Поняття психологічного потенціалу військовослужбовців

Виходячи з вимог обраної методологічної основи, ґрунтуючись на традиціях гуманістичної психології, нейролінгвістичного програмував ня, досвіду різних видів забезпечення у воєнній науці, ми пропонуємо розглядати як предмет соціально-психологічного забезпечення бойових дій особового складу психологічний потенціал воїна. Під психологічним потенціалом воїна мається на увазі сукупність наявних психологічних можливостей військовослужбовця і доступних для використання обста­вин соціального й ергономічного середовища, що обумовлюють здат­ність вирішувати бойові завдання визначеного типу (класу, рівня).

У самій дефініції вже є вказівка на структурно-змістовну визначе­ність психологічного потенціалу (табл. 13.1). З таблиці видно, що при визначенні структури і змісту ППВ започатковано спробу здійснити під­хід, запропонований Б.Ф. Ломовим, який рекомендує розглядати людську діяльність у фокусі складної і багатопланової детермінації.

Стрижень ППВ складає така психологічна якість особистості війсь­ковослужбовця, як психологічна готовність до бою, що відображає сформованість необхідних для ефективних бойових дій воїна індивіду­альних психологічних якостей і станів. Її структура складається з когні- тивного, емоційно-мотиваційного, операційного компонентів і психіч­ного здоров'я.

Основу когнітивного компонента складає сформований у свідомо­сті військовослужбовця динамічний образ майбутнього бою, який своєю чергою складається з таких образів:

—сенсорного (зорова, звукова, нюхова, дотикова картина бойових дій, образи противника, цілей, позицій, укриттів);

—моторного (схеми своїх дій у відповідь на ті чи інші стимули бойової обстановки, просторово-часові характеристики дій, реакції на команди керівництва і взаємодії, відчуття зброї, техніки тощо);

—взаємодії з товаришами по службі (коли, де, з ким, в якій послідовно­сті та що необхідно робити);

—мотиваційно-смислового (значення бою в системі боїв, особистісний зміст бойових дій, особисті цілі, мотиви, завдання).

Наявність такого образу стабілізує всю діяльність воїна. Ця обстави­на пояснюється біологічною теорією емоцій П.К. Анохіна. Відповідно до неї, в тому випадку, коли зворотна інформація про результат зробле­ної дії цілком збігається із заздалегідь змодельованими параметрами ак­цептора результату дії, у людини виникає позитивний емоційний стан.

На важливість формування подібного образу в льотчиків вказують П.А. Корчемний, Н.Д. Завадова, Б.Ф. Ломов, В.А. Пономаренко, В.Т. Юсов. Несформованість образу бою у воїнів веде до того, що багато бойових подій, природних для бою явищ і процесів сприйматимуться ними як раптовий, незнайомий, загрозливий. А бойовий досвід свідчить про те, що в 44 % випадків у військах, проти яких велися раптові бойові дії, во­їни були приголомшені, деморалізовані й не змогли створити опору противнику.

Емоційно-мотиваційний компонент відображається насамперед у психологічному налаштуванні, що утворює єдність спонукання (моти­вів, установок), стенічного емоційного забарвлення як джерела психіч­ної енергії й зосередженості свідомості військовослужбовця на меті бо­йових дій.

Операційний компонент включає навички й уміння спостерігати, виявляти, інтерпретувати важливі елементи бойової обстановки, ефек­тивні моделі дій у конкретних бойових ситуаціях, уміння регулювати власну психічну діяльність і надавати психологічну підтримку товари­шам по службі.

Психічне здоров'я відображає поточний стан психологічних можли­востей воїнів, узятих у порівнянні з існуючими для бойових умов нормами.

Соціально-психологічний потенціал особистості утворює єдність со­ціально-психологічних явищ, що належать як до сфери міжособистісних стосунків, так і до сфери психологічних феноменів, суб'єктом яких ви­ступає група (воєнний колектив, підрозділ), а також включає міжперсо- нальний і надперсональний компоненти.

Міжперсональний потенціал учасника бойових дій складають ті його психологічні зв'язки з товаришами по службі, що позитивно впливають на компоненти індивідуальної психологічної готовності, стимулюючи їхню активізацію, доповнюючи і тимчасово компенсуючи їх.

На сьогодні в соціальній психології є досить стійким той факт, що проста присутність іншої людини впливає на поведінку індивіда. Відомо також, що залежно від сформованих між людьми стосунків присутність однієї людини впливає на ефективність діяльності позитивно, а присут­ність іншої — негативно.

Досвід участі американських, англійських, ізраїльських, французь­ких, українських і російських військовослужбовців у бойових діях у ло­кальних воєнних конфліктах свідчить про те, що певна перестановка військовослужбовців для вирішення бойових завдань нерідко суттєво впливає на бойову ефективність воєнних підрозділів. Це пов'язано з тим, що в процесі спільної бойової діяльності воїнів відбувається взає­мовплив, проявляються взаємна вимогливість, наслідування прикладу, обмін досвідом, змагання, настрій підйому чи пригніченості, почуття впевненості в перемозі й ненависті до ворога передаються від одного во­їна до іншого (можуть поєднуватися, підсилюватися тощо). Не секрет, що вся система роботи з бойовим активом у радянській армії була орієн­тована на те, щоб використовувати цю закономірність.

Як доводить бойова практика багатьох армій світу, товариші по службі нерідко виступають один для одного не лише «мотиваторами», а й своєрідними психотерапевтами в складних ситуаціях бойової обста­новки. Досвід Другої світової війни свідчить про те, що основною умо­вою запобігання бойового шоку серед особового складу були взаємна довіра і прихильність військовослужбовців один до одного. Це почуття забезпечувало необхідну психологічну підтримку для психічно нормаль­них людей і допомагало їм разом триматися зі своїми товаришами в кри­тичні, найбільш напружені, з психологічної точки зору, періоди бою. Невипадково в армії США останніми роками активно формуються вза­ємини «товариської підтримки», сутність яких полягає в тому, що війсь­ковослужбовці навчаються навичкам виявляти психологічні проблеми один в одного і надавати невідкладну психологічну підтримку.

Як своєрідний потенціал військовослужбовця виступають емоцій­ний настрій товаришів по службі, доступні для наслідування раціональ­ні моделі їхньої поведінки в критичних ситуаціях, прямі спонукання з їхнього боку, надана ними інформація, санкції за пасивність, перебу­вання поруч у небезпечній ситуації, необхідність піклуватися про това­ришів тощо.

Доведено, що великою «психологічною» силою (здатність спонука­ти і компенсувати відсутню психологічну готовність військовослужбов­ців) у бойовій обстановці є командири підрозділів. Довіра підлеглих до командира є першою умовою високого морального духу військ. Ізра­їльські фахівці встановили такий факт, що навіть тоді, коли віра в спра­ведливість війни падає, рівень морально-психологічного стану військо­вослужбовців може залишатися високим, якщо солдати зберігають віру в свого командира. Про це свідчать результати бесід з ветеранами бойо­вих дій радянських військ в Афганістані.

Надперсональний потенціал учасника бойових дій складають ті яви­ща психології військового колективу, що виступають факторами додат­кової мотивації активності воїнів, сприяють осмисленню того, що відбу­вається, чітко визначають норми і правила поведінки в бойовій обста­новці, знімають надмірну бойову напругу.

Дослідниками доведено, що стійкість бійця до несприятливих впливів бойової обстановки підвищується в згуртованому, спрямовано­му до перемоги військовому колективі, який підтримує і схвалює прояви мужності, сміливості й засуджує боягузтво, недисциплінованість, тим самим постійно мобілізує воїнів у бойовій обстановці.

Е.П. Утліком показано, що в підрозділах на певному рівні їх розвит­ку складається механізм колективно-групової саморегуляції групової поведінки. Її специфіка полягає в тому, що значна його частина інтеріо- ризуєтся військовослужбовцями (переводиться у внутрішній план) сприймається як власна система саморегуляції. У тому випадку, коли в суспільній думці військового колективу їх підрозділ стає бойовим, згур­тованим, активним, дисциплінованим, коли в ньому діють традиції взаємодопомоги, коли страх втратити повагу товаришів є найсильнішим почуттям, колектив виступає для своїх членів джерелом додаткових психологічних можливостей. У результаті два військовослужбовці, шо відрізняються низькою психологічною готовністю до активних бойових дій, у різних воєнних колективах володітимуть різним психологічним потенціалом і, отже, діятимуть по-різному. З цього факту можна зроби­ти висновок про те, що для психологічно нестійких військовослужбов­ців і для осіб, що тимчасово перебувають у стані психологічної неготов- ності до активних бойових дій, їхні товариші по службі виступають дже­релом компенсації відсутніх елементів психологічної готовності.

Раніше вказували на той факт, що на мотивацію активних бойових дій воїнів впливають уявлення нагальних національних інтересів в офі­ційно сформульованих цілях локального воєнного конфлікту, позитив­на оцінка суспільної думки бойового використання військ, увага сус­пільства до потреб воюючої армії, високий соціальний статус учасників бойових подій тощо.

Цілком конкретні зв'язки є і між психологічними можливостями особового складу протиборчих сторін. Чим нижче психологічні можли­вості противника і його здатність психологічного впливу на наших військовослужбовців, тим простіші вимоги висуваються до індивідуаль- но-особистісного, міжперсонального і надперсонального потенціалів, що складають ППВ.

Психоергономічний потенціал — сукупність природно-географічних, погодно-кліматичних, техніко-технологічних і організаційних характе­ристик бойової діяльності військ, що сприяють підвищенню, збережен­ню і швидкому відновленню психологічної готовності та психічного здоров'я військовослужбовців.

«Ресурсними» для військовослужбовців є: звичні природно-геогра­фічні та погодно-кліматичні умови; засвоєні організмом режими чергу­вання інтенсивної діяльності, відпочинку, сну, харчування; такі терміни перебування в бойовій обстановці, що дозволяють цілком компенсувати бойову втому за рахунок внутрішніх можливостей організму і нервової системи; бойові властивості техніки і зброї, що відповідають характеру бойових завдань, які розв'язуються й оптимізують природні людські мож­ливості в конкретних умовах; адекватні до бойової обстановки та психо­логічних можливостей людей тактичні способи ведення бойових дій.

І

В історії військового мистецтва добре відомий такий приклад, що на визначальному етапі свого розвитку наша тактика розглядала систему оборони як сукупність поодиноких окопів для стрільців. Щодо цього наводилися відповідні тактичні розрахунки й обгрунтування. Однак, як виявилося, людська психіка висуває свої вимоги до тактики оборони. Чимало відомих збудників бойової активності (колективна думка, на­стрій, оцінка, санкції, психічне зараження, наслідування, міжособистіс- ний вплив та ін.) при «окопній» обороні не спрацьовували. Проте, на думку К.К. Рокосовського, підсилилися занепокоєння, прагнення вої­нів вибігти і заглянути, чи сидять його товариші у своїх гніздах, чи вже залишили їх, а він залишився один. У результаті розуміння цього факту воєнні керівники відмовилися від такої системи оборони й знову перей­шли до траншейної системи.

Елементи ППВ знаходяться у відносинах взаємного доповнення і часткової компенсації. Так, недолік індивідуальної психологічної готов­ності може бути певною мірою компенсований за рахунок правильного розміщення людей, створення ефекту «психологічного зараження» гру­повим настроєм та ін.

Отже, на основі матеріалу, що викладений вище, можна зробити висновок про те, що розгляд психологічного потенціалу військовослуж­бовця як предмет психологічного забезпечення відкриває такі можливості:

а) подолання розбіжностей у поглядах воєнних учених і практиків на предмет і мету соціально-психологічного забезпечення бойових дій військ;

б) поєднання усіх факторів, що обумовлюють активність воїнів у бо­йовій обстановці, в єдиний комплекс, розглянутий як предмет соціаль­но-психологічного забезпечення;

в) наповнення предмета, що забезпечує діяльність, конкретним змістом;

г) забезпечення єдності предмета психологічного впливу на всіх ета­пах бойових дій військ.

Технологія управління психологічним потенціалом військовослужбовців

Відомо, що наука не може входити в соціальну практику безпосе­редньо. Для того щоб наукові рекомендації стали елементом людської діяльності, слід створити спеціальний інструмент трансформації теоре­тичного знання в практику, тобто технології. Це повною мірою стос­ується військової психології, що реалізує свій теоретичний матеріал, який пов'язаний з бойовою проблематикою, через власну технологію — соціально-психологічне забезпечення бойових дій військ.

Однак попри те, що в останні десятиліття відзначається своєрідний технологічний «бум» у різних сферах людської діяльності (у виробниц­тві, воєнній справі, педагогіці, психології, соціальній роботі тощо), до­тепер необхідного визначення зазначеного феномена не сформульова­но. Прийняті в цьому плані спроби страждають невизначеністю меж за­пропонованих дефініцій чи необгрунтованим звуженням рамок кваліфі­кованого явища, тобто зведенням його до одного з елементів процесу побудови технології.

Разом з тим у кожній спробі зрозуміти сутність цього явища, на на­шу думку, містяться раціональні моменти, що в сукупності вказують на ті вихідні позиції, що мають бути враховані при формулюванні визна­чення технології застосування військово-психологічного знання до бо­йової практики військ. Розглянемо найважливіші, на наш погляд, позиції.

1. Технології є результатом наукового аналізу чи вивіреного досвіду регуляції психологічними умовами бойових дій військ. Вони соціальні за своєю природою, тому що технологією можна вважати лише те, що іс­нує у формі, доступній для її використання іншими суб'єктами. У струк­турі й змісті технології не повинні міститися суто суб'єктивні елементи, що роблять її знаряддям винятково однієї людини — «мага» чи «чарівни­ка», який володіє унікальними психологічними якостями. Це дозволяє зберігати спадковість заходів соціально-психологічного забезпечення на всіх етапах його здійснення та їх єдність в усіх ланках.

2. Технологія є цілісний, внутрішньо взаємозалежний, готовий до використання засіб вирішення психологічних проблем того чи іншого типу, класу.

Е.П. Утлік вводить поняття «психологічне завдання» і «непсихоло- гічне завдання». Психологічне завдання відображає певний вплив на лю­дей з метою зміни їхньої поведінки, ставлення один до одного і служби, що включає:

— виявлення й оцінку психологічних основ, необхідних для вирі­шення завдання в ідеалі;

— визначення, яких саме психологічних умов і факторів реально бракує для його вирішення;

- створення необхідних психологічних умов;

- здійснення компенсаційних заходів, що дозволятимуть вирішува­ти завдання в той час, поки цих умов ще не створено.

Вирішення непсихологічних завдань, на його думку, полягає у створен­ні сприятливих непсихологічних умов — матеріальних, фінансових, ор­ганізаційних та інших у житті й діяльності воїнів, що впливають на ефективність вирішення психологічних завдань. Технологія, на наш по­гляд, це поданий у матеріалізованому вигляді чи реально здійснюваний процес вирішення комплексу психологічних і непсихологічних завдань в інтересах досягнення конкретної мети. Власне кажучи, вона уособлює своєрідний «розв'язувальник» — подане в згорнутому вигляді вирішене завдання соціально-психологічного забезпечення бойових дій особово­го складу. Структура технології поряд з елементним складом (методи, дії, засоби) має чітку просторово-часову визначеність (алгоритм), що дозволяє зберігати спадковість застосовуваних дій забезпечення.

3. Технології створюються за допомогою раціонального розчлену­вання реального чи теоретично описаного процесу вирішення тієї чи ін­шої психологічної проблеми на низку послідовних, взаємозв'язаних процедур, операцій, методів застосування, засобів, з їх подальшим об'єднанням у єдину скоординовану і синхронізовану систему.

Відносне дроблення процесу психологічної роботи на окремі процеду­ри й операції, що виконуються більш-менш одноманітно, дозволяє до­сягати певних властивих технології управлінських ефектів:

—виявити й урахувати закономірності ефективного виконання опе­рацій визначеного типу;

— диференціювати рутинні, що піддаються автоматизації, і складні, творчі завдання;

— здійснювати поетапний контроль за ходом процесу соціально- психологічного забезпечення;

— здійснювати систематизацію, комплексування процедур, що за­безпечують діяльність, уникати непотрібних повторів, дублювання, ви­робляти загальну технологічну схему вирішення однотипних проблем.

4. Використання технології має полегшувати процес вирішення психологічних проблем, робити його ефективнішим порівняно з «нетех- нологічними» способами роботи. Ідеальна технологія має бути вільна від будь-яких побічних негативних ефектів (приниження особистості війсь­ковослужбовця і соціальних груп, виникнення соціальної напруги у воєнних колективах, розвиток відстрочених психічних розладів тощо).

З визначення психологічного потенціалу військовослужбовців вид­но, що він існує в двох якісних станах:

а) уже є в розпорядженні військовослужбовців у формі, готовій до негайного застосування;

б) знаходиться в соціальному й ергономічному середовищі в такому вигляді, що дозволяє його використання після відповідної обробки, структурування, освоєння.

Перший вид ППВ ми позначаємо як реальний, а другий — як ба­зисний.

Реальний ППВ відбиває поточні психологічні можливості військово­службовця і доступні для негайного використання психологічні власти­вості навколишнього середовища, що визначають той чи інший рівень його здатності виконати конкретне бойове завдання. Здебільшого дефі­цитний. Здійснення заходів бойової діяльності з використанням дефі­цитного ресурсу не тільки неефективне, а й може позначитися певними негативними наслідками, аж до морально-психологічної поразки в ло­кальному воєнному конфлікті.

Базисний ППВ включає ті психологічні якості й стани окремого вої­на, соціально-психологічні явища й процеси, психоергономічні умови освоєння та використання яких дозволяє з високою ефективністю діяти на полі бою. Невідповідність між реальним і базисним ППВ породжує психологічну проблему, що вимагає своєчасного вирішення.

Вивчення бойових дій військ у локальних воєнних конфліктах свід­чить про те, що є два способи переведення базисного психологічного потенціалу в реальний: природний і штучний.

Природний спосіб є процес спонтанного (метод проб і помилок) освоєння військовослужбовцями, органами військового управління і виховної роботи прийомів підвищення психологічної готовності воїнів до бойових дій, створення сприятливих зовнішніх умов для досягнення ефективності бойової діяльності. Такий спосіб панував при здійсненні психологічної роботи з особовим складом радянської армії в роки Вели­кої Вітчизняної війни, у ході бойових дій в Афганістані.

Штучний спосіб полягає у виявленні психологічної специфіки кож­ного конкретного воєнного конфлікту, вивченні ефективних психоло­гічних механізмів природного переведення потенційного ресурсу в на­явний і в створенні спеціального засобу, що дозволяє здійснювати цей переклад швидко, у необхідному обсязі, без серйозних помилок і фа­тальних наслідків. Як такий засіб покликана виступити технологія со­ціально-психологічного забезпечення бойових дій військовослужбовців.

З урахуванням перерахованих позицій можна сформулювати уза­гальнююче визначення технології використання військово-психологіч­ного знання для оптимізацїї психологічних умов бойової діяльності військ. У даному випадку під технологією (від грецького — мистецтво, майстерність, уміння) мається на увазі сукупність і послідовність здій­снюваних на основі єдиної теоретичної концепції процедур, операцій, засобів, способів впливу на ПП військовослужбовців з метою вирішен­ня психологічних проблем визначеного типу, що виникають у бойовій діяльності військ. Іншими словами, це своєрідна модель соціально- психологічного забезпечення бойових дій особового складу.