Загоєння вторинним натягом - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Загоєння Відбуваєтьсяя Після Вираженого Запального Процесу Наслідком Якого Є ...
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ранову порожнину, перетворюється в рубцеву і покривається шкірним епітелієм.
Загоюються рани вторинним натягом за відсутності умов для первинного натягу, а саме:
а) значне зяяння рани;
б) наявність згустків крові, мертвих тканин, сторонніх тіл;
в) інфікування рани і наявність гнійного ексудату;
г) повторні кровотечі та забруднення;
д) незадовільний стан організму: ранове виснаження, порушення обміну речовин тощо.
Всі ці умови приводять до того, що рана очищається шляхом різко вираженого запалення. А тому фазність, і особливо очищення, у них добре виражені. Загоювання їх затримується, тому що інфекційний рановий процес супроводжується додатковими некрозами, що значно подовжує очищення від мертвих тканин і несприятливо відбивається на їх регенерації в подальшому.
У динаміці ранового процесу більшість вчених виділяє фази гідратації і дегідратації. У першу фазу рана очищається від змертвілих тканин внаслідок складних біофізико-хімічних реакцій; гідратація ж – лише клінічна ознака. У фазу дегідратації розвиваються складні регенеративні процеси, спрямовані на закриття тканинного дефекту. Тому вважаємо доцільним класифікувати їх як фази самоочищення і регенерації.
Фаза самоочищенняран при вторинному загоюванні проходить на фоні вираженої запальної реакції і характеризується набряком колоїдів переважно мертвих тканин, явищами гістолізу і фагоцитозу, а також формуванням біологічного бар’єру, що попереджує генералізацію інфекції. Все це спрямовано на розрідження і наступне виведення мертвих тканин. При цьому в них розвиваються подальші біофізико-хімічні зміни.
Пошкодження кровоносних судин, підвищення їх проникності внаслідок накопичення біологічно активних речовин у травмованих тканинах сприяють виходу плазми і білків крові, стискуванню судин та розвитку тканинної гіпоксії. А це одна з початкових причин місцевого порушення обміну речовин. Розщеплення вуглеводів у тканинах переходить переважно на анаеробний тип (гліколіз), внаслідок чого накопичуються недоокислені продукти обміну – амінокислоти, молочна кислота, кетонові тіла тощо.
Одночасно в рані активується протеоліз білків мертвих тканин за рахунок тканинних та мікробних ферментів. Але часто поєднання цих двох груп ферментів різко посилює протеоліз і процес некрозу. Ферментативне ж розщеплення жирів у тканинах призводить до накопичення жирних кислот. Все це, а також застійні явища, зумовлені порушенням відтоку крові, затримкою вуглекислоти, сприяє розвитку місцевого ацидозу. Приблизно через 2 год після поранення в зоні рани виникає компенсований ацидоз, внаслідок чого мертві тканини розріджуються і легше піддаються ферментолізу. Але гліколіз і ферментоліз різко збільшують кількість молекул у тканинах зони поранення, а зруйновані протеїди притягують електроліти (натрію хлорид), звільняють іони калію, які накопичуються в зоні рани.
Ацидоз, іони калію і фізіологічно активні речовини посилюють явища гідратації. При наявності мертвих тканин різко збільшується осмотичний тиск, внаслідок чого ще більше погіршується кровообіг, прогресують набряки. Це порушує обмін речовин і призводить до загибелі тканин, що повністю ще не втратили життєздатності, тому слід боротися з осмотичною гіпертонією – посилити циркуляцію лімфи і створити умови для максимального видалення запального ексудату з глибини на поверхню рани.
Накопичення в рані фізіологічно активних речовин ще більше підвищує проникність судин, що сприяє еміграції клітин білої крові на межі здорових та пошкоджених тканин і формуванню демаркаційної зони. Лейкоцити, як відомо, виконують фагоцитарну функцію лише в умовах помірної кислотності середовища, тоді як надмірна її пригнічує, навіть призводить до загибелі лейкоцитів. Це ще раз нагадує про необхідність боротьби з Н-іонією.
Одночасно в зоні мертвих тканин значно активуються ферментативні процеси, адже в рані під час запалення накопичуються найрізноманітніші протео- та гліколітичні ферменти – лейкопротеази, протеїназа, пепсидаза, оксидаза, ліпаза та інші ферменти лейкоцитів. Крім того, в ній накопичуються ферменти мікробного походження. Це лейкоцидин, фібринолізин і гістаза, що виділяються стрептококами, колагеназа (анаероби) та ін. Тому мертві тканини піддаються протеолізу, розщепленню спочатку за рахунок ферментів лейкоцитів, що загинули, а потім – мікробних. За створення відповідних умов для їх видалення рана очищається. І навпаки, якщо продукти розпаду залишаються в рані, наростає набезпека інфекції та інтоксикації, чого не можна не враховувати під час лікування поранених тварин. Так поступово рана звільняється від мертвих тканин і переходить у другу фазу. Для нормалізації ранового процесу в фазу самоочищення необхідно:
а) надати спокій рані;
б) зняти переподразнення нервової системи;
в) сприяти відторгненню і виведенню мертвих тканин;
г) боротися з декомпенсованим ацидозом;
д) нейтралізувати шкідливий вплив іонів калію;
е) попередити розвиток інфекції.
Фаза регенеративно-відновна.Внаслідок очищення рани від змертвілого субстрату знижується запальна реакція. Біо-фізико-хімічні зміни характеризуються регенеративно-відновннми процесами, що розвиваються на фоні відновлення трофіки і дегідратації. Зміни, що виникли в фазі гідратації, поступово нормалізуються. Звільнення ран від мертвих тканин приводить до зменшення гнійного ексудату, покращення крово- та лімфообігу і ліквідації застійних явищ. Паралельно тканини насичуються киснем, обмін вуглеводів знову переключається на окисний тип. Це призводить до зменшення кислот і редукуючих речовин, які раніше активізували протеолітичні ферменти в рані, збільшуючи одночасно у тканинній рідині кількість іонів кальцію, що сприяє ущільненню клітинних мембран і капілярів. Ексудація поступово припиняється, розсмоктується набрякова рідина, тканини ущільнюються. Водночас у рані утворюється свіжа грануляційна тканина (рис. 8).
Грануляційна тканина(granulum – зерно) – особливий вид сполучної тканини, що утворюється при загоєнні ран вторинним натягом. У нормі, без пошкодження, в організмі грануляційної тканини немає. Чіткої межі переходу першої фази ранового процесу в другу немає. Перші острівки грануляційної тканини з’являються на 2–3-у добу ще в не повністю очищеній рані. На 5–7-у добу ранового процесу вона росте більш інтенсивно. Важливе значення в її утворенні має ріст кровоносних судин. При цьому в новоутворені капіляри під натиском надходить кров. Така каналізація капілярів призводить до їх росту з глибини тканин на поверхню і, не знаходячи протилежної стінки рани, вони роблять крутий вигин і повертаються назад у дно чи стінки рани, з якої першопочатково й росли. Таким чином утворюються капілярні петлі, у ділянку яких мігрують формені елементи, фібробласти, що дають ріст сполучній тканині. Рана заповнюється дрібними гранулами сполучної тканини, в основі яких лежать капілярні петлі.
Грануляційна тканина може утворюватися в рані і без розвитку інфекції – коли відстань між її краями перевищує 1 см. При цьому капіляри, що ростуть із стінок ран, не зустрічаються між собою і утворюють петлі. Тож розвиток грануляційної тканини є принциповою відмінністю вторинного загоєння.
Пізніше новоутворена тканина все більше ущільнюється, утворюючи так званий рубець (фіброзна тканина). У подальшому вся грануляційна тканина перетворюється в рубцеву, яка, маючи багато кровоносних судин, спочатку здається червоною, а згодом, зі стискуванням їх, стає блідою. З часом у ній проростають і нервові елементи.
Якщо зробити вертикальний розріз грануляційної тканини, то в ній можна виділити 6 шарів, що поступово переходять один у другий і відображають її еволюцію, тобто перетворення в рубцеву (рис. 9).
Перший, розташований поверхнево, – лейкоцитарно-некротичний шар – містить велику кількість лейкоцитів, між якими знаходять загиблі елементи грануляційної тканини, інколи фібрин, різні клітини, крапельки жиру, еритроцити.
Другий – шар судинних петель і дуг – порівняно невеликої товщини, має зернисту структуру. Судинні петлі формують окремі гранули. Судини в ньому тісно розміщені, а фібробласти розташовані тонким шаром уздовж судинних петель. Крім того, спостерігається пронизування стінок судин і прилеглої тканини фібрином з лейкоцитами в його сітці.
Ці два шари грануляційної тканини і визначають її захисну роль відносно мікробів, їх проникненню перешкоджає компактне розміщення клітин другого шару, поверхневий шар фібробластів, скупчення лейкоцитів у тканині та на її поверхні, сітка волокон фібрину між клітинами.
Шар вертикальних судин – власне грануляційна тканина, що відрізняється значною товщиною і заповнює ранову порожнину. Судини в ньому ніби розсунуті великими прошарками аморфної речовини, що містить горизонтально розташовані фібробласти, макрофаги і блукаючі одноядерні клітини. З часом весь шар поступово розсмоктується, стає тонким і розміщується близько до ранової поверхні.
Дозріваючий шар – це глибокі ділянки попереднього. Здовжені фібробласти і колагенові волокна розташовуються перпендикулярно до судин. В ньому знаходяться одноядерні блукаючі та тучні клітини, макрофаги.
Шар горизонтально розміщених фібробластів характеризується наявністю великої кількості колагенових волокон між фібробластами, скупченнями полібластів і плазматичних клітин навколо вертикальних судин. Товщина його поступово збільшується.
Рубцевий шар формується із щільно прилеглих один до одного фіброцитів та горизонтальних колагенових волокон. Навколо вертикальних судин знаходять полібласти і плазматичні клітини. Цей шар з одного боку прилягає до нормальних тканин, а з іншого – зв’язаний з шаром горизонтальних фібробластів. Так поступово відбувається перетворення грануляційної тканини у сполучну, а потім – рубцеву, що супроводжується подальшою дегідратацією. У процесі рубцювання краї рани стягуються, внаслідок чого дефект зменшується.
Одночасно з країв рани наростає шкірний епітелій. Він наповзає на гранулюючу поверхню, утворюючи форму багатошарового клина, особливо у місцях, виповнених рубцевою тканиною (рис. 10). Епітелізація прискорюється, коли поверхня грануляцій знаходиться на одному рівні з епітелієм. Її затримка може бути зумовлена бурхливим ростом грануляцій, постійною мацерацією рани, склерозуванням грануляцій тощо. Клінічно епітелізація проявляється через 7–12 днів, коли рана виповниться грануляційною тканиною. Новоутворений епітелій являє собою вузеньку блідо-рожеву смужку, що наповзає на грануляції і зростається з ними.
У процесі загоювання ширина епітеліального обідка в одних випадках майже не змінюється, а в інших – безперервно збільшується. Враховуючи клінічні особливості епітелізації, Н.І. Краузе виділив два варіанти загоювання ран вторинним натягом: концентричне рубцювання й площинна епітелізація.
Концентричне рубцювання – найбільш досконала форма, що закінчується утворенням невеликого, рухомого і міцного рубця. Спостерігається при загоюванні різаних, рублених, колотих та інших ран, тобто, при незначному дефекті шкіри, обмеженому зяянні й некрозі. Площа грануляційної тканини зменшується в декілька разів і краї шкіри все більше підтягуються рубцем, що формується, до центральної частини. Загоювання рани шляхом концентричного рубцювання визначається головним чином силою зморщування грануляцій, що рубцюються, яке здійснюється від периферії до центру. Ширина епітеліального обідка (3–5 мм) залишається майже постійною протягом усього періоду загоювання.
Площинна епітелізація спостерігається за широких, але неглибоких дефектів тканин. Вона характеризується широким епітеліальним обідком (1–2 см і більше). Але остаточне загоювання рани відбувається внаслідок не тільки епітелізації, а й рубцювання, хоч останнє менше виражене, ніж при концентричному рубцюванні.
У тканинах з малорухливою шкірою, що лежать на кістці, рубці, як правило, невеликі і погано зморщуються. Тому загоювання таких ран проходить шляхом площинної епітелізації. Якщо ж шкіра в зоні рани рухлива, то зміщення її країв до центру в результаті рубцювання здійснюється легко, вони з’єднуються при мінімальній ширині епітеліального обідка.
Отже основними функціями грануляційної тканини є:
а) заміщення тканинних дефектів;
б) захист рани від повторного інфікування і попадання сторонніх тіл за рахунок великої кількості лейкоцитів, мікроцитів, що містяться в грануляційній тканині та її щільної структури;
в) секвестрація і відторгнення некротизованих тканин (діяльність лейкоцитів, макрофагів та протеолітичних ферментів).
За нормального перебігу процесу загоєння одночасно з розвитком грануляції починається епітелізація. Шляхом розмноження і міграції епітелій “наповзає” на грануляційну тканину з країв рани у напрямку центру. Утворювана в глибоких шарах фіброзна тканина вистилає дно та стінки рани і поступово стягує її (контракція рани). При цьому краї рани зближуються і забезпечують рубцювання. Однак стягування рани призводить до утворення контрактур, які обмежують рух шкіри або спричинюють появу косметичного дефекту.
Патологія грануляційної тканини.Нормальне загоювання вторинним натягом, як відомо, відбувається наступним чином: грануляції рівномірно розростаються як із дна, так і з боків рани, і поступово закривають дефект; більш давні поступово зморщуються, стягують краї рани, зменшуючи таким чином кількість грануляційної тканини, необхідної для повного заповнення тканинного дефекту. При цьому вони покриваються епітелієм. Але від нормального ходу процесу загоювання можуть бути відхилення, які призводять до утворення різного характеру патологічних грануляцій, що потребує втручання лікаря.
Нерівномірні грануляції найчастіше бувають у тих випадках, коли в загоюванні рани бере участь не одна, а декілька різних тканин з різною регенеративною здатністю, внаслідок чого дефект виповнюється нерівномірно.
Атонічні – характеризуються утворенням в’ялих, дрібнозернистих, сіро-червоних грануляцій, вкритих незначною кількістю слизово-гнійного ексудату. Вони виникають при порушенні припливу артеріальної крові у ранах з широкою площею ранової поверхні. Зустрічаються у виснажених чи хворих на якусь хворобу тварин.
Набряклі грануляції нагадують густий слиз сірувато-рожевого кольору, що легко розповзається при натисканні пальцем. Вони настільки набряклі, що здаються напівпрозорими. Це свідчить про застійні явища в зоні рани.
Омозолілі грануляції мають гладенькі, іноді блискучі поверхні. Краї рани щільні, омозолілі, малорухливі, покриті незначною кількістю слизового чи слизово-гнійного ексудату. Такі грануляції утворюються здебільшого при пораненні рухомих частин тіла (суглоб, холка). Відсутність зернистості і незначна кількість ексудату вказує на порушення трофіки і завчасне перетворення молодої сполучної тканини у склерозований рубець.
Фунгозні грануляції – грануляційна тканина при цьому не тільки заповнює рану, а й виходить за її межі, формуючи інколи різні форми грануляційних розростів. Вони синювато-червоного кольору, м’якої консистенції, мають слабкі судини, внаслідок чого часто кровоточать при пальпації. Їх утворення зумовлене наявністю в рані тканинних секвестрів, сторонніх тіл, порушенням крово- і лімфообігу, тривалим подразненням грануляцій.
Ранове виснаження – це хронічний токсикоз, що супроводжується пригніченням захисних реакцій, розвитком ранової кахексії внаслідок втрати великої кількості білка і пластичного матеріалу. Воно часто зустрічається за пошкодження з руйнуванням великої кількості м’язової тканини, кісток, судин, нервів. У фазі очищення таких ран внаслідок гнійного запалення організм втрачає з ексудатом тканинний білок, що призводить до гіпопротеїнемії. Ранове виснаження зустрічається також при наявності ніш у пошкоджених тканинах, заповнених гнійним чи іхорозним ексудатом. Така рана не схильна до загоєння і може існувати без ознак регенерації протягом кількох місяців.
Передмова У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування... ВСТУП...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Загоєння вторинним натягом
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в
Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил
Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини.
Догляд залежить перш з
ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о
КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове
ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі
Запалення
Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла
Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр
Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці
Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації.
При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го
Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку
Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо.
Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з
Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин.
Дія йо
Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен
Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (
Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ
Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични
ГЕМАТОМА
Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро
ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин.
Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл
СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин.
Біль(dolor)виникає в момент
КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові.
Операційні рани наносять з
МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання.
Загоєння рани – це репаративний процес по
ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації).
Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме:
- вік тварини і його маса;
- стан годівлі і утримання;
- наявність вторинного інфікування ран;
-
Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.
Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під
ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ
МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч
Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм
Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро
Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове
Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у
Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова
Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво
Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти
Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:
Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни
Хірургічна інфекція
Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої
Механізми, що попереджують розвиток інфекції
Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод
Дрімаюча інфекція
Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв
Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони.
Абсцес (Abscessus)
Абсцес (нарив) – це обмежене гн
Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.
Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї.
Не так давно вона діагносту
Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней
Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням
Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках
Сторонні тіла
Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу.
Залежно від локалізації їх под
Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність.
Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр
ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н
ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси
ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,
ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром
Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви
Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.).
Етіологія, патогенез і клінічні о
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н
ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli)
Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.
ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)
Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до
Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро
Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак.
Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з
Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с
Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана
Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т
ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни
ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
МІОЗИТИ (МIОSІТІS)
Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу
АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин
Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis)
Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка
ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно
Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон
Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи.
Оскільки більшість периферичних нервів
ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів.
Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають
Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)
Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си
Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням.
Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами
Зміщення за межі черевної порожнини
Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді
Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш
Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли
Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник
Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич
Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес
Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан
Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак)
Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано
Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп
Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр
Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення
Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з
Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів
Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ
Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці
Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог
Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с.
2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б
Закриті механічні пошкодження
Забій
Гематома
Лімфоекстравазат
Відкриті механічні пошкодження (рани)
Симптоми ран
Класифікація ран
Механізми загоювання ран
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов