУРА —™,»„^^ Вадапалас В. А. Осуществление международно-правовых санкций // Советский

Постійна палата міжнародного правосуддя
У кладення в 1920 р. угоди про Статут Постійної Па­лати міжнародного правосуддя фактично стало початком нової, сучасної історії судового розгляду

Міжнародний Суд ООН
П равовою основою діяль­ності Міжнародного Суду ООН є розділ XIV Статуту ООН, Статут Міжнародного Суду ООН (як складова Статуту ООН), Регламент С

Регіональні та спеціалізовані міжнародні судові установи
К рім Міжнародного Суду ООН, на сьогодні успішно функціонують регіональні (вони ж, як правило, і спеціа­лізовані) судові установи, хоча це й не о

Міжнародний арбітраж
М іжнародний арбітражний (третейський) суд створю­ється за взаємною згодою держав з призначених чи обра­них ними осіб — членів Постійної палати т

Поняття і сутність міжнародної законності
В радянській теорії права проблемі законності приді­лялася головна увага. Не було дослідника, який би не вва­жав за необхідне сказати щось із при

Структура міжнародної законності
М іжнародна законність — складна багаторівнева си­стема зв'язків правомірних міжнародних відносин і їх компонентів. У ній розрізняють компонентну

Режим і принципи міжнародної законності
У науці міжнародного права висловлюються різні погля­ди на режим міжнародної законності: від ототожнення його із законністю в цілому (1. І. Лукаш

Сутність міжнародного правопорядку
С проби деяких теоретиків права розглядати закон­ність і правопорядок як дві сторони одного явища в науці міжнародного права не знайшла прихильни

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги