Мова ділових паперів

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

В.Тягнирядно

 

 

Мова ділових паперів

 

Навчально-методичний посібник

 

 

Одеса – 2011

  Рекомендовано до друку рішенням науково-методичною та вченою радою Одеського… Протокол № 3 від 27 жовтня 2011 р.

Зміст

1. Вступ

2. Навчальний план практичних занять

3. Тематичний план дисципліни

4. Перелік питань для самостійного вивчення та розподіл часу самостійної роботи

5. Тема лекції №1. Вступ. Загальні вимоги до складання та оформлення документів.

5. Практичні завдання до теми №1

6. Тема лекції №2. Документація щодо особового складу

7. Практичні завдання до теми №2

8. Практичні завдання до теми №2

9. Тема лекції №3. Довідково-інформаційні документи

10. Практичні завдання до теми №3

11. Практичні завдання до теми №3

12. Тема лекції №4. Обліково-фінансові документи

13. Практичні завдання до теми №4

14. Практичні завдання до теми №4

15. Тема лекції №5. Усне ділове спілкування

16. Практичні завдання до теми №5

17. Практичні завдання до теми №5

18. Тема лекції №6. Особливості синтаксису професійного мовлення.

19. Практичні завдання до теми №6

20. Практичні завдання до теми №6

21. Рекомендації для самостійної роботи

22. Тематика рефератів.

23. Питання до заліку

24. Додаток. Зразки документів.

25. Бібліографічний опис

26. Список використаної літератури

 

 

Вступ

Серед найважливіших чинників утвердження нації є державний статус її мови. Саме він юридично забезпечує її функціонування в усіх сферах суспільного життя.

Згідно з 10 статтею "Конституції України" (1996) "державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і активне функціонування української мови в усіх сферах суспільства на всій території України". Оскільки українська мова має державний статус, належне оволодіння нею всіма громадянами України є державотворчим фактором.

Концепція навчання мовних дисциплін у вищому юридичному навчальному закладі МВС України зорієнтована на вільне володіння державною мовою, а також мовами інших народів світу, на формування, активний розвиток й удосконалення навичок та умінь курсантів, студентів у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання; суцільне, ознайомче, реферативне і пошукове читання; зв'язне усне та писемне мовлення; переклад) за умов запобігання інтерференційних помилок, що є особливо актуальним для південно-східного регіону України.

Мова віддзеркалює загальний рівень культури спеціаліста будь-якого фаху, стає своєрідним її інтегратором. За станом мови можна встановити стан культури: чим розвиненіша мова, тим багатша культура. Опанування технології професійно-ділової комунікації - безумовне свідоцтво комунікативної компетентності спеціаліста, його професійної зрілості. Від ступеня сформованості ділової і термінологічної культури істотно залежить результативність науково-професійного та службового спілкування.

Найсуттєвішим втіленням в життя Закону «Про мови» є перехід діловодства України на державну мову.

Дана програма відповідає цілям і завданням курсу «Мова ділових паперів», введеного згідно з інструктивним листом Міносвіти №1/9-64 від 19 грудня 1993 року «Про викладання соціально-гуманітарних дисциплін» і уточненнями Міністерства освіти України (липень) 1993 року).

"Мова ділових паперів" - курс, що завершує цикл мовних дисциплін у вищому юридичному навчальному закладі. Курс безпосередньо пов'язаний з проблемами функціонування мови в суспільстві, питаннями підвищення культури усного й писемного ділового мовлення, науковим обґрунтуванням правил організації мовних одиниць залежно від вибору типів мовлення (а саме писемного) в сфері офіційно-ділової та професійної комунікації.

Мета курсу визначається необхідністю розкриття принципів організації україномовного тексту щодо його комунікативних властивостей у конкретних сферах функціонування (науковому та офіційно-діловому стилях мовлення), особливостей та нюансів документування.

Завдання курсу - виробити у курсантів та студентів юридичного університету концептуальне розуміння основних теоретичних засад культури ділового та професійного писемного мовлення, правильно й адекватно сформувати у них логіко-поняттєві моделі спеціальної термінології згідно з обраним фахом, сформувати на їх основі стійкі практичні навички грамотного спілкування в сфері професійної комунікації, навчити доцільно пристосовувати отримані теоретичні знання до практики укладання службової документації, поліпшити рівень орфографічної та пунктуаційної грамотності при підготовці фахових матеріалів.

Курс "Мова ділових паперів" має теоретичну та практичну спрямованість і зорієнтований на ознайомлення майбутніх юристів з класифікацією та систематизацією документів, правилами створення й оформлення різноманітних видів документів, методикою роботи з термінологічними словниками за фахом. Формування власне практичних навичок та умінь (розвиток культури писемного мовлення. мовностилістичне редагування, удосконалення навичок та умінь нормативного літературного спілкування, диференціація стилістичних помилок і їх виправлення, побудова стилістично мотивованих текстів наукового та офіційно-ділового характеру) базується на теоретичних знаннях про закономірності відтворення в писемному мовленні екстралінгвістичної заданості.

Курс передбачає актуалізацію найважливішого матеріалу з опанованих у І семестрі курс "Українська мова за професійним спрямуванням". Однак на відміну від нормативного курсу української мови, в "Мові ділових паперів" увага зосереджується на питаннях закономірностей добору і доцільного використання мовних одиниць у конкретній сфері професійно-ділового спілкування. Названий принцип лежить в основі курсу, зумовлює його специфіку і основну проблематику.

В курсі розглядаються вимоги до мови службових документів, насамперед до вибору слова, його форм, усталених словосполучень, типові риси синтаксису ділового стилю, складні випадки правопису (ті написання, які найчастіше викликають труднощі при укладанні ділових паперів). Особливу увагу приділено перекладу ділових паперів і фахових текстів українською мовою.

Визначений програмою матеріал курсу подається під кутом зору специфіки використання і стилістичних можливостей мовних одиниць за їх належністю до рівнів мовної системи: лексичного, фразеологічного, словотворчого, морфологічного, синтаксичного, стилістичного.

Лекційний курс (12 годин) передбачає ознайомлення студентів з основними теоретичними поняттями та категоріями навчальної дисципліни (мовна норма, стиль, писемне мовлення, професійна комунікація, офіційно-діловий стиль мовлення, підстилі офіційно-ділового стилю мовлення, ділові папери, види документів, будова тексту документа, культура ділового мовлення, реквізити; науковий стиль мовлення, термінологія як лексико-семантичне ядро фахової літератури, юридична термінологія, військова термінологія, термін, термінологічний галузевий словник тощо), а також стисло відтворює шлях розвитку української термінології, становлення юридичної й військової терміносистем.

Система практичних занять (24 годин) разом із системно організованою самостійною роботою (18 годин) дає змогу опанувати новий матеріал, закріпити і деталізувати його, з'ясувати моделі й реквізити ділових паперів, визначити, які слова, словосполучення і речення найдоцільніше вживати в ділових паперах, як вони оформлюються, які помилки трапляються у них і як цих помилок позбутися. Особлива увага приділяється роботі з розвитку та удосконалення професійно-комунікативної компетенції студентів як здатності творчо, ціленаправлено, грамотно та коректно використовувати мову з урахуванням узусута комунікативних цілей, створюючи комунікативне досконале власне ділове і професійне мовлення, розуміти його та адекватно оцінювати.

Навчальний матеріал, передбачений робочою програмою, частково пропонується для засвоєння студентами в процесі самостійної роботи. Він виноситься на підсумковий контроль поряд з навчальним матеріалом, який опрацьовувався на практичних заняттях.

З метою якісного й суцільного контролю рівня теоретичних знань і сформованості навичок та умінь студентів юридичного факультету передбачено поточну й підсумкову контрольні роботи.

Курс завершується складанням заліку.

Програмою згідно з навчальним планом, передбачено 72 години, з них:

лекції - 12 годин,

практичні заняття - 24 години,

самостійна робота - 18 годин;

В результаті опанування навчального курсу "Мова ділових паперів" студенти повинні оволодіти певним обсягом знань, навичок та умінь, а саме:

знати:

- головні особливості і різновиди офіційно-ділового стилю мовлення;

- різновиди і реквізити сучасних ділових паперів, у тому числі слідчих документів;

^- вимоги до мовних засобів ділових паперів і мовні норми;

- особливості ділової мови на усіх її рівнях (орфографічному, лексичному, морфологічному, синтаксичному, стилістичному);

- правила оформлення різних видів документів (особових, розпорядчих, інформаційних, службових ділових паперів, документів звітності);

^- сучасний етикет ділових паперів;

- загальну характеристику і історію розвитку української фахової термінології, ознаки терміна;

- основні правила правопису фахових терміноодиниць;

- активні і продуктивні способи термінотворення;

- найважливішу навчально-довідкову літературу з діловодства (справочинства) й фахової термінології;

- найуживаніші синонімічні одиниці ділового мовлення;

- структуру юридичних і військових термінологічних словників та словників ділової мови;

- особливості перекладу сталих словосполучень з ділової мови і фахової термінології;

вміти:

- складати за існуючими правилами конкретні види сучасних ділових паперів;

- згідно з правилами вимовляти, писати, використовувати ділову й термінологічну лексику за фахом;

- працювати з юридичними і військовими термінологічними словниками та словниками ділової мови;

- перекладати, уникаючи явища інтерференції, тексти ділової і фахової орієнтації;

- доречно і правильно використовувати ділову й фахову термінолексику;

- виконувати лексико-граматичні завдання на матеріалі ділової мови і фахової літератури;

володіти:

- навичками ведення документації українською мовою;

- базовою правничою й військовою термінолексикою та мовними кліше з діловодства (справочинства);

^- культурою ділового писемного мовлення.

 

 

Навчальний план практичних занять

№ модуля, змістового модуля, теми	Назва і короткий зміст змістового модуля, теми	Кількість аудиторних годин
Змістовий модуль 1.	Тема 1. Вступ. Загальні вимоги до складання та оформлення документів.
Заняття 1.	Зміст, мета, завдання курсу. Роль мови у суспільному житті. Поняття літературної мови. Мовна норма. Поняття стилю та жанру української літературної мови. Найважливіші риси, які визначають діловий стиль. Класифікація документів. Формуляр документа. Основні правила оформлення документів. Вимоги до тексту документа. Оформлення сторінки.
	Тема 2. Документація щодо особового складу.
Заняття 2.	Заява. Її реквізити та оформлення. Рапорт. Характеристика. Особливості вживання іменника в ОДМ.
Заняття 3.	Резюме. Автобіографія. Накази щодо особового складу. Особливості вживання прикметника в ОДМ.
	Тема 3. Довідково-інформаційні документи.
Заняття 4.	Службові листи. Прес-реліз, стаття. Анотація. Особливості вживання дієслова в ОДМ.
Заняття 5.	Довідка. Службові записки. Інструкція. Розпорядження. Протокол, витяг з протоколу. Протокол як документ про проведення слідчих і судових дій. Звіт, план. Оголошення, повідомлення про захід.
	Тема 4. Документи з господарсько-договірної діяльності. Обліково-фінансові документи
Заняття 6.	Таблиця, список, перелік. Накладна. Акт. Особливості вживання числівника в ОДМ.
Заняття 7.	Доручення. Розписка. Правопис прислівників.
Змістовий модуль 2	Тема 5. Усне ділове спілкування
Заняття 8.	Культура усного ділового мовлення. Бесіда. Телефонна розмова. Особливості вживання прийменника в ОДМ.
Заняття 9.	Мистецтво публічного виступу. Культура слововживання.
	Тема 6. Особливості синтаксису професійного мовлення.
Заняття 10.	Синтаксичні особливості професійних текстів. Будова і характер речень. Правила скорочень. Типи абревіатур та їх використання.
Заняття 11.	Складні випадки керування у ділових паперах. Узгодження різних частин мови.
Заняття 12.	Контрольна модульна робота

 

 

Перелік питань для самостійного вивчення та розподіл

часу самостійної роботи

№ з/п	Теми	Кількість годин
	Самостійне вивчення теоретичного матеріалу з використанням наукової літератури, підготовка до практичних занять
	Особовий листок з обліку кадрів. Трудова книжка. Накази. Велика літера у власних назвах. Особливості відмінювання іменників II відміни.
	Повістка як документ, що містить коротке письмове оповіщення про виклик кудись. Повідомлення про затримання підозрюваного. Лист до суду. Розпорядження та його оформлення.
	Основні орфограми в іменниках. Правопис складних іменників.
	Рецензія, відгук, висновок. Реферат, тези. Адреса, телеграма, телефонограма, факс.
	Основні орфограми у прикметниках. Правопис складних прикметників.
	Договір. Типи договорів. Контракт. Трудова угода. Розділові знаки при вставних словах, словосполученнях. Розділові знаки при відокремлених означеннях, обставинах, додатках.
	Основні орфограми у числівниках, займенниках. Правопис особових закінчень дієслів. Розділові знаки у складносурядних і складнопідрядних реченнях.
	Правопис слів іншомовного походження. Робота зі словниками (термінологічними, іншомовних слів, орфографічними, перекладними). Підготовка фахового термінологічного словника.
	Правопис прізвищ і географічних назв іншомовного походження. Відмінювання прізвищ. Імена та по батькові.
	Всього

 

Теоретичний матеріал:

Тема лекції №1. Вступ. Загальні вимоги до складання та оформлення документів.

Мета:Вказати роль і значення української мови, вміння володіти мовою професійного спілкування, уміння використовувати ці знання на практиці; дотримуватись норм сучасної літературної мови; виховувати любов і пошану до рідної мови.

Ключові поняття: Мова і нація. Мовна норма. Українська літературна мова. Мовна політика в Україні. Національна мова. Стильові різновиди сучасної української літературної мови. Основні ознаки офіційно-ділового стилю. Підстилі ОДС. Документ. Формуляр документа.

План

1. Українська мова – національна мова українського народу.

2. Поняття про сучасну українську літературну мову. Мовна норма. Типи мовних норм.

3. Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української літературної мови. Особливості ОДС. Кліше.

4. Поняття про документ, його властивості та вимоги. Класифікація документів. Основні правила оформлення доку­ментів.

5. Мовностильові особливості тексту документа.

1.Душею кожної держави є нація. Народ, не об'єднаний однією мовою, нацією ще не став. Тим самим захитується у своїх основах його держава. Тому кожна держава, дбаючи про своє майбутнє, першорядної ваги надає поширенню державної мови, в Україні - української. Мова - це фактор, що цементує націю, покликаний виявляти внутрішню своєрідність її психофізичної культури. Через ставлення до української мови виявляється ставлення народу до родовідної духовної культури, до свого минулого й майбутнього. Плекання духовності в широкому розумінні слова дає основу для розвитку мови. Народ, який творить рідною мовою, думає про майбутнє своєї нації.

Серед майже шести тисяч мов , які налічуються в сучасному світі, більшість не мають своєї писемності й державного статусу, ними послуговується незначна кількість мовців. Українська мова належить до давньописемних мов, її писемність налічує понад тисячу років. Українська мова належить до східнослов’янської підгрупи слов’янської гілки індоєвропейської сім’ї мов, і найближчою до неї є білоруська.

Іноземні дослідники часто підкреслюють милозвучність і лексичне багатство української мови, найчастіше зіставляючи її з італійською. Показово, що 1934 р. в Парижі було проведено своєрідний конкурс мов світу, на якому українська посіла третє призове місце, після французької та перської мов. Українська мова сформувалася на базі середньонаддніпрянських говірок. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський. Основоположником нової української літературної мови є Тарас Шевченко, який своїм творчим подвижництвом підніс її на високий рівень суспільно- мовної та словесно-художньої культури.

Українською мовою розмовляє близько 40 мільйонів осіб і звучить вона майже однаково в усій Україні, а також за її межами, де є українці. За кількістю тих, хто користується українською мовою, вона стоїть приблизно на 15 – 20 місці у світі.

При поліетнічності населення країни, і, відповідно, наявності у ній дво- чи багатомовності завжди виникає проблема співіснування мов різних етносів не тільки, і власне, не стільки на побутовому, скільки на офіційно-державному рівні.

Виходячи з історичних та мовно-культурних особливостей формування етнічного складу населення України, де кількісну перевагу на всій території, крім Криму, мають українці, роль державної і тим самим офіційної мови в Україні має виконувати одна мова – українська.

Сучасна українська літературна мова має закріплений у Законі про мови і в Конституції України правовий статус державної. Вона є високорозвиненою, кодифікованою і стилістично диференційованою літературною мовою, конкурентоспроможною в європейському мовному просторі.

У ст. 10 Конституції України зазначається, що «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».

Водночас у ній наголошується, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин. Це зобов’язання, яке бере на себе Україна, є важливим і актуальним, особливо з огляду на всю нашу попередню історію.

За Конституцією України, державна мова– це мова, за якою закріплено правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, яка виконує функції не лише у внутрішній організації держави, а й у міжнародних стосунках. Іноді замість терміна державна мовавживають термін мова офіційна.

Українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом. Державна мова як спільна для всіх громадян виконує у суспільстві ряд надзвичайно важливих функцій, зокрема:

а) інтеграційну – об’єднує людей, створює в них відчуття групової ідентичності, отже, сприяє перетворенню населення у суспільство;

б) організаційну – виступає засобом мобілізації зусиль, адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

в) інформаційну – забезпечує здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків, якими крізь час і простір поширюються інтелектуальні й моральні імпульси, що пронизують усе суспільство;

г) регулятивну – регулює стосунки між людьми у державі;

д) суспільно-виховну – через мову утверджуються певні моральні цінності у суспільстві;

ж) завдяки вирівнювальній функції мовні знання стають набутком широкого кола людей тощо.

Держава забезпечує можливості для вивчення державної мови у дошкільних установах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих закладах освіти. Закон передбачає право громадян на вільний вибір мови навчання і спілкування. В Україні вживаються заходи для розвитку української мови та мов інших національностей, які проживають на території країни.

У нинішній складній ситуації від державних політиків залежить створення об’єктивних обставин , які робитимуть українську мову потрібною і престижною для всіх, а українську культуру – привабливою і конкурентоспроможною на всіх рівнях. Зробити це не просто, з огляду на глибину зрусифікованості українського суспільства та могутню дію стихії дальшої русифікації.

Усім відомо, яка милозвучна й чарівна французька мова. Тим цікавіше дізнатися, якої думки француз про українську мову. Згадаймо П'єра Шевальє, який тривалий час перебував у Польщі й на Україні під час Хмельниччини і навіть командував загоном українських козаків. Він знав українську мову. У своїй праці "Історія війни козаків проти Польщі", що вийшла в Парижі 1663 р., він написав про українську мову так: "Вона дуже ніжна й сповнена пестливих виразів та надзвичайно витончених зворотів". "Все можна цією мовою вдіяти, - пише Микита Шумило у статті "Могутня й чарівна", - приголубити, нашепотіти чари, потрясти душу, примусити глибоко задуматися, затужити, а можна й обсипати ласкою радості, захопити нестримними веселощами... дати душі силу та нечувані подвиги. Всесильна, могутня мова Тараса Шевченка" (Укр.мова і літ. в шк. - 1963. - № 7).

Адже, разом із мовою Українавтрачає своєрідність і неповторність, свою українськудушу, своє майбутнє. Історія дала нам шанс. Гріхне скористатися ним сповна. Бути чи не бутиМОВІ, залежить від кожного з нас. Щоб стати нарештісобою, а не придатком до когось, щоб створитинезалежну й міцну економіку, багату культуру, науку,духовно багате суспільство, потрібно насамперед відродити рідну мову.

Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, - це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова – своєрідний генетичний код нації , а не лише засіб спілкування.

Розвиток мови особистості – непростий процес. Лише людина, яка невпинно працює над оволодінням мовою, повсякчас прагне правильно говорити , виявляти в усному та писемному мовленні свою індивідуальність , може наблизитися до мовної довершеності. Досягти ж її – ілюзорна мрія, оскільки мова – це океан, який не має меж.

Нерозумно вважати, що знаєш рідну мову досконало. Як мудро зауважено, іноземну (чужу) мову можна вивчити за півроку, а свою треба вчити все життя.

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Кобзареві слова ще довго будуть злободенними, оскільки їх адресовано «і живим, і ненародженим».

Будьмо ж розсудливими, не губімо своєї неповторної, Богом даної мови!

 

2.Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов’язковими для сучасних носіїв літературної мови. Як зазначав ще 1936 р. видатний діяч українського відродження проф.. І. Огієнко «Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова й вимова, тільки один правопис».

Українська національна мова існує: а) у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові; б) у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Літературна мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Унормованість – головна ознака літературної мови. Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Норми літературної мови закріплюють традиції, культурні здобутки минулого і водночас регулюють використання не тільки усталених правил, а й появу нових у процесі мовленнєвої діяльності людей. Вони єдині і обов’язкові.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень); графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів); лексичні (слововживання), помилки на лексичному рівні зумовлені недоречними запозиченнями з російської мови, наприклад; любий (будь-який), время (час), откритка (листівка), письмо (лист), карандаш (олівець), конфетки (цукерки), минута (хвилина), справка (довідка), сутки (доба) тощо; морфологічні (правильне вживання морфем), часто у мовленні у родовому відмінку вживається: гривнів, гривен (гривень), посуда (посуд), саме краще (найкраще), найбільш цікавий (найцікавіший), шести десяти (шістдесяти), не дотримуємося правильності вимови слів у кличному відмінку: Іване Миколайовичу, Катерино Сергіївно; синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень). У синтаксичній нормі переважають помилки, що засвідчують слабкі знання дієслівного керування та прийменникових конструкцій в українській мові: дякую вас – дякую вам, відповідно плану – відповідно до плану, прийшов по справі – прийшов у справі, учити мові – учити мови тощо; стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), іспит складають, а не здають; брати участь, а не приймати тощо; пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю.

Отже, дотримання літературних норм усіма, хто використовує українську мову як засіб усного та писемного спілкування, оберігання її від засмічення, суржику є обов’язком кожного мовця; це основний критерій правильного мовлення, мовленнєвої культури людини.

А чи треба майбутньому юристові досконало володіти літературною мовою?

Юрист, зазначено у Міжнародній поліцейській енциклопедії, - це особа, яка володіє юридичними знаннями законодавства, умінням і навичками застосування їх у практичній діяльності, має справу з людьми, з їх поведінкою, з різними соціальними явищами, обставинами, які оцінює, керуючись законом, нормами права. Успішне виконання професіональних обов’язків передбачає постійний контакт з людьми, тобто комунікативну діяльність. Тому юрист має бути освіченою, інтелігентною, інтелектуальною, високоморальною людиною, добре володіти мовою.

3. Поняття стилю та жанру української літературної мови. Найважливіші риси, які визначають діловий стиль.

Кожна розвинута літературна мова виробляє суспільно-історичні різновиди мовлення – функціональні стилі.

Якщо мова – це засіб спілкування людей у всіх їх сферах діяльності, то стиль – це засіб спілкування у певній сфері суспільної діяльності: політиці, праві, справочинстві, науці, освіті тощо.

Стиль(від лат. Stilus – загострена паличка для письма) – це своєрідна сукупність мовних засобів (лексичних, граматичних, синтаксичних), що свідомо використовуються мовцем за певних умов спілкування у тій чи іншій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, художня література, право, діловодство тощо).

Функціональні стилі не є замкнутими різновидами мови, тому що вони широко взаємодіють, впливають один на одного. Ознаки, характерні окремому стилю, що виражаються завдяки граматичним засобам, лексиці тощо, повторюються в інших стилях, причому переважна більшість мовних засобів є вільною для всіх стилів мови.

У сучасному мовознавстві є традиційна класифікація стилів, згідно з якою вирізняють п’ять різновидів мовлення: розмовний, науковий, публіцистичний, художній, офіційно-діловий, кожний з яких ділиться на підвиди залежно від мовленнєвої ситуації. Крім того, також прийнято вирізняти епістолярний (стиль приватного листування) та конфесійний (діє у сфері релігії та церкви) стилі.

Кожний зі стилів має свої характерні особливості, сферу поширення, призначення, систему мовних засобів і стилістичні норми. Будь-який функціональний стиль реалізується у мовних жанрах – конкретних видах текстів. Жанри – це різновиди текстів певного стилю. Наприклад, публіцистичний стиль реалізується у таких жанрах, як виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія тощо.

Звернемо увагу на найважливіші стилі для ділової сфери: розмовний, науковий, та офіційно-діловий, вирізнити їх підстилі, жанри та особливості.

Розмовний стиль,зазначають дослідники, у мові виник найпершим, основна його функція – спілкування, обмін думками. Цей стиль обслуговує невимушене спілкування у побуті, сім’ї, на виробництві, в особистому та громадському житті. Для нього характерні непідготовленість, невимушеність, спонтанність, безпосередня участь мовців; емоційність, експресивність, конкретне мислення, міміка, жести.

Існує два різновиди розмовного стилю: літературне (офіційне) і побутове мовлення. Перше додержується норм сучасної літературної мови, друге має діалектні особливості, жаргонну лексику. Основною формою є усна, хоч можлива і писемна (особисте листування, щоденники).

У розмовному стилі слід вирізняти неформальне і формальне спілкування. Перше (неформальне) – не регламентоване, його мета і характер значною мірою визначається особистими стосунками мовців. Друге (формальне) – зумовлене соціальними функціями мовців, отже, воно регламентоване за формою і змістом.

У повсякденній розмові спілкування має здебільшого довільний інформативний характер.

Ділова розмова не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв’язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Розмовний стиль, як один із найдавніших стилів, відіграє надзвичайно велику роль у формуванні мовленнєвих навичок. Мовлення людини, особливо побутове, часто зазнає шкідливих впливів жаргонного, діалектного мовлення або іншої мови. Тому культура мовлення багато в чому залежатиме від опанування особливостями розмовного стилю та розуміння його функції у мові. Отже, як ви бачите, відіграє важливу роль у житті кожної людини.

Науковий стиль.

Науковий стиль представлений у підручниках, статтях, монографіях, фахових журналах. Метою наукових праць цього стилю є точний, логічний, однозначний виклад думок… - власне науковий – інформує про досягнення автора вузьке коло людей певної галузі науки чи техніки (автореферат,…

Офіційно-діловий стиль. Особливості ОДС.

ОДС реалізує дві мети: інформативну (повідомлення) та волюнтативну (наказ). Основні риси ОДС: - нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні, проте він може бути і підкреслено офіційним, і вимогливим,…

Кліше

Офіційно-діловий стиль визначає наявність усталених мовних зворотів, певну стандартизацію початків і закінчень документів. Вибрані, таким чином, мовні прийоми витісняють деякі форми висловлювання думки і набувають характеру універсальних засобів. Це так звані кліше – усталені словесні формули, закріплені за певною ситуацією і сприймаються як звичайний, обов’язків компонент.

Кліше– це мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, їх порядок та звичність звучання. Наприклад: встановити контроль, слідством встановлено, згідно з оригіналом, відповідно до, мати на увазі, взяти участь, надати перевагу, до заяви додаю, з метою перевірки тощо.

Вирізняють такі види кліше:

а) прості, що складаються з двох слів: до наказу додаю, до відома, вжити заходів, оголосити подяку, накласти стягнення, згідно з, відповідно до, надсилаємо вам, просимо надіслати тощо;

б) ускладнені, що мають більше двох слів: ознайомити керівний склад, взяти на контроль, брати участь у заходах, вжити суворих заходів, накласти дисциплінарне стягнення, мати на увазі тощо;

в) складні, що мають у своїй структурі два простих кліше, які поєднані в один блок: відділ боротьби з незаконним обігом наркотиків, контроль за виконанням наказу залишаю за собою, складено і завірено у двох примірниках тощо.

Отже, тексти офіційно-ділового стилю вимагають документацій них тверджень, точності формулювань, не припускають двозначності сприймання змісту.

4. Поняття про документ. Класифікація документів.

Документ – основний вид писемної ділової мови, який широко використовується у повсякденній діяльності як джерело та носій інформації.

Документ – матеріальний об’єкт, що містить зафіксовану інформацію, оформлену в усталеному порядку і має юридичну силу для виконання конкретної, йому призначеної функції.

До всіх документів, де б і ким вони не укладалися, ставляться правові, логічні, технічні та лінгвістичні вимоги.

Правові вимоги:

Діловий документ видає повноважний орган або особа відповідно до її компетенції. Документ не повинен суперечити чинному законодавству і директивним вказівкам керівних органів.

Документ має бути об’єктивним, тобто містити достовірні та правильно зафіксовані відомості про дії, події, стан і відповідати завданням конкретного керівництва – тобто базуватися на фактах і містити конкретні та реальні пропозиції або вказівки. Документ необхідно складати за встановленою формою. Він повинен бути бездоганно відредагованим та оформленим. У ньому не допустимі юридичні і граматичні помилки.

Логічні вимоги:

У текстах ділових документів використовується лише офіційно-діловий стиль. Насамперед, він характеризується такими рисами, як логічність, точність, ясність, чіткість, стислість, доступність і простота викладу тексту документа.

Текст документа повинен бути інформаційно повним, аргументованим та переконливим. Аргументація та висновки покликані спонукати до будь-яких дій.

Мові документа властива послідовність і логічність викладу.

Будь-який текст може називатися текстом документа, якщо він взаємопов’язаний та узгоджений. Важливо, щоб окремі розділи, пункти, глави документа перебували у суворій логічній послідовності, щоб кожне положення документа було тісно пов’язане з іншими та не суперечили їм. І тому здійснення правотворчості та правозастосування неможливе без дотримання законів логіки.

Технічні вимоги

Номер сторінки, починаючи з другої, має бути проставлений посередині верхнього берега аркуша арабськими числами. Крапки і тире перед числами і після… Назва виду документа має друкуватися великими літерами 16 кеглем, жирним… Якщо документ пишеться власноручно, назву пишуть більшими літерами, ніж звичайний текст.

Лінгвістичні вимоги

Текст документа має бути зрозумілим. Мова офіційних документів абстрагується від індивідуальних мовних особливостей людей, застосування стандартних… Отже, дотримання правових, технічних, логічних та лінгвістичних вимог допоможе… Види документів визначають за такими ознаками:

Технічні засоби: застосування мульті-медіа

  План 1. Документи щодо особового складу: заява, характеристика, резюме, автобіографія, накази щодо особового складу. Їх…

Реквізити заяви

2. Адресант (без прийменника з малої літери) — звання, назва закладу, прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, яка звертається із заявою, у Р.… 3. Назва документа. 4. Текст (з великої літери, з абзацу).

Резюме

Для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади укладають резюме — документ, де у стислій формі (не більше 1 с.) претендент викладає такі основні відомості:

1. Назва документа.

2. Ім'я, ім'я по батькові та прізвище.

3. Дата й місце народження (відповідно до записів у паспорті).

4. Домашня адреса та номер телефону.

5. Родинний стан.

6. Навчання (вищі, середні спеціальні, професійно-технічні заклади освіти, курсова підготовка, спеціалізована чи ліцей, наприклад із поглибленим вивченням певної дисципліни тощо).

7. Науковий ступінь.

8. Досвід роботи (за спеціальністю, на яку претендує кандидат, зазначається окремо).

9. Трудова діяльність (якщо немає досвіду роботи за спеціальністю, на яку претендує кандидат).

10. Додаткові відомості (дані, які не ввійшли до попередніх пунктів, але які доцільно висвітлити: індивідуальні позитивні якості, працездатність, знання, навички роботи, володіння суміжними спеціальностями тощо).

11. Дата.

12. Підпис.

Автобіографія— це документ, у якому особа власноручно у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності.

Незважаючи на довільний виклад тексту, обов'язково зазначаються від імені першої особи такі відомості:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім'я та ім'я по батькові теперішні та колишні, якщо були зміни (у Н. відмінку однини).

3. Дата народження: число, місяць (літерами), рік.

4. Місце народження: село, селище, місто (у Н. відмінку), район (у Р. відмінку), край, країна (якщо за межами України (у Н. відмінку). Усі дані про місце народження пишуться так, як вони зазначені у свідоцтві про народження.

5. Відомості про навчання: повне найменування навчальних закладів (як вони називалися на час навчання), назви спеціальностей, які отримали (за дипломом).

6. Перебування на військовій службі, у місцях позбавлення волі та ін.

7. Відомості про трудову діяльність (повне найменування місць роботи та посад).

8. Нагороди, стягнення, заохочення.

9. Відомості про громадську роботу.

10. Короткі відомості про склад сім'ї (без займенників).

Якщо неодружені:

— батько, мати (прізвище, ім'я та ім'я по батькові. рік народження, посада та місце роботи);

— сестри, брати, якщо вони не мають своєї сім'ї (прізвище, ім'я та ім'я по батькові, рік народження, місце роботи, посада).

Якщо одружені:

— дружина, чоловік (прізвище, ім'я та ім'я по батькові, рік народження, місце роботи чи навчання);

— діти (прізвище, ім'я та ім'я по батькові, рік народження, місце роботи чи навчання).

11. Повна домашня адреса, номер телефону.

12. Дата укладання (ліворуч).

13. Підпис укладача (праворуч).

Накази щодо особового складу.

Наказ –це розпорядчий документ, що видається керівником установи. Накази з особового складу регламентують прийняття на роботу, звільнення, переміщення працівників, відрядження, відпустки, різні заохочення. У заголовку такого наказу зазначають: «Щодо особового складу».

Реквізити наказу такі:

1. Назва підприємства або установи, що видає наказ, або назва посади керівника.

2. Назва виду документа.

3. Назва місця видання наказу.

4. Номер.

5. Дата підписання.

6. Короткий зміст наказу (заголовок).

7. Текст наказу.

8. Підстава для складання.

9. Підпис керівника підприємства.

Наказ повинен також мати позначення про безпосереднього виконавця (прізвище та ініціали, посада, номер телефону), а також візи посадових осіб, з якими погоджено проект наказу.

Кожний пункт наказу починається з дієслова в наказовій формі (призначити, перевести, звільнити, оголосити), яке пишеться великими літерами. Наприкінці кожного пункту зазначається підстава для його складання.

Накази щодо особового складу, за винятком окремих випадків, мають лише розпорядчу частину, починати яку рекомендують з прізвища, імені та по батькові працівника. Потім зазначається посада (вчений ступінь, звання, спеціальність) найменування структурного підрозділу, дія, що оголошується наказом.

Після тексту розпорядчої частини зазначається підстава підготовки наказу.

Проект наказу, у разі потреби, погоджується з відповідними посадовими особами, коло яких встановлює керівник підприємства.

Завізований проект наказу подається на підпис керівникові. Після підписання наказ реєструється у книзі реєстрації наказів.

Підготовка та оформлення наказів про прийняття на роботу.

У наказах про прийняття на роботу зазначається:

1. прізвище, ім’я, по батькові працівника;

2. посада (спеціальність, кваліфікація, розряд);

3. місце роботи;

4. умови оплати праці;

5. початок роботи.

Підготовка та оформлення наказів про переведення (переміщення).

У розпорядчій частині наказу, крім прізвища, імені та по батькові працівника, його попередньої посади, повинні бути зазначені: 1. посада (спеціальність, кваліфікація); 2. структурний підрозділ (місце роботи), до якого він переводиться;

Підготовка та оформлення наказів про звільнення.

1. прізвище, ім’я, по батькові працівника; 2. посада; 3. структурний підрозділ (місце роботи;

Підготовка та оформлення наказів про надання відпусток.

Наказ видається на підставі затвердженого графіка відпусток або заяви працівника.

У наказі слід зазначити:

1. прізвище, ім’я, по батькові працівника;

2. посаду працівника;

3. вид;

4. дату початку і строк відпустки;

5. період, за який надається щорічна відпустка.

Організаційні та правові аспекти щодо прийняття на роботу, переведення, звільнення, надання відпусток ви ознайомитися під час вивчення трудового права.

По першому питанню ми можемо зробити такий висновок.

Про що йде мова у заяві? У заяві викладається певне прохання з чітким його обґрунтуванням. До адресата входить: посада, назва організації, звання,… Характеристика – це документ, в якому описуються ділові та моральні якості… Резюме складають для участі у конкурсі на заміщення вакантної посади.

Особливості вживання іменника в ОДМ.

а) Рід іменників. Деякі іменники мають однакову морфологічну структуру в двох мовах, але…

Кличний відмінок

В українській мові іменники мають кличний відмінок, успадкований від давньоруської мови. Клична форма утворюється від іменників жіночого і чоловічого роду – назв осіб, а також від назв тварин, явищ природи, предметів при їх персоніфікації.

Клична форма іменників I відміни

Іменники твердої групи утворюють кличну форму за допомогою закінчення – о:Василино, Галино, Миколо, колего.

Іменники м’якої групи мають закінчення –е, (-є):Надіє, Насте, Маріє, земле.

Закінчення – юутворює кличний відмінок іменників м’якої групи, що означають жіночі пестливі імена: Галю, Таню, бабусю, матусю.

Клична форма іменників II відміни

а) іменники твердої групи (зокрема із суфіксами – ик, - ок, - к):братику, хлопчику, синку, батьку; б) іншомовні імена з основою на г, к, х:Джеку, Жаку, Ніку, Людвігу; в) деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): викладачу, глядачу, товаришу.

Кличний відмінок імен по батькові

Імена по батькові жіночого роду мають у кличному відмінку закінчення –о,імена по батькові чоловічого роду – закінчення –у:Ірино Петрівно, Надіє Михайлівно, Степане Івановичу, Петре Васильовичу.

Звертання, що складаються з кількох назв

б) пане Чорний, депутате Соколовський; в) пане голово (голова), товаришу майоре (майор). При складанні тексту документів щодо особового складу досить часто вживаються імена по батькові та прізвища. Тому…

Відмінювання прізвищ

б) Жіночі прізвища на –о, - й і на приголосний не відмінюються: працювати разом з Ніною Головко, поздоровити Світлану Гелемей, виступ сестер… в) Чоловічі прізвища на –о і на приголоснийвідмінюються: кінофільм Олександра… г) Не відмінюються псевдоніми і слов’янські прізвища на е, і (Ле, Трублаїні, Леле, Роде), а також прізвища іншомовного…

Правопис прізвищ

Слід пам’ятати: 1.прізвища та географічні назви не перекладаються: Наприклад: Алексеев – Алексєєв

Тема лекції №3. Довідково-інформаційні документи

Ключові поняття: етикет службового листування, листи, які потребують відповіді і які не потребують відповіді, типові мовні звороти, якими можна… План 1. Службові листи. Службові записки.

Реквізити

2.Назва й адреса адресанта (ліворуч або посередині). 3. Номер і дата листа. 4. Назва й адреса установи (закладу) адресата, його посада.

Слідкуйте за логічністю та послідовністю викладу, основну увагу — найсуттєвішому, а розбивши текст на смислові абзаци, ви полегшите його сприймання адресатом.

Доповідна записка укладається за вказівкою керівника або ж з ініціативи її автора і може також містити повідомлення про наявний факт, подію, ситуацію, що склалася з укладачем, його підлеглими чи на підприємстві, ділянці тощо.

Доповідні записки поділяються:

1. За походженпям на внутрішні і зовнішні .

Внутрішні доповідні записки підписує той, хто їх укладає.

Зовнішні оформляються на службовому бланку організації з підписом автора та його керівника.

2. За призначенням на звітні, інформаційні та ініціативні.

Пропозиція — документ, що є різновидом доповідної записки і містить перелік конкретних пропозицій із певних питань.

Укладаються пропозиції аналогічно доповідним запискам, але, як правило, після вказівки керівництва. Текст пропозиції не містить аналітичної частини, а лише вступну (обгрунтування) та висновкову (перелік пропозицій).

Реквізити:

1. Місце укладання — повна назва організації, від імені якої укладається записка, та її реквізити (для зовнішніх).

2. Адресат — посада, звання, прізвище та ініціали посадової особи, якій подається записка, у Д. відмінку.

3. Адресант — посада, назва підрозділу, дільниці (для внутрішніх), звання, прізвище, ім'я та ім'я по батькові особи, яка подає записку у Р. відмінку.

4. Назва документа, номер (для внутрішніх).

5. Заголовок («про...»).

6. Текст — може поділятися на такі частини:

а) загальну — лаконічний і точний виклад суті події, інформації, пропозиції;

б) описову — аргументоване пояснення причини, факту, учинку, події; з'ясування певних положень основного документа (плану, звіту, проекту тощо);

в) висновку — конкретні пропозиції щодо оптимальних способів вирішення, подолання чи усунення заявлених в описовій частині фактів.

7. Додаток (якщо є) із зазначенням кількості сторінок, примірників тощо.

Протокол — це документ колегіальних органів, у якому фіксують місце, час, мету і результат проведення зборів, конференцій, засідань, нарад та ін. У протоколі занотовують склад присутніх, зміст доповідей, що заслухані, та винесені ухвали з обговорених питапь. Зміст інших протоколів — об'єктивний опис певного факту чи події.

Протоколом також оформляється певна діяльність адмістративних, державних, міждержавних структур, слідчих міліцейських та судових органів.

Відповідно до обсягу фіксованих даних усі протоколи поділяють на три групи.

Стислі (короткі), текст яких містить лише назви обговорених питань (під рубрикою «СЛУХАЛИ») та ухвалу або поширену резолюцію щодо цих питапь (під рубрикою «УХВАЛИЛИ»

Повні,у тексті яких окрім ухвал стисло записують виступи доповідачів та інших учасників зі6рання. До повного протоколу заносять також запитання доповідачам та конспективний запис виступів під час обговорення.

Стенографічні, у яких дослівно зафіксовано виступи, репліки, запитання, обговорення та весь хід засідання, зборів.

У протоколах зазначають такі відомості.

1. Назва документа (посередині та порядковий номер (після слова «Протокол»).

2. Дата проведения заходу, засідання та ін. (ліворуч).

3. Місце проведения (праворуч).

4. Назва заходу, зібрання із зазначенням його характеру (загальні збори; установча, наукова, ювілейиа конференція; виробнича, розширена, позачергова нарада тощо).

5. Назва установи, організації, закладу чи їхнього структур­ного підрозділу, де вібувається захід.

6. Посада, прізвище та ініціали особи, яка веде збори.

7. Посада, прізвище та ініціали особи, яка укладає протокол.

8. Склад учасників заходу зазначається за таким принципом:

посада, звання, прізвище та ініціали керівників уста­нови, службових осіб, почесних гостей та інших запрошених, членів президії (якщо є);

якщо кількість присутніх членів колективу не перевищує 15 осіб, то вказують прізвища та ініціали всіх учасників (за абеткою);

якщо кількісний склад присутніх перевищує зазначену вище цифру, у протоколі вказують лише загальну кількість, додавши до нього реєстраційний лист (укладений за абеткою).

9. Відсутніх і причини відсутності зазначають або поіменно (за абеткою), або лише загальну кількість, якщо відсутніх більше 10 осіб.

10. Порядок денний (питання, що розглядаються, формулюють у Н. відмінку, зазначивши посаду, прізвище та ініціали особи доповідача).

11. Текст поділяють на розділи, що відповідають пунктам порядку денного. Кожний розділ містить пункти: «СЛУХАЛИ», «ВИСТУПИЛИ», «УХВАЛИЛИ» (ці слова подають із нового рядка великими літерами).

12. Перелік додатків до протоколу із зазначенням кількості сторінок.

13. Підписи керівників зборів, засідання, конференції (голови й секретаря).

Витяг ізпротоколу — один із найпоширеніших видів документації. Він є короткою (усіченою) формою повного протоколу відображає конкретне окреме питання. Витяг надається окремим особам чи надсилається організаціям, установам на їх письмовий запит. У протоколі, із якого зроблено витяг, зазначають, на якій підставі, кому й коли подано чи надіслано документ.

Реквізити:

1. Назва документа.

2. Номер документа, із якого робиться витяг.

3. Назва організації, установи, яка проводила засідання, на­раду.

4. Дата проведення зборів, засідання.

5. Номер питання, що розглядалося, і його суть (як його сформульовано у протоколі).

6. Текст (винесена ухвала щодо питання, яке розглядалося).

7. Посада, прізвище та ініціали того, хто підписав оригінал (без його підпису).

8. Посада, підпис, ініціали та прізвище того, хто уклав витяг.

9. Дата укладання витягу.

Звіт— документ, який містить відомості (інформацію) про результати діялъності за певний період часу, виконання заходів, доручень, завданъ і подається керівникові структурного підрозділу, організації або до керівного органу.

Реквізити:

1. Гриф затвердження — праворуч (для зовнішніх).

2. Штамп установи (якщо не на бланку) — для зовнішнього документа.

3. Назва документа.

4. Заголовок, який має такі дані, як:

— «про роботу атестаційної комісії; «про роботу відділу...», -«про педагогічну (виробничу) практику» -тощо;

— термін звітності (з 09.01.2002 до 09.02.2002, за 1 квартал 2002 р. тощо);

— статус, посада й місце роботи (навчання) укладача;

— прізвище та ініціали укладача.

5. Текст, який має такі частини:

— вступ (зазначається обсяг завдань, які були поставлені перед установою, відділом чи конкретною особою за звітний період);

— основна частина (зміст, аналіз виконаної роботи. практики тощо);

— висновки (рекомендації, критичні зауваження поліпшення чи вдосконалення форм або методів роботи, практики, перспективи на майбутнє).

6. Додаток (якщо є):

— службова (доповідна, пояснювальна) записка

— довідкові матеріали;

— квитанції, проїзні документи, рахунки тощо про витрачені кошти (для фінансової звітності).

7. Підпис автора документа.

8. Посада керівника установи, його підпис, ініціали та прізвище (для зовнішніх).

9. Дата укладання.

10. Печатка (для зовнішніх).

Довідка — це документ інформаційного характеру, що містить опис та підтвердження біографічних і юридичних фактів, діяльності окремих осіб чи обставин діяльності закладів, установ, підприємств.

Довідки поділяються на особисті та службові.

Особисті підтверджують той чи інший 6іографічний або юридичний факт конкретної особи.

Службові повинні об'єктивно відображати стан справ конкретного структурного підрозділу, дільниці чи всього підприємства. Укладання службової довідки потребуе ретельного відбору та перевірки відомостей, зіставлення і грунтовного аналізу отриманих даних про факти й події службового характеру. У ній можуть наводитися таблиці, графіки, приєднуватися додатки. Якщо довідка охоплює відомості з декількох питань, її текст може складатися з розділів.

Реквізити:

1. Назва виду документа.

2. Назва організації, що видає довідку.

3. Дата видачі.

4. Номер.

5. Вихідний номер і дата письмового запиту про необхідність довідки (якщо такий існував).

6. Прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається довідка.

7. Текст.

8. Призначення (куди подається довідка).

9. Підписи службових осіб.

10. Печатка.

Планроботи — це документ, що встановлює точний і чіткий перелік намічених заходів (ро6іт) для їхнього подальшого виконання. Він має такі складові: послідовність, обсяг, умови й забезпечення виконання, термін для кожного етапу й для всього обсягу, кошторис, керівників і конкретних виконавців (відповідальних за кожний пункт плану).

Окрім рубрикованого тексту плани можуть мати графіки, діаграми, таблиці, схеми тощо. Розрізняють такі групи планів:

а) річні (календарний, фінансовий, навчальний);

б) піврічні (семестрові); в) квартальні (четвертні); місячні, декадні, тижневі, добові.

Наявність тих чи інших реквізитів обумовлюється видом, формою та призначенням плану:

1. Гриф затвердження.

2. Назва документа.

3. Назва установи чи структурного підрозділу.

4. Термін, на який укладено план.

5. Порядковий номер.

6. Термін виконання конкретного виду роботи (заходу).

7. Зміст роботи.

8. Посада, прізвище та ініціали виконавця.

9. Посада, прізвище та ініціали відповідального.

10. Відмітка про місце, дату, факт та якість виконання (проведення) роботи.

Службові плани робіт підписують посадові особи, які відповідають за їх виконання, а індивідуальні - ті, хто їх укладає, із наступним затвердженням керівником.

 

Прес - реліз –це коротке повідомлення для преси про певну важливу подію.

Існують різні підстави для написання прес-релізів. Головною з них є усвідомлення необхідності ознайомити якомога ширшу аудиторію з подією, що пов’язані з діяльністю вашої установи, фірми, компанії.

Подія може вважатися об’єктом новин, якщо:

· є цікавою, важливою для широкого кола людей;

· походить із джерела, що заслуговує на довіру;

· стосується подій, що відбулися нещодавно чи відбу­дуться незабаром;

· пов'язана з певним відкриттям, із захистом інтересів громадян.

Слід враховувати й те, чи є важливими ці події для вас. Якщо ви хочете досягти успіху, треба пам'ятати:

1) не повідомляйте інформацію, що потенційно не здатна привернути увагу (зацікавити) громадськості;

2) визначте ЗМІ (національні або регіональні газети, що­тижневики, дайджести новин, випуски новин на радіо й те­лебаченні, місцеві телеканали, рекламні оголошення), що позитивно відреагують на ваше повідомлення;

3) запропонуйте можливий варіант назви публікації, а також додайте до прес-релізу фотокартку (читачі насамперед звертають увагу на фото та заголовки, а вже потім знайом­ляться з текстом);

4) переконайтеся, що прес-реліз надіслано саме тому жур­налістові, який відповідає за подібні речі (оскільки важливо, аби ваше повідомлення не загубилося в паперовому морі або не пішло «блукати» редакційними столами).

Прес-реліз має такі реквізити:

1. Назва документа.

2. Адресат (може зазначатися або ні).

3. Формулювання мети.

4. Текст.

5. Дата розсилання.

6. Підпис(и).

7. Адреса й контактний телефон відправника (у разі по­треби журналісти зможуть зателефонувати для з'ясування більш детальної інформації).

Готуючись до написання прес-релізу, перш за все визнач­те, яку саме інформацію потрібно висвітлити в тексті; сфор­мулюйте її одним-двома реченнями перед текстом та виділіть жирним шрифтом.

Початкова фраза (мета повідомлення) повинна бу­ти коротким викладом усього прес-релізу, вона має містити найважливішу інформацію вашого повідомлення в кількох вступних рядках. Формулюючи мету, необхідно пам'ятати п'ять запитань: Хто? Що? Де? Коли? Чому? і відповісти на них. Наприклад:

На ринку відеопрокату в Україні з 'явилися стрічки віт­чизняного кінематографа.

Щодо написання тексту прес-релізу не існує єдиних за­гальних настанов, оскільки повідомлення про створення но­вої установи, фірми вимагатиме зовсім іншого підходу й міститиме зовсім іншу інформацію, ніж, скажімо, про від­криття у медицині нових ліків. Без сумніву, текст має бути коротким, достовірним і по суті.

Отже, найголовніше для написання прес-релізу — обізна­ність із предметом повідомлення та достатня інформативність.

Якщо прес-реліз за обсягом перевищує 2 сторінки, ба­жано робити підзаголовки до головних питань (пунктів) або залишати достатньо вільного місця для того, щоб редактор зміг використати його для написання власних підзаголовків. Тобто не рекомендують перетворювати текст на один су­цільний блок інформації, що може дуже швидко відвернути увагу. Такий текст можуть недочитати до кінця.

Речення у прес-релізі мають бути короткими, але зміс­товними та зрозумілими.

Прес-реліз слід друкувати через півтора інтервала — по­рівняно невеликий проміжок між рядками полегшує роботу журналіста з текстом і спрощує внесення його до редак­ційного комп'ютера.

Після того, як ви надіслали прес-реліз до редакції, варто зателефонувати згодом (скажімо, наступного дня) для того, щоб дізнатися, чи було його прочитано і який журналіст є «відповідальним» за його подальшу долю. Це значно полег­шить спілкування з конкретним виданням і сприятиме вста­новленню особистих контактів із працівниками редакції.

Стаття –це науковий або публіцистичний твір невеликого розміру в збірнику, журналі, газеті. Вона є результатом мисленнєвого процессу, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та висловлення думок. Отже, стаття – це візуальне вираження результатів мисленнєвої діяльності.

Якщо ви вирішили написати статтю, спершу зосередьтесь на з’ясуванні таких питань:

1. Головна тема статті.

2. На кого розрахована стаття.

3. Допоміжні засоби, якими ви можете скористатися під час написання статті.

Процес написання статті складається з таких етапів:

1. Попередній збір інформації.

2. Формування тексту статті.

3. Визначення структури статті – заголовків, підзаголовків, кількості частин, глав тощо. З’ясування питання, в яких структурних частинах тексту буде розкриватися головний зміст.

4. Написання статті.

Під час написання статті можете скористатися такими порадами:

-чітко з’ясуйте, яка остаточна мета вашої статті;

- стаття має ґрунтуватися на переконливих фактах, уникайте сумнівних прикладів;

- найважливіше й найголовніше повідомляйте на початку статті;

- поділіть текст на абзаци, оскільки суцільний текст погано сприймається читачем;

- будуючи речення, уникайте однієї й тієї ж структури. Одноманітність ніколи не була привабливою;

- намагайтесь уникати іншомовних слів;

- дотримуйтесь норм літературної мови;

- намагайтесь уникати надто довгих речень;

- всередині тексту подайте заголовки та підзаголовки;

- написавши статтю, дайте «сирому» тексту відлежатися хоча б один день, потім критично перечитайте його й відредагуйте.

Оголошення— це документ, у якому міститься необхідна іформація. За змістом оголошення поділяються на два види:

1. Організаційні — оголошення про подію чи захід.

2. Рекламні — оголошення про навчання, роботу, послугн, пропозиції тощо.

Як організаційні, так і рекламні оголошення за формою бувають: писані, мальовані, комбіновані, відтворені механічним способом та ін.

Текст будь-яких оголошень повинен бути лаконічним, конкретним і містити вичерпну інформацію про дату, час, місце та зміст події чи заходу. Рекламні оголошення повинні висвітлювати перелік послуг, товарів, їхню ціну тощо.

Розрізняють оголошення:

— службові— підприємств, навчальних закладів, державних установ, організацій, фірм, агентств тощо;

— особисті— приватної особи чи групи осіб.

Реквізити:

1. Назва документа.

2. Текст, що містить:

— дату;

— час;

— адресу місця проведения;

— організатора (відповідального);

— порядок денний (зміст) заходу;

— коло осіб, яких запрошено;

— умови входу (вільний чи платний);

— способи проїзду (для зовнішніх).

3. Назва структурного підрозділу чи колегіального органу, або посада і прізвище особи, яка дає оголошення (якщо треба).

Повідомлення –це різновид службового листа, в якому викладено запрошення взяти участь в якійсь нараді, конференції, зборах.

Реквізити:

1. Дата й час засідання.

2. Місце засідання.

3. Його назва (тематика).

4. Порядок денний.

5 Прізвища доповідачів з кожного питання.

6. Прізвище й телефон відповідальної особи.

7. Спосіб проїзду до місця засідання.

 

Повідомлення підписує голова колегіального органу або керівник установи.

Зразок повідомлення:

Шановний пане Борисе!

Запрошуємо Вас взяти участь у роботі науково-практичної конференції «Українська держава та українська армія».

Науково-практична конференція відбудеться в актовому залі Будинку офіцерів (вул.. Пироговського, 12) 30 – 31 жовтня 2010 р.

Початок об 11.00.

Проїзд: тролейбус №9 до зуп. «Будинок офіцерів».

Всеукраїнське товариство «Просвіта»

Адреса –це точна вказівка місця проживання чи перебування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь, складена за певною формою.

Правила встановлені Міністерством зв’язку, забезпечують якнайшвидше пересилання, зберігання і доставляння поштових відправлень. Основні з цих правил повинен знати кожний громадянин.

На всіх адресах пишеться:

1. Прізвище, ім’я та по батькові адресата або назва організації (у Д.в.).

2. Назва вулиці, номер будинку і квартири.

3. Назва населеного пункту, міста.

4. Назва району.

5. Назва області.

6. Поштовий індекс.

Над адресою зазначається вид і спосіб пересилання:

- рекомендована бандероль;

- з повідомленням про вручення;

- з доставлянням додому;

- цінний на ...грн.;

- вручити особисто;

- до запитання.

Зворотна адреса теж пишеться повністю. Прізвище відправника пишеться в Н. в.

Телеграма –це вид кореспонденції з гранично стислим текстом, викликаний необхідністю негайного втручання в певну справу, термінового інформування когось про щось.

Телеграма пишеться суцільним текстом, без абзаців і переносів. Для складання тексту телеграми слід вибирати короткі слова, а службові взагалі пропускати. Розділові знаки ставити лише тоді, коли їх відсутність змінює зміст; вони пишуться скорочено, малими літерами: «крп», «км», «лпк». Числа у тексті пишуться літерами. Заперечення нене вилучають.

Службові телеграми пишуться у двох примірниках. Перший надсилають до відділення зв’язку, другий підшивають до справи.

Переважна більшість телеграм пишеться на спеціальних бланках і лише з лицьового боку.

Телеграми бувають звичайні, термінові, урядові.

Реквізити:

- позначка про категорію телеграми (термінова, урядова, );

- позначка про вид телеграми («Вручити...», «Повідомлення телеграфом» тощо);

- назва пункту призначення, повна адреса;

- ПІБ адресата;

- Текст телеграми;

- Підпис відправника (за бажанням адресанта);

- Внизу на бланку вказується повна адреса, номер відділення зв’язку та прізвище, ім’я та по батькові адресанта.

Телефонограма –це термінове повідомлення, що передається адресату по телефону (текст диктується і записується).

Радіограма – це повідомлення, передане по радіо.

Факс – це узагальнена назва різноманітних за змістом документів, що надходять до установ, організацій, фірм за допомогою спеціального апарата (телефаксу) телефонними каналами зв’язку.

Факс – це ксерокопія документа, що передається до організації.

Реквізити:

1. Назва документа.

2. Дата.

3. Назва адресанта, установи, яка передає факс.

4. Прізвище, посада особи, що підписала документ.

5. Назва адресата, організації та службової особи – одержувача факсу.

6. Тема.

7. Текст.

8. Кількість сторінок.

Текст факсу складається без скорочень.

Після закінчення передавання факсу адресант має одержати підтвердження про те, що адресат отримав інформацію.

2. Прикметникназиває ознаку, якість або властивість предметів, явища, істоти. За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні. Усі вони змінюються за родами, числами й відмінками, а якісні, окрім того, мають ступені порівняння.
1. Перевага надається прикметникам книжного походження: автобіографічний, валютний, ідеальний, конфіденційний, організаційний, парламентський та ін.
неправильно правильно
роботящий працьовитий
довжелезний дуже довгий
безвихідне становище безпорадне становище
Отже, треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.
неправильно правильно
працьовитіший дуже працьовитий
завеликіший надто великий

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса –іш-.
неправильно правильно
більш рішучіший більш рішучий
найменш продуктивніший найменш продуктивний

4. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні— особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, угода, домовленість, співробітництво, відносини, зустрічі, зв'язки, обов'язки, переговори.

5. У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення -ому.
неправильноправильно
на попереднім з'їзді на попередньому з'їзді
на старім обладнанні на старому обладнанні

6. Замість розмовної форми треба користуватися конкретним визначенням.
неправильно правильно
чималий, чималенький, великий, більший за,
якнайдовшу, щонайдовшу дуже довгу, надзвичайно довгу

7. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. відмінку, це ж стосується тих випадків, коли є кілька однорідних членів.
неправильноправильно
студентові досягнення досягнення студента
материна порада порада матері

Алеадамове яблуко, архімедова спіраль, базедова хвороба, бертолетова сіль, дамоклів меч, езопівська мова.

8. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз’яснюючим іменником.

Неправильно правильно

одеський житель житель м. Одеси

китайські товари товари з Республіки Китай

Але Одеська область, Красноярський край, Київський проспект, Дніпровський лиман.

9. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.

Неправильно правильно

досвідчена слідча досвідчений слідчий 10. Усі прикметники (у ролі означень), що вживаються у сполуках із… Два нестандартні вироби.

Неправильно правильно

у минулому році торік (минулого року)

у позаминулому році позаторік

у тому місяці того місяця

у наступному кварталі наступного кварталу

12. Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закінчень з іменниками на позначення невизначеної кількості однорідних предметів, що існують у певній сукупності.

Неправильно правильно

медичні приладдя медичне приладдя

величезні каміння величезне каміння

пошкоджені коріння пошкоджене коріння

Особливості використання займенників у ділових паперах

1. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).

Неправильно правильно

з посади лаборанта, яку він обіймав, з посади лаборанта у зв’язку з у зв’язку з йогонеодноразовими неодноразовим порушенням порушеннями своїхслужбових обов’язків службових обов’язків і перевести

Домашнє завдання.

Завдання 2. Перекладіть українською мовою наступні мовні звороти. Нам очень неприятно, что...; Нас неприятно поразил тот факт, что...; Жаль, что… Завдання 3. Запишіть словосполучення літературною мовою.

Акт. Реквізити акта.

3. Доручення. Розписка. Їх реквізити. 4. Особливості вживання дієслова в ОДМ.  

Особливості використання дієслів у діловому мовленні

У систему дієслова входять такі форми: а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, затвердити, сплатити; б) форми у дійсному, умовному та наказовому способах: підписав, передплатимо, підписав би, передплатив би, підпиши,…

Обліково-фінансові документи

1. Таблиця, список, перелік. 2. Накладна. 3. Акт.

Б.

№ пор.	Номер рахунку в ощадній касі	Прізвище, ім’я, по батькові особи, на рахунок якої перераховується сума	Сума	Для відміток ощадної каси
	2315679/45   7654320/13	Коваленко Володимир Павлович   Харченко Марина Дмитрівна

Завдання 3. Визначте документи за поданими нижче формулярами.

А. Автор документа (назва відомства і організації); дата, номер і місце складання; гриф затвердження; заголовок; під­става (наказ керівника організації); склад комісії, присутні; текст; відомості про кількість примірників документа, їх міс­цезнаходження; перелік додатків; підписи членів комісії і присутніх.

Б. Назва документа; дата; номер; підстава, на основі якої видано документ; кому видано (назва установи або прізвище, ім’я, по батькові приватної особи); від кого видано (назва або штамп установи, адреса, телефон, поточний рахунок); позна­чення кожної графи: а) назва предметів, б) сорт, в) розмір, г) одиниця виміру, ґ) номенклатурний номер, д) кількість, вартість, є) сума вартості; підпис керівника установи й бухгалтера; дата; хто видав; хто одержав; печатка або штамп установи.

 

Завдання 4. Відредагуйте подані речення, запишіть пра­вильно.

1. У період з 12.01.2002 по 19.01.2002 комісія провела роботу по визначенню фактичної продуктивності сортіровочної машини.

2. Відтворивши акт, комісія повинна під розписку озна­йомити з його змістом осіб, про яких мовилося в акті.

3. Голова та члени комісії, обстеживши положення справ учбової частини Вінницького профтехучилища № 5 виявила такі фактори порушення ведення діловодства.

4. Комісія зчитає за необхідне поставити питання про знімання з посади замісника директора з учбової роботи.

5. Комісія предлагає на протязі березня місяця запустити серійне виробництво холодильників.

6. Даний акт являється документом, на основанії якого вантажне управлєніє Південної залізниці має покрити убитки.

7. Акт укладено у двох екземплярах, що мають однакову юридичну силу.

Завдання 5.Розкрийте дужки. Узгодьте іменники з числівниками.

234 (студент), 2,5 (відсоток), 1000 (кілометр), 70 (слухач), 920 (гривня), 2 (стаття), 7 (варіант), 58 (депутат), 14 (примірник).

 

Завдання 6.Відредагуйте подані нижче сполучення слів, запишіть правильні варіанти.

Грошова субсидія на суму в 11 гривень 70 копійок; книжки кількістю 9 екземплярів; допомога розміром у 5 мільйонів доларів; відстань у 700 км; на першім етапі; самий перший проект; більша половина працівників; в однім варіанті; півтори гривні; один запит розглянули 5.05.2002, а другий – 8.09.2002.

 

Завдання 7.Прочитайте подані російською мовою терміноодиниці та сталі словосполучення професійно-ділової мови правоохоронців.Наведіть українські відповідники і запишіть їх.

а) Антиправовые действия, арестовывать, безопасность, обыск, осведомитель, правовед, преступник, суд, судебный процесс, угрожать оружием.

б) Авторское свидетельство, администрация, довод, извещение, повестка дня, сделка, совещание, соглашение, ссуда, уведомить.

в) Бегом марш! Вольно! Все налицо (доклад начальнику)! Выше ногу! В ружье!

 

Завдання 8.Зробіть правильний вибір слів, що в дужках, даючи клятву правоохоронця.

- Я, (Михайло Тимчук), (виголошую, проголошую, оголошую) клятву правоохоронця й урочисто обіцяю (виконувати, здійснювати) свої (професійні, професіональні) (обов’язки, зобов'язання) з честю і гідністю, (дотримуватися, дотримувати) законів України, Кодексу (професійної, професіональної) етики правоохоронців України, Кодексу честі і вимагати дотримуватися їх (іншими, другими).

 

Домашнє завдання:

1. Складіть таблицю успішності студентів вашої групи з фахових дисциплін.

2. Дотримуючись правил оформлення, складіть алфавітний список викладачів, які викладають у вашій групі.

3. Складіть акт списання непридатних для користування меблів.

4. Прочитайте юридичні терміни і запишіть їх, ставлячи наголос і вказуючи в дужках їх походження за “Словником іншомовних слів”. Подайте дефініцію (коротке визначення) понять, номінованих цими термінами.

Зразок: Арешт (лат.) – запобіжний захід, який полягає у взятті під варту підозрюваного, обвинувачуваного або підсудного з метою запобігання можливому ухиленню їх від слідства і суду, перешкодженню у встановленні істини в справі або зайняттю злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку.

 

Акція, алібі, вексель, віза, ексгумація, кампанія, компанія, корупція, кримінологія, ліцензія.

Література

1. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови. [Навчальний посібник]/ Г. Й. Волкотруб. - К.: ТОВ «ЛДЛ», 1998. – 168 с.

2.. Жовтобрюх М. А., Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови/ М. А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик - 4-е вид, - К., 1972. – 447 с.

3. Коваль А.П. Культура ділового мовлення/ А. П. Коваль - К., 1982.

4. Сербенеька О, Практичний словничок нормативних висловів. / О. Сербенська -Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2002. – 98 с.

5. Орфографічний словник української мови.-К.: Видавництво «Довіра», 1994. – 989 с.

6. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення. [Підручник]/ С. В. Шевчук – К.:Літера ЛТД, 2003. – 478 с

Практичні завдання до теми №4

Обліково-фінансові документи

1. Доручення. 2. Розписка. 3. Правопис прислівників.

Культура усного ділового мовлення

Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види: — контактне (безпосереднє); — дистанційне (телефонне, селекторне);

Вживання числівників в офіційно-діловому мовленні.

Основні правила запису числівників (числових назв): 1. Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки… 2. Складні і складені числівники звичайно записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення…

Усне ділове спілкування

1. Культура усного ділового мовлення та мовленнєвий етикет. 2. Бесіда. 3. Телефонна розмова.

Этикет и этикетка

Этикетка – словно маленький представитель вещи. И от того, как нам понравился этот «полномочный посол», во многом зависит отношение его «хозяину» –… А этикет? Этикет определяет, как человек обращается с другими людьми,…  

Увага! Культура мовлення

Запам’ятайте акцентуаційні норми

була, було, були новий валовий ознака везти (ввезти) пеня

Подвійний наголос

весняний весняний договір договір завжди завжди

Усне ділове спілкування

  1. Публічний виступ – один з ефективних засобів впливу на соціальні явища і… 2. Вимоги щодо організації і проведення публічного виступу: техніка мовлення; дихання; голос; сила, милозвучність,…

Що може людський язик...

Одного разу, як розповідають історики, філософ античної Греції Ксанф запросив гостей. Перед цим дав наказ своєму рабові Езопу подати на вечерю найкращу страву. Езоп купив язики і приготував з них страви. Ксанф поцікавився, чому Езоп подає лише язики, і почув мудру відповідь:

- Ти наказав купити найкраще. А що може бути на світі краще, ніж язик? За допомогою язика будують будинки, розвивають куль­туру. За його допомогою ми вивчаємо науки і отримуємо знання, за допомогою язика люди можуть спілкуватися одне з одним, вирі­шувати різні справи, просити, вітати, миритись, давати, отримувати, виконувати прохання, говорити про свою любов, освідчуватися в коханні. Ось чому й треба думати, що нема нічого кращого за язик.

Іншого разу Ксанф дав розпорядження, щоб Езоп приніс до обіду найгірше. Езоп знову пішов купувати язики. Господар здивувався. Тоді Езоп став пояснювати:

- Ти наказав принести найгірше. А що є на світі гірше за язик? За допомогою язика люди засмучують і розчаровують одне одного, лицемірять, брешуть, обдурюють, хитрують, сваряться. Язик може запродати, образити. Чи може бути що-небудь гірше за язик?

Завдання 6.Поясніть, у чому полягає подібність/відмінність значень поданих слів. Уведіть їх у речення. Поясніть стилістичне забарвлення складених вами речень.

І. Привітний, люб'язний, делікатний, ґречний; удаваний, нещирий, штучний, роблений, силуваний, облудний; незвичайний, неабиякий, винятковий, рідкісний; славний, славетний,знамени­тий, легендарний; майбутній, прийдешній, грядущий.

II. Володар, владар, владика, господар, повелитель; велетень, велет, титан, гігант; день, днина; щоки, ланіти; безлад, непорядок, хаос, розгардіяш; дорога, тракт, траса, гостинець, путівець, шосе, автострада.

Домашнє завдання:

І. Поясніть основні лексичні значення поданих нижче слів. Перевірте правильність своїх пояснень за «Словником української мови» або «Коротким тлумачним словником української мови».

2. Напишіть есе на тему: «Україна вчора, сьогодні й завтра», використовуючи подані слова.

Земля, батьківщина, країна, нація, пам'ять, час, випробування, предок, герой, незалежність, родовід, відродження, патріот.

3. Використовуючи етикетні формули та експресивно забарвлені мовні засоби, напишіть:

а) вітання з днем народження мамі чи татові;

б) вітання факультету з нагоди ювілею;

 

4. Спишіть речення, добираючи з поданих у дужкахслівпотрібне. Поясніть свій вибір.

1. В акціонерному товаристві посада голови правління (виборча, виборна).

2. Проведення виборів до Верховної Ради забезпечують (виборчі, виборні) комісії.

3. Мій товариш охоче виконує різні (громадські, громадянські доручення).

4. (Громадський, громадянський) мотив є одниміз провідних у творчості В.Сосюри.

5. Між учнями та вчителями були дружні (відношення, відносини).

6. На сьогоднішньому занятті ми вчилися визначати типи синтаксичних (відношень, відносин).

7. Дівчина була в скрутному матеріальному (стані, становищі).

8. Катя була в поганому (стані, становищі) і не могла йти далі.

9. Незнайомою дорогою ми добиралися до міста за (покажчиками, показниками).

10. (Покажчиком, показником) культурного й освітнього рівня людини є мова.

11. Наші (музичні, музикальні) смаки не збігалися.

12. Т.Г.Шевченко був дуже (музичною, музикальною) людиною і чудовим співаком.

13. Цієї весни посівна (компанія, кампанія) була тривалою.

14. Я працюю в страховій ( компанії, кампанії).

15. У його (уяві, уявленні) поставали сині озера та несходимі ліси.

16. Фотографії не давали (уяви, уявлення) про справжнє мистецтво художника.

17. Одна з (діалектичних, діалектних) назв серпня - хлібосол.

18. Між формою і змістом твору існує (діалектичний, діалектний) зв'язок.

Література

 

1. Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей/ Д. Карнегі – К.: Молодь, 1990. – 543 с.

2. Сопер П.Л. Основы искусства речи/ П. Л. Сопер –М: Прогресс – Академия, 1992. – 483 с.

3. Томан І. Мистецтво говорити/ І. Томан – К.: Либідь, 1998. – 357 с.

4. Иванова С.Ф. Специфика публичной речи. –М.: Знание, 1978. – 342 с.

5. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. - 452 с.

Тема лекції №6. Особливості синтаксису професійного мовлення.

Ключові слова:прямий порядок слів, непрямий порядок слів, узгодження присудка з підметом, абревіатури, буквені абревіатури, складноскорочені слова.…

План

1. Синтаксичні особливості професійних текстів.

2. Будова і характер речень.

3. Правила скорочень. Типи абревіатур та їх використання.

4. Наголос як складова частина літературної вимови.

5. Прийменник у діловому тексті.

 

Література

1. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика/ Л. М. Васильев – М., 1990. – 278 с.

2. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова/ О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є.І. Чернов – К.: Либідь, 1976. – 462 с.

3. Лисиченко Л.А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. – Харків, 1977. – 342 с.

4. Москаленко Н.А., Фащенко М.М., Смагленко Ф.П. Сучасна українська літературна мова. Лексичний, фонетичний і граматичний аналіз. –К., 1980.- 353 с.

1. Синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю підпорядковані адекватності комунікації, тобто спілкування. Практика контекстуального творення на цьому рівні вимагає добору із загальнонаціональної мовної системи мовних засобів, викликаних екстралінгвістичними показниками — сферою, умовами та метою спілкування.

Граматичні одиниці — різні частини мови, а також синтаксична організація речення і словосполучення у взаємозв’язку створюють той стилістичний колорит мовлення, який надає тексту певного комунікаційного спрямування, забезпечує логіко-семантичну адекватність мовлення.

Як і лексичні засоби, синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю не становлять чогось неповторного — їх можна знайти в будь-якому іншому функціональному стилі. Проте в діловому мовленні вони виявляються найяскравіше, саме за їх участю забезпечується інтелектуально-комунікативна (чи регулювально-волюнтативна) функція стилю.

Спостереження над синтаксичною будовою в офіційно-діловому стилі дає підставу зробити висновок, що у доборі структурно-синонімічних граматичних засобів оформлення думки також існують певні закономірності, «санкціоновані» суспільством для певного різновиду мовлення як найдоцільніші.

У граматичному, а особливо у синтаксичному оформленні документів виявляється чи не найбільший серед інших різновидів мовлення потяг до автоматизації й стандартизації мови, викликаний прагненням до максимальної економії зусиль та часу — комунікативною доцільністю. Стереотипність, консерватизм граматичних засобів у офіційному стилі більше помітний, ніж лексичних.

Оскільки стиль визначається не лише функціонально маркованими одиницями, всім ладом, всією мовною організацією, добір граматичних одиниць забезпечує основну специфічну рису офіційно-ділового мовлення: точність, яка не допускає різнотлумачення, та певну шаблонізацію викладу.

Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти.

Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю найхарактернішими є:

· перевага імені над дієсловом;

· широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, викликане прагненням до об’єктивності та узагальнення;

· перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслів та віддієслівними іменниками у певні періоди — періоди посилення регламентації, у конкретних жанрах як вияв імперативності;

· часте використання відіменних прийменників у реалізації стандарту;

· мінімальне застосування прислівників, особових займенників, вигуків, часток.

На синтактичному рівні точність, нейтральність, стандартизованість забезпечується:

· використанням специфічних кліше термінологічного типу (наприклад, високі договірні сторони, укладання угоди, вжити заходів, з метою поліпшення тощо);

· прямим порядком слів;

· ретардацією — перенесенням присудка на кінець речення;

· частим використанням дієприслівникового та дієприкметникового зворотів;

· перевагою складних конструкцій над простими;

· перевагою складнопідрядних речень над складносурядними;

· широким використанням техніко-стилістичного засобу — абзацу, трафарету тощо.

Синтаксис ділових паперів (особливо словосполучень) характеризується численними мовними кліше — усталеними початками й закінченнями тих чи інших документів. Наприклад, оголосити подяку (догану), порядок денний, накласти стягнення, укласти угоду, нота протесту, встановлення стосунків тощо. У дипломатичному різновиді офіційно-ділового мовлення етикет «міжнародної ввічливості» визначив практично зручні правила звертання, так звані компліменти, або етикетну форму початку та кінця листування. Наприклад, вельмишановний добродію, пане; з повагою, з пошаною тощо. До речі, ці клішовані вирази характерні також для інших видів документів, зокрема комерційних листів.

Характерною ознакою мови ділових паперів є наявність розщепленого присудка — заміна простого присудка у формі особового дієслова словосполученням інфінітива з віддієслівним іменником. Як от: не зобов’язатися, а взяти зобов’язання; не постановити, а прийняти постанову; не протестувати, а виявити протест тощо.

Типовою рисою розщепленого присудка, як і зв’язаних дієслівно-іменних сполучень взагалі, є вживання при іменнику означення, що надає експресивного забарвлення і свідчить про живу форму та активність конструкції: видавати постанови й нормативні акти, розробляти та здійснювати конкретні заходи, збирати спеціальну таксу, забезпечити докорінне поліпшення тощо.

Поряд із стандартизованими дієслівно-іменними словосполученнями в офіційно-діловому стилі існує велика кількість клішованих конструкцій з прийменниками. Наприклад, прийнято в експлуатацію, подати у відставку, на загальних підставах, в адміністративному (робочому) порядку, у режимі використання, зустріч у верхах, у даний відрізок часу та ін.

Найбільш частотним у мові ділових документів є використання прийменників для, до, що керують родовим відмінком, з, який керує орудним та знахідним відмінками, у (в) — давальним тощо. Наприклад: Передати справу до прокуратури для притягнення до відповідальності винного у нестачі матеріально-товарних цінностей або У зв’язку з обмеженим збутом продукції використання потужностей для виробництва … недоцільно.

Характерною особливістю офіційно-ділових паперів є утворення складних відіменних прийменників. До таких сполучень належать: відповідно до, згідно з, у відповідності з, у зв’язку з, на додаток доі т. д. Як правило, цими складними прийменниками починається певний діловий документ (заява, наказ, протокол тощо). Офіційно-ділові стандарти-словосполучення, штампи, кліше функціонують як результат загальної тенденції розвитку стилю до стандартизації (як обов’язкова ознака офіційно-ділового стилю).

Для офіційно-ділового стилю особливо характерне вживання переважно неозначено-особових, безособових та інфінітивних синтаксичних конструкцій.

Загальний характер викладу в мові ділових паперів позначився не лише на доборі форм присудка, а й на його місці — у кінці речення.

Зосередженню уваги на реальному результаті дії сприяє використання предикативної форми на -но, -то, яка позначає процес поза діячем, що мислиться узагальнено (наприклад, у заяві зазначено).

Типовим для офіційно-ділового мовлення є те, що у простому (може бути ускладненому) реченні для зосередження уваги на результаті дії нерідко використовуються дієслова-присудки у формі пасивного стану. Як от: Генеральний директор призначається Радою управляючих і затверджується Генеральною конференцією строком на 4 роки.

У межах складного синтаксису в мові ділових паперів спостерігається певна вибірковість конструкцій, зокрема більша частота складнопідрядних, повторюваність підрядних з’ясувальних, означальних, конструкцій мети та умови. Інші різновиди складного речення менш поширені. Вибірковістю та уніфікацією саме таких складних речень, як і простих, офіційно-діловий стиль перегукується з науковим різновидом літературного мовлення. Місце підрядного речення у даних складних структурах залежить від акцентування уваги на аргументуванні мети, умови, причин, наслідків тощо. Наприклад: Якщо ж Ви захочете детальніше ознайомитися з якимось із пропонованих варіантів, ми будемо раді надіслати зразок.

Порядок взаємного розміщення головних та підрядних речень підпорядкований логічній взаємозалежності різних фактів.

Однією з ознак офіційно-ділового синтаксису є надзвичайна величина, громіздкість речень. Особливо це стосується певних його жанрів, зокрема дипломатичних конвенцій, меморандумів, декларацій тощо. Проте така тенденція стилю не утруднює розуміння тексту завдяки логічній підпорядкованості міркувань, уточнення основної думки підрядними реченнями. Сам факт підрядності свідчить про взаємозв’язок і зв’язок між явищами, потребу ж деталізувати обставини вимагає використання не простих, а розгорнених складних синтаксичних будов. Наприклад: Міждержавна комісія, яку очолять Президент Кучма та віце-президент Гор, базуючись на цих здобутках, має втілювати у життя багатообіцяючий потенціал українсько-американського партнерства — Президент Кучма і віце-президент Гор проводитимуть щорічні зустрічі й керуватимуть роботою Комісії, яка здійснюватиметься у чотирьох Комітетах: з питань зовнішньої політики, безпеки, торгівлі, інвестицій, а також постійного економічного співробітництва.

2. Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародної телерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Типова ознака ділового стилю — використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про щось.

Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1997року; подати звіт до 20 серпня 1997року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.

Наприклад: Пропонуємо проводити змагання за містом; Рекомендуємо надавати перевагу одягу з натуральної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов'язок; зобов'язання тощо.

3.Один із способів заощадити місце на папері і час складання документів – використати абревіатури та графічні скорочення.

Абревіатура (від лат. скорочую) – іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемном мовленні. Наприклад, МВС, ОРД, міськком та ін..

Графічні скорочення мають ту ж мету, але призначені тільки для зорового сприйняття. Нариклад: проф.. – професор, див. – дивись, та ін.. – та інші.

Правопис різних груп абревіатур обумовлений способом їх творення. Відповідно до цього розрізняють:

1. Абревіатури ініціального типу (звукові, буквені, буквено-звукові): вуз, ОВС, ДАІ, МРЕВ, СНД.

2. Складові абревіатури:

а) поєднання початкових складів слів: виконком, срайкком;

б) поєднання початкового складу і цілого слова: запчастини, техдокументація, держнагляд, ощадкаса, будматеріали;

в) поєднання початкового складу з непрямим відмінком цілого слова: завкафедрою.

3. Абревіатури змішаного типу: міськвно.

Графічні скорочення мають інші правила творення і оформлення:

1. Зберігається написання великої і малої літер, дефісів, що були у повній назві: півн.-сх. – північно-східний.

2. Не скорочуються слова на голосний (крім початкової іноді): укр. – український, пор., - порівняй, о. – острів.

3. Слово скорочується до першого приголосного або до останнього у складі, якщо це дозволяє правильно розгорнути скорочення у повне слово: філософ. – філософський, висотн. – висотний.

У документах слід використовувати загальноприйняті традиційні скорочення.

ЦПК – Цивільно-правовий кодекс, КЗпП - Кодекс законів про працю, ВВС – відділ внутрішніх справ, КПК – Кримінально-процесуальний кодекс.

Типові графічні скорочення діловодства: грн. – гривня, гр.. – громадянин, ст.. – стаття, п. – пункт, р. – рік, рр.. – роки, обл.. – область, р-н – район, та ін.. – та інше, доц.. – доцент.

Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватися таких вимог:

1. Скорочення повинно бути зрозумілим і легко розгортатися у повну назву. Бажано використовувати стандартні скорочення.

2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові. Наприклад, МТС (Московський театр сатири) – невдале скорочення. Саме для того, щоб уникнути збігу, існують дві різні абревіатури: ДонДУ (Донецький державний університет), ДДУ (Дніпропетровський державний університет).

3. Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті. Наприклад, скорочуючи слово товариш один раз формою т., другий раз формою тов.., ви порушуєте однотипність і однозначність документа.

Наголос як складова частина літературної вимови.

Посилення голосу на одному із складів називається наголосом. У процесі мовлення не всі склади вимовляються з однаковою силою. Дотримання норм наголошення й вимови є одним з основних показників культури усного ділового мовлення.

Український наголос має такі особливості:

а) Він вільний, тобто не закріплений за певним складом слова: дужий, спроможний, документ. (Порівняйте, у франц. мові наголошеним є останній склад слова: акварель, гурман).

б) Він рухомий, тобто може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при словозміні або словотворенні: слово – словам, високий – високо.

За допомогою наголосу іноді розрізняють лексичні значення слів: характерний – характерний (притаманний багатьом).

Поширена помилка в усному мовленні – змішування наголосів різних мов, особливо російської та української: дочка (рос.) – дочка (укр..); одиннадцать (рос.) – одинадцять (укр..); четырнадцать (рос.) – чотирнадцять (укр.); опережение (рос.) – випередження.

Але для окремих груп слів можна виділити такі акцентні закономірності:

1. В іменниках чоловічого роду з префіксом наголос переважно падає на префікс: запит, розгляд, розмір, розпад, наклеп.

2. Наголошений префікс мають іменники з суф. –ок: розвиток, напрямок, залишок.

3. Іменники середнього роду, утворені від дієслів, мають наголос такий, як інфінітив: писати - писання, питати – питання, вживати – вживання. Але у двоскладових словах такого типу наголошується останній склад: знання, звання, спання.

4. Іменники на – щина, - чина зберігають наголос іменника від якого утворені: Київ – Київщина, Донецьк – Донеччина.

5. У дієсловах, утворених від вищого ступеня прикметника, наголос стоїть перед суфіксом – іш, - ш: кращати, меншати, густішати.

6. Дієслова 1, 2 особи множини мають наголос на закінченні, якщо у формах дійсного способу однини наголошеним є закінчення: несу, несеш – несемо.

7. У дієсловах, що в жіночому роді минулого часу мають наголос на закінченні, такий же наголос залишається і в множині: була – були, взяла – взяли.

У словниковому складі української мови зафіксовано немало слів, які вживаються з подвійним наголосом. Це переважно іменники та дієслова. Такий наголос має велика кількість, наприклад, віддієслівних префіксальних та префіксально-суфіксальних іменників із префіксами за-, на-, про-, при-, пере-, роз-(договір і договір, переспів і переспів, пригорок і пригорок).

Ряд іменників чоловічого роду із суфіксами –ник, -ач, -ець, -ар(яр), -ер(довідник і довідник, доповідач і доповідач, володар і володар).

Подвійне наголошення мають і деякі іменники жіночого роду: чайна і чайна, а також префіксальні іменники з префіксами за-, по-, під-, при-, роз-(загадка і загадка, усмішка і усмішка).Іменники із суфіксами –ин, -иц, -ість, -изн(самотина і самотина, беззахисність і беззахисність).

Дуже часто мають подвійний наголос і прикметники із суф. –ов(світанковий і світанковий, дніпровий і дніпровий); із суф. –н, -ан, -аст(жалібний і жалібний, бажаний і бажаний, сміливий і сміливий).

Дуже багато дієслів також має подвійне наголошування (бовкнути і бовкнути, сьорбати і сьорбати, штурхати і штурхати).

Щоб робити менше помилок у наголошуванні слів, потрібно всі сумнівні слова звіряти зі словниками, бажано недавніх видань.

В усному мовленні чималі труднощі становить наголошування різних прізвищ. Так, значна частина прізвищ у відмінкових формах однини вживається з наголошеним суфіксом: Галаган, Білан, Побелян, Борисян.Одні з них у непрямих відмінках зберігають суфіксальний наголос, інші мають наголошене закінчення (Галагана, Білана, Побеляна, Борисяна). Бувають прізвища із кореневим наголосом: Нерет, Короп, Бортник. Наголошені закінчення, як правило, мають двоскладові прізвища на –ко:Ляшко, Буцко, Мицко. Прізвища на –енко мають як кореневе, так і суфіксальне наголошення. Це залежить від сталості чи рухомості наголосу тих слів, від яких вони походять: Лук’яненко, Титаренко, Мірошниченко, Назаренко; прізвища на – щенко вживаються лише з наголошеним коренем: Ващенко, Глущенко, Тищенко,у прізвищах на –ченконаголос також здебільшого припадає на корінь: Демченко, Зінченко, проте, якщо в таких прізвищах перед чє голосний, то в них наголошується суфікс: Вербиченко, Новиченко, Колениченко.

За допомогою наголосу розрізняються однакові: а) імена і прізвища; б) чоловічі імена по батькові і прізвища, наприклад: Богдан (ім’я), Богдан (прізвище); Павлик (ім’я), Павлик (прізвище), Павлович (по батькові) і Павлович (прізвище), Іванович (по батькові) і Іванович (прізвище).

Прізвища наголошуться так як і загальна назва цих слів: Коваль, Гусак, Новак, Співак, а не Коваль, Гусак, Новак, Співак.

Прийменник. Використання прийменників у ділових паперах

Сфера вживання прийменників у діловій мові необмежена. Виражаючи смислові відношення між словами не самостійно, а спільно з відмінковими… У діловому мовленні традиційно закріплені значення прийменників для передачі… 1) просторових – в(у), на, з, від, над, перед, вздовж, при, до, край, біля, поза, крізь, навпроти: на підприємстві,…

Чергування прийменників з, із, зі(зо) та у-в

на початку речення: з наступного року...; після паузи (коми, тире, крапки з комою, двокрапки, дужки): дилери можуть… між голосними: згідно з інструкцією;

Чергування прийменників у – в

1) між приголосними: отримав у сумі, сплатив у розмірі; 2) на початку речення: У період...; 3) після паузи (коми, крапки з комою, тире, двокрапки, дужки): сплачуються внески на соціальне страхування, у…

Практичні завдання до теми №6

Особливості синтаксису професійного мовлення.

4. Синтаксичні особливості професійних текстів. 5. Будова і характер речень. 6. Правила скорочень. Типи абревіатур та їх використання.

Практичні завдання до теми №6

Особливості синтаксису професійного мовлення.

План практичних занять

1. Наголос як складова частина літературної вимови.

2. Прийменник у діловому тексті.

3. Сполучуваність слів.

 

Практичні завдання

Відділ по міжнародним зв'язкам, їздити по нашим доро­гам, пройтися по магазинам, ходить по людським головам, в тролейбусах часом лазять по кишеням,… Завдання 2. Розкрийте дужки й запишіть словосполучення; де треба, вживайте… Пробачте (я), (я) болить, дотримати (слово), оволодіти (си­туація), опанувати (професія), ігнорувати (попередження),…

Література

1. Бибик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник- практикум з ділових паперів. – К.: Довіра; УНВЦ «Рідна мова», 1997. – 342 с.

2. Горбул О. та ін. Ділова українська мова/О.Горбул – К., 2000.- 378 с.

3. Діденко А.Н. Сучасне діловодство/ А.Н.Діденко –К.: Либідь. 1998. – 257 с.

4. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. [Підручник для вищих навчальних закладів]/ М. Зубков – Харків: Видавництво «Торсінг», 2002. – 447 с.

5. Словник труднощів української мови / За ред. Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 1989. – 256 с.

Підсумкове практичне заняття №12

Тренувальні вправи

Завдання №1.З’ясуйте, зміст яких понять розкривають запропоновані визначення: 1. Друкована стандартна форма документа з реквізитами, що містять постійну… 2. Матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має…

Теми рефератів

100. Молодіжний сленг як засіб самовираження студентів. 101. Культура мовлення і мовний етикет. 102. Слово та його значення у мові.

Питання для контролю знань та умінь студентів

2. Які сфери соціального життя охоплює мова? Роль мови в діловому спілкуванні. 3. Чому вважають мову основним виразником культури нації? Закон України “Про… 4. Яку роль відіграє офіційно-діловий стиль?

Рекомендована література

Основна література

1. Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери: Навч. посіб. для вищ. та серед, спец. закл. — 4-те вид., переробл. і допов. — К.: А.С.К., 2002. – 328 с.

2. Діденко А. Н. Сучасне діловодство. [Навч. посібник]/ А.Н. Діденко - К.: Либідь, 2000. – 324 с..

3. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. — 2-ге вид., допов. - X.: Торсінг, 2002. – 448 с.

4. Кацавець Р.С., Кацавець Г.М. Мова у професії юриста: Підручник – К.: Алерта, 2005. – 284 с.

5. Михайлюк В.О. Українська мова професійного спілкування. [Навчальний посібник]/ В.О. Михайлюк – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 496 с.

6. Шевчук С.В. Ділове мовлення. Модульний курс: Підручник. - К.: Літера ЛТД, 2003. – 448 с.

7. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Рад. Школа, 1989. – 288 с.

Допоміжна література

1. Бурячок А, Про зміни та доповнення в третьому й четвертому виданнях «Українського правопису» 1990, 1993 р. // УМЛІІІ, -1993. - №5 - 6.

2. Ботвина Н.В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового спілкування. [Навч. посібник]/ Н.В. Ботвина – К.: АртЕк, 2000. – 240 с.

3. Білодід І.К. Дбаймо про високу культуру мови // Питання мовної культури. – К.: Наук. думка, 1969. - №3. – С. 3-10.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К.: «Аконіт» 2001. – 941 с.

5. Вирган І., Пилинська М. Російсько-український словник сталих виразів. -Х.: Торсінг, 2000. – 286 с.

6. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови. [Навчальний посібник]/Г.Й. Волкотруб - К.: ТОВ «ЛДЛ», 1998. – 321 с.

7. Головащук С. Словник-довідник з правопису та слововживання. - К.: Либідь. 1989. – 360 с.

8. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

9. Державна програма розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року // УМЛШ. -1991. -№6.

10. Дудик П.С. Діалогічність і монологічність розмовного мовлення // Мовознавство. – 1972. - №2. – С. 20-29.

11. Жовтобрюх МА., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. - 4-е вид, - К.: Либідь, 1972. – 384 с.

12. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. [Підручник для вищих навчальних закладів]/ М. Зубков – Харків: «Торсінг», 2002. – 447 с.

13. Конституція України (ст. 10). - К., 1996.

14. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

15. Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища шк., 1997. – 268 с.

16. Кочан І.М., Токарська А.С. Культура рідної мови. – Львів: Світ, 1996. – 232 с.

17. Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери / Уклад. С.Я.Єрмоленко та ін. – К.: Довіра, 1998. – 783 с.

18. Орфографічний словник української мови.-К.: «Довіра», 1994. – 989 с.

19. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. [Навч. посібник]/ Л.М.Паламар, Г.М. Кацавець -К.: Либідь, 1993. – 220 с.

20. Пентилюк М. Культура мови і стилістика. - К.: Либідь, 1994. – 186 с.

21. Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. – К.: Наук. думка, 1976. – 352 с.

22. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради. [Навч. посібник]/ О. Пономарів – К.: Либідь, 1999. – 240 с.

23. Про мови в Українській РСР: Закон УРСР II Літературна Україна. - 1989, 12 листопада.

24. Російсько-український словник: Сфера ділового спілкування / Уклад. В.М.Брицин , О.О.Тараненко. – К.: УНВЦ “Рідна мова”, 1996. – 890 с.

25. Російсько-український фразеологічний словник / Уклад. В.Підмогильний, С.Плужник. – К.: УКСП “Кобза”, 1993. – 911 с.

26. Сербенська О., Редько Ю., Федик О. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити. [Посібник] - Львів: Світ, 1994. – 324 с.

27. Сербенська О, Практичний словничок нормативних висловів. -Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2002. – С. 126.

28. Словник синонімів української мови: У 2 т. / Укладачі А.Бурячок та ін. -К.: Наукова думка, 2001. – 1125 с.

29. Словник труднощів української мови / За ред. Я.Єрмоленко. - К.: Либідь, 1989.

30. Словник юридичних термінів (російсько-український). / Укладачі Ф.Андерш» В.Винник, А.Красницька та ін. - К.: Юрінком, 1994. – 320 с.

31. Словник іншомовних слів / За ред. О.М. Сліпушко. – К.: Криниця, 1999. – 507 с.

32. Токарська А.С. Ділове мовлення юристів у схемах та тестах: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 272 с.

33. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. — К.: Довіра; УНВЦ «Рідна мова», .1999. – 374 с.

34. Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Підручник. —К.: Літера ЛТД, 2003. – 478 с.

35. Шевчук С. В., Кабиш О. О. Практикум з українського діло­вого мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера ЛТД, 2002. – 463 с.

36. Шевчук С. В. Службове листування: Довідник. — К.: Літера ЛТД, 1999. - 108 с.

37. Шевчук С.В. Ділове мовлення. Модульний курс: Підручник. - К.: Літера ЛТД, 2003. – 448 с.

38. Ющук І.П. Практикум з правопису української мови. – К.: Рад. Школа, 1989. – 288 с.

39. Ющук І.П. Практичний довідник з української мови. – К.: Рідна мова, 1998. – 223 с.

 

Додатки

 

 

Зразки документів.

Довідка

Одеський державний університет внутрішніх справ

 

«____»_____________2011 р.

№ _____________

Довідка

Марчуку Петру Васильовичу в тому, що він є студентом 3-го курсу навчально-наукового інституту фінансово-економічної безпеки і права Одеського державного університету внутрішніх справ.

Видано для подання до військкомату.

Декан факультету (підпис) І.А. Петров

 

Характеристика

Подаємо зразок: Характеристика Францевича Володимира Володимировича,

Зразок акта

Одеський державний університет внутрішніх справ

Кафедра українознавства

Акт № 2

  20. 03. 2011 м.Одеса Підстава: усне розпорядження начальника кафедри.

Доповідна записка

  03. 12. 2011 (підпис) Н.М. Гончарук  

Звіт

Звіт— документ, який містить відомості (інформацію) про результати діяльності за певний період часу, виконання заходів, доручень, завдань і подається керівникові структурного підрозділу, організації або до керівного органу.

Зразок:

 

Звіт

про участь у 4 Всеукраїнській конференції студентів ім. Т.Г.Шевченка

курсанта Одеського юридичного університету внутрішніх справ Коваленко С.С.

З 14. 03. 2009. до 18. 03. 2009 р. у м. Києві проходила 4 Всеукраїнська студентська конференція «Духовне відродження України очима молоді». На цю конференцію з’їхалися представники майже всіх юридичних вузів України, в тому числі й нашого університету. Для учасників конференції були створені всі необхідні умови для роботи та відпочинку. На конференції працювала комісія, до якої можна було звернутися за будь-якою консультацією. Організатори конференції забезпечили приїжджих студентів житлом та годуванням.

Виконуючи поставлені переді мною завдання, я виступила з доповіддю спочатку на пленарному засіданні, а потім на секційному. Секція, в якій я брала участь, називалася “Загальна Декларація прав людини”. В своїй доповіді розкрила проблему права дитини і висвітлила всі питання, які ставила перед собою. Тема моєї доповіді зацікавила учасників конференції і вони ставили питання, на які я відповідала. На секції розглядалися інші цікаві питання, які я уважно слухала і брала участь в обговоренні доповідей.

Конференція проходила в теплих, дружніх умовах.

Участь в цій конференції дала змогу багато пізнати нового і цікавого, прислухатися до пропозицій та думок своїх ровесників, розширити свій кругозір. Мою роботу відмітили як одну із кращих і за це мене нагородили почесною грамотою та цінним подарунком.

Після закінчення конференції я зробила висновок, що таку студентську конференцію треба провести і в нашому університеті, адже вони дають змогу не лише розкрити щось нове, а й здружитися зі студентами інших вузів.

 

11.10. 2009. (підпис) С.С.Коваленко

Оголошення

Як організаційні, так і рекламні оголошення за формою бувають: писані, мальовані, комбіновані, відтворені механічним способом та ін. Текст будь-яких оголошень повинен бути лаконічним, конкретним і містити… Зразок:

Протокол

Протоколом також оформляється певна діяльність адмістративних, державних, міждержавних структур, слідчих міліцейських та судових органів. Відповідно до обсягу фіксованих даних усі протоколи поділяють на три групи. … Стислі (короткі), текст яких містить лише назви обговорених питань (під рубрикою «СЛУХАЛИ») та ухвалу або поширену…

Витяг із протоколу

  Зразки: Протокол №2

Службові листи

За функціональними ознаками службові листи поділяють­ся на два типи: 1. Листи, що потребують відповіді — листи-запити, листи-прохання,… 2. Листи, що не потребують відповіді — листи-відповіді, листи-попередження, листи-розпорядження, листи-відмови,…

Про виготовлення бланків

Ндивідуальних планів роботи викладачів

Ректор інституту (підпис) Головний бухгалтер (підпис)  

Списки. Перелік.

  Зразок: Міністерство освіти і науки України

Список рекомендованої літератури з історії України

1. Аркас М. М. Історія України-Русі. - Факс. вид. - К.: Вища школа, 1990. – 320 с.

2. Багалій Д. І. Історія Слобідської України.- X,: Основа, 1990. – 258 с.

3. Величко С. В. Літопис: У 2 т. / За ред, В. Шевчука. - К.: Дніпро, 1991, - 843 с.

4. Грабянка Г. Літопис. — К.: Т-во “Знання України”, 1992. – 253 с.

5. Грушевський М.С. Ілюстрована історія України. - Факс, вид.- К.: Райдуга, 1990. – 463 с.

6. Шевченко Ф. П. Участь представників різних народностей у Визвольній війні 1646—1654 рр. в Україні.// Укр. іст. журн.- 1978.- № 11.- С. 16.

 

 

Перелік— документ, який містить систематизований перелік предметів, об'єктів або робіт, укладений із метою поширення на них певних норм або вимог.

Ці два документи близькі за формою й реквізитами, а різняться лише за призначенням.

Автобіографія

Незважаючи на довільний виклад тексту, обов'язково зазначаються від імені першої особи такі відомості: назва документа, прізвище, ім'я та ім'я по…   Зразок:

Резюме

Для участі в конкурсі на заміщення вакантної посади укладають резюме — документ, де у стислій формі (не більше 1 с.) претендент викладає такі основні відомості: назва документа, ім'я, ім'я по батькові та прізвище, дата й місце народження (відповідно до записів у паспорті), домашня адреса та номер телефону, родинний стан, навчання (вищі, середні спеціальні, професійно-технічні заклади освіти, курсова підготовка, спеціалізована чи ліцей, наприклад із поглибленим вивченням певної дисципліни тощо), науковий ступінь, досвід роботи (за спеціальністю, на яку претендує кандидат, зазначається окремо), трудова діяльність (якщо немає досвіду роботи за спеціальністю, на яку претендує кандидат), додаткові відомості (дані, які не ввійшли до попередніх пунктів, але які доцільно висвітлити: індивідуальні позитивні якості, працездатність, знання, навички роботи, володіння суміжними спеціальностями тощо), дата, підпис.

 

Зразок:

Резюме

Раїса Анатоліївна Світницька

Народилася 15 вересня 1965 р. в м. Новий Іржавець Оржицького р-ну Черкаської області.

Заміжня, маю дочку.

Домашня адреса: узвіз Бурсацький, 3, к. 21, м. Батурин, 43002.

Телефон – 343-71.

Навчання: 1980 – 1984 рр. – Черкаське педагогічне училище (учитель початкових класів);

1986 – 1992 рр. – Харківський державний університет (фах «географ», присвоєно кваліфікацію «Викладач географії»).

Досвід роботи: серпень 1984 р. – серпень 1986 р. – учитель початкових класів СЗШ №12 м. Золотоноша;

липень 1992 р. – жовтень 1999 р. – викладач географії України в Харківському педагогічному коледжі.

Із жовтня 1999 р. дотепер викладач екологічної безпеки Харківського регіонального інституту післядипломної освіти вчителів.

Додаткові відомості: загальний педагогічний стаж 16 р. Навчаючись у ХДУ, працювала за сумісництвом у міському приватному ліцеї «Джерело» викладачем географії. 1994 р. закінчила курси перекладачів. 1998 р. видала довідник «Абетка екологічної безпеки», вела програму «Колір надії» на Харківському обласному радіо.

Маю досвід роботи з ПК, умію працювати з Word, Excel.

Досконало володію іспанською та французькою мовами.

У разі потреби можу подати рекомендації.

 

26. 03. 2004 (підпис)

Заява

Заява— це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через державні, приватні або громадські організації (установи, заклади) надані їм права (на працю, відпочинок, матеріаль­не і соціальне забезпечення тощо) чи захищають свої інтереси.

Розрізняють два основних види заяв: особиста заява, яка містить прохання (звертання) до керівної посадової особи, пишеться власноручно в одному примірнику; службова заява, що укладається посадовою особою від власного імені або від організації (підприємства, об'єднан­ня), які він репрезентує, до посадової особи іншої організації, структури тощо.

За походженням заяви бувають зовнішні та внутрішні.

Різновидами заяв також є позовні заяви, які подаються до суду.

Змістом позовних заяв до суду є заяви щодо відшкодування збитків, завданих унаслідок ДТП, пограбування, завдання шкоди, незаконного засудження або затримання, захист честі, гідності та репутації позивача, оскарження неправомірних дій органів, підприємств чи службових осіб, доведення і встановлення юридичних фактів, продовження терміну прийняття спадку, поновлення прав на втрачені документи, майно, цінності тощо.

Характерною особливістю позовних заяв є те, що позивач повинен якомога детальніше, послідовно й логічно викласти конкретні факти, що стали причиною звернення до суду, зазначивши місце та роль відповідача в картині подій, указати прізвища очевидців свідків, запропонувати матеріальну оцінку відшкодування тощо — залежно від змісту заяви з обов'язковим посиланням на відповідні статті ЦК чи КПК України, КпШС України.

Додатками до позовної заяви можуть бути висновки експертів, оригінали чи копії документів, квитанції про сплату витрат, рукописи творів, довідки про заробітну плату тощо.

 

Зразок

 

Ректору Одеського державного

університету внутрішніх справ,

генерал - майорові міліції

Волощуку Анатолієві Миколайовичу

студента 2-го курсу факультету №5

Благіна Олексія Матвійовича

Заява

У зв’язку із переїздом батьків до м. Одеси на постійне місце проживання прошу зарахувати мене студентом 2-го курсу навчально-наукового інституту фінансово-економічної безпеки і права.

Додаток:

- витяг із залікової книжки на 2 арк. в 1 пр.;

- характеристика видана Львівським інститутом внутрішніх справ;

- свідоцтво про народження на 1 арк. в 1 пр.;

- довідка про місце проживання на 1 арк. в 1 пр.

 

18. 09.2009. Власноручний підпис

 

 

Доручення

Доручення поділяються на особисті та офіційні. Залежно від обсягу та змісту повноважень, що надаються представникові,… Зразок:

Доручення

Доручення дійсне до 20 квітня 2011 р.   17.04.2011. (підпис) С. О. Комар

Розписка

Розписка – це документ, що підтверджує певні дії, які мали місце між двома особами чи особою чи установою. Наприклад, передачу й одержання документів, грошей, матеріальних цінностей.

Розрізняють приватну розписку, коли одна особа отримує щось від іншої особи, та службову, коли особа або представник установи отримує матеріальні цінності чи документи від якоїсь організації, закладу.

Зразок

Розписка

Я, Федоренко Юрій Васильович (паспорт серії МН №522012, виданий 16. 03. 84. Іллічівським РВ УМВС України м. Одеси, прописаний за адресою: Одеса – 21, вул. Коблевська, 38, кв. 20), одержав від Колісника Іллі Степановича 2000 (дві тисячі) гривень. Зобов’язуюся повернути всю суму 06.07.2009.

06.01.2011 (підпис) Ю.В.Федоренко

 

Підпис Федоренка Ю.В. засвідчую:

Начальник ЖЕКу – 36 (підпис) З.П.Кібець

12.01.2011. (печатка)

Запам’ятайте відповідники стійких виразів!

без отказа - безвідмовно без стеснения - не соромлячись бесполезный труд - марна праця