Економічна політика– складова внутрішньої політики, спрямована на функціонування господарського механізму.

Екстремізм– політична стратегія і тактика, основний елемент яких – використання радикальних, часто незаконних та насильницьких заходів.

Електорат – сукупність громадян, які володіють виборчим правом.

Електронний уряд – система електронних інституцій політичної влади.

Еліти політичні– групи, які посідають найвищі статусні позиції в політичній ієрархії, мають вирішальний вплив на розробку, прийняття і впровадження політичних рішень.

Етатизм– методологічний підхід до вивчення політики, а також ідеологія, які абсолютизують роль держави та передбачають підкорення інтересів особистості та соціальних груп інтересам держави.

Етнографічні групи – елементи етносу, які мають культурні особливості (наприклад, гуцули, бойки, лемки).

Етнократія – влада етносу, його представників (етнічних лідерів, етнопартій). Проявляється у нав’язуванні культурних цінностей даного етносу, етнічної мови тощо.

Етно(національна)політика– цілі та заходи, які здійснюють політичні суб’єкти щодо регулювання міжнаціональних відносин.

Етнонаціональні відносини – відносини між суб’єктами етнонаціонального розвитку (етносами, націями, етнічними групами, державними утвореннями).

Етнос (етнічна група)–усталена сукупність людей, яка характеризується спільним походженням, ареалом, етнічними властивостями (мова, культура, свідомість, самоназва).

Етноцид – політика знищення культури національної меншини та нав’язування їй культурних цінностей домінуючої етнічної групи.

Закон– загальнообов’язковий правовий акт, який регламентує певні сфери суспільного життя. Має вищу нормативну силу в державі.

Закрита політична культура – замкнений, орієнтований на локальні цінності, зразки і норми, тип, для якого властивим є традиціоналізм свідомості та поведінки. Закриті культури не здатні до продуктивного обміну цінностями з іншими політико-культурними системами.

Засоби масової інформації– індустріальні засоби поширення інформації серед масової аудиторії. Поділяються на друковані, аудіовізуальні та електронні.

Зовнішня політика– діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює її відносини з іншими суб’єктами міжнародних відносин.

Ідентифікація (політична, етнічна) – віднесення на підставі певних ознак індивіда до політичної групи (етносу, нації).

Ідентичність(етнічна, національна)– приналежність індивіда до етнічної групи чи нації.

Ідеологія політична–логічно впорядкована, систематизована політична свідомість і самосвідомість соціальних груп, через яку вони усвідомлюють та формулюють свої політичні інтереси, потреби, очікування, уявлення про ідеали політичного устрою.

Імперія – форма державного устрою, згідно з якою держава має у своєму складі інші держави.

Імпічмент– достроковеприпинення повноважень Президента з визначених законом підстав (державної зради, правопорушення тощо).

Індоктринація– стиль спілкування, якій повністю ігнорує свободу людини та її право на вироблення власних політичних переконань.

Інтеграція – співробітництво держав, що приводить до виникнення наддержавних утворень; об’єднання етнічних груп; спосіб виникнення нової політичної ідеології шляхом синтезу елементів існуючих ідеологій.

Інтерес політичний– ставлення до влади, інших суб’єктів, що є рушійною силою політичної дії.

Іредентизм – об’єднання людей однієї національності в межах єдиної держави.

Керівництво політичне– визначення цілей роз­витку суспільства (держави/партії/організації), організація спільноти на досягнення цілей.

Колектократія– теорія В. Винниченка, згідно з якою майбутній суспільний лад ґрунтуватиметься на колективних формах власності, які він протиставляв державній власності.

Колонія – держава, політично залежна від іншої держави.

Компроміс– форма врегулювання політичного конфлікту або суперечності, коли сторони йдуть на взаємні поступки.

Комунізм– політичний лад, що базується на суспільній власності на засоби виробництва та відсутності класів; політичний рух, який визнає, що суспільство у своєму розвиткові рухається до безкласового стану.

Комуніканти – особи/інститути, які оброблюють та інтерпретують інформацію.

Комунікатори – особи/інститути, які відправляють інформацію.

Комунікація політична– процес передачі політичної інформації, за допомогою якого вона циркулює між елементами політичної системи, а також між політичною та соціальною системами.

Комунітаризм– ідеологічна течія кінця ХХ ст., яка ґрунтується на прагненні до потужного громадянського суспільства, самоврядування на різних рівнях суспільного життя, захисті навколишнього середовища тощо.

Конденсація – перетворення явищ масової свідомості, їх кристалізація в ідеологічні схеми та системи.

Консенсус– згода соціально-політичних сил щодо шляхів розв’язання політичних проблем.

Консерватизм– політична ідеологія, основними цінностями якої є традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність, аристокра-тизм, політична стабільність. Поділяється на традиційний консерватизм (відрізняється залежно від історичних та етнокультурних особливостей країни), неоконсерватизм та лібертаріанство. Два останні за економічними поглядами близькі до лібералізму в частині захисту приватної власності, підприємництва та обмеження ролі держави у економічному житті.

Конституційна (парламентська) монархія– вид монархії, за якого влада монарха обмежена конституцією.

Конституція – основний закон держави, регламентує функціонування усіх сфер суспільного життя.

Конструктивізм – теоретичний напрям в етнополітології, згідно з яким етноси конструюються (елітами), зокрема, у сфері свідомості.

Контрреволюція – повернення влади або суспільного ладу, який існував до революції; сукупність політичних сил – противників революції.

Конфедерація– союз держав для співпраці у певній сфері.

Конфлікт політичний– зіткнення політичних суб’єктів в їх прагненні реалізувати інтереси та цілі, пов’язані з боротьбою за владу.

Конфлікт антагоністичний – конфлікт, розв’язання якого неможливе в рамках існуючої соціальної системи.

Конформізм – відмова від критичного осмислення дійсності, погодження на цінності та інтереси, які людині нав’язують.

Контент-аналіз– метод дослідження у політології, який передбачає переведення інформації в кількісні показники.

Концепція політична– це певний спосіб трактування політичних явищ та процесів, включає основні знання про об’єкт.

Корупція– використання особою службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей для одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, а також обіцянка чи надання неправомірної вигоди посадовій особі з метою схилити її до протиправного використання службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Кратологія– наука про владу.

Криза політична– фаза політичного процесу, яка характеризується неможливістю ефективного функціонування політичної системи.

Культ особи–явище фактичного обожнення політичного лідера, пов’язування з ним усіх досягнень спільноти, віра у його безпомилкові дії.

Культура політична– сукупність позицій та орієнтацій учасників політичної системи; суб’єктивна сфера, яка лежить в основі політичних дій і надає їм значення.

Легітимність– переконання підвладних у правомірності влади, в тому, що вона має право приймати рішення, обов’язкові до виконання.

Легітимність дифузна– фундаментальна, тривала, переважно афективна підтримка влади, незалежно від результатів її діяльності.

Легітимність специфічна – ситуативна, нетривала, орієнтована на результат свідома підтримка дій влади.

Лібералізм– політична теорія та ідеологія, головною цінністю яких є індивід, його права та свободи. Роль держави вбачає у захисті прав індивідів з одночасним обмеженням її втручання до суспільних відносин.

Лібертаріанство– сучасний напрям в консервативній політичній думці, відрізняється крайнім антиетатизмом в економічних питаннях.

Ліві сили– частина спектру політичних сил, що відрізняється відданістю ідеалам соціальної солідарності, справедливості, рівності. Поділяються на ліворадикалів, яким властивий ідеологічний фундаменталізм та революціонаризм у тактиці, та лівоцентристів, які орієнтовані на співробітництво та компроміси з іншими політичними силами.

Лідер політичний– особа, яка здійснює вплив на учасників політичного процесу, організовує людей на досягнення цілей.

Лінгвоцид – політика знищення мовної основи етнічної групи.

Лобізм – організований вплив груп інтересів на суб’єктів політичних та адміністративних рішень.

Лобісти – особи, які займаються лобіюванням.

Мандат– доручення на виконання депутатом функцій представництва в органі влади (як правило, в парламенті та органі місцевого самоврядування). Буває імперативним (передбачає виконання наказів виборців та можливість відкликання депутата) та вільним.

Маніпулювання – приховане управління політичною свідомістю і поведінкою людей з метою змусити їх діяти або не діяти задля досягнення цілей політичного суб’єкта.

Медіакратія – влада засобів масової інформації.

Мерітократія – влада гідних, заслужених людей.

Метрополія – держава, яка володіє колоніями.

Міжнародні відносини– сукупність політичних, економічних, соці-альних, правових, дипломатичних, військових, гуманітарних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків між суб'єктами, які діють на світовій арені.

Міністерство– центральний орган виконавчої влади з чітко ви-значеною сферою компетенції (наприклад, міністерства внутрішніх справ, оборони, закордонних справ, економічного розвитку та торгівлі тощо).

Місцеве самоврядування – політичний інститут, управління місцевими справами самими місцевими громадами.

Міфологія – історично перша форма політичної свідомості, згідно з якою не лише першоджерелом влади, а й самим правителем є Бог.

Мобілізація– діяльність щодо використання ресурсів для забезпечення виконання політичних рішень.

Модернізація– вдосконалення політичної системи, пристосування її до завдань розвитку суспільства, викликаних науково-технічною революцією, новими системами політичної комунікації.

Модернізм– теоретичний підхід до вивчення міжнародної політики, згідно з яким держави є системами, схильними до зовнішніх та внутрішніх впливів, а головним завданням зовнішньої політики є політичне посилення можливостей національного суспільства з підтримки постійного контролю над його зовнішнім оточенням.

Монархія – форма державного правління, за якої верховна влада належить одній особі (королю, князю, султану, царю, імператору), вона є довічною та успадковується.

Мультикультуралізм – принцип етнонаціональної політики, згідно з яким суспільне життя базується на полікультурності, поліетнічності.

Настанови політичні– соціально-психологічне явище, яке характеризується схильністю суб’єкта до певних форм політичної активності.

Натовп– короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які знаходяться у стані емоційного збудження.

Націоналізм – у широкому значенні політичний рух та ідеологія, спрямовані на вираження та захист інтересів національної спільноти; у вузькому значенні різні варіанти націоналізму та відповідні політичні програми, презентовані партіями, організаціями, групами.

Національний характер–комплекс фізичних і психічних ознак, що об’єднують членів нації і відрізняють її від інших націй (О. Бауер).

Національні інтереси– система відносин, яка поєднує потреби функціонування та розвитку нації як єдиного організму (М. Головатий).

Національно-культурна автономія – форма самоорганізації національної меншини, спрямована на розвиток її національної культури.

Національно-територіальна автономія – форма самоорганізації національної меншини, в якій національний характер мають територіальні органи влади (місцевого самоврядування).

Нація– соціальна спільнота, яку об’єднують єдина держава (або прагнення до неї), єдині громадянство, юридичні права та обов’язки, усвідомлення як єдиної спільноти, спільність історії, культурних традицій.

Неоінституціоналізм– теоретико-методологічний напрям, згідно з яким характер функціонування політичних інститутів визначається індивідами, які діють в його рамках, а самі ці інститути є обмеженнями, що ведуть до взаємодії політичних суб’єктів.

Неоконсерватизм– напрям в сучасному консерватизмі, якому властиві такі цінності, як суспільні традиції, природна нерівність індивідів, приватна власність. За економічними підходами близький до неолібералізму.

Неолібералізм– напрям в лібералізмі ХХ-ХХІ ст., який характери-зується різким антиетатизмом, відмовою від активної соціальної політики.

Некласова політична культура – тип політичної культури в умовах потужного розвитку комунікаційних систем та зближення громадських та приватних форм існування людини. Їй властиві відокремлення соціальних питань від фінансово-економічних, посилення індивідуалізму, застережливе ставлення до бюрократії, спрямування політики на розв’язання конкретних проблем, розширення участі громадян в управлінні тощо.

Носій влади– орган влади або інший суб’єкт, наділений повноваженням згідно з законодавством або документами партії (громадської організації).

Опозиція – політичний інститут, основними функціями якого є акумуляція протестних настроїв, тиск на владу для вдосконалення державної політики; партія чи група, що виступає проти правлячої сили та її дій.

Ордолібералізм– напрям у лібералізмі ХХ ст., в рамках якого допускається активний вплив держави на соціально-економічні процеси.

Орієнтації політичні– особливий різновид політичних настанов, заснований на системному уявленні суб’єкта про мету, план і засоби здійснення політичних дій.

Охлократія– влада, що спирається на настрої юрби.

Палавер– форма демократії, втілена в народних зборах, які мали місце у африканських та деяких інших народах на етапі становлення класового суспільства. Передбачає консенсуальне прийняття рішень, право на участь усіх в обговоренні актуальних проблем.

Панування– механізм владарювання, який передбачає нерівно-правні стосунки між суб’єктами політики, підкорення, експлуатацію.

Парламент – орган державної законодавчої влади.

Парламентська республіка– вид республіки, за якої важелі виконавчої влади зосереджуються в уряді, який формується за наслідками парламентських виборів.

Партисипаторна політична культура – тип політичної культури, якому властиві значний інтерес громадян до політики, активне ставлення до влади, готовність брати особисту участь у політичному житті.

Партія політична– добровільне та організаційно оформлене об’єднання громадян, що виражає інтереси частини суспільства і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади.

Партійна програма – документ, що містить оцінку партією поточного політичного моменту, перспектив розвитку суспільства, стратегічні цілі діяльності партії, її цілі в окремих сферах суспільного життя.

Партійна система – механізм відносин партій в контексті формування державної влади та державної політики.

Партійний статут – документ, який регламентує організаційне функціонування партії.

Партія кадрова – політична партія, що не має фіксованого членства, складається переважно з професійних політиків, зокрема, представників партії у парламентах та інших органах влади, партійних активістів.

Пасіонарність – енергія, що визначає здатність етнічних колективів до історичної та політичної активності. Ця активність визначається кількістю енергії у системі (пасіонарна напруга), кількістю пасіонаріїв (носіїв пасіонарності) різних рівнів.

Патронаж (клієнтелізм)– спосіб реалізації політичної влади, коли підкорення здійснюється в обмін на надання матеріальних благ.

Переконання політичні– моральні принципи, усвідомлені потреби особистості, що спонукають її до певних дій у сфері політики.

Підданська політична культура– тип політичної культури, за якого індивіди усвідомлюють себе членами політичного співтовариства, але не беруть активної участі у політичних процесах.

Плебісцит– опитування думки громадян з важливої суспільної проблеми. Його результати часто не мають зобов’язуючих наслідків.

Плюралізм– принцип організації суспільного життя, згідно з яким воно функціонує на засадах множинності політичних еліт, суб’єктів політичного життя або політичних ідеологій.

Подвійна етнонаціональна свідомість–одночасна самоідентифі-кація індивіда з двома чи більше етнонаціональними спільнотами.

Подвійне громадянство– інститут, за якого індивід може бути громадянином водночас двох держав.

Політика – сфера діяльності людей, яка пов’язана з взаємовідносинами між соціальними групами та ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання державної влади.

Політика в сфері будівництва та архітектури – діяльність органів влади, інших суб’єктів політики в сфері регулювання будівельного комплексу, просторового розвитку населених пунктів.

Політична контркультура – політико-культурне утворення, що існує у суспільстві, але не має спільного поля з домінуючою культурою.

Політична подія– обмежений у часі момент взаємодії політичних суб’єктів, який впливає на розвиток політичних відносин.

Політична система суспільства– інтегрована сукупність політичних інститутів, організацій та зв’язків між ними, за допомогою якої здійснюється функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до політичної культури.

Політична соціалізація – інтеграція індивіда до системи політичних відносин у суспільстві.

Політична субкультура – політична культура соціальної групи.

Політична участь – дії громадян з метою впливу на політичну владу, на процес прийняття політичних рішень.

Політичний процес – сукупність політичних подій, наслідком яких є зміна або стабілізація політичних відносин.

Політичний режим– сукупність характерних для певного ти­пу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, стосунків між державною владою та суспільством.

Політичні відносини– відносини між суб’єктами політики (індивідами, соціальними групами, політичними партіями, громадськими організаціями, органами влади та місцевого самоврядування).

Політологія – наука про політику, про закономірності та особливості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність форм, методи діяльності суб’єктів політики та проблеми міжнародних відносин.

Постбіхевіоралізм– методологічний підхід, що орієнтується на дослідженнях внутрішніх цінностей індивідів, які визначають політичні дії. Виник через нездатність біхевіоралізму пояснити деякі політичні явища.

Праві сили– спектр політичних сил, який відрізняють антикомунізм, ринковий фундаменталізм, націоналізм тощо. Поділяються на праворадикалів, до яких відносять фашистів або близькі політичні течії, та правоцентристів, до яких відносять консерваторів та правих лібералів.

Право законодавчої ініціативи– право внесення проекту закону на розгляд парламенту.

Право націй на самовизначення – принцип міжнародного права, який означає право націй визначати форму свого державного існування в окремій самостійній державі чи у складі іншої держави.

Правова держава – форма організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у порядку, визначеному Конституцією, гарантуються права і свободи людини.

Президент– глава держави в республіках. Обирається населенням, парламентом або спеціальною асамблеєю. Залежно від форми державного правління є гарантом конституції, верховним головнокомандуючим, представляє державу у зовнішніх зносинах тощо.

Президентська республіка– форма державного правління, за якої Президент обирається народом, очолює уряд та призначає його членів.

Прем’єр-міністр– керівник уряду в парламентських та змішаних республіках.

Примордіалізм– теоретичний напрям в етнополітології, прихильники якого дотримуються положения, що етноси існують об’єктивно, поза людською свідомістю.

Приходська політична культура– тип політичної культури (за класифікацією Г. Алмонда та С. Верби), якому властиві індиферентне чи негативне ставлення членів суспільства до політичної влади, відсутність у індивідів інтересу до політики та небажання брати участь у ній.

Прогнозування політичне – отримання інформації про можливий стан політичної сфери в майбутньому на основі вже відомих знань.

Психологія політична– це сукупність почуттів, емоцій, настроїв, переживань, стереотипів, які визначають ставлення індивідів та соціальних груп до політики.

Ратифікація– надання парламентом згоди на дію в державі міжнародного договору.

Ревіталізація – відродження старих ідеологічних схем в оновленій, модифікованій формі.

Революція – найгостріший вид політичних конфліктів, ознакою якого є різка зміна влади в державі, політичного ладу, створення нових політичних інститутів.

Регіоналізм– принцип організації суспільного життя, згідно з яким регіонам країни надаються широкі повноваження з управління суспільним життям; політична ідеологія, що базується на даному принципі.