Особливості етнополітичного розвитку України

За даними перепису 2001 р., в Україні живуть представники 130 національностей та народностей. Титульним є один з найчисельніших етносів Європи – українці. На 5 грудня 2001 р. їх кількість становила 37,5 млн. осіб, або 77,8% населення.

Серед інших національностей найбільшою (8,3 млн., 17,3%) є росіяни. Розселені вони дуже нерівномірно. Найбільше їх мешкають у південно-східних областях, а в Криму та Севастополі вони складають більшість. Третіми за чисельністю є білоруси (275,8 тис.). Вони розселені рівномірно, але найбільша їх кількість спостерігається на північному сході і в Києві. Четверте місце посідають кримські татари. Порівняно з 1989 р. їх чисельність збільшилась у 5,3 рази і на 2001 р. становила 248,2 тис. (0,5%). Це збільшення було наслідком повернення з місць депортації. Кримські татари майже повністю зосереджені в Криму. З-поміж інших національностей найчисельнішими є болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, греки, німці.

Проблематика етнополітичної сфери України зумовлена об’єктивними чинниками. Бурхливі процеси останніх століть разом з особливим геополітичним розташуванням України призвели до формування на її території конгломерату представників різних національностей, віросповідань та культур, між якими відбуваються складні процеси взаємовпливу. Належність території України до кількох цивілізацій зумовлює зв’язок етнополітичних відносин з зовнішньополітичними процесами.

Центральною проблемою української етнополітики є комплекс питань, пов'язаний з українсько-російськими відносинами. Тривалий час співіснування українського та російського етносів на спільних територіях, значний ступінь подібності культур, ментальності призвів до взаємопроникнення цих етносів через змішані родини. Про наслідки свідчить поширення російської мови в Україні. Не лише на південному сході, а й у центрі відсоток осіб, які вважають російську мову рідною, перевищує частку росіян. Крім того, серед етнічних українців поширений білінгвізм.

Наслідком взаємодії українського та російського етносів стала втрата значною часткою населення України чіткої етнічної ідентичності. Так, під час опитувань вихідці зі змішаних родин не можуть чітко визначити власну етнічну належність. Поширеними, особливо на південному сході, є надетнічні типи самоідентифікації, коли люди визначають ідентичність за місцем проживання (особливо в Криму та Одеській обл.), за корпоративною належністю (Донбас, Дніпропетровськ) або, взагалі, вважають себе представниками «радянського народу». Особливо активно процеси зміни та втрати етнічної ідентичності відбуваються в індустріальних містах, які за соціальною природою є «плавильними казанами» для етнічних груп.

Гострою проблемою в суспільстві є мовне питання. За імперської та радянської доби поширення російської мови в Україні була значною мірою зумовлена адміністративним диктатом центральної влади. Але й зараз російська мова зберігає впливові, а подекуди й домінуючі позиції. На це є об’єктивні підстави – російська мова належить до переліку світових мов та спирається на потужний науковий та загальнокультурний потенціал. Російськомовні інформаційно-культурні продукти, як правило, відрізняються якісним рівнем і транслюються через потужні інформаційні канали. Це ускладнює функціонування української мови та не дає їй можливості реалізувати свій науковий, культурний потенціал.

Ці чинники зумовили бурхливість національного відродження на зламі 1980-1990 рр. Протягом років незалежності радикально-націоналістичні сили (не лише українські) не змогли посісти впливових позицій. Проте їх діяльність ускладнює міжетнічні відносини і провокує розкол суспільства. Негативною є тенденція багатьох політичних сил до спекулювання на етнополітичних проблемах – мові, трактуванні історичних подій, суперечливій приналежності певних територій. Для перемоги на виборах, отримання популярності в певних регіонах політичні сили провокують небажаний резонанс навколо етнополітичних питань. Ускладнюючим фактором є вплив певних політичних кіл Росії, які боляче сприймають відокремлення України від «Руського світу» і розцінюють незалежність України як геополітичну поразку Росії.

Складність українсько-російських відносин та інших міжетнічних проблем в Україні, пов’язаних, зокрема, з статусом кримських татар, румунів, угорців, з так званими русинами Закарпаття, вимагає від держави зваженої та цілеспрямованої політики у сфері міжетнічних відносин.

Політико-правові засади державної політики України у сфері міжнаціональних відносин сформульовані у таких документах як Конституція, Декларація про державний суверенітет, Акт проголошення незалежності, Декларація прав національностей України, Закон «Про національні меншини в Україні» тощо. Держава, виходячи з положень цих документів, враховуючи органічну єдність прав людини і прав національностей, гарантує всім громадянам незалежно від національного походження рівні політичні, економічні, соціальні і культурні права, підтримку національної самосвідомості та самовизначення у формах, які не створюють загрози територіальній цілісності України. Етнонаціональна політика України ставить за мету обернути багатонаціональний склад суспільства із потенційного джерела міжетнічних протиріч та конфліктів на опору і силу державності, відродження й розвитку всіх етнічних спільностей України.

Основними пріоритетами етнонаціональної політики є:

– забезпечення через законодавство, держпрограми рівних можливостей для участі громадян, незалежно від національності, в усіх сферах матеріального та духовного життя, управлінні державними та суспільними справами; зміцнення гарантій, що виключали б прояви націонал-екстремізму, дискримінацію за національною, релігійною, мовною ознаками;

– відродження українського етносу, забезпечення етнокультурної самобутності української нації, її динамічного відтворення, піклування про національно-культурні потреби українців за кордоном;

– відродження духовного життя меншин на принципах національно-культурної автономії, захист їх етнічної, культурної, мовної, релігійної самобутності;

– відновлення справедливості щодо депортованих народів, здійснення заходів щодо їх правової, політичної, соціально-культурної реабілітації;

– утвердження у міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мов, культур, традицій, релігій.

 

Контрольні питання.

Чим відрізняються конструктивісти та примордіалісти при аналізі етносів?

Що таке етногенез?

Проаналізуйте різні підходи до аналізу поняття «нація».

За якими критеріями відбувається типологізація націй?

Що таке етнічна ідентичність, етнічна ідентифікація та етнічна самоідентифікація?

Що таке подвійна етнонаціональна свідомість?

Що таке сепаратизм?

Від чого залежить ефективність етнополітики?

Охарактеризуйте особливості етнополітичного розвитку України.

Приклади тестових завдань.

Як називається науковий напрям, в якому акцентується на соціально-біологічних чинниках походження націй?:

а) інструменталізм; б) примордіалізм; в) конструктивізм.

Хто вперше ввів у науковий обіг поділ націй на етнічні та політичні?:

а) Ф. Майнеке; б) І. Гердер; в) Д. Донцов.

Користуючись класифікацією націй Крейсі-Велімські, назвіть, яка з цих націй є повномасштабною?:

а) французи; б) бельгійці; в) баски.

Як називається політика, спрямована на фізичне знищення етносу?:

а) геноцид; б) етноцид; в) лінгвоцид.

Література.

Антонюк О.В. Формування етнополітики Української держави: істо-ричні та теоретико-методологічні засади / О.В. Антонюк. – К.: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 1999. – 282 с.

Балибар Э. Раса, нация, класс. Двусмысленные идентичности / Етьє Балібар, Імануїл Валерстайн. – М.: Логос-Альтера, 2003. – 288 с.

Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли / Лев Миколайович Гумільов. – М.: Айрис-Пресс, 2010. – 560 с.

Дрожжина С. Мультикультуралізм: теоретичні і прикладні аспекти / С. Дрожжина. // Політичний менеджмент. – 2008. – №3. – С. 96-106.

Етнополітична культура в Україні: реалії та виклики часу / Ю.І. Шаповал, Л.П. Нагорна, В.М. Кулик та ін. За заг. ред. Ю. Шаповала. – К.: ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2010. – 431 с.

Етнос, нація, держава. Україна в контексті світового етнодержавницького досвіду / За заг. ред. Ю.І. Римаренка. – К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. – 514 с.

Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму / Георгій Володимирович Касьянов. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.

Котигоренко В.О. Етнічні протиріччя і конфлікти в сучасній Україні: політологічний концепт / Віктор Олексійович Котигоренко. – К.: Світогляд, 2004. – 722 с.

Кремень В. Толерантність як імператив: національна ідентичність в добу глобалізації / Василь Кремень, Василь Ткаченко. // Політичний менеджмент. – 2011. – №2. – С. 14-32.

Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси: (Етнополітологічний аналіз): монографія / Ірина Олексіївна Кресіна. – К.: Вища школа, 1998. – 392 с.

Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення / Іван Федорович Курас. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

Майборода О.М. Проблема політико-правового статусу нововиниклих ет-нічних груп в Україні / Олександр Микитович Майборода. // Історична і полі-тична наука та суспільна практика в Україні. – К.: Парламентське вид-во, 2009.

Мала енциклопедія етнодержавознавства / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького / Юрій Іванович Римаренко. – К.: Ґенеза, 1996. – 942 с.

Мовна ситуація в Україні: між конфліктом і консенсусом. – К.: ІПіЕНД імені І.Ф. Кураса НАН України, 2008. – 398 с.

Нагорна Л. Національна ідентичність в Україні / Лариса Панасівна Нагорна. – К.: ІПіЕНД, 2002. – 271 с.

Націоналізм: Антологія / Упор. О. Проценко, В. Лісовий. – К.: Смолоскип, 2000. – 872 с.

Національні процеси в Україні: історія і сучасність. Документи і матеріали. Довідник. У 2 ч. – К.: Вища школа, 1997. – Ч. 2. – 704 с.

Нойманн И. Использование «Другого»: Образы Востока в формировании европейских идентичностей / І. Нойманн. – М.: Новое издательство, 2004. – 336 с.

Основи етнодержавознавства. Підручник / За ред. Ю.І. Римаренка. – К.: Либідь, 1997. – 656 с.

Політологічний словник: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / За ред.. М.Ф. Головатого та О.В. Антонюка. – К.: МАУП, 2005. – С. 224-264, 510-524, 581-584.

Трофимов Е.Н. Национально-культурная автономия: от идеи к реализации / Е.Н. Трофимов. // Социс. – 2008. – №5. – С. 91-98.

Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Ентоні Сміт. Пер. з англ. М.Климчука і Т.Цимбала . – К.: Ніка-Центр, 2006.- 320 с.

Старосольський В.Й. Теорія нації / В.Й. Старосольський. – Нью-Йорк; Київ: Наук. Т-во ім. Т. Шевченка; Вища школа, 1998. – 157 с.

Хантингтон С. Кто мы? Вызовы американской национальной идентичности / Семуел Хантингтон. – М.: АСТ, 2004. – 632 с.

Этциони А. От империи к сообществу / Амітаї Етціоні. – М.: Ладомир, 2004. – 384 с.