Реферат Курсовая Конспект
Поняття, ознаки та компетенція комерційного банку - раздел Экономика, Банківське право Термін «Комерційний Банк» Виник На Початку Розвитку Банківської Справи, Коли...
|
Термін «комерційний банк» виник на початку розвитку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (соmmеrсе), товарообмінні операції та платежі, які здійснювали торгівці (звідси і назва — комерційний банк). З розвитком промислового виробництва виникли операції з короткострокового кредитування виробничого циклу: позички на поповнення обігового капіталу, створення запасів сировини та готових виробів, виплату заробітної плати тощо. Строки кредитів поступово збільшувалися, частину банківських ресурсів почали використовувати для вкладень в основний капітал, цінні папери тощо. Внаслідок цього термін «комерційний» у назві банку втратив первісний зміст. На сьогодні він означає діловий характер банку, його орієнтованість на обслуговування всіх видів клієнтів незалежно від роду їхньої діяльності, форми власності, ознак резидентства тощо. Саме тому нова редакція Закону «Про банки і банківську діяльність» містить поняття «банк», а не «комерційний банк».
Сьогодні комерційний банк спроможний запропонувати клієнту до 200 видів різних банківських продуктів і послуг. Прийняття вкладів та розподілення кредитів і досі залишаються ядром банківської діяльності. Однак поступово вона збагатилася численними послугами, винагорода за надання яких складає велику частину ресурсів, яка продовжує збільшуватися. Деякі з цих послуг лише розвивають традиційні напрями банківської діяльності. Наприклад, для впорядкування безготівкових розрахунків банки пропонують своїм клієнтам нові інструменти, породжені інформатикою: платіжні та кредитні картки, електронні платежі, платіжні вимоги. Послуги іншого типу — спільне управління цінними паперами, поради щодо інвестування, управління майном, управління коштами підприємств, допомога експортери порівняно недавнє явище. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при досить несприятливій господарській кон'юнктурі.
Комерційні банки традиційно відіграють роль стержневої, базової ланки кредитної системи. Дослідники зауважують, що в ході історичного розвитку виникли сегментовані та універсальні банківські структури. Сегментована структура передбачає жорсткий законодавчий розподіл сфер операційної діяльності та функцій окремих видів фінансових установ. Подібні структури склалися, наприклад, у США та Японії, де банківські операції з прийому депозитів і видачі короткострокових кредитів були законодавчо відокремлені від операції з випуску та розміщення цінних паперів промислових компаній та деяких інших спеціальних видів послуг (страхування, угод з нерухомістю тощо). Коли ж йдеться про універсальну структуру, закон не містить обмежень щодо окремих видів операцій і сфер фінансового обслуговування. Усі кредитно-фінансові інститути можуть укладати угоди будь-якого виду та надавати клієнтам повний набір операцій. Універсальні банки існують у ряді західноєвропейських країн, зокрема в Німеччині, Франції, Швейцарії, Великобританії тощо. Важливу роль у функціонуванні банківського сектора в цих країнах відіграє високий ступінь самоконтролю фінансових інститутів, суворе дотримання ними звичаїв і традицій, напрацьованих банківським співтовариством.
У пошуках нових сфер діяльності й у зв'язку із захопленням частини їхнього ринку конкуруючими мережами комерційні банки поступово почали виходити прямо або через свої філііна ринки зовсім іншого характеру. Диверсифікація їхніх операцій охоплює такі галузі, як участь у капіталах підприємств (ризиковий капітал), у фінансуванні органів місцевого управління, пряма участь в операціях із нерухомістю (придбання для перепродажу), а також лізинг, факторинг, товарний арбітраж і навіть пряме управління нерухомістю шляхом скупки агенцій із продажу нерухомості. Отже, комерційні банки стають більш ніж універсальними і захоплюють ринки, які не є суто фінансовими. Водночас професійна спеціалізація банків, на погляд фахівців, є до певної міри зворотним боком монополії на ринку банківських послуг.
Ж. Матук відмічав, що першою характеристикою комерційних банків є їхня подвійна спеціалізація при роботі з підприємствами та при прийнятті депозитів приватних осіб. Останні дозволяють їм фінансувати діяльність підприємств, а також, дотримуючись ступеню трансформації, фінансувати свої інвестиції. За цією ознакою вони поділяються на товариства зі взаємного кредиту, кооперативи з певною спеціалізацією й ощадні банки, що працюють із приватними клієнтами та надають кредити під будівництво (або на придбання) житла.
У правовому статусі комерційних банків можна виокремити ряд компонентів: правовий режим створення комерційного банку, його організації, компетенції органів, діяльності, реорганізації та ліквідації тощо.
Розглядаючи ознаки комерційного банку, доцільно звернути увагу на таке. Банк є підприємством, і водночас його слід розглядати як комерційну юридичну особу, оскільки його діяльність спрямована на отримання прибутку. Однак при цьому банк наділений спеціальною компетенцією, оскільки отримує прибуток лише шляхом здійснення певних операцій.
Тобто комерційний банк є кредитною організацією, що створена для здійснення банківських операцій. Комерційний банк може діяти виключно на підставі ліцензії, яку видає НБУ.
Законодавство також встановлює організаційно-правові форми, у яких може утворюватися банк: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні банки. Будь-які інші організаційно-правові форми для банку заборонені. Крім цього, законодавець розглядає банк як один з елементів банківської системи.
Компетенція комерційного банку — сукупність функцій, повноважень, предметів відання, прав і обов'язків юридичної особи. Дослідники зазначають, що поняття «компетенція банків» передбачає єдність трьох елементів:
1) можливість набуття банком прав і обов'язків за певними видами банківських операцій від свого або чужого імені;
2) визначення виду діяльності банку, тобто окресленого в часі та просторі, а також за допомогою спеціальних заборон господарського обороту певних об'єктів;
3) порядок набуття прав і обов'язків у конкретних правовідносинах.
Відповідно, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку можна визначати двома способами:
1) шляхом перерахування в законі операцій, які можуть здійснювати банки, та встановлення заборон на ті чи інші види;
2) шляхом видачі ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.
Ці базові елементи закріплені в Законі «Про банки і банківську діяльність», що містить перелік банківських операцій, а також встановлює види ліцензій, дозволів та операції, на здійснення яких передбачено дозвільний режим.
Компетенція комерційного банку визначається в момент його створення і реєстрації, хоча може бути змінена й під час його діяльності (шляхом внесення відповідних змін до статутних документів з їх подальшою державною реєстрацією та дотриманням дозвільних режимів).
Аналізуючи правовий статус банківських установ, слід звернути увагу і на функціональну структуру, оскільки саме в розвитку функціональних структур банків дається взнаки їхня спроможність до адаптації, пристосування, реагування на зміни та вимоги фінансового ринку. Оскільки структурно-функціональна будова комерційних банків певною мірою пов'язана із завданнями, що їх виконує банк, передісторією його розвитку та іншими індивідуальними особливостями, у цьому дослідженні можна говорити лише про типові структурно-функціональні елементи, притаманні більшості банків.
До складу організаційно-функціональної структури належать: спостережна рада банку, правління банку, його секретаріат; управління справами банку; структурний підрозділ (управління, відділ) з правових питань (адміністративно-правовий); управління з фінансування кредитування; відділ контролю за невиконанням кредитних договорів; фондовий центр; одне чи декілька операційних управлінь, у тому числі відділ розрахункових операцій, підрозділи з обслуговування населення, операційна каса, група інкасацій; управління бухгалтерського обліку, у тому числі підрозділи звітності та економічного аналізу, матеріального обліку, розрахунків; управління кореспондентських відносин та валютних операцій, у тому числі підрозділи міжфілійних розрахунків (за наявності філій), опрацювання банківської інформації; управління пластикових карток, у тому числі група підтримки процессінгу; розрахунковий центр або управління супроводження автоматизації банківських технологій, у тому числі підрозділи супроводження засобів і систем обчислювальної техніки та зв'язку, інформаційної безпеки та системного адміністрування; управління грошового обігу, у тому числі підрозділи касових операцій, інкасо, технічного забезпечення; депозитарій; відділ кадрів; служба безпеки, у тому числі бюро перепусток; господарське управління; гараж, філії та відділення банку.
Крім того, для зміцнення деяких важливих функціональних напрямів у структурі банку можуть бути передбачені такі підрозділи: управління економічного аналізу, внутрішнього контролю, координації та вдосконалення банківської діяльності; відділ розвитку та вдосконалення систем обробки банківської інформації.
Б. М. Усоскін виокремлює в загальній організаційній структурі банку два типи відділів, які виконують лінійні та штабні функції. Лінійні відділи виконують операційну роботу, наприклад займаються прийняттям вкладів, видачею кредитів, купівлею цінних паперів тощо. Термін «лінійний» визначає характер зв'язків цих відділів із вищими ешелонами банку. Лінійні функції вищі щаблі ієрархії делегують нижчим, що створює безперервне коло або «лінію», вертикаль команд, пов'язуючи один рівень з іншим. У свою чергу, штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних, надають їм допомогу для підвищення ефективності їхньої діяльності. Прикладом можуть служити відділи планування, кадрів, юридичний, статистики тощо1.
Для здійснення постійного внутрішнього контролю банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю спостережної ради банку.
Служба внутрішнього аудиту виконує ряд функцій, у тому числі:
1) наглядає за поточною діяльністю банку;
2) контролює дотримання законів, нормативно-правових актів НБУ та рішень органів управління банку;
3) перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку;
4) аналізує інформацію та відомості про діяльність банку, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку;
5) надає спостережній раді висновки та пропозиції за результатами перевірок;
6) здійснює інші функції, пов'язані з наглядом та контролем за діяльністю банку.
Служба внутрішнього аудиту має право ознайомлення з усією документацією банку та нагляду за діяльністю будь-якого підрозділу банку. її службовці уповноважені вимагати письмові пояснення від окремих посадових осіб банку щодо виявлених у роботі недоліків.
Стратегія кожного банку ґрунтується на таких визначальних засадах:
• якомога дешевше придбати капітал (сплатити найнижчу процентну ставку як за залученими депозитами, так і за міжбанківськими кредитами);
• продати капітал та послуги з рентабельної ставки (отримати якомога вищу процентну ставку за розміщеними коштами);
• знизити ризик втрат шляхом: відбору надійних клієнтів та отримання гарантій; диверсифікації операцій та освоєння різних ринків позичкового капіталу.
Отже, можна виокремити найважливіші види доходів та видатків банківських установ. До першої категорії відносять: проценти, отримані за позичками; проценти та дивіденди за інвестиціями; комісійні збори та інші платежі за послуги. Основні види витрат банку, які мають найбільшу питому вагу: проценти, сплачені за депозитами; заробітна плата, премії та соціальні виплати; податки та загальнообов'язкові збори.
Слід підкреслити, що останнім часом вітчизняні фінансові інститути пропонують практично ідентичний набір послуг. Тому серед шляхів завоювання нових клієнтів банки називають не стільки пропозицію більш вигідних ставок, скільки використання нестандартних маркетингових ходів. Це складне завдання, оскільки на український ринок виходять російські й іноземні банки, маркетингові технології яких більш розвинені. Це стимулює вітчизняних фінансистів вдосконалювати свою стратегію. Не виключено, що в недалекому майбутньому відбудеться укрупнення банківських структур і перерозподіл ринку. Зокрема, серед нових пріоритетів виділяють масовий вихід на роздрібний ринок, більш активний випуск корпоративних облігацій, розширення мережі філій, оскільки, за словами фахівців, істотно збільшивши свої капітали, банки вже створили базу для розвитку напрямів, що дорого коштують.
Проте й досі не сформоване здорове конкурентне банківське середовище у провінції, де спостерігається незначний попит на банківські послуги серед місцевих фізичних та юридичних осіб, що можна пояснити незадовільними умовами для розвитку малого та середнього бізнесу, а також низьким рівнем пропозиції банківських послуг із боку місцевих банків. Тому однією з проблем національної банківської системи, і в першу чергу діяльності комерційних банків, є її нераціональна територіальна структура. Так, якщо в західних державах щільність банківської мережі коливається від 1 до 4—5 банків та їхніх відділень на 10 тис. чоловік (без урахування ощадних і небанківських кредитно-фінансових установ), то в Україні вона становить 1 банк приблизно на 60 тис. чоловік (якщо брати за приклад Київ, який має відносно великий показник).
Отже, комерційні банки — це основна складова кредитної системи держави. У сучасних умовах збільшується потреба в ефективних та стабільних банках, від яких великою мірою залежить відновлення економічного зростання.
– Конец работы –
Эта тема принадлежит разделу:
ІВАНО ФРАНКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА... ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО... Кафедра екологічного трудового...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Поняття, ознаки та компетенція комерційного банку
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов