Реферат Курсовая Конспект
Поняття і класифікація фінансів. Відмінності між публічними і приватними фінансами - раздел Образование, Поняття І Класифікація Фінансів. ...
|
Фінансово-правові відносини, іх зміст і особливості.
Фінансово-правові відносини - це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов'язків, які реалізують приписи цих норм у сфері фінансової діяльності держави.
Особливості фінансово-правових відносин: 1) їх змістом є діяльність уповноважених державних органів щодо розподілу, перерозподілу та використання державних коштів і здійснення контролю за дотриманням законності в цій сфері, 2) одним із обов'язкових суб'єктів об'єктів цих відносин є держава в цілому або уповноважені ним органи і перш за все фінансові і кредитні органи, які реалізують у цих відносинах свої владні повноваження, а з іншого суб'єктами цих відносин виступають приватні фізичні та юридичні особи, які є споживачами державних коштів, і джерелом їх накопичення через податкові правовідносини, якщо мають самостійне джерело доходу, 3) суб'єкти фінансових правовідносин завжди нерівноправні, оскільки держава та її органи виступають у них як, наділені владними повноваженнями, а інші їх учасники є об'єктами підпорядкування, 4) об'єктом фінансових правовідносин є гроші або зобов'язання в свя зв'язку з утворенням, розподілом або використанням централізованих або децентралізованих фондів коштів, 5) вони носять публічний і імперативний характер, оскільки їх виникнення, зміни та припинення певних законом і від волі сторін не залежать.
Функції фінансово-правових відносин вказують на коло осіб, на яких поширюється дія певної фінансово-правової норми; визначають конкретну модель поведінки у сфері фінансової діяльності держави; виступають умовою забезпечення реалізації прав і обов'язків суб'єктів об'єктів фінансово-правових відносин. Виникають фінансово-правові відносини на підставі юридичних фактів:
1) - дій - пов'язаних з волею суб'єктів фінансово-правових відносин:
- Правомірність дій - поведінки, яка не суперечить приписам фінансово-правових норм (індивідуальні акти, юридичні вчинки; правомірні дії, спрямовані на підтримку фінансових інтересів держави);
- Неправомірних дій - поведінки, яка суперечить приписам фінансово-правових норм.
2) подій - не пов'язаних з волею суб'єктів фінансово-правових відносин. Структуру фінансово-правових відносин складають: суб'єкти
правовідносин; об'єкти правовідносин, зміст (сукупність прав і обов'язків правовідносин).
Види фінансово-правових відносин:
1) - в залежності від виконуваних функцій:
- Регулятивні;
- Правоохоронні.
2) в залежності від галузевої приналежності:
- Матеріальні;
- Процесуальні.
3) за галузевою діяльністю:
- Бюджетні;
- Податкові;
- Валютні;
- В області державних витрат;
- В області державних доходів;
- Страхування;
- В області державного кредиту;
- У галузі грошового обігу і т.д..
4) за спрямованістю:
- Зовнішні;
- Внутрішні.
5) за механізмом захисту:
- Ті, які захищаються в судовому порядку;
- Ті, що захищаються в адміністративному порядку, і тому подібне.
Рахункова палата як суб’єкт фінансового контроля.
Принципи бюджетної системи
Бюджетна класифікація, її структура та роль у бюджетній сфері.
Складові частини бюджету
Правове регулювання розподілу доходів між бюджетами
БКУ Стаття 52. Порядок внесення змін до закону про Державний бюджет України
1. Зміни до закону про Державний бюджет України можуть вноситися у разі відхилення оцінки основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України та надходжень бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період, а також зміни структури видатків державного бюджету та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Міністерство фінансів України здійснює щомісячну оцінку відповідності надходжень державного бюджету показникам, встановленим Державним бюджетом України. Кабінет Міністрів України здійснює щоквартальну оцінку відповідності основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період.
2. Розгляд проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України здійснюється за процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України
1. Підстави внесення змін до закону про Державний бюджет України. У вітчизняній бюджетній практиці випадки, коли під час виконання закону про Державний бюджет України на поточний рік виникають різні відхилення від запланованих показників. Коментована стаття регулює питання внесення змін та доповнень до закону про Державний бюджет України у наступних випадках:
- Відхилення оцінки прогнозу макропоказників економічного і соціального розвитку України;
- Відхилення оцінки прогнозу надходжень до бюджету від прогнозу, врахованого при затвердженні Державного бюджету України;
- Інші зміни, що виникають в структурі видатків бюджету. Частіше підстави внесення змін до закону про Державний бюджет України є зміни в структурі доходів і витрат. Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень. Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням. Виходячи з показників розпису можна відстежувати відповідність фактичних показників бюджету показникам, які встановлюються в Законі про Державний бюджет України на поточний рік, тобто запланованим показникам. Цим займається Міністерство фінансів України та Державне казначейство України. Згідно БК України та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. N 1837, Мінфін здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету. Також Міністерство фінансів України проводить щомісячну оцінку відповідності прогнозу надходжень показникам, встановленим Державним бюджетом України.
Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, які були помилково та / або надмірно зараховані до бюджету. Також Держказначейство здійснює відомості, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України (ст. 58 БК України).
Згідно з ч. 2 - 4 ст. 161 Регламенту Верховної Ради України Державне казначейство України щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, подає Верховній Раді місячний звіт про виконання Державного бюджету України. Місячний звіт про зведені показники виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Раді не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України подається Державним казначейством України Верховній Ради не пізніше ніж через 35 днів після закінчення звітного кварталу. Частину функцій Міністерства фінансів України та Державного казначейства України реалізуються шляхом обробки та аналізу звітності, наданої розпорядники бюджетних коштів. Згідно з пунктами 51, 52 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. N 228, виконання кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету , планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячних планів використання бюджетних коштів здійснюється наростаючим підсумком з початку року. Звіти про виконання кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду і планів використання бюджетних коштів, помісячних планів використання бюджетних коштів подаються у порядку та за формами, встановленими Державним казначейством України.
Оперативність надання, одержання, аналізу такої звітності підвищується в зв'язку з введенням в Україні єдиного казначейського рахунку. Згідно з наказом Державного казначейства України від 26 червня 2002 р. N 122 "Про затвердження Положення про єдиний казначейський рахунок" єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ). Безпосереднім учасником СЕП НБУ є Державне казначейство України. Функціонування єдиного казначейського рахунку забезпечує: 1) можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах Держказначейства, і використання їх для проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України, 2) надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади за здійсненими на єдиному казначейському рахунку операціями, 3) оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджетів.
На Кабінет Міністрів України покладено функцію проводити щоквартальну оцінку відповідності прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України показникам кам, врахованим при затвердженні Державного бюджету України на відповідний бюджетний період. Така оцінка здійснюється вже на підставі щомісячних звітів про виконання Державного бюджету України.
2. Із змісту ч. 2 коментованої статті випливає, що зміни до закону про Державний бюджет України подаються у формі проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України. При цьому розгляд проекту закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України здійснюється за процедурою, визначеною Регламентом Верховної Ради України.
Згідно зі ст. 160 Регламенту Верхової Ради України протягом бюджетного року до закону про Державний бюджет України можуть бути внесені зміни за поданням суб'єктів права законодавчої ініціативи з додержанням відповідних вимог (право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України відповідно до ст. 93 Конституції України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України) Бюджетного кодексу і самого Регламенту.
Внесення змін до закону про Державний бюджет України, які безпосередньо передбачають внесення змін до інших законодавчих актів України, не допускається. У такому разі спочатку вносяться зміни до відповідного закону і лише після того розглядаються пропозиції про зміни до закону про Державний бюджет України. Проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України розглядається комітетом, до предмета відання якого належать питання бюджету, який готує проект відповідного висновку. Пропозиції про внесення змін до проекту закону про Державний бюджет України розглядаються в порядку, визначеному розділом IV Регламенту. Слід пам'ятати, що будь-який закон, який впливає на зменшення доходів та / або збільшення видатків бюджетів поточного року, не може бути прийнятий в цілому Верховною Радою України, якщо одночасно з його прийняттям не будуть внесені відповідні зміни до закону про Державний бюджет України на відповідний рік .
56.
Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. З часу прийняття першого закону України "Про ПДВ" від 20 грудня 1991 р. видано ще чотири законодавчі акти, якими вносились зміни і доповнення до закону. Пізніше став діяти Декрет КМУ від 26 грудня 1992 р. "Про податок на додану вартість", до якого були внесені численні зміни та доповнення.
Сьогодні ПДВ в Україні регулюється Законом України "Про ПДВ" від 3 квітня 1997 р. (з безліччю змін і доповнень). За законом усі підприємства незалежно від форми власності сплачують ПДВ у загальновстановленому порядку. Закон суттєво відрізняється від декрету, який діяв до нього.
Стаття 180. Платники податків
180.1. Для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що здійснює господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;
будь-яка особа, зареєстрована чи підлягає реєстрації як платника податків;
будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:
особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;
особа, яка використовує, в тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та / або всупереч умовам чи цілям її надання згідно Податкового Кодексу, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яка для них не призначена.
Норми цього пункту не застосовуються до операцій з ввезення на митну територію України фізичними особами (громадянами) чи суб'єктами підприємницької діяльності, які не є платниками податку, культурних цінностей, зазначених у пункті 197.7 статті 197 цього Кодексу; особа, яка веде облік результатів діяльності за договором про спільної діяльності без утворення юридичної особи;
особа - керуючий майна, яке веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов'язаних з використанням майна, отриманого в управління за договорами управління майном. Для цілей оподаткування господарські відносини між управителем майна з власної господарської діяльності та його діяльності з управління майном прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів. Норми цього підпункту не поширюються на управителів майна, які здійснюють управління активами інститутів спільного інвестування, фондів банківського управління, фонди фінансування будівництва та фондів операцій з нерухомістю, створених відповідно до законом.ліцо, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України), незалежно від того, досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів / послуг, визначеної пунктом 181.1 статті 181 Податкового Кодексу, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;
особа, уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
180.2. Особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету при постачанні послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платника податків, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.
180.3. Особи, зазначені у пункті 180.2 цієї статті, мають права, виконують обов'язки та несуть відповідальність, передбачену законом, як платники податків. 180.4. Положення цієї статті не поширюються на осіб - нерезидентів, які надають послуги з підготовки до зняття і зняття енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів міжнародної технічної надається на безоплатній та безповоротній основі, відповідно до положень Рамкової угоди між Україною та Європейським банком реконструкції та розвитку стосовно діяльності Чорнобильського фонду "Укриття" в Україні та Угоди про грант (Проект ядерної безпеки Чорнобильської АЕС) між Європейським банком реконструкції та розвитку як Розпорядником коштів, наданих згідно Грантом з Рахунку ядерної безпеки, Урядом України та Чорнобильською атомною електростанцією
185.1. Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу / орендарю;
б) поставки послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт);
г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт);
г) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюються поставки товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України;
д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюються поставки товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України;
е) надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
193.1. Ставки податку встановлюються від бази оподаткування у таких розмірах:
а) 17 відсотків;
б) 0 відсотків.
Поняття державних і місцевих витрат.
Державні витрати- це вид фінансових відносин, пов'язаних з неперервним цільовим використанням коштів. Держава та органи місцевого самоврядування використовують для покриття необхідних витрат грошові кошти, що мобілізуються в централізованих фондів - державного та місцевих бюджетів. Загалом, витрати держави можна класифікувати в залежності від:
1) необхідності фінансування на відповідний проміжок часу: на поточні видатки і видатки розвитку;
2) поділу бюджетів на загальний та спеціальний фонди: на видатки, пов'язані з фінансуванням діючих установ, навчальних закладів, соціальних програм та на витрати, пов'язані з окремими спеціальними заходами і програмами;
3) місця в суспільному виробництві: витрати на розвиток матеріальної і нематеріальної сфери;
4) громадського призначення: витрати на економічний розвиток, соціально-культурні заходи, науку і освіту, зовнішньоекономічної діяльності, погашення державного боргу;
5) цільового призначення: витрати на заробітну плату, господарські витрати, ремонт;
6) форми власності суб'єктів, що здійснюють публічні витрати: на державні витрати і муніципальні;
7) джерел фінансування: на централізовані і децентралізовані витрати.
БК Україна чітко розмежовує видатки на здійснення повноважень (ст. 82) і дає вичерпний перелік витрат, що здійснюються з Державного бюджету України (ст. 87) і відповідних видів місцевих бюджетів (статті 88-91).
Так, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:
1) державне управління: законодавчу і виконавчу владу, Президента України;
2) судову владу;
3) міжнародну діяльність;
4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічного прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;
5) національну оборону (крім заходів та робіт з мобілізаційної підготовки місцевого значення);
6) правоохоронну діяльність, забезпечення безпеки держави та цивільний захист населення і територій;
7) освіту;
8) охорону здоров'я;
9) соціальний захист та соціальне забезпечення;
10) культуру і мистецтво;
11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
12) фізичну культуру і спорт;
13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
14) програми реставрації пам'яток архітектури, спорудження (створення) пам'ятників і монументів державного значення;
15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;
16) державні інвестиційні програми (проекти)
17) державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, для запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій і наслідків стихійних лих;
18) створення та поповнення державних запасів і резервів;
19) обслуговування державного боргу;
20) проведення виборів у випадках, передбачених законом, та всеукраїнських референдумів;
21) інші програми, які мають виключно державне значення.
Видатки місцевих бюджетів поділяються на три групи:
1) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, які гарантуються державою і максимально наближені до споживачів, наприклад, витрати на дошкільну освіту, первинну медико-санітарну допомогу, що надається місцевими клініками т.д.. Такі видатки фінансуються з бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань (ст. 88 БК України);
2) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Такі видатки фінансуються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського значення, АРК та міст обласного значення (ст. 89 БК України);
3) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які спрямовані на надання соціальних послуг окремим категоріям громадян або фінансування програм, необхідність існування яких характерна для окремих регіонів України. Такі видатки фінансуються з бюджету АРК та обласних бюджетів (ст. 90 БК України). Слід зазначити, що з бюджетів міст Києва та Севастополя можуть здійснюватися витрати, закріплені в усіх зазначених групах, що обумовлено спеціальним статусом цих адміністративно-територіальних одиниць.
Таким чином, за рахунок чіткого розмежування видатків між бюджетами забезпечується відповідність між повноваженнями на їх здійснення, закріпленням законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Державний і муніципальний кредит. Правове регулювання державного боргу.
Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних і юридичних осіб - резидентів і нерезидентів - це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави і органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний чи муніципальний кредит - врегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є держава або муніципальний орган, а кредитором - фізична або юридична особа.
Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти потрібно повернути. Як і будь-який кредит, позика державі або місцевому органу самоврядування не надається безкоштовно.
Основною особливістю відносин за державним кредитом є те, що позичальник в односторонньому порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.
Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами є нерезиденти або міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються колишніми: добровільність, зворотність, терміновість, відплатність і забезпеченість державою всім своїм майном.
При отриманні державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ - валютні резерви.
Цільовим призначенням державного кредиту часто є покриття дефіциту державного бюджету. Краще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. В залежності від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок позикових коштів, визначаються терміни запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій у відповідних галузей.
Використання позик на погашення заборгованості по заробітній платі, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.
Функції державного кредиту:
• розподільча - здійснюється формування централізованих грошових фондів держави і їх використання;
• регулююча - держава впливає на стан грошового обігу, рівень процентних ставок, на виробництво і зайнятість;
• контрольна - контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами і кредитними інститутами.
Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини мають владний характер - їх природа фінансово-правова.
Види державного кредиту:
1) залежно від статусу позичальника:
• централізований - цінні папери випускає уряд;
• децентралізований - місцеві органи влади;
2) в залежності від сфери розміщення боргових зобов'язань:
• внутрішні позики - розміщуються в державі;
• зовнішні позики - розміщуються за кордоном;
3) в залежності від термінів погашення державою боргових зобов'язань:
• короткострокові позики - поточні, до 1 року;
• середньострокові - 1-5 років;
• довгострокові - понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, тому обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротше термін позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного і соціального ефекту від неї;
4) за видами дохідності:
• процентні - власники цінних паперів отримують доход, як правило, з розрахунку фіксованих відсотків;
• безпроцентні (дисконтні) - цінні папери реалізуються за ціною нижче їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;
• виграшні - власники цінних паперів отримують доход за умови включення цього номера цінного напри у виграшний тираж погашення.
Право на здійснення внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням КМУ, Таке право міністрові фінансів надається ст. 16 БКУ.
Межі запозичення коштів державою встановлює закон про Державний бюджет України. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. КМУ приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у законі про Державний бюджет України.
державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного заімствованія.Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього.
Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям і окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки і погасити сам борг.
Внутрішній борг - це борг держави своєму населенню. Відповідно до Закону України "Про Державний внутрішній борг" до складу державного внутрішнього боргу України входять:
- Позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм;
- Заборгованість минулих років та заборгованості знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України [2].
Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.
Закон України «Про структуру Державного внутрішнього боргу України», ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», БКУ, КУ, Закону України «Про Національний банк України».
77. Банківська системазаконодавчо визначеної, чітко структурованої сукупністю різних за організаційно-правовою формою та спеціалізації кредитно-фінансових установ. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків ", а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень банківського законодавства. Згідно з чинним законодавством, банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банки є головною ланкою у фінансовій системі держави. Правовий статус банків і порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються Конституцією України (статті 99,100) і Законами України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. і "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. Банки є юридичними особами , економічно самостійними і повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.
Банківська система України побудована за дворівневою принципом.
Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України (НБУ), який здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.Основной функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень - цінової стабільності.
Національний банк України є юридичною особою, має статутний фонд (10 млн грн.), Який перебуває у загальнодержавній власності, має свою печатку із зображенням Державного Герба України, займається господарською діяльністю. При цьому свою діяльність Національний банк здійснює самостійно, незалежно від органів державної влади, у своїй діяльності підзвітний Президенту України та Верховній Раді України.
Національний банк України виступає емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом банківського регулювання і нагляду, монетарного та валютного регулювання економіки, впливає за допомогою визначених законодавством функцій та операцій на всі сфери економічного життя країни. Як головний банк держави, НБУ виступає координатором діяльності кредитних інститутів і виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці країни, зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів. Йому належить монопольне право випуску грошей в обіг, а також випуску національних грошових знаків за рішенням Верховної Ради України. Національний банк України створює казначейство України та організує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.
Національний банк України представляє інтереси держави з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях. Як центральний банк держави НБУ здійснює регулювання обсягу грошової маси, застосовуючи відповідні інструменти, а саме:
- Визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
- Процентну політику;
- Рефінансування комерційних банків;
- Операції з цінними паперами на відкритому ринку;
- Депозитну політику;
- Управління золотовалютними резервами;
регулювання імпорту та експорту капіталу. Національний банк відповідно до законодавства України здійснює
регулювання та банківський нагляд за діяльністю інших банків, через державну реєстрацію та ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, встановлює принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках -
Національний банк України як орган валютного регулювання і валютного контролю видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями на ньому, видає ліцензії на проведення операцій з валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку.
Керівними органами Національного банку України є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України. Рада Національного банку України розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, а також здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики. При цьому Рада здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї.
Правління Національного банку України приймає рішення щодо економічних засобів та монетарних методів, необхідних для реалізації основних засад грошово-кредитної політики, про заміну процентних ставок Національного банку України, про формування резервів та покриття фінансових ризиків Національного банку України щодо мінімального розміру золотовалютних резервів Національного банку і т . д.).
Другий рівень банківської системи України складають комерційні банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності і власності.
Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.
В Україні банки створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку. За формою власності банки в Україні є державними, зокрема Ощадний банк України та Український експортно-імпортний банк, приватними і змішаними. За територіальною ознакою банки поділяються на міжнародні, загальнонаціональні, міжрегіональні та регіональні. По приналежності статутного капіталу і способу його формування - на пайові та акціонерні банки. Згідно з чинним законодавством кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. В Україні в 2002 р. був створений перший кооперативний банк із статусом місцевого.
Учасниками (засновниками) банку можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Органами управління банку е загальні збори учасників, спостережна рада і правління (рада директорів) банку. Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Банк діє відповідно до статуту, в якому визначені: найменування банку, його місцезнаходження, організаційно-правова форма, види діяльності, які має намір здійснювати банк, розмір та порядок формування статутного капіталу банку і т.д..
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро.
Банки за погодженням з Національним банком України можуть відкривати на території України та за її межами свої філії та представітельства.Банкі мають право створювати банківські об'єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
Однією з умов ефективного функціонування банківської системи є забезпечення банківської таємниці.
– Конец работы –
Используемые теги: Поняття, класифікація, фінансів, відмінності, між, публічними, ватними, фінансами0.113
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Поняття і класифікація фінансів. Відмінності між публічними і приватними фінансами
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов