рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ - раздел Психология,   Загальна Психологія ...

 

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

 


Практичне заняття №1

Тема 1. Наслідування як механізм володіння діяльністю

 

Зміст поняття «наслідування» у психології

Наслідування – це усвідомлене або неусвідомлене повторення (копіювання) зразка або приклада. Наслідування – широко розповсюджений процес у суспільному житті. Діти захоплено імітують поведінку, манеру спілкування, стиль одягу, жести та міміку свого улюбленого героя кіно чи відомого спортсмена, політика чи ведучого шоу. Розвиток та поширення моди так само ґрунтуються на процесі наслідування. Наслідують не лише відомих людей, а і друзів, знайомих, сусідів. Одяг, зачіски, меблі, стиль оформлення інтер'єру квартир, архітектурна своєрідність будинків, манера спілкування – все це може виступати у якості об'єкту наслідування.

 

Основні види наслідування

Існує три варіанти здійснення наслідування зразку.

• Відповідно інструкції. Цей вид наслідування використовується в офіційних групах. Наприклад, у військових та міліційних підрозділах.

• Завдяки домовленості між особами. Цей варіант наслідування може виявитися у процесі виробничих відносин, якщо досвід роботи та ділові відношення певної бригади стають об'єктом вивчення та розповсюдження. Люди, які переймають досвід, роблять це за допомогою наслідування.

• Стихійно. У цьому випадку імітують поведінку, прийоми розумової діяльності, стиль спілкування відомої людини, авторитетної особи чи колективу.

 

Динаміка наслідування в онтогенезі

Розглядаючи проблему динаміки і функцій наслідування в онтогенезі, В.О. Просецький [4] зазначає, що розвиток здійснюється від нижчих форм до вищих і демонструє певні загальні тенденції і напрями розвитку імітаційної діяльності в онтогенезі (від зовнішнього, безумовно-рефлекторного, недовільного, простого, одиничного наслідування немовлят до внутрішніх складних, творчих актів наслідування у юнаків). Таким чином, автор виділяє кілька етапів розвитку імітаційної діяльності.

 

Наслідування як механізм освоєння діяльності

Практичне заняття №2-3

Тема 2-3. Рівні освоєння діяльності: уміння, навички, звички

 

Поняття уміння: структура, види та динаміка

Уміння – це елементи діяльності, що дозволяють робити що-небудь з високою якістю (наприклад, яку-небудь операцію). Вони включають автоматично виконувані частини, звані навичками, але в цілому – це свідомо контрольовані частини діяльності. Уміння, на відміну від навичок утворюються в результаті координації навичок, їх об'єднання в системи за допомогою дій, що знаходяться під свідомим контролем. Основна якість умінь полягає в тому, що людина в змозі змінювати структуру умінь (навичок, операцій, послідовність їх виконання), зберігаючи при цьому незмінним кінцевий результат. Уміння і навички діляться на типи:

1) рухові,

2) пізнавальні,

3) теоретичні,

4) практичні.

 

Поняття навички

Види научання та навичок

Основні види научання: 1. Реактивне научання має місце, коли організм пасивно реагує на зовнішні… 2. Оперантне научання (термін, уведений біохевіористами) – це такі дії, для вироблення яких організму треба активно…

Динаміка формування навичок

 

Фактори, що впливають на формування умінь та навичок

У перший період формування навички відбувається первинне знайомство з рухом і оволодіння ним, важливу роль при цьому грає внутрішня картина руху; у… Виконання діяльності завжди припускає взаємодію навичок. Доведений різний… Особливо позначається інтерференція при так званому перенавчанні. Так, якщо учень навчився політерному читанню, його…

Поняття про звичку та її роль у виконанні діяльності

 

Третій елемент в освоєнні діяльності – звичка. Відрізняється від умінь і навичок тим, що є непродуктивним елементом діяльності, негнучка і часто безрозсудна частина діяльності, яка виконується людиною механічно і не має свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення. Від навички відрізняється тим, що може певною мірою свідомо контролюватися, а від уміння тим, що не завжди є розумною і корисною. У кожної людини є свої визначені звички, позитивні з них приймаються, схвалюються всією соціальною групою. На основі звичок формуються певні звичаї.

 


Практичне заняття №4

Тема 4. Психічна саморегуляція діяльності

Поняття психічної регуляції діяльності

Основним поняттям психології є поняття психічного образу. Психічний образ – цілісний, інтегративний відбиток самостійної, дискретної частини дійсності; це інформаційна модель дійсності, використовувана вищими тваринними і людиною для регуляції своєї життєдіяльності. Психічні образи забезпечують досягнення визначених цілей, і їхній зміст обумовлюється цими цілями. Найбільш загальною властивістю психічних образів є їхня адекватність дійсності, а загальною функцією – регуляція діяльності.

 

Рівні саморегуляції діяльності

Психічні процеси і регуляція діяльності

Мотиваційні (бажання, прагнення, інтереси, потяги, пристрасті). Емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на явища дійсності,… Вольові стани – ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості (їхня класифікація пов'язана зі…

Регуляторна функція системи ставлень особистості

Становлення особистості підлітка – процес складний, багатофакторний. Формуються якості особистості, її спрямованість, засоби спілкування, мотиви поведінки; в боротьбі мотивів формується моральний вибір, визначається рівень моральної свідомості й самосвідомості. У структурі моральної свідомості О. Бондаревська [3] виділяє три компоненти, до яких відносять і регулятивний, до якого належать почуття, ставлення, переконання та інші компоненти свідомості, що здійснюють вплив на поведінку особистості.

 

Емоційний компонент регуляції діяльності

  Е = (П • (Ін – Іс),  

Вольова регуляція

Важливою вольовою якістю людини є самовладання. Воно виявляється у здатності людини володіти собою, керувати власною поведінкою та діяльністю.

Самовладання – важливий компонент такої якості особистості, як мужність. Володіючи собою, людина сміливо береться за відповідальне завдання, хоча й знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї, навіть загрожує її життю.

Самовладання – одна з невід'ємних якостей дисциплінованої людини. Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не володіють собою, легко піддаються впливу почуттів, часто порушують дисципліну, відступають перед труднощами, впадають у розпач. Своєрідним проявом безвілля особистості є конформність. Суть її виявляється втому, що людина, хоча і має свою думку, але піддається впливу, тиску групи у своїх діях і вчинках, не виявляє незалежності, не обстоює свої позиції.

 

Модель регуляції діяльності

До індивідуально-типових особливостей саморегуляції, що визначають її регуляторний стиль, В.І. Моросанова відносить індивідуальні особливості…  

Практичне заняття №5

Тема 5. Поняття інтелекту у психології. Основні психологічні

Моделі інтелекту

Загальне поняття про інтелект та його функції

Організація й адаптація – це основні функції інтелекту, або функціональні інваріанти. Інваріантні характеристики автор розглядає як властивості… Організованість інтелектуальної діяльності означає, що в кожній…  

Когнітивний розвиток особистості

Підхід Ж. Піаже

сенсомоторна (від народження до 2 років). На цій стадії у дітей формується здатність зберігати в пам’яті образи предметів навколишнього світу. До… передопераційна (від 2 до 7 років). У цей час діти вчаться розрізняти символи… стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років). У цей період діти вчаться подумки робити дії, що раніше вони…

Проблеми суспільної детермінації поведінки у розумовому

У ранніх роботах Л.С. Виготського доведено, що воля базується на мотивації людини, експлікуючи мотиви поведінки у свідомість. Мотивація складає… Зокрема, на підставі вивчення сутності інтелектуального недорозвитку, Л.С.… Основним дефектом розумово відсталих автор вважає нездатність хворих до регуляції власної поведінки. Указане зумовлює…

Факторні моделі інтелекту

Модель К. Спірмена

 

Модель Д. Гілфорда

 

Когнітивна модель практичного інтелекту Р. Стернберг

За Р. Стернбергом інтелект виявляється в найбільш чистому вигляді в двох типах ситуацій.

По-перше, це ситуації, ступінь новизни яких ставить їх на межу доступності розв’язання. Стернберг при цьому посилається на експериментальні дані, за якими для обдарованих дітей менш ефективними виявляються зовнішні підказки під час розв’язку творчих завдань. Обдароване мислення, таким чином, у нових ситуаціях менше має потребу в зовнішніх підказках.

По-друге, це ситуації, пов’язані з процесом автоматизації. Інтелект, за Стернбергом, виявляється у високій швидкості формування навичок. Зокрема, кореляцію часу реакції з інтелектом він пояснює більш успішним виробленням навички роботи з установкою за виміром часу реакції в людей з високим інтелектом.

 

Модель М.О. Холодної

М.О. Холодна критично переосмислює підсумки тестологічних досліджень інтелекту. Вона виокремлює в них три види суперечностей – методичні, методологічні і змістовно-етичні.

До методичних суперечностей належать недоліки інтелектуальних тестів щодо їхньої побудови – надмірна орієнтація на швидкісні показники, закритий характер відповідей, зв’язок із культурним середовищем тощо.

Методологічні суперечності традиційних досліджень полягають в опозиційному трактуванні інтелекту, тобто розуміння його як деякої риси, що характеризує певні форми поведінки.

Нарешті, змістовно-етичні суперечності полягають у тому, що не можна приймати рішення про долю людини. Усі ці суперечності, вважає М.О. Холодна, призводять до того, що у працях представників тестологічного підходу «інтелект зник».

 


 


Практичне заняття №6

Тема 6. Місце інтелекту у структурі психічної діяльності

Особистості

Інтелект та мотивація

Мотивація – це сукупність внутрішніх і зовнішніх рушійних сил, які спонукають людину до діяльності, визначають її поведінку, форми діяльності,… Б.Г. Ананьєв часто підкреслював роль загальної обдарованості людини в розвитку…  

Структура інтелекту людини. Проблема загального інтелекту

В психології встановлено генетичні рівні інтелекту – наочно-дійовий, категоріально-абстрактний, практичний. В історії, філософії та психології інтелект протиставлений чуттєвому рівню пізнання, або змістове джерело інтелекту вбачається в діяльності органів чуття. Характерна проблема "очищення" інтелекту від суб’єктивних деформацій у з боку афектів та довільних дій (Ф. Бекон). Водночас підкреслювався вплив емоцій та волі на функціонування та змістове збагачення інтелекту (ідея Спінози про інтелектуальну любов до природи тощо). Спроби визначити інтелект як провідну психологічну здатність (відносно емоцій і волі) призвели до інтелектуалізму. Абсолютизація інтелекту виявлялася у вченні про існування його не тільки в суб’єктивній психічній сфері, а й у "скам’янілому" суб’єктивізованому вигляді в природі. (Ф. Шеллінг).

 

Особистісні властивості та інтелект

 

Інтелект та мовлення

Як відомо, мовлення передусім поняття лінгвістичне (у протиставленні «мова – мовлення»). Мова – це знакова система, застосовувана як засіб людського спілкування, а мовлення – це процес використання мовлення для спілкування, тобто реальне функціонування мови. Разом з тим мовлення – це поняття психологічне, оскільки мовленнєва діяльність є одним з видів психічної, інтелектуальної діяльності людини. Мовлення є також поняттям комунікативним, оскільки воно виступає основним засобом комунікації (мовленнєвого спілкування). Породження мовлення безпосередньо пов'язане з мисленням, мовою та розумінням.

 

Проблеми штучного інтелекту

На початку 80-х років було зроблено наступний висновок: ”ефективність програми вирішення задач залежить від знань, якими вона володіє, а не тільки… автоматизоване створення програмного продукту; автоматизований переклад, інформаційний пошук, генерація документів, організація природного діалогу між користувачем і…

Практичне заняття №7

наслідування інтелект мислення увага

Тема 7. Мислення як психологічна основа інтелекту

Мислення як діяльність. Теорія поетапного формування

У теорії Гальперіна чітко розділяються орієнтуюча частина дії та її виконавча частина: "саме орієнтуюча частина в першу чергу відповідає за хід…  

Мислення: процес освоєння понять

Ми починаємо пізнавати навколишню дійсність із відчуттів і сприймання, а потім починаємо мислити, осмислювати. Функцією мислення можна назвати розширення меж пізнання за допомогою виходу за межі чуттєвого сприймання. Мислення дає можливість за допомогою умовиводу розібратися в тому, що безпосереднім чином не дається нам у сприйманні. Завданням мислення є виявлення зв'язків між предмета^ ми, відмежування їх від випадкових збігів. Мислення працює з поняттями і бере на себе функції узагальнення й планування.

 

Мислення: логіка та прийняття рішень

Розумова діяльність людини являє собою вирішення різноманітних розумових завдань, спрямованих на розкриття сутності чого-небудь. Розумова діяльність завжди спрямована на отримання якого-небудь результату. Людина аналізує предмети, порівнює їх, абстрагує окремі властивості для того, щоб виявити в них спільне, щоб розкрити закономірності, які керують їхнім розвитком, щоб опанувати ними. Мислення людини протікає у формі суджень і умовиводів. Судження – це форма мислення, яка відбиває об'єкти дійсності в їхніх зв'язках і відношеннях. Кожне судження – це окрема думка про що-небудь. Послідовний логічний зв'язок декількох суджень, необхідний для того, щоб вирішити яке-небудь розумове завдання, зрозуміти що-небудь, знайти відповідь на питання, називається міркуванням.

 

Мислення як процес вирішення задач

Мислення дитини раннього віку виступає у формі дій, спрямованих на вирішення конкретних завдань: дістати який-небудь предмет, що знаходиться в полі зору, надягти кільця на стрижень іграшкової піраміди, закрити або відкрити коробочку, знайти заховану річ, залізти на стілець, принести іграшку і т. п. Виконуючи ці дії, дитина думає. Вона мислить діючи, її мислення наочно-дійове. Дитина народжується, не володіючи мисленням. Щоб мислити, необхідно володіти деяким почуттєвим і практичним досвідом, закріпленим пам'яттю. До кінця першого року життя в дитини можна спостерігати прояви елементарного мислення. Основною умовою розвитку мислення дітей є цілеспрямоване виховання й навчання. У процесі виховання дитина опановує предметні дії й мову, навчається самостійно вирішувати спочатку прості, потім і складні завдання, а також розуміти вимоги, що висуваються дорослими, і діяти відповідно до них.

 


Практичне заняття №8

Тема 8. Загальне поняття про увагу у психології

Визначення уваги. Основні характеристики та функції уваги

Стійкість – тимчасова характеристика уваги, тривалість залучення уваги до одного й того ж об'єкту. Дослідження показали, що увага схильне… Концентрація – ступінь або інтенсивність зосередженості, тобто основний… Розподіл – суб'єктивно переживається здатність людини утримувати в центрі уваги певне число різнорідних об'єктів…

Теорії уваги

Проблема уваги в роботах В. Вундта, У. Джемса, Е. Тітченера

Проблема уваги широко досліджується у психології. У працях зарубіжних учених (В. Джеймса, В. Вундта, Е. Тітченера, Т. Рібо, К. Кофки) було сформульовано фундаментальні поняття психології уваги і запропоновано важливі парадигми його експериментального дослідження.

 

Теорія моторної уваги Т. Рібо

Т. Рібо, Болдуїн, М. Ланге – рух є умовою виникнення уваги. Якщо усунути рухи, то від уваги нічого не залишиться. Людина, яка не вміє керувати м’язами, не здатна зосереджуватись. волюнтаристська теорія Сутність уваги полягає у вольовій діяльності. Воля панує над психічними процесами. інтроспективна психологія.

 

Теорія вольової уваги М. Ланге

М.М. Ланге з 1893 р. виокремив вісім основних поглядів на природу уваги. У межах гештальтпсихології розгорнулася різка критика менталістичного підходу до проблем уваги. Обстоювали точку зору, відповідно до якої об’єктивна структура поля, а не інтенції суб’єкта (як у психології свідомості) визначає сприйняття предметів і подій. Увагу розглядали також як Его-обґєктну силу (тобто силу об’єкта, який концентрує на собі увагу). Біхевіористи відкинули «увагу» і «свідомість» як головні поняття старої менталістської психології, тому впродовж тривалого часу увагу досліджували тільки в руслі прикладних і фізіологічних проблем.

 

Когнітивні теорії уваги

Вважається, що процес пізнання можна розкласти на ряд етапів, кожен з яких являє собою деяку гіпотетичну одиницю, що включає набір унікальних…  

Діяльнісна теорія уваги

Основою діяльнісної теорії навчання і теорії поетапного формування розумових дій, розробленої А.Н. Леонтьєвим, П.Я. Гальперіним, Н.Ф. Тализіною, гіпотеза про принципово спільну будову зовнішньої і внутрішньої діяльності людини. Основні тези діяльнісного підходу полягають у тому, що людина виявляє властивості і зв'язки елементів реального світу лише в процесі і на основі різних видів діяльності (предметної, розумової, колективної). У навчальній діяльності, як і в кожній діяльності, виділяють три компоненти:

1) мотиви і завдання;

2) дії (навчальні);

3) контроль і оцінювання.

А.Н. Леонтьєв підкреслював, що для оволодіння знаннями і вміннями необхідно здійснити діяльність, адекватну тій, що втілена в цих знаннях і вміннях. Процес навчання розглядається як процес управління діяльністю, компонентами якого є суб'єкти впливу, акти їх перетворення, а також продукт, умови і засоби перетворення.

 

Фізіологія та нейрофізіологія уваги

фізіологічною основою уваги є загальна активація діяльності мозку, що забезпечує перехід від сну до неспання і від пасивного неспання до активного неспання, активація, пов'язана із збудженням ретикулярної формації, яка підвищує і тонус кори. Проте загальна активація мозку і неорганізовані орієнтовні реакції не пояснюють особливості вибіркового протікання процесів уваги. Які ж нейрофізіологічні механізми цих процесів? Селективну увагу пов'язують перш за все з наявністю спеціальних механізмів, що полегшують проведення значимих, релевантних подразників і одночасно блокуючих проведення іррелевантних (незначимих, неістотних) дій. Анатомо-фізіологічним субстратом цих механізмів вважають деякі відділи неспецифічної системи мозку (вибіркова діяльність ретикулярної формації; неспецифічні впливи таламічної системи, які змінюють збудливість кіркових кліток; багато фізіологів вказують на важливу роль гіпокампу).

 


Практичне заняття №9

Тема 9. Увага як регулятор психічної активності особистості

Особистісна зумовленість уваги

Увага як результат дії установки

 

Інтереси та увага особистості

Коли предмет уваги має для нас певне значення, розгортається перед нами багатством своїх якостей і властивостей, коли разом із тим виникає інтерес й активне ставлення до цього предмета, – наша увага до нього стає стійкою. Це у свою чергу веде до розкриття все нових особливостей предмета, до пізнання все більшого багатства його якостей і властивостей. За таких умов розумова діяльність, наприклад, учнів буде напруженою, багатою, різносторонньою і тим самим продуктивною. Увага учнів досягає найвищої стійкості й стає найбільш продуктивним тоді, коли навчальний матеріал є змістовно наповненим, відповідає їх інтересам, динамічно розгортається перед ними і повністю наповнює своїм змістом їхню розумову діяльність. Отже, інтерес та увага тісно пов’язані між собою.

 

Увага та звичка

Коли людина активно зосереджується на конкретному завданні, рішуче відкидаючи всі відволікаючі зовнішні і внутрішні чинники, вона фактично дає…  

Взаємозв’язок уваги із сприйманням. Апперцепція

Апперцепція є виявом загального закону, за яким зовнішні предмети і явища визначають зміст психічної діяльності, діючи через внутрішні суб'єктивні… Термін «Апперцепція» був введений Г.В. Лейбніцем. Й.Ф. Гербарт вважав, що…  

Місце уваги в структурі особистості

Увага посідає помітне місце в структурі особистісних властивостей. У ній дістають вияв орієнтаційні цінності особистості. Від організованості…  

Увага як регулятор психічної діяльності особистості

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи ті об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості, завдяки якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує увагу. Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати й підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.

 

Увага як перцептивна дія

Слід відзначити, що поняття “перцептивна дія” є центральною категорією теорії розвитку сприймання, яка належить до однієї з розроблених галузей психологічної науки. Відповідно до названої концепції, перцептивна дія є видом орієнтувальних дій, за допомогою яких здійснюється обстеження предметів і явищ, а також побудова образів, які орієнтують і регулюють практичну поведінку людини. За визначенням В.П. Зінченка, перцептивна дія являє собою своєрідний саморегулюючий процес пошуку і переробки інформації, детермінований завданням живої системи, який володіє механізмом зворотного зв’язку. В результаті здійснення перцептивних дій формуються перцептивні моделі об’єктів, адекватні завданням живої системи. На основі цих моделей відбувається орієнтація в ситуації і регуляція поведінки.

 

Увага і моторна дія

Основну роль рухів в акті уваги Рібо позначив наступним чином. Рух фізіологічно підтримує і посилює даний стан свідомості. Для органів чуття, зору і слуху увага позначає зосередженість і затримку рухів. Рухомий ефект уваги, на думку Рібо, полягає в тому, що деякі відчуття, думки отримують особливу інтенсивність порівняно з іншими. В умінні керувати рухами міститься секрет самовільної уваги. Довільно відтворюючи рухи, пов’язані з чимось, ми тим самим звертаємо на це нашу увагу. Такі характерні риси моторної уваги, запропонованої Т. Рібо.

 


Увага як вольова дія

 

Практичне заняття №10

Тема 10. Розвиток та патологія уваги

Розвиток уваги особистості

1) цілеспрямоване 2) стихійне 3) саморозвиток

Особистісна зумовленість розсіяності уваги

 

Практичне заняття №11

Тема 11. Загальне поняття про відчуття та сприймання

Єдність відчуттів та сприймання як основа пізнавальної

Діяльності людини

Вона виникла в другій половині XIX століття, і її назва пов'язана з головним питанням, яке ставиться і вирішується в цій області знань, – з питанням…  

Фізичні та фізіологічні основи відчуттів та сприймання

 

Сприймання як специфічна перцептивна діяльність

 

Практичне заняття №12

Тема 12. Властивості та види відчуттів

Основні властивості відчуттів

Якість та тривалість відчуттів

Тривалість – часова характеристика відчуттів. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності і функціонального стану організму. При дії…  

Інтенсивність відчуттів. Закон Вебера-Фехнера

Закон Вебера-Фехнера говорить, що відчуття зростають в арифметичній прогресії, в той час як подразники зростають у геометричній прогресії.


Е = K log J + С,

 

де Е – сила відчуття;

J – сила подразника;

K і С – деякі константи, значення яких визначається даною сенсорною системою.

В подальшому виявилось, що закон Вебера-Фехнера не має універсального характеру і діє лише в середньому, в певних межах і стосовно зорових та слухових відчуттів. У зв’язку із цим американський психолог С.С. Стівенс намагався уточнити вказану залежність і показав, що вона носить не логарифмічний, а ступеневий характер:

 

f = K (S – P)n,

 

де f – суб’єктивна величина, тобто величина відчуття;

K – константа;

S – інтенсивність стимулу;

P – абсолютний поріг, що діє в даних умовах;

n – показник ступеню.

 

Пороги чутливості

Різні органи чуття, відомості, що дають нам, про стан що оточує нас зовнішнього світу, можуть бути більш менш чутливі до явищ, що відображуються ними, тобто можуть відображувати ці явища з більшою або меншою точністю. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який в даних умовах опиняється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості.

Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не лише нижнім, але і верхнім, порогом відчуття. Верхнім абсолютним порогом чутливості називається максимальна сила подразника, при якій ще виникає адекватне подразнику, що діє, відчуття. Подальше збільшення сили подразників, що діють на наші рецептори, викликає в них лише больове відчуття (наприклад, надгучний звук, сліпуча яскравість).

 

Локалізація відчуттів

Просторова локалізація відчуттів – відтворення у відчуттях місцезнаходження діючого подразника. Це вже неодноразово згадуваний психофізіологічний парадокс: властивість, дана у відчуттях, належить до предмета, а не до рецептора. Відбувається це завдяки рухам, які відтворюють просторово-часові характеристики подразників. Тобто, як випливає з рефлекторної теорії, рухи будують сенсорний образ властивостей предмета там, де цей предмет дійсно розташований. Тому локалізація, наприклад, дистантних відчуттів вказує місце подразника у просторі, контактних – місце його безпосередньої дії на певну ділянку шкіри.

Тобто відчуття мають предметну віднесеність, їх джерело бачиться людині в середовищі (у тому числі і п середовищі її організму), а не в органах чуття.

 

Класифікація відчуттів

За характером відображення і місцем розташування рецепторів прийнято поділяти відчуття на 4 групи:

1) Екстрацептивні, які відображають властивості предметів і явищ зовнішнього середовища та мають рецептори на поверхні тіла (зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові).

2) Інтроцептивні, які мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах і тканинах тіла та відображають стан внутрішніх органів (органічні - спраги, голоду тощо).

3) Кінестатичні й статичні, які дають інформацію про рух і положення нашого тіла.

4) Проміжні й самостійні – температурні, вібраційні, рівноваги, прискорення, больові відчуття.

 

Основні види відчуттів

Зорові відчуття. Закономірності кольорових відчуттів

Існує трикомпонентна теорія кольорового зору, згідно якої усі різноманіття колірних відчуттів виникає в нас у результаті роботи лише трьох…  

Слухові відчуття

Коливання барабанної перетинки передаються через систему кісточок середнього вуха (ковадло, молоточок і стремінце) у внутрішнє вухо, у якому… Але найбільша слухова чутливість лежить у межах 2000-3000 Гц (це висота звуку,…  

Смакові та нюхові відчуття

Смакові відчуття. Усі різноманіття смакових відчуттів складаються з комбінації чотирьох смаків: гіркого, солоного, кислого і солодкого. Смакові…   3.4 Тактильні відчуття: види та функції (відчуття дотику, тиску,

Практичне заняття №13

Тема 13. Організація та види сприймання

Організація сприймання

Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги. Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта : його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їх істинності є практична діяльність людини.

 

Класифікація видів сприймання

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація…   2.2 Сприймання руху (відстані)

Сприймання часу

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Спеціального органу для сприймання часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття тощо).

Безпосереднє сприймання тривалості часу є незначним (0,75 с). Триваліші інтервали людина сприймає в результаті поділу та відліку їх рівними частинами в межах однієї секунд й. Отже, великі інтервали часу сприймаються опосередковано.

 

Ілюзії сприймання

Сприймання послідовності відбувається завдяки перервам у тривалості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості залежить від ставлення до змісту, характеру сприйманого об'єкта. Сприймання цікавого викликає ілюзію швидкості перебігу часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію уповільнення тривалості дії.

 


Практичне заняття №14

Тема 14. Проблема пам’яті у психології

Поняття пам’яті у психології. Функції пам’яті

а) запам'ятовування (закріплення); б) відтворення (актуалізація, поновлення); в) збереження;

Фізичні та фізіологічні теорії пам’яті

Фізична теорія. Згідно з фізичною теорією пам’яті, проходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після себе фізичний…  

Хімічні та біохімічні передумови пам’яті

Друга стадія виникає на ґрунті першої – це власне біохімічна реакція, пов’язана з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і… Прихильники хімічної теорії пам’яті вважають, що специфічні зміни, які…  

Практичне заняття №15

Тема 15. Психологічні теорії пам’яті

Асоціативна теорія пам’яті

  2. Несвідомі механізми пам’яті (психоаналітичний контекст) Несвідома пам'ять – це та пам'ять, яка пов'язана з довготривалою і генетичною пам'яттю. Це та пам'ять, яка управляє…

Проблема пам’яті у роботах гештальтпсихологів

Гештальтпсихологічна теорія прийшла на зміну асоціативній у другій половині ХIХ ст. Її основоположники, зробивши гештальт основним поняттям і головним пояснювальним принципом всіх психічних явищ, вважали, що механізми пам’яті визначаються законами гештальту. Особлива увага зверталася на структурованість і цілісність матеріалу, який запам’ятовується. Гештальтисти вірно підмітили, що погано структурований матеріал запам’ятовується важко, а добре структурований – легко. Але не лише організація матеріалу визначає ефективність запам’ятовування. Ця теорія ігнорувала активність суб’єкта, а тому виявилася теж однобокою.

 

Когнітивна теорія короткочасної та довготривалої пам’яті

  5. Діяльнісна теорія пам’яті (у роботах Л.С. Виготського, О.В. Запорожця, А.О. Смірнова)

Практичне заняття №16

Тема 16. Процеси пам’яті та їх закономірності

Види запам’ятовування

мимовільна – інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією. довільна – цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і… За характером переважаючої психічної активності:

Закономірності та прийоми запам’ятовування. Можливості

Мнемоніки

Мнемоніка (грец. mnemonikon – мистецтво запам'ятовування) є системою особливих способів, які полегшують процес запам'ятовування інформації та…  

Закономірності довільного та недовільного запам’ятовування (за

роботами П.І. Зінченка, А.О. Смірнова)

Радянські психологи внесли великий внесок в установлення загальних закономірностей пам’яті. Відомими є фундаментальні психологічні дослідження П.П. Блонського, Л.С. Виготського, Л.В. Занкова, П.І. Зінченка, А.А. Смирнова, А.П. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, які висвітлюють також і питання педагогічної практики. Цінні відомості про пам’ять знаходяться в працях прикладного характеру, зокрема, в тих, що розкривають її в зв’язку з особливостями засвоєння школярами змісту різних учбових дисциплін. Мимовільна і довільна пам’яті являють собою дві послідовні ступені розвитку пам’яті. За допомогою мимовільної пам’яті без спеціальних мнемічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам’ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам’яттю.

 

Закономірності забування. Повне та часткове забування

Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі…

Фізіологічні основи забування інформації

Забування – процес, протилежний запам’ятовуванню. Він полягає у втраті чіткості уявлення подій, фактів, зменшенні обсягу запам’ятованого. В його основі лежить стирання тимчасових нервових зв’язків. Завдяки забуванню ми маємо можливість зберігати у пам’яті те, що дійсно для нас цінне та важливе, тобто, на думку вчених, забування запобігає перевантаженню мозку, сприяє адаптації до нових умов, виробленню нових навичок внаслідок стирання в пам’яті старих моделей. Воно також звільняє від тривоги чи відчуття болю.

Фізіологічною основою забування є гальмування тимчасових нервових зв'язків у корі головного мозку, що виникає внаслідок відсутності їх підкріплення. Найшвидше забувається те, що було слабо закріплено в пам'яті. Швидшому забуванню піддається той матеріал, який за­кріплявся механічно. При свідомому запам'ятовуванні забування відбувається набагато повільніше.

 

Збереження інформації як процес пам’яті

Процесами пам'яті (тобто мнемічними процесами – від імені давньогрецької богині пам'яті Мнемозіни) є запам'ятовування, збереження, відтворення і забування. Ці процеси є пов'язаними між собою, їх зв'язок характеризує взаємопроникнення і неможливість існування в окремому вигляді. Збереження – це процес утримання в пам'яті матеріалу, одержаного в результаті запам'ятовування. Але матеріал не зберігається в тому самому вигляді, в якому був отриманий, змінюється його зміст і форма. Ці зміни відбуваються в результаті мнемічних операцій, які не усвідомлюються. Але точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від включеності її до діяльності людини і ступеня значимості для людини цієї інформації. Матеріал, що рідко використовується і мало значить, забувається швидше.

 

Закономірності впізнавання

Повернувшись до рідних місць після тривалої розлуки, ми впізнаємо, здавалося б, давно забуті речі, предмети, згадуємо багато фактів, пов'язаних з ними, упізнаємо знайомі обличчя. Упізнавання відбувається тому, що сприймане в даний момент аналогічне тому, що сприймалося раніше. При повторному відтворенні з'являється своєрідне почуття знайомості, яке й лежить в основі впізнавання. Впізнавання матеріалу відбувається при його повторному сприйманні. При цьому шукається потрібний матеріал із того, що міститься в довготривалій пам'яті і звіряється із сприйманим образом. Впізнавання може бути різним за ступенем чіткості та довільності.

 

Відтворення інформації

Відтворення, на відміну від упізнавання, характеризується тим, що образи, закріплені в пам'яті, актуалізуються (оживляються) без опори на вторинне сприйняття тих чи інших об'єктів. Коли, наприклад, ми знову зустрічаємось із своїм старим знайомим і вітаємо його: «Здрастуйте, Іване Івановичу!», це буде впізнавання; коли ж образ цієї людини виникає, оживляється в її відсутність, це буде відтворення. Пригадування знайомого вірша, пісні, розповіді учителя теж буде відтворенням. У процесі відтворення в корі головного мозку актуалізуються сліди тимчасових нервових зв'язків, утворених і закріплених у ході запам'ятовування.

Размещено на Allbest.ru

 

– Конец работы –

Используемые теги: загальна, Психологія0.049

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
Т Б ПАРТИКО... ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ... Підручник...

Дисципліна Психологія управління Лекція по темі 3: ОСОБИСТІСТЬ В УПРАВЛІННІ. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ КЕРІВНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ... Кафедра юридичної психології та педагогіки... Факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки...

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
С Д Максименко В О Соловiєнко... ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ Навчальний посібник Рекоменловано Міністерством освіти і науки України...

До практикуму з дисципліни Загальна психологія
імені Володимира Даля... МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до практикуму з дисципліни Загальна психологія...

ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
МАУП... С Д Максименко В О Соловієнко ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ Навчальний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України...

Загальна теорія держави і права
Загальна теорія держави і права... Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих...

Загальна теорія держави і права
Національна юридична академія України... імені Ярослава Мудрого... Загальна теорія держави і права За редакцією проф М В Цвіка...

Загальна теорія держави і права
ББК УКР я З... Затверджено Міністерством освіти і науки України лист Г від... Рекомендовано до друку вченою радою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого протокол від...

Практичне заняття № 3 Загальна фізіологія. ФІЗІОЛОГІЯ ЯК НАУКА
На сайте allrefs.net читайте: "Практичне заняття № 3"

Загальне мовознавство
Мовознавство як наука Загальне мовознавство як навчальна дисципліна... Предмет мовознавства Зміст і основні завдання загального мовознавства...

0.035
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам