рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

ТЕРМІЧНІ ОПІКИ

ТЕРМІЧНІ ОПІКИ - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Нагрівання Шкіри І Розвиток Опіків Відбувається По-Різному, Залежно Від Джере...

Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з нагрітим предметом або гарячою рідиною; 3) радіація – під час дії теплового випромінювання інфрачервоної частини спектра.

За миттєвої дії навіть дуже високих температур глибина ураження може бути невеликою. Водночас тривалий контакт з відносно низько-температурними агентами (гаряча вода, пара) нерідко призводить до загибелі не тільки шкіри, а й більш глибоких анатомічних структур. Інфрачервоні промені здатні проникати у тканини на глибину до 5 мм, прогріваючи їх до 50–60°С.

Денатурація білка настає при температурі 60–70°С, але клітини теплокровних тварин можуть гинути й за менш високої температури. Зміни, що відбуваються у клітинах при нагріванні, визначаються співвідношенням між рівнем підвищення температури і тривалістю гіпертермії. Так, епідермальні клітини шкіри гинуть при нагріванні до 44°С протягом не менше 6 год. Підвищення температури на 1°С скорочує цей термін удвічі, а при 51°C і вище швидкість незворотних змін ще більше зростає. Нагрівання до 70°С призводить практично до миттєвої загибелі клітин.

Зміни у тканинах залежать від рівня їх нагрівання. При температурі, що не перевищує 60°С, настає так званий вологий (колікваційний) некроз. За більш інтенсивного прогрівання високотемпературними агентами тканини висихають і розвивається сухий (коагуляційний)некроз. Оскільки інтенсивність прогрівання тканин опікової рани на різних її ділянках неоднакова, ці різновиди некрозу комбінуються у різних поєднаннях з наявністю перехідних форм.

Класифікація опіків.Залежно від глибини ураження опіки розподіляють на п’ять ступенів (рис. 26).

Опіки Ι ступеня проявляються почервонінням та набряком шкіри (стійка артеріальна гіперемія і запальна ексудація). Для опіків II ступеня характерна поява пухирів, наповнених прозорою жовтуватою рідиною. Під відшарованими пластами епідермісу залишається оголений базальний його шар. Опіки III ступеня (дермальні) – це ураження власне шкіри і не завжди на всю її глибину. Часто воно обмежується ростковим шаром епідермісу лише на верхівках сосочків. В інших випадках настає змертвіння епітелію та поверхні дерми при збереженні більш глибоких її шарів та придатків шкіри.За опіків IV ступеня гине товща шкіри і утворюється некротичний струп. Опіки з частковим чи повним ураженням підшкірного жирового шару слід відносити до IV ступеня. Опіки V ступеня супроводжуються змертвінням (обвуглюванням) не лише шкіри, а й усіх м'яких тканин і кісток.

Істинну глибину уражених тканин при опіках IV–V ступенів на ранніх стадіях, як правило, визначити неможливо. Іноді її можна встановити орієнтовно за просвічуваною сіткою тромбованих підшкірних судин; за зміною забарвлення тканин, яке характеризується сірим, мертво-блідим кольором чи темним з переходом у чорний при обвуглюванні. За клінічними ознаками опіки діляться на поверхневі (І, II і III ступінь) та глибокі (IV і V ступінь).

Патогенез. Місцеві зміни, що відбуваються при опіковій травмі, підпорядковані загальнобіологічним закономірностям перебігу ранового процесу і схематично можуть бути наведені у такій послідовності: 1) первинні анатомічні та функціональні зміни; 2) реактивно-запальні процеси; 3) регенерація.

За термічного подразнення розвивається асептичний запальний процес, який призводить до розширення та підвищення проникності капілярів шкіри, внаслідок чого її товщу просочує плазма, що сприяє утворенню набряку пошкодженої ділянки. При опіках І ступеня явища гіперемії, набряку та запалення шкіри швидко проходять і процес завершується злущуванням епітелію. При опіках ІІ ступеня розширення капілярів та порушення їх проникності супроводжується виходом рідини під епідерміс, внаслідок чого зв'язок між клітинами базального та вище розташованих шарів порушується і через кілька хвилин утворюються пухирі. Якщо цілісність відшарованого епідермісу зберігається, то пухирі поступово збільшуються протягом перших двох діб і можуть з'явитися в місцях, де їх не було під час первинного огляду.

Вміст опікових пухирів спочатку близький за складом до плазми крові, а під кінець першої-другої доби у ньому з'являються лейкоцити. Через кілька днів рідина пухирів густішає і стає гелеподібною. За сприятливих умов епідерміс регенерує протягом 1,5–2-х тижнів. У випадках інфікування процес набуває гнійного характеру з наступним розвитком грануляцій та формуванням поверхневого рубця. У жуйних тварин, свиней та коней пухирі утворюються не завжди, у них розвиваються значні набряки. У такому разі пошкоджений епідерміс висихає і відторгається в міру відновлення епітеліального покриву.

Глибокі опіки ІV–V ступенів супроводжуються некрозом тканин внаслідок коагуляції білків, а запальна реакція набуває гнійно-демаркаційного характеру. Некротизована тканина розплавляється, відторгається і утворюється гранулююча рана. При опіках інколи сосочковий шар шкіри та епідермісу частково зберігається, а тому після відторгнення некротизованих мас можлива острівкова і крайова епітелізація гранулюючої ранової поверхні. Такі рани, як правило, загоюються без формування грубих рубців.

При опіках IV ступеня процес відторгнення некротизованих тканин досить тривалий і супроводжується масивним розростанням грануляцій та формуванням грубих (стягуючих), гіпертрофованих (келоїдних) рубців, що інколи призводить до контрактури суглоба. Потужний шар рубцевої тканини гальмує епітелізацію опікової поверхні, внаслідок чого можуть залишатися незагоєні ділянки, близькі за своїм перебігом до виразок.

Складність перебігу термічних опіків залежить не лише від ступеня, але й від площі їх поширення. Орієнтовно вважають, що опіки голови у тварин складають приблизно 6% всієї поверхні тіла, дорсальна частина шиї, холки і спина до клубів – 17%; вентральна частина шиї, груди та живіт – 20%; грудні кінцівки – 15%; тазові кінцівки і клуб – 22%; зона статевих органів – 4% (Плахотін М.В.).

У зв’язку з цим опіки розподіляють на широкі та обмежені. До широкиих відносять опіки, які займають площу 10% (і більше) шкіри тіла тварини. Обмежені, крім місцевих змін, викликають і загальну реакцію організму, яка швидко проходить і характеризується підвищенням температури тіла, прискоренням ШОЕ, лейкоцитозом тощо.

Широкі опіки викликають тяжкі та тривалі порушення життєво важливих функцій організму – опікову хворобу, яку за клінічним перебігом ділять на чотири стадії: опіковий шок, гостру опікову токсемію, опікову септикотоксемію, період реконвалесценції.

Опікова хвороба у тварин виникає навіть при опіку І ступеня, якщо площа його складає 10% і більше поверхні тіла. Опіковий шок має певні відмінності від травматичного (Пекарський Д.Є., Шалімов А.А.,1976), Він розвивається під впливом надсильних больових подразників, що надходять з опікової поверхні у центральну нервову систему. В механізмі розвитку опікового шоку важлива роль відводиться зоні паранекрозу тканин під дією підвищеної температури, внаслідок чого виникає реактивно-запальний процес. У цій зоні відбувається подразнення нервових закінчень, вихід плазми із судин, всмоктування продуктів розпаду тканин, підвищення активності протеолітичних ферментів, що в цілому викликає виражені загальні зміни в організмі тварини з опіковою травмою.

Внаслідок втрати великої кількості плазми зменшується її циркулюючий об’єм, у зв’язку з чим розвиваються гемоконцентрація та гіпопротеїнемія, порушуються реологічні властивості крові. Кількість еритроцитів різко знижується через їх виключення з активного кровотоку, руйнування під дією високої температури в момент опіку та продуктів розпаду тканин. Руйнування еритроцитів є однією з причин гіперкаліємії, особливо за уражень скелетних м’язів. Гіперкаліємія призводить до порушення електролітного балансу: калій виходить із внутрішньоклітинної у зовнішньоклітинну рідину, а іони натрію – навпаки. Це підвищує осмотичний тиск у клітинах і призводить до втрати ними води.

Зниження об'єму циркулюючої крові, тканинної рідини, порушення електролітного балансу приводять в дію механізми їх нормалізації (гормон кори надниркових залоз – альдостерон та антидіуретичний гормон гіпофіза). Підвищена інкреція останніх стимулює реабсорбцію води і натрію, що є головною причиною олігурії чи анурії під час опікового шоку; крім того, це сприяє затримці в організмі продуктів азотистого обміну.

У цілому ці явища ще більше посилюють розлади гемодинаміки, що супроводжується погіршенням кровообігу в термінальному відділі судинного русла. Спазм периферичних судин, підвищення в’язкості крові, агрегація її формених елементів призводить до розладів мікроциркуляції. Наслідком цього є тяжка гіпоксія тканин як зони опіку, так і життєво важливих органів, особливо серця. Надто вразливими до опікового шоку є собаки, коні та свині.

Вже на ранніх стадіях опікової травми починається прояв токсичної фази опікової хвороби. Причиною її є не тільки накопичення в судинному руслі продуктів розпаду тканин, а й підвищення концентрації токсичних олігопептидів, що утворюються внаслідок активації протеолітичних систем при зменшенні активності їх інгібіторів. У той же час існують вагомі докази (Федоров М.І., 1979) утворення специфічного опікового токсину, який призводить до тяжких дистрофічних процесів у серцевому м’язі (некрози за типом мікроінфарктів) та інших внутрішніх органах; крім того, токсин пригнічує фагоцитоз та функціональний стан рецепторного апарату Т- і В-лімфоцитів (Лівшиц P.Й.,1980).

Септикотоксемія практично завжди виникає при широких і глибоких опіках. Для неї типовими є явища гнійно-резорбтивної пропасниці. Бактеріємія в цей період спостерігається у 70% тварин з опіками. Мікрофлора, що виділяється з крові, аналогічна тій, що знаходиться в опікових ранах. Особливо загрозливим є інфікування умовно-патогенними грамнегативними мікроорганізмами, у першу чергу синьогнійною паличкою, менше протеєм, кишковою паличкою, клебсієлами. Бактеріальні токсини посилюють рівень токсемії, викликаючи обмінно-дистрофічний синдром (ураження паренхіми печінки, нирок і т.д.) та низки ускладнень – пієліт, гепатит, камінці нирок та жовчного міхура, гнійний артрит.

Вже на ранніх стадіях термічні ушкодження призводять до порушень захисних механізмів організму (Дейтч Е.,1990), у першу чергу шкіри, що створює сприятливі умови для інфікування тканин.

Навіть за умови асептичного періоду запального процесу на місці опікової травми утворюються механізми порушення місцевого імунітету. Це перш за все нагромадження в опікових пухирях продуктів деградації компонентів системи комплементу, які пригнічують хемотаксис та міграцію нейтрофілів, а інтоксикація – активність основного опсонуючого фактора тканин – фібронектину, В таких умовах посилюється навантаження на детоксикаційні системи організму, але це призводить і до посилення в них явищ дистрофії (печінка, легені, ретикулоендотеліальна система). Як наслідок, розвивається імунодефіцитний стан, який характеризується зниженням концентрації імуноглобулінів класу G,M, фагоцитарної активності лейкоцитів та пригніченням реакцій антиген-антитіло; а це призводить до підвищення агресії мікроорганізмів.

Після загоювання опікових ран настає період реконвалесценції, який проявляється інерцією патологічного процесу, тобто збереженням тих чи інших порушень з боку внутрішніх органів і систем, елементів опорно-рухового апарату. У цей період можливий розвиток пневмонії, хвороб печінки та нирок, токсичні міокардити, кахексія. Отже, враховуючи фазність як місцевих, так і загальних змін в організмі під час опіків, лікування повинно бути обов’язково комплексним, патогенетичним.

Клінічні ознаки. На практиці різні ступені опіків часто поєднуються. Поверхневі опіки, особливо в перші години після травми, супроводжуються пекучим болем. При опіках І ступеня спочатку відбувається почервоніння та набряк шкіри. У подальшому спостерігається лущення епітелію, нерідко випадіння волосся, шкіра тимчасово стає безшерстою, рожевуватою.

Опіки II ступеня супроводжуються більш сильним пекучим болем, гіперемією, великими набряками та утворенням пухирів. Останні з’являються відразу або через кілька годин після ушкодження. Вони дуже напружені, досягають розмірів від горошини до голубиного яйця і більше; нерідко розриваються, а на їх місці утворюється опікова рана з мокнучою, червоною і дуже болючою поверхнею.

При опіках III ступеня залежно від виду опікового агента утворюється поверхневий сухий світло-коричневий чи білувато-сірий м'який струп. Оскільки явища некрозу і ексудації тут поєднані, місцями виникають товстостінні пухирі. На фоні тонкого струпа нерідко де-не-де видно невеликі рожевуваті осередки – сосочки власне шкіри, що частково зберегли життєздатність.

Гнійно-демаркаційне запалення при опіках III ступеня проходить на рівні сполучнотканинної основи шкіри. Опіки IV ступеня характеризуються сухим або вологим некрозом. Коагуляційний некроз звичайно виникає під дією полум’я, в результаті контакту з розпеченими предметами. Уражена шкіра стає щільною, сухою, бурого чи навіть буро-червоного кольору. Сухий струп тривалий час, до розвитку гнійного запалення, не змінює свого вигляду. Шкіра зморщується, утворює грубі складки. Навколо мертвої ділянки виникає інтенсивне реактивне запалення, що супроводжується набряком та сильним болем.

Вологий некроз розвивається при обшпарюванні. Мертва шкіра набрякла, тістоподібна і має колір від білого до темно-червоного чи жовтуватого. Набряк значно розповсюджується за межі глибокого опіку; з часом розвивається гнійно-демаркаційне запалення, спрямоване на розплавлення змертвілих тканин. Запальний процес легко виходить за межі опікової рани, нерідко охоплює стінки судин, спонукаючи до гнійного тромбофлебіту. Проте, в цілому, за вологого некрозу опікова рана очищається значно швидше, ніж за сухого.

Опіки V ступеня (обвуглювання) здебільшого виникають у ділянках, які не мають добре розвиненої підшкірної клітковини. Характерним клінічним симптомом є утворення щільного панцироподібного струпа темно-коричневого або чорного кольору. У перші дні після травми визначити межі некрозу м'язів дуже важко. Очищення рани і утворення грануляцій значно уповільнене.

Здебільшого при опіках II–V ступенів розвивається опікова хвороба. Стадія опікового шоку починається збудженням, тривожним станом тварини, появою м’язового тремору. Потім настає торпідна фаза, що триває від кількох годин до кількох діб і характеризується пригніченням, зниженням температури тіла та кров’яного тиску. Однією з провідних ознак опікового шоку є порушення функції нирок (олігурія чи анурія). Хворих тварин завжди мучить спрага. Наступний період токсемії клінічно виражається підвищенням температури тіла, відсутністю апетиту та блювотою, загальним пригніченням, іноді судорогами. Артеріальний тиск у межах норми, пульс та дихання часті, відмічається наростаюча анемія. Олігурія змінюється поліурією.

З розвитком септикотоксемії загальний стан тварини залишається тяжким, температура тіла висока, спостерігається ремісійна пропасниця. Опіковий шок та септикотоксемія нерідко призводять до загибелі.

Прогноз. Опіки І ступеня закінчуються видужуванням, II і ІІІ-го з площею опіків понад 50% можуть закінчуватися загибеллю тварини. Смерть можлива і при менших площах опіків шкіри, якщо додатково гарячим повітрям уражаються слизові оболонки дихальних шляхів. Менш чутлива до опіків велика рогата худоба. Погано переносять значні опіки свині, у них часто спостерігається глибокий торпідний шок.

Лікування опіків зводиться до боротьби з загальними та місцевими проявами опікової хвороби. Воно має включати: 1) усунення больових подразників та нормалізацію функції нервової системи, профілактику та лікування опікового шоку; 2) зменшення чи повну ліквідацію токсемії; 3) профілактику інфекції; 4) прискорення відторгнення мертвих тканин; 5) створення умов для регенерації та трансплантації шкіри; 6) забезпечення тварин вітамінізованими, легкоперетравними кормами і задовільним зоогігієнічним утриманням.

Протишокова терапія включає комплекс заходів, спрямованих на усунення больового синдрому та зняття стресу, відновлення ефективної ге-модинаміки, нормалізацію газообміну, усунення ацидозу, профілактику та лікування порушень функції нирок, корекцію водно-електролітного балансу, поповнення дефіциту білка, боротьбу з наростаючою інтоксикацією. Поряд з анальгетиками застосовують антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен), які посилюють їх вплив та проявляють десенсибілізувальну, седативну дію, збільшуючи одночасно ефективність вказаних раніше засобів. Слід широко застосовувати новокаїнові блокади з антибіотиками та препаратами кортикостероїдного ряду. Явища стресу ефективно усуваються внутрішньовенними введеннями натрію оксибутирату (50 мг/кг) та дроперидолу (0,5 мг/кг), які також здатні нормалізувати трофічні процеси у центральній нервовій системі. Нормалізації гемодинаміки та усунення гіповолемії, поліпшення серцевої діяльності досягають введенням плазмозамінників (глюкозо-солеві розчини, поліглюкін, реополіглюкін). Ефективними для боротьби з гіпоксією та токсемією є внутрішньовенні введення препаратів кальцію та розчинів глюкози з додаванням до них еуфіліну, серцевих засобів, преднізолону та вітаміну С.

Нормалізації функції нирок досягають внутрішньовенним введенням 15%-ного розчину маніту (1 г/кг), а для профілактики ниркової недостатності використовують лазикс (фуросемід), який викликає форсований натрійурез. За відсутності цих препаратів можна застосовувати внутрішньовенно 30%-ний розчин тіосульфату натрію (20–30 мл 2–3 рази на добу для великих тварин) або 30%-ний розчин сечовини (до 100 мл двічі на добу). Високий діуретичний ефект мають концентровані розчини глюкози. Електролітичний баланс найкраще відновлюють розчини Рінгер-Локка та лактасол. Результати лікування опікового шоку можна оцінити за відновленням забарвлення слизових оболонок, зігріванням поверхні тіла та стабільністю показника кровообігу (пульс, тиск), за нормальною функцією нирок.

Лікування тварин у період токсемії та септикотоксемії зводиться до боротьби з інтоксикацією організму, інфекцією, анемією, гіпопротеїнемією, а також до профілактики ускладнень з боку внутрішніх органів, корекції порушення обміну речовин. Тваринам у цей період призначають серцеві засоби, 5–10%-ні розчини глюкози, препарати крові, антибіотики, вітаміни групи В, С, А, а також у великих кількостях рідкі корми та воду.

Велику роль відіграє місцеве лікування опіків, яке зводиться до застосування: 1) дубильних розчинів, особливо при опіках І та II ступенів; 2) місцевої гіпотермії у комбінації з вазоконстрикторами і бактеріостатиками; 3) засобів, що прискорюють відторгнення некротизованих тканин та стимулюють регенеративні процеси.

Як засіб першої допомоги застосовують обливання ділянок опіків чистою водою температури 10–15ºС або 1%-ним розчином марганцевокислого калію, що дає можливість зняти біль, зменшити гіперемію та проникність судин, до певної міри попередити утворення пухирів. У подальшому опіки І, II та IIІ ступенів обробляють антисептиками з дубильним ефектом: спирт-ректифікат, насичені розчини перманганату калію, 5%-ний розчин таніну, 1%-ний розчин брильянтової зелені, метиленової синьки, азотнокислого срібла та його похідних – сульфадіазину, дермазину, фламазину. Опікові пухирі випорожнюють пункцією чи підрізають біля основи – тоді основа пухирів "лягає" на ростковий шар шкіри і утворює природну пов'язку.

Високоефективною є 15%-на прополісова мазь, виготовлена на рослинній олії (персикова, абрикосова, соняшникова, конопляна та ін.). При опіках III–V ступенів до неї додають антибактеріальні засоби для посилення бактеріостатичної дії. Мазь прополісу має анестезувальні, кератолітичні властивості. За рахунок ефірних масел, коричної кислоти, вітамінів та мінеральних речовин, бальзамів, які містить прополіс, посилюється ріст еластичних грануляцій, але особливо відмічається проліферація епітелію. У зв’язку з цим опікові рани при застосуванні мазі прополісу майже не дають грубих деформівних рубців.

Для місцевого лікування опіків запропоновано багато різних мазей та аерозольних препаратів. Проте у фазу очищення опікових ран особливо ефективні мазі на водорозчинній основі з поліетиленгліколю. Останній поглинає вологу, елімінує ексудат із рани, сприяє очищенню ії від некротичних тканин. Розчинені на такій основі лікарські препарати глибоко проникають у пошкоджені тканини. До таких мазей належать левосин, левомеколь (містять левоміцетин, сульфадиметоксин, тримекаїн та метилурацил), 5%-на діоксидинова і 1%-на йодопіронова мазі та ін. Мазь Вишневського раціонально застосовувати на стадії епітелізації ран, тому що через наявність жирової основи вона не має гідрофільних властивостей.

При формуванні рубцевої тканини слід застосовувати тканинну терапію, препарати гіалуронідази – лідаза, ронідаза, руманол тощо, а також пірогенал. Найбільш раціональним лікуванням широких опіків на стадії грануляції є аутотрансплантація шкіри.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії

Передмова У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування.. Вступ..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: ТЕРМІЧНІ ОПІКИ

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в

Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил

Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини. Догляд залежить перш з

ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
    У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о

КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове

ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
  Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі

Запалення
  Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла

Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр

Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці

Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації. При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го

Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку

Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо. Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з

Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин. Дія йо

Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен

Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (

Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ

Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични

ГЕМАТОМА
  Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро

ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
  Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин. Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл

СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин. Біль(dolor)виникає в момент

КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові. Операційні рани наносять з

МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання. Загоєння рани – це репаративний процес по

ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації). Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме: - вік тварини і його маса; - стан годівлі і утримання; - наявність вторинного інфікування ран; -

Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.

Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра

Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під

ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
  Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ

ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
  У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч

Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм

Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро

Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове

Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у

Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова

Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво

Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти

Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:

Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни

Хірургічна інфекція
    Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої

Механізми, що попереджують розвиток інфекції
  Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод

Дрімаюча інфекція
  Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв

Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони. Абсцес (Abscessus) Абсцес (нарив) – це обмежене гн

Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.

Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї. Не так давно вона діагносту

Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней

Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням

Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках

Сторонні тіла
  Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу. Залежно від локалізації їх под

Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність. Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр

ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси

ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,

ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром

Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви

Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.). Етіологія, патогенез і клінічні о

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н

ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli) Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.

ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
  Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis) Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до

Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро

Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак. Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з

Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с

Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана

Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т

ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни

ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
  МІОЗИТИ (МIОSІТІS) Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу 

АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин

Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis) Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка

ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно

Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон

Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи. Оскільки більшість периферичних нервів

ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів. Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають

Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi) Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си

Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням. Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами

Зміщення за межі черевної порожнини
  Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді

Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш

Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли

Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник

Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
  Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич

Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес

Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан

Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак) Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано

Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп

Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр

Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення

Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з

Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів

Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ

Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці

Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог

Предметний покажчик
  Абсцес Актиномікоз Аллопластика Аневризма Анестезія Артеріїт Артрит Артроз Аутогемотерапія Бакт

Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с. 2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б

Закриті механічні пошкодження
Забій Гематома Лімфоекстравазат Відкриті механічні пошкодження (рани) Симптоми ран Класифікація ран Механізми загоювання ран

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги