Реферат Курсовая Конспект
Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності - раздел Экономика, Банківське право Ринкова Економіка Породжує Нові Інститути, Притаманні Ринковим Умовам Господа...
|
Ринкова економіка породжує нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання, та змінює старі, що існували під час державної монополії. Змінюються принципи, на яких будуються взаємовідносини держави та її органів із суб'єктами господарської діяльності, забезпечується поступове впорядкування державного регулювання господарської та підприємницької діяльності. І одним із впливових напрямів формування ринкових відносин є фінансові та банківські інститути, без яких не може бути сформована інфраструктура ринкової економіки. Розвиток кредитно-фінансових інститутів впливає як на внутрішні економічні відносини (зокрема на розвиток та інвестування виробничої сфери, ринок цінних паперів, приватизаційні процеси тощо), так і на зовнішні, бо саме через такі кредитно-фінансові інститути і здійснюється інтегрування правових й економічних структур у світову економічну систему.
Банки — одні з найстаріших і найбільших за активами фінансових посередників. Зокрема, є думка, що перші банки виросли з контор міняйл в італійських містах за епохи Відродження. Згідно з іншими теоріями прообразом банків були храми часів Стародавнього Єгипту, Вавилонського царства, Римської імперії тощо. У таких храмах тимчасово зберігали дорогоцінні метали та каміння заможних власників. Такі цінності відповідно до укладених домовленостей повертали господареві або через певний проміжок часу, або на його першу вимоіу. В окремих випадках за можливість користування цінностями у власних цілях храм міг сплатити власникові певні кошти (можна провести умовну аналогію із сучасними депозитними вкладами).
Відомий науковець у сфері банківської діяльності професор Жан Матук, досліджуючи історію виникнення банків, зазначає, що банківські та біржові установи й механізми виникли тоді, коли гроші почали забезпечувати сферу обміну. Пізон і Форміон, геніальні раби, фінансували в Афінах епохи Демосфена «позички на велику авантюру». Козімо Медичі широко використовував купівлю-продаж платіжних документів, банк у сучасному розумінні цього слова, отримуючи вклади та надаючи позики сильним світу цього на території Європи, так само як Жак Керу за часів Жанни Д'Арк.
Відомий у XIX ст. російський учений М. І. Тургенєв у своїх працях датував виникнення установ під назвою «банки» 1407 р. (у Геїгуї) та 1582 р. (у Венеції). Пізніше, у 1609 р., в Амстердамі, а в 1619 р. в Гамбурзі було засновано ощадні банки.
Основна функція банків полягала в наданні механізму платежів для здійснення розрахунків та клірингових операцій, що сприяло розвиткові торгівлі товарами й послугами. Слово «банк» походить від італійського Ьапка (лава), оскільки міняйли обмінювали гроші, сидячи на лавах. Вони приймали грошові вклади у купців та спеціалізувалися на обміні грошових одиниць різних міст і країн. З часом міняйли почали використовувати такі вклади, а також власні кошти для видачі позичок і отримання відсотків і врешті перетворилися на банкірів.
Однак лише в XIX ст., з розвитком капіталізму, банк і біржа наблизилися до їх сучасного розуміння. Вони стали інститутами, необхідними для виробництва вартості та її обігу, для накопичення капіталу, а також для його розподілу між секторами економіки та підприємствами. Саме за допомогою банків заощадження почали перетворюватися на капітал. У XIX ст. фінансово-банківські установи поступово отримали новий зміст, посівши важливе місце в суспільстві та економіці.
Розкриваючи значення банку, як і будь-якого іншого явища, слід з'ясувати характерні риси, що виражають його сутнісну визначеність, специфіку, внутрішню структуру і, відповідно, операції, які повинен здійснювати банк.
Доцільно зауважити, що є різні підходи до визначення терміна «банк» в романо-германській (континентальній) та англосаксонській системах права. Законодавства країн, що належать до першої системи, підтримують загальний підхід до визначення банківської установи, виводячи її дефініцію із сукупності здійснюваних нею функцій. Як правило, під банком розуміють кредитну організацію, яка має виключне право здійснювати в сукупності такі банківські операції: залучення у вклади коштів; розміщення зазначених коштів від свого імені, за свій рахунок і на власний ризик, на умовах зворотності, платності, строковості; відкриття та обслуговування банківських рахунків і здійснення розрахунків. Банківські установи, на відміну від так званих негрошових кредитних установ, постійно створюють фінансові активи та керують їх переміщенням. Своєю чергою країни з англосаксонською системою права підтримують інший підхід у визначенні кредитної установи.
Зокрема, О. О. Вишневський, досліджуючи суть банківського права Великобританії, зазначає, що в англійському праві основний акцент зміщено з поняття «банк» на регулювання банківської діяльності, тобто правил (умов договорів, угод тощо), які застосовувалися в банківській практиці. Загалом можна виділити три підходи до поняття «банк». Перший підхід характерний для загального права (поняття, сформоване судовою практикою), другий підхід міститься в ряді спеціальних законів, що визначають поняття «банк» для цілей відповідного акта. На третьому підході базуються, власне, банківські закони — Вапкіп§ Асі 1979 р. та Вапкіп§ Асі 1987 р., які зазнали на собі пізніше уніфікованого впливу права Європейського співтовариства.
Розглядаючи зміст поняття «банк», необхідно також звернути увагу на процес гармонізації банківського законодавства (зокрема, в межах Європейського співтовариства), що нині триває, оскільки міжнародне співробітництво в галузі банківського регулювання передбачає наявність щонайменше двох механізмів його здійснення — інституційного та нормативного. Європейське співробітництво дістало відображення в банківських директивах (яких понад два десятки). Джерелом їх обов'язковості як нормативно-правових документів є Римський договір 1957 р. про створення ЄС.
На сучасному етапі регулювання банківської діяльності особливого значення набула Директива Європейського парламенту та Ради ЄС 2000/12/ЄС від 20 березня 2000 р. щодо започаткування і ведення діяльності кредитних установ, з метою кодифікації низки попередніх банківських директив, у якій закладено базові поняття, що використовуються в діяльності кредитно-фінансових посередників.
Відповідно до цієї Директиви під кредитною установою розуміють:
• підприємство, діяльність якого полягає в отриманні від фізичних та юридичних осіб вкладів або інших коштів, які підлягають поверненню, та наданні кредитів за свій власний рахунок, або
• установу з випуску електронних грошей, як визначено в Директиві 2000/46/ЕС Європейського парламенту та Ради ЄС від 18 вересня 2000 р. щодо відкриття, подальшого здійснення діяльності та пруденційного нагляду за діяльністю установ з випуску електронних грошей (Доповнення ст. 1 (1) Директиви 2000/28/ЕС).
З метою запровадження нагляду на консолідованій основі кредитною установою вважають кредитну установу, згідно з першим абзацом, а також будь-яке приватне або державне підприємство, яке відповідає визначенню першого абзацу і яке отримало ліцензію на здійснення діяльності у третій країні.
З метою запровадження нагляду і контролю за великими ризиками кредитною установою вважають кредитну установу, згідно з першим абзацом, включаючи філії кредитної установи у третіх країнах, та будь-яке приватне або державне підприємство, включаючи його філії, яке відповідає визначенню першого абзацу і яке отримало ліцензію у третій країні.
В Україні поняття кредитної установи закладено Законом «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який розуміє під останньою фінансову установу, що має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. При цьому до фінансових установ закон відносить юридичних осіб, які надають одну чи кілька фінансових послуг і внесені до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Слід зауважити, що такий підхід не є методологічно правильним, оскільки в законі поняття кредитної та фінансової установи зробили фактично тотожними, що не є по суті правильним. Фінансовими установами можуть бути й державні органи, зокрема Міністерство фінансів та його установи на місцях. Однак це не означає, що, наприклад, фінансовий відділ місцевої державної адміністрації є кредитною установою, як і Міністерство фінансів загалом. Тому перелічені в Законі «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» установи слід було назвати фінансово-кредитними інститутами, як це прийнято в теорії банківської справи.
В економічному розумінні банк розглядають як фінансового посередника, який виконує комплекс базових операцій грошового ринку, таких як мобілізація коштів, надання їх у позичку, здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.
В Україні спеціальним законом, що регулює банківську справу, є Закон «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 7 грудня 2000 р., відповідно до ст. 2 якого банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності держави. Вона охоплює обіг державних та приватних фінансів, причому зв'язок між ними часто є міцним і нерозривним, що пояснює низку складнощів у розумінні та регулюванні банківських відносин. Банківська діяльність — це набір посередницьких операцій на грошовому ринку, який виконується спеціальними інститутами (банками) як виключна діяльність на підставі закону та під особливим наглядом держави.
Банківська діяльність — це система діючих спеціальних суб'єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи щодо грошей, цінних паперів і валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару. В правовому розумінні банківська діяльність є сукупністю правових дій, що здійснюються певними суб'єктами у формі, яка вимагається законом або договором. У цьому аспекті банківська діяльність становитиме систему постійно здійснюваних угод і операцій, що спрямовані на отримання прибутку.
До банківської діяльності належить комплекс із трьох основних видів операцій:
1) прийняття грошових вкладів від клієнтів;
2) надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів;
3) здійснення розрахунків між клієнтами. Зазначені операції є базовими та утворюють первинну сферу банківської діяльності. Банківські операції повинні відповідати кільком умовам: вони встановлюються тільки законом; виконуються виключно спеціальним інститутом - банком; надання фінансовому посереднику статусу банку не обмежується кількістю виконуваних ним операцій. За банком закріплено право самостійно визначати напрями своєї діяльності й спеціалізацію за видами операцій.
У сучасній теорії банківської справи під час характеристики банківських угод, як правило, застосовують поділ банківських операцій на три групи: активні, пасивні та комісійні.
Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку, на розміщення мобілізованих ресурсів з метою отримання прибутків. До них належать кредитування, лізинг, факторинг, форфейтинг, хеджування, інвестиції в цінні папери тощо.
Пасивні операції спрямовані на залучення банком коштів і формування ресурсів. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Основна частина — це кошти клієнтів, що зберігаються на депозитних та поточних рахунках. До пасивних операцій банків належать також емісія цінних паперів, трастові операції, отримання коштів на міжбанківському кредитному ринку. Акумульовані банком ресурси від проведення пасивних операцій спрямовуються ним на проведення активних операцій. Водночас ці кошти має бути повернуто власникам із виплатою відсотків за користування (залежно від умов конкретного договору).
Комісійні (посередницькі) операцій становлять посередницьку діяльність: обслуговування платежів клієнтів та здійснення розрахунків, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо. Доходи від комісійних операцій — значна частина прибутків банківських установ — також можуть у майбутньому спрямовуватися на проведення операцій з активами.
До комісійних можна віднести й допоміжні банківські операції, які здійснюються у зв'язку з наданням інформаційних та інших послуг.
Банківська діяльність характеризується деякими особливостями, у тому числі наявністю кількох правових режимів, під якими розуміють порядок здійснення банківських операцій та угод і наслідки недотримання встановлених правил.
Банківські операції мають певні спільні риси: тривалий характер, тобто здійснюються постійно, як правило без часового обмеження; учасники банківських правовідносин перебувають у нерівному юридичному становищі; характеризуються переважно наявністю довірчості між учасниками відносин; здійснюються за стандартними правилами (існують не лише національні, а й світові міжнародні стандарти банківських операцій); потребують єдності правового регулювання як на рівні національного законодавства, так і на рівні локальних актів банків. Також слід звернути увагу на комерційну природу банківських операцій.
Аналіз чинного законодавства та наукових розробок доводить правильність висновку про те, що банк — це підприємство особливого виду. Якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують головним чином роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші є товаром. Ця особливість банківського підприємства робить його дуже своєрідним і об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства. Відповідно комерційні банки мають право складати три групи угод:
— банківські операції, які становлять безпосередній предмет діяльності;
— угоди, які мають допоміжне значення та служать для забезпечення організаційних і матеріальних передумов роботи банку (придбання паперу, оренда приміщень тощо);
— інші небанківські угоди, не заборонені законодавством, але не включені до другої групи (наприклад, заснування інших підприємств та організацій).
Отже, банківські операції — це виключна правоздатність банків.
Банківська діяльність може мати лише професійний характер. Відповідно до ч. З ст. 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність» слово «банк» та похідні від нього дозволено використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані НБУ як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та законодавства України.
Оскільки метою діяльності будь-якого комерційного банку є максималізація отримання прибутків від операцій та мінімізація ризиків втрат і банкрутства, можна говорити про те, що банківська діяльність — це підприємницька діяльність, яка має певну специфіку і певні, притаманні лише їй, особливі риси. Прибуток банківської установи утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і процентами та іншими видатками, що виплачуються банком за залученими грошовими ресурсами.
Як і будь-яка підприємницька діяльність, банківська діяльність здійснюється на власний страх і ризик. Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під дію загальних правових принципів, що визначають статус суб'єкта підприємницької діяльності, в тому числі встановлених Конституцією України, законами України «Про підприємництво», «Про підприємства», «Про господарські товариства», «Про власність» тощо.
Специфіка банківської діяльності пояснюється також її особливим, виключним характером. Відповідно до ст. 48 Закону «Про банки і банківську діяльність» банкам заборонено діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5% капіталу банку.
Зазначений підхід свідчить про те, що реєстрація будь-якої юридичної особи кредитною організацію, в даному випадку — комерційним банком, передбачає певне обмеження правоздатності. Така заборона перетворює банки на комерційні юридичні особи зі спеціальною компетенцією, оскільки вони можуть здійснювати лише угоди, прямо передбачені законом, або ті, що забезпечують указані. Аналогом виключної діяльності може бути діяльність торговців цінними паперами, страхових організацій, аудиторів тощо.
Мета такої виключності банківської діяльності полягає у виокремленні із загальних суб'єктів господарювання спеціальної групи, що обслуговує грошовий обіг, та забезпеченні державного контролю за означеною групою суб'єктів. Така заборона є традиційною для банківського законодавства розвинених країн і має на меті захист кредиторів і вкладників кредитних установ від ризиків заморожування та втрати капіталу, що виникають при проведенні небанківських операцій, тим більше що контроль за останніми з боку держави є досить складним. Тобто наявність професійної спеціалізації банків є певною мірою зворотним боком монополії на надання банківських послуг.
Законодавство закріплює економічну самостійність банків, що випливає з їхнього статусу юридичної особи. Зокрема, відповідно до ст. 5 Закону «Про банки і банківську діяльність» банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що є у їх власності. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25% капіталу банку.
Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, яке перейшло у власність банку на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Держава та центральний банк не відповідають за зобов'язаннями банків, а банки — за зобов'язаннями держави або центрального банку, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування заборонено будь-яким чином впливати на керівництво або працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом. Шкоду, заподіяну банку внаслідок такого втручання, має бути відшкодовано в порядку, визначеному законом.
Особливим правовим режимом банківської діяльності є ліцензування. Чинне банківське законодавство розмежовує банківські операції:
а) ті, для здійснення яких необхідна банківська ліцензія;
б) які можуть здійснюватися за наявності ліцензії, але без письмового дозволу;
в) які поряд із ліцензією потребують окремого дозволу НБУ. Згідно зі ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
— приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
— відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
— розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
При цьому всі перераховані операції належать до виключно банківських операцій, здійснювати які в сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені останніми двома пунктами, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати в порядку, визначеному законами України.
На підставі ліцензії без отримання письмового дозволу НБУ банки мають право також здійснювати такі операції, як:
— операції з валютними цінностями;
— емісія власних цінних паперів;
— організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
— операції на ринку цінних паперів, здійснювані від свого імені (включаючи андеррайтинг);
— надання гарантій, поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
— придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
— лізинг;
— послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
— випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
— випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
— надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
За умови отримання письмового дозволу НБУ банки мають право здійснювати такі операції, як:
— інвестування статутних фондів та акцій інших юридичних осіб;
— випуск, обіг, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
— перевезення валютних цінностей та інкасація коштів;
— операції за дорученням клієнтів або від свого імені: а) з інструментами грошового ринку; б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; в) з фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
— довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
— депозитарна діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Ліцензування здійснюється у процесі створення банку й може охоплювати будь-який перелік банківських операцій, передбачених законодавством.
Враховуючи те, що банківська діяльність здійснюється у першу чергу за рахунок залучених коштів (в Україні й досі переважають депозити громадян), держава встановлює жорсткі економічні нормативи, які мають забезпечувати інтереси як конкретних суб'єктів, так і всієї банківської системи, а відповідно, й держави загалом. Функцію встановлення таких нормативів покладено, як правило, на центральний банк держави.
Банківська діяльність завжди пов'язана із сукупністю банківських ризиків.
Міжнародна банківська практика поділяє ризики на фінансові та операційні. Прийнято таку стандартну класифікацію фінансових ризиків: 1) ринкові ризики: процентний, валютний, фондовий, товарний; 2) кредитні ризики. Своєю чергою, операційні ризики часто виникають у зв'язку з неякісним внутрішнім аудитом та неефективним управлінням. Це призводить до фінансових втрат внаслідок допущених помилок через неякісне виконання функціональних обов'язків або через шахрайство, яке є наслідком перевищення посадовими особами своїх повноважень. Крім того, операційні ризики пов'язані зі збоями в роботі інформаційних систем.
Слід розуміти, що будь-які ризики можуть служити якщо не причиною банкрутства, то джерелом постійних збитків та витрат. І в банківській діяльності необхідно ідентифікувати ризики, оскільки вони можуть переходити з однієї форми в іншу: з ринкової у кредитну, з кредитної в операційну. Необхідно відокремлювати економічні та політичні чинники, які впливають на всі види ризиків, від самих ризиків. При цьому одним з основних інструментів управління ризиками є організаційне моделювання, оскільки грамотно розроблені процедури знижують технологічні ризики, а правильно підібрані, підготовлені та розставлені кадри — операційні ризики.
Ризики можуть бути зовнішні та внутрішні. До зовнішніх ризиків належать: ризик ліквідності — нездатність банку забезпечити безперервну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами; кредитний ризик — ризик платоспроможності контрагента, пов'язаний із вибором клієнта; валютний ризик — ризик збитків від несприятливих змін валютного курсу за умови наявності відкритої валютної позиції; ризик облікової ставки — ризик збитків від несприятливих змін облікової ставки в умовах фіксованої процентної ставки за наданими кредитами; ризик операцій із цінними паперами — збитки від зміни курсу цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку.
НБУ, що здійснює державне регулювання у сфері банківської діяльності, встановлює економічні нормативи, у тому числі й нормативи ризиків. Зокрема, ці норми містить Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Основну увагу при здійсненні нагляду приділяють зниженню ризику ліквідності та кредитного ризику, у тому числі за допомогою встановлення та проведення контролю за дотриманням економічних нормативів. Для покриття збитків, які можуть виникнути внаслідок кредитної діяльності комерційного банку, останній відповідно до вимог чинного законодавства зобов'язаний створити спеціальний резерв. Для запобігання валютним ризикам встановлюють ліміт відкритої валютної позиції комерційних банків.
До внутрішніх ризиків належать: комерційні ризики, пов'язані з людським чинником, тобто кваліфікацією персоналу й діловими якостями керівників, виконавчою дисципліною, якістю аудиторської служби тощо; оперативно-технічні ризики, які відображають ступінь працездатності систем, що забезпечують внутрішню роботу комерційного банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, засобів зв'язку, матеріально-технічних засобів тощо.
До особливого правового режиму банківської діяльності належить і оподаткування банківських операцій. Чинне законодавство відносить оподаткування банківських операцій до операцій осооливого виду, розмежовуючи доходи за активними та пасивними операціями. Об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств (як і податком на додану вартість) виступають активні та комісійні операції (доходи від їх здійснення).
Особливості правового режиму банківської діяльності пояснюються і наявністю юридичної відповідальності за незаконне зайняття нею (ст. 202 Кримінального кодексу України).
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
ІВАНО ФРАНКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА... ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО... Кафедра екологічного трудового...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов