рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Правові засади банківського кредитування

Правові засади банківського кредитування - раздел Экономика, Банківське право Поняття Та Види Кредиту.Кредитування Є Основним Ви­Дом Актив...

Поняття та види кредиту.Кредитування є основним ви­дом активних операцій комерційних банків, який дає мож­ливість банкам отримувати значні доходи, але водночас супроводжується певними ризиками, що пов'язані із можливістю неповернення позичальниками основного боргу та відсотків за позичками. Тому кредитування характеризує суперечність між дохідністю кредитних операцій, ризика­ми і ліквідністю вкладених у позички коштів. Банк змуше­ний постійно вибирати, що для нього важливіше: забезпе­чення високої ліквідності вкладених у кредити активів чи висока прибутковість. Якщо кредитна політика банку буде спрямована лише на забезпечення високої ліквідності пози­чок, він програє в конкуренції з іншими банками за прибут­ковістю, а якщо пріоритетним буде прагнення до високої прибутковості кредитів, банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством. У зв'язку з цим банки у своїй кредитній діяльності шукають оптимальне співвідношення між рівнями ефективності, ризику й ліквідності.

Банківське кредитування розглядають як кваліфікаційну ознаку банку, що передбачає ліцензування з боку НБУ та є різновидом професійної підприємницької діяльності банку, основним джерелом формування його прибутків.

В основі кредитних операцій як виду господарської діяль­ності комерційних банків має лежати глибоке розуміння економічних, фінансових і правових підвалин бізнесу: кре­дит може бути повернений вчасно тільки якщо забезпече­но його цільову ефективність. Відповідно, комерційні банки мають вживати низку заходів для запобігання виникненню збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові.

Тому основні правові, фінансові та економічні принци­пи кредитування знаходять свій прояв у кредитній політи­ці комерційного банку. Головними елементами ефективно­го управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний конт­роль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

У банківському кредитуванні перетинаються протилежні ін­тереси суб'єктів банківських правовідносин. З одного боку, для банку є вигідним надання найдорожчого та найчастіше короткострокового кредиту. Для позичальника кредит — це вирішення його фінансових проблем, засіб забезпечення ви­робничої діяльності, невідкладних потреб. У зв'язку із цим позичальник готовий нести додаткові витрати у вигляді від­сотку за користування кредитом, але, зрозуміло, відсоток та термін повернення кредиту мають бути реальними, таки­ми, що дають можливість розвивати виробництво, впровад­жувати новітні технології тощо. Тобто позичальник зацікав­лений у найбільш дешевому та довгостроковому кредиті.

Окрім цих суб'єктів у якості суб'єктів кредитних правовід­носин можна розглядати учасників забезпечення кредит­них зобов'язань, якщо такими суб'єктами не є самі по­зичальники. Гарант забезпечення виконання кредитних зобов'язань зацікавлений у тому, щоб позичальник виконав свої зобов'язання в повному обсязі, інакше у разі невиконан­ня умов кредитного договору він набуває самостійні права у зв'язку із реалізацією відповідальності. До опосередкованих суб'єктів кредитних правовідносин слід віднести й осіб, які володіють правами на залучені банком кошти. Такі суб'єкти не є прямими учасниками кредитних відносин, але саме вони зацікавлені зрештою в поверненні вкладених за кредитними операціями коштів до банку, а відповідно, й отриманні. Правовий режим зазначених учасників і досі зали­шається недостатньо розробленим.

Банки несуть обов'язки щодо залучених від юридичних та фізичних осіб коштів, зокрема за договорами депозитних рахунків. У свою чергу, вкладники банку зацікавлені в от­риманні більшого відсотку за своїми вкладами, у наданні більш дорогих кредитів, хоча при цьому не відчувають ри­зику несприятливої кредитної політики банку. Тобто влас­не банки несуть найбільші ризики за кредитними операція­ми, тому що зацікавлені як в отриманні прибутків для своєї підприємницької діяльності, так і в можливості виконання зобов'язань перед вкладниками щодо повернення залуче­них коштів та сплати відсотків.

При проведенні кредитної діяльності банки намагаються цілеспрямовано вибирати майбутніх позичальників і на­давати кошти лише тим із них, хто спроможний платити максимальну процентну ставку за виданою позичкою та повертати її у встановлений договором термін. Банки спря­мовують потік коштів у реальний капітал, в інвестиції, що забезпечує отримання високої віддачі. Тому за умови своє­часного та повного виконання кредитних зобов'язань ця ак­тивна операція банків є однією з найбільш прибуткових.

Відносини, пов'язані з діяльністю банків, становлять син­тез фактичних і юридичних відносин, оскільки банківсь­ке кредитування регламентується нормами права і набуває правової форми. Водночас природа таких відносин не є однорідною. Аналіз юридичних норм, що регламентують сус­пільні відносини в галузі кредиту, засвідчує поєднання ме­тодів публічних та приватних галузей права, застосування як рівності сторін, так і імперативу з боку уповноважених органів.

Економічні та правові основи кредитування закріплено в чинному законодавстві України. Найважливішими законо­давчими актами, що регулюють кредитну діяльність банків, є Цивільний кодекс України, закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку», «Про забезпечен­ня вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», «Про іпо­течне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціяхз нерухомістю». Водночас слід зазначити, що в розвинених країнах кредитування, як правило, є предметом регулювання окремого законодавчого акта.

Банківський кредит— будь-яке зобов'язання банку на­дати певну суму грошей або гарантію, придбати право ви­моги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу в обмін на зобов'язання боржника повернути заборговану суму, а також на зобов'язання сплатити проценти та інші збори цієї суми.

Слід зауважити, що операції, пов'язані з видачею та по­гашенням кредиту, мають назву кредитних або позичкових. Це словосполучення склалося історично й застосовується за традицією. Нерідко говорять про ринок позичкових капі­талів, одними з найбільш активних учасників якого є бан­ки. Водночас слід зазначити, що, хоча договір банківського кредиту й називають іноді договором банківської позички, це не означає, що до кредитних відносин слід застосовува­ти положення безоплатної позички, встановлені ст. 827 ЦК України.

Новий ЦК України сформулював поняття кредитного до­говору і рорзширив поняття позиково-кредитних правовід­носин (наприклад, запроваджено комерційний кредит, но­вація боргу у позикове зобов'язання). Такий підхід краще відображає економічну суть кредиту, хоча не можна гово­рити про тотожність економічного та юридичного розумін­ня кредиту.

Банківські кредити можна класифікувати за різними кри­теріями: строками, предметом кредитування, кредитором (позичальником), цілями, забезпеченістю, методами надан­ня та способами погашення, характером та способом спла­ти відсотків, числом кредиторів тощо.

За строками використання кредити поділяються на: строкові та безстрокові (до вимоги). Вони можуть бути та­кож простроченими або відстроченими. Строкові кредити надає банк на період, зафіксований в угоді з позичальни­ком, вони бувають трьох видів: короткострокові — до 1 року; середньострокові — від 1 до 3 років; довгострокові — понад 3 роки. До безстрокових відносять кредит, видані банком на невизначений строк, – кредити до вимоги. Позичальник має право погасити таку позику найпершу вимогу банку. Якщо банк не вимагатиме повернення, кредит погашають на роз­суд позичальника.

Кредит овердрафт має багатоцільовий короткостроко­вий характер і надається в разі розриву в платіжному обігу клієнта, коли його поточні фінансові потреби перевищують його ресурси.

Залежно від предмета кредит буває товарний та грошо­вий.

Залежно від кредитора (позичальника) кредит може бути банківським, державним, комерційним, кредитом приват­них осіб.

Залежно від цілей використання кредити бувають спожив­чі, промислові, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні й експортні тощо.

За наявністю та характером забезпеченості кредити бу­вають забезпечені, незабезпечені (бланкові). Нзабезпечені (бланкові) позички називають у банківській практиці довір­чими і надають тільки під зобов'язання позичальника пога­сити позику. Крім того, за наявністю забезпечення можна виокремити ломбардний кредит — під заставу цінних папе­рів; вексельний кредит — під забезпечення векселями.

За методами надання розрізняють позики, які надані в разовому порядку, відповідно до відкритої кредитної лінії (ліміту кредитування), гарантовані кредити.

Банки можуть надавати револьверні кредити, що ста­новлять періодично поновнювальні позики, які надають у межах встановленого ліміту заборгованості та строків по­гашення в будь-який час, автоматично, без додаткових уз­годжень між сторонами кредитної угоди.

За характером і способом сплати процентів виокремлю­ють позики з: фіксованою процентною ставкою; плаваю­чою процентною ставкою; сплатою процентів у міру ви­користання позичених коштів (звичайні позики); сплатою процентів одночасно з отриманими позиченими коштами (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів кредити комерційних банків можуть бути надані одним банком, синдиковані (консорціум-ні), паралельні. Найбільш поширені кредити, видані одним банком.

Синдиковані кредити видає банківський консорціум, у якому один із банків виконує роль менеджера, збирає з бан-ків-учасників необхідну для клієнта суму коштів, укладає з ним кредитний договір і видає кредит. Паралельні кредити передбачають участь у їх наданні декількох банків. Кредит одному позичальнику видають різні банки, але на однако­вих погоджених умовах.

Крім вищеназваних існують й інші критерії класифіка­ції банківських кредитів, наприклад за розміром кредиту, за його валютою тощо. Слід розуміти, що наведена класи­фікація є умовною, оскільки на практиці кожний кредит відповідає не одному, а багатьом з представлених критеріїв класифікації.

Принципи банківського кредитування.Принципи кредитування формують кредитний механізму, визнача­ють сам процес кредитування, відображають сутність і зміст кредиту, вимоги об'єктивних економічних законів. Можна говорити, що це позичковий капітал банку у грошовій фор­мі, що передається в тимчасове користування на умовах за­безпеченості, повернення, строковості, платності та цільово­го характеру використання.

У банківській практиці застосування означених принципів пов'язане із труднощами. Наприклад, якщо розглядати та­кий принцип, як строковість (терміновість) кредиту, вини­кають певні проблеми при визначенні строку, за який слід сплачувати відсотки за користування кредитними ресурса­ми. Так, більш-менш зрозуміла ситуація кредитування по­зичальника, який відкрив рахунок у банку, або коли кредит видається готівкою. В цьому разі перебіг строку кредитно­го договору починається або в момент зарахування коштів на рахунок позичальника (поточний, кредитний тощо), або в момент видачі готівкових коштів. Однак певні труднощі виникають при міжбанківському кредитуванні або креди­туванні позичальника, рахунок якого відкритий в іншому банку. Як правило, сьогодні банки відмовляються надава­ти кредити позичальникам, якщо останні не мають рахунку.

Принцип забезпеченості кредитування означає наявність у позичальника юридично оформлених документів, що га­рантують своєчасне повернення кредиту: договору заста­ви, договору-гарантії, договору-поручительства. Формами забезпечення кредитних зобов'язань можуть бути також: переуступка на користь банку контрактів, вимог і рахунків позивачів до третьої особи; договір страхування відповідаль­ності позичальника за непогашення заборгованості за пози­кою; товарні документи; цінні папери; поліси страхування життя; інші грошові вимоги позичальника до третьої особи. Забезпечення зобов'язань за банківськими кредитами в од­ній чи одночасно в декількох формах передбачають сторони кредитної угоди у кредитному договорі.

Принцип повернення кредиту відрізняє кредит від інших економічних категорій. Поверненість є характерною рисою кредиту, його атрибутом і полягає в тому, що позичальник після закінчення строку користування позиченими кошта­ми має своєчасно їх повернути шляхом перерахування від­повідної суми коштів на рахунок кредитної установи, яка на­дала кредит. Це забезпечує відновлення кредитних ресурсів банку як необхідну умову для продовження його статутної діяльності.

Принцип строковості означає, що кредит має бути по­гашений у визначений в кредитному договорі термін. Дотримання цього принципу відкриває кожному позичаль­нику можливість отримати нові банківські кредити, а також дає змогу уникнути сплати банку підвищених відсотків за несвоєчасне погашення суми позики. Якщо позичальник по­рушує строки погашення, банк застосовує до нього штрафні санкції (спочатку у вигляді збільшених відсотків) і може від­мовити в повторній видачі кредиту.

Принцип цільового характеру кредитування передбачає вкладення позичкових коштів у конкретні господарчі про­цеси, на строго визначені цілі. Такі кошти можуть йти лише на операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їхню достатню дохідність, з урахуванням економічної кон'юнктури та ризиків у конкретній галузі національної економіки, тенденцій розвитку ринку. Залежно від цілей розрізняють: кредит для фінансування оборотного капіта­лу; кредит для фінансування основного капіталу; кредит для фінансування торговельно-посередницьких операцій. Крім того, окремо визначають споживчий кредит, якиц надається громадянам на придбання транспортних засобів, побутової техніки тощо.

Принцип платності означає, що позичальник має вне­сти до банку визначену плату за користування кредитом. Витрати позичальника на оплату відсотків за кредит від­носять до складу валових витрат виробництва й обігу, що зменшує суму оподатковуваного прибутку. Розмір відсо­ткової ставки за користування кредитом установа банку встановлює самостійно, залежності від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення й розміру вит­рат на утримання заходу, що кредитується, попиту та про­позиції на кредитному ринку в конкретному регіоні тощо. Розмір відсоткової ставки має бути таким, щоб сума одер­жаних від позичальника відсотків покривала витрати банку на залучення коштів, необхідних для надання кредиту, вит­рати на ведення банківської справи і забезпечувала б одер­жання доходу банку.

Сплата відсотків позичальником здійснюється у строки, визначені кредитним договором. Якщо в договорі встанов­лені умови щоквартальної сплати відсотків, оформляється графік авансованих щомісячних платежів. Суми авансова­них платежів визначаються щоквартально з урахуванням фі­нансових можливостей позичальника та банку. При цьому строк сплати авансованих щомісячних платежів може бути перенесений, але не пізніше строку квартального платежу.

Протягом дії кредитної угоди банк має право змінювати рівень відсоткової ставки за кредит залежно від зміни від­соткової політики органами, до компетенції яких належить вирішення цих питань, попиту та пропозиції на кредитні ресурси.

Сукупне застосування названих принципів кредитування спрямоване на дотримання інтересів всіх суб'єктів кредит­них правовідносин.

Порядок кредитування.Стратегія та тактика комерцій­ного банку у сфері отримання та надання кредитів визнача­ють суть його кредитної політики. З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банку кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з до­держанням встановлених НБУ обов'язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних коштів. Установи комерційного банку можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення й сплати відсотків за користування ним.

Кредитна політика банку становить комплекс заходів, метою яких є підвищення доходності кредитних операцій та зниження кредитних ризиків. Розробляючи кредитну політики, банк має взяти до уваги цілу низку об'єктивних та суб'єктивних чинників, у тому числі макроекономічних, ре­гіональних, галузевих, внутрішньобанківських.

Кредитна політика передбачає такі елементи: визначен­ня цілей, на підставі яких формується кредитний портфель банку (види, строки, розміри і якість забезпечення); опис повноважень підрозділів банку у процесі видачі, ведення та погашенні кредиту; перелік необхідних документів; основ­ні правила прийому, оцінки та реалізації кредитного забез­печення; лімітування операцій щодо кредитування; політи­ку встановлення процентних ставок за кредитами; методики оцінки кредитних заяв; методи діагностики проблемних кредитів, їх аналізу та шляхів подолання труднощів, що ви­никають1.

Багато в чому кредитна політика залежить від ліквід­ності банку. Кредитування здійснюють у декілька етапів, се­ред яких виокремлюють: підготовчий; розгляд кредитного проекту; оформлення кредитної документації; етап вико­ристання кредиту та наступного контролю у процесі креди­тування.

До кредитних правовідносин силою прямої вказівки за­кону (ч. 2 ст. 1054 ЦК України) застосовується більшість норм, що регулюють договір позики (статті 1046—1052 ЦК України). При цьому кредит може існувати як самостійне правовідношення (договір позики або кредитний договір), так і як елемент, що входить до складу іншого правовідно­шення (комерційне кредитування). Деякі фахівці вважають, що кредитний договір — це «комерціалізований консенсуальний різновид договору позики».

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується на­дати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається в письмовій формі, а її недодержання робить договір нікчемним (ст. 1055 ЦК).

Оцінка фінансового стану позичальника. Відповідно до банківської практики, що склалася в національних банківських системах, банки самостійно встановлюють критерії оцінки фінансового стану позичальника. Це вирішується на рівні локальних актів банків - положення про проведення кредит­них операцій, положення про кредитний комітет банку.

Законодавство встановлює перелік локальних актів, наяв­ність яких є обов'язковою умовою діяльності банків у сфері активних операцій. Зокрема, це положення щодо прове­дення активних кредитних операцій та методика оцінки фі­нансового стану позичальника (контрагенту банку), яка є невід'ємною частиною внутрішньобанківського положен­ня про кредитування. У зазначених документах мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їхніх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Правове значення цих актів по­лягає в тому, що до моменту підписання кредитного догово­ру вони є рекомендаціями для позичальника, а після підпи­сання — добровільно прийнятими на себе зобов'язаннями. Потенційному позичальнику є сенс, перш ніж отримати кредит, ознайомитися із правилами кредитування, які виз­начають сукупність прав та обов'язків, встановлюють міру відповідальності та визначають систему контролю, які прак­тикують у зазначеному банку.

Одним із базових нормативно-правових актів, що його використовує банк при визначенні платоспроможності та фінансового стану позичальників, є Положення про поря­док формування та використання резерву для відшкодуван­ня можливих втрат за кредитними операціями банків.

Положення містить ряд економічних показників, які бан­ки зобов'язані вивчити до моменту укладення кредитного договору.

Банк має прагнути, щоб вся інформація, необхідна йому для ухвалення кваліфікованого рішення про видачу креди­ту, була отримана вже на початкових стадіях роботи з потенційним позичальником. Тому від кожного потенційного позичальника слід вимагати надання банку максимально докладних заяв на кредит, оскільки обсяг і якість інформації, що містяться в них, значною мірою характеризувати­муть рівень професіоналізму позичальника та його бажан­ня працювати з цим банком.

Перспективним у цьому розрізі є прийняття парламен­том закону, який регулюватиме правовий статус кредитних бюро та порядок створення кредитних історій позичальни­ків, надання та отримання інформації про них.

Розгляд документів на отримання кредиту.За наяв­ності у кредитного інспектора (або іншого працівника кре­дитного відділу банку) позитивного висновку про кредитну заяву та подані позичальником супроводжувальні документи, співбесіди з ним (за необхідності) відповідна частина комплекту документів надходить до юридичного управлін­ня, відділу забезпечення кредитних операцій, служби еко­номічного захисту КБ з метою проведення комплексного аналізу заявки. Банки самостійно встановлюють термін про­ходження документів через відповідні інстанції, але, як пра­вило, він становить від 5 до 7 днів.

У разі позитивної оцінки кредитний інспектор готує єди­ний висновок про доцільність (недоцільність) видачі кре­диту, його візують відповідні посадові особи, і документи надходять до кредитного комітету КБ. Останній розглядає питання та приймає рішення щодо надання (ненадання) кредиту та його умов. Залежно від положень, закладених у статут КБ, такі рішення може приймати і Правління банку або інший уповноважений орган.

За підсумками прийнятого рішення за умови надан­ня кредиту кредитний інспектор оформлює кредитний та інші договори, що забезпечують кредит, та формує кредит­ну справу. До цієї справи належать: матеріали про надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантій­ні листи, інші документи, що засвідчують наявність забезпе­чення кредиту); фінансово-економічна інформація (бізнес-плани, бухгалтерська звітність, звіти); матеріали про кре­дитоспроможність позичальника (аудиторські висновки, довідки, одержані з інших банків, запити, листи тощо).

Для позичальника відкривають позичковий рахунок. Одночасно з видачею кредиту банк створює резерв для ком­пенсації можливих втрат за позичками. Водночас позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 2 ст. 1056 ЦК).

Слід зауважити, що законодавство містить ряд обмежень щодо суми кредиту. Зокрема, при наданні позичальнику кре­диту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу банку, останній зобов'язаний повідомити НБУ про такий кредит. Жодний із виданих кредитів (у тому числі за сукупністю видів одному клієнтові) не може перевищувати 25% власних кош­тів банку. Загальний розмір виданих кредитів не може пере­вищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Банкам також заборонено: прямо чи непрямо надава­ти кредити для придбання власних цінних паперів; нада­вати кредити будь-якій особі для погашення нею будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбавати активи пов'язаної особи банку; придбавати цінні папе­ри, розміщені чи підписані пов'язаною особою банку; ви­користовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів (можливе лише за дозволом НБУ); встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні, нижчому за собівартість банківських послуг у цьому банку.

Забезпечення кредиту.Правові інститути, які забезпе­чують зобов'язання за кредитним договором, можна поді­лити на три групи:

• неустойка, застава, порука, банківська гарантія;

• договори страхування, які хоча і не є способом забезпе­чення зобов'язання, однак створюють правові гарантії задо­волення інтересів банку в разі неповернення кредиту;

• право безакцептного списання коштів із рахунків борж­ника; купівля-продаж майна із зобов'язанням його зворот­ного викупу (операції РЕПО); договір довірчого управлін­ня майном; зміна осіб у зобов'язанні; уступка прав вимоги (цесія); перевід боргу;

• нетрадиційні способи: припинення зобов'язань шля­хом відступного або пробачення боргу та новації.

На сьогодні частіше застосовують способи, зазначені в першій групі. Вони мають акцесорний (крім банківської гарантії) характер щодо основного зобов’язання. Це положення є актуальним при кредитуванні шляхом відкриття кредитної лінії. При кредитуванні у формі кредитної лінії припинення кредитного договору в майбутньому не припи­няє основного зобов'язання позичальника щодо повернення раніше отриманих кредитних коштів та сплати процентів за користування ними. Таким чином, фактично одночасно із цими зобов'язаннями продовжують діяти і зобов'язання щодо забезпечення, тобто застава.

При укладанні кредитних договорів слід звертати увагу на те, що не все майно можна приймати як спосіб забезпе­чення виконання кредитних договорів. Юридичні особи, які мають загальну компетенцію (правоздатність), можуть ви­користовувати своє майно без будь-яких обмежень. Проте можна виокремити юридичних осіб, компетенція яких об­межена законом або договором, зокрема державні підпри­ємства, казенні підприємства, державні холдингові ком­панії, спеціальні підприємства, бюджетні установи. Такі юридичні особи, як і некомерційні юридичні особи, не за­вжди можуть використовувати своє майно для забезпечен­ня кредитних договорів, особливо за третіх осіб.

На окрему увагу заслуговує можливість виступати сторо­ною в договорі про забезпечення кредиту філії. Для укла­дення договору філія повинна мати відповідні повноважен­ня, визначенні в Положенні про її діяльність, а у директора філії повинна бути довіреність на право укладати договори та інші угоди від імені головного підприємства.

Застава— традиційний спосіб забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Використання заста­ви пов'язано з можливістю банку отримати таке забезпечен­ня, яке дозволить достатньо оперативно отримати задоволення своїх вимог у разі невиконання боржником взятих на себе зобов'язань. Крім того, будь-яка прострочка боржни­ка може в подальшому негативно відбитися на майновому стані самого банку.

В силу застави кредитор заставодатель0 має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). При вирішенні питання про те, яке майно висту­патиме заставою, як правило, не виникає проблем із вико­ристанням квартир, будинків, транспортних засобів тощо. Предметом застави може бути й іпотека. Водночас особли­вий статус серед засобів забезпечення мають цінні папери, паї та частки у статутному капіталі.

Якщо предметом застави є нерухоме майно, та в інших передбачених законом випадках, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Також застава нерухомого май­на підлягає державній реєстрації. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця із внесенням запису до Державного реєстру застав рухомого майна.

У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заста­вою, заставодержатель набуває право звернення стягнен­ня на предмет застави. За його рахунок він має право задо­вольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату про­центів, неустойки, відшкодування збитків, завданих пору­шенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання за­ставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено догово­ром. Цивільний кодекс України містить правила звернення стягнення на предмет застави, його реалізації тощо.

Припинення права застави пов'язане із: припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою; втратою предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; ре­алізацією предмета застави; 4) набуттям заставодержателем права власності на предмет застави (п. 1 ст. 593 ЦК України). У разі припинення права застави внаслідок виконання за­безпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у во­лодінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Проблема із виконанням грошових зобов'язань борж­ника пов'язана також із можливістю виникнення податкової заборгованості, а внаслідок цього і податкової застави. Питання податкової застави регулює Закон України «про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 22 грудня 2000 р. У законі встановлено пріоритет податко­вої застави.

Банківська гарантія. Можливість видачі гаранти бан­ківською установою передбачено Законом «Про банки і бан­ківську діяльність», який визначає цю банківську операцію як надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі (п. 5 ч. 2 ст. 47). Крім того, за банком закріплено пра­во надавати загальну інформацію, що становить банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних для надання кредитів, банківських гарантій.

За гарантією банк, інша фінансова установа, страхова ор­ганізація (гарант) гарантує кредитору (бенефіціару) вико­нання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 560 ЦК України). У разі порушення боржни­ком зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'я­заний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У разі сплати зазначеної суми обов'язок га­ранта перед кредитором припиняється. У свою чергу, га­рант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником (п. 1 ст. 569 ЦК України).

Серед рис, що характеризують банківську гарантію, мож­на назвати:

• односторонній характер зобов'язання за гарантією (од­ностороння угода), що відрізняє її від договору поручитель­ства;

• переважно безумовний характер вимоги кредитора за гарантією, який не передбачає відмови гаранта, заснований на взаємовідносинах основного боржника (принципала) та бенефіціара;

• незалежний від долі забезпечуваного зобов'язання характер гарантії на відміну від акцесорного характеру зобов'язання поручителя;

• наявність або відсутність права регресу у гаранта визначається не нормами ЦКУ, а угодою між гарантом та боржником.

Банківські гарантії можна класифікувати за ступенем забезпечення вимог бенефіціара (відкличні та безвідклич­ні), за підставами реалізації гарантом свого зобов'язання (умовні та безумовні — на першу вимогу), за способом забезпечення платежу гаранта (покриті та непокриті), за способом виставлення гарантії (прямі та контргарантїі), за можливістю передачі прав вимоги, що належать бенефіціару за гарантією (такі, що передаються, та такі, що не передаються).

Слід зауважити, що послуга надання банківської гаран­тії є платною, оскільки гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові (ст. 567 ЦК України). Тому для банку така операція може становити інтерес, особливо коли боржник виконуватиме свої зобов'язання за кредит­ним договором своєчасно і в повному обсязі. Наприклад, з 2004 р. на вітчизняному ринку банківських гарантій бан­ки почали активно боротися за залучення нових клієн­тів — туристичних агенцій, які підпадають під нові умови переліцензування з обов'язковим наданням банківської гарантії.

Загалом банківські гарантії достатньо ефективно забез­печують інтереси кредитора, тому цей спосіб забезпечення виконання кредитного зобов'язання широко застосовують у банківській практиці. У розвинених країнах поступово відбувається заміна забезпечення з поручительства на вида­чу банківських гарантій. В Україні ці способи забезпечення кредитного зобов'язання, хоча і передбачені законом, не от­римали поки широкого розповсюдження. І досі переважає застава.

Контроль за використанням кредитних ресурсів.Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента бан­ку) з урахуванням поточного стану обслуговування пози­чальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, надалі — не рідше одного разу в три місяці, а для банків — не рідше одного разу на місяць. Водночас на законодавчому рівні не визначено межі здійснення такого контролю і права, якими наділений банк при здійсненні зазначених повноважень. Тому досить часто виникають ситуації, коли позичальник не виконує вимоги бунку щодо надання відповідної інформації або допущення ддо фактичних перевірок, мотивуючи це відсутністю відповідних норм, що визначають контрольні повноваження банків, у сфері контролю за цільовим і ефективним вико­ристанням кредитних ресурсів.

Хоча в ЦК зазначено, що в разі порушення позичальни­ком встановленого кредитним договором обов'язку щодо цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичаль­ника за договором (ч. З ст. 1056 ЦК України).

Порядок повернення кредитів.З моменту надання кредиту в позичальника виникає зобов'язання поверну­ти банку суму коштів, яка дорівнює отриманій від нього за кредитним договором. Належне виконання позичальни­ком цього обов'язку полягає в дотриманні ним строку по­вернення боргу, валюти платежу, способу припинення його зобов'язання, визначених кредитним договором.

Дострокове виконання зобов'язання допускається лише коли воно спеціально передбачено законом, іншими право­вими актами або умовами кредитного договору.

Повернення кредиту позичальником—фізичною особою може здійснюватися як в безготівковій формі, шляхом пе­рерахування коштів із рахунку (використовуються платіж­ні доручення), так і готівкою, шляхом внесення відповідної суми в касу банку. Моментом виконання зобов'язання є за­рахування грошової суми, яку було позичено, на банківсь­кий рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України), якщо інше не буде зазначено у кредитному договорі. При поверненні кредиту готівкою зобов'язання слід вважати викона­ним із моменту отримання коштів касиром банку.

Погашення заборгованості за кредитом та сплату відсо­тків здійснюють із рахунку позичальника. При цьому спо­чатку погашаються відсотки за користування кредитом, прострочена заборгованість і лише потім — основна суму кредиту. За неспроможності позичальника сплатити борг останній може стягуватися з гарантів, поручителів.

Відповідальність за кредитним договором.Глава 71 ЦК України, у якій розкриваються поняття та зміст позики й кредиту, не передбачає відповідальності позикодавця в разі відмови в наданні кредиту, передбаченого кредитним договором.

За порушення обов'язку щодо повернення отриманого від банку кредиту позичальник може бути притягнений до відповідальності у формі сплати відсотків за невиконання або неналежне виконання грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 1050 ЦК України). Якщо договір встановлює обов'язок пози­чальника повернути позику частинами (із розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини пози­кодавець має право вимагати дострокового повернення час­тини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

При невиконанні позичальником обов'язків, встановле­них договором позики щодо забезпечення її повернення, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та спла­ти належних процентів (ст. 1052 ЦК України).

Деякі норми, що регулюють відносини відповідальності за невиконання зобов'язань за кредитним договором, містить Положення НБУ «Про кредитування». Водночас на практи­ці кредитні договори можуть передбачати інші наслідки не­своєчасного повернення позичальником банківського кре­диту, наприклад сплату пені або підвищених відсотків за користування кредитом.

Слід зауважити, що після активного кредитування насе­лення, яким комерційні банки займалися протягом всього 2003 р. (особливо в листопаді-грудні), вони стикалися із про­блемами неповернення кредитів у сфері кредитування при­дбання товарів довгострокового користування: побутової техніки, електроніки, меблів, мобільних телефонів. Це не­значні позики, середній розмір яких коливається в рамках $ 100—300. Досить часто їх видавали за експрес-системою, за якою кредит строком на рік можна оформити на місці,не виходячи з магазину, де знаходиться банківський службовець. Така ситуація характерна в першу чергу для банку м. Києва, у тому числі системних.

Кількість неповернених кредитів зросла у великих бан­ків на 10 — 15%, у середніх — на 20 — 25%. При цьому частка проблемних кредитів зростала паралельно зі збільшенням загального обсягу позик, виданих населенню. Хоча системні банки поки вважають, що проблему можна вирішити і що вона не набула загрозливого характеру. З іншого боку, банки розробили та запровадили комплекс заходів, спрямованих на посилення регламентації процедури роботи із розстрочкою. Зокрема, розширено перелік документів, необхідних для отримання кредиту, і запроваджено більш серйозну оцінку фінансового стану позичальника. Крім того, додат­ковою умовою є реєстрація фізичної особи — позичальника в одному районі з банком, у якому він хоче кредитуватися. Одночасно банки підіймають і ставки. За прогнозами, зрос­тання ставок складатиме 2—5% річних. Відповідно, спожив­че кредитування у гривні подожчає на 22—27% річних.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Банківське право

ІВАНО ФРАНКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА... ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО... Кафедра екологічного трудового...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Правові засади банківського кредитування

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Банк і його операції. Правова природа банківської діяльності
Ринкова економіка породжує нові інститути, притаманні ринковим умовам господарювання, та змінює старі, що іс­нували під час державної монополії. Змінюються принци­пи, на яких будуються взаємовіднос

Банківське право: предмет та методи правового регулювання
У юридичній науці триває дискусія щодо визначення міс­ця банківського права у правовій сисгемі, віднесення його до комплексної галузі права або до комплексного правового ін­ституту. Свого часу М. М

Банківські правовідносини
Банківські відносини підпадають під регулювання норм права, тому є правовідносинами. Відповідно, їх можна кваліфікувати та класифікувати, виходячи із загальних стан­дартів правової науки. Слід заув

Банківське законодавство
В умовах побудови ринкової економіки країни континен­тального права створюють цілі комплексні масиви законодавс­тва, що містять норми різних правових галузей (що стосують­ся сфери транспорту, інфор

Джерела банківського права
Аналізуючи законодавчу діяльність та практику впро­вадження прийнятих компетентними органами правових норм, які регулюють банківські відносини, слід зважати на необхідність реалізації принципів, пр

Місце центрального банку в банківській системі
До основних факторів, що мають визначати місце цент­рального банку (і НБУ у тому числі) в економіці держави, слід віднести: а) систему чинних законів; б) взаємозв'язок полі­тики центрального банку

Принципи діяльності Національного банку України
Національний банк організується та функціонує відповід­но до найбільш загальних правових принципів, які прита­манні більшості державних органів. Згідно зі ст. 22 Закону «Про Національний банк Украї

Керівні органи Національного банку України
Прийнятий у 1999 р. Закон України «Про Національний банк України» заклав нові підходи до організаційної струк­тури та правового статусу органів управління центрально­го банку України. Згідно з Конс

Правовий статус територіальних управлінь Національного банку України
Аналізуючи правовий статус філій (територіальних уп­равлінь) Національного банку України, слід зазначити, що вони є найважливішими структурними елементами систе­ми центрального банку. Наявність філ

Функції Національного банку України
Основна функція центрального банку держави полягає у забезпеченні стабільності національної грошової одиниці. В Україні таку норму закріплено в ст. 99 Конституції України та в Законі України «Про Н

Поняття, ознаки та компетенція комерційного банку
Термін «комерційний банк» виник на початку розвит­ку банківської справи, коли банки обслуговували переважно торгівлю (соmmеrсе), товарообмінні операції та платежі, які здійснювали торгівці (звідси

Майно комерційного банку, статутний капітал і порядок його формування
Реформування банківського сектору пов'язане з діями на рівні національної банківської системи, що тягне за собою як закриття або реорганізацію банків (які не можуть викона­ти вимоги НБУ щодо капіта

Правові засади створення та державної реєстрації банків
Порядок створення та державної реєстрації банків ви­значають закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», а також Положення НБУ про порядок створення і державної реє

Правовий статус і порядок відкриття відокремлених структурних підрозділів банків
Чимало банків надають послуги клієнтам через свої струк­турні підрозділи, оскільки територіальна наближеність установи і досі залишається одним із найважливіших кри­теріїв при обранні клієнтом банк

Державна реєстрація банків з іноземним капіталом і представництв іноземних банків в Україні
Аналізуючи доцільність доступу іноземного капіталу на національні ринки банківських послуг, можна дійти виснов­ку про наявність декількох взаємопов'язаних, але водночас протилежних за метою чинникі

Реорганізація та ліквідація банківських установ
Як і будь-яке інше підприємство, банк може прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію. Реорганізація банку здійснюється в загальноприйнятих пра­вових формах шляхом злиття, приєдн

Договір банківського вкладу
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), яка надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові

Договір банківського рахунку
За договором банківського рахунку банк зобов'язується при­ймати та зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (во­лодільцеві рахунку), кошти, що надходять для нього, викону­вати розпорядження

Правові основи захисту банківської таємниці
Принцип дотримання банківської таємниці слід реалізо­вувати через діяльність окремих кредитно-фінансових інс­титутів, у першу чергу комерційних банків. Водночас саме центральний банк може сп

Значення активних операцій для банків
У міжнародній банківській практиці якість активів по­ряд із достатністю капіталу є фундаментальною умовою, що визначає фінансовий стан банку, його благополуччя. Достатність капіталу значною мірою з

Іпотечне кредитування
Одним із важливих завдань національної економічної політики є формування платоспроможного попиту різних верств населення на житловому ринку. Однак житло є до­рогим товаром тривалого користування, і

Банки як учасники ринку цінних паперів
В умовах ринкової економіки цінні папери посідають важливе місце у платіжному обігу кожної держави. Завдяки випуску й обігу цінних паперів забезпечуються інвестицій­ні процеси, пересування коштів у

Порядок здійснення банками операцій з акціями
Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного това­риства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та пра­во н

Порядок здійснення банками операцій з акціями
Акція — це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного това­риства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та пра­во н

Застосування деривативів у банківській діяльності
Деривативи — стандартні документи (похідні цінні папе­ри), що засвідчують право та (або) обов'язок придбати або прода­ти цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а та­кож кошти на пев

Використання векселів у банківській діяльності
Вексель — це цінний папір (борговий документ), який засвід­чує безумовне грошове зобов'язання однієї особи сплатити після настання строку, визначеного у векселі, певну суму коштів влас­никові ве

Використання векселів у банківській діяльності
Вексель — це цінний папір (борговий документ), який засвід­чує безумовне грошове зобов'язання однієї особи сплатити після настання строку, визначеного у векселі, певну суму коштів влас­никові ве

Правове регулювання грошового обігу в Україні
Гроші існують у готівковій формі (формі грошових зна­ків) або в безготівковій (формі записів на рахунках у банках). Грошові знаки випускають у вигляді банкнот і монет, що ма­ють зазначену на них но

Правові засади здійснення безготівкових розрахунків в Україні
Безготівкові розрахунки займають провідне місце в опе­раціях підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та видів діяльності. Близько % припадає на розрахунки за товарними операц

Підстави, порядок списання коштів із рахунку клієнта й арешт коштів на рахунку клієнта
Накладення арешту та звернення стягнення на кошти, що перебувають у банку, є самостійними стадіями обме­ження (а зрештою і припинення) права власника рахунку або вкладника, що передбачені законодав

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основна література Законодавча та нормативна:

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги