Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa

ЗМІСТ Вступ 4 1 Літературний огляд 6 1.1 Біологічні основи паразитології 1.2 Класифікація паразитичних форм тврин 1.3 Вплив паразита на хазяїна 1.4 Шляхи розселення та пошук хазяїна 2 Еколого-біологічні особливості облігатних та факультативних паразитів надцарства Protozoa 24 2.1 Тип найпростіші Protozoa 1.1 Клас Саркодові Sarcodina 1.2 Клас Джгутикові Flagellata 28 2.1.3 Клас Споровики Sporozoa 1.4 Imfusoria 34 2.2 Тип Плоскі черви Plathelimintes 2.1 Клас Сисуни Tpematodes 2.2 Клас Стьожкові черви Castoidea 39 2.3 Тип Круглі черви Nemathelimites 3.1 Клас Власне Круглі черви Nematoda 42 2.4 Тип Кільчасті черви Annelida 44 2.5 Тип Членистоногі Arthoropoda 5.1 Клас Ракоподібні Crustacea 5.2 Клас Павукоподібні Arachnaidea 5.3 Insecta 51 2.6 Тип Хордові Chordata 54 Висновок 57 Література 59 ВСТУП Паразити людини зустрічаються у типах найпростіших, плоских і круглих червів, членистоногих. Паразитичних червів із типів плоских і круглих червів звичайно об єднують під загальною назвою гельмінтів. Паразитизм широко розповсюджений у природі бактерії, гриби, багато безхребетних . Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються паразитичні, які селяться на інших рослинах.

На відміну від інших організмів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший живий організм, а не нежива природа. Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких паразитичний спосіб життя - обов язкова форма існування.

Bід справжніх облігатних паразитів необхідно відрізняти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, потрапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при проходженні через кишки людини. Паразитизм -форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo відносяться до різних видів, при якому один з організмів паразит використовує - інший, організм хазяїн як середовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб викликати його загибель.

В. О. Догель дає паразитизму таке визначення Паразити - це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому частково або повністю на своїх, хазяїв завдання регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем. Різниця між паразитизмом і хижацтвом полягає у тому, що хижак використовує свою здибич раз, при цьому вона гине паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як правило, вона не гине. Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв язану систему, яка існує у певних умовах середовища.

Тривала сумісна еволюція системи паразит - хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяїном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини.

Але для хазяїна присутність паразита не байдужа.

Якщо паразити не викликають захворювання, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів мета-церкарії сисунів, трихінела формуються сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Виникають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів. 1 ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД 1.1 Біологічні основи паразитології Тварини становлять значну частину біосфери і відіграють важливу роль у кругообігу речовин у природі й економіці. Тварини - джерело основного білкового харчування, незамінних амінокислот.

Від тварин людина отримує сировину для виготовлення одягу шкіра, шерсть і багато інших продуктів, у тому числі й лікарські засоби. Медичне значення мають 1 тварни-паразнти -збудники хвороб 2 переносники збудників хвороб вірусів, бактерій, тварин-паразитів 3 тварини, які хворіють на ті ж хвороби, що й людина, і, отже, можуть бути джерелом захворювання для людини або природним осередком збудників хвороб, якими може хворіти людина 4 отруйні тварини 5 тварини - продуценти лікарських речовин.

У антропобіоценозі, як і в будь-якому біоценозі, між ного співчленами встановлюються аліментарні зв язки, які включають у себе продуценти, консументи і редуценти є різні форми співжиття симбіозу - як синергічні, так і антагоністичні. Людина як співчлен антропобіоценозу не ізольована від процесів, які відбуваються в ньому.

З цими процесами нерідко пов язані шляхи розповсюдження збудників хвороб, тому на деяких закономірностях, які характерні для біоценозів, спинимося детальніше 1 . Будь-яке співжиття, організмів, які належать до різних видів, необхідно вважати симбіозом гр. simbiosis - співжиття . Є три форми симбіозу мутуалізм - кожний з організмів приносить іншому певну користь, де позитивний симбіоз синойкія і коменсалізм - симбіоз з однобічною користю, без шкоди для іншого партнера паразитизм антагоністичний, негативний для одного із партнерів симбіозу. Між цими формами співжиття існують перехідні форми.

Нерідко у одних і тих же партнерів спостерігаються зміни взаємовідносин. Так, для людини вегетативні дрібні форми дизентерійної амеби є коменсалами, а вегетативні великі її форми - паразитами. Мутуалізм лат. mutus - взаємний досить поширений серед рослин і тварин.

Наприклад у комарів, вошей, оводів, мухи цеце і ряду інших комах у різних органах є спеціальні утвори, які заселені бактеріями або одноклітинними грибами. Нерідко ці утвори розташовані поблизу яєчників і симбіонти, потрапляючи у яйцеві клітини, передаються з покоління в покоління. У клітинах комах партнери мають сприятливі умови для існування і в свою чергу, виділяють речовини, які сприяють перетравлюванню їжі їхніми хазяїнами. У кишках людини постійно живе кишкова паличка Escherichia coii, яка живиться їхнім вмістом, одночасно з її діяльністю пов язаний синтез у кишках вітамінів групи В і стримування розвитку хвороботворних бактерій черевного тифу, дизентерії . Синойкія rp syn - разом, oikos - будинок -співжиття, при якому один партнер використовує ін шого як житло.

Коменсалізм франц. commensal- співтрапезник -такий тип симбіозу, при якому один партнер використовує організм іншого як житло і як джерело харчування, але не шкодить йому. Паразитизм -форма антагоністичного співжиття онанізмів, щo відносяться до різних видів, при якому один з організмів паразит використовує - інший, організм хазяїн як середовище існування, і джерело живлення, існуючи за його рахунок, чим, Звичайно, завдає шкоди хазяїну, але, як правило, не такої значної, щоб викликати його загибель.

В. О. Догель дає паразитизму таке визначення Паразити - це такі організми, які використовують інші живі організми як середовище існування Т джерело їжі, покладаючи при цьому частково або повністю на своїх, хазяїв завдання регулювання своїх взаємовідносин з навколишнім середовищем. Різниця між паразитизмом і хижацтвом полягає у тому, що хижак використовує свою здибич раз, при цьому вона гине паразит використовує свою жертву тривалий час, і, як правило, вона не гине 2 . Паразитизм широко розповсюджений у природі бактерії, гриби, багато безхребетних. Паразитичний спосіб життя ведуть і віруси. Серед вищих рослин також зустрічаються паразитичні, які селяться на інших рослинах, наприклад повитиця, вовчок та інші. На відміну від інших організмів основою зовнішнього середовища паразитичних організмів е інший живий організм, а не нежива природа вода, грунт, повітря. Вчення про організм як середовище існування найбільш повно розроблене Є. Н. Павловським.

Середовищем по відношенню до паразита будуть як органи хазяїна, так і інші організми, які населяють хазяїна. Це середовище першого роду. Але па разити, пов язані і з зовнішнім середовищем, яке оточує хазяїна середовище другого роду і діє на паразитів опосередковано, через тіло, хазяїна. Сукупність усіх паразитів які одно-часно живуть у якому небудьорганізмі, Є. Н. Павловський назвав паразитоценозом, оскільки у будь-якому організмі одночасно поряд із паразитами є й інші симбіонти, то О.П. Маркевич запропонував сукупність їх разом з організмами хазяїна називати симбірценозом.

Компонентами симбіо-ценозу є віруси, рикетсії, спірохети, бактерії, гриби, найпростіші, гельмінти, членистоногі тощо Всередині сим-біоценозу між окремими компонентами і організмом хазяїна встановлюються складні,взаємовідносини 1 . Взасмовідносини між хазяїном і усім комплексом симбіонтів, які складають симбіоз, забезпечують нормальне уснування організму хазяїна. У нормі в тілі людини і тварин кількість мікросимбіонтів більша, ніж власних клітин. З ними пов язаний синтез ряду білків - ферментів, вітамінів, яких не можуть самостійно синтезувати багато макроорганізмів. Тільки у присутності паразитичних симбіонтів формується імунітет, утворюються імунокомпетентні клітини. Взаємовідносини між організмом хазяїна і усім комплексом симбіоценозу є також джерелом патологічного процесу хвороби у організмі хазяїна. Розвиток патогенних грибків у тілі людини стримується симбіотичними бзктеріями-коменсалами. Існування їх може бути пригнічене при лікуванні хворого антибіотиками, чим створюються сприятливі умови для патогенних грибків, тому впровадження у медичну практику антибіотиків несподівано викликало почастішання захворювань, які викликаються паразитичними грибами, зокрема роду Candida кандидамікоз. Численні факти переконують у тому, що захворювання, які викликаються паразитами, розвиваються внаслідок різноманітних відносин між макроорганізмом і комплексом усього симбіоценозу.

Встановлено, що люди, які страждають гельмінтозами тобто вражені паразитичними червами - гельмінтами, важче хворіють на туберкульоз, черевний тиф, деякі хвороби нервової системи і багато інших. Це обов язково має знати і враховувати лікар і при лікуванні будь-якої хвороби - необхідно лікувати пацієнта і від супутніх хвороб, які викликаються паразитичними організмами.

При цьому не слід забувати, що кожний організм разом з усім своїм симбіоценозом є частиною біоценозу з усіма його біотичними і абіотичними факторами. Щодо людини, то окрім перерахованих факторів відіграють роль і соціальні умови 3 . 1.2 Класифікація паразитуючих, форм тварин Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких паразитичний спосіб життя - обов язкова форма існування.

Bід справжніх облігатних паразитів необхідно відріз-няти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, по-трапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при проходженні через кишки людини 2 . У особливу групу виділяють факультативних паразитів, тобто тварин, які звичайно живуть у вільному стані, але при випадковому потраплянні до відповідних хазяїв можуть існувати за їх рахунок.

Так, у 1925 р. гельмінтологічна експедиція, яка працювала під керівництвом К. І. Скрябіна, при обстеженні шахтарів Донбасу виявила у їхніх кишках яйця, личинки і дорослі у черви двох видів із роду Rhabdites, які звичайно живуть у грунті. Личинки одного із ґрунтових круглих червів Aloinema можуть селитися у кишках молюска Аrion, при цьому вони досягають значно більших розмірів, ніж у вільній природі, правда, завершити свій розвиток у таких умовах не можуть.

В. О. Догель відзначає, що факультативний паразитизм має інтерес з точки зору питання про походження паразитизму.

За часом, який перeбувaють паразити у хазяїна, їх ділять на тимчасових і постійних. Перші пов язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину життя вони проводять у вільному стані. Це п явки, ґедзі, комар мухи-жигалки, блохи тощо. Постійні паразити, як правило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерело їжі, а й постійне місце існування.

Такими є малярійні плазмодії, лямблії, кариди трихінел, коростяні свербуни і багато інших. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит.

За місцем існування розрізняють па-разитів зовнішніх та, або ектопаразитів, які живуть на зовнашніх покривах, наприклад, п явки, кровосисні комахи , і внутрішніх, або ендопаразитів паразити крові, кишок та інших органів, наприклад, малярійний плазмодій, аскарида, трихінела 4 . Багато ектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvins е вільноживучнми хижаками, які живляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людину і живитися кров ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму.

У деяких випадках переходу до ектопаразитизму сприяв сидячий спосіб життя.

Так, вусоногі рачки прикріпляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предметами стають живі організми, а один з видів навіть став глибоко проникати у шкіру китів. 1 тут можливий перехід від синойкії до паразитизму.

На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто- до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є ектопаразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяється у сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопаразита. Пухоїди - ектопаразити птахів- виникли від комах, які спочатку поселилися у гніздах і живилися нагромаджуваними там рослинними і тваринними рештками, а з часом перейшли до живлення пір ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і почав живитися кров ю. Тут видно поступовість переходу від синойкії до екдо а потім до ендопаразитизму.

Moжливий перехід до кишкового ендопаразитизму деяких паразитів із типу найпростіших і нематод, які були, спочатку факультативними, В. О. Догель, розвиваючи гіпотезу про подібний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед ґрунтових круглих червів, писав Знахідка Скрябіним Rhabdites саме у Донбасі не випадкова.

Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на невеликому порівняно просторі досить тісно контактують із землею, у якій живуть вільні паразити таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичний стан. Походження кровопаразитів у деяких із хребетних хазяїв пов язано Із зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопаразитами хребетні заражаються звичайно через кусання членистоногими 5 . Можна припустити, що у ендопаразитів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовувались і до нового хазяїна і нового способу передавання від одного хазяїна до іншого. 1.3 Вплив паразита на хазяїна Вплив паразита на хазяїна різноманітний. Перш за все паразит, знаходячись у тілі хазяїна, діє механічно. Так, міхур ехінокока тисне на органи, порушуючи їх функціонування.

Стьожкові черви і аскариди можуть викликати кишкову непрохідність. Кишкова непрохідність може бути наслідком не тільки механічної закупорки, а й рефлекторних спазмів у відповідь на подразнення стінки кишок паразитами.

Печінкові сисуни і аскариди можуть закупорювати жовчні протоки і стати причиною жовтяниці. Паразити кишок використовують частину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отруюють організм отруйними хімічними речовинами - токсинами.

Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв яка впливає на моторну фінкцію кишок. Слина кровосисних членистоногих також має токсичні властивості 6 . Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, порушуючи цілісність стінок кишок, сприяють проникненню хвороботворних мікроорганізмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.

Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки при малярії , недокрів я при дифілоботріозі , загального нездужання, зниження працездатності при багатьох гельмінтозах, до затримки розвитку у дітей при анкілостомідозі . Патогенна дія паразитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого організму, а вони призводить до порушення регулюючих систем хазяїна, зокрема його нейрогуморальної системи 4 . Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв язану систему, яка існує у певних умовах середовища.

Тривала сумісна еволюція системи паразит - хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяїном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна присутність паразита не байдужа.

Якщо паразити не викликають захворювання, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів метацеркарії сисунів, трихінела формуються сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Виникають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів. Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі паразит- хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетичного розвитку.

У процесі сумісної еволюції макро- і мікроорганізми ніби притирались один до одного. У філогенетично молодих системах паразит- хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він виражений значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами людина може хворіти багаторазово, що необхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпростіших лейшманій, трипаносом виробляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію 2 . Знаходячись у організмі хазяїна, постійний паразит забезпечений їжею. Зв язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередкований через організм хазяїна. Внаслідок цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв язку з паразитичним способом життя є ракоподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чуттів, травну систему.

Воно складається із безформного мішка, який наповнений статевими залозами і яйцями.

Про належність сакуліни до класу ракоподібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.

Нерідко спрощення організації супроводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації аж до втрати клітинної будови пояснюються пристосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових ектопаразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення.

У цьому одна з причин того, що у кишках п явок і кліщів є бічні вирости. У паразитів добре розвинені,органи прикріплення присоски у сисунів при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів чіпкі кінцівки у ряду паразитичних членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому у них з явились спеціальні пристосування для процесів життєдіяльності в цих умовах.

У гельмінтів - мешканців кишок - клітини на поверхні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленню паразитів ферментами травних соків хазяїна 7 . Характерними рисами паразитів е добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного розмноження. По-друге, у результаті природного добору виживають тільки ті паразити, які набувають здатності до, інтенсивного розмноження у зв язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяїнів і загибеллю великої кількості зародків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного середовища.

У результаті імунної відповіді хазяїна на паразитів, які у ньому поселилися, нерідко у останніх знижується інтенсивність росту та падає продуктивність статевих клітин. На систему паразит - хазяїн впливають фактори зовнішнього середовища. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і соціального середовища на організм хазяїна можуть сприяти підсиленню патогенної дії паразитів. Чисельність паразитів у будь якій популяції хазяїнів, як і в тілі кожного окремого хазяїна не повинна перевищувати певного рівня, бо виникає загроза існування популяції хазяїна, а за ним і паразитів. У взаємовідносинах у системі паразит - хазяїн існує кілька механізмів, які грунтуються на принципі зворотного зв язку і підтримують чисельність популяції паразитів на певному рівні. Інколи вслід за перенаселенням популяції паразитів у тілі хазяїна настає зниження росту паразитів, загибель частини з них, зниження репродуктивності. Для запобігання загибелі хазяїна у результаті надмірного, збільшення чисельності паразитів, у дроцесі. еволюції з явився феномен зміни хазяїнів у життєвих циклах паразитів. Так, сисун частину життєвого циклу проводить у тілі молюсків, де інтенсивно розмножується партеногенетично.

Велика кількість паразитів може загрожувати життю хазяїна. Наступні стадії розвитку сисуни проходять у хазяїнів інших типів тваринного світу, Це сприяє збереженню і сисунів, і молюсків. Як відзначалось вище, на рівні особини паразит звичайно наносить шкоду хазяїну. Але у популяції хазяїнів він може відігравати позитивну роль, регулюючи чисельність хазяїнів. Інтенсивне збільшення чисельності популяції хазяїнів може призвести до виснаження її харчових ресурсів і викликати загибель усієї популяції. У таких випадках звичайно виникають епізоотії масове захворювання тварин паразитарних хвороб.

Це призводить до загибелі частини тварин, і оптимальна чисельність популяції відновлюється. Виживає і популяція паразитів. У цьому проявляється позитивна роль паразитів як і хижаків у біогеоценозах.

Але якщо можна говорити про певну позитивну роль паразитизму у природних біогеоценозах, то це ніяк не стосується людського суспільства.

Паразитарні хвороби у людей обов язково слід виявляти і лікувати, а в колективах людей необхідно здійснювати профілактичні заходи 1 . Розподіл паразитів у популяції хазяїнів має певну закономірність. У популяції не всі особини рівною мірою вражені паразитами. Звичайно вражена тільки частина популяції, але у вражених особинах нагромаджується велика кількість паразитів. Це. пояснюється рядом причин дещо різними умовами середовища, у які потрапляють окремі особини популяції хазяїнів і паразитів зниженням резистентності уже вражених особин розмноженням паразитів у тілі хазяїна дизентерійна амеба, малярійний плазмодій у людини, личинкові стадії сисунів у молюсків . 1.4 Шляхи розселення паразитів та пошук хазяїна Розселення тварин - важлива умова збереження виду. Особливо важливо розселення для паразитів, оскільки суперінвазія призводить до смерті хазяїна і загибелі паразита.

Тому паразити мають здатність залишати на певній стадії розвитку одного хазяїна та знаходити інших. Перехід від одного хазяїна до іншого, забезпечуючи розселення паразита, супроводжується високою його смертністю, оскільки ймовірність знаходження нового хазяїна, як правило, дуже невелика.

Загибель більшої частини особин на різних стадіях циклу розвитку паразита компенсується великою плодючістю паразитичних форм. Перехід від одного хазяїна до іншого здійснюється двома шляхами 1 за допомогою вільноживучої активно рухливої личинки, 2 за допомогою неактивної в стані спокою яйце, циста, спора стадії. Остання має захисні пристосування, оболонка, які забезпечують перечікування несприятливих умов. Активна рухлива стадія церкарій, рабдитна, філярієвидна личинка сприяє розселенню паразита у просторі, звичайно не живиться і живе не довго.

Крім функції розселення вона винокує функцію пошуку хазяїна. Включення в цикл розвитку проміжного хазяїна дає можливість паразитові уникнути несприятливих впливів середовища і продовжувати строк свого існування.

Розселенню паразита сприяє також переміщення хазяїнів. Особливо ефективне переміщення остаточного хазяїна, який е носієм статевозрілих форм паразита і розсіює його яйця на території свого житла.

Якщо цикл розвитку включає переносника, то функцію пошуку нового хазяїна виконує переносник. При наявності в циклі проміжного хазяїна, як правило, паразит не бере участі в пошуку остаточного хазяїна, а потрапляє до нього завдяки наявним харчовим зв язкам 8 . Паразити можуть змінювати поведінку проміжних хазяїнів таким чином, що шанси потрапити до остаточного хазяїна будуть підвищуватися. Наприклад, мурашки, які вражені метацеркаріями трематоди, вилазять на кінчик травинки і тут ціпеніють, що забезпечує ковтання їх травоїдними тваринами.

Риби, які вражені деякими видами цестод, плавають значно повільніше, тому частіше стають здобиччю хижаків. У багатьох паразитів ймовірність зустрічі з хазяїном полегшується, за рахунок синхронізації їх циклу розвитку з біоритмамн і поведінкою хазяїна. Наприклад, яйця Schistosoma hаеmatobium виділяються з організму людини із сечею, причому найбільша їх кількість надходить у порожнину сечового міхура в другу половину дня, коли ймовірність купання досить велика проміжний хазяїн - водний молюск. Прикладом синхронізації циклів паразита і переносника можуть бути філярії Wuchereria bankrofti, личинки якої переходять в периферичні судини людини вночі, тобто в той час, коли переносник - комар роду Mansonia нападає на людину для смоктання крові. Вдень личинки концентруються .в судинах внутрішніх Шляхи проникання паразита в тіло людини можутъ бути різними Напри-клад через рот - перорально цисти дизентерійної амеби, яйця аскариди, гострики, фіни ціп яків, личинкові стадії сисунів. У деяких паразитів анкілостома, шистосома личинка вбуравлюється в шкіру перкутантне проникнення. Можливе зараження статевим шляхом, трихомонади К. І Скрябін і Р.С. Шульц 1931 серед, паразитичних червів, виділили дві групи у залежноеті від характеру роз ви тку гео- і біогельмінтів, найсприятливішим середовищем є грунт, що й дало підставу називати їх геогельмінтами.

Враження, людини геогельмінта ми відбувається через немиті овочі ї фрукти на яких можуть знаходитися яйця геогельмінтів на-приклад, аскариди, волосоголовця, або при безпосередньому контакті з грунтом, в якому є личинки наприклад, кривоголовки. Біогельмінти проходять життєві цикли із зміною хазяїнів. Між хазяїнами біогельмінтів існують трофічн харчові зв язки, завдяки чому здійснюється передавания паразитів. Наприклад, людина вражається неозброєним ціп яком, поїдаючи яловичину.

Життєві цикли паразитів включають личинкові стадії і статевозрілі форми.

Частину життєвого циклу з певними стадіями паразит проходить у тілі одних хазяїнів, частину - в інших. Організм, у тілі якого паразит знаходиться у статевозрілій стадії і розмножується статевим шляхом, називається остаточним, або дефінітивним, хазяїном лат. dеfinitivus - остаточний. Організм, у тілі якого паразит проходить личинкову стадію чи стадії або розмножується безстатевим шляхом, називається проміжним хазяїном. У життєвому циклі деяких паразитів личинкові стадії послідовно переходять від одного до іншого хазяїна. У такому випадку першого з них називають першим проміжним, а другого- другим проміжним, або додатковим, хазяїном 3 . У деяких паразитів може існувати резервуарний хазяїн. Вони не обов язкові у життєвому циклі паразитів, але, потрапивши в організм такого хазяїна, паразит не гине, хоч і не розвивається далі. Кількість таких паразитів у тілі резервуарного хазяїна може збільшуватися.

При поїданні резервуарного хазяїна остаточним хазяїном паразит завершує розвиток. Резервуарний паразитизм полегшує паразиту проникати в організм остаточного хазяїна. У кишках людини може паразитувати стьожковий черв як - лентець широкий.

Людина для нього є остаточним хазяїном. Першим проміжним хазяїном є рачок-циклоп, другим - багато видів риб, у тому числі щука. Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи рибу. Але рибу може з їсти інша риба, наприклад щука. Личинки лентеця широкого - плероцеркоїди - при цьому не гинуть, а переселяються у м язи щуки. Тут плероцеркоїди можуть нагромаджуватися.

Остаточний хазяїн вражається, поїдаючи сире м ясо й ікру щуки. Отже, для лентеця широкого щука може бути як лопатковим, так і резервуарним хазяїном. Способи проникання паразита в організм хазяїна залежать від біологічних особливостей паразита.

Передавання біогельмінтів найчастіше здійснюється при поїданні одного хазяїна іншим. Інколи живі організми можуть бути механічними переносниками збудників захворювань.

Наприклад, мухи і таргани можуть переносити на поверхні тіла і в кишках хвороботворні бактерії, цисти найпростіших і яйця гельмінтів. Але участь цих переносників не обов язкова, значно частіше враження здійснюється без них. Такі необов язкові і неспецифічні переносники називаються факультативними. У інших випадках необхідна участь специфічних переносників. Так, передавання кров яних паразитів пов язане з харчуванням специфічних переносників із типу членистоногих на теплокровних тваринах.

Звичайно у тілі таких переносників паразит проходить певні стадії розвитку або розмножується наприклад, малярійний плазмодій у тілі комара. Специфічні обов язкові переносники називаються облігатними. Отже, у розповсюдженні деяких паразитів беруть участь облігатні переносники. Наприклад, збудник малярії - малярійний плазмодій - передається людині малярійним комаром Anopheles. Такий шлях передачі збудника хвороби називається трансмісивним лат. transmissio - передавання, а хвороби, які передаються таким шляхом, називаються трансмісивними. Є. Н. Павловський виділив особливу групу хвороб, яка характеризується природною локалізацією, Природно-осередковими називаються хвороби, які пов язані з комплексом природних умов. Вони існують у певних біогеоценоз ах незалежно від людини, але коли люди потрапляють у ці біогеоценози, то можуть бути враженими 9 . Існування осередків таких хвороб зумовлене наявністю трьох груп організмів І організмів, які є збудниками хвороби 2 організмів, які є хазяїнами збудника природний резервуар збудника хвороби 3 організмів - переносників збудника хвороби, якщо ця хвороба поширюється трансмісивне.

Збудник лейшманіозу - один з видів найпростіших- лейшманія Leischmania major. Природним резервуаром для лейшманій є дрібні гризуни, які живуть у пустині піщанки.

Облігатними переносниками є комахи із ряду двокрилих - москіти. Багато паразитичних хвороб є природно-осередковими. При розробці заходів боротьби з природно-осередковими хворобами необхідно враховувати особливості збудника, переносника і тварин, які функціонують як резервуари збудника.

Переважна більшість природно-осередкових хвороб передається трансмісійним шляхом, але існують природно-осередкові хвороби і з іншими шляхами передавання опісторхоз, дифілоботріоз, трихінельоз . Із майже півтора мільйонів видів тварин близько 60 тис. ведуть паразитичний спосіб життя, у тому числі близько 500 видів можуть паразитувати в людини і локалізуватися в багатьох її органах рисунок 1.1 . Рисунок 1.1 - Локалізація паразитів у тілі людини У зв язку з цим одним з розділів науки про паразити - паразитології - є медична паразитологія. Характерна риса паразитів - їхня патогенність гр. pathos - страждання, genos - народження, тобто здатність викликати захворювання. Назви хвороб, які спричинюють паразити, утворюються з кореня родової назви паразита, до якого додається суфікс -оз, іноді -ез або -аз. Звідси захворювання, яке викликається одноклітинним паразитом, лейшманією, називається лейшманіозом, дизентерійною амебою - амебіазом, печінковим сисуном, або фасцілою фасціольозом тощо. Хвороби, збудники яких вражають тільки людину, називаються антропо-позами.

Біологічним хазяїном і джерелом збудників цих хвороб вражена людина. Хвороби, збудники яких вражають організм тварин і людини, називаються зоонозами.

При цьому джерелом збудників хвороби е свійські й дикі тварини. Багатьом із зоонозів властива при родна локалізація. Захворювання, які викликаються вірусами і збудниками рослинної природи, наприклад спірохетами, бактеріями, рикетсіями, називаються інфекційними.

Хвороби, які пов язані зі збудниками тваринної природи - найпростішими, гельмінтами, членистоногими, називаються інвазійними 7 . Стадії розвитку паразита, в яких він здатний проникати у тіло хазяїна і після цього продовжувати свій розвиток, носять загальну назву інвазійних. Так, малярійний плазмодій у організмі людини проходить ряд стадій, але тільки стадія гаметоцита, потрапивши у тіло комара, буде продовжувати подальший розвиток. Отже, для комара інвазійною стадією є гаметоцит.

У тілі комара плазмодій також проходить ряд стадій, але з них тільки стадія спорозоїта є інвазійною для людини. Для запобігання враженню паразитарними хворобами проводять профілактичні заходи. Розрізняють особисті і громадські профілактичні заходи. До особистих відносять ті заходи, які має виконувати кожний. Громадські профілактичні заходи проводять у великих колективах, у масштабах населеного пункту, певного адміністративного або географічного районів або навіть усієї країни. В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичним працівникам.

Морфологія, біологічні особливості, географічне поширення паразитів людини, як і хвороби паразитози, які вони викликають, заходи профілактики, лікування і шляхи ліквідації паразитів людини становлять предмет вивчення медичної паразитології. Роль вітчизняних учених у розвитку паразитології. Вітчизняні вчені зробили немалий внесок у паразитологію, зокрема медичну.

О. П. Федченко розшифрував життєвий цикл ришти. Ф. О. Леш відкрив амебу - збудника амебіазу, П. Ф. Веронський - збудника одного з видів лейшманіозу, Д. Ф. Лямбль - паразитів органів травлення- лямблій. В. Я. Данилев-ський виявив плазмодіїв - збудників алярії птахів, що сприяло виявленню збудників малярії людини Важливі дослідження малярії виконали В. В. Фавр і Д. Л. Романовськнй. 1. І. Мечников першим висловив припущення, що кліщі є переносниками збудників спірохетозів. М. О. Холодковський проводив дослідження паразитичних червів і надрукував перший атлас гельмінтів людини.

Успішним розвиток паразитології привів до формування паразитологічиих шкіл, творцями яких стали видатні вчені. В. О. Догель 1882-1955 першим у світовій науці обгрунтував екологічий напрямок у паразитології і створив найбільшу паразнтологічну школу. В. М. Беклемішев 1890-1962 автор вчень про малярійні ландшафти і життєві цикли кровосисних членистоногих.

Ці вчення лягли в основу заходів по ліквідації малярії, сприяли і сприяють боротьбі не тільки з малярією, а й іншими хворобами, які передаються членистоногими. Створений В. М. Беклемішевим науковий напрямок успішно розвивається його численними учнями і послідовниками. Є. Н. Павловський 1884-1965 ввів у науку вчення про трансмісивні хвороби і природну локалізацію деяких хвороб, яке відіграє важливу роль в оздоровленні територій, з якими пов язане існування цих хвороб. Учні й послідовники Є. Н. Павловського успішно продовжують розвивати створений ним напрямок у науці 5 . К. І. Скрябін 1878-1972 -організатор найбільшої у світі школи гельмінтологів, а також численних експедицій, які вивчали поширення гельмінтозів у людини, свійських і диких тварин на величезній території нашої країни. Він відкрив і описав більше 200 нових видів гельмінтів. Велику роль у дослідженнях К. І. Скрябіна відіграла розробка заходів у боротьбі з гельмінтозами, методів їх діагностики, терапії і профілактики.

Численні учні й послідовники К. І. Скрябіна працюють сьогодні у багатьох парази-тологічних установах нашої країни і за кордоном.

О. П. Маркевич створив найбільшу школу паразитологів на Україні. Організоване за його ініціативою Українське республіканське наукове товариство паразитологів об єднало науково-дослідницьку І практичну діяльність паразитологів усіх профілів. Розробив методику комплексного вивчення паразитологічної ситуації, створив і розвинув учення про паразитоценози 3 . 2 ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІГАТНИХ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПАРАЗИТІВ НАДЦАРСТВА PROTOZOA 2.1 Тип Найпростіші Protozoa До цього типу відносять приблизно 20 - 25 тис. видів. Найпростіші дуже поширені на нашій планеті і живуть у найрізноманітніших середовищах у морях і океанах, прісних водоймах, а деякі види - у грунті. Багато найпростіших пристосувались до життя у тілі інших організмів - рослин, тварин, людини.

У зв язку з великим поширенням і практичним значенням найпростіших виділилась спеціальна наука про них - протозоологія і як її розділ - медична протозоологія. До типу найпростіших організмів відносять організми, тіло яких складається з цитоплазми і одного або кількох ядер. Це дає підстави вважати, що найпростіші зберігають риси клітинного рівня організації. Протоплазма тіла найпростіших утворює одну клітину, тому їх називають одноклітинними Monocytozoa. У цьому відношенні їх протиставляють усім іншим типам тварин, які включають багатоклітинні організми Metazoa. Проте необхідно відзначити, що при морфологічній подібності клітин найпростіших з клітинами багатоклітинних вони суттєво відрізняються одна від одної. Клітина найпростішого - самостійна особина, яка виконує усі функції цілісного організму, тоді як клітини багатоклітинного організму тварини становлять тільки частини цілого, повністю від нього залежать і виконують спеціалізовані функції. Переважна більшість найпростіших має мікроскопічні розміри, які коливаються у межах від 3 до 150 мкм. Тільки найбільші представники цього типу, наприклад раковинні корененіж-ки, які живуть у північних морях, та викопні нумуліти, досягають у діаметрі 2-3 см. Частини тіла найпростіших, які виконують різні функції, називають ор-ганелами, або органоїдами. Є органоїди двох типів загального призначення, які характерні для будь-яких клітин мітохондрії, центросоми, рибосоми тощо , і спеціального призначення, які виконують життєві функції одноклітинних як самостійних організмів. Органоїдами руху у різних представників типу можуть бути несправжні ніжки псевдоподії , джгутики, війки. Органоїди травлення складаються з травних вакуолей.

У тілі деяких найпростіших є скоротливі пульсуючі вакуолі, які відіграють роль органоїдів саморегуляції, виділення і дихання.

Багато найпростіших, які живуть вільно, мають зовнішній скелет у вигляді раковини.

У протоплазмі найпростіших можна розрізнити два шари - екто- і ендоплазму.

Ектоплазма розташована зовні вона однорідна гомогенна і більш щільна, ніж внутрішній шар, тобто ендоплазма.

Поверхня ектоплазми найбільш ущільнена. Із неї утворюється периферична плівка - пелікула, яка є частиною живої цитоплазми. На поверхні пеликули іноді утворюється кутикула. Кутикула не має властивостей живої цитоплазми. Багато найпростіших у несприятливих умовах утворюють цисти, тобто стають нерухомими, набувають круглої форми, перестають живитися, процеси обміну речовин у них уповільнюються, зовні вони вкриваються щільною оболонкою, яка захищає від висихання, несприятливої температури, впливу шкідливих речовин.

У інцистованому стані найпростіші легко розселяються. Зараження протозойними хворобами, тобто такими, збудники яких належать до типу найпростіших, відбувається при попаданні цист у організм людини із забрудненою їжею і водою. Явище подразливості у найпростіших проявляється у вигляді таксисів. Захоплення їжі нерідко відбувається шляхом фагоцитозу. Інколи органічні речовини всмоктуються осмотичне, у деяких із вільноживучих найпростіших є хлорофіл, і вони здатні певною мірою до аутотрофного типу живлення шляхом фотосинтезу.

Тип Найпростіші поділяється на чотири класи саркодові Sarcodina, джгутикові Flagellata, споровики Sporozoa та інфузорії Infusoria 10 . Клас Саркодові Sarcodina Клас Саркодові налічує близько 10 тис. видів. Більше 80 сучасних саркодових - мешканці моря, деякі живуть у прісних водоймах і грунті. Ряд видів перейшов до паразитичного способу життя. Основна властивість саркодових - здатність утворювати псеидоподії, або несправжні ніжки, які служать для руху і захоплення їжі. Амеба дизентерійна Еntаmoeba hislolytica -збудник амебної дизентерії амебіозу. Відкрита петербурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р. Локалізується у товстих кишках людиини та зустрічається у трьох формах великої вегетативної тканинної, патогенної forma magna дрібної вегетативної, яка живе у порожнині кишок formammuta цисти Рисунок 2.1 . Рисунок 2.1 - Схема життєвого циклу амеби дизентерійної Entamoeba histolytica Умови, які необхідні для перетворення одних форм амеби дизентерійної у інші, вивчені російським протистологом В. Гнєзділовим.

Виявилось, що різні несприятливі фактори - переохолодження, перегрівання, недоїдання, перевтома тощо сприяють переходу forma minuta у forma magna.

Необхідною умовою є також присутність певних видів кишкових бактерій. Амеби, занурюючись у стінки кишок, утворюють кровотечні виразки. Властиві також кров яні випорожнення, частота яких досягає 3-10 і більше разів за добу. Хвороба може закінчитися смертю. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, проте необхідно пам ятати, що цисти можуть виділятися і практично здоровими людьми.

Практично здорові носії - явище досить поширене. Профілактикою є собиста гігієна - миття рук перед прийманням їжі і після відвідування туалету термічна обробка їжі і питної води, ретельне миття ово чіві фруктів, які використовуються у їжу у сирому вигляді оберігання продуктів і води від потрапляння пилу і від мух, які можуть механічно перенести різних збудників хвороб 11 . Амеба кишкова Entamoeba coli. Непатогенна, морфологічно подібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і цисти, але протеолітичного тобто, який розщеплює білок ферменту не виділяє і в стінку кишки не проникає. Циста містить звичайно 8 ядер, але зустрічаються цисти і з іншою кількістю ядер. Для цист Е. соїі властиві розміри 13- 25 мкм Рисунок 2.2 . Рисунок 2.2 - Цисти амеб кишок людни Амеба ротова Entamoeba gingivales. Перша паразитична амеба, яку знайшли у людини.

Ця амеба часто зустрічається у каріозних зубах і в білому налипанні, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до 60 мкм. Живиться бактеріями і лейкоцитами.

Патогенне діяння - сумнівне. Вільноживучі водяні амеби здатні давати мутантні форми, які поселяються в організмі людини і викликають тяжкі запальні процеси у центральній нервовій системі менінгоенцефаліти 10 . 2.1.2 Клас Джгутикові Flagellata Відомо приблизно 6-8 тис. видів джгутикових.

Для усіх пластина плинність двох, а інколи і більшої кількості джгутиків, за допомогою яких вони рухаються. Розташовані джгутики на передньому кінці тварин. Джгутик - ниткоподібний виріст цитоплазми. Під електронним мікроскопом видно. Ідо він складається із гомогенної речовини, в якій є 9 подвійних зониі і 2 одинарні в центрі фібрили ниткоподібні структури завтовшки 25- 60 им тому фібрили й називають мікротрубочками. Прикріплюється джгутик до базального зернятка, яке знаходиться в ектоплазмі. Якщо джгутиків кілька, один із них може бути спрямований назад. Інколи між ним і пеликулою утворюється хвилеподібна цитоплазматична перетинка, яку називають ундулюючою мембраною.

Форма тіла звичайно стала. Джгутикові - гетеротрофи. Деякі вільноживучі здатні до аутотрофного живлення і є міксотрофами. Більшість живе у морських і прісних водах. Багато перейшли до паразитичного способу життя. Медичний інтерес становлять джгутикові, які паразитують у тілі людини.

Трипаносома Trypanosoma brucei gambiense -збудник трипаносомозу - африканської сонної хвороби. У тілі людини й інших хребетних живуть у плазмі крові, лімфі, лімфатичних вузлах, спинномозковій рідині, тканинах спинного і головного мозку. Зустрічається у ряді екваторіальних районів Західної Африки. Розміри від 13 до 39 мкм. Тіло зігнуте, сплющене у одній площині, звужене на обох кінцях, має один джгутик і ундулюючу мембрану. Живиться осмотично.

Розмножується трипаносома безстатевим шляхом поздовжній поділ. Трипаносома - типова трансмісивна хвороба з природними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша частина життєвого циклу трипаносоми проходить у травному каналі мухи цеце їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossina palpalis, за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зустрічається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці велика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини. За останніми даними, саме людина - основний резервуар збудника.

При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Повний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипаносоми інвазійної стадії, при кусанні можуть вражати людину. У хворого трипаносомозом спостерігаються м язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хворобливий стан триває 7-10 років І при відсутності лікування закінчується смертю.

Особиста профілактика зводиться до приймання лікарських препаратів, які можуть запобігти зараженню при кусанні мухами цеце 12 . Лейшманії - збудники лейшманіозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903-1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на дерматотропні локалізуються у шкірі і вісцеротропні локалізуються у внутрішніх органах. До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри. Лейшманії дуже малі 2- 4 мкм, іноді до 8 мкм. Це внутрішньоклітинні паразити.

У життєвому циклі вони проходять дві стадії безджгутикову, круглясту, або овальну у організмі людини та інших хребетних , і джгутикову, яка має видовжене тіло у організмі комах переносників. Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Переносником збудника є дрібні комахи - москіти Phlebotomus. Природним резервуаром для L. tropica minor служить людина, а для L. tropica major - гризуни піщанки, ховрашки, хом яки тощо, які у природних умовах вражені іноді до 70 . При шкірному лейшманіозі утворюються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають.

Особиста профілактика полягає в індивідуальному захисті від кусання москітами. Лейшманії зустрічається у країнах Середземномор я і Середній Азії збудник - L. infantum. У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також іншими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові. Профілактикою є ндивідуальний захист від москітів. Трихомонади - збудники хвороб, які загалом називають трихомо-нозами.

Трихомонада кишкова Trichomonas hominis - збудник кишкового трихомонозу.

Локалізується у товстих кишках. Географічне поширення - повсюдне. Трихомонада кишкова - маленький джгутиконосець завбільшки 5-15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З-4 джгутиками і ундулюючою мембраною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостреним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне - рідкими речовинами. Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади.

Патогенне значення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здорових людей і хворих кишковими хворобами. Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах. Трихомонада піхвова Т. vaginalis - збудник урогенітального трихомонозу. Локалізується сечостатеві шляхи жінок та чоловіків. Географічне поширення - повсюдне. Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова 7-30 мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом.

Ця трихомонада викликає запальні пронеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої, гігієни джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент 13 . 2.1.3

Клас Споровики Sporozoa

Скупчення токсоплазм під клітинною мембраною називається псевдоцистою.... Людина, як і інші проміжні хазяїни, джерелом зараження бути не може. Необхідне обмеження контакту з кішками, дотримання правил особистої гі... Уся інфузорія вкрита короткими війками, довжина яких навколо перистома... У людини паразитоносіиство не завжди супроводжується захворюванням але...

Клас Сисуни Tpematodes

Завдяки цьому нервова система нагадує решітку. Для тварин типу кільчастих червів перстеняків властиві 1 тришаровість,... Целомічна рідина, яка омиває органи тіла, поряд з кровоносною системою... Павукоподібні і комахи, які мають медичне значення, складають предмет ... Органи виділення у різних класів побудовані неоднаково. У деяких це ду...

Висновок

Громадські профілактичні заходи проводять у великих колективах, у масш... В організації та контролі за виконанням їх велика роль належить медичн... Тварини Червоної книги К. 9. шк 1971 128 с.