Банківське законодавство

В умовах побудови ринкової економіки країни континен­тального права створюють цілі комплексні масиви законодавс­тва, що містять норми різних правових галузей (що стосують­ся сфери транспорту, інформатики, сільського господарства, освіти тощо). Цілком логічно віднести до них і правове регулювання відносин у сфері банківської діяльності.

На банківське законодавство покладено завдання адекват­ного вираження внутрішньої суті банківської системи, ство­рення правових умов для підтримки її стабільності і вод­ночас, закладення механізмів гнучкого реагування на зміну ситуації. Розв'язанню цього складного завдання сприяють кілька основних чинників. З одного боку, це поступова гар­монізація національного законодавства, у першу чергу з єв­ропейським законодавством. З іншого боку, це своєрідність правового регулювання банківських відносин усередині країни, коли імперативне регулювання з боку центрального банку або іншого органу державної влади поєднується з на­данням широкої волі у здійсненні господарської діяльності суб'єктам банківської діяльності.

Банківському законодавству притаманна низка особливих рис. По-перше, йдеться про міжгалузевий характер законо­давства, що регулює банківську діяльність. Не викликає запе­речень той факт, що до складу норм у сфері банківської діяль­ності належать норми як публічного, так і приватного права. Отже, можна говорити про комплексність банківського зако­нодавства. Окремі акти банківського законодавства одночас­но можугь належати і до інших галузей законодавства.

Особливістю банківського законодавства є й значна кіль­кість нормативно-правових актів у сфері банківської діяль­ності, переважно підзаконних. Слід зазначити, що в еко­номічно розвинених країнах (зокрема, Німеччині, США, Великобританії, Франції) налічують до двох десятків законів, які регулюють банківську діяльність. Водночас кількість нор­мативних актів, що їх видають центральні банки або інші уповноважені державні органи, становить кілька сотень. І та­кий підхід має логічне підґрунтя. Зокрема, цілком правиль­ним є те, що на рівні законодавчого регулювання держава не може так швидко реагувати на динамічні зміни у сфері гро­шово-кредитної системи, на відміну від оперативного прий­няття підзаконних нормативних актів уповноваженим орга­ном (як правило, центральним банком).

Саме тому основний масив банківського законодавства в Україні і представлений відомчими актами НБУ, який наді­лений повноваженнями в галузі нормотворчості. У світлі за­значеного можна вказати на таку особливість банківського законодавства, як наявність спеціального правотворчого органу. Але, на жаль, немає єдиного кодифікованого акта у сфері банківської діяльності, на відміну від багатьох інших галузей законодавства.

Банківському законодавству властива системність, яку поряд з іншими характеристиками йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дозволяє в разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному норма­тивно-правовому акту порівняно з іншим. При цьому засто­совуються правила вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Отже, банківське законодавство — це система всіх упорядко­ваних певним чином нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у сфері банківської діяльності. Воно є зовніш­ньою формою банківського права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).

Характеризуючи місце банківського законодавства в сис­темі законодавства України, слід звернути увагу на про­цеси адаптації законодавства України до законодавства Європейського союзу, що відбуваються в межах інтегра­ції України до ЄС. 16 червня 1994 р. в Люксембурзі Україна підписала Угоду про партнерство та співробітництво з Європейськими співтовариствами (Європейським союзом). Ця угода була ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. та набула чинності 1 березня 1998 р. піс­ля ратифікації 15 державами—членами ЄС. Угода містить взаємні зобов'язання, які покликані забезпечити динаміч­ний розвиток двосторонньої торгівлі та інвестицій і закла­дають основу для широкого економічного, фінансового, со­ціального та культурного співробітництва. 25 вересня 1995 р. Україна приєдналася до Статуту Ради Європи 1949 р.

Поряд із цим Україна приєдналася й до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. та протоколів до неї. У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначається, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принци­пами міжнародного права.

Попередні положення, однак, аж ніяк не обмежують пра­во держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, не­обхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Ці норми закладено в Конституції України, зокрема у статтях 41, 42 і 67. У сфері банківської діяльності ці норми застосовують при захисті прав і законних інтересів клієнтів банківських установ, при додержанні банківської таємниці, при здійсненні НБУ та ко­мерційними банками заходів щодо боротьби з відмиванням грошей, набутих незаконним шляхом, при здійсненні процедури банкрутства банківських установ тощо. Відповідно до затвердженої Президентом України Стратегії інтеграції України до ЄС адаптація національного законодавства пере­дбачає реформування правової системи країни та поступо­ве приведення її у відповідність із європейськими стандар­тами. До пріоритетних сфер законодавства, які охоплює процес адаптації, належать ті, від зближення яких залежить зміцнення економічних зв'язків України та держав — членів ЄС і які регулюють відносини, пов'язані з підприємниць­кою діяльністю, захистом конкуренції, банкрутством, захис­том прав інтелектуальної власності, митним регулюванням, транспортом та зв'язком, стандартами і сертифікацією. Отже, банківське законодавство слід розглядати як один із пріоритетних напрямів адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Серед завдань адаптації банківського законодавства України до законодавства ЄС і врахування міжнародних стан­дартів у сфері фінансової та банківської діяльності, зокрема ключових принципів банківського нагляду (ВІЗ), принципів роботи з цінними паперами (Ю5СО), ключових принципів страхової діяльності (ІАГЗ), міжнародних стандартів аудиту (ІРАС), ключових принципів платіжних систем системно­го значення (СР55), рекомендації щодо відмивання грошей, розроблені РАТР. При розробці національного законодавства слід також враховувати стандарти у сфері макроекономічної політики, зокрема Кодекс належної практики щодо прозо­рості монетарної та фінансової політики (ІМР); принципи та керівні положення для ефективних систем вирішення пи­тань неплатоспроможності та захисту прав кредиторів (МВ); принципи корпоративного управління (ОЕСО) тощо.