Боротьба з втратою крові - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Доведено, Що В Організмі Здорової Тварини Незначні Втрати Крові Відновлюються...
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кровотечі залежать від об’єму втраченої крові і будуть раціональними лише за умови попередньої надійної її зупинки. Без цього спроба підняти кров’яний тиск може бути фатальною.
Втрата третини крові не загрожує життю тварини. Кінь переносить втрату 40 % крові, а велика рогата худоба – й того більше, і гине від втрати половини крові. Відносно легко переносять великі втрати крові собаки. Та це стосується здорових тварин. Проте навіть незначні кровотечі значно погіршують загальний стан тварин погано вгодованих, із захворюванням серцево-судинної, дихальної та інших систем, інтоксикацією та тяжкою гнійною інфекцією. Тому при втратах великої кількості крові потрібно забезпечити доступ її до життєво важливих центрів, підтримати роботу серця та збільшити загальну кількість крові у судинах. Небажано таких тварин піднімати, якщо вони лежать, фіксувати у станку оскільки при цьому й так утруднений доступ крові до мозку. Тварині необхідно забезпечити повний спокій, залишивши її в теплому приміщенні, якщо можливо.
Для підтримки серцевої діяльності вводять підшкірно (за необхідності внутрішньовенно) кофеїн, а при порушенні дихання – лобелін. Найпростіший спосіб збільшення рідкої частини крові і, таким чином, підняття кров’яного тиску – довільний водопій. Такі тварини, відчуваючи спрагу, п’ють багато і з бажанням. При цьому важливо пам’ятати, що швидше всмоктується тепла вода.
Доцільне ректальне введення підігрітої води чи фізрозчину. І щоб не подразнювати пряму кишку, рідину вводять повільно, кілька разів у дозі, що не перевищує 1 л для великих тварин. Протягом кількох годин таким способом можна відновити значну втрату крові. Можна пропонувати введення стерильного фізрозчину, ацесолі внутрішньовенно (20−60 мл/кг маси протягом 12–24 год), підшкірно чи внутрішньом’язово (до 500 мл в одну точку в місцях з великою кількістю клітковини).
Але при значних втратах крові фізрозчин лише короткочасно підвищує кров’яний тиск і досить швидко переходить із судинної системи у зневоднені тканини. Крім того, відомі випадки негативного впливу солі (сольова пропасниця, переродження серцевого м’яза, порушення іонної рівноваги клітин, у тому числі формених елементів крові внаслідок витіснення з них калію і кальцію). Для усунення цих недоліків запропоновано змішування його з глюкозою (до 5 %). Це довше утримує розчин у кров’яному руслі, що дозволяє зменшити кількість його у 1,5–2 рази.
Запропоновані й інші розчини, які за складом солей більше відповідають плазмі крові (рідина Попова В.І.), підвищують в’язкість крові (6 %-ний розчин гуміарабіку) чи звужують судини (адреналін 1–2 мл для коня і 4–8 крапель для собаки). Проте ідеальним поповненням кров’яного русла є переливання сумісної крові, а за її відсутності – введення високомолекулярних кровозамінників – поліглюкін, реополіглюкін, гемодез та ін. Їх високий осмотичний тиск, що у 2,5 рази перевищує тиск білків, забезпечує стійке утримання рідини в кров’яному руслі.
Переливання крові.При переливанні кров’яне русло поповнюється всіма елементами крові, у тому числі й речовинами, що сприяють чи протидіють її згортанню, судинозвужувальними, імунними тілами, ферментами та ін. Крім того, перелита кров поліпшує еритро- та лейкопоез, імуногенез, активізує імунологічні реакції; активність лейкоцитів, опсонічні властивості сироватки зростають у 2–9 разів. Все це підвищує кров’яний тиск і нормалізує газовий обмін. Тому позитивний вплив перелитої крові у тварини проявляється надто швидко. Зникає підвищена подразливість інтерорецепторних апаратів, забезпечується нормальний потік імпульсів у центральну нервову систему від усіх органів, що поліпшує її функції, тією чи іншою мірою порушені внаслідок втрати крові.
Переливання проводять не тільки під час втрати крові, а й при шоку, кормовому отруєнні та інших інтоксикаціях, гострому ревматизмі, недостатній регенерації при ранах, хроніосепсисі та інших захворюваннях. Останнім часом у ветеринарній практиці починає застосовуватись уведення крові, опроміненої ультрафіолетовим чи лазерним променем, про що було сказано раніше.
За гемотрансфузії у тварин, і особливо коней, інколи настають тяжкі ускладнення, які часто призводять до їх загибелі, причому дефібринування крові ці ускладнення не усуває. І тільки з розвитком та практичним використанням вчення про аглютинацію з'ясувалися причини невдач. Подібно до того, як сироватка імунних тварин склеює у грудочки відповідні бактерії, кров тварин одного виду склеює еритроцити іншого (гетерогемоаглютинація) і навіть того ж виду (ізогемоаглютинація). А після склеювання еритроцити розчиняються в сироватці (гемоліз). Тому перед введенням крові її необхідно перевірити на сумісність з кров'ю тварини, якій її вводять. Проба ґрунтується на виявленні в сироватці реципієнта природних та ізоімунних антитіл методами аглютинації і конглютинації. Природні антитіла виявляються реакцією аглютинації, тому що вони є повними антитілами, Ізоімунні ж антитіла бувають повними й неповними. Вони з'являються у сироватці тільки після попереднього парентерального введення крові як наслідок імунізації і сенсибілізації організму. Як і природні антитіла, вони можуть стати причиною тяжкої посттрансфузійної (анафілактичної) реакції після повторного переливання крові.
Виявляють ізоімунні антитіла методом конглютинації, тобто в безсо-левому середовищі. Тому 5%-ну суміш еритроцитів донора для постановки реакцій готують не на фізрозчині, як для реакції аглютинації, а на його власній сироватці крові; кров же донора беруть без стабілізатора.
Методом аглютинації виявляють тільки повні антитіла, як природні так і ізоімунні, а методом конглютинації – всі названі вище форми антитіл.
Пряма проба на сумісність ставиться таким чином: 2–3 краплі сироватки крові реципієнта наносять піпеткою на предметне скло чи наливають у пробірку 1 мл (у великої рогатої хвороби) і додають відразу 1 краплю 5%-ної суспензії еритроцитів (у пробірку 2–3 краплі). Змішують сироватку реципієнта з еритроцитами донора і стежать за реакцією на склі – 10 хв, у пробірці – до 1,5 год. Сумісною вважається та кров, де не виявлено аглютинації (склеювання еритроцитів у вигляді піску, грудочок, пластівців). Слід зауважити, що у молодих телят (до 6 міс.), овець і собак у крові відсутні аглютиніни, тому їм можна переливати кров будь-якої здорової тварини цього ж виду. Переливання крові від іншої тварини-донора здійснюється тільки після ретельного його дослідження з метою виключення інфекційних та кровопаразитарних хвороб.
Відомі два методи переливання крові: прямий і непрямий. Пряме переливання здійснюється рідко шляхом з'єднання через систему полівінілових трубок вен донора і реципієнта. Непряме переливання проводиться за допомогою спеціально підготовленої апаратури. Одержану кров донора в стерильному посуді стабілізують змішуваням її з 5%-ним розчином цитрату натрію (1:10), 10%-ним – кальцію хлориду (1:10), 10%-ним – натрію саліцилату (2:10) чи 10%-ним – магнію сульфату (1:10). Її можна відразу переливати реципієнту або зберігати в холодильнику. В останньому випадку перед вливанням її підігрівають на водяній бані чи в термостаті до 38 °С. Для непрямого переливання крові використовують апарат Боброва, рідше – шприц Жане та ін.
Перед вливанням значної кількості крові, крім визначення сумісності, ставлять її біопробу, суть якої полягає у визначенні температури, пульсу і дихання та поведінки реципієнта, після чого вводять невелику кількість крові (200–300 мл великим тваринам і 15–20 мл – дрібним). Якщо у тварини протягом 10–15 хв визначені раніше показники не змінюються, повільно вливають всю призначену дозу. Випадки прискореного пульсу і дихання, підвищення температури тіла, появи збудження чи пригнічення тварини свідчать про розвиток гемолітичного шоку; таку кров переливати не можна. Стабілізовану кров вводять у дозах: великим тваринам 0,01–0,05 мл/кг маси тіла, а дрібним – 0,1–0,2 мл/кг.
Ускладнення під час переливання крові – гемолітичний шок, посттрансфузійна, пірогенна реакції, повітряна емболія чи емболія згустками крові, гостре розширення серця.
Гемолітичний шок розвивається внаслідок переливання несумісної крові і настає під час трансфузії або зразу після її закінчення. У таких тварин прискорені дихання і пульс (слабкого наповнення), спостерігається збудження, задишка, тремтіння м'язів; у тяжких випадках – пригнічення, мимовільне виділення сечі і калу. Для його усунення припиняють трансфузію крові, вводять у вену 150–200 мл натрію саліцилату (великим тваринам), кофеїн, глюкозу, кальцію хлорид тощо.
Посттрансфузійна реакція характеризується короткочасним підвищенням температури, ознобом, прискоренням пульсу і дихання. Вона виникає внаслідок виділення біологічно активних речовин. При цьому користуються кофеїном, глюкозою, антигістамінними препаратами.
Пірогенна реакція зумовлена наявністю в стабілізованій крові пірогенних речовин (продуктів життєдіяльності мікробів). Вона виникає через 20–30 хв після трансфузії і характеризується пропасницею, прискоренням пульсу, дихання, тощо. У таких випадках використовують серцеві препарати, гексаметилентетрамін, глюкозу та ін.
Емболія виникає за порушення техніки переливання. Утруднюється дихання, спостерігається збудженість, синюшність слизових оболонок, може зникнути пульс. Профілактика емболії полягає в дотриманні техніки переливання та підготовки крові.
Гостре розширення серця – наслідок швидкого вливання великої кількості крові. Воно призводить до застою крові у венозному руслі, зниження венозного і підвищення артеріального тиску, внаслідок чого серце зупиняється в діастолі. Запобігти такому ускладненню можна капельним методом введення крові, ін’єкцією дрібними дозами, використанням, у разі його виникнення, лобеліну і серцевих препаратів.
Синтетичні замінникикрові. Для боротьби з втратою крові широко використовуються її синтетичні замінники та гідролізати, які мають відповідати наступним вимогам.
1.Молекулярна маса препарату повинна бути досить високою, щоб він тривалий час утримувався у кровоносному руслі.
2.Препарат має повністю виводитися з організму або брати участь в обмінних процесах.
З.Розчин повинен мати осмотичний тиск, в’язкість та інші фізико-хімічні властивості постійними і близькими до відповідних показників плазми крові.
4. Не повинен бути анафілактогенним і не викликати сенсибілізацію при повторному введенні.
5.Препарат не повинен бути токсичним, пірогенним, має легко стерилізуватися і зберігатися досить тривалий час.
У практиці ветеринарної медицини найбільшого поширення набули як замінники крові декстринові похідні, зокрема поліглюкін – 6%-ний колоїдний розчин полімеру глюкози в ізотонічному розчині натрію хлориду. Препарат не токсичний, не пірогенний, має високу осмотичну активність. Введений внутрішньовенно, він збільшує об’єм крові у кров’яному руслі за рахунок мобілізації тканинної рідини, чим і підвищує на тривалий час кров’яний тиск.
Поліглюкін утримується у крові протягом 3–7 діб, виводиться поступово, особливо в першу добу (45–55 %). За цей час навіть за великих втрат крові відновлюється її об'єм. Виводиться препарат головним чином через нирки, менше – через шлунково-кишковий тракт. При втраті крові поліглюкін не тільки позитивно впливає на гемодинамічні показники, а й сприяє підвищенню окисно-відновних процесів в організмі. Під його впливом майже у два рази підвищується засвоєння кисню тканинами, що зменшує постгеморагічну інтоксикацію та підвищує судинний тонус. Все це надає перевагу поліглюкіну перед іншими декстрановими похідними. Його вводять внутрішньовенно з розрахунку 15–20 мл/кг маси тіла.
Подібна дія характерна також для гемовінілу (3,5 %-ний розчин полівінілпіролідону), гемодезу (водно-сольовий розчин, що містить 6 % полівінілпіролідону) і полівінолу (2,5 %-ний колоїдний розчин полівінілового спирту).
Гемовініл – кровозамінна рідина, що має детоксичні властивості та високу осмотичну активність, що сприяє утриманню рідини в кров’яному руслі. Препарат випускається в ампулах чи флаконах по 100, 200 і 500 мл, вводиться внутрішньовенно не тільки за втрати крові, а й при явищах шоку, порушеннях гемодинаміки, зумовлених інтоксикацією.
Гемодез – рідина, спроможна зв’язуватита виводити токсини, що циркулюють у крові. 80% його, введеного внутрішньовенно, виводиться з організму протягом 4 год. Препарат не проявляє антигенної активності, не токсичний, не вступає у кругообіг обміну речовин в організмі. Його недолік – необхідність уведення крапельним способом (40–50 крапель за 1 хв) в дозах 500–1800 мл для великих і 200–400 мл – дрібних тварин.
Полівініловий спирт – порошок білого кольору, добре розчинний у воді. Для нього характерна гемодинамічна та детоксична дія.
Полівінол, або 2,5 %-ний колоїдний розчин полівінілового спирту, використовують при втратах крові, шоковому стані, а також для усунення симптомів інтоксикації внутрішньовенно в дозах: коням 500–1500 мл, коровам – 1–2 л, вівцям 50–200 мл, собакам 50–150 мл.
У групу замінників крові входять і білкові гідролізати – продукти розщеплення білків. Вони біологічно активні, менш токсичні, ніж білки, і рідше призводять до анафілаксії. Це такі препарати, як гідролізин Л-103, гідролізат казеїну ЦОЛІПК, амінопептид, білковий кровозамінник БК-8, амінокровін. Широко використовуються як замінники крові, тому що виконують одну з важливих її функцій – функцію парентеральної білкової годівлі. Всі вони близькі за характеристиками: у їх складі є набір амінокислот (у тому числі незамінних) і низькомолекулярних пептидів. Гідролізати використовуються організмом як матеріал для синтезу білків та засіб для нормалізації азотистого балансу у передопераційний період і після втрати крові.
Все темы данного раздела:
Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в
Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил
Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини.
Догляд залежить перш з
ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о
КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове
ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі
Запалення
Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла
Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр
Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці
Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації.
При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го
Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку
Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо.
Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з
Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин.
Дія йо
Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен
Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (
Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ
Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични
ГЕМАТОМА
Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро
ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин.
Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл
СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин.
Біль(dolor)виникає в момент
КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові.
Операційні рани наносять з
МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання.
Загоєння рани – це репаративний процес по
ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації).
Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме:
- вік тварини і його маса;
- стан годівлі і утримання;
- наявність вторинного інфікування ран;
-
Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.
Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра
Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під
ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ
ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про
МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч
Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм
Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове
Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у
Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова
Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво
Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти
Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:
Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни
Хірургічна інфекція
Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої
Механізми, що попереджують розвиток інфекції
Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод
Дрімаюча інфекція
Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв
Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони.
Абсцес (Abscessus)
Абсцес (нарив) – це обмежене гн
Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.
Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї.
Не так давно вона діагносту
Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней
Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням
Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках
Сторонні тіла
Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу.
Залежно від локалізації їх под
Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність.
Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр
ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н
ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси
ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,
ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром
Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви
Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.).
Етіологія, патогенез і клінічні о
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н
ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli)
Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.
ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)
Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до
Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро
Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак.
Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з
Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с
Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана
Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т
ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни
ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
МІОЗИТИ (МIОSІТІS)
Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу
АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин
Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis)
Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка
ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно
Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон
Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи.
Оскільки більшість периферичних нервів
ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів.
Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають
Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)
Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си
Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням.
Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами
Зміщення за межі черевної порожнини
Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді
Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш
Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли
Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник
Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич
Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес
Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан
Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак)
Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано
Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп
Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр
Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення
Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з
Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів
Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ
Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці
Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог
Предметний покажчик
Абсцес
Актиномікоз
Аллопластика
Аневризма
Анестезія
Артеріїт
Артрит
Артроз
Аутогемотерапія
Бакт
Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с.
2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б
Закриті механічні пошкодження
Забій
Гематома
Лімфоекстравазат
Відкриті механічні пошкодження (рани)
Симптоми ран
Класифікація ран
Механізми загоювання ран
Новости и инфо для студентов