Становлення партійної системи України

Наприкінці 1980-х рр. в Україні існувала однопартійність. Створення партій, крім КПРС, заборонялось. Але фактично вже виникли нові партії. У 1990 р. було ухвалено закон про реєстрацію партій і, крім КПУ, були зареєстровані Республіканська та Селянсько-демократична партії.

Але партійна система знаходилася у зародковому стані. Більшість політичних течій функціонували в рамках громадських організацій, зокрема, Народного руху. Їх розвиткові сприяло проголошення незалежності. КПУ була заборонена, у 1993 р. було ухвалено Закон «Про громадські об’єднання», що розмежував партії та громадські організації. Було зареєстровано низку нових партій. Перереєструвався як партія й Народний рух. Конституція 1996 р. зафіксувала право громадян на створення партій.

Партії, що були зареєстровані тоді, заповнили класичний ідейно-політичний спектр. Але соціально-економічна ситуація для них була несприятливою. Стара соціальна структура руйнувалася, нова формувалася повільно. Після закінчення холодної війни, що підживлювала військово-промисловий комплекс, демонтажу радянської влади впали соціально-економічні показники. Населення пов’язувало негаразди і з діяльністю партій. Тому вони не стали популярними. Колишня компартійна та господарська еліта, що посіла керівні крісла в державі, не поспішала долучатися до партій, а керівництво останніх було цим задоволено, бо інакше зіштовхнулося б з внутрішньопартійною конкуренцією. В цілому тодішня партійна система була атомізованою. Партії не змогли перед виборами 1994 р. істотно вплинути на зміст виборчого закону, зокрема посилити роль партій у виборах. Старій еліті була вигідніша система, що існувала.

Ситуація змінилася у другій половині 1990-х рр. Реформи, зокрема приватизація, сприяли конвертації політичної ваги еліт у власність над економічними об’єктами, формуванню фінансово-політичних угруповань. Одним з інструментів збільшення свого впливу вони обрали партії, що перетворилися на їх складову. Завдяки партіям вони не лише протистояли КПУ, заборону на діяльність якої було скасовано у 1993 р., та іншим лівим, а й отримали контроль над прийняттям парламентських рішень, конвертували свій вплив у домінуючі позиції в економіці та інших сферах, залучали безпартійних чиновників, які вже не могли політично конкурувати з ними, оскільки «партизовані» клани ресурсно їх переважали.

У 1997 р. партійні фракції парламенту домоглися ухвалення виборчого закону, за яким половина депутатів обиралася за списками кандидатів від партій та партійних блоків. Вибори за цією системою відбулися у 1998 р. та 2002 р. У квітні 2001 р. було ухвалено Закон «Про політичні партії в Україні», що діє й сьогодні. Він підтвердив право громадян на створення партій, але встановив, що їх цілі та дії не можуть бути спрямовані на ліквідацію незалежності, насильницьку зміну конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення влади, пропаганду насилля, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Заборонено входити до партій суддям, військовослужбовцям, працівникам прокуратури, органів внутрішніх справ, СБУ, податкової, кримінально-виконавчої служби. Рішення про створення партії має бути підтримане підписами 10 тис. громадян, що мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у 2/3 районів не менш 2/3 областей, Києва, Севастополя та Криму. Партіям гарантується свобода опозиційної діяльності. Партія має бути зареєстрована Мінюстом. Реєстрація може бути анульована, зокрема, якщо партія 10 років не висувала кандидатів на виборах.

Подальший розвиток партійної системи був пов’язаний з президентськими виборами 2004 р. Клани побоювалися, що кандидат від одного з них, який переможе, використає президентські повноваження для боротьби з іншими. Відтак більшість угруповань ініціювали передачу значної частини повноважень від Президента до парламенту, збільшення впливу партій на формування уряду, впровадження виборів Верховної Ради та місцевих рад лише за списками партій та блоків. Такі вибори відбулися у 2006 р. та 2007 р., за наслідками яких коаліції фракцій формували уряди.

Слід сказати, що впровадження з 1998 р. виборів за списками давало надію, що партії, які виникли як складові елітних груп, перетворюватимуться на механізми взаємодії еліт з суспільством. Рух у цьому напрямі був, але дуже повільний. Еліти розцінювали доступ до влади, який вони отримували на виборах, як засіб перерозподілу суспільного багатства і мало звертали вплив на його примноження. Відтак прагнення до співробітництва в рамках коаліцій поступалося поборюванням конкурентів за бюджет. Це викликало розчарування населення, яке посилювалося через те, що це поборювання негативно впливало на економіку та добробут населення (до цього додалася економічна криза кінця 2000-х рр.).

Ці процеси посилювалися внаслідок специфіки виборчих правил, а саме – закритих списків кандидатів, на формування яких виборець не впливав, а абсолютний вплив здійснювало парткерівництво. Це не лише не сприяло комунікації між партіями та суспільством, а й змінювало внутрішньопартійне середовище. Свобода дискусій, консолідація на ідейних засадах, які були властиві першій половині 1990-х рр., змінюються авторитаризмом лідерів, жорсткими партієрархіями. Це було й наслідком ускладнення партійної діяльності. Але закриті списки посилили цей ефект.

Отже, партії не використали у 2000-х рр. шансу для демократизації режиму. Їх діяльність сприяла новим негативним тенденціям. У 2010 р. були скасовані внесені у 2004 р. зміни до Конституції та повернуто форму правління, що існувала у 1996-2005 рр. Було скасовано пропорційну систему на місцевих виборах у жовтні 2010 р.

Контрольні запитання

Чим відрізняється поняття груп інтересів від поняття груп тиску?

В чому полягає явище лобізму?

У чому полягає суть концепції громадянського суспільства і які форми його функціонування?

Охарактеризуйте розвиток громадянського суспільства в Україні.

В чому полягають функції політичних партій?

В чому полягають критерії виокремлення лівих, правих та центристських партій? Які їх ознаки?

Що таке партійна система?

Які типи партійних систем існують? Наведіть приклади.

Охарактеризуйте основні етапи розвитку партійної системи України.

Тестові завдання

Однією з важливих функцій груп інтересів за Г. Алмондом є артикуляція інтересів. Артикуляція інтересів – це:

а) узгодження інтересів; б) мобілізація інтересів; в) перетворення масових вимог у чіткі формулювання та гасла.

Вкажіть відповідність авторів та понять:

1) Р.Міхельс	а) кадрова партія
2) М.Острогорський	б) партійний кокус
3) М.Дюверже	в) олігархізація партій

 

Вкажіть критерій поділу партій на ліві та праві:

а) ставлення до діючого уряду (підтримка або критика); б) ліві партії завжди борються за отримання державної влади; в) перевага, що надається певним формам власності.

Вкажіть типи партійних систем, які поширені у світовій практиці
(2 правильні відповіді):

а) президентська; б) двопартійна; в) парламентська; г) однопар-тійна.

Головною ознакою двопартійної системи є:

а) наявність у державі лише двох політичних партій;

б) система, за якої уряд формується коаліціями з двох партій;

в) наявність багатьох партій, з яких лише дві поперемінно перемагають у виборах і одноосібно формують уряд.

В якій країні існує двопартійна система:

а) США; б) Франція; в) Північна Корея.

Література

Гельман В.Я. Политические партии России: от конкуренции к иерархии / Володимир Якович Гельман. // Полис. – 2008. – №5. – С. 135-152.

Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М. Рудича. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 412 с.

Дюверже М. Политические партии / Моріс Дюверже, А.Д. Кириллов [науч.ред.]; пер. с фр. Л.А. Зимина. – М.: Академический проект, 2002. – 558 с.

Кирилюк Ф.М. Новітня політологія: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] / Федір Михайлович Кирилюк. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 564 с. – С. 248-255.

Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. Монографія / Антоніна Колодій. – Львів: Видавництво «Червона Калина», 2002. – 276 с.

Кормич Л.І. Громадські об’єднання та політичні партії сучасної України / Людмила Іванівна Кормич, Д.С. Шелест. – К.: АВРІО, 2004. – 262 с.

Коэн Дж. Гражданское общество и политическая теория. / Дж. Коен, Е. Арато. Пер. с англ. / Общ. ред. Мюрберг И.И. – М., 2003.

Кресіна І.О. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії: Монографія / Ірина Олексївна Кресіна, Олександр Володимирович Скрипнюк, Анатолій Андрійович Коваленко, Євген Вікторович Перегуда та ін. – К.: Логос, 2007. – 316 с.

Кукуруз О.В. Політична опозиція в Україні та Польщі: Порівняльний аналіз / Оксана Віталіївна Кукуруз. – К.: «Наукова думка», 2010. – 198 с.

Куценко О. Сохраняют ли значение классовые основания политического участия? / Ольга Куценко. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – №3.– С. 92-115.

Лейн Д. Элиты, классы и гражданское общество в период трансформации государственного социализма / Девід Лейн. // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2006. – №3.– С. 14-31.

Патнам Р.Д. Творення демократії: Традиції громадянської активності в сучасній Італії / Роберт Д. Патнам. Пер. з англ В. Ющенко. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 302 с.

Партологія: навч. посіб. / Микола Іванович Обушний, Микола Васильович Примуш, Юрій Романович Шведа. За ред. М.І. Обушного. – К.: Арістей, 2006. – 432 с.

Піча В.М. Політологія: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Володимир Маркович Піча, Наталія Михайлівна Хома. – 5-те вид., виправ. і допов. – Львів: «Магнолія», 2009. – С. 136-154.

Примуш М.В. Політичні партії: історія та теорія: Навч. посібн. / Микола Васильович Примуш. – К.: Професіонал, 2008. – 416 с.

Рудич Ф.М. Політологія: Підручник / Фелікс Михайлович Рудич. –
3-тє вид., перероб., доп. – К.: Либідь, 2009. – С. 156-165.

Чувардинський О.Г. Громадянське суспільство в Україні: історичні корені / Олександр Георгійович Чувардинський. // Політичний менеджмент. – 2008. – №1. – С.158-164.