Етичні та психологічні засади спілкування при підготовці радіопрограм

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Етичні та психологічні засади спілкування при підготовці радіопрограм ДИПЛОМНА РОБОТА студентки V курсу інституту журналістики та телемистецства спеціальність - журналістика Трегуб О.В. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Денисова С.П. Київ - 2005 ЗМІСТ Вступ 3 Розділ I. Історія і розвиток спілкування як суспільного явища 1. Проблеми етики і психології спілкування в історії філософської думки 2. Культура спілкування на території нинішньої України 1. Традиції спілкування в памятках історії та літератури 7 1.2.2. Києво-Могилянська академія - історичний центр культури спілкування 9 1.3. Етика і культура спілкування на сучасному етапі 4. Напрямки вивчення культури і етики спілкування в Україні 14 Розділ II. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії 1. Психологічна природа спілкування 1. Структура спілкування 2. Функції спілкування 18 2.1.3. Емоції як невідємна частина спілкування 19 2.1.4. Соціоніка як наука спілкування 2. Етична природа спілкування 23 Розділ ІІІ. Мистецтво спілкування як запорука успіху у карєрі 26 3.1. Спілкування у журналістиці 1. Власний досвід роботи - підготовка програми Псі-Фокус 26 3.1.2. Підготовка до інтервю, або Квадрат успіху 29 3.1.3. Бесіда з чого почати і чим закінчити? 2. Категорії медіапсихології 39 Висновки 44 Список використаної літератури 48 Додаток 1 магнітний запис дипломної роботи Псі-Фокус Додаток 2 магнітний запис проекту Лямур-Тужур , або кохання під мікроскопом Вступ Актуальність теми полягає в тому, що сучасний український публіцистичний дискурс вимагає вдосконалення знань щодо спілкування у широкому розумінні цього явища, оскільки у процесі спілкування відбувається обмін інформацією, формування суспільної думки, інформаційний вплив. Мета дослідження - теоретично осмислити складові процесу спілкування в їхній трансформації щодо журналістської творчості. Завданнями дипломної роботи є опрацювання наукової літератури з теорії спілкування, узагальнення журналістського досвіду щодо специфіки спілкування у засобах масової комунікації, опис власного досвіду при підготовці радіопередач Псі-Фокус та Лямур-Тужур , або кохання під мікроскопом . Обєкт дослідження - етичні та психологічні засади спілкування при підготовці радіопрограм.

Предметом дослідження виступають теоретичні джерела, присвячені проблемам спілкування, і власні журналістські матеріали, створені у процесі підготовки дипломної роботи Псі-Фокус, програми Лямур-Тужур, або кохання під мікроскопом FM-станція Ваша хвиля ОДТРК Лтава, м. Полтава. Ступінь наукової розробки теми заключається в тому, що, не зважаючи на ранні праці, присвячені проблемі етики і психології спілкування вчення Конфуція, Сократа, Платона, Аристотеля тощо, дослідження мислителів наступних історичних епох Спінози, Гоббса, Локка, Вольтера та ін досі бракує системної інформації щодо визначення структури спілкування у журналістиці. Сучасні науковці, увагу приділяють переважно діловому спілкуванню В.А. Сухарев психологія ділових переговорів , Т.К. Чмут культура спілкування , О.В. Кубрак етика ділового та повсякденного спілкування. Новизна теми полягає, по-перше, в уточненні структури спілкування у журналістиці, по-друге, в описі власного досвіду підготовки радіопередач психологічної тематики для молоді. Теоретичне значення роботи в тому, що вона розвиває теорію комунікації по-перше, уточнює структуру функції спілкування по-друге, поглиблює розуміння сутності спілкування в аспекті соціоніки по-третє, інтерпретує медійні психологічні категорії з позиції комунікативістики.

Практичне значення дипломної роботи характеризується тим, що результати дослідження можна використовувати при підготовці радіопрограм, розповсюдженні існуючого у журналістиці досвіду спілкування відповідно до типології жанрів, розробці методичних рекомендацій для журналістів-початківців. Структура роботи.

Робота складається з трьох розділів. У перший розділ ввійшли матеріали, які розповідають про історію і розвиток спілкування як суспільного явища.

У другому - досліджується спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії. Третій розділ доводить, що мистецтво спілкування є запорукою успіху в карєрі журналіста. Результати дослідження.

Проблеми спілкування як суспільного явища були у центрі уваги людства, починаючи з давніх часів. Історичний центр культури спілкування в Україні - Києво-Могилянська академія. Сучасні напрямки вивчення культури і етики спілкування повязують з діловим спілкуванням, міжособистісними взаєминами тощо. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії на сучасному етапі є предметом дослідження соціоніки як науки спілкування, практичної психології та етики.

З власного досвіду автор роботи може додати, що спілкування в журналістиці має свої особливості, які ґрунтуються на відомому серед майстрів слова правилі під назвою Квадрат Успіху. Ним автор роботи керувалася на практиці, визначаючи мету інтервю, вивчаючи його тему, збираючи відомості про співрозмовника і обмірковуючи техніку бесіди. Розділ І. Історія і розвиток спілкування як суспільного явища 1. Проблеми етики і психології спілкування в історії філософської думки Проблеми етики і психології спілкування завжди цікавили людство. Як зазначається в колективній монографії під редакцією В.Н. Лавриненка Психологія і етика ділового спілкування, морально-психологічні властивості людей, що характеризують їх як суб єктів спілкування, відзначаються вже у висловах древнього китайського мислителя Конфуція і давньогрецьких філософів Сократа, Платона, Аристотеля й інших, а також у висловлюваннях мислителів наступних історичних епох, у тому числі Нового часу, таких, як голландський філософ Спіноза й англійські філософи Гоббс і Локк, а також французькі просвітителі Вольтер, Руссо, Гольбах, Гельвецій та інші 34 . У зазначеній монографії відмічається, що ще Конфуцій 551-479 до н.е. звертав увагу на такі моральні якості людини, що роблять його приємним і корисним у спілкуванні, як почуття обов язку стосовно інших людей, повага до них, особливо до старших за віком, виконання встановлених у суспільстві норм і правил поведінки, що дозволяє підтримувати порядок і гармонію в суспільстві. Давньогрецький філософ Сократ 469-339 до н.е. обґрунтував вчення про норми моралі і моральну свідомість людей як головний фактор їхнього спілкування між собою.

Він вимагав логічного обґрунтування положень етики, а їхнє розуміння розглядав як основну умову морального удосконалювання кожної людини.

Учень Сократа Платон 427-347 до н.е. вважав, що спілкування між людьми повинне будуватися на основі таких чеснот, як справедливість, розважливість, благочестя, дотримання моральних норм. Він звертав увагу на способи ведення бесіди, відбив багато тонкощів діалогів різних співрозмовників, показав залежність спрямованості мислення людей від характеру і змісту їхнього спілкування.

Говорячи про те, що душа міркує і розмовляє сама із собою, Платон по суті справи порушує питання про внутрішню мову людей.

Це одне з важливих питань сучасної психології, у тому числі психології ділового спілкування.

Заслуговують на увагу погляди Платона на усвідомлені і неусвідомлені мотиви поведінки людей, аналіз яких досить актуальний у даний час. На психологічні властивості особистості вказував і Аристотель 384-322 до н.е Він характеризував людські здібності як функції душі, міркував про психологічні риси характеру людини, його розумові асоціації, про доцільний характер його поведінки і діяльності. Як зазначається в цитованій роботі, філософ Нового часу голландець Бенедикт Спіноза 1632-1677 у своїй Етиці підкреслює роль людської індивідуальності, що характеризує насамперед внутрішній світ людини, що виявляється в тих або інших його психологічних станах - афектах.

Такими є, наприклад, любов, радість, співчуття, гнів, ревнощі, ненависть, спонукання до чого-небудь і т.д. Разом з тим Спіноза вказував на причинну обумовленість людської поведінки об єктивною необхідністю, що, однак, не знімає відповідальності з людини за те, що він робить 34 . Усе це також досить актуально й у наші дні. Англійські філософи Томас Гоббс 1588-1679 і Джон Локк 1632-1704 намагалися показати, що суспільна мораль і мораль особистості взаємозалежні і обумовлюються обставинами життя людей і їхніх інтересів. Інтереси людей визначають характер і зміст спілкування між ними писали вони там само. Ці ідеї дістали докладне обґрунтування в роботах французьких просвітителів XVIII в. Поля Анрі Гольбаха 1723-1789 і Клода Адріана Гельвеція 1715-1771 . На обумовленість моралі людей їхнім життєвим досвідом указував Вольтер 1694-1778 , відзначаючи, що критерієм моральності вчинків є їхня корисність для суспільства.

Досить актуальні сьогодні висловлення Жан Жака Руссо 1712-1778 про ролі почуттів і природних інстинктів людини в його поведінці. Це ж можна сказати про вчення німецького філософа Іммануіла Канта 1724-1804 про обов язок як основі моральності і про моральний закон 20 . Багато ідей мислителів минулих епох мають пряме відношення до проблеми міжособистісного спілкування людей, у тому числі їхнього ділового спілкування. Так, одне з фундаментальних положень теорії міжособистісного спілкування вказує, що різного роду психічні стани людей багато в чому визначаються змістом їхньої моральної свідомості і як би укладають його в собі 16 . Тому вивчення дисципліни психології і етики спілкування припускає осмислення з позицій сьогоднішнього дня тієї теоретичної спадщини в галузі психології і етики, що може сприяти більш глибокому розумінню проблем, які мають до неї пряме відношення, і їх більш змістовному аналізу. 1.2. Культура спілкування на території нинішньої України 1.2.1. Традиції спілкування в памятках історії та літератури Традиції спілкування українського етносу найбільш вдало узагальнені в курсі лекцій Етика ділового спілкування. Зокрема, зазначається, що спілкування як процес і продукт життєдіяльності людей має багате минуле, а як результат наукових досліджень - коротку історію. Багато цінного й цікавого про етику та етикет, культуру спілкування та поведінки знаходимо в пам ятках історії й літератури, зокрема в українських джерелах 10 . Одним із перших описав спілкування на території нинішньої України ще у V ст. до н. е. Геродот.

Він розповідав, як наші пращури спілкувалися при світлі вогнища, казали казку, баяли байку 10, с.19 . Цікаві свідчення того, як у далекі часи жили люди, як вони захищали свою землю, як розвивали ремесла і, звичайно, як спілкувалися, дає Велесова книга, або Скрижалі буття українського народу збірка поліських пам яток V-ІХ ст. 10, с.20 . Узагалі слово для людей було вагомою частиною життя, через нього вони доходили згоди й розв язували свої життєві проблеми.

Уже тоді встановилися певні звичаї та традиції, що регулювали життя членів громади.

Повага до старших, взаємодопомога, хоробрість, чесність стали загальноприйнятими нормами моралі. Проте перехід до моральних відносин здійснювався поступово від найпростіших форм моральності групових до вироблення особистістю власних моральних орієнтирів. Дещо пізніше, коли на території Київської Русі відкрилися перші бібліотеки, школи, набуло розвитку мистецтво, тобто закладалася культура слов янських народів, з являються пам ятки, що підтверджують прагнення тодішнього суспільства вплинути на людину, на її думки та почуття, дати їй християнські правила, норми поведінки й спілкування.

Такими найвідомішими пам ятками є твори першого митрополита Київської Русі Іларіона та оратора й мислителя Кирила Туровського.

Один із тогочасних видатних мислителів-гуманістів Василь Великий виклав справжню програму культури й етики спілкування та поведінки, а також правила етикету Будь добрим з другом, ласкавим зі слугою, незлопам ятним до зухвалих, людинолюбним до смиренних, утішай нещасних, відвідуй хворих, зовсім ні до кого не стався презирливо, вітай з приємністю, відповідай зі світлим обличчям, до всіх будь прихильним, доступним, не хвалися сам, не змушуй інших говорити про тебе, приховуй, скільки можеш, свої переваги, а в гріхах сам себе звинувачуй та не чекай звинувачень від інших. Не будь тяжким у виговоріннях, звинувачуй не скоро і не з пристрасним рухом, бо це - ознака зарозумілості, не засуджуй за малозначуще, ніби сам ти суворий праведник 10, с. 20-21 . Мудрі настанови щодо етики та етикету, спілкування й поведінки дав своєму та прийдешнім поколінням Володимир Мономах.

У його Повчанні знаходимо мати душу чисту та непорочну, тіло худе, бесіду лагідну і дотримуватись слова Господнього при старших мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі і молодшими в любові перебувати, без лукавого умислу бесідуючи, а більше вдумуватися, не шаленіти словом, не засуджувати мовою, небагато сміятися, соромитися старших поводитися благочестиво, навчити очима управлінню, язику утриманню, розуму упокорюванню, тілу підкорянню, думці чистоту дотримувати, спонукаючи себе до добрих справ не забувайте того доброго, що ви вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтесь жодної людини не пропустіть, не привітавши її і не подарувавши їй добре слово там само. Володимир Мономах підкреслював, що правильне життя людини досягається її добрими ділами Як бачимо, етика та етикет, культура спілкування, поведінки і мовлення в цих джерелах подаються в єдності. Це саме простежується і в подальших пам ятках історії та культури України. У ті часи чи не найбільший вплив на людину, на її взаємини з іншими, на формування етики та культури спілкування мали центри духовної культури та духовні особи - мислителі. У XVII ст. в Україні, коли вже чітко окреслились ознаки української народності територія, мова, економічна й культурна спільність, психічний склад, з являються і перші центри освіти та культури наприклад, Львівська братська школа та Острозька греко-слов яно-латинська школа. У них викладали граматику, арифметику, астрономію, риторику, діалектику, логіку, мистецтво.

Ці заклади мали не лише освітню мету, а й формували культуру поведінки, мовлення та спілкування учнів. 1.2.2. Києво-Могилянська академія - історичний центр культури спілкування Справжнім центром формування культурної, філософської та психологічної думки й утвердження етики та етикету, культури спілкування в Україні, на думку Т. Чмута, Г. Чайки, М. Лукашевича, І. Осечинської, стала Києво-Могилянська академія 10, 37, 38, 39 . Тут працювали видатні вихователі й мислителі, які зробили певний внесок в теоретичне висвітлення етики спілкування.

Викладачі академії наставляли своїх учнів, що поведінка та культура спілкування кожної людини мають відповідати загальноприйнятим нормам і правилам.

Вони вважали, що людина йде до себе, відштовхуючись від іншого, а від себе йде до іншого, пізнаючи в собі та в іншому все людське єство єдину психологічну структуру, долю, мету 10, с. 21 . Вони висловлювали ідею про те, що шлях до успіху у спілкуванні пролягає через пізнання себе та іншого, через використання етичних норм і правил, що притаманні лише гуманному суспільству.

Серед викладачів Києво-Могилянської академії працював учений, письменник, оратор, громадський діяч Феофан Прокопович.

Він написав Духовний регламент, де критикував князів церкви за їхні зловживання та порушення моральних основ ритуалу.

У курсі лекцій він доводив, як за допомогою етики, мистецтва слова й мистецтва спілкування можна впливати на людей і переконувати їх. Цікавим є розділ Про почуття з його книги Риторика, де йдеться про необхідність застосування етичних правил і норм поведінки в поєднанні з вимогами психології та риторики, розкривається вплив на відносини між людьми таких почуттів, як любов, радість, гнів, сум, страх, обурення та ін. 10, с.22 . Феофан Прокопович залишив нам учення про три стилі монологічного мовлення та спілкування - високий стиль має хвилювати людей, для чого треба використовувати сильні емоції, величаві способи викладу своїх почуттів - квітчастий стиль має приносити насолоду, для чого необхідно вживати красиві способи викладу думки - низький стиль служить для повчання там само. Один з учнів академії, філософ і поет Григорій Сковорода, який увійшов до історії як людинознавець, підготував та прочитав курс християнської доброчинності , який можна назвати християнським етикетом 10, с. 22-23 . Він наголошував, що ритуальні норми та правила приносять користь суспільству та людині тоді, коли вони спираються на доброчесність. Він вважав, що суспільство, де кожен, спілкуючись з іншими, реалізує свої природні обдарування, можна побудувати тільки за допомогою освіти і самопізнання.

Саме цьому мають слугувати, на його погляд, наука й культура.

Для цього, як стверджував Г. Сковорода, головне - пізнати в собі справжню людину. Це принесе щастя, бо корінь нещастя людини - у неправильному пізнанні своїх здібностей.

Отже, самопізнання філософ проголошував як універсальний засіб моральної перебудови світу. Г. Сковорода написав два філософських і водночас психологічних твори Наркис, або пізнай самого себе та Асхань, або пізнай самого себе, де накреслив шляхи становлення культури в Україні через олюднення людини там само. Спілкування було складовою розвитку культури людини й суспільства загалом, а етичні норми та психологічні механізми цьому сприяли. 1.3. Етика і культура спілкування на сучасному етапі Комплексним вивченням процесу спілкування до початку XX ст. наука не займалася, розглядалися і досліджувалися лише окремі складові цього феномена.

Проте на початку XX ст. до цих проблем починають звертатися вітчизняні та зарубіжні вчені. Багатовимірну стимулюючу роль спілкування в житті людини належним чином почали усвідомлювати вчені різних галузей наук - теоретики та спеціалісти-практики. Популярними стали поради американського спеціаліста Д. Карнегі про те, як поліпшувати спілкування та завойовувати собі друзів. Ці рекомендації мають не наукову, а переважно практичну цінність 15 . Вони стосуються технології спілкування і не розкривають його етичної та психологічної структури й закономірностей.

Водночас вони певною мірою допомагають діловим людям і всім, кого хвилює процес спілкування, хто відчуває у цьому труднощі. До спілкування як наукової проблеми активно підійшли спеціалісти з етики, психології, філософії та інших галузей науки у 20-30-ті роки минулого століття. У їхніх працях зазначалося, що моральні цінності та норми формуються під впливом вищих, зокрема релігійних, цінностей або відповідають традиціям, звичаям і ритуалам свого суспільства. На Заході у 30-ті роки зародилася школа людських відносин , її прибічники, розроблюючи складні економічні, фінансові питання, почали звертатися до етики, психології та соціології - наук про людську поведінку. На жаль, у радянській теорії й практиці нічого, крім жорсткого опору підступам буржуазної ідеології в галузі становлення людських відносин, не було напрацьовано, а намагання деяких провідних учених апелювати до істини, до розуму призвели до розгрому соціології та недооцінювання психології в нашому суспільстві, що завдало чималої шкоди 29, с.35-36 . Після 30-х років інтерес до проблем спілкування дещо зменшився.

Однак за останні десятиріччя вони знову притягли до себе увагу.

Завдяки інтеграції економіки, зростанню політичної залежності одних народів від інших, розвитку засобів комунікації посилюється загальнолюдське начало в моралі. Добро, честь, обов язок, провина, сором тощо - слова, які є в мовах усіх народів. Перед загрозою загальнолюдського знищення людина стала більше відчувати себе абсолютною цінністю. Це зумовило розвиток наук про людину, про її відносини з іншими.

Зокрема, проблеми спілкування перетворилися на логічний центр усієї системи психологічної проблематики, що було пов язано також з розвитком соціальної психології, посиленням її впливу на інші психологічні дисципліни 10, с.24-25 . З розвитком капіталізму відношення між етичними нормами та практичною діяльністю людей поступово змінюються.

Якщо на перших етапах зародження виробничих відносин до своєї професійної діяльності люди ставилися відповідно до прийнятих етичних норм відповідальності, обов язку, чесності , то з розвитком ринкових відносин виникають ножиці між етичними нормами та поведінкою людей на виробництві, між обов язком людини та її ставленням до діла. А це позначилося також на культурі поведінки та спілкування там само. Останні роки характеризуються появою низки праць, де спілкування розглядається з різних точок зору. Нерідко в них по-різному розкривається зміст основних характеристик феномена спілкування, іноді неоднозначно трактуються категорії. Спілкування тепер вивчають у взаємозв язку з різними видами діяльності. У дослідженнях як вітчизняних, так і зарубіжних учених найбільш детально описано ділове, зокрема педагогічне, спілкування.

Спрямованість цих досліджень практична - досягти ефективності у професійній діяльності. Несподіваним для багатьох відкриттям організаційної культури як важливого інструмента управління господарством ознаменувалися 80-ті роки 10, с. 25 . Багато зарубіжних теоретиків назвали культуру, і передусім культуру спілкування, важливою складовою в боротьбі за успіх у бізнесі. Відомий американський спеціаліст у галузі управління Лі Якокка в монографії Кар єра менеджера зазначає, що психологія була для нього найціннішою з усіх університетських дисциплін 23, с.48-49, 78-79 . Працюючи у сфері управління, він у спілкуванні з різними людьми частіше використовував знання з психології та етики, особливо етики спілкування, аніж інженерні та економічні знання.

Спілкування він вважає найкращим способом спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети. У різні часи підходи до вивчення спілкування були не однаковими.

Якщо, наприклад, у психології в 20-60-ті роки його досліджували в контексті масових процесів, а потім - в онтогенезі, у взаємозв язку з мовленням і вищими психічними функціями, то наприкінці 60-х - на початку 70-х років наука вивчала, як змінюється поведінка людей в різних ситуаціях безпосереднього спілкування, аналізувала різні засоби, зокрема невербальні характеристики та їхнє значення для сприймання однієї людини іншою, розглядала прикладні аспекти спілкування як цілеспрямований вплив 9 . Розвиток виробничих відносин стимулював учених і практиків до вивчення спілкування у зв язку із становленням і розвитком особистості. Саме на цьому шляху плідно об єдналися позиції етиків і психологів. У науці відбувся так званий комунікативний поворот. Суть його - у переході від суб єкта, який віддає перевагу монологові, до суб єкта, котрий прагне діалогу у спілкуванні та взаємодії з іншими людьми.

Основну увагу зосереджували на засобах комунікації, особливостях контакту, комунікативних діях, видах взаємодії, зокрема, у конфліктних ситуаціях і під час переговорів. Іншими словами, у процесі цих досліджень частіше вивчали питання, як спілкуються та взаємодіють суб єкти, а не те, з приводу чого вони спілкуються.

У різних концептуальних системах біхевіоризм, гештальтпсихологія, неофрейдизм спілкування аналізували за допомогою основних положень цих систем.

А тому складові спілкування часто вивчали окремо або обмін інформацією, або взаємодія, або процес сприймання одне одного.

Так само нерідко етика і психологія спілкування досліджуються окремо, хоча в діловому житті вони проявляються в єдності. 1.4. Напрямки вивчення культури і етики спілкування в Україні З розширенням мережі наукових центрів в Україні збільшилась кількість науковців і підвищилась їхня кваліфікація, розширився фронт досліджень у галузі спілкування.

Так, зокрема, дослідник Сердюк О.П. вивчає основи управління комунікативним процесом 35 , Чмут Т.К. багато уваги приділяє культурі спілкування 10, 37, 38, 39 . За останні десятиріччя було зроблено помітний крок уперед у науковому осмисленні цього процесу, а також проведено дослідження, які допомогли вченим поглибити наукове розуміння феномена спілкування загалом і різних його аспектів зокрема.

Спілкування розглядається як система, а отже, його вивчення має системний характер.

Можна виокремити два напрямки його вивчення - теоретичні дослідження спілкування - практичне навчання формам і методам підвищення рівня культури спілкування 37 . Учені не залишають поза увагою вивчення етичних і психологічних компонентів спілкування, їх впливу на розвиток психіки й формування особистості, труднощів, що заважають людям розуміти одне одного, діяти спільно і т. ін. Досліджується вплив прийнятих у суспільстві моральних норм і правил на спілкування та поведінку людей.

Вивчаються засоби спілкування, способи впливу людей як під час спільної діяльності, так і в міжособистісних взаєминах, особливості монологічного й діалогічного спілкування.

Українські вчені-етики Г.Л. Чайка, О.М. Корніяка також вивчають спілкування та його етичні норми 18, 37 . Вони зазначають, що різноманітний світ людських відносин є сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому аспекті, в якому він розкривається як спілкування, тобто як міжсуб єктна взаємодія між людьми. Спілкування через це є справжньою цариною людської моральності. У середині 70-х років з являються перші праці з проблеми ділового спілкування в Україні. Цей феномен виокремлюється й формалізується як наукова категорія, описуються типи та стилі спілкування, особливості оптимального спілкування.

У науковій літературі зазначається, що спілкування сприяє створенню умов для розвитку мотивації тих, хто займається професійною діяльністю, надає їй творчого характеру, розвиває особистості суб єктів спілкування, попереджує виникнення психологічних бар єрів. Певний внесок у вивчення проблеми ділового спілкування зробили спеціалісти з менеджменту.

Процес комунікації вони описують як засіб підвищення ефективності управління, виділяють бар єри в діловому та міжособистісному спілкуванні й пропонують способи і засоби їх подолання.

Термін культура спілкування вперше з явився в наукових працях у 80-ті роки. Загальноприйнятого визначення цього поняття немає ще й досі. Схарактеризовано лише окремі види культури спілкування, описано культуру професійного, зокрема педагогічного, спілкування, виокремлено компоненти цього феномена там само. Розвиток гуманістичної психології та гуманістичної етики на Заході сприяв гуманістичному осмисленню спілкування.

У нашій країні на той час підходи до спілкування, як зазначалося, були класове зорієнтовані, стереотипізовані, мали формальний і конформний характер.

Останнім часом ідеї гуманістичної етики та психології почали поширюватись і в Україні. Розділ ІІ. Спілкування як основа життєдіяльності людей та їхньої взаємодії 2.1. Психологічна природа спілкування Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає у обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.

Субєктами спілкування є живі істоти, люди. Загалом, спілкування характерне для будь-яких живих істот, але тільки на людському рівні процес спілкування стає усвідомленим, повязаним вербальними і невербальними діями 26, с. 9-10 . Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство й керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин 26, с. 15-17 . Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так - комунікація, приймання і передання інформації - взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями - сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого 10, с. 9-10 . Отже, спілкування - це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо . Іншими словами, спілкування - це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату 10, с. 19 . Без спілкування неможливе існування людського суспільства.

Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування й безвихідь. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим там само . 2.1.1. Структура спілкування Психологічна природа спілкування надто складна.

Людині важко бути щасливою, успішно працювати, самовдосконалюватися, самостверджуватися не контактуючи з іншими.

Спілкування, на думку вчених, є однією з нагальних потреб людини, яка живе в суспільстві. Воно потрібне їй для взаємодії з іншими людьми, для впорядкування взаємовідносин з ними, для самоствердження в суспільстві. Більшість психологів, наприклад, називають таку потребу комунікативною і вважають, що вона проявляється через прагнення людини до розуміння її іншими.

Потреба у спілкуванні виникає в перші місяці життя дитини, а на третьому році в неї вже виразно проглядає бажання спілкуватися з іншими.

У перші сім років у дітей чітко проявляється потреба в доброзичливій увазі, у повазі до них з боку дорослих та у взаєморозумінні та співчуванні. Ця потреба, як правило, залишається у людини найважливішою на все життя. Потім її потреби розвиваються, відбувається перехід від простих форм потреб в емоційному контакті до складніших - у співпраці, інтимно-особистісному, діловому спілкуванні та ін. У подальшому зазначені потреби розглядаються як один складний психологічний механізм, де різні його компоненти виконують певні функції. Ураховуючи складність природи спілкування, важливо розібратись у його структурі. Завдяки дослідженням учених виокремлено три взаємопов язаних сторони спілкування - комунікативну - обмін інформацією між індивідами та її уточнення, розвиток - інтерактивну - організація взаємодії суб єктів, які спілкуються, тобто обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при побудові спільної стратегії взаємодії - перцептивну - процес взаємного сприймання й розуміння співрозмовників, пізнання ними одне одного 10, с. 45-46 . У деяких дослідженнях структура спілкування розглядається, виходячи з трьох рівнів аналізу макро мезо- і мікрорівні . На першому з них спілкування індивіда з людьми аналізується в інтервалах, рівних тривалості його життя.

На мезорівні вивчаються окремі форми спілкування бесіда, гра, колективне обговорення та ін. І, нарешті, на мікрорівні - одиницями аналізу виступають взаємопов язані дії суб єктів спілкування запитання - відповіді , повідомлення інформації - ставлення до неї , спонукання до дії - дія та ін там само . 2.1.2. Функції спілкування Функції спілкування дуже різноманітні. Існують різні підходи до їх класифікації. Так, за однією з них виокремлюють три основних класи таких функцій інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та афективно-комунікативний 26, с. 77-78 . Перший із них охоплює все, що є передаванням і прийманням інформації у психологічному розумінні цих слів. Ідеться не лише про готову інформацію, а й про таку, що формується, розвивається. Психологи кажуть не просто про її передавання, а про передавання та приймання значень.

Спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб єктів та їхньої спільної діяльності. З цим класом функцій пов язані також способи впливу людей одне на одного переконання, навіювання, наслідування та ін. Це регулятивно-комунікативна функція. Афективно-комунікативні функції належать до емоційної сфери людини.

Річ у тім, що розмаїття людських емоцій виникає й проявляється під час спілкування.

Усі функції спілкування спостерігаються в житті й проявляються, як правило, в єдності, доповнюючи одна одну. 2.1.3. Емоції як невідємна частина спілкування Зупинимося більш докладно на емоційному забарвленні процесу спілкування.

Чому з деякими людьми нам більш приємно спілкуватись, деяким ми виражаємо симпатію, а деяких ненавидимо чи відчуваємо відразу? Відповіддю є емоції. Кожного дня, стикаючись з різними речами, ми реагуємо на них радісно, сумно, позитивно чи негативно.

Кожна подія викликає у нас певні почуття.

Під час комунікації кожна людина повинна навчитись виражати доречно свої емоції та почуття, зважаючи на ставлення інших та ситуацію, а також розпізнавати почуття інших людей, давати їм можливість виразити себе та допомагати в прояві почуттів 5 . Такі навички є дуже складним завданням, навчитися якому дуже важко, але потрібно, оскільки вдале спілкування, успішне досягнення своїх цілей та позитивне ставлення до нас інших осіб залежить саме від цього.

Комунікаційний процес насправді є дуже складною взаємодією, яка викликає у нас, учасників бесіди, певні реакції на тему комунікації чи нашого комунікатора.

Процес комунікації містить вісім складових комунікаторів особи, між якими відбувається комунікація, цілі комунікації, відносини, які підпорядковані певним правилам, двосторонній вплив, вербальні та невербальні повідомлення, канали комунікації, контекст та результат 29, с. 28 . Варто зазначити, що спілкування передбачає, окрім висловлення повідомлення, і зворотній звязок.

Відбувається двостороння взаємодія. Двосторонній вплив означає, що кожна особа під час комунікації перебуває під впливом інших та одночасно здійснює на них вплив сама. Протягом спілкування кожний учасник на своєму обличчі чи тілом виражає інформацію стосовно свого ставлення до повідомлення.

Здатність спілкуватись - це здатність діяти відповідно до специфіки ситуації чи умов спілкування. Ця здатність обєднує набір навичок спілкування, які можна дослідити, вдосконалити на практиці та розвинути. Бути хорошим слухачем є одним з шляхів допомогти іншим почувати себе комфортно при обговоренні їхніх почуттів, особливо, коли поділитися цими почуттями для людини ризиковано або дуже важко через емоційні переживання.

Описання власних почуттів у доречній ситуації також може заохотити інших поділитися своїми почуттями з вами. Компетентні комунікатори вміють розпізнавати як свої емоції, так і емоції інших людей. Вони розуміють, що деякі ситуації вимагають відкритого вираження почуттів, а інші - ні. Більшість взаємовідносин між людьми перетворюються на поверховий обмін привітаннями.

Проте, компетентні комунікатори, зазвичай, використовують три навички вираження особистих почуттів, розпізнавання почуттів інших, заохочення інших до вираження почуттів за допомогою розкриття своїх емоцій та вираження співпереживання. Емоції є дуже важливою, невідємною частиною будь-якого спілкування. Вони визначають нашу поведінку ставлення інших людей до нас. Всі взаємодії в суспільстві супроводжуються вираженням емоцій. Вираження може бути прямим чи непрямим, в залежності від ситуації, в якій відбувається спілкування, та попередніх стосунків між комунікаторами.

Вираження поділяється на три складові вираження власних емоцій, розпізнавання почуттів інших та заохочення інших до вираження емоцій. У свою чергу заохочення до вираження емоцій має дві підкатегорії. Ними є розкриття власних почуттів та співпереживання. Варто зазначити, що емоційна складова спілкування є дуже важливою частиною цього процесу.

Вмінню виражати емоції та розуміти почуття інших важко навчитись, але потрібно для того, щоб ми могли знайти шлях до серця кожної людини та щоб нас вважали дійсно вмілим комунікатором. 2.1.4. Соціоніка як наука спілкування. Соціоніка - це галузь практичної психології. Якщо вимірювати її вік у масштабі Вічності, то наука ця ще дуже і дуже молода. І в той же час вона вже досить виразно заявила про себе і з кожним роком здобуває усе більшу популярність. Її основи були закладені в працях австрійського психолога Карла Густава Юнга учня Зиґмунда Фрейда, а пізніше, у 60-х роках, принципи нової науки почала розробляти литовська дослідниця Аушра Аугустінавічюте 16 . У чому ж відмінність соціоніки від інших напрямків практичної психології? Її особливість у тому, що вона розповідає нам про нас самих докладно і конкретно, уникаючи давати занадто загальні рекомендації. Напевно, кожний з нас помічав, читаючи книги по практичній психології, що їхні поради, може, і гарні, та не завжди підходять саме нам. Виникає закономірне питання чому? Порада неправильна або справа в чомусь іншому? Соціоніка допомагає кожному зрозуміти свої слабкі і сильні сторони, позбавляє численних комплексів і вчить, як грамотно будувати свою особистість і адекватно вирішувати проблеми, що постають саме перед нами. Не може психологія також дати відповідь на інше питання у чому причина взаємної приязні або ворожості, що відчувають один до одного окремі люди, і як її перебороти? Але ж існує ще величезна гама взаємин, що лежать між двома цими крайніми станами, і саме завдяки соціоніці, про них теж можна говорити цілком виразно. Чи існує спосіб дізнатися, хто для тебе краща пара і на кому в кінцевому рахунку зупинити свій вибір, коли приймаєш рішення повязати своє життя з іншою людиною? Чи можна уникнути сварок у родині, навчитися миритися з оточуючими? Як обійтися без конфліктів у колективі і поліпшити ефективність його роботи? На всі ці і багато інших запитань може відповісти соціоніка. Згідно цієї науки існує шістнадцять базових типів особистості. В умілих руках соціоніка це є досить ефективним інструментом, що допомагає людині зрозуміти, у чому ж заключаються особливості її типу особистості або соціотипу, що відрізняє її від безлічі інших людей, які належать до інших п ятнадцяти типів. Це і справді досить серйозне питання, з якого починається диференційований підхід до особистості людини. Визначивши свій тип, можна одержати без практикуючого консультанта-соціоніка саме ті рекомендації, що підходять для вас, для вашого типу особистості, а не для когось іншого.

У цьому і є запорука успіху, коли виникає необхідність скорегувати поведінку людини, допомогти їй налагодити стосунки з іншими людьми.

Формування особистості кожної окремої людини відбувається під впливом безлічі унікальних умов. Народжені діти відрізняються між собою тільки певним темпераментом - генетично вони успадкували від своїх батьків визначений набір нахилів і здібностей.

Кожна маленька людина росте в зовсім особливих, не схожих на інші, умовах життя даної конкретної родини.

На його розвиток впливають не тільки матеріальні умови, але і та духовна атмосфера, що характерна для кожної родини і не повторюється ні в якій іншій. Важливо і те, які соціотипи його матері, батька, рідних і близьких, тому що, згідно соціоніки, між людьми можуть установлюватися максимально сприятливі, просто комфортні, некомфортні, а також максимально несприятливі стосунки, що, безумовно, впливає на характер дитини.

У міру того як дитина дорослішає, вона випробовує на собі вплив з боку однолітків і дорослого оточення, до якого можуть відноситися вчителі, друзі батьків, батьки друзів і так далі. На кожного з нас впливає естетика книги, фільми, спектаклі , філософські, релігійні й інші джерела гуманітарної інформації, і це теж робить усіх нас неповторними й унікальними. І найголовніше - самовиховання, добір тих принципів, якими ми збираємося керуватися в житті. Спираючись на них, ми будуємо свій життєвий шлях і налагоджуємо спілкування з іншими людьми. 2.2. Етична природа спілкування Уже в ранньому віці в дитині закладаються основи її культури, зокрема культури поведінки та спілкування. Маючи такий базис, людина протягом свого життя прагне підвищувати свою культуру.

До цього її стимулює бажання постійно відкривати для себе щось нове в навколишньому світі з тим, щоб адекватно в ньому орієнтуватися.

Базис особистісної культури відповідає загальнолюдським духовним цінностям, які непідвласні часові й є надбанням усіх людей, бо створені протягом усієї історії людства.

Тому те, що ми називаємо культурою, є людяність світу, зашифрована в усьому багатстві цінностей, норм, традицій, звичаїв тощо. І саме це нагромаджене людством багатство кожна окрема людина може й хоче зробити своїм надбанням.

Культура, до якої людина долучається з дитинства, багатогранна. Це художня культура, культура життєвого самовизначення, економічна культура, культура праці, культура політична та правова, інтелектуальна та моральна, екологічна та фізична, культура спілкування та сімейних взаємин. Аналіз свідчить, що саме культура спілкування тісно переплітається з усіма іншими компонентами, а культура психічної діяльності безпосередньо пов язана з культурою життя особистості загалом.

Чим вища у людини загальна культура, тим вища моральна та психологічна культура її спілкування. Чим менше людина взяла для себе від загальнолюдської культури, тим менше в неї розвинута мотивація до гуманних, доброзичливих взаємин з іншими, тим менше вона користується загальноприйнятими нормами поведінки і тим менше готова до підвищення своєї культури загалом.

Важливою складовою загальнолюдської культури є моральна культура, яка відіграє значну роль в життєдіяльності людини. Розкриваючись у реальних діях і вчинках людей, у яких втілюються їхні прагнення, цілі, внутрішні потреби та інтереси, моральна культура облагороджує особистість, є стимулом, внутрішнім регулятором значущої діяльності людини, матеріальною силою, чинником загальнолюдського прогресу.

З одного боку, моральна культура відбиває моральний аспект цінність культури, з іншого - є культурою в моралі 10, с. 71-72 . Ці два аспекти виступають в єдності. Моральна культура є загальнолюдською моральною цінністю, тому що її вимоги мають спільне й необхідне для людства значення. Культура спілкування має не тільки внутрішню моральну, психологічну, а й зовнішню сторону - етикет, норми якого досить значущі в моральному плані. Людина, спілкуючись відповідно до загальноприйнятих норм і правил, демонструє свою готовність зважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе. Етикет - це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків ставлення до інших людей, форми звертання, поведінку, манери тощо там само. Етикет містить вимоги, які набувають характеру більш-менш регламентованого церемоніалу і для дотримання яких особливе значення має певна форма поведінки. Етикет, як правило, відбиває певні моральні принципи, притаманні суспільству, й певною мірою стає ритуалом.

Водночас етикет має суто зовнішню, часом відірвану від морального змісту форму, яка має суворо канонізований характер.

Він визначається системою детально розроблених правил чемності, чітко класифікує правила поведінки з представниками різних класів і прошарків, з посадовими особами відповідно до їхнього рангу, а також правила поведінки в певних місцях. Якщо за суворим дотриманням правил етикету криється недоброзичливе ставлення до інших, то він стає формою лицемірства 21, с. 19-20, 97 . Гідна поведінка людини цінувалася ще в античному суспільстві. Однак греки вважали, що людина може поводитися добре лише тоді, коли вона має певні моральні якості, гармонію духу та тіла за Платоном, зовнішнього та внутрішнього 10, с. 73 . Зовнішня поведінка людини, що відповідає нормам етикету та правилам доброго тону, тільки тоді набуває особистісного смислу, якщо в основі її лежать моральні мотиви.

Пристойна поведінка - результат осмисленого ставлення до власних вчинків, відповідальності за їх наслідки. Не випадково, видатні гуманісти минулого про етикет говорили так Хороші манери складаються з дрібних самопожертв Р. Емерсон Поведінка - це дзеркало, в якому кожен показує свій образ Й В. Гете Спілкуючись з людьми, думай не про свою користь, а про користь того, з ким спілкуєшся, і не про те, як ти будеш судити про нього, а як він буде судити про тебе Л. Толстой У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється весь наш характер дурень і входить і виходить, і сідає і встає з місця, і мовчить і посувається інакше, аніж розумна людина Ж. де Лабрюйєр 14 . Отже, етична природа спілкування полягає у - вмінні поводитися культурно, мати добру вимову - вмінні аналізувати вчинки інших людей, поважати їх - таких правилах і нормах поведінки партнерів, які сприяють розвиткові співпраці - бажанні бути культурним і приємним співрозмовником та ін. Розділ ІІІ. Мистецтво спілкування як запорука успіху у карєрі 3.1. Спілкування у журналістиці 3.1.1. Власний досвід роботи - підготовка програми Псі-Фокус Перші кроки у радіожурналістиці автор роботи зробила взимку 2001-го року. Все почалося з ведення ефіру, звикання до мікрофону, відпрацьовування дикції, ставлення голосу, відчуття часу і невидимої аудиторії. Додавання інтерактивної частини у робочі зміни дало змогу швидко адаптуватися у режимі реального часу і призвичаїтися до раптових, часом нестандартних ситуацій в прямому ефірі. З 2003-го року на FM-станції Ваша хвиля ОДТРК Лтава, що у м. Полтава де працює автор роботи, розпочався проект Молодіжний радіожурнал. Програма для молоді, що виходить в ефір щотижня з повтором і складається з кількох рубрик, обєднаних однією темою. Тривалість ефірного часу - 45 хвилин.

У радіожурналі задіяні всі ведучі згаданої FM-станції. Це колективний проект, де кожний журналіст розкриває той аспект, який його цікавить, звісно, керуючись провідною темою Молодіжного радіожурналу щотижня тема нова, зважаючи на червоні дати або завдання редакції . Наприклад, існує постійна рубрика Молодіжний патронташ молодіжні новини , Народна трибуна бліц-опитування на вулицях міста з даної теми , є Молодий дух спорт , Гість студії запрошується людина, яка так чи інакше стосується, знову ж таки, тієї теми, що висвітлюється. Рубрика автора роботи розкриває психологічний аспект проблеми, що піднімається в радіожурналі, і має назву Псі-Фокус. Зазвичай, це консультація спеціаліста - психолога і конкретні поради.

Мінімальний час в ефірі - 4-5 хвилин. Автор роботи розробила більш докладний, розширений варіант психологічної програми, де розглядаються інші, відмінні від радіожурнальних психологічні проблеми молоді і не тільки Див. Додаток 1 . Окрім консультації спеціаліста вона включила у програму думку з даної проблеми пересічного громадянина, а також цікаві історичні факти і гумористичну частину.

Загальна тривалість - приблизно 10 хвилин. До того ж, автор роботи розробила власний проект, в якому чітко досліджується одна тема - кохання.

В художньому оформленні представлена консультація психолога на ту чи іншу проблему.

Назва проекту - Лямур-Тужур, або кохання під мікроскопом Див. Додаток 2 . В майбутньому автор роботи планує працювати над інтерактивним варіантом психологічної програми.

Наприклад, раз на місяць у визначений час збирати прихильників душевної науки у прямому ефірі разом з психологом, який би в реальному часі давав відповіді на питання слухачів. Надзвичайно важлива психологічна підготовка до інтервю не тільки власна, але й співрозмовника.

Хоча гості і психологи, та інколи без допомоги автора роботи їм важко позбутися хвилювання, зібрати до купи всі потрібні думки.

Легше, коли бесіда попередньо записується є шанс всі хвилювання підчистити. Але прямий ефір не терпітиме легковажного ставлення до нього. Автор роботи була свідком однієї програми на радіо, що відбувалася в прямому ефірі і мала на меті дослідження якоїсь серйозної медичної проблеми учасником програми був поважний лікар, жінка. Говорила вона розважливо і повчально, старанно відповідала на запитання слухачів, а на останній хвилині, коли ведуча звернулася з проханням побажати чогось всім слухачам, розгубилася і сказала невпевнено Спасибо вам всем! Потім оговталася і, закриваючи обличчя руками, ніби сама до себе промовила О, Господи, что я сказала Остання репліка змусила остаточно зніяковіти ведучу і розчаровано завершити прямий ефір. Словом, завжди треба найпопулярнішим чином розповідати, особливо новачкам, що то за червоний вогник вгорі, і як при ньому себе поводити. Інколи на це витрачається більше часу, ніж на саме інтервю.

Перед черговим інтервю з психологом, автор роботи особисто вивчає тему бесіди. Передусім, за допомогою Internet, але також користується книжками з психології, статтями тощо. До того ж, це є необхідним етапом перед формулюванням запитань.

Обговорення теми відбувається також і зі звичайними перехожими, тому автор роботи мусить дати оцінку своєму співрозмовнику у першому випадку, спеціаліст-психолог може дати вичерпні відповіді, навіть поради щодо теми передачі, до того ж є можливість заздалегідь домовитися про зустріч з ним, а от у ситуації з перехожими, час вивчення співрозмовника, як і сама розмова мінімальні . При підготовці радіопрограм, перед тим як спілкуватися з тим або іншим її учасником важливе значення має етап попереднього обмірковування техніки бесіди, підготовка запитань.

Наступний і завершальний етап спілкування при підготовці радіопрограм починається після вимкнення мікрофону.

Незалежно від того вдало пройшло інтервю чи ні, завжди потрібно дати час співрозмовнику оговтатися після зробленої роботи. Неодноразово в коридорі під студією автор роботи зустрічала розгублені обличчя людей, яких швиденько випроводжали за двері, тільки-но переставав миготіти попереджувальний вогник. Коротке Дякую! До зустрічі в ефірі і, будь ласка, блукайте темними коридорами нашої телерадіокомпанії. Так не годиться, окрім подяки і кількох невимушених речень, людину потрібно провести, одним словом приділити їй увагу, яка аж ніяк не закінчується там, де є хронологічні межі вашої програми.

При підготовці програм на радіо варто також враховувати поєднання всіх елементів спілкування з фоном музикою, тишею, шумами. Так, для прямого ефіру за участю співрозмовника часто необхідно спеціально підбирати музику фон, залежно від сили голосу, швидкості мовлення, імпресії, емоційності. Підказкою може стати професія гостя, тема передачі тощо. Під час запису, розмова відбувається без звукового супроводу.

Вже потім, у монтажній студії, знаходиться оптимальний варіант. Свою програму автор роботи готує переважно з одними й тими самими елементами звуку, заставок. Виняток становлять урочисті програми новорічні, присвячені воєнним подіям тощо. При підготовці радіопрограм необхідно також вміти передбачити атмосферу бесіди прямий ефір або відтворити в уяві запис, коли мова йде про звукове оформлення матеріалу. 3.1.2. Підготовка до інтервю, або Квадрат успіху Кожному журналістові доводиться виступати в ролі інтервюера, розпитувати людей, вести бесіди, без яких рідко обходиться підготовка матеріалу. І кожному журналістові хотілося б почути про себе подібне до слів Платона Ти, Сократ, прекрасно запитуєш, а тим, хто добре запитує, мені і відповідати приємно 14 . Чи повинен журналіст готуватися до інтерв ю, і якщо повинен, то яким чином? У журналістській практиці відбуваються і незаплановані інтерв ю, так сказати раптові, без підготовки. Однак вони бувають успішними тільки в тому випадку, якщо журналіст має високий інтелект, загальну професійну підготовку, великий досвід у проведенні інтерв ю. Підготовка до бесіди - обов язкова вимога.

Вона складається з наступних етапів 1 визначення мети інтерв ю і характеру необхідних відомостей 2 вивчення предмета теми інтерв ю 3 вивчення співрозмовника 4 попереднє обмірковування техніки бесіди, підготовка запитань 12, с. 129-130 . У психології, для якої спілкування, так само як і в журналістиці, складає основу професійної діяльності, є таке поняття - квадрат успіху там само. Квадратом, як ми знаємо, називається прямокутник, у якого всі боки рівні. Спілкування буде успішним, якщо інтервюер однаково добре підготується по всіх чотирьох пунктах.

Отже, мета бесіди. З погляду змістовності, ставлячи співрозмовникові запитання, ми можемо одержати відповіді або про його знання наприклад, педіатр може поділитися з журналістом, а через нього з читачами слухачами, глядачами своїми знаннями про те, як правильно годувати грудних дітей. Або про його думки наприклад, що думає В. Янукович про майбутні виборчі перегони Або про фактичні відомості наприклад, міністр освіти повідомить журналістам, скільки підручників в Україні одержать у цьому році школярі за державний кошт. Визначаючи мету інтерв ю, ми повинні прояснити для себе наступні моменти.

Для чого нам потрібно зустрітися саме з цією людиною? Нам потрібно довідатися її думку з приводу якоїсь проблеми? Чому думка саме цієї людини? Якщо нам потрібні її професійні знання, то які? Чи можна вважати співрозмовника експертом у цій галузі? Наскільки він компетентний у тих питаннях, про які ми збираємося розмовляти? Якщо мета нашого інтерв ю - одержання фактичних відомостей, то чи володіє наш співрозмовник потрібними нам даними, чи достовірна його інформація тощо 24, с. 30-31 . Безперечно, збираючись створити чергову рубрику Псі-Фокус, автор роботи визначається з метою.

Що саме вона хоче донести до слухача? І, звісно, кваліфікований психолог, як ніхто інший, підходить для висвітлення тих проблем, які автор розглядає у програмі психологічного спрямування. Інший бік квадрата успіху - це предмет бесіди, або тематика інтерв ю. Наскільки добре повинен розбиратися журналіст у тих питаннях, про які піде мова? Закономірність тут така чим більше журналіст буде знати про предмет бесіди, тим впевненіше він буде себе почувати під час бесіди, тим з більшою повагою поставиться до нього його співрозмовник, тим більше він одержить у самому інтерв ю. А іноді гарна підготовка журналіста може стати вирішальним фактором для згоди співрозмовника на зустріч і інтерв ю. Продумуючи стратегію своєї бесіди, журналіст намічає тактичні лінії що він хотів уточнити у співрозмовника, у яких проблемах він не зовсім розбирається, чи є інші точки зору на цю проблему, протилежні думки. Готуючись до зустрічі, журналіст насамперед визначається в джерелах інформації, пов язаних з даною темою.

Це може бути спеціальна література, довідники, публікації в пресі, дані статистики, фахівці, що можуть проконсультувати, і т.д. Варто почитати, що про це писали раніше хоча до читання матеріалів колег деякі журналісти ставляться обережно, щоб не виникло бажання наслідувати або перевершити, щоб не притупити свіжість сприйняття. У конфліктних ситуаціях а точніше в ситуації конфліктного спілкування попередня робота з предмета інтерв ю дуже важлива.

Часто журналісти в процесі підготовки до інтерв ю проводять навіть власне журналістське розслідування.

Перед черговим інтервю з психологом, автор роботи особисто вивчає тему бесіди. Передусім, за допомогою Internet, але також користується книжками з психології, статтями тощо. До того ж, це є необхідним етапом перед формулюванням запитань.

Наступний бік підготовки до інтерв ю - попереднє вивчення співрозмовника.

Досвідчені журналісти надають таким відомостям велике значення.

Вони намагаються якнайбільше довідатися про особистість співрозмовника, його характер, звички, ставлення до журналістів, і зокрема до тих ЗМІ, для яких береться інтерв ю. Якщо є така можливість, добре б довідатися про вподобання співрозмовника, те, про що або про кого він із задоволенням буде розповідати, а також довідатися коло тем або питань, на які накладене табу. Усі ці відомості допоможуть, по-перше, домовитися про інтерв ю, а по-друге, успішно скласти партитуру інтерв ю й ефективно провести бесіду. З психологом, який допомагає у створенні рубрики Псі- Фокус, автор роботи знайома давно.

На початку свого існування програма почула немало спеціалістів. Але автор, нарешті, зупинила свій вибір, керуючись, перш за все, професійною підготовкою лікаря душ, здатністю іти на контакт, дикцією. Коли мова йде про заплановану бесіду, важливе значення має завчасна домовленість з учасником інтервю про зустріч. Зазвичай після запису бесіди автор роботи цікавиться у психолога, коли зручно буде прийти на запис наступного разу зважаючи, що програма виходить щотижня у визначений час, наприклад, у середу. Завжди у запасі є два-три дні на вибір гості, також психолог може повідомити, що взагалі наступного тижня не зможе прийти через відрядження.

Автоматично автор роботи має більше часу і шансів знайти іншого спеціаліста, а не бігати у паніці, коли на все про все пошуки, запрошення, запис, чистку і монтаж залишаються лічені години. І, нарешті, останній, четвертий бік попередньої підготовки до інтерв ю - це продумування ходу бесіди, техніки інтерв ю, підготовка запитань.

Кожен журналіст готується по-своєму хтось тільки намічає вузлові пункти майбутньої розмови. Хтось складає перелік запитань, що він хотів би поставити. Це залежить від складу характеру журналіста, звичок. На користь попереднього формулювання питань висловлюється автор допомоги з журналістського інтерв ювання і журналіст Хью Шервуд цитується за книгою Т. Шуміліної Не могли б ви розповісти Я вважаю що цей спосіб має кілька переваг.

По-перше, він дає впевненість, що я не забуду ні однієї проблеми, що повинен висвітлити. По-друге, він полегшує мені можливість утримувати інтерв ю в рамках теми. Тому що в дев ятьох інтерв ю з десяти відбувається неминуче. Опитуваний відповідає на перші п ять або шість запитань одне за одним, а коли йому ставлять сьоме запитання, він якимсь чином ухитряється відповісти замість цього на двадцять сьоме.

Тоді негайно виникає проблема або задавати йому двадцять восьме запитання, або повернутися до восьмого? Тут немає простої відповіді. Але якщо в інтерв юера є заздалегідь написаний список запитань, тоді йому простіше перескакувати слідом за опитуваним туди-сюди, як тому заманеться, і потім знову ввести його в річище послідовності Список запитань дає інтерв юерові структуру, до якої він може повернутися в будь-який момент, коли відчує необхідність. Є, однак, і третя, і більш тонка, причина для написання заздалегідь ваших запитань.

Це прекрасний доказ для людини, яку ви опитуєте, що ви потурбувалися про те, щоб підготуватися до інтерв ю. У цьому також міститься тонкий натяк опитуваному, що якщо ви потурбувалися обміркувати питання, що ставите, він теж повинен потурбуватися над обмірковуванням своїх відповідей. Якщо вам потрібна ще одна причина для підготовки інтерв ю заздалегідь, запам ятайте, що якщо ви не знаєте точно, про що ви хочете запитати, завжди є небезпека, що ви виснажите свій запас запитань.

Це дуже неприємна картина 11, с. 56 . Особлива увага приділяється запитанням. За змістом запитання можна розділити на три групи 1 про знання, 2 про думки, 3 про факти. За метою або функцією запитання в інтерв ю можна класифікувати як 1 результативні, 2 функціональні. І за формою, у якій поставлене запитання, можна виділити 1 відкриті і закриті запитання, 2 особові і безособові запитання, 3 прямі і непрямі запитання 12, с. 139-140 . Результативні запитання - це власне ті, відповідь на які ми хочемо одержати від співрозмовника, щоб довідатися його думку, або вдатися до його знань і експертної оцінки, або одержати фактичну інформацію. Це запитання, що реалізують мету нашого інтерв ю. Однак інтерв ю - ситуація соціально-психологічного спілкування, сприйняття людини людиною. Функціональні запитання несуть на собі психологічне навантаження і виконують додаткові функції 26, с. 109-113 . 1. Установлення контакту і співробітництва з опитуваним.

Цікавий приклад наводить А. Аграновський у книзі Своєї справи майстер замітки письменника. Один раз разом з письменником Олександром Беком він потрапив до відомого авіаконструктора. Той прийняв їх у генеральському мундирі у своєму кабінеті, де був його ж мармуровий бюст. Аграновський зізнається Не приховаю, я зніяковів. Бек же в три хвилини змусив конструктора стати самим собою.

Він запитав, киваючи на бюст - Це хто вас робив, Віленський? Після я довідався Бек завчасно з ясував, що в кабінеті є бюст і що автор його -скульптор Віленський. Конструктор підтвердив.

Бек подивився на нього, подивився на бюст, порівнюючи. Нарешті сказав - Розумієте, адже це важко було. Дати єднання високого інтелектуального чола з кирпатим простонародним носом і безвільним підборіддям У цілому вийшло. І конструктор на моїх очах перетворився з генерала в звичайну людину, готову запросто говорити з нами про життя 2, с. 36 . 2. Зняття напруги в процесі бесіди питання прості, щоб співрозмовник трохи розслабився і відпочив . 3. Перевірка компетентності співрозмовника, поінформованості його в даному питанні і надійності його як джерела інформації. Це фільтруючі і контрольні питання.

Наприклад, питання Чи читали ви цю публікацію? є питанням-фільтром, і у випадку негативної відповіді опитуваного журналіст не повинен з ясовувати думку або оцінки в зв язку з даною публікацією. У силу різноманітних причин і факторів, у тому числі і психологічного характеру, герой інтерв ю може викладати достовірні факти, але в помилковій послідовності, домислювати розвиток подій або вигадувати, часто бувають випадки замовчування якихось фактів зовнішнього і внутрішнього характеру.

Тому журналістові доводиться зіставляти висловлення опитуваного з документами або свідченнями інших людей. 4. Уточнення отриманих відомостей і висловлювань героя інтерв ю наприклад, у ході розмови він може про когось негативно відгукнутися, а насправді просто погарячкувати. Крім того, прізвища, імена, дати, цифри треба перевіряти саме в ході інтерв ю і краще показувати опитуваному, чи вірно записано? 5. Підготовка журналіста до наступного запитання. Іноді в ході інтерв ю виникає ситуація, коли журналіст дізнається щось несподіване, що у корені змінює заздалегідь продуману концепцію інтерв ю, йому потрібен час, щоб зорієнтуватися. І тоді цілком доречне буде функціональне запитання, відповідь на яке журналістові уже відома, а виходить, у цей час він може зосередитися на обмірковуванні наступного кроку.

Наприклад, можна звернутися до співрозмовника так На початку бесіди ви сказали, що - і повторити висловлення героя, навмисне його спотворивши, а потім додати Я правильно вас зрозумів? Співрозмовник, природно, почне заперечувати і ще раз повторювати свою думку.

Мистецтво інтерв ювання - складова частина журналістської майстерності. Ось деякі принципові положення в мистецтві бесіди на думку В. Аграновського цитується за книгою Заради єдиного слова - Щирий журналіст повинен йти до співрозмовника, по-перше, з думкою, а по-друге, за думкою.

Наші запитання повинні спонукати співрозмовника думати і говорити Щоб бесіда була плідною, співрозмовник як мінімум повинен бути в ній зацікавлений. Справді, журналіст може ставити запитання, керуючись завданням, але одержати відповіді на них він може тільки при бажанні співрозмовника. Адже, співрозмовник відповідати не мусить Сам журналіст як особистість повинен бути цікавий співрозмовникові 3, с. 41 . І насамкінець - заповіді Сергія Муратова, взяті з книг Діалог. Телевізійне спілкування в кадрі і за кадром. Заповідь перша ясність і стислість. Запитання повинне бути сформульоване таким чином, щоб воно було зрозумілим співрозмовнику, а це в свою чергу означає, що запитання повинно бути поставлене мовою, якою розмовляє співрозмовник, з урахуванням його лексики, освітнього рівня, способу життя і т.п. Заповідь друга не варто припускати односкладних відповідей. Не ставити запитання-підказки або запитання, на які людина відповість тільки так або ні . Заповідь третя чи не можна більш конкретно Запитання типу Чи багато ви подорожуєте? або Чи часто ходите в театр? Навіть якщо людина відповість Так, я частенько ходжу в театр, то що це означає? Для когось часто - раз у тиждень, а для когось і раз у квартал.

До того ж, конкретні запитання можуть допомогти людині достовірно згадати події давно минулих днів. Заповідь четверта а чи цікаве запитання 27, с.62-63 ? Цікаве запитання допомагає журналістові у важку хвилину.

Приклад, знову ж таки, з книги В. Аграновського про таємниці професії журналіста Заради єдиного слова 3 . Описується випадок, який відбувся в далекому 1964 році. Фізики Дубни відкрили 104-й елемент таблиці Менделєєва. Коли Аграновський з явився в приймальню академіка Г.Н. Флерова, що очолював групу вчених, які зробили це відкриття, там уже була дюжина кореспондентів. Вони заходили в кабінет академіка, одержували від нього видрукуваний текст, написаний науковим оглядачем, і рівно через п ять хвилин поверталися назад Це ж неминуче повинно було трапитися і з Аграновським.

Але він сказав Тільки одне питання, Георгій Миколайович Академік кивнув Скажіть, чому ви атом малюєте кружечком, а не ромбиком або комою і показав на дошку, що висить за спиною Г.Н. Флерова, а він теж подивився на дошку, обписану формулами, потім на мене, і на обличчі його з явилася поблажлива усмішка лікаря-психіатра, що має справу з невиліковно хворою людиною.

Він сказав Чому кружечком? А так зручніше, от чому! Береш і прямо так і пишеш - кружечок Дозвольте сказав я але кому легше малювати Ви думаєте помітив Г.Н. Флеров і на аркуші паперу намалював спочатку кружечок, а потім кому Мабуть погодився він У такому випадку за аналогією, імовірно, із планетарною системою У його голосі вже не було поблажливості. Він виразно задумався! Пам ятаєте сказав він як у Брюсова? І може, ці електрони - світи, де п ять материків Хоча, звичайно, аналогія з планетарною системою не цілком коректна, оскільки атом не круглий, швидше за все еліпсоподібний, але навіть цього ніхто не знає. Хм! Чому ж ми малюємо його кружечком? Він устав, пройшовся по кабінету і натиснув кнопку дзвоника.

Увійшла секретарка.

Запросіть до мене Оганесяна, Друїна і Лобанова сказав Г.Н. Флеров І ще Перелигіна! Через кілька хвилин його співавтори по відкриттю з явилися. Академік хитро подивився на них, а потім сказав мені А ну, повторіть їм своє запитання! Я повторив.

Товариші сказав я чому ви атом малюєте кружечком, а не ромбиком, хрестиком або паралелепіпедом? І в них спочатку з явилося на обличчі щось схоже на усмішку лікаря-психіатра, однак хвилин через десять вони вже люто сперечалися, забувши про мене. Їм було цікаво! Увечері, запрошений Г. Н. Флеровим, я сидів у нього вдома в котеджі, потім побував у лабораторії, ізлазив весь циклотрон, перезнайомився з дев ятьма авторами відкриття, затримався в Дубні на цілий місяць і написав у підсумку не інформацію в газету і навіть не статтю, а документальну повість 3, с.61 . Підготовка запитань - дуже важливий етап. Авторка роботи в цьому переконалася особисто. Кілька разів їй доводилося йти на інтервю непідготовленою, маючи в уяві лише приблизні формулювання запитань, приблизно сплановану бесіду. І в результаті вона отримувала не те, на що сподівалася.

Висновок зробила один - завжди потрібно мати на озброєнні кілька запитань, більше ніж ввійде в програму.

До того ж, деякі з них мусять мати різне формулювання, але одну відповідь. 3.1.2. Бесіда з чого почати і чим закінчити? Отже, підготовчий етап до інтерв ю закінчений. Наступний крок - домовитися про місце і час інтерв ю. Найчастіше бесіда відбувається віч-на-віч, і тому вибір місця і часу відіграє важливу роль. Місце не повинне сковувати співрозмовника, а час повинен його влаштовувати. Але от усе обговорено, і через кілька хвилин повинна початися бесіда. Що потрібно знати починаючому журналістові? Проведення інтерв ю складається з кількох фаз, або етапів. По-перше, це початкова стадія, вхід у бесіду, встановлення контакту ми вже згадували функціональні контактні запитання. Друга стадія інтерв ю - це власне сама розмова, сама бесіда журналіста з опитуваним. І остання, завершальна стадія це вихід з бесіди. З одного боку, потрібно поставити крапку в розмові, зробити її завершеною, щоб і в читачів глядачів слухачів і в самого героя не залишилося почуття, нібито якось усе обірвалося не на тій ноті. З іншого боку, дуже важливо закінчити інтерв ю таким чином, щоб у співрозмовника не залишилося почуття незадоволеності, щоб заключна частина бесіди зняла емоційну напругу, що неминуче супроводжує спілкування героя з журналістом. Багато журналістів, особливо телевізійні, дуже ретельно продумують завершення інтерв ю. Сергій Муратов в книзі Діалог. Телевізійне спілкування в кадрі і за кадром приводить такий епізод В останніх кадрах фільму, присвяченого академікові Лаврентьєву, хтось з кінознімальної групи звертається до героя картини з незвичайним проханням Михайло Олексійович, у нас отут слово в кросворді трапилося важке Не підкажете? Лаврентьєв, що обожнював різного роду головоломки риса, про яку, безумовно, знали творці стрічки, охоче береться допомогти нездогадливим журналістам А ну, подивимося Так Великий учений, що вніс значний вклад у розвиток радянської науки Десять букв Починається на л, закінчується на в Хто б це міг бути Постійте так це ж Лаврентьєв! Веселий сміх співрозмовника, що так легко дозволив себе обдурити, додає ще одну рису до його портрету, викликаючи усмішку в глядачів 27, с. 92 . Заздалегідь продумане завершення розмови створює психологічну розрядку. Комусь з великих належить думка людині дано всього два роки, щоб навчитися говорити, і ціле життя, щоб навчитися слухати.

Журналістові, як, лікареві, психологові, слідчому, потрібно вміти слухати.

Журналіст повинен усілякими способами показувати співрозмовникові, що він його уважно слухає звертатися за порадою, кивати, підтакувати, жваво реагувати на те, що ще говорить опитуваний дивуватися, обурюватися, сумніватися тощо 24, с. 98-108 . Дуже важливо слухати не тільки, ЩО говорить співрозмовник, але і ЯК він це говорить.

Слухати не тільки слова, але й інтонацію. Голос може бути саркастичним і боязким, улесливим і гордовитим тощо Існує відомий вислів Б. Шоу Є п ятдесят способів сказати так і п ятсот способів сказати ні і тільки один спосіб це написати 14 . Отже, бесіда передбачає ґрунтовну підготовку моральну, професійну, психологічну. Вона повинна завжди проходити так, щоб у всіх її учасників залишалися тільки приємні враження від спілкування. 3.2. Категорії медіапсихології в аспекті комунікативістики Сучасну епоху називають інформаційною ерою. Інтернет, нові інформаційні технології, впровадження електроніки в усі сфери життя Додати до всього іншого інформаційні війни, люту боротьбу за частоти й канали, всюдисущих іміджмейкерів і PR-профі. Жодне рішення не проходить без так званої інформаційної підтримки.

Суб єктом і об єктом впливу різної інформації виступає колективна свідомість, що регулює себе за допомогою масової комунікації. Масова комунікація, з погляду медіапсихології, є система саморегуляції колективної свідомості, по суті - автокомунікація, специфічна функція самоорганізації цілісного соціального організму. О. Проніна кандидат психологічних наук, доцент, факультет журналістики МДУ допускає порівняння засобів масової комунікації з продовженням нервової системи 31, с. 147 . Але якщо засоби масової комунікації - нервова система, то сама масова комунікація - своєрідний психічний процес, що спричиняє сприйняття й переробку інформації на рівні колективної свідомості. На рівні індивідуальної свідомості аналогом цього процесу є вищі психічні функції, що визначають пристосування до реальності. У системі уявлень вітчизняної психології, усяка вища психічна функція на відміну від простих рефлексів і природних інстинктів - не анатомічне утворення, а функціональний орган, тобто рухлива динамічна система, орієнтована на завдання. Її структура визначається характером використовуваних засобів і інструментів. Масова комунікація як процес спонтанної самоорганізації і саморегуляції колективної свідомості, як механізм підтримки психічного гомеостазу є специфічним предметом медіапсихології за О. Проніною там само. У системі масової комунікації всі учасники активні і як самостійні одиниці непередбачувані. Участь кожного робить свій внесок у полілог мислень. Однією з основних категорій медіапсихології, таким чином, є творчість-у-процесі-комуникації 31, с.151-152 . Вона відбиває, з одного боку, здатність людини до спонтанного мислення й самовираження в умовах масової комунікації. З іншого фіксує специфічні особливості діяльності, що народжується на рівні колективних процесів. Введення суб єкта в масову комунікацію змінює психотехніку сприйняття, мислення й поведінки - розширюється простір сприйняття, відкривається доступ до безлічі взаємодоповнюючих каналів-джерел інформації - з являється доступ до потужних баз даних, фактично безмірною стає свідома колективна пам ять, а отже, відкриваються можливості для зіставлення й вільного маніпулювання різною інформацією - активізуються процеси паралельної обробки інформації різними учасниками масової комунікації, взаємовплив і синхронізація процесів мислення - виникає можливість особистої участі в колективному мисленні шляхом прямого спілкування інтерактивні канали телебачення, радіо, чати, вираження власної думки рейтинги-опитування, форуми й Інтернет-конференції - підсилюється значення імовірнісного мислення, все більшу роль грає використання випадкових, стохастичних моментів у пошуку й аналізі інформації - евристика, безпосереднє відчуття істинності починає переважати над доказовістю - ідея детермінізму й причинно-наслідкового зв язку явищ відступає на другий план перед актуальною динамікою подій тут і тепер - зростає довіра до несвідомого умовиводу, стимулюється інтуїтивна самоорганізація мислення - формується прагнення до публічності, самовираженню.

Культивується суб єктивність, індивідуальність, одиничність і спонтанність само прояву там само. Вплив масової комунікації на психологічні процеси становлення і розвитку особистості є важливою проблемою медіапсихології. Наступна проблема - інформаційна безпека й комунікативна відкритість. Під психологічною безпекою розуміється в першу чергу психологічна безпека індивіда, задіяного в масовій комунікації - воля від спроб контролю свідомості, морального тиску, дискримінації - захист психічного здоров я від некоректного впливу - контроль якості інформації, виключення можливостей відомого перекручування реальності, фальсифікації фактів, цілеспрямованого введення в оману 31, с. 154 . Порушення принципів безпеки інформаційного впливу завдає двоякої шкоди особистості з боку психофізіологічних порушень зрив вищої нервової діяльності і з боку психосоціальної дезадаптації руйнування особистісної цілісності, системи цінностей, мортифікації особистості . Саме ці проблеми виявилися в центрі уваги учасників секції Медіапсихологія, що була вперше організована в рамках Міжнародної конференції Журналістика в 2000 році Реалії й прогнози розвитку 31 . На конференції була розглянута проблема інформаційної безпеки, яка має сенс тільки в контексті визнання суверенності індивідуальної свідомості, самостійної цінності кожного індивіда в процесах масової комунікації. Звідси випливає право особистості на охорону свого психічного здоров я і захист від небажаного впливу з боку комунікатора, чи то конкретна особа чи то інституціолізований суб єкт масової комунікації. Інформація є середовищем перебування сучасної людини.

Від її якості залежить психічне й фізичне здоров я людини.

Ріст критичних настроїв і навіть агресії стосовно засобів масової комунікації у всіх прошарках суспільства показує, що, з одного боку, підсилюється травматизація населення засобами масової комунікації, а з іншого активізується прагнення до самозахисту, що виражається в падінні довіри до ЗМК, а також у спробах визначити критерії екологічної безпеки інформаційного середовища.

Така постановка проблеми насамперед пов язана з усвідомленням пріоритету прав особистості, її психологічної й фізичної безпеки, стосовно інтересів, що лобіюються тими або іншими угрупованнями.

Недотримання необхідних правил психологічного захисту засобами масової комунікації призводить до широкої трансляції психотравмуючих факторів і, як наслідок, масової травматизації населення, віддалені наслідки якої ще гірші за безпосередню емоційну реакцію розчарування, страху або гніву. Відповідно до психологічних досліджень, інформаційний вплив набуває патогенний характер і здатний призвести до масової травматизації населення у випадках актуалізації страху смерті, безпорадності й почуття провини.

У цьому зв язку варто вважати неприйнятним, зокрема - зйомку людини зненацька в момент гострого горя й розпачу - показ людини в ситуації приниження, що ображає її гідність - демонстрацію катувань, морального й фізичного знущання - пряме або непряме виправдання дій агресора, що з явилися причиною страждання жертви - показ тріумфу й безкарності злочинця чи то конкретні особи чи то соціальний суб єкт - надання слова в ефірі злочинцю що побічно легалізує його дії - пряме або непряме обвинувачення або засудження самої жертви - заклики до колективного покаяння і спокути - сарказм або гумор на адресу жертви там само. Підводячи підсумок, можна з впевненістю сказати, що українські ЗМІ часто не те щоб нехтують, а цілком ігнорують, наприклад, вищезазначені правила. Авжеж, чим більше сенсації, тим вищі гонорари.

Тут про етику й мораль часто забувають.

Отже, є над чим працювати і є до чого прагнути.

Передусім, у кожного окремо взятого журналіста повинен бути власний внутрішній цензор.

Журналіст повинен свідомо ставитися до основ медіапсихології. Він повинен знати її медіапсихологічні категорії, які регулюють масово-комунікаційний обмін інформацією, на особливу увагу заслуговує категорія реципієнта, тобто того, хто сприймає інформацію, на кого спрямований журналістський твір щодо формування суспільної думки.

Висновки

Обговорення теми відбувається також і зі звичайними перехожими, тому а... Ворошилов В.В. КиМУ, 2003 302 с. Лукина М.М. Парыгин Б.Д.