Поняття психіки і темпераменту

Психіка (від грецького psechikos- душа як щиросердечна власти­вість) — суб'єктивне, сигнальне, соціально обумовлене відображення дійсності в ідеальних образах, на основі яких здійснюється активна взає­модія людини із середовищем. Вона здійснює функцію орієнтації і регу­ляції діяльності.

Психіка виникла і формувалася як здатність живих організмів ак­тивно взаємодіяти з навколишнім світом на основі нейрофізіологічного кодування життєво значимих впливів і способів взаємодії з ними, як здатність організмів до адаптації в середовищі.

У процесі еволюції психічні механізми адаптації організмів до сере­довища безупинно вдосконалювалися і на стадії людини перетворилися на могутній апарат його свідомості — знакового понятійного моделю­вання дійсності.

Психіка людини — відображально-регулятивна діяльність, яка за­безпечує активну взаємодію з навколишнім світом, перетворення для за­доволення потреб, які постійно розвиваються;

Психіка людини — не тільки система суб'єктивних образів реально­сті, а й сама специфічна реальність - внутрішній світ людини, що має свої закони становлення і функціонування.

У людини психічне відображення стає ідеальним — воно опосеред­ковується історично сформованими ідеями, поняттями. Психіка людини соціально обумовлена. Поряд з цим психіка кожної людини — явище осо­бисте, індивідуальне, суб'єктивне. Вона обумовлена індивідуальним жит­тєвим досвідом.

Психіка забезпечує визначений рівень адекватного відображення об'єктивних властивостей дійсності й ефективність поведінкових дій, саморегуляцію індивіда на основі оцінки результатів, що досягаються. Вона забезпечує виборчі контакти суб'єкта з дійсністю залежно від си­стеми його потреб розпізнання в середовищі того, що задовольняє ці по­треби. Психіка — сигнальне відображення дійсності: зовнішні ознаки явищ служать для людини сигналом їх значення і змісту.

Психіка людини взаємозалежна як із нейрофізіологічними проце­сами, так і з соціальними факторами. У тварин вона біологічна. У людей це явище соціобіологічне. Вона — відображення історично виявлених, понятійно закріплених у соціумі стійких відношень дійсності, що коду­ються нейрофізіологічними механізмами.

Виникнувши на визначеному ступені біологічної еволюції, психіка стає фактором розвитку життєдіяльності організмів. На рівні людини вона набуває особливої форми - форми свідомості, породжуваної сус­пільним способом існування людини. Однак свідомість не вичерпує всі­єї сутності психіки людини. Поряд зі свідомістю у людини є і біологічно сформовані психічні структури (сфера вроджено-несвідомої діяльності) й велика сфера за життя набутих автоматизмів - сфера підсвідомості.

Основні явища психіки — психічні процеси формування ідеальних (психічних) образів і процеси психічної регуляції діяльності.

Наукове трактування психіки зводиться до таких основоположень:

1. Психіка виникла на визначеній стадії розвитку матерії - на стадії появи тваринних організмів і являє собою відображально-регулятивний механізм їхнього пристосувального поводження. Разом з еволюційним розвитком тварин розвивалася в них і психіка, пройшовши низку етапів: інстинкти — індивідуальне научіння — елементарні узагальнення.

2. Свідомість - вищий етап розвитку психіки людини; її виникнен­ня обумовлене трудовою діяльністю людини в умовах колективного спіл­кування.

3. Психіка людини формується в його активній діяльності.

Закономірності психіки — закономірності переходу зовнішнього

впливу в психічний образ і психічного образу в регульовану ним дію.

4. Психіка пов'язана з діяльністю мозку, але сама по собі вона явище ідеальне, а не матеріальне. Закономірності психіки не зводяться до фі­зіологічних закономірностей мозкової діяльності. Психіка, свідомість людини - функція соціально обумовленої взаємодії з середовищем, опосередкованою діяльністю мозку.

Темперамент (від лат. tempern — змішую в належному співвідношен­ні) — індивідуально-типологічна характеристика людини і вищих тварин, що виявляється в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебі­гу їхніх психічних процесів. Темперамент характеризує душевне життя ін­дивіда щодо його динамічної своєрідності. Зміст темпераменту визнача­ється світоглядом, характером, освітою, вихованням людини. Темпера­мент є загальною характеристикою особистості, він накладає відбиток на всі сторони її психічного життя та діяльності. Найяскравіше вия­вляється в емоційному житті та руховій сфері. Доведено, що темпера­мент істотно впливає на формування багатьох важливих рис людини, її здібностей, визначаючи в низці випадків профпридатність чи профне­придатність (шофер, пілот, космонавт тощо).

Темперамент зумовлюється типом нервової системи. Його можна вважати вродженим, оскільки він є психічною властивістю, яка не підда­ється педагогічній корекції, вольовій регуляції. І все-таки на основі пев­ного типу нервової системи, за І.П. Павловим, виявляється, як правило, саме той темперамент, який відповідає цьому нервовому складові, а саме:

1) сильний врівноважений рухливий тип — сангвінік; 2) сильний врівноважений інертний тип — флегматик; 3) сильний неврівноважений тип — холерик; 4) слабкий, гальмівний тип — меланхолік.

Створення цієї класифікації приписують давньогрецькому лікареві Гіппократу. Проте в його творах ми знаходимо опис лише деяких з цих темпераментів. Ця схема створена дещо пізніше і є, вірогідно, витвором колективного античного генія. Так, саме в античному світі виникла спроба хіміко-гуморального (від лат. humor - рідина) обгрунтування темпераменту. За античними уявленнями, він породжується тим чи ін­шим співвідношенням основних рідин тіла: переважає кров — виникає сангвінічний темперамент, домінує слиз - флегматичний, превалює жовта жовч - холеричний, чорна жовч - меланхолік. Звісно, теорія ця була наївною, проте саме по собі припущення наявності відповідної хіміко-гуморальної основи темпераменту було плідним. Доведено, що в основі певного типу нервової системи лежить відповідний тип обміну речовин, певна біохімічна індивідуальність. Заслуга найповнішого фі­зіологічного обґрунтування теорії темпераменту належить І.П. Павлову та його науковій школі.

Радянські вчені (Б.М. Теплов, Б.Г. Ананьєв, B.C. Мерлін) продов­жили і розвинули матеріалістичне розкриття темпераменту.

В Україні структуру темпераменту та його зв'язок із типом вищої нервової діяльності досліджували чимало фізіологів, медиків і психоло­гів: Р.Є. Кавецький, В.О. Трошихін, І.Т. Шевченко, А.Є. Хільченко, Н.Ф. Солодюк, М.Ю. Малков.

Ідеї І.П. Павлова про типи вищої нервової діяльності розвивали та­кі радянські вчені, як Е.М. Теплов, В.Д. Небиліцин, що створили новий напрям у психології — диференційну психофізіологію.

Експериментально встановлені додаткові властивості нервової си­стеми:

лабільність - швидкість виникнення і перебіг процесів збудження і гальмування;

динамічність — швидкість і легкість вироблення умовних рефлексів;

концентрація — показник міри диференціювання подразників.

Відкрито важливу позитивну властивість слабкого типу — висока чутливість.

Останнім часом отримано низку нових даних, що свідчать про спад­ковість окремих властивостей нервової системи.

Властивості нервової системи слід вивчати з урахуванням особливо­стей поводження людей у життєвих ситуаціях. Природні особливості нервової системи можуть бути замасковані системою тимчасових зв'яз­ків, вироблених протягом життя. Жодна психічна риса не є тільки уро­дженою. Прояв же властивостей нервової системи можливий лише в ек­стремальних (надзвичайних) умовах. Тому сучасні дослідження пробле­ми індивідуальних розходжень спрямовані на розробку особливої систе­ми життєвих показників, тобто об'єктивно оцінюваних життєвих про­явів досліджуваних властивостей нервової системи.

Проблема психологічної характеристики темпераменту в життєвих ситуаціях активно досліджувалася B.C. Мерліним і його співробітниками.

До конкретних властивостей темпераменту B.C. Мерлін відносить особливості емоційно-вольової сфери: активність, стриманість, емоцій­ну збудливість, швидкість виникнення і зміни почуттів, особливості на­строю, стан тривоги, занепокоєння, а також низку інших особливостей психіки: працездатність, швидкість включення в нову роботу, загальну ригідність особистості, швидкість засвоювання і переробки навичок, особливості уваги (обсяг, концентрація, розподіл, переключення), ін­троверсію й екстраверсію.

Зіставляючи окремі властивості нервової системи з поводженням людини, дослідники виділили низку психічних особливостей, сполучен­ня яких може бути співвіднесене з загальними типами вищої нервової діяльності. При цьому виділені такі психічні властивості:

сенситивність — виникнення психічної реакції на зовнішній по­дразник найменшої сили;

реактивність — сила емоційної реакції на зовнішні або внутрішні подразники;

активність, що показує, наскільки людина активна в подоланні пе­решкод, у своїх діях, учинках (про співвідношення реактивності й ак­тивності судять по тому, від чого залежить діяльність людини — від ви­падкових обставин або від намічених цілей, прагнень);

темп реакцій — швидкість перебігу психічних процесів і реакцій; пластичність і ригідність - гнучкість, легкість пристосування до но­вих умов і, навпаки, інертність, відсталість, нечутливість до зміни умов;

екстравертивність — спрямованість особистості назовні, на ото­чуючих людей, предмети, події;

інтровертивність — спрямованість особистості на себе, на власні переживання і думки.

Виділяють чотири основних види темпераменту: холеричний, сангві­нічний, флегматичний, меланхолічний. Кожен вид темпераменту відпо­відно характеризується всіма виділеними психологічними особливостя­ми та їх різноманітними сполученнями. Ці характеристики мають осо­бливу значимість для вчителя при здійсненні індивідуального підходу до учнів. Однак варто враховувати, що в чистому вигляді, як правило, види темпераменту в житті не зустрічаються, і можна говорити лише про пе­ревагу тих або інших його рис.

Сангвінік швидко пристосовується до нових умов, швидко зближу­ється з людьми, товариський. Почуття в сангвініка легко виникають і змінюються, міміка багата, рухлива, виразна. При відсутності серйозних цілей, глибоких думок, творчої діяльності в сангвініка виробляються по­верховість і мінливість.

Дії холерика рвучкі. Він відрізняється підвищеною збудливістю, ве­ликою емоційністю. Прояв холеричного темпераменту значною мірою залежить від спрямованості особистості. У людей із суспільними інтере­сами він виявляється в ініціативності, енергії, принциповості. Там, де немає багатства духовного життя, холеричний темперамент часто вия­вляється негативно: у дратівливості, афективності.

Нові форми поводження у флегматика виробляються повільно, але є стійкими. Звичайно флегматик рівний і спокійний, він рідко виходить із себе, не схильний до афектів.

Меланхолік має слабкий тип нервової системи, неурівноважений, з перевагою гальмування, малорухомий. Надзвичайно чутливий у взаємо­дії з іншими людьми.

Запитання для самоконтролю

1. Принципи і закони вищої нервової діяльності.

2. Схема функціональної системи як моделі поведінкового акту (за П.К. Анохіним).

3. Поняття психіки і темпераменту особистості.

4. Відтворіть опорний конспект психічних явищ по пам'яті.

5. В чому полягає психофізіологічна сутність властивостей ВНД?

6. Познайомтеся з науково-теоретичними проблемами та літературою за темою.

7. Складіть бібліографічну карту на тему за останні 2-3 роки.

Використана і рекомендована література

1. Агаджанян H.A. Человеку жить всюду. — М.: Сов. Россия, 1982.

2. Апанасенко Г.Л. Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. — СПб.: МГП Петрополис, 1992.

3. Боришевський М.И. Духовні цінності в становленні особистості громадя­нина // Педагогіка і психологія. — 1997. — № 1 (14).

4. Влияние условий труда на работоспособность и здоровье операторов / Под ред. Навакатикяна А.О. — К.: Здоровья, 1984.

5. Горго Ю.П. Психофізіологія (прикладні аспекта): Навч. посібник. — К.: МАУП, 1999.

6. Егоров A.C., Загрядский В.П. Психофизиология умственного труда. — Л.: Наука, 1973.

7. Кириленко Т.С. Виховання почуттів. — К.: Політвидав, 1989.

8. Клименко B.B. Механізми психомоторики людини. — К.: Фолио, 1997.

9. Кокун О.М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіо­логічний аспект забезпечення діяльності: Монографія. — К.: Міленіум, 2004. - 265 с.

10. Корольчук М.С. Актуальні проблеми психофізіології військової діяльності. — К.: МОУ, 1996.

11. Корольчук М.С. Практикум з психофізіології військової діяльності. — К.: КВГІ, 1997.

12. Крайнюк В.М. Практикум з психології. Курс лекцій: ч. 1, 2 — К.: КиМУ. 2002.

13. Крайнюк В.М. Психологічні особливості проявів тривожності і агресивно­сті у юнаків призовного віку. — Дис. канд. психол. наук. — К.: Інститут психології ім. Г.С. КостюкаАПН України, 1999.

14. Лебедев В.И. Экстремальная психология. Психическая деятельность в тех­нических и экологически замкнутых системах: Учебник. — М.: ЮНИТИ- ДАНА, 2001.

15. Левківська Г.П., Сорочинський В.Є., Штифурак B.C. Адаптація першо­курсника в умовах вищого закладу освіта: Навч. посібник. — К.: В1ПОЛ, 2001.

16. Макаренко M.B. Теоретические основы и методики профессионального психофизиологического отбора военных специалистов. — К.: МОУ, 1996.

17. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. — К.: Перспектива, 1998.

1В. Максименко С.Д. Основи загальної психології/За ред. С.Д.Максименка. — К„ 1998.

19. Осьодло В.І. Психодіагностика та корекція функціональних станів опера­торів в умовах професійної діяльності. — Дис. канд. психол. наук. — К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2001.

20. Психологія: Підручник / За ред. Трофімова Ю.Л. — К.: Либідь, 1999.

21. Психологія професійної діяльності офіцера / Кремінь В.Г., Максименко С.Д., Толубко В.Б. - Хмельницькі ХАПВУ, 2000.

22. Руководство по физиологии труда / Под ред. З.М. Золиной, Н.Ф. Измеро- ва. — М.: Медицина, 1983.

23. Сапов И.А., Солодков A.C. Состояние функций организма и работоспособ­ности моряков. — Л.: Медицина, 1980.

24. Семиченко В.А. Психические состояния. — К.: Магістр S, 1998.

25. Семиченко В.А. Психология эмоций. — К.: Магістр S, 1998.

26. Семиченко В.А. Психология: Темперамент. — К.: Формика, 2001.

27. Титаренко Т.М. Життєва криза як індикатор особистісного розвитку. Практична психологія: теорія, методи, технології. — К., 1997.

28. Чайченко Г.М. Основы физиологии высшей нервной деятельности: Учеб. пособие. — К.: Вища шк., 1987.

29. Шемелюк 1.М. Психологічні особливості самоактуалізації студентів гумані­тарного вузу у стосунках з людьми / Проблеми загальної та педагогічної психології: Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. СД. Максименка - К., 2001. - Т. З, ч. 1.

30. Ягупов В.В. Соціальна та військова психологія: Навч. посібник. — К.: Київ­ський університет, 2000.

 

Тема 10

Методологічні проблеми соціально-психологічного забезпечення діяльності

Логіка викладу: об'єкт, предмет, завдання, принципи, етапи соціально- психологічного забезпечення професійної діяльності. Актуальні пробле­ми соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності. Класифікація методів соціально-психологічного забезпечення професій­ної діяльності. Перспективні напрями науково-практичних досліджень

♦ ♦ ♦

Об'єкт, предмет, завдання, принципи, етапи соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності

Нинішній етап розвитку суспільства вимагає від фундаментальних психологічних знань практичної їх реалізації, використання знань, на­вичок і умінь у різних сферах життєдіяльності особистості. В цьому ас­пекті психологічна наука і практика має засвідчити свою гуманістичну основу в розвитку суспільства в цілому і конкретно у створенні умов за­доволення основних потреб людини — в праці, спілкуванні, самореалізації, пізнанні, відновленні психічних і фізичних можливостей організму.

Безумовно важливо, щоб психологічні знання були певною мірою відомі кожній людині для використання в повсякденному житті.

Водночас, на наш погляд, ще більш важливим є те, щоб професіона­ли соціально-психологічної сфери — практичні психологи, соціальні працівники глибоко розуміли, яким чином потужну систему психоло­гічних знань, навичок і умінь застосовувати й ефективно здійснювати професійну діяльність.

Автори намагалися через систему комплексного соціально-психо- логічного забезпечення професійної діяльності навести місток, поєдна­ти для практичного використання теоретичні знання і практичні нави­чки й уміння різних галузей психології в розв'язанні комплексних про­блем практичної психології.

Ця книга — це результат колективного науково-практичного досві­ду авторів, світових досягнень науковців, що дало змогу створити в Ук­раїні перспективний науково-практичний напрям прикладної психоло­гії — соціально-психологічне забезпечення професійної діяльності.

Нині цей перспективний напрям набув свого розвитку за рахунок ди­сертаційних досліджень, які захищено в Україні за останнє десятиліття, а саме: Г.С. Гребенюк 1997; П.П. Криворучко 1998; В.М. Крайнюк 1999; O.A. Блінов 1999; М.М. Дорошенко 2000; В.В. Стаскж2000; М.Д. Вовка- нич 2000; В.І. Осьодло 2001; В.А. Бараннік 2004; P.A. Калениченко 2004; P.A. Шпак 2004; Д.І. Сахадзе 2004.

Метою комплексного соціально-психологічного забезпечення про­фесійної діяльності є підтримка, збереження і відновлення функціо­нального стану працездатності, психічного, фізичного та професійного здоров'я спеціалістів.

Об'єкт — процес соціально-психологічного забезпечення професій­ної діяльності спеціалістів різних галузей у звичайних та екстремальних умовах.

Предмет — психологічні особливості соціально-психологічного професійної діяльності і психологічної підготовки, збереження, під­тримки, відновлення функціональних станів і працездатності в звичай­них та екстремальних умовах.

Завдання:

— Психологічна діагностика функціональних станів, працездатності фахівців на всіх етапах професійної діяльності.

—Визначення інформативних методів і критеріїв оцінки динаміки функціональних станів і працездатності.

— Обгрунтування, розробка й апробація адекватних і ефективних засобів підтримки, збереження та відновлення функціональних станів і працездатності фахівців у різних галузях діяльності.

— Психологічні особливості надійності та безпечної діяльності спе­ціалістів.

— Сутність, методи проведення та критерії професійної атестації персоналу.

— Психологічні закономірності професійної адаптації.

—Зміст, методи та особливості сімейного консультування.

Актуальні проблеми соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності

Проблема соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності (СПЗПД) включає три аспекти — теоретичний, методичний та практичний. Більш докладно розглянемо теоретичні аспекти з метою обгрунтування їх змісту, завдань, принципів, етапів, психологічних ме­тодів діагностики і впливу.

З розвитком України як самостійної держави, створенням Міні­стерства з надзвичайних ситуацій, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи актуальність СПЗПД зросла, про що свідчить відповідний наказ Комітету охорони праці та Міністерства охорони здоров'я Украї­ни щодо необхідності професійного добору для 16 груп спеціальностей. Наслідки Чорнобильської катастрофи суттєво вплинули на фізичне та психічне здоров'я населення України, що значно розширює коло осіб, які потребують комплексного психологічного забезпечення життєдіяль­ності.

У Санкт-петербурзькій школі психології з 1 вересня 1989 р. створе­на кафедра в Ленінградському університеті на факультеті психології, де читається курс «Психологічного забезпечення професійної діяльності в спорті». В 1991 р. співробітники цієї кафедри видали колективну моно­графію «Психологическое обеспечение профессиональной деятельно- сти», в якій розглядаються зокрема проблеми від професійного самовиз­начення до професійного довголіття.

Практика соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності вже на початковому етапі становлення продемонструвала по­требу в комплексному підході до цієї галузі психологічної науки й прак­тики. У перспективі значення такого підходу зростатиме. Напрям прак­тичної психології, який формується в цивільних умовах, потребує свого науково-методичного обгрунтування, певних наукових розробок у всіх галузях діяльності.

Проблема СПЗПД більш досліджена в Збройних силах як реальна потреба ефективної та безпечної діяльності, пов'язаної з впливом ком­плексу умов професійної діяльності, що здебільшого визначаються як екстремальні. Надзвичайно актуальною є ця проблема стосовно осіб юнацького віку, особистість яких ще перебуває на етапі активного, до­сить складного й суперечливого процесу визначення життєвих цінно­стей, формування переконань, самовдосконалення в духовній і фізичній сферах. Дослідження (І.М. Чиж, Є.Г. Жиляєв, 1998 р.; В.М. Крайнюк, 1999 р.; М.М.Дорошенко, М.Д. Вовканич, 2001 р. щодо осіб з межовими нервово-психічними розладами, В.А.Бараннік, 2004 р. стосовно осіб з девіантною і девінклентною поведінкою, Р.А.Калениченко, 2004 р. — формування підрозділів охорони; Д.А.Сахадзе — психологічне забезпе­чення миротворчих підрозділів) свідчать про те, що 40% осіб юнацького віку мають слабке психічне та фізичне здоров'я, близько 30% - різні гра­ничні психічні відхилення, які, безперечно, потребують психологічної допомоги як елемента СПЗПД.

Види забезпечення, особливо в Збройних силах, мають певну струк­туру та ієрархію. Традиційно сюди відносять передусім технічне, мате­ріальне й тилове забезпечення.

Що ж до забезпечення професійної діяльності, яке безпосередньо спрямоване на фахівця, його психічне та фізичне здоров'я, то сюди від­носять традиційно медичне забезпечення. Останнє охоплює лише окре­мі аспекти й пов'язане переважно з діагностикою, лікуванням, реабілі­тацією, а також із повсякденним медичним забезпеченням професійної діяльності військовослужбовців.

Термін «психологічне забезпечення професійної діяльності» з'явився в 1980-1985 рр. у системі забезпечення професійної діяльності корабель­них спеціалістів (М.С. Корольчук, 1979, 1985, 1991, 1996 рр.; I.A. Сапов, О.С.Солодков, 1986 р.; Ю.М. Бобров, М.С. Корольчук, 1987 р.), де виз­начено зміст, принципи, завдання такого виду забезпечення. Далі свій вне­сок у СПЗПД зробили: П.П. Криворучко (1998 р.) стосовно спеціалістів операторського профілю надводних кораблів; Г.С. Грибенюк (1997 р.) — щодо спеціалістів пожежної безпеки; В.М. Крайнюк (1999.р.) — щодо юнаків призовного віку; O.A. Блінов (1999 р.) — щодо військовослужбов­ців аеромобільних військ під час парашутно-десантної підготовки; В.В.Стасюк (2000 р.) - щодо військововслужбовців під час бойових умов; В.І. Осьодло (2001 р.), P.J1. Шпак (2004 р.) - щодо оптимізації функціонального стану і процездатності операторів.

Застосування комплексного психологічного забезпечення показа­ло, що у фахівців експериментальної групи на всіх етапах обстеження рі­вень працездатності та психічних функцій був суттєво вищим, ніж у кон­трольної групи (на 15-20% при Р < 0,05).

Доведено, що комплексне психологічне забезпечення створює сприятливі умови для зниження нервово-психічної нестійкості, ситуа­тивної та особистісної тривожності, суб'єктивного стану, сприяє аде­кватній та прискореній адаптації до умов професійної діяльності, подо­ланню вираженої втоми та перевтоми фахівців під час робочих циклів.

Соціально-психологічне забезпечення — це комплекс заходів і засо­бів впливу на психіку особи та створення сприятливих соціальних умов з метою формування, підтримки та відновлення оптимальної працездат­ності фахівця в повсякденних й екстремальних умовах.

Засоби та заходи психологічного забезпечення професійної діяль­ності можуть застосовуватися ще до безпосередньої зустрічі фахівця з технікою — професійна орієнтація та професійний відбір, психологічна підготовка й психологічна боротьба, конструювання робочого місця та прогнозування факторів, які певним чином впливатимуть на рівень пра­цездатності, тобто створення оптимальних умов для життєдіяльності на технічних об'єктах. Під час підготовки до експлуатації техніки комплекс СПЗПД включає: психологічну діагностику, психологічну допомогу (психокорекцію, реабілітацію), психологічне супроводження професій­ної діяльності. З мети та змісту СПЗПД випливають завдання: психоло­гічна діагностика динаміки працездатності фахівців; розробка та вибір нових ефективних методів підтримки й відновлення психічних функцій особи; вивчення специфіки умов професійної діяльності, впливу умов праці на психічний стан та працездатність фахівців; ефективна та без­печна діяльність, подовження професійного довголіття, фізичного та психічного здоров'я.

Принципи СПЗПД — комплексність, безперервність, адекватність, насиченість, інтенсивність їх застосування. Етапи: первинна ланка — до початку професійної діяльності; друга — під час робочих циклів; третя — після закінчення професійної діяльності. Управління СПЗПД полягає в плануванні, організації, забезпеченні, контролі й мотивації.

Нинішнє поєднання морально-психологічного забезпечення, яке прийняте в керівних документах структур виховної роботи в Збройних силах України, не відповідає категоріальному апарату психології. Кате­горії моралі, духовності, про які йдеться у військовій пресі та методич­них розробках, вивчають інші науки: філософія, етика, соціологія. Ра­зом з тим певні якості особистості, які забезпечують виконання профе­сійних завдань в екстремальних і повсякденних умовах, мають назву професійно важливі якості «особистості» й визначаються окремо для кожної групи спеціальностей під час створення професіограм. Виходячи з прийнятого розуміння «моральності», «морального потенціалу», «духу» та враховуючи, що в структурах виховної роботи є певні напрацювання й аргументи на користь морального забезпечення, зважаючи на те, що в керівних документах ЗСУ введено поняття морально-психологічного за­безпечення, слід його виділити окремо, включивши сюди не психологіч­ні категорії та напрями діяльності структур виховної роботи, а воєнно-спеціальну та правову роботу, інформаційне забезпечення тощо. Таким чином, термін «морально-психологічне забезпечення» може існувати окремо як психологічне й моральне забезпечення за відповідними на­прямами та змістом. У цьому розподілі вбачаємо єдність і можливість іс­нування такого терміна, як моральне й психологічне забезпечення про­фесійної діяльності в повсякденних та екстремальних умовах.

Подальший розвиток на шляху підвищення рівня професійної го­товності та якості фахівців потребує, безумовно, розгорнутого аналізу накопиченого досвіду й формування нових підходів щодо розробки та цілеспрямованого впровадження психологічного забезпечення профе­сійної діяльності фахівців у повсякденних й екстремальних умовах. Психологічне забезпечення кожного з аспектів діяльності фахівців має проектуватися системно й передбачати єдиний комплекс дослідницьких і соціотехнічних процедур, спрямованих на прогнозування й управління успішним оволодінням спеціальністю та ефективну діяльність у вироб­ничих умовах.

Вимоги взаємозв'язку дослідницької та соціотехнічної складових СПЗПД (профвідбір, профпідготовка, профадаптація фахівців) перед­бачає нову концепцію заходів — від проведення обстежень кандидатів на навчання, їхнього психологічного супроводу до отримання даних про індивідуально-психологічні особливості фахівця та рівень його профе­сійної підготовки на підставі реалізації принципу комплексності під час проектування методичного арсеналу вивчення особистості в системі СПЗПД з урахуванням багатьох цілей, наступного застосування всіх да­них для розв'язання завдань психологічного забезпечення. Критерієм досягнення комплексності методичного забезпечення для обстеження індивідуальних властивостей особистості є розробка набору, цілісної си­стеми методичних засобів, у якому втілена уява про інтегративну регуля­цію і саморегуляцію діяльності на мотиваційно-смисловому, емоційно-вольовому, когнітивному й психофізіологічному рівнях, а також розу­міння неоднозначності поняття «професійна діяльність». Остання пе­редбачає відмінності форм психічної детермінації діяльності щодо ово­лодіння професією і спеціальністю та діяльності щодо виконання про­фесійних функцій, діяльності в звичайних та екстремальних умовах, нормативної (стереотипної) і наднормативної (творчої, нестандартної) діяльності. Таким чином, розробка методичного апарату для проведен­ня обстеження особистості базується на принципі комплексності, який передбачає орієнтацію на системно побудовану професіограму й реаль­ну реалізацію концепції цілісного функціонування особистості в діяль­ності. Використання принципу комплексності передбачає необхідність формування не «батареї», а науково обгрунтованої системи методів і ме­тодик, які дозволяють вивчити особистість та умови специфіки її профе­сійної діяльності відповідно до мети, завдань, факторів, що впливають на психіку людини, і визначити ступінь точності й об'єктивності всієї сукупності психологічних тенденцій і взаємозв'язків між ними, які аде­кватно відповідають рівню аналізу особистості.

Вимоги щодо кількості методичного апарату включають два аспек­ти досягнення цієї мети — вимоги комплексності за змістом (спрямова­ністю) методики, які застосовуються в обстеженнях, і вимоги комплекс­ності процедури обстеження, що пов'язана з формою використовуваних методів і методик, сукупністю параметрів, які реєструються й аналізу­ються, способами інтерпретацій отриманих даних.

Системи методик мають бути повними й достатніми, тобто вимірю­вати не лише професійно-важливі якості в традиційному розумінні, а й фактори, які визначають особливості функціонування та динаміку ро­звитку цих якостей у професійній діяльності, що належать до регулятив­них механізмів і пов'язані із самосвідомістю й самооцінкою, мотивацій- но-смисловою і ціннісною сферою особистості, когнітивним стилем особистості та емоційно-вольовою сферою.

Таким чином, систему складають такі блоки:

— методики, які дозволяють визначити індивідуальні особливості, потрібні для якісного виконання професійної діяльності в звичайних умовах;

— методики, які дозволяють визначити індивідуальні особливості, необхідні для якісного виконання професійної діяльності в екстремаль­них умовах;

—методики, спрямовані на аналіз впливу стресогених, екстремаль­них умов на функціонування професійно важливих якостей;

—методики, які дозволяють прогнозувати вірогідність нестандарт­ної, творчої поведінки в екстремальних умовах;

— окремо слід розглядати блок методик СПЗПД, спрямованих на формування, підтримку та відновлення працездатності фахівців, та ме­тоди психологічної підготовки.

Отже, система психологічного забезпечення професійної діяльності спрямована на формування, збереження, підтримку та відновлення оп­тимальної працездатності фахівців. Вона має свої завдання, принципи, етапи, методи управління і включає: заходи та засоби, які можуть засто­совуватися переважно під час діяльності — психологічну діагностику, психологічну допомогу, психологічне супроводження професійної діяльності та заходи й засоби, які можуть застосовуватися ще до початку діяльності, - професійний відбір, психологічну підготовку, психологіч­ну боротьбу (впливи), інженерно-психологічні аспекти комплектування робочого місця та умов придатності до життєдіяльності.

Актуальність проблеми СПЗПД визначається безпосередньо впливом умов на характер діяльності (природних, умов придатності до життєдіяль­ності, соціально-психологічних, екологічних і медико-біологічних).

Використання комплексного психологічного забезпечення профе­сійної діяльності фахівців операторського профілю підтримує опти­мальний рівень функціонального стану та працездатності протягом усього тривалого робочого циклу.