Контроль і ревізія. МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

 

 

 

 

	Контроль і ревізія

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Рівненський державний аграрний коледж

 

 

Бондарчук І.П.

 

 

Контроль і ревізія

Навчально-методичний посібник

Рецензент: Лайтер Н.М, викладач вищої категорії, методист   У навчально-методичному посібнику викладено систему організації і методику контрольно-ревізійної роботи в умовах…

План

Тема 1 Господарський контроль в Україні
Тема 2 Предмет фінансово-господарського контролю та його об'єкти
Тема 3 Організація і планування контрольно-ревізійної роботи
Тема 4 Організація аудиторської діяльності
Тема 5 Контроль і ревізія грошових коштів та банківських операцій
Тема 6 Контроль і ревізія розрахункових операцій
Тема 7 Контроль і ревізія основних засобів та нематеріальних активів
Тема 8 Контроль і ревізія виробничих запасів, готової продукції і товарів
Тема 9 Контроль і ревізія використання трудових ресурсів та фонду оплати праці
Тема 10 Контроль і ревізія витрат на виробництво і собівартості продукції
Тема 11 Особливості контролю і ревізії виробничої діяльності переробних підприємств, організацій матеріально-технічного обслуговування
Тема 12 Ревізія доходів і результатів діяльності
Тема 13 Ревізія власного капіталу
Тема 14 Ревізія стану бухгалтерського фінансового обліку і фінансової звітності
Тема 15 Ревізія в умовах застосування комп'ютерних систем бухгалтерського обліку

Тема 1 ГОСПОДАРСЬКИЙ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ

План

1. Суть, значення та функції економічного контролю.

2. Закон України «Про контрольно-ревізійну службу»

3. Форми й види економічного контролю

 

Важливою ланкою єдиної системи фінансово-господарського кон­тролю є економічний контроль. Поняття "економічний" підкреслює сферу поширення контрольних функцій лише на галузь економіки як сукупність продуктивних сил і виробничих відносин суспільства, його базис.

Фінансовий контроль — особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використанням фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах економіки дер­жави. Він передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитив­них кінцевих результатів роботи. Сферою фінансового контролю є господарські операції, здійснювані з використанням грошей, а в окре­мих випадках і без них (наприклад, бартерні угоди).

Фінансовий контроль охоплює такі показники: виторг від реалізації продукції та інші надходження, основні види витрат, стан обігових коштів, ак­тивів і пасивів балансу, рентабельність, фінансовий стан і платоспро­можність підприємства, розрахунки з бюджетом та кредитними уста­новами, дебіторсько-кредиторську заборгованість тощо.

Основними завданнями фінансово-господарського контролю відпо­відно до Указу Президента щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи є:

— перевірка дотримання порядку реалізації державної політики контролю за використанням підприємствами коштів бюджетів;

— періодичне проведення планових ревізій і перевірок викори­стання бюджетних коштів та позабюджетних фондів, збереження майна, однак не рідше одного разу на три роки;

— встановлення адміністративної відповідальності за недотри­мання порядку проведення операцій з бюджетними коштами, нецільове використання коштів бюджетів;

— систематичне інформування органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування про факти порушень фінансової дисциплі­ни і внесення пропозицій щодо забезпечення їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

Фінансово-господарський контроль виконує такі основні функції: профілактичну, інформаційну і мобілізуючу.

У ринковому середовищі контролю підлягає вся господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає підприємців відпові­дально ставитися до виконання своїх обов'язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх лік­відації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Крім того, функціями контролю є перевірка:

— виконання Законів України, Указів Президента, постанов Вер­ховної Ради, Кабінету Міністрів та інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини державної власності, господарські, фінансові і податкові відносини;

— повноти й своєчасності надходження доходів у бюджет, цільо­вого й економного використання коштів державного бюджету та по­забюджетних фондів;

— законності й ефективності використання матеріальних, трудо­вих і фінансових ресурсів суб'єктами підприємницької діяльності та підприємствами, що перебувають на державному забезпеченні;

— дотримання розмірів встановлених штатів, ставок і фонду заробітної плати;

— забезпечення повноти оприбуткування та законності витра­чання товарно-матеріальних цінностей;

— правильності ведення бухгалтерського обліку та достовірності фінансової звітності;

— використання обчислювальної (комп'ютерної) техніки з ме­тою підвищення контрольних функцій бухгалтерського обліку в справі забезпечення ефективного використання суспільної власності та усу­нення умов, що породжують перекручення звітних показників та без­господарність.

Відповідно до Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. при Міністерстві фінансів створено Головне контрольно-ревізійне управління. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі створені конт­рольно-ревізійні управління, у районах, містах і районах у містах — контрольно-ревізійні відділи.

Основна функція державної контрольно-ревізійної служби — здійснення контролю за витрачанням коштів і матеріальних ціннос­тей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах, відомствах, державних коміте­тах, бюджетних установах, а також на підприємствах, утримуваних за рахунок бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів.

Державна контрольно-ревізійна служба має централізовану органі­заційну структуру. Головне контрольно-ревізійне управління Украї­ни очолює заступник міністра фінансів України. Керівники регіональ­них контрольно-ревізійних управлінь і підрозділів призначаються вищими керівниками.

Важливою функцією вищестоящих органів контрольно-ревізій­ної служби України є складання нормативно-методичних документів з питань організації і порядку проведення контрольно-ревізійної ро­боти, узагальнення передового досвіду.

У ринкових умовах господарювання підвищення ефективності виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно необхідного продукту неможливе без належного контролю за використанням то­варно-грошових відносин.

За суб'єктами фінансово-господарський контроль в Україні поді­ляється на державний, муніципальний, незалежний і контроль влас­ника (рис.1).

 

Державний контроль здійснюють органи державної влади та управління: Рахункова палата Верховної Ради України; Державна податкова адміністрація України; Державна контрольно-ревізійна служба України; Державне казначейство України (три останніх органи контролю входять до структури Міністерства фінансів України); Фонд державного майна України; Міністерство економіки України; Міністер­ство фінансів України; Міністерство праці та соціальної політики України; Державний комітет статистики України; Антимонопольний комітет України; Національний банк України.

Спеціалізовані органи контролю: Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), Державний митний комітет України, Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (Держспоживзахист), Державна інспек­ція України по контролю за цінами, Державна автомобільна інспекція, Державна пожежна інспекція, Державна санітарна інспекція.

Муніципальний контроль здійснюють місцеві Ради народних депутатів та їх комісії.

Незалежний контроль — аудиторський — організується на гос­прозрахункових засадах.

Контроль власника: відомчий (міністерства, відомства, концер­ни, асоціації, акціонерні виробничі об'єднання) і внутрішньогоспо­дарський (власники підприємств, бухгалтерська і фінансово-економічна служба підприємств).

Рахункова палата Верховної Ради України, створена відповід­но до Конституції України, організовує і здійснює контроль:

— за своєчасним виконання дохідної та видаткової частини Дер­жавного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів;

за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначає ефективність і доцільність видатків держав­них коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів;

за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного спеціального і національно-культурного розвит­ку, охорони довкілля, використання об'єктів права державної влас­ності, які не підлягають приватизації;

— за додержанням законності щодо надання Україною позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям;

— за використанням іноземних кредитів;

— за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бю­джету України й позабюджетних фондів в установах Національного банку України;

— за грошовою емісією, використанням золотого запасу, дорого­цінних металів тощо.

Державна податкова адміністрація України та її органи на місцях контролюють додержання законодавства про податки, правильність об­числення і своєчасність внесення до бюджету податків інших платежів.

Державна контрольно-ревізійна служба України та її органи на місцях контролюють дотримання фінансової дисципліни, пра­вильність і законність витрачання коштів із державного бюджету суб'єктами господарювання незалежно від форм власності.

Державне казначейство України і його підрозділи в регіонах контролюють витрачання коштів державного бюджету установами і організаціями відповідно до їхніх кошторисів.

Фонд державного майна України (далі — Фонд) здійснює дер­жавну політику щодо приватизації державного майна, виступає орен­додавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. У своїй діяльності Фонд підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України. В Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в інших містах і районах України Фонд створює регіо­нальні відділення.

Основними функціями Фонду є реалізація прав на розпорядження майном державних підприємств у процесі приватизації, створення спільних підприємств, укладання договорів з посередниками щодо організації підготовки до приватизації та продажу об'єктів привати­зації і видача ліцензій посередникам; вжиття заходів щодо залучен­ня іноземних інвесторів до процесу приватизації, проведення інвента­ризацій загальнодержавного майна; здійснення аудиторських пере­вірок ефективності його використання тощо.

Міністерство економіки України контролює виконання планів економічного і соціального розвитку країни, затверджених Верхов­ною Радою України, виявляє відхилення від доведених завдань і вживає. заходи щодо попередження їх.

Міністерство фінансів України та його місцеві органи здійсню­ють контроль за своєчасним виконанням державного бюджету, затвердженого Верховною Радою України, надходженням коштів та їх видатками і цільовим витрачанням.

Міністерство праці та соціальної політики України контро­лює, дотриманим законодавства з питань праці та заробітної плати в галузях народного господарства, тарифних угод з оплати праці, роз­робляє і затверджує нормативні документи з питань регулювання зай­нятості населення тощо.

Державний комітет статистики України контролює за дани­ми звітності збалансованість ринку товарів, наявність товарних, ма­теріальних, трудових та інших ресурсів, здійснює вибіркові контрольні переписи ресурсів, перевіряє забезпечення достовірності державної звітності, видає обов'язкові постанови про проведення ревізій госпо­дарсько-фінансової діяльності підприємств тощо.

Антимонопольний комітет України запобігає утворенню мо­нопольного становища на ринку підприємців, що обмежують конку­ренцію певного товару. У противному разі це призводить до пору­шення ринкових відносин у виробництві й реалізації окремих видів товарів, до недоброякісної конкуренції в підприємницькій діяльності.

Національний банк України відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та згідно зі статутом контролює наявність грошей в обігу, використання кредитів за цільовим призначенням, дотри­мання касової дисципліни, правил розрахунків, правильність витрачання коштів з бюджету, здійснює емісію грошей, контролює діяльність комерцій­них банків шляхом проведення перевірок і ревізій, видає інструкції, поло­ження з касових, кредитних і валютних операцій тощо.

До спеціалізованих органів економічного контролю належать дер­жавні комітети, інспекції та ін.

Так, Державний комітет України по стандартизації, метро­логії та сертифікації (Держстандарт України) вживає заходи щодо стандартизації, забезпечення єдності та достовірності вимірювань і сертифікації продукції, наглядає за впровадженням і дотриманням вимог стандартів, технічних умов і зразків (еталонів) на продукцію (роботи, послуги) тощо.

Державний митний комітет України контролює дотримання митного законодавства і нормативних актів підприємцями і фізични­ми особами щодо сплати мита на експорт та імпорт товарів через кордон України, а також при внутрішньодержавних операціях, за які необхідно сплачувати мито.

Державний комітет у справах захисту прав споживачів (Держспоживзахист) та його органи на місцях здійснюють державний кон­троль за дотриманням підприємствами і громадянами законодавства про захист прав споживачів, інших нормативних актів з питань торгівлі та надання послуг населенню, здійснює перевірку безпосередньо на підприємствах промисловості, торгівлі, громадського харчування.

Державна інспекція України по контролю за цінами контро­лює застосування цін і тарифів міністерствами, відомствами, підпри­ємствами всіх форм власності, дотримання порядку їх затвердження.

Інспекція має право перевіряти в будь-яких суб'єктів підприємни­цтва бухгалтерські документи, книги, звіти, калькуляції тощо, пов'я­зані з встановленням цін, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок. Документом на право проведення перевірки є посвідчення, видане конкретній поса­довій особі керівником Інспекції або його заступником, засвідчене печаткою. Інспектор вивчає документи та копії з них про рівень і економічну обґрунтованість цін на товари, їхні техніко-економічні характеристики, ефективність, споживчі властивості, одержані від об'єднань, підприємств та організацій (включаючи органи стандарти­зації, статистики, банки тощо).

У разі відмови у проведенні перевірки або недопущення праців­ників Інспекції до обстеження приміщень, непред'явлення (або відмову в пред'явленні) звітів, балансів, розрахунків, декларацій інспектор має право припиняти операції на рахунках у банках та в інших фінансо­во-кредитних установах і навіть застосовувати економічні санкції, розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Державна автомобільна інспекція (ДАІ) здійснює контроль за дотриманням законодавства і нормативних актів щодо реєстрації та обліку рухомого складу транспортних засобів підприємцями й фізични­ми особами. ДАІ також перевіряє дотримання власниками транспорт­них засобів іводіями правил дорожнього руху на шляхах України.

Державна пожежна інспекція контролює дотримання антипожежних правил підприємцями і населенням, вживає профілактичні заходи щодо запобігання пожежам, а в разі їх виникнення — здійснює гасіння.

Державна санітарна інспекція здійснює контроль за дотриман­ням санітарно-гігієнічного і протиепідеміологічного законодавства підприємцями і населенням, а також провадить профілактику виник­нення епідемій та масових захворювань.

Муніципальний економічний контроль здійснюється відповід­но до Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве регіональне самоврядування" за дотриманням проектів будівництва об'єктів житлово-комунального господарства. Комісії з питань пла­нування, бюджету та фінансів здійснюють контроль за виконанням планів та програм економічного і соціального розвитку й бюджету.

Незалежний аудиторський контроль (зовнішній) на договір­них платних засадах перевіряє достовірність звітних даних, балансів і водночас надає консультаційні послуги з питань обліку, фінансів, економіки тощо. Такий контроль призначений здебільшого для об’єктів недержавного сектору економіки.

Відомчий контроль здійснюється контрольно-ревізійними підроз­ділами міністерств і відомств, що фінансуються за рахунок бюджету, підпорядковується як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству чи відомству. Його основна функція — детальний контроль за правильністю витрачання бю­джетних коштів. На відомчий фінансовий контроль відповідно до чинного законодавства покладений обов'язок періодичного проведен­ня ревізій господарсько-фінансової діяльності підлеглих відомству чи міністерству підприємств.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль здійснюється власниками, бухгалтерськими, фінансовими та іншими функціональ­ними службами підприємств. Відповідно до Закону України "Про підприємства в Україні" основна відповідальність за організацію фінан­сового контролю на кожному підприємстві насамперед покладається на його безпосереднього власника в особі держави, колективу акціо­нерів, орендарів та ін., які несуть повну відповідальність за раціо­нальність використання власних матеріальних, трудових і фінансо­вих ресурсів. Контроль має дискретний характер (від лат. discretus — відокремлений, відособлений, перервний).

За періодичністю здійснення контроль поділяється на попередній, поточний (оперативний) і наступний (ретроспективний).

Попередній контроль здійснюється до виконання господарської операції з метою запобігання незаконним діям, неефективному вико­ристанню коштів і прийняттю необґрунтованих рішень. Він застосо­вується переважно на стадії погодження і затвердження кошторисів, договорів, під час підписання розпорядчих і виконавчих документів на здійснення господарських операцій.

Поточний (оперативний) контроль має оперативний характер і здійснюється в процесі виконання господарських операцій. Поточ­ний контроль покладається в основному на служби внутрішньогос­подарського контролю. Його завдання — оперативне виявлення і своєчасне припинення порушень і відхилень, що виникли в процесі виконання господарських операцій і виробничих завдань. Напри­клад, товар може бути виданий покупцю після попередньої оплати, здійсненої через банк (якщо така форма оплати прийнята, узаконе­на). Тим самим підприємство перевіряє законність господарських операцій, раціональність витрачання коштів, матеріальних цінностей, .in побігає випадкам безгосподарності й зловживань.

Наступний (ретроспективний) контроль здійснюється після завершення господарських операцій по закінченні визначеного звітного тріоду. Його мета — встановити правильність, законність і еконо­мічну доцільність здійснених господарських операцій, виявити недоліки в роботі підприємства, факти безгосподарності й крадіжок.

За інформаційним забезпеченням розрізняють документальний і фактичний контроль.

Документальний контроль полягає у встановленні суті ідосто­вірності господарської операції за даними первинної документації, облікових регістрів і звітності, у яких вона знайшла відображення в бухгалтерському, оперативному й статистичному обліку.

Фактичний контроль полягає у встановленні реального (дійсно­го) стану об'єкта за допомогою зважування, лічби, вимірювання, ла­бораторних аналізів тощо. До об'єктів фактичного контролю відно­сять: гроші готівкою в касі, основні засоби, нематеріальні активи, готову продукцію.

Поточні контрольні перевірки — засіб оперативного, система­тичного контролю конкретних операцій. Вони здійснюються всіма контрольними органами з питань, що входять до їхньої компетенції. Так, комерційні банки перевіряють використання готівки з каси, своєчасність і повноту здавання виторгу до банку тощо. Поточні конт­рольні перевірки проводяться з метою запобігання безгосподарності, профілактики правопорушень.

 

Запитання для самоконтролю

2. Які основні завдання фінансово-господарського контролю? 3. Функції фінансово-господарського контролю. 4. Дайте характеристику попереднього, поточного (оперативного) і наступного (ретроспективного) контролю.

Студент повинен знати

s поняття економічного контролю;

s поняття фінансового контролю;

s основні нормативні документи;

s основні завдання контролю;

s функції контролю;

s структуру фінансово-господарського контролю.

 

Термінологічний словник

Незалежний контроль — аудиторський — організується на гос­прозрахункових засадах.

Фінансовий контроль — особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використанням фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах економіки дер­жави.

Поточні контрольні перевірки — засіб оперативного, система­тичного контролю конкретних операцій.

Рекомендована література

2. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХГУ // Нове діло. -2000.- № 15… 3. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в… 4. Податковий кодекс України від 02.12.10 р. №2755-VІ.

Тема 2 Предмет фінансово-господарського контролю та його об'єкти

План

1. Характеристика форм економічного контролю

2. Предмет і об’єкти економічного контролю

 

На контроль як функцію управління соціально-економічною си­стемою, накладається безперервне спостереження за процесами ви­робництва, розподілу, обміну і споживання суспільно необхідного про­дукту та їх перевірка, встановлення причин порушення законності фінансово-господарських операцій. Звідси предметом фінансово-гос­подарського контролю є виробнича й фінансово-господарська діяльність суб'єктів господарювання.

На стадії виробництва предметом контролю є процеси праці як доцільної діяльності людини: власне праця, предмети й засоби праці, які визначаються з погляду дотримання правил нормування, та­рифних станок, розцінок, посадових окладів, умов і охорони праці, правильності масності розрахунків з робітниками й службовцями, додержання порядку оприбуткування, збереження, використання засобів виробництва, а також технологічного режиму та інших еле­ментів виробничих процесів.

На стадії розподілуконтроль охоплює як відшкодування спожи­тих засобів виробництва, так і розподіл та перерозподіл заново створено­го продукту. Контролю підлягають операції щодо відновлення запасів засобів і предметів праці, заробітна плата, відновлення і поповнення влас­ного капіталу, відрахування коштів у бюджет, на соціальне страхування.

На стадії обмінупредметом контролю є операції щодо збуту продукції (обсяг, якість, ціни, розрахунки).

На стадії споживання(завершальному циклі) контролю підля­гає виробниче й особисте споживання, пов'язане з відтворенням і розширенням виробничих фондів і задоволенням суспільних потреб.

Отже, предметом фінансово-господарського контролює про­цеси виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільно необхід­ного продукту, а також власність як матеріальна основа всіх цих стадій матеріального виробництва.

Предметом фінансово-господарського контролюу більш конк­ретному значенні є господарські й фінансові операції та процеси суб'єктів господарювання, які розглядаються з погляду законності, достовірності, доцільності й економічної ефективності, збереження власності, правиль­ності формування й використання власного капіталу.

Загальну характеристику предмета фінансово-господарського кон­тролю можна доповнити визначеннями конкретних його об'єктів.

Так, об'єктами фінансово-господарського контролюу широко­му розумінні є юридичні й фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням суспільної власності.

У більш конкретному значенні до об'єктів, які характеризують зміст окремих сторін предмета фінансово-господарського контролю, належать:

— необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, капі­тальні інвестиції, дебіторська заборгованість);

— запаси;

— кошти, розрахунки та інші активи;

— власний капітал та забезпечення зобов'язань;

— довгострокові й поточні зобов'язання;

— доходи й результати діяльності;

Дослідження предмета фінансово-господарського контролю різни­ми прийомами і способами утворює метод контролю.

Метод контролю — це сукупність прийомів і способів дослі­дження розширеного відтворення суспільно необхідного продукту й додержання вимог його законодавчого регулювання.

У процесі функціонування фінансово-господарський контроль сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Ме­тод характеризується використанням загальнонаукових і власних методичних прийомів і способів контролю.

Загальнонаукові методичні прийоми включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкре­тизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз.

Аналіз (від гр. analysis — розкладання) — це прийом дослі­дження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові об'єкти.

Синтез (від гр. sunthesis — сполучення, складання, поєднання) — прийом вивчення об'єкта в цілісності, у взаємозв'язку його частин.

У контролі синтез пов'язаний з аналізом, дає змогу об'єднати об'єкти, розчленовані в процесі аналізу, встановити зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Індукція (від лат. induktion — наведення) — прийом досліджен­ня, за якого загальний висновок складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини, тобто спосіб виведення висновків від окремого до загального (наприклад, пере­вірку дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім — синтетичного обліку).

Дедукція (від лат. deduktio — виведення) — дослідження стану об'єкта в цілому, а потім його складових, тобто роблять висновок від загального до окремого. Наприклад, перевірку витрат обігу спочатку проводять за даними синтетичного, а потім — аналітичного обліку.

Аналогія — прийом наукових висновків, завдяки якому досяга­ють пізнання одних об'єктів на основі подібності їх з іншими. Прийом аналогії ґрунтується на подібності деяких сторін різних об'єктів, ста­новить основу моделювання, яке застосовується в контролі.

Моделювання — прийом наукового пізнання, що ґрунтується на заміні досліджуваного об'єкта на його аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу. У контролі застосовують організаційні моделі проведення контрольного процесу — стандарти, нормативи, тарифи.

Абстрагування(від лат. abstrah — відриваю) — прийом відво­лікання. Методом абстрагування переходять від конкретних об'єктів до загальних понять (наприклад, перевіряють стан трудової дисцип­ліни в окремих підрозділах підприємства і, абстрагуючись, роблять висновки в цілому по підприємству).

Конкретизація(від лат. concretus — густий, твердий) — дослі­дження об'єктів у всій різнобічності їх реальної, а не абстрактної дійсності.

 

Методичні прийоми і способи фінансово-господарського контролю
Загальнонаукові		Власне методичні
Аналіз		Інвентаризація
Синтез		Економічний аналіз
Індукція		Контрольний запуск сировини матеріалів у виробництво
Дедукція		Експертиза (лабораторний аналіз)
Аналогія		Контрольний обмір
Моделювання		Аналіз щоденної або поопераційної зміни залишків матеріально-грошових цінностей
Абстрагування
Конкретизація
	Перевірка виконання прийнятих рішень
Системний огляд
	Письмові пояснення матеріально відповідальних і посадових осіб
Функціонально-вартісний аналіз

Рис. 2. Метод фінансово-господарського контролю

Системний аналіз— вивчення об'єкта дослідження як сукуп­ності елементів, що утворюють систему. Цей прийом у контролі пе­редбачає оцінку поведінки об'єктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування.

Функціонально-вартісний аналіз— вивчення об'єктів на стадії і інженерної підготовки виробництва, яка включає проектування й синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування (оцінка економічної ефективності технологічних процесів).

Визначаючи предмет, перевіряючи (ревізори) використовують різні способи і прийоми пізнання: спостереження і експеримент, одиничне і загальне, причину і наслідок тощо.

На практиці в контрольно-ревізійній роботі використовують спе­цифічні прийоми і способи контролю.

Інвентаризація— спосіб фактичної перевірки наявності товар­но-матеріальних цінностей і грошових коштів, а також контролю за їх збереженням. Більшість випадків нестач, крадіжок, розтрат вияв­ляється за допомогою інвентаризації.

Економічний аналізпоказників виробничої і фінансово-госпо­дарської діяльності підприємств під час ревізії особливо необхідний. Тільки за допомогою глибокого аналізу можна з'ясувати причини невиконання завдання з реалізації продукції, з прибутків, встановити фактори, які впливають на збільшення чи зменшення затрат тощо.

Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництвоабо контрольний розкрій матеріалів здійснюється з метою перевірки фактичного витрачання сировини і матеріалів у виробництві, виходу готової продукції, відходів виробництва, продуктивності обладнання, а також встановлення реальності розробки і застосування норм вит­рачання сировини і матеріалів, палива тощо. Цей спосіб контролю є ефективним засобом виявлення випадків необґрунтованого списан­ня сировини і матеріалів на випуск продукції як за завищеними нормами, так і понад встановлені норми. Результати контрольного запуску оформляються актом, який підписують ревізор, технолог і працівники підприємства. Якщо під час ревізії виникає потреба у висновку спеціалістаз питань якості товарно-матеріальних ціннос­тей, готових виробів або доброякісності проектно-кошторисної доку­ментації на будівництво чи ремонт якого-небудь об'єкта, то фахівець запрошується за згодою керівника ревізуючої організації чи органі­зації, яка підлягає ревізії.

Сировина, матеріали, готова продукція тощо можуть бути на­правлені ревізором на експертизуабо лабораторний аналіздля визначення якості.

Методом контрольного обміруфактичний обсяг виконаних робіт на окремих ділянках зіставляється з обсягом робіт, оформле­них за документами, на підставі яких здійснено нарахування заробіт­ної плати й списання матеріалів, а також з обсягом робіт, передба­чених проектно-кошторисною, нормативною і технологічною доку­ментацією. Крім того, за допомогою контрольного обміру можна вста­новити факти завищення виконаних або незапроцентованих робіт. При виявленні завищеної вартості виконаних робіт не допускається залік вартості виконаних, але не включених в акти приймання робіт.

За результатами контрольного обміру ревізор складає акт і відомість перерахунку вартості робіт. Ці документи підписують реві­зор, представники замовника та підрядника.

Аналіз щоденної або поопераційної зміни залишківтоварно-матеріальних цінностей і грошових коштів характерний тим, що внаслідок хронологічного аналізу господарських операцій є можливість виявити відхилення від нормального обороту матеріальних ціннос­тей або грошових коштів і як наслідок встановити перекручення даних про залишки, визначені після здійснення кожної операції. Най­більший ефект цей прийом дає у випадках, коли матеріально відпо­відальна особа несвоєчасно робить записи в касовій книзі, картках складського обліку чи лімітно-забірній карті.

Перевірка виконання прийнятих рішеньє одним із способів фактичного контролю. Метод перевірки виконання законів, указів, постанов, положень, інструкцій, розпоряджень, наказів органічно по­єднується як у фактичному, так і в документальному контролі.

Письмові поясненняматеріально відповідальних і посадових осіб потрібні для виявлення причин допущених порушень і винних осіб. Пояснення сприяють допоміжному з'ясуванню обставин і умов пору­шень та недоліків, реальності господарських операцій і достовірності фактів зловживань.

 

Запитання для самоконтролю

1. Сутність контролю як функції управління.

2. Основні завдання фінансово-господарського контролю.

3. Функції фінансово-господарського контролю.

4. Характеристика попереднього, поточного (оперативного) і наступного (ретроспективного) контролю.

5. Характеристика предмета контролю.

6. Об'єкти контролю.

7. Метод і методичні прийоми фінансово-господарського контролю.

Студент повинен знати

s поняття функції управління;

s об’єкт контролю;

s методичні прийоми фінансово-господарського контролю;

s характеристику окремих прийомів контролю.

Термінологічний словник

Інвентаризація — спосіб фактичної перевірки наявності товар­но-матеріальних цінностей і грошових коштів, а також контролю за їх збереженням.… Метод— це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються,… Синтез — прийом вивчення об'єкта в цілісності, у взаємозв'язку його частин.

Рекомендована література

2. Мамаєва О. О., Богдан С. О., Рублевська Л.Л. Контроль і ревізія –Навч.-метод. Посібник для студентів заочників для вищих навчальних закладів по… 3. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний… 4. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-ХГУ…

Документи, які систематизують матеріали перевірки

Акт комплексної ревізії - це документ, який є зведеним, узагальнюючим документом, що характеризує виробничу, економічну та фінансову діяльність… Частковий (проміжний) акт ревізії - це документ, яким оформляють результати… Разовий акт ревізії - це документ, в якому відображають результати дослідження документів і операцій, проведених…

Документи, які необхідні для підтвердження порушень

Отже, висновки повинні розкривати причини і наслідки основних факторів порушень та зловживань. Висновки та пропозиції за результатами ревізії надаються керівнику… Після підписання і отримання заперечень і пояснень ревізор складає висновки та пропозиції.

Запитання для самоконтролю

2. Які Ви знаєте види ревізії і коли вони застосовуються? 3. Етапи ревізійного процесу. 4. Порядок складання плану ревізій.

Студент повинен знати

s як проводиться інвентаризація;

s особливості інвентаризації;

s терміни, якими володіє ревізор;

s види робіт, які підлягають ревізії;

s особливості документації;

s етапи програми ревізії.

 

Термінологічний словник

Акти - документи ревізорського оформлення, в яких посадова особа, що проводите ревізію, фіксує порядок і результати ревізійних дій. Висновок - це документ, який складається в тих випадках, коли ревізор не… Зобов'язання - документ, що надається особою, яка заподіяла шкоду, ревізору або адміністрації підприємства про…

Рекомендована література

2. Бухгалтерський фінансовий облік. Конспект лекцій/ За ред. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖІТІ, 2008. – 320 с. 3. Бутинець Ф. Ф, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська. Контроль і ревізія: 4-е вид.—… 4. Загородній А.Г., Усач Б.Ф., Хом'як Р.Л. Бухгалтерський облік та аудит підприємницької діяльності. - Л.: НУ…

Тема 4 Організація аудиторської діяльності

План

1. Суть, принципи, завдання аудиту

2. Організація аудиторської діяльності

3. Аудиторські фірми, порядок їх створення

4. Права, обов’язки та відповідальність аудиторів

5. Функціонування ринкових відносин і проблеми аудиту

 

По­дальший розвиток капіталістичного способу виробництва вимагав значних капіталовкладень. Це призвело до створення акціонерних компаній зі значним статутним капіталом. Результатом створення акціонерних компаній стало зіткнення інтересів акціонерів-власників з іншими контрагентами. Виникла спільність інтересів між власни­ками і майбутніми інвесторами, банками, біржами, постачальника­ми, покупцями тощо. Отже причинами становлення і подальшого розвитку аудиту були як розмежування функцій та інтересів, так і їх спільність.

На території України у складі царської Росії вже в 1811 році існував державний контроль в особі державного ревізора, який входив до Ради міністрів на правах міністра, та губернських кон­трольних палат на місцях. Незалежна аудиторська діяльність не набула популярності. У радянські часи в Україні функціонував тільки державний контроль, який здійснювало Міністерство дер­жавного контролю УРСР, а згодом Комітет народного контролю УРСР, а також відомчі органи контролю (контрольно-ревізійні управління міністерств і відомств). Нові умови господарювання, що формуються в Україні, зумовили необхідність розвитку неза­лежного аудиту.

Аудит — процес, за допомогою якого компетентний незалеж­ний фахівець накопичує та оцінює свідоцтва про інформацію, яка піддається кількісній оцінці та відноситься до специфічної господар­ської системи, щоб визначити і висловити в аудиторському виснов­ку ступінь відповідності цієї інформації встановленим критеріям.

Для проведення аудиту повинна існувати:

— інформація у формі, що дозволяє її перевірити;

— стандарти (критерії), за допомогою яких аудитор може оціни­ти цю інформацію.

Прикладом інформації, що має кількісну оцінку, може бути термін виконання поставленого завдання, вартість контракту, фінансова звітність компанії тощо.

Договірний — об'єкт аудиту, обсяг робіт, періоди і терміни їх виконання обумовлюються угодою між суб'єктами господарюван­ня і аудиторською фірмою.

Внутрішній (відомчий) — провадиться власником залежно від потреб управління.

Державний — здійснюється аудиторськими підрозділами дер­жавних податкових адміністрацій для перевірки повноти і своєчас­ності нарахування та сплати податків до державного і муніципально­го бюджетів платниткам податків. За процесуальними ознаками:

Однопредметніий — досліджуються питання одного виду ауди­ту, наприклад, платоспроможності, правильності нарахування резерву сумнівних боргів тощо..

Багатопредметний і — комплексний аудит стратегії управління господарюючим суб'єктом.

За змістом і функціями в управлінні

Запобіжний — аудит, який має запобігати різного роду конфлікт­ним ситуаціям у фінансово-господарській діяльності, тобто на стадії підготовки технологи виробництва до проведення маркетингових опе­рацій тощо.

Перманентний — аудит, який проводиться безперервно в про­цесі фінансово-господарської діяльності з метою забезпечення ме­неджерів інформацією про відхилення від заданих параметрів.

Ретроспективний — здійснюється після виконання господар­ських операцій, як правило, за минулий звітний період.

Стратегічний — аудит, який вирішує питання стратегії розвитку фірми, компанії на перспективу.

За формою розрізняють аудит зовнішній — незалежний і внутрішній — підлеглий тій фірмі, в якій він проводиться.

За масштабами роботи внутрішній аудит поділяється на загаль­ний — з усіх питань аудиту в цілому і локальний — з окремих напрямів.

У світовій практиці виділяють три типи аудиту. Операційний аудит (управлінський) — перевірка процедур і методів функціонування господарської системи з метою оцінки її правові та фінансово-економічні засади здійснення аудиторської діяль­ності. Закон спрямований на створення системи незалежного фінан­сово-економічного контролю з метою захисту інтересів власників і поширюється на усі господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності.

Аудит може проводитися з ініціативи господарюючого суб'єкта, а також у випадках, передбачених чинним законодавством. Згідно зі статтею 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" проведення аудиту є обов'язковим для:

– перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, фондів інвестицій, бірж та інших фінансових по­середників;

– емітентів цінних паперів;

– державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових ком­плексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форм власності;

– при порушенні питання про визнання об'єкта неплатоспромож­ним або банкрутом.

Україна належить до країн переважно професійного регулюван­ня аудиторської діяльності.

Аудит здійснюється незалежними особами — аудиторами, які мо­жуть працювати самостійно або в фірмах і уповноважені суб'єкта­ми господарювання на його проведення.

Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікацій­ний сертифікат на право здійснення ним аудиторської діяльності на території України, що видається на 5 років особам, які мають стаж роботи за фахом (аудитора, бухгалтера, ревізора, юриста, фінансис­та, економіста) не менше трьох років. В Україні існує два типи сер­тифікатів, які засвідчують право на здійснення аудиту. Це сертифікат серії "А" — на здійснення аудиту підприємств та господарських то­вариств, і сертифікат серії "Б" — на здійснення аудиту банків. Ауди­торам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посе­редницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю інди­відуально або створити фірму.

Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'яз­ковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг).

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивіду­ально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами 1 спілку з дотриманням вимог цього Закону та інших законів України. Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор по­винен на підставі чинного сертифіката отримати ліцензію.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності.

Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) ауди­торської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

ЗАКОН УКРАЇНИ: Про аудиторську діяльність

Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежної фінансового контролю з метою захисту інтересів власника.

Стаття 7. Аудиторський висновок та інші офіційні документи

Аудиторський висновок — це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повно і и і відповідності чинному законодавству та встановленим норма і и вам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надавати (і усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів. Аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом.

Аудиторський висновок аудитора іноземної держави при офіційному його поданні установі, організації або господарюючому суб'єкту України підлягає підтвердженню аудитором України, якщо шик­не встановлено міжнародним договором.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо в ній, працює хоча б один аудитор, який має кваліфікаційний сертифікат. Керівником аудиторської фірми може бути лише сертифікований аудитор. Аудиторська фірма здійснює свою діяльність відповідно до статутних документів, затверджених і зареєстрованих у встановленому порядку. На правах юридичної особи аудиторська фірма самостійно затверджує плани своєї діяльності, здійснює взає­мовідносини з державою, клієнтами-замовниками аудиторських послуг та іншими контрагентами. Діяльність незалежних аудиторсь­ких фірм державному управлінню не підлягає.

Аудиторська діяльність в Україні регулюється професійною орга­нізацією — Аудиторською палатою України (АПУ). Вона функціонує як незалежний самостійний орган на засадах самоврядування. Згідно зі Статутом головним завданням АПУ є сприяння розвитку аудиту в Україні, вирішення на єдиній методологічній основі принципових пи­тань аудиторської діяльності.

Аудиторська палата України:

— здійснює сертифікацію суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю;

— вносить до Реєстру суб'єктів аудиторської діяльності ауди­торські фірми та аудиторів;

— розглядає скарги щодо діяльності окремих аудиторів та ауди­торських фірм з питань їх компетенції;

— застосовує до аудиторів заходи впливу за неналежне вико­нання своїх професійних обов'язків у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката на термін до одного року або ану­лювання сертифікації;

— розробляє та затверджує норми аудиторської діяльності, стан­дарти і методичні рекомендації на проведення аудиту;

— вивчає ринок аудиторських послуг для задоволення його попиту;

— готує пропозиції з питань розвитку аудиту в Україні та вносить їх на розгляд відповідних інстанцій.

Процедура контролю має наступні етапи: розробка стандартів і критеріїв, співставлення з ними реальних результатів і прийняття відповідних коригуючих дій. Для того, щоб контроль зміг виконати своє істинне завдання — забез­печити досягнення цілей організації, він повинен володіти такими якостями, як стратегічна спрямованість, орієнтація на результати, своєчасність, гнучкість, простота, економічність.

Мотивація як етап управління — це процес спонукання себе й інших до діяльності з метою досягнення особистих цілей та цілей організації. В умовах економічної кризи пріоритетного значення на­буває такий чинник мотивації, як грошова винагорода за виконану роботу. Однак працівника повинні цікавити й інші критерії— успіх, високий ступінь відповідальності, можливість реалізації творчого підходу і професійної кар'єри.

Розглянутий алгоритм дозволяє аудиторській фірмі чітко і конк­ретно визначити свою стратегію, етапи діяльності; сприяє ефектив­ному управлінню аудиторською діяльністю, забезпечує надійне і ста­більне становище фірми в ринковій інфраструктурі.

У квітні 2005 р. виповнилося 12 років легалі­зації в Україні нового виду фінансового контро­лю - незалежного аудиту. З історичної точки зору це незначний термін. Проте, проблеми у цій молодій професії завжди були і є сьогодні.

Перша - це спроби з боку законодавців скасувати або значно звузити аудиторську діяльність, обов'язковість аудиту, усунути від аудиту приват­них підприємців та малі приватні фірми тощо. До речі, такі спроби є і тепер.

Друга - перманентні спроби гармонізувати українській аудит щодо його міжнародної теорії та практики, передусім, спираючись на досвід США. Одним з постійних ініціаторів "міжнародності" віт­чизняного аудиту був і залишається Національний банк України. З легкої руки його керівників свого часу було запущено в обіг загадкові в усіх вимірах терміни: "міжнародний аудит" та "міжнародний сертифікат аудитора", хоча, наприклад, у США, Великій Британії або Франції нікому і на думку не спаде вимагати "міжнародного аудиту" або на­явності "міжнародного сертифіката" у аудитора.

На жаль, така некоректна термінологія інколи проникає і в тексти рішень органів виконавчої влади, що не може не ввести в оману пересічних аудиторів та їх замовників в Україні.

Третя - це плутання понять „аудит” і „бухгалтерський облік”. Причому, Ф.Ф. Бутинець зазначає, що в науковій літературі немає єдності щодо їх визначення, їх нараховують близько 73. Навряд чи така «різно­манітність» збагачує науку. До того ж ця ситуація заплутує і практиків.

Цій проблемі присвятив певну увагу доктор економічних наук В.В. Сопко. Він зазначив, що, незважаючи на нерозривний зв'язок цих категорій на практиці — «не знаючи бухгалтерського обліку, неможливо провести аудит», — ототожнювати їх все-таки не можна. Аудит с «надбудовою» бухгалтерського обліку, а облік, безумовно, — це «базис». І якщо «базис» буде хитким, то про яку міцність «надбудови» можна говорити? Тому одним з чинників становлення аудиту В.В.Сопко назвав якісний бухгал­терський облік, без якого якісний аудит просто неможливий.

Проблеми реального розвитку аудиту, як науки висвітлюється багатьма науковцями, зокрема Ф.Ф. Бутинцем, В.В. Сопком, М.В. Кужельним, Г.М. Давидовим, В.С. Рудницьким, Б.І. Валуєвим та іншими. Багато з них зазначають, що аудит як наука, вже себе затвердив і за цією наукою буде майбутнє, але існує багато проблем, а особливо це підвищення рівня професійної компетентності аудиторів, організація контролю якості аудиторських робіт та послуг, розвиток правового поля аудиту в підприємництві, забезпечення реальної професійної незалежності аудитора та інше.

Аналіз історичних станів розвитку аудиту та розгляд умов його успішної реалізації на Україні є дуже актуальним з огляду на вплив у справі підвищення ефективності важелів економічного регулювання і конкурентоспроможності економіки України.

Сьогодні в Україні, мабуть, вже не залишилося людей, які б не чули слово "аудит" в усіх його ре­альних та нереальних іпостасях. Можна досить впевнено сказати, що незалежний аудит як профе­сія відбувся. Переживши з 1993 року злети та падін­ня, аудит поступово завойовує власну нішу в сфе­рі фінансового контролю сучасного підприємницт­ва в умова досить жорсткої конкуренції з фіскальним контролем в усіх його проявах.

Започаткуванню аудиту в Україні сприяли як зо­внішні, так і внутрішні чинники. З 1999 року в країну почав потроху проникати іноземний капітал, власники якого бажають мати реальне уявлення про стан активів і пасивів українських підприємств. Маючи недовіру до системи колишнього радянського державного фінансового контролю і не бажаючи поступатися звичками, інвестори в особі Світового банку, МБРР, USADI та інших донорських організацій "рекомендували" керівництву країни спочатку запровадити у вітчизняну практику міжнародні стандарти обліку та аудиту, а потім і незалежний аудит.

У вітчизняному підприємницькому середовищі склалася певна ситуація, коли чисельні контрольно-ревізійні підрозділи галузевих міністерств та відомств, так званий „народний” та „робочий” контроль практично втратили роботу (а деякі зовсім перестали існувати) , а штат Контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України не охоплював діяльність кооперативів, малих підприємств , господарських товариств, чисельність яких зростало дуже швидко. Тобто "верхи" не без підказки, але все ж таки дозріли до думки про необхідність легалізації незалежного фінансового контролю - аудиту. Причому спочатку створювалась загальна підстава легалізації аудиту - у прийнятому в 1991 р. Закону України "Про підприємства в Україні" (в п. 4 ст. 298 вказувалося, що річний баланс усіх підприємств підлягає обов'язковому аудиту, за винятком таки, що повністю утримуються за рахунок бюджету). Це саме стосувалося і випадків ліквідації підприємства (п. 2 ст. 35). Ця теза була і в Законі УРСР „Про зовнішньоекономічну діяльність " (статті 4 і 22), Законах України "Про цінні папери та фоно­ву біржу" (статті 6, 22 і 24), "Про господарські товариства" (статті 13, 17, 18 і 20), „Про приватизацію державного майна" (ст. 11), "Про банкрутство" (ст. 5) та в інших законах та законодавчих актах.

Таким чином суспільство привчали до потреби у використанні послуг суб'єктів аудиту. Звісно, історично суспільство не сприймає позитивно усе те, що йому пропонує держава, але встановлення в Законі України "Про систему оподаткування" від 1991 року (ст. 11) матеріа­льної (майнової) відповідальності платника податків за порушення законодавства в розмірі 10% від належних до сплати сум податків та інших обов'язкових платежів за неподання аудиторського висновку в органи Державної податкової адмініст­рації швидко все виставило на місця - аудит прак­тично відбувся. Проте остаточно професія аудитора легалізувалась в Україні в 1993 році з прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність".

За рахунок збільшення ринку цінних паперів і збільшилась кількість незалежних аудиторів. Тепер на відкритих та закритих акціонерних товариствах вже не дивилися як на суб’єкт господарювання з корпоративною формою власності, а і як на емітентів. Завдяки рішенню Державної комісії з цінних па­перів та фондового ринку України 30000 річних звітів господарських товариств стали об’єктом вічного аудиту.

Розкриття інформації про емітента, включаючи фінансову звітність, є важливим елементом регу­лювання ринку цінних паперів. Без відповідної інформації ринок не може успішно встановлювати ціни на фінансові інструменти. Через відсутність ефективного механізму ціноутворення ринок цінних паперів не може ефективно функціонувати та приймати раціональні рішення щодо розподілу капіталу.

Досвід країн з розвиненими та активними ринками цінних паперів показує, що розкриття інфор­мації може бути потужним інструментом впливу на поведінку компанії та захист прав інвесторів. Суворий режим розкриття інформації підтримує довіру до фондового ринку і може сприяти залученню капіталу. Акціонери та потенційні інвестори потребують регулярної надійної та зіставної інформації, достатньо докладної для того, щоб вони мали можливість оцінити якість управління та приймати зважені рішення з питань оцінки, власності та голосування за акціями. Недостатня або нечітка інформація може погіршити функціонування ринку, збільшити вартість капіталу та призвести до нераціонального розподілу ресурсів.

Емітенти цінних паперів повинні своєчасно та точно розкривати інформацію про всі суттєві події, що стосуються компанії, включаючи фінансовий стан, результати діяльності, власність та управління компанією.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення аудиту

2. Які ви знаєте види аудиту?

3. Перелічіть відмінності між зовнішнім та внутрішнім аудитом.

4. У яких випадках аудит є обов’язковим?

5. Який порядок укладання договору на проведення аудиту?

6. Назвіть проблеми розвитку аудиту в країні

 

Студент повинен знати

s поняття аудиту і аудиторських послуг;

s органи управління аудиторською діяльністю;

s правове поле обов’язкового аудиту;

s основні нормативні документи;

s види аудиту.

 

Термінологічний словник

Аудиторська фірма — це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займаєть­ся виключно… Аудиторський ризик – це ризик того, що аудитор висловить невідповідну… Програма аудиту – це документ. Що містить завдання аудиту для конкретного об’єкту, процедури, необхідні для виконання…

Рекомендована література

2. Бухгалтерський фінансовий облік. Конспект лекцій/ За ред. Ф.Ф. Бутинця. - Житомир: ЖІТІ, 2008. – 320 с. 3. Бутинець Ф. Ф, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська. Контроль і ревізія: 4-е вид.—… 4. Загородній А.Г., Усач Б.Ф., Хом'як Р.Л. Бухгалтерський облік та аудит підприємницької діяльності. - Л.: НУ…

Тема 5 Контроль і ревізія грошових коштів та банківських операцій

План

1. Завдання, джерела і нормативні акти ревізії

2. Інвентаризація каси

3. Контроль і ревізія операцій на рахунках в банку

 

Основними завданнями контроль операцій з грошовими коштами є:

- перевірка стану збереження готівки в касі;

- вивчення законності і доцільності проведення операцій з грошовими коштами та грошовими документами, своєчасності і повноти оприбуткування та витрачання грошових коштів;

- перевірка законності відкриття підприємством рахунків у банку, своєчасності одержання і обробки виписок банку по всіх відкритих рахунках; стану грошових коштів на рахунках на день проведення контроль за даними виписок банку і за балансом підприємства;

- виявлення напрямів використання коштів, що зберігаються на банківських рахунках, оцінка правильності проведення взаємозаліків з кредитною установою;

- перевірка наявності договорів та їх реєстрації у відповідних журналах;

Предметом контролю операцій з грошовими коштами, іншими активами та стану розрахунків є господарські процеси та операції, пов’язаних грошових коштів та інших активів, а також відносини, що виникають при цьому на підприємстві та за його межами.

Виходячи з цілей, які необхідно досягти контролю під час проведеним дослідження операцій з грошовими коштами формуються об'єкти контроль (рис.1).

Рис.1. Об’єкти контролю операцій з коштами, іншими активами та стану розрахунків

 

Джерелами інформації для контролю грошових коштів є:

- первинні документи з обліку грошових коштів;

- облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку коштів;

- акти та довідки попередніх ревізій, контрольних висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

- Головна книга;

- звітність.

Основним нормативним документом, що регулює здійснення об­ліку грошових коштів у касі, є Порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Під час ревізії касових операцій залишок на початок звітного періоду слід порівняти з залишком попереднього звіту, у журналі № 1 з рахунка 30 "Каса", Головній книзі й балансі.

Залишок на кінець звітного періоду аналогічно порівнюється з залишком, виведеним у наступному звіті касира, журналі № 1, Головній книзі. Проти кожного звіреного запису (щодо номера доку­мента, дати, змісту операції, суми) ставиться відмітка.

У кожному звіті касира слід перевірити дотримання порядкової нумерації прибуткових і видаткових касових документів, їх дати, відповідність нумерації тому періоду, за який складено звіт, з'ясувати, чи нема підчисток дат (можна вилучити з архіву квитанцію на здачу виторгу в банк, на пошту, документи на оплату робіт за навантажен­ня, розвантаження, ремонт тощо).

Вилученню не підлягають документи пожовтілі, вицвілі, пом'яті, з проколами від підшивки, обрізані, з іншим почерком, чорнилами, з підробленими підписами, довідками, цифрами.

У разі неможливості встановити фальшивку ревізор на основі письмового розпорядження судово-слідчих органів, які мають на те право, знімає копії з сумнівних документів, оригінали вилучає відпов­ідно до акта і направляє прокурору для розгляду питання про мож­ливість провести криміналістичну експертизу.

При виявленні таких документів не слід одразу ставити до відо­ма касира, тому що вони можуть бути прикладені й до інших звітів, і особи, які допустили зловживання, можуть вжити запобіжних за­ходів (знищити такі документи або регістри, підпалити, узгодити з співучасниками лінію поведінки під час розслідування зловживань, вдатися до приховування майна). У таких випадках необхідно дове­сти ревізію до кінця і лише після завершення одночасно вилучити всі документи і зажадати пояснень від посадових осіб. Однак у таких

випадках необхідно заздалегідь попередити органи прокуратури або внутрішніх справ. Якщо під час перевірки звітів касира й прикладе­них до них документів розходжень не виявлено, то проти рядка, у якому записаний касовий ордер, ревізор ставить відмітку ("V").

І, навпаки, якщо встановлено розбіжності, ревізор фіксує пору­шення в журналі ревізії або відомості порушень і з'ясовує причини, встановлює винних осіб.

Таблиця .1.

Схема послідовності контролю і ревізії касових опе­рацій при журнально-ордерній формі

Документи і регістри бухгалтерського обліку	Процедури контролю
Прибуткові й видаткові касові ордери   Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів   Книга обліку прийнятих і виданих касиром грошей. Звіт касира (касова книга).   Журнал №1 до рахунка 30 "Каса"   Головна книга й баланс до рахунка 30 "Каса"	Перевірка фактичної наявності коштів, цінних паперів та інших цінностей каси (інвентаризація)   Перевірка повноти оприбутку­вання й обґрунтованості витра­чання готівки за цільовим призначенням   Перевірка відповідності даних звітів касира й прикладених до них документів записам журналі № 1, Головної книги й балансу за рахунком 30 "Каса"

Порівнюючи дані журналі № 1 з Головною книгою, реві­зор встановлює реальність сум залишків каси шляхом перевірки записів з дебету і кредиту рахунка 30 "Каса", зроблених на основі прибуткових і видаткових касових ордерів. Адже можна механічно зменшити сальдо з рахунка каси (у всіх регістрах бухгалтерського обліку, касовій книзі й балансі) і одночасно зменшити або сальдо нере­альної кредиторської заборгованості, або сальдо власного капіталу, або сальдо рахунка 285 "Торгова націнка".

В окремих випадках, навпаки, збільшують сальдо в дебіторів, ви­трат та на інших рахунках.

Інколи сальдо каси зменшують за рахунок механічного збільшення підсумку кредиторської сторони рахунка 30 "Каса" в журналі № 1 у дебет рахунків витрат, розрахунків, власного капіталу тощо.

Особливу увагу ревізор приділяє перевірці своєчасності оприбут­кування одержаних за чеком грошей з банку, на суму яких у день одержання виписується прибутковий касовий ордер. Одночасно реві­зор знаходить корінець чека, на підставі якого одержані гроші, і відмічає на ньому: "Оприбутковано".

Є кілька випадків, коли механічно збільшують загальний підсу­мок розрахунково-платіжної відомості при нарахуванні заробітної плати (рахунок 66 "Розрахунки з оплати праці").

У момент виписки видаткових касових ордерів інколи рядки "пропи­сом" не заповнюються, а після видачі грошей дописуються потрібні цифри.

Під час перевірки правильності виплати грошей за платіжними відомостями слід вибірково встановити, чи всі записані у відомість особи фактично працювали на підприємстві, чи не було серед них підстав­них, на яких виписується заробітна плата з метою її привласнення.

Такі факти можна встановити шляхом зіставлення даних відо­мості на заробітну плату із записами в особових справах працівників і табелях, з наказами про зарахування на роботу та звільнення, з дани­ми документів (довідок) про нарахування заробітної плати.

Можливі факти крадіжок готівки з каси. У таких випадках ревізор в обов'язковому порядку застосовує прийом зустрічної перевірки опе­рацій. Рахунок 30 "Каса" порівнюється з рахунком 31 "Рахунки в бан­ках", 33 "Інші кошти", 37 "Розрахунки з різними дебіторами" тощо.

Крім того, на підставі корінців чеків можна встановити, скільки і з якою метою одержано грошей (на оплату праці, на господарські потреби, на відрядження). Така необхідність виникає у зв'язку з ви­падками неоприбуткування грошей каси, одержаних із банку шля­хом підробки шифру у виписці банку, коли суму, одержану на основі чека, аби не було розходжень між оборотом кредиту рахунка 31 "Рахунки в банках" і таким самим оборотом дебету виписок з ра­хунків у банках, відносять на дебет тих рахунків, де є нереальна кредиторська заборгованість, на витрати. Гроші, одержані в балку за чеками, мають бути використані за їх цільовим призначенням. Для цього необхідно зіставити суми виписок банку за видатковою части­ною й відповідним рахунком за кодом операції "03" із записами у звіті касира та прибутковими касовими ордерами на певну дату і корінцями чекових книжок на отримання готівки. Крім того, вико­ристання грошей за цільовим призначенням перевіряється шляхом зіставлення фактично витрачених сум готівки, відображених у звіті касира на основі видаткових касових ордерів, із сумами, вказаними на корінцях чекових книжок і на прибутковому касовому ордері та з встановленим банком лімітом коштів на відповідні цілі.

Операції на рахунках у банку підприємства підлягають суцільній перевірці. Джерелами даних для контролю операцій на рахунках у банках є ви­писки банку з особових рахунків і прикладені до них виправдувальні документи, а також записи в облікових регістрах за рахунком 31 "Рахунки в банках". Насамперед, треба звірити залишки коштів, відоб­ражених у виписках за відповідними рахунками, із залишками коштів, що значаться за обліковими даними. Однак рівність залишків не га­рантує тотожності оборотів за виписками банку і за балансовим рахунком, оскільки при обробці виписок може бути допущено навмис­не зменшення оборотів за дебетом і кредитом рахунка на однакову суму з метою приховати зловживання. Тому слід перевірити відпо­відність оборотів за дебетом і кредитом рахунка за виписками бан­ку за кожний місяць даним оборотів за обліковими реєстрами. Важ­ливо також перевірити повноту і достовірність банківських виписок і прикладених до них документів. Повноту банківських виписок вста­новлюють за їхньою нумерацією за сторінками і перенесенням за­лишку коштів на рахунку. Залишок коштів на кінець періоду в по­передній виписці банку за рахунком має дорівнювати залишку коштів на початок періоду в наступній виписці. Правильність ви­писки визначають шляхом перевірки всіх її реквізитів. Якщо у виписці буде встановлено необумовлені виправлення або підчищення, закреслення, то необхідно провести зустрічну перевірку даних випис­ки із записами в першому примірнику особового рахунка, що знахо­диться в установі банку. У випадку відсутності окремих виписок слід також звернутися до установи банку.

Крім того, слід впевнитися, що всі здійснені через банк операції є реальними і підтверджені відповідними справжніми (автентични­ми) документами. Бувають випадки, коли їх підробляють або при­кладають не повністю, що дає можливість, застосовуючи неправиль­ну кореспонденцію рахунків, приховувати в обліку зловживання на значні суми. У разі виникнення сумнівів у справжності документів (відсутність банківського штампа, виправлення перерахованих сум, найменування одержувача грошей і дати здійснення операцій) слід провести зустрічну перевірку платіжних документів, які зберігають­ся у справах підприємства, із платіжними документами в банку або у контрагента з операції. Одночасно з'ясовують правильність корес­понденції рахунків і записів у облікових регістрах, бо деколи зло­вживання можуть бути приховані шляхом складання неправильних бухгалтерських записів (проводок), не підтверджених документами, а також сторнувальних записів без документальних підтверджень і без дійсної потреби або неправильним підрахунком чи перенесен­ням підсумків з одної сторінки регістру на іншу.

Обов'язком ревізора є також перевірка правильності та обґрун­тованості перерахування коштів за товарно-матеріальні цінності, для чого порівнюють суми, вказані в платіжних документах, із даними виписки банку і записами на рахунку 63 "Розрахунки з постачаль­никами і підрядниками" або на рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами". Тут за прибутковими документами перевіряють повно­ту і правильність оприбуткування товарно-матеріальних цінностей. Якщо є сумніви в справжності документів чи достовірності операцій, слід провести зустрічну перевірку їх у постачальників продукції.

Перевіряючи видаткові банківські документи, необхідно групува­ти в окремій відомості всі оплачені штрафи, неустойки та інші пла­тежі, пов'язані з порушенням договірних умов, що дасть змогу потім перевірити повноту відображення їх на відповідних рахунках, і вжиті підприємством заходи щодо відшкодування за рахунок винних осіб суми заподіяної шкоди.

Перевіркою сутності банківських документів встановлюють, чи не допускалося неправильне перерахування авансів і платежів за без­товарними рахунками або оплата рахунків інших організацій, які не мають відношення до підприємства, що перевіряється"

Під час перевірки операцій за акредитивами слід звірити залиш­ки сум і обороти за виписками банку із записами в регістрах бух­галтерського обліку. Одноразово з'ясовують причини, які зумовили розрахунки за акредитивною формою, чи передбачена ця форма роз­рахунків договором або чи може вона застосовується як санкція з боку постачальників за несвоєчасні платежі. Потім перевіряють повноту і своєчасність використання і повернення невикористаних акредитивів, а також повноту оприбуткування матеріальних ціннос­тей, які надійшли від постачальників.

Операції з лімітованими і нелімітованими чековими книжками аналізуються з погляду їх правильності, характеру і повноти оплати. З'ясовують, чи не проводилась оплата лімітованими чеками видатків, які не включаються в авансові звіти підзвітних осіб як здійснені готівкою.

Після встановлення подібних фактів слід визначити розмір зав­даного підприємству збитку і винних осіб. Слід також перевірити, чи збігається залишок за книжкою лімітованих чеків, відображений на корінці останнього використаного чека, із залишком на дату пе­ревірки за рахунком 313 "Інші рахунки в банку в національній ва­люті", а також із залишком за випискою банку. Залишок грошей на кінець місяця за випискою банку деколи не збігається із залишком ліміту за лімітованою книжкою. Це пояснюється тим, що видані з лімітованих книжок чеки не були до кінця місяця пред'явлені одер­жувачами в банк до оплати.

Грошовими документами, які знаходяться в касі, є поштові мар­ки, марки державного мита, векселі, оплачені путівки в санаторії, бу­динки відпочинку тощо. Перевірка грошових документів починається з повної їх інвентаризації і складання відповідного акта. Насамперед, слід встановити відповідність залишків даних аналітичного і синте­тичного обліку з рахунка 33 "Інші кошти". За даними аналітичного обліку необхідно встановити своєчасність і правильність оприбутку­вання грошових документів у кількісному і сумовому вираженні на рахунок 33 "Інші кошти".

Контроль грошових коштів у дорозі слід встановити законність і обґрунтованість кожного запису за рахунком 33 "Інші кошти". Своє­часність і повноту зарахування грошових коштів у дорозі на відповідні рахунки в банках встановлюють звіркою записів за кредитом рахунка 33 "Інші кошти" (субрахунок 333 "Грошові кошти в дорозі в на­ціональній валюті") і дебетом рахунків, призначених для обліку грошових коштів. При цьому з'ясовують, чи немає серед сум у дорозі нестач готівки в касі або фактів привласнення цих сум окремими посадовими особами.

Встановлюють тривалість перебування окремих сум коштів у дорозі, оприбуткування їх на початку наступного місяця на рахунок у банку.

На рахунку 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті" враховується грошовий виторг від реалізації товарів, переведений у банк через інкасаторів, пошту або Ощадбанк. Кошти, здані безпосе­редньо в банк, на вищезгаданому рахунку враховують тільки в тому випадку, коли вони здані у вечірню касу наприкінці останнього ро­бочого дня, а зараховані на рахунок підприємства у перший день наступного місяця.

Завдання ревізора – перевірити повноту і своєчасність зараху­вання на рахунки в банках кожної суми виторгу.

Для встановлення можливих зловживань за кожною сумою на ра­хунку 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті" (з мину­лим терміном перерахування) дебет рахунка зіставляють з докумен­тами, що підтверджують відправлення грошей, а кредит – із випис­кою банку або прибутковим касовим ордером. У разі несвоєчасності чи неповноти зарахування грошей на рахунок у банку негайно повідомляють начальнику контори зв'язку, адміністрації Ощадбанку і разом з ними встановлюють причини та винних осіб. Якщо у інка­саторських сумках виявляють нестачу чи надлишки грошей, пере­віряють їх у звітах каси або роздрібних торговельних підприємств. Якщо виторг здавав касир, то проводять інвентаризацію каси, резуль­тати виводять з урахуванням виявлених у інкасаторській сумці роз­ходжень сум виторгу; якщо виторг здано магазином, у якому немає касира, то виправлення вносять у товарно-грошові звіти. Операції на рахунках у банку підприємства підлягають суцільній перевірці. Джерелами даних для контролю операцій на рахунках у банках є ви­писки банку з особових рахунків і прикладені до них виправдувальні документи, а також записи в облікових регістрах за рахунком 31 "Рахунки в банках". Насамперед, треба звірити залишки коштів, відоб­ражених у виписках за відповідними рахунками, із залишками коштів, що значаться за обліковими даними. Однак рівність залишків не га­рантує тотожності оборотів за виписками банку і за балансовим рахунком, оскільки при обробці виписок може бути допущено навмис­не зменшення оборотів за дебетом і кредитом рахунка на однакову суму з метою приховати зловживання. Тому слід перевірити відпо­відність оборотів за дебетом і кредитом рахунка за виписками бан­ку за кожний місяць даним оборотів за обліковими реєстрами. Важ­ливо також перевірити повноту і достовірність банківських виписок і прикладених до них документів. Повноту банківських виписок вста­новлюють за їхньою нумерацією за сторінками і перенесенням за­лишку коштів на рахунку. Залишок коштів на кінець періоду в по­передній виписці банку за рахунком має дорівнювати залишку коштів на початок періоду в наступній виписці. Правильність ви­писки визначають шляхом перевірки всіх її реквізитів. Якщо у виписці буде встановлено необумовлені виправлення або підчищення, закреслення, то необхідно провести зустрічну перевірку даних випис­ки із записами в першому примірнику особового рахунка, що знахо­диться в установі банку. У випадку відсутності окремих виписок слід також звернутися до установи банку.

Крім того, слід впевнитися, що всі здійснені через банк операції є реальними і підтверджені відповідними справжніми (автентични­ми) документами. Бувають випадки, коли їх підробляють або при­кладають не повністю, що дає можливість, застосовуючи неправиль­ну кореспонденцію рахунків, приховувати в обліку зловживання на значні суми. У разі виникнення сумнівів у справжності документів (відсутність банківського штампа, виправлення перерахованих сум, найменування одержувача грошей і дати здійснення операцій) слід провести зустрічну перевірку платіжних документів, які зберігають­ся у справах підприємства, із платіжними документами в банку або у контрагента з операції. Одночасно з'ясовують правильність корес­понденції рахунків і записів у облікових регістрах, бо деколи зло­вживання можуть бути приховані шляхом складання неправильних бухгалтерських записів (проводок), не підтверджених документами, а також сторнувальних записів без документальних підтверджень і без дійсної потреби або неправильним підрахунком чи перенесен­ням підсумків з одної сторінки регістру на іншу.

Обов'язком ревізора є також перевірка правильності та обґрун­тованості перерахування коштів за товарно-матеріальні цінності, для чого порівнюють суми, вказані в платіжних документах, із даними виписки банку і записами на рахунку 63 "Розрахунки з постачаль­никами і підрядниками" або на рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами". Тут за прибутковими документами перевіряють повно­ту і правильність оприбуткування товарно-матеріальних цінностей. Якщо є сумніви в справжності документів чи достовірності операцій, слід провести зустрічну перевірку їх у постачальників продукції.

Перевіряючи видаткові банківські документи, необхідно групува­ти в окремій відомості всі оплачені штрафи, неустойки та інші пла­тежі, пов'язані з порушенням договірних умов, що дасть змогу потім перевірити повноту відображення їх на відповідних рахунках, і вжиті підприємством заходи щодо відшкодування за рахунок винних осіб суми заподіяної шкоди.

Перевіркою сутності банківських документів встановлюють, чи не допускалося неправильне перерахування авансів і платежів за без­товарними рахунками або оплата рахунків інших організацій, які не мають відношення до підприємства, що перевіряється"

Під час перевірки операцій за акредитивами слід звірити залиш­ки сум і обороти за виписками банку із записами в регістрах бух­галтерського обліку. Одноразово з'ясовують причини, які зумовили розрахунки за акредитивною формою, чи передбачена ця форма роз­рахунків договором або чи може вона застосовується як санкція з боку постачальників за несвоєчасні платежі. Потім перевіряють повноту і своєчасність використання і повернення невикористаних акредитивів, а також повноту оприбуткування матеріальних ціннос­тей, які надійшли від постачальників.

Операції з лімітованими і нелімітованими чековими книжками аналізуються з погляду їх правильності, характеру і повноти оплати. З'ясовують, чи не проводилась оплата лімітованими чеками видатків, які не включаються в авансові звіти підзвітних осіб як здійснені готівкою.

Після встановлення подібних фактів слід визначити розмір зав­даного підприємству збитку і винних осіб.

За порушення норм чинного законодавства передбачені штрафні санкції(див.рис.2)

 

Підприємство	Пере	Контролюючі органи	Інфор	Державна податкова служба
	віряє		мує
Допустило порушення норм щодо регулювання готівкового обігу		Виявляють порушення норм щодо регулювання готівкового обігу		Накладає та стягує до державного бюджету штрафи
Види порушень			Розмір штрафу
Перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касі		У двократному розмірі сум виявленої понадлімітної го­тівки за кожний день
Неоприбуткування (неповне оприбуткування) в касах готівки		У п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми
Витрачання готівки з виручки, отриманої від реалі­зації продукції (робіт, послуг) та інших касових над­ходжень, на виплату заробітної плати, матеріально­го заохочення, допомог усіх видів, компенсації за наявності податкової заборгованості		У розмірі здійснених виплат
Перевищення встановлених строків використання виданої в підзвіт готівки, а також за видачу готівкових коштів у підзвіт без повного звіту про раніше видані грошові кошти		У розмірі 25% виданих у підзвіт сум
Проведення готівкових розрахунків без представ­лення отримувачем грошових коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового доку­мента), який підтвердив би сплату покупцем готів­кових коштів		У розмірі сплачених грошо­вих коштів

Рис. 2. Застосування штрафних санкцій за порушення норм по регулюванню обігу готівки

 

Слід також перевірити, чи збігається залишок за книжкою лімітованих чеків, відображений на корінці останнього використаного чека, із залишком на дату пе­ревірки за рахунком 313 "Інші рахунки в банку в національній ва­люті", а також із залишком за випискою банку. Залишок грошей на кінець місяця за випискою банку деколи не збігається із залишком ліміту за лімітованою книжкою. Це пояснюється тим, що видані з лімітованих книжок чеки не були до кінця місяця пред'явлені одер­жувачами в банк до оплати.

Грошовими документами, які знаходяться в касі, є поштові мар­ки, марки державного мита, векселі, оплачені путівки в санаторії, бу­динки відпочинку тощо. Перевірка грошових документів починається з повної їх інвентаризації і складання відповідного акта. Насамперед, слід встановити відповідність залишків даних аналітичного і синте­тичного обліку з рахунка 33 "Інші кошти". За даними аналітичного обліку необхідно встановити своєчасність і правильність оприбутку­вання грошових документів у кількісному і сумовому вираженні на рахунок 33 "Інші кошти".

Контроль грошових коштів у дорозі слід встановити законність і обґрунтованість кожного запису за рахунком 33 "Інші кошти". Своє­часність і повноту зарахування грошових коштів у дорозі на відповідні рахунки в банках встановлюють звіркою записів за кредитом рахунка 33 "Інші кошти" (субрахунок 333 "Грошові кошти в дорозі в на­ціональній валюті") і дебетом рахунків, призначених для обліку грошових коштів. При цьому з'ясовують, чи немає серед сум у дорозі нестач готівки в касі або фактів привласнення цих сум окремими посадовими особами.

Встановлюють тривалість перебування окремих сум коштів у дорозі, оприбуткування їх на початку наступного місяця на рахунок у банку.

На рахунку 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті" враховується грошовий виторг від реалізації товарів, переведений у банк через інкасаторів, пошту або Ощадбанк. Кошти, здані безпосе­редньо в банк, на вищезгаданому рахунку враховують тільки в тому випадку, коли вони здані у вечірню касу наприкінці останнього ро­бочого дня, а зараховані на рахунок підприємства у перший день наступного місяця.

Завдання ревізора – перевірити повноту і своєчасність зараху­вання на рахунки в банках кожної суми виторгу.

Для встановлення можливих зловживань за кожною сумою на ра­хунку 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті" (з мину­лим терміном перерахування) дебет рахунка зіставляють з докумен­тами, що підтверджують відправлення грошей, а кредит – із випис­кою банку або прибутковим касовим ордером. У разі несвоєчасності чи неповноти зарахування грошей на рахунок у банку негайно повідомляють начальнику контори зв'язку, адміністрації Ощадбанку і разом з ними встановлюють причини та винних осіб. Якщо у інка­саторських сумках виявляють нестачу чи надлишки грошей, пере­віряють їх у звітах каси або роздрібних торговельних підприємств. Якщо виторг здавав касир, то проводять інвентаризацію каси, резуль­тати виводять з урахуванням виявлених у інкасаторській сумці роз­ходжень сум виторгу; якщо виторг здано магазином, у якому немає касира, то виправлення вносять у товарно-грошові звіти.

 

Запитання для самоконтролю

1. Який порядок проведення інвентаризації наявності коштів та інших цінностей каси?

2. Назвіть завдання ревізії каси?

3. На кого покладається відповідальність за дотримання касо­вої дисципліни?

4. Хто встановлює ліміт залишку готівки в касі?

5. У якому нормативному документі передбачені положення ка­сової дисципліни, дайте їм характеристику.

6. Яким способом перевіряють касові операції?

7. Назвіть процедури документальної перевірки касових операцій.

8. Які встановлюються штрафні санкції при дотримані касо­вої дисципліни?

9. Розкажіть послідовність перевірки грошових коштів у дорозі.

10. Які документи підтверджують суми грошових коштів у дорозі?

11. Які джерела ревізії операцій з рахунків у банку?

12. Який порядок документальної ревізії операцій з рахунків у банку?

13. Як здійснюється зустрічна перевірка операцій з рахунків у банку?

14. Яким способом перевіряються операції з рахунків у банку? У чому полягає його суть?

 

Студент повинен знати

s нормативну базу;

s методику проведення ревізії каси;

s предметну область ревізійного дослідження;

s особливості облікової політики;

s систематизацію інформаційного забезпечення ревізії.

 

Термінологічний словник

Безготівковий грошовий обіг -це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог.

Безготівкові розрахунки -розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу.

Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-метеріальних цінностей, що реалізуються.

 

Рекомендована література

2. Бутинець Ф. Ф, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська. Контроль і ревізія: 4-е вид.— Житомир: ПП "Рута", 2006, 560 с. 3. Загородній А.Г.,Усач Б.Ф., Хом'як Р.Л. Бухгалтерський облік та аудит… 4. Кулаковська Л.П..Піча Ю.В., Організація і методика аудиту: Підручник.-К.: Каравела, 2009. – 544с.

Тема 6 Контроль і ревізія розрахункових операцій

План

1. Ревізія розрахунків з покупцями та замовниками

2. Завдання та інформаційна база контролю дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом

3. Завдання та джерела організації та методики контролю операцій по соціальному страхуванню

4. Ревізію розрахунків з підзвітними особами

5. Ревізія розрахунків за претензіями

6. Ревізія розрахунків за відшкодуванням завданих збитків

 

В умовах становлення ринкових відносин в Україні важливим чинником, що позитивно впливає на стабілізацію фінансового стану держави, є розв'язання проблеми розрахунково-платіжної дисциплі­ни. У зв'язку з цим за станом розрахунково-платіжної дисципліни в кожному підприємстві має бути встановлений систематичний конт­роль на всіх стадіях здійснення розрахункових операцій.

Реальність бухгалтерського балансу може бути забезпечена тільки після ретельної перевірки (інвентаризації) всіх його статей. Тому ревізору перевірку стану розрахунків доцільно починати з аналізу матеріалів інвентаризації розрахунків. Інвентаризація розрахунків полягає у виявленні фактичних залишків сум на рахунках.

В акті результатів інвентаризації розрахунків слід вказати назви проінвентаризованих рахунків, записати суми непогодженої й простро­ченої дебіторської і кредиторської заборгованості й безнадійних боргів. За вказаними видами заборгованості до акта інвентаризації розра­хунків має додаватися довідка із зазначенням суми заборгованості, за що вона числиться, з якого часу і на підставі яких документів.

Таким чином, аналіз матеріалів інвентаризації розрахунків дає можливість ревізору зосередити увагу на більш аргументованій пе­ревірці розрахунків, за якими встановлено різні розбіжності.

Ревізія починається з інвентаризації розрахунків з покупцями і замовниками. За кожним дебітором слід встановити дату та причи­ни виникнення заборгованості, винних осіб і заходи, що вживаються для стягнення боргів. Крім того, слід перевірити стан справ, переда­них до суду або арбітражу, рішення, прийняті щодо них.

Особливу увагу ревізор приділяє випадкам приховування на ра­хунках дебіторів нестач та крадіжок, псування і браку товарів, відне­сення дебіторської заборгованості на інші статті балансу.

У випадку виявлення безнадійної заборгованості, у позові щодо якої суд відмовив, слід з'ясувати мотиви відмови і обґрунтованість позову.

Виявлені факти нестягненої простроченої дебіторської заборго­ваності й порушень розрахункової дисципліни бажано узагальнити у відомості такої форми (табл.1).

 

Таблиця .1

Нагромаджувальна відомість дебіторської заборгова­ності з простроченим терміном позовної давності

За кожним дебітором слід перевірити, чи дотримується встанов­лений порядок оцінювання дебіторської заборгованості відповідно до Положення… Під час перевірки розрахунків з рахунка 36 "Розрахунки з по­купцями та… На рахунку 36 "Розрахунки з покупцями та замовниками" ведеться узагальнення інформації про розрахунки з…

ПРОГРАМА КОНТРОЛЮ ПОТОЧНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Отже, завдання ревізора — встановлення за всіма видами пла­тежів у бюджет і позабюджетних платежів правильності обчислення суми платежів,… Основними джерелами інформації при цьому є: довідки і розра­хунки за окремими… Перед початком проведення контролю необхідно перевірити наяв­ність прямих податків на підприємстві (податок на…

Робочий документ ревізора по перевірці податків й платежів

Результати перевірки свідчать, що на підприємстві правильні застосовуються ставки податків, складаються бухгалтерські записи нарахування податків. … Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства під­вищення…

Ревізія розрахунків по соціальному страхуванню

Соціальне страхування — форма соціального забезпечення, ви­ражена у наданні соціально-економічних гарантій населенню і спри­яє можливості підтримки… Соціальне страхування, незалежно від сфери його використан­ня, повинно… 1) обов'язковість соціального страхування всіх категорій робітників;

Ревізія розрахунків за претензіями

—до постачальників і транспортних організацій за виявлену в їхніх рахунках невідповідність цін, тарифів, розрахунків; за низьку якість і нестачу… —до установ банку за сумами, помилково списаними і перерахова­ними через… Джерелами ревізії з рахунка 374 "Розрахунки за претензіями" є: журнал реєстрації претензійних, судових і…

Ревізія розрахунків за відшкодуванням завданих збитків

Ревізія таких розрахунків здійснюється суцільним способом. Зав­дання ревізора полягає в тому, щоб вивчити причини виникнення за­боргованості і її… Матеріальними збитками вважаються нестача матеріальних цінно­стей, виявлена… Перевіряючи такі розрахунки, ревізор насамперед аналізує їх, з'ясовує причини виникнення нестач, розтрат, крадіжок, чи…

Студент повинен знати

s поняття методу і методики ревізії;

s нормативну базу ревізії;

s особливості облікової політики підприємства;

s принципи, методи і процедури, що використовуються підприємством для складання звітності;

s предметну область ревізорського дослідження;

s етапи ревізорської перевірки.

Рекомендована література

2. Бутинець Ф. Ф, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська. Контроль і ревізія: 4-е вид.— Житомир: ПП "Рута", 2006, 560 с. 3. Загородній А.Г.,Усач Б.Ф., Хом'як Р.Л. Бухгалтерський облік та аудит… 4. Кулаковська Л.П..Піча Ю.В., Організація і методика аудиту: Підручник.-К.: Каравела, 2009. – 544с.

Тема 7 Контроль і ревізія основних засобів та нематеріальних активів

План

1. Завдання і джерела ревізії

2. Інвентаризація основних засобів

3. Перевірка правильності нарахування амортизації основних засобів

Відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвер­дженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291 для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних за­собів, призначено рахунок 10 "Основні засоби".

До основних засобів належать матеріальні активи, очікуваний строк корисного використання яких понад один рік.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інфор­мації про основні засоби визначено в Положенні (стандарті) бухгал­терського обліку 7 "Основні засоби".

За дебетом рахунка 10 "Основні засоби" відображаються над­ходження основних засобів на баланс підприємства, які обліковують­ся за первісною вартістю, за кредитом — вибуття. Інформація про суму зносу узагальнюється на рахунку 131 "Знос основних засобів".

Аналітичний облік основних засобів ведеться окремо по кожно­му об'єкту.

Основними завданнями ревізії операцій з основними засобами є перевірка:

— правильності віднесення матеріальних активів до основних засобів;

— реальності оцінки і переоцінки основних засобів;

— правильності відображення результатів інвентаризації на ра­хунках бухгалтерського обліку;

— своєчасності й правильності документального оформлення й відображення у облікових регістрах надходження й вибуття основ­них засобів;

— правильності нарахування амортизації, своєчасності й повно­ти включення її у витрати виробництва;

— правильності нарахування й списання зносу основних засобів;

— відповідності й правильності оформлення списання основних засобів та ін.

З метою забезпечення належного обліку і контролю за збережен­ням основних засобів кожному інвентарному об'єктові в момент над­ходження на підприємство має присвоюватись відповідний інвентар­ний номер, який зберігається за об'єктом весь період перебування його на даному підприємстві. Якщо який-небудь об'єкт основних засобів вибуває (реалізація, ліквідація, безплатна передача тощо), то його но­мер не може присвоюватись іншому об'єкту, який надійшов згодом.

Під час ревізії необхідно простежити, чи проставляються інвентарні номери в актах, накладних та інших первинних документах, які служать підставою для прийняття на облік або зняття з обліку окремих об'єктів.

Під час огляду об'єктів уточнюють, чи позначені на них інвен­тарні номери шляхом прикріплення металевих жетонів, нанесення номерів незмиваною фарбою, клеймування, витравлення, випалюван­ня або в інший спосіб.

До моменту перевірки первинних документів і зроблених записів на рахунку 10 "Основні засоби" слід упевнитися в тотожності сальдо за цим рахунком на останню звітну дату в балансі й Головній книзі, а сальдо Головної книги на цю ж дату звірити з даними аналітичного обліку (типовими інвентарними картками або книгами).

На початку ревізії слід з'ясувати, чи всі основні засоби за місця­ми зберігання й експлуатації закріплені за конкретними особами, які відповідають за їх збереження.

Ревізор перевіряє правильність ведення карток обліку руху ос­новних засобів (ф. № 03-8), своєчасність заповнення всіх реквізитів у них на підставі даних інвентарних карток основних засобів і звіряє з даними синтетичного обліку основних засобів. Якщо карток на об'єкти немає, ревізор пропонує керівництву підприємства відновити аналі­тичний пооб'єктний облік основних засобів. Інвентарні картки підля­гають обов'язковій реєстрації. Сукупність карток утворює картотеку, яка забезпечує аналітичний облік основних засобів.

Якщо основні засоби ліквідовано, то в картці обліку руху основ­них засобів необхідно зробити запис про вибуття на підставі актів про списання основних засобів (ф. № 03-3) або автотранспортних засобів (ф. № 03-4).

Ревізор також перевіряє, чи застосовується для пооб'єктного об­ліку основних засобів у місцях їх знаходження (експлуатації) інвен­тарний список основних засобів (ф. № 03-9) за матеріально відпові­дальними особами. Слід також з'ясувати, чи проводилась періодична звірка інвентарних списків (не рідше ніж два рази на рік) із записа­ми в інвентарних картках обліку основних засобів (ф. № 03-6).

Перевірці також підлягають орендовані основні засоби, які запи­суються в балансі орендодавця чи орендаря так, аби уникнути по­двійного врахування основних засобів. Якщо виявлено нестачу або лишки, встановлюють причини й винних осіб.

У разі підміни дорогих предметів дешевими, нових — старими, слід виявити причини зловживання й вжити заходів щодо їх усунен­ня та відшкодування збитків. Щодо основних засобів, які зробилися непридатними, але не списані, необхідно також встановити причини передчасного спрацювання чи псування й винних у цьому осіб.

Основними джерелами ревізії є: первинні документи (акт приймання-здавання відремонтованих, реконструйованих та модернізова­них об'єктів ф. № 03-2, акт на списання основних засобів ф. № 03-3, акт на списання автотранспортних засобів ф. № 03-4, акт про уста­новку, пуск та демонтаж будівельної машини ф. № 03-5, інвентарна картка обліку основних засобів ф. № 03-6, опис інвентарних карток обліку основних засобів ф. № 03-7, картка обліку руху основних засобів ф. № 03-8, інвентарний список основних засобів ф. № 03-9, розрахунок амортизації основних засобів для промислових підприємств ф. № 03-14, розрахунок амортизації основних засобів для будівель­них організацій ф. № 03-15, розрахунок амортизації автотранспорту ф. № 03-16, інвентаризаційні описи, порівнювальні відомості), регіст­ри синтетичного й аналітичного бухгалтерського фінансового обліку, дані квартальної й річної звітності; податкова, статистична й опера­тивна звітність.

Програму перевірки основних засобів наведено у табл.1

Під час інвентаризації основних засобів слід керуватися Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV та Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінно­стей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою на­казом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 р. № 69 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 5 груд­ня 1997 р. № 268).

Перевірка наявності й стану будівель, споруд, незавершеного будівництва, інвентаря, земельних ділянок проводиться окремо за власними і окремо за орендованими об'єктами.

Кожному об'єкту в описі дають повну характеристику з поси­ланням на його інвентарний номер. Якщо при надходженні основних засобів не було технічних пас­портів, то заводять паспорти з докладною характеристикою об'єкта.

 

Таблиця 1

Програма перевірки основних засобів

У бухгалтерії підприємства слід зберігати технічну й проектну документацію будинків. Під час інвентаризації користуються й виправ­дувальними… Якщо такої документації немає, то слід звернутися до первинних прибуткових… До інвентаризації технічно складних інвентарних об'єкті* залу­чають фахівців-експертів для з'ясування технічного…

Запитання для самоконтролю

2. Які завдання ревізії необоротних активів і капітальних інвестицій? 3. Які ви знаєте нормативні документи, що регулюють відображення основних… 4. Які відмінності між податковим і бухгалтерським обліком основних засобів?

Студент повинен знати

sмету ревізії необоротних активів і капітальних інвестицій;

sзавдання ревізії необоротних активів і капітальних інвестицій;

sвідмінності між податковим і бухгалтерським обліком основних засобів;

sяк провести тестування системи обліку необоротних активів;

sяк підготувати програму перевірки основних засобів;

sпроцедури ревізії основних засобів;

sяк здійснити перевірку права власності на необоротні активи.

Рекомендована література

2. П(С)БО 7 «Основні засоби» 3. Інструкція по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів,… 4. Аудит і ревізія підприємницької діяльності / Ф.Ф. Бутинець, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська та ін. — Житомир: ПП…

Тема 8 Контроль і ревізія виробничих запасів, готової продукції і товарів

ПЛАН

1. Завдання, послідовність і джерела ревізії

2. Особливості інвентаризації товарно-матеріальних цінностей

3. Ревізія руху та наявності товарних запасів на оптових складах

Реформування бухгалтерського обліку і фінансової звітності в Україні потребує внесення докорінних змін у методологію контролю і ревізії операцій з товарно-матеріальними цінностями. Насамперед слід провести раціоналізацію управління комерційною діяльністю, основ­ними елементами якої є економічна свобода, вільний рух товарів і послуг у сфері підприємництва, конкуренція, маркетинг, досконале знан­ня ринку і цінового механізму, поняття ризику і оперативного реагу­вання на ситуацію, що склалася на ринку, тощо.

Основними завданнями ревізії операцій з товарно-матеріальни­ми цінностями є:

– аналіз виконання завдання з товарообороту, виявлення ре­зервів збільшення його обсягу, зменшення витрат і забезпечення рен­табельності;

– перевірка правильності документального оформлення й доціль­ності здійснення товарних операцій, своєчасне відображення їх в обліку;

– контроль за своєчасним і повним оприбуткуванням товарно-матеріальних цінностей;

– дослідження товарних запасів і контроль за дотриманням їх нормативу;

– контроль за дотриманням правил проведення інвентаризації, своєчасне виявлення її результатів;

– перевірка виконання договірних зобов'язань щодо поставки і збуту (реалізації) товарів;

– виявлення фактів приписок і понаднормованого списання втрат товарів тощо.

Ревізію операцій з товарно-матеріальними цінностями здійсню­ють вибірково. Однак суцільній перевірці підлягають актовані втрати (акти на списання бою, лому, браку, псування товарно-матеріальних цінностей, акти на завищення ваги тари, акти на переоцінку то­варів), а також порівнювальні відомості, розрахунки природного убут­ку товарів, документи на внутрішнє переміщення й повернення то­варів, витрати обігу, торгова націнка, доходи від реалізації та фінан­сові результати.

Суцільним способом перевіряються товарні операції, якщо при їх ревізії встановлено суттєві порушення і зловживання.

Старанно перевіряється здійснення оперативного контролю за виконанням договорів на постачання і збут товарів, особливо за до­триманням цін і торгових націнок.

Наведемо схему послідовності ревізії руху та наявності товарних запасів на оптових складах і підприємствах роздрібної торгівлі.

Первинні документи з надходження та реалізації товарів:

– Звіти про рух товарів

– Журнал № 7

– Головна книга

– Оборотна відомість за синтетичними рахунками

– Баланс

Зустрічна перевірка операцій з рахунків 281 "Товари на складі" та 282 "Товари в торгівлі" з відповідними операціями з рахун­ків 15, 20, 23, 27, 28, 37, 41, 63, 64, 90, 93 та ін.

Основними джерелами ревізії товарних операцій є:

– договори з постачальниками й покупцями, реєстри оператив­ного обліку і контролю їхнього виконання (журнал обліку надхо­дження вантажів, книга обліку виконання договорів);

– доручення на одержання і відпуск товарів, книга обліку вида­них доручень;

– товарно-транспортні накладні, накладні, рахунки-фактури, платіжні вимоги, платіжні доручення, виписки з рахунків у банках, товарні звіти, звіти касира й касові книги, векселі;

– інвентаризаційні описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного убутку, розрахунки витрат на залишок товарів, розрахун­ки реалізованої торгової націнки;

– акти на списання товарних втрат; регістри аналітичного й синтетичного обліку

– журнал № 7, відомості, картки склад­ського обліку, товарні книги;

– фінансова, оперативна й статистична звітність тощо.

Ревізія торговельного підприємства (складу, магазину) починається з інвентаризації товарно-матеріальних цінностей.

Організація, техніка й документальне оформлення проведення інвентаризації встановлені Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, гро­шових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 № 69 зі змінами і допов­неннями, внесеними 05.12.97 № 268.

Відповідальність за організацію інвентаризації несе керівник підприємства. Для проведення інвентаризації за розпорядженням керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія із за­лученням фахівців. У розпорядженні зазначається склад комісії, об­сяг інвентаризації, порядок, початок і закінчення роботи.

До початку інвентаризації всі операції складу чи магазину при­пиняються і всі підсобні приміщення та інші місця зберігання цінно­стей, які мають окремі входи і виходи, пломбуються. Потім комісія вимагає від завідувача складу (магазину) товарний звіт із документа­ми на момент інвентаризації і розписку про здачу всіх документів (її текст наведено на титульних аркушах опису). Звіт і прикладені до нього документи голова інвентаризаційної комісії перевіряє щодо пра­вильності їхнього складання, правильності цін, наявності підписів матеріально відповідальних осіб на всіх документах. Пильній пе­ревірці підлягають документи на внутрішнє переміщення товарів, коли встановлюють наявність дозволу керівника й головного бухгалтера бази (магазину). Звіт і прикладені до нього документи голова інвентаризаційної комісії візує, тобто ставить штамп або надписує від руки "До інвентаризації на ..." (дата) і підписує, що служить для бухгалтерії основою визначення залишків цінностей до початку інвентари­зації за обліковими даними.

На оптових та розподільчих базах, складах, овочесховищах, мо­розильниках і підприємствах роздрібної торгівлі товари в неушкодженій тарі, з пломбами постачальника (у цілих пронумерованих пач­ках, купах, ящиках, бочках) заносяться за специфікацією або маркі­руванням, що є на тарі чи упаковці. Кожну назву товару, його відмітні ознаки, ґатунок, артикул тощо записують в опис окремо. Інвентаризаційна комісія здійснює перевірку місць товарів на виборку шляхом розкриття й зважування таких місць і робить про це відмітку в описі. Якщо такою вибірковою перевіркою буде встановлено розбіж­ності, то комісія має провести повну їх перевірку з викликом пред­ставника постачальника.

Товар в опис записується з докладною і правильною назвою та повною характеристикою. На вагові товари, що знаходяться в тарі, зазначаються вага брутто і вага нетто. Якщо товар знаходиться в ящиках або бочках, то поряд із фактичною наявністю проставляєть­ся кількість місць (ящиків, бочок тощо).

Неповноцінні товари записуються в окремий опис і від матері­ально відповідальної особи беруть письмове пояснення. На зіпсовані товари складається акт встановленої форми і матеріально відпові­дальна особа також дає письмове пояснення. У бухгалтерії бази (ма­газину) перевіряють правильність оформлення інвентаризаційних матеріалів (описів, актів та ін.), звіряють фактичні залишки товарів, зіставляючи їхні дані з бухгалтерськими записами (за всіма бухгал­терськими рахунками, регістрами аналітичного обліку — журналом-ордером № 7, машинограмою), потім перевіряють ціни, таксування, підсумки в описах. Виявлені помилки мають бути виправлені й за­стережені підписами осіб, які перевіряли описи, голови інвентариза­ційної комісії і матеріально відповідальних осіб.

Товарні звіти обробляють і записують в облікових регістрах, потім складають порівнювальні відомості.

Природний убуток описують на складі (у магазині) тоді, коли встановлена нестача й у межах цієї нестачі, а на складі — не більше від суми, яка залишилася після заліку пересортиці.

Матеріали інвентаризації розглядає керівник підприємства, який приймає рішення щодо затвердження результатів інвентаризації, яке оформляється наказом.

Залік пересортиці, як виняток, допускається для однорідних то­варів, за один період і у однієї матеріально відповідальної особи за що це є наслідком помилок, прорахунку, якщо товари мають схожість, щодо зовнішнього вигляду або упаковані в однакову тару при їхньому відпуску без розпакування.

За допущену пересортицю на складі мають бути накладені дисциплінарні стягнення, а при встановленні пересортиці внаслідок зловживань, тобто зловмисно, винних слід притягати до кримінальної дальності.

Після проведення інвентаризації товарів і виявлення її резуль­татні ревізор розпочинає документальну перевірку товарних операцій.

Основна мета перевірки товарних операцій — встановити своєчасність і повноту оприбуткування матеріально відповідальними особами товарів, що надійшли на базу (склад), правильність їх обліку на рахунку 281 "Товари на складі" й обґрунтованість та правильність (описання у видаток відпущених (відвантажених) товарів.

Ревізію товарних операцій починають зі встановлення реального сальдо на рахунку 281 "Товари на складі". Шляхом порівняння ревізору слід встановити на найближчу до ревізії дату тотожність записів про залишки товарів на рахунку 281 "Товари на складі", зазначених у балансі, даним Головної книги, регістрів аналітичного обліку й особових рахунків матеріально відповідальних осіб (завідувачів складів).

Ревізор з'ясовує, чи не значаться товари за звільненими матеріально- відповідальними особами, а потім встановлює повноту і своєчасність оприбуткування товарно-матеріальних цінностей, які наді­ти ми на оптову базу (склад) за період, що підлягає ревізії.

Під час перевірки операцій щодо надходження товарів слід проаналізувати записи з рахунка 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками". Зокрема, з'ясовують:

- наявність рахунків постачальників, які підтверджують суму, піднесену на цей рахунок;

- чи не числяться на вказаному рахунку товари, які тривалий час перебувають у дорозі (понад встановлений термін пробігу). Які шкоди вжито для розшуку цих товарів;

– чи немає на цьому рахунку претензійних сум щодо розрахунків з постачальниками або нестачі товарів.

Акти на нестачу товарів при їх прийманні мають бути перевірені повністю, суцільним способом. Особливу увагу слід звернути на акти, за якими не були задоволені претензії, встановити причини й винних осіб.

Написи у звітах завідувачів складів порівнюють з даними пер­винних документів і встановлюють правильність бухгалтерської обробки їх (проставлення кореспондуючих рахунків). Записи у звітах мають бути підтверджені правильно оформленими документами. Ре­візор перевіряє в документах правильність таксування, підрахунків і суму до розрахунку.

За записами в книзі виданих доручень ревізори перевіряють на­явність неповернених і невикористаних доручень у матеріально відпо­відальних осіб, порушення правил видачі й оформлення доручень. У таких випадках з'ясовують, чи не видавалися доручення особам, які не працюють на цьому підприємстві, а також доручення без заповнен­ня всіх реквізитів. Вибірково ревізор повинен перевірити за звітами завідувачів складів та за звітами експедиторів, чи оприбутковуються цінності, одержані за дорученнями, чи є відмітки в книзі обліку вида­них доручень про їх використання (мають бути зазначені назва доку­мента, його номер і дата).

Суцільним способом перевіряють акти про встановлену роз­біжність у кількості та якості на час приймання товару внаслідок виникнення нестач, пересортиці й псування.

Ревізор перевіряє, чи своєчасно й правильно складено претензійні й позовні заяви до органів транспорту чи постачальників. Якщо до­пущено часткову втрату або пошкодження вантажу, то ревізор вста­новлює, чи прикладені до позовних заяв (претензій) комерційні акти й транспортні документи (залізничні накладні, вантажні квитанції). Ревізор перевіряє, чи повністю відшкодовані збитки на користь тор­говельної бази (складу). Крім того, ревізор перевіряє правильність заповнення товарно-транспортних накладних. Книжки товарно-транс­портних накладних слід ураховувати як бланки суворої звітності, вони мають бути пронумеровані й мати штамп торговельної бази.

Ревізор перевіряє дотримання порядкової нумерації виписаних товарно-транспортних накладних. Відсутність якого-небудь номера націлює ревізора на виявлення безтоварних документів.

Особливій перевірці підлягає правильність ціни, зазначеної в то­варно-транспортній накладній покупця. У такому разі ревізор корис­тується книгою реєстрації номенклатурних номерів на товари й вста­новлює правильність цін на товари, які надходять.

В окремих випадках ревізор звертає увагу на обов'язкове при­кладення до товарно-транспортних накладних доручень на одержан­ня товарів, копій пакувальних листів, пропусків на вивіз товарів із території торговельної бази.

Ревізор також перевіряє правильність кореспонденції рахунків щодо надходження товарів.

Так, на вартість товарів за купівельними цінами здійснюються бухгалтерські записи:

— дебет рахунка 28, субрахунок 281 "Товари на складі";

— кредит рахунка 63 "Розрахунки з постачальниками та підряд­никами".

Якщо на складі товари обліковуються за продажними цінами, то на суму торгової націнки робиться запис:

— дебет рахунка 28, субрахунок 281 "Товари на складі";

— кредит рахунка 285 "Торгова націнка".

Оплата розрахункових документів постачальників та транспорт­них організацій здійснюється на підставі таких бухгалтерських записів:

— дебет рахунка 63 "Розрахунки з постачальниками та підряд­никами";

— кредит рахунка ЗІ "Рахунки в банках", або кредит рахунка 51 "Довгострокові векселі видані", чи кредит рахунка 62 "Короткостро­кові векселі видані" — на суму виписаних векселів постачальникам;

— кредит рахунка 60 "Короткострокові позики" — при розра­хунках з постачальниками одержаними кредитами банку.

Важливе значення має перевірка правильності відвантаження (реа­лізації) товарів з бази (складу). Особливу увагу при цьому слід звер­нути на організацію аналітичного обліку й, зокрема, на правильність і своєчасність складання товарних звітів.

Аналітичний облік товарів на оптових складах може бути партіонним, ґатунковим і оперативно-бухгалтерським. Перевірку товарних звітів завідувачів складів здійснюють балансовим способом: до за­лишку товарів на початок дня (початкове сальдо за дебетом) дода­ють оборот товарів за день за дебетом (надходження товарів) і та­ким чином визначають залишок товарів на кінець дня (кінцеве де­бетове сальдо) за кожним видом і ґатунком товарів.

При цьому слід мати на увазі, що в оптовій торгівлі аналітичний облік товарів у бухгалтерії бази здійснюється тільки у вартісному вира­женні в розрізі матеріально відповідальних осіб і великих груп товарів.

Відповідно до П(С)БО 9 "Запаси" при відпуску запасів (у т.ч. товарів) у виробництво, продажу та іншому вибутті оцінювання їх здійснюється за одним з таких методів:

1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

2) середньозваженої собівартості;

3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

4) собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

5) нормативних затрат.

Отже, для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що ма­ють однакове призначення та однакові умови використання, застосо­вується тільки один із наведених методів.

А тому залежно від методу оцінювання товарів, який застосо­вується на підприємстві при їх вибутті, собівартість реалізації буде неоднаковою за умови, що вибуття відбувається в різні звітні періо­ди. Відповідно й фінансовий результат від реалізації однакових то­варів, але при застосуванні різних методів оцінювання, буде різним.

1. Запаси, які відпускаються, та послуги, що надаються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють один
одного, оцінюються за ідентифікованою собівартістю.

2. Оцінювання за середньозваженою собівартістю проводить­ся за кожною одиницею запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця й вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітно­го місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

3. Оцінювання запасів за методом ФІФО базується на припу­щенні, що запаси використовуються в тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто товари, які першими відпускаються на реалізацію, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження товарів. При цьому вартість залишку товарів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження товарів.

4. Оцінювання товарів за методом ЛІФО базується на припу­щенні, що запаси використовуються в послідовності, що є протилеж­ною їх надходженню на підприємство (зарахуванню в бухгалтерсько­му обліку), тобто товари, які першими відпускаються на реалізацію, оцінюються за собівартістю останніх за часом одержання запасів.

5. Оцінювання за нормативними затратами полягає в засто­суванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які вста­новлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів викорис­тання запасів (товарів), праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни мають регулярно в нормативній базі перевірятися й переглядатися.

При будь-якому способі отримання товарів вони обліковуються за первісною вартістю. До складу первісної вартості придбаних за оплату товарів залежно від умов договору постачання, способу до­ставки тощо входять такі витрати:

– сума, що сплачена або підлягає сплаті постачальнику;

– вартість вантажно-розвантажувальних робіт;

– витрати на транспортування товарів від продавця та їх страхування;

– проценти за кредит, наданий постачальником;

– мито, збори;

– непрямі податки (акцизний збір, ПДВ);

– вартість посередницьких послуг, пов'язаних із купівлею товарів.

Бувають випадки розкрадання товарів шляхом неповного їх оприбуткування при надходженні від постачальників. Про ознаки такого розкрадання можуть свідчити незадоволені постачальником рекла­мації (комерційні акти) на "недопостачання" товарів з його боку. Механізм скоєння розкрадання полягає в тому, що при надходженні товару до підприємств оптової торгівлі матеріально відповідальна особа частку товарів, які надійшли від постачальника, навмисно не-оприбутковує. На вимогу матеріально відповідальної особи, яка хоче замаскувати свої дії, створюється комісія з приймання, яка підтвер­джує факт недопостачання певної кількості товарів, про що скла­дається комерційний акт (акт приймання).

З метою документування розкрадання товарів слід проаналізува­ти такі документи:

— договір постачання;

— комерційний акт (акт приймання);

— товарно-транспортну накладну, рахунок-фактуру, подорожній лист;

— рахунок — платіжну вимогу, виписки банку;

— товарний звіт, товарну книгу;

— звіт про рух тари.

Крім того, у разі необхідності проводять інвентаризацію товарів, що надійшли від постачальника, і здійснюють відвантаження товарів.

Зіставляються також записи за кредитом рахунка 631 "Розра­хунки з вітчизняними постачальниками" та за дебетом рахунка 281 "Товари на складі".

Запитання для самоконтролю

2. Що включає в себе предметна область ревізорського дослідження запасів? 3. Назвіть і охарактеризуйте основні складові облікової політики з питань… 4. Охарактеризуйте основні інформаційні потоки облікової інформації з руху ви­робничих запасів.

Студент повинен знати

♦ особливості нормативної бази виробничих запасів; ♦ поняття запасів; ♦ класифікацію запасів для потреб бухгалтерського обліку;

Рекомендована література

2. Бутинець Ф. Ф, Б.Ф. Усач, Н.Г. Виговська. Контроль і ревізія: 4-е вид.— Житомир: ПП "Рута", 2006, 560 с. 3. Загородній А.Г.,Усач Б.Ф., Хом'як Р.Л. Бухгалтерський облік та аудит… 4. Мамаєва О. О., Богдан С. О., Рублевська Л.Л. Контроль і ревізія –Навч.-метод. Посібник для студентів заочників для…

Тема 9 Контроль і ревізія використання трудових ресурсів та фонду оплати праці

План

1. Завдання, послідовність і джерела ревізії

2. Перевірка дотримання встановлених норм погодинної, відрядної оплати праці, оплати за сумісництвом, суміщенням професій і за роботу в надурочний час

За ринкових умов господарювання поставлено завдання подаль­шої активізації соціальної політики, удосконалення, забезпечення обґрунтованої диференціації в оплаті праці. У зв'язку з цим оплата праці має бути поставлена в залежність від конкретного внеску кож­ного працівника в кінцеві результати праці. Правильна організація контролю за витрачанням коштів на оплату праці є одним із важли­вих завдань ревізії. Дійовий контроль за використанням трудових ресурсів і коштів на оплату праці значною мірою сприяє зростанню продуктивності праці, зміцненню трудової дисципліни та ефективно­му застосуванню встановленої системи оплати праці.

У витратах виробництва заробітна плата має найбільшу питому вагу, а тому перевірці витрачання коштів на оплату праці слід при­ділити серйозну увагу.

Основними завданнями ревізії є перевірка:

– дотримання нормативно-правових актів при нарахуванні оплати праці, утримань із неї й правильності ведення бухгалтерсько­го обліку розрахунків з оплати праці;

– правильності організації праці, дотримання встановлених роз­цінок, ставок і окладів;

– своєчасності й правильності нарахування і виплати заробіт­ної плати згідно з діючою системою оплати праці;

– правильності здійснення розрахунків з органами соціального страхування.

Під час ревізії доцільно не лише виявити порушення й зловжи­вання, а й знайти резерви економного витрачання коштів на заробіт­ну плату.

Як правило, ревізію з оплати праці здійснюють вибірковим спо­собом, їх рекомендується організувати в такій послідовності.

Насамперед перевіряють стан трудової дисципліни, організацію праці і ведення особових справ працівників. Потім — використання затвердженого фонду заробітної плати (штатний розклад, ставки, на­рахування й виплати, посадові оклади, розцінки, розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних і гарантійних виплат).

Відтак перевіряють стан обліку розрахунків з робітниками й служ­бовцями щодо оплати праці та відрахувань на соціальне страхуван­ня. При цьому перевіряють правильність складання розрахунково-платіжних відомостей, звітів з питань праці й розрахункових відомо­стей щодо відрахувань на соціальне страхування.

Перевіряючи розрахунки з оплати праці, ревізор керується Ко­дексом Законів про працю України; Законом України "Про оплату праці", затвердженим постановою Верховної Ради України від 20.04.1995 р. № 144/95-ВР (зі змінами і доповненнями до нього від 06.02.1997 р. № 50/97-ВР); Податковий кодекс; Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 11.12.1995 р. № 323; Інструкцією зі статистики чисельності праців­ників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженою на­казом Мінстату № 171 від 07.07.1995 p.; Постановою КМУ від 03.04.93 № 245 та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердже­ним наказом Мінпраці і Мінфіну від 28.06.93 № 43 та ін.

Основними джерелами ревізії є:

— штатні розклади, посадові оклади, тарифні сітки, розцінки, нор­мативи виробітку;

— основні форми первинної облікової документації для визна­чення кількісного складу працівників (наказ чи розпорядження про прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудо­вого договору; особиста картка; наказ чи розпорядження про надан­ня відпустки; табель обліку використання робочого часу і розрахун­ку заробітної плати; особові рахунки та інші документи, які затверд­жені у встановленому порядку, що характеризують кількість працівни­ків та їхній дохід у грошовій, натуральній формі, а також розміри пільг і компенсацій);

— генеральні та галузеві угоди; трудові угоди, колективні дого­вори, облікові листи, довідки й розрахунки для нарахування заробіт­ної плати;

— реєстри синтетичного й аналітичного обліку (журнал № 9, відомість № 9, Головна книга до рахунка 66 "Розрахунки з оплати праці");

— фінансова, оперативна й статистична звітність тощо.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Для забезпечення якості ревізії розрахунків з оплати праці ревізору слід докладно ознайомитися з Кодексом законів про працю, Законом України "Про оплату праці", іншими нормативно-правовими актами.

Встановлено, що розмір заробітної плати залежить від склад­ності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей праців­ника, результатів його праці та фінансово-господарської діяльності підприємства.

Для перевірки правильності нарахування й виплати заробітної плати ревізору слід ретельно ознайомитися з встановленими норма­ми для різних видів оплат.

Наприклад, мінімальна заробітна плата — це законодавчо вста­новлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитись оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). До такої заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компен­саційні виплати.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється й перегля­дається згідно із Законом України "Про оплату праці".

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання та фізичних осіб.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці викори­стовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а праців­ників — залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки і є основою формування й диференціації розмірів заробітної плати.

Формування тарифної сітки здійснюється на основі тарифної став­ки робітника першого розряду. Віднесення виконуваних робіт до пев­них тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робіт­никам здійснюється власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з трудовим колективом. За результатами атестації власник або упов­новажений ним орган може змінювати посадові оклади від мінімаль­них до максимальних розмірів.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата праці здійснюється за результатами індивідуальних і колективних робіт. Причому форми й системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схе­ми посадових окладів, розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встанов­люються підприємствами самостійно в колективному договорі з дотри­манням норм і гарантій, передбачених законодавством за угодами.

Особи, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. При цьому умови роботи за сумісниц­твом працівників державних підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або за виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника вста­новлюються на умовах, передбачених колективним договором.

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки. Тобто за відряд­ною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата в розмірі 100% тарифної ставки працівника відповідної ква­ліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою — за всі відпрацьовані надурочні години. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається. Ревізору слід керуватися вищевказаними положеннями нормативних актів з оплати праці.

Відповідно до нового Плану рахунків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291,на рахунку 66 "Розрахунки з оплати праці" ведеться узагальнення інфор­мації про розрахунки з персоналом за всіма видами заробітної плати, премій, допомог тощо.

Рахунок 66 "Розрахунки з оплати праці" має два субрахунки:

1) 661 "Розрахунки з заробітної плати";

2) 662 "Розрахунки з депонентами".

За кредитом рахунка 66 відображуються нарахована основна та додаткова заробітна плата, допомога у зв'язку з тимчасовою не­працездатністю, інші нарахування. За дебетом — виплата заробіт­ної плати, премій, допомоги, а також суми утриманих податків, пла­тежів за виконавчими документами, вартість одержаних товарів, про­дукції в рахунок заробітної плати. Кредитове сальдо цього рахунка показує зобов'язання підприємства перед працюючими на перше чис­ло кожного наступного за звітним місяця.

Аналітичний облік розрахунків із персоналом ведеться за кож­ним працівником, видами виплат та утримань.

Аналітичний облік депонованої заробітної плати здійснюється в книзі (картках) обліку депонованих сум або безпосередньо в реєст­рах не виданої заробітної плати, що складаються касиром.

Ревізія здійснюється відповідно до викладеного порядку ведення синтетичного й аналітичного обліку з рахунка 66 "Розрахунки з оплати праці".

Відповідно до завдань контролю розрахунків з оплати праці складають організаційну модель його, яку покажу у вигляді слідуючої таблиці:

Таблиця .1.

Організаційна модель контролю розрахунків з заробітної плати

Методика проведення аудиту системи внутрішнього контролю на

Підприємстві.

1. Опитування. 2. Спостереження. 3. Запит до попереднього аудитора.

Тестування системи внутрішнього контролю оплати праці на

Підприємстві.

1. Реальність облікової інформації. 2. Повнота обліку. 3. Санкціонування.

Програма тестів контролю здійснення операцій по оплаті праці.

  Тема 10 Контроль і ревізія витрат на виробництво і собівартості продукції 1. Завдання, послідовність і джерела ревізії

Тема 11 Особливості контролю і ревізії виробничої діяльності переробних підприємств, організацій матеріально-технічного обслуговування.

План

1. Ревізія переробних підприємств

2. Контроль і ревізія допоміжних виробництв

 

Ревізія переробних підприємств

Підсобні виробництва і промисли організовують на підприємствах із метою забезпечення найповнішої зайнятості, закріплення робочої сили, створення… Під час ревізії промислових виробництв перевіряють: використання закріплених… На підставі матеріалів перевірки розробляють заходи щодо впровадження прогресивної технології, сучасних форм і методів…

Контроль і ревізія допоміжних виробництв

Ревізію ремонтно-механічної майстерні доцільно починати з вивчення обґрунтованості річних і оперативних планів ремонтних робіт та достовірності їх… Спеціалісти інженерно-технічного профілю та економісти з числа членів комісії… Перевіряючи достовірність обліку ремонтної майстерні, з'ясовують, чи складено акт на приймання машин у ремонт, в якому…

Тема 12 Ревізія доходів і результатів діяльності

План

1. Завданнями ревізії фінансових результатів

2. Ревізія доходів і результатів діяльності

 

Завданнями ревізії фінансових результатів

Тому найвідповідальнішою ділянкою контрольно-ревізійної роботи є перевірка фінансових результатів суб'єктів підприємницької діяльності. Ревізія фінансових результатів починається з перевірки відповідності… Основними завданнями ревізії фінансових результатів є перевірка: — правильності обчислення й відображення у звітності…

Тема 13 Ревізія власного капіталу

— правильності формування і використання (вилучення) влас­ного капіталу; — дотримання встановленого установчими документами розміру статутного… — правильності ведення обліку внесків до статутного капіталу і розрахунків за дивідендами тощо.

Тема 14 Ревізія стану бухгалтерського

Фінансового обліку і фінансової звітності

План

Завдання, послідовність і джерела ревізії

Перевірка стану обліку і звітності

Завдання, послідовність і джерела ревізії

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 p. № 996-XIV визначив, що метою ведення… Користувачами фінансової звітності можуть бути не тільки влас­ники фірм, а й… Вирішити актуальні проблеми сьогодення в економіці країни не­можливо без удосконалення методології і організації…

Схема послідовності ревізії стану обліку і звітності

1. Відповідність організації і методики ведення бухгалтерського фінансового й управлінського обліку та складання фінансової звітності затвердженим положенням (стандартам) бухгалтерського обліку, Плану рахунків, Інструкції про його застосування та іншим норма­тивним актам.

2. Правильність оформлення документами здійснених господар­ських операцій, достовірність документів, своєчасність і повнота відоб­раження операцій у бухгалтерському обліку.

3. Наявність на документах грошового, матеріального, майново­го, розрахункового та кредитного характеру підписів керівника і го­ловного бухгалтера.

4. Своєчасність і якість виробничих, товарних, матеріальних, аван­сових звітів, звітів касира та ін.

5. Правильність і своєчасність перевірки й бухгалтерської оброб­ки документів і звітів матеріально відповідальних осіб бухгалтерією.

6. Своєчасність розгляду й затвердження документів і звітів ке­рівником підприємства.

7. Правильність кореспонденції рахунків, тотожність зустрічних сум у регістрах бухгалтерського обліку.

8. Своєчасність і якість ведення облікових регістрів.

9. Достовірність контролю за видачею й використанням дору­чень і своєчасність оформлення оприбуткування цінностей у підзвіт
матеріально відповідальним особам.

10. Ефективність застосування комп'ютерних програм бухгал­терського обліку.

11. Своєчасність і якість складання фінансової звітності.

12. Своєчасність і ефективність інвентаризацій цінностей і роз­рахунків.

13. Стан архіву бухгалтерських документів і дотримання правил і термінів їх зберігання.

14. Обстеження структури бухгалтерії, постановки обліку і звітності.

15. Забезпеченість бухгалтерії нормативними матеріалами, поло­женнями, інструкціями, бланками документів і звітів.

16. Розстановка кадрів, підвищення кваліфікації працівників бух­галтерії.

17. Система матеріальної відповідальності, укладання договорів із матеріально відповідальними особами про повну матеріальну відпо­відальність.

18. Пропускна система, охорона цінностей.

19. Використання прав і виконання своїх обов'язків головним
бухгалтером.

Джерела ревізії: бізнес-план, первинні документи, звіти матері­ально відповідальних осіб, графіки здавання звітів, регістри синте­тичного й аналітичного обліку, нагромаджувальні відомості, статис­тична, оперативна, податкова звітність; фінансова звітність (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал); акти ревізій і перевірок тощо.

Перевірка стану обліку і звітності

Перевірка організації бухгалтерського обліку та звітності починаєть­ся задовго до виїзду ревізора на об'єкт — під час підготовки до ревізії. Така… Виїхавши на місце ревізії, ревізор встановлює, як виконується Закон України…  

Тема 15 Ревізія в умовах застосування комп'ютерних систем бухгалтерського обліку

Застосування комп'ютерних програм бухгалтерського обліку вимагає удосконалення методики контролю та розробки програм ревізії фінансово-господарської… Проте не слід забувати, що комп'ютери не можуть мислити чи проникати в суть… При використанні облікових програм підприємство самостійно вно­сить зміни та обирає внутрішню систему кодування…