рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Клінічні форми гнійної інфекції

Клінічні форми гнійної інфекції - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії У Сільськогосподарських Тварин Місцева Гнійна Інфекція Найчастіше Проявляєтьс...

У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони.

Абсцес (Abscessus)

Абсцес (нарив) – це обмежене гнійне запалення пухкої клітковини, рідше інших тканин і органів, що характеризується утворенням порожнини, наповненої гноєм та відмежованої шаром грануляційної тканини. Порожнина формується внаслідок розпаду певної ділянки тканин і розсовування їх у міру накопичення гною. Мабуть тому у щільних тканинах гнійні порожнини, як правило, незначні, тоді як за розташування у підшкірній клітковині, вони можуть досягати великих розмірів.

Етіологія. Абсцеси розвиваються під час проникнення гнійної мікрофлори через шкіру, слизові оболонки, як ускладнення гнійничкових уражень шкіри (фурункул, карбункул, гнійний дерматит). Крім того, вони формуються при інфікуванні гематоми, у ранових порожнинах, щільно закритих швом, за недостатньої їх хірургічної обробки; у каналах випадкових колотих ран; у глибині вогнестрільних ран, де зовнішній отвір каналу закритий зміщеними тканинами. Часто вони утворюються метастатичним шляхом з наявного в організмі гнійного вогнища (мастит, метрит тощо).

Абсцеси розвиваються також після введення у тканини скипидару, 5–10%-ного розчину нітрату срібла, хлоралгідрату. Та слід пам’ятати, що абсцеси мікробного походження характеризуються надто інтенсивними ознаками запалення, що зумовлено подальшим розвитком мікробів. Гнійне ж запалення медикаментозного походження повільно і локально розвивається.

Патогенез. У формуванні абсцесів беруть участь різноманітні гноєтворні мікроби, особливо стафіло- і стрептококи; рідше зустрічається кишкова паличка, бактерії некрозу, а також збудники деяких специфічних інфекцій – мит, епізоотичний лімфангоїт, актиномікоз, актинобактеріоз, туберкульоз тощо.

Спочатку в місці проникнення мікробів розвивається запальний інфільтрат як захисна реакція організму. Він являє собою накопичення в місці інфекції великої кількості клітинних елементів, переважно сегментоядерних нейтрофілів. Набряк, як правило, стискує тканини і сприяє відповідним біохімічним змінам, які проявляються насамперед ацидозом. Це призводить до розширення судинних стінок, підвищення їх проникності, внаслідок чого лейкоцити виходять за межі судин та інфільтрують прилеглі тканини, інколи настільки інтенсивно, що кров’яні клітини міцно стискують клітини місцевої тканини.

Кисла реакція, розлад кровообігу супроводжуються порушенням обміну речовин, змертвінням клітин і утворенням продуктів їх розпаду. Токсини – продукти життєдіяльності організму – ще більше сприяють некрозу тканин, а протеолітичні ферменти, що виділяються з лейкоцитів – розплавленню змертвілих тканин. І чим більша кислотність у вогнищі, тим інтенсивніше проявляється ексудація, еміграція лейкоцитів і загибель клітин; чим більше продуктів розпаду тканинного білка, протеолітичних ферментів і токсинів, тим скоріше настає некроз та розплавлення тканин. У решті решт у центрі вогнища запалення утворюється порожнина, заповнена гноєм, обмежена по периферії демаркаційною зоною, або так званою піогенною оболонкою. Це різної товщини шар грануляційної тканини, стінки абсцесу, яка обмежує його порожнину від навколишніх здорових тканин. З утворенням такої оболонки закінчується формування абсцесу.

Залишений на природний перебіг, він самостійно проривається назовні внаслідок розростання грануляційної тканини та її рубцювання і підвищення внутріпорожнинного тиску, порушення кровообігу тощо. Прорив найчастіше відбувається переважно в ділянках порожнин, найбільше розтягнутих гноєм. Самостійно найчастіше прориваються абсцеси поверхневі. Але не виключена така можливість і в абсцесах, розташованих у глибині тканин; тоді розвиваються різні ускладнення залежно від місця локалізації патологічного процесу.

Абсцеси, викликані мікрофлорою зниженої вірулентності (переважно стафілококами), у тварин з високою резистентністю прориваються повільно. Іноді вони залишаються у тканинах у вигляді осумкованих порожнин на все життя; такі випадки спостерігаються здебільшого у великої рогатої худоби, свиней, кролів. Виявлені зміни характеризуються різноманітним розростанням грануляційної тканини навколо порожнини. Потовщуючись і ущільнюючись, піогенна оболонка стійко відмежовує вогнище нагноєння. Одночасно знижується вірулентність мікробів: вони посилено фагуються клітинами ексудату та елементами піогенної оболонки, знешкоджуються і втрачають здатність розмножуватися, з часом мікрофлора може стати авірулентною й руйнується як у гнійній сироватці, так і в фагуючих клітинах.

Характеристика гною. Процес нагноєння перш за все зв’язаний з фагоцитозом, наявністю в організмі мертвих тканин чи сторонніх тіл. Мікробний же фактор посилює чи послаблює, а інколи навіть пригнічує нагноєння (анаеробна інфекція). Тобто, нагноєння може починатися і підтримуватися мертвими тканинами, без мікробів. Кількість і якість гною залежить від місця пошкодження, маси та характеру пошкоджених тканин, видових особливостей і реактивності організму тварин, виду мікробів, а також ступеня давності процесу.

Гнійний ексудат складається з сироватки, що зазвичай являє собою фільтрат крові, і великої кількості лейкоцитів, переважно нейтрофільних, які здебільшого загинули у процесі фагоцитозу під дією токсичних речовин та мікробів.

Гнійна сироватка має велику кількість протеолітичних ферментів, білки і різноманітні продукти розпаду тканин (пептони, амінокислоти, жирні кислоти, кетонові тіла). Тільки у великої рогатої худоби і свиней міститься фібрин, який у вигляді сітки відкладається на стінках гнійної порожнини, що формується.

На початковій стадії запального процесу гній містить мікроби і велику кількість живих сегментоядерних нейтрофілів, що фагують мікроби. Під мікроскопом видно, що ці клітини знаходяться на різних стадіях діяльності і руйнування. Одні більше, інші менше завантажені мікробами. Як вказувалося раніше, формування абсцесу супроводжується розплавленням некротизованих тканин під впливом протеолітичних ферментів, що виділяються мікробами, лейкоцитами і відмерлими клітинами. У гнійному ексудаті знаходять також поодинокі лімфоцити і еритроцити. Але на початку запалення не зустрічаються ні лімфоцити, ні моноцити; тобто, у першу фазу гнійного запалення в ексудаті переважають сегментоядерні нейтрофіли.

За високої резистентності організму та низької вірулентності мікробів знижується інтенсивність запалення і кількість гною. Зокрема, зменшується кількість сегментоядерних нейтрофілів, наростають лімфоцити і клітини ретикуло-ендотеліальної системи (гістіоцити, полібласти, макрофаги).

Макроскопічно гній являє собою каламутну рідину сметаноподібної чи рідкої консинстенції, сіро-білого, жовтувато-сірого чи сіро-зеленого кольору, що залежить від давності процесу, специфічних властивостей збудника, структури пошкоджених тканин і виду тварини. Спочатку гній буває рідким (переважає ексудація), а коли настають відновні процеси, стає густішим. В абсцесах у кролів гній білого кольору, сметаноподібної консистенції. У великої рогатої худоби і свиней він часто містить фібрин.

Інколи гній має специфічний запах, який свідчить:

а) про розвиток каріозного процесу в кістках чи некротичного – в апоневрозах;

б) наявність гнильної інфекції;

в) сапрофітів: відомо, що вони живуть тільки на мертвих тканинах, їх присутність в ексудаті супроводжується неприємним гнильним запахом.

Стрептококовий гній, як правило, неприємного запаху, рідкий, сірувато-жовтий або бурий, із домішками невеликої кількості мертвих тканин і крові. Стафілококовий же у тварин усіх видів густий, біло-жовтий, сметаноподібної консистенції, зі специфічним солодкувато-кислим запахом. Кишкова паличка дає різкий сморідний гній коричневого кольору. Гній синьогнійної палички густий, блідо- чи сірозелений.

Класифікація абсцесів. Розрізняють абсцеси поверхневі і глибокі. Останні можуть бути паренхіматозними, інтерстиціальними, підокістними, внутрікістковими і т. д.

Найбільш поширені поверхневі. Вони легко діагностуються, дають менше ускладнень, часто самостійно прориваються назовні і не вимагають складних оперативних втручань. Але інколи такі абсцеси є наслідком глибоких гнійно-некротичних процесів (остеомієліт, артрит тощо). Щоб їх виключити, потрібне детальне обстеження і хворого, і місця локалізації підшкірного абсцесу.

Глибокі абсцеси найчастіше спостерігаються при глибоких колотих ранах, сепсисі з метастазами (метастатичні), деяких інфекційних хворобах (мит), а також після внутрішньом’язових ін’єкцій вакцин, тканинних препаратів, крові з порушенням правил асептики, глибокого залягання сторонніх тіл. Такі абсцеси часто інкапсулюються, внаслідок чого створюються вогнища дрімаючої інфекції. Під час ослаблення організму, механічних пошкоджень, оперативних втручань, що сприяють виходу інфекції за межі інкапсульованого вогнища, може виникнути її загострення, що сприяє різним ускладненням, аж до сепсису. Слід пам’ятати, що невеликі інкапсульовані абсцеси протягом багатьох років залишаються непоміченими і мало впливають на загальний стан та продуктивність тварин.

За характером запального процесу абсцеси діляться на гарячі й холодні. Перші характеризуються гострим запаленням і перебігом, швидким формуванням. Організації гарячого абсцесу сприяє утворення демаркаційної зони, часто значних розмірів. Його гній має густу, сметаноподібну консистенцію, а сам абсцес схильний до самовільного проривання. Цьому передує розм'якшення зовнішньої стінки абсцесу, потоншення шкіри з наступним її розривом і виходом вмісту назовні.

Холодні абсцеси виділяються хронічним перебігом, повільним дозріванням за слабо виражених або відсутніх основних ознак запалення. При цьому затримується формування демаркаційної зони, піогенна оболонка слабо виражена, місцями некротизована. Внаслідок цього гній може затікати анатомічними шляхами у нижче розташовані тканини і утворювати нові абсцеси (натічні), які ще тривалий час сполучаються з первинними. Відомі холодні абсцеси мікотичного походження (актиномікоз, актинобактерікоз), які відрізняються вираженою фіброзною капсулою. Про них буде сказано пізніше.

Клінічні ознаки. У ранній період у місці ураження спостерігаються всі ознаки гострого запалення (припухання, підвищення температури, болючість). Пізніше, на 4–6-й день, припухання тканин, що прилягають до гнійної порожнини, помітно зменшується; вона чітко контурується безпосередньо на рівні фокуса нагноєння (рис. 14). Такі зміни зумовлені утворенням піогенної оболонки. У цей період у тканинах при пальпації вдається виявити флуктуацію в межах порожнини, заповненої гноєм. Достовірний діагноз із з’ясуванням характеру ексудату встановлюють пункцією.

Залишене на природний перебіг, вогнище ураження проривається назовні внаслідок ферментативного розщеплення тканин у напрямі, де вони зазнають глибоких змін, зумовлених порушенням кровообігу.

Хронічні абсцеси, і особливо глибокі, прориваються повільно. Клінічні ознаки глибоких абсцесів слабо виражені. Температура тіла, пульс і дихання коливаються в межах норми, зникає початкове підвищення місцевої температури. Болючості немає або вона слабо виражена. У крові можна відмітити стійкий лейкоцитоз, але він ніколи не досягає великих меж.

Діагноз. При діагностиці абсцесів звертають увагу на наступні симптоми.

1. Місцеве підвищення температури – результат місцевої гіперемії, яка супроводжує утворення абсцесу. Вона буває добре виражена тільки за поверхневих гарячих абсцесів і не спостерігається при холодних.

2. Гіперемія шкіри як судинна реакція на подразнення, однак цей симптом не виражений у тварин з пігментованою шкірою і при холодних абсцесах.

3. Припухання буває значним за поверхневих абсцесів і мало вираженим – при глибоких.

4. Біль – найбільш постійний симптом гарячого абсцесу. Це результат змін реакції тканинного середовища і подразнення чутливих нервових стовбурів чи їх закінчень токсичними продуктами гною.

Інтенсивність болю залежить перш за все від іннервації пошкоджених тканин і швидкості утворення абсцесу. Швидке його формування у тканинах, багатих нервовими елементами, супроводжується надто сильними болями (підочеревинні, підокістні), тоді як за підшкірних і внутрім’язових абсцесів біль виражений слабо.

На розвиток болю впливає й анатомічна структура тканин. Чим вони пухкіші і більше здатні розтягуватися під впливом запального інфільтрату та гною, тим біль слабший і не постійний. Тому підфасціальний абсцес супроводжується більш вираженим болем, ніж підшкірний. Хронічні абсцеси, як правило, не болючі.

5. Флуктуація за наявності інших симптомів нагноєння відіграє вирішальне значення. Найбільш різко вона виражена при поверхневих абсцесах. Але її можна не виявити, якщо напруження гнійного ексудату в абсцесі надто велике або стінки його малорухливі. Чим глибше розташований абсцес і товща його стінка, тим важче відчути флуктуацію.

6. Запальний набряк шкіри і підшкірної клітковини для діагностики абсцесів має особливе значення в тих випадках, коли гостре запалення і флуктуація слабо виражені. Його наявність (незначне припухання, що залишає на місці тиснення пальцем ямку, яка швидко вирівнюється; захисна больова реакція при пальпації) служить достовірними ознаками глибокого абсцесу.

7. Діагностична пункція, особливо при глибоких абсцесах. Поверхневі абсцеси проколюють ін’єкційною голкою в центрі припухання у косому напрямку, а глибокі – голкою значно більшого діаметра у точці максимальної болючості.

Диференціальний діагноз.Абсцес слід диференціювати від гематоми, лімфоекстравазату, аневризми, грижі і новоутворення.

Гематома формується після травми протягом декількох хвилин чи годин, тоді як абсцес – упродовж кількох днів. Крім того, пунктат при гематомі являє собою кров, а при абсцесі – гній. За пульсуючих гематом відчувається їх пульсація, а при аускультації – шум.

Аневризма відрізняється від абсцесу розташуванням припухання по ходу судин, відсутністю ознак запалення при пальпації, зменшенням при натисканні і доброю пульсацією; під час пункції в порожнині знаходять свіжу кров. Від лімфоекстравазату холодний абсцес можна диференціювати також шляхом пункції.

Від гриж абсцеси відрізняються відсутністю грижового кільця чи грижових воріт і грижового вмісту. Крім того, при грижі припухання формується протягом кількох днів, і навіть тижнів, грижовий вміст може вправлятися в черевну порожнину, внаслідок чого припухання тимчасово зникає. При аускультації грижового мішка відчувається перистальтика кишечнику.

Новоутворення відрізняються від абсцесів повільним збільшенням припухання, відсутністю ознак запалення і флуктуації. Крім того, злоякісні новоутворення дають метастази в регіонарні лімфатичні вузли, які збільшуються без ознак запалення.

Лікування. Слід пам’ятати, що незалежно від розмірів, давності процесу і місця локалізації абсцес самостійно не розсмоктується. Цьому заважає піогенна оболонка із грануляційної тканини, стискування відвідних шляхів внаслідок високого тиску гнійного ексудату на стінки абсцесу. Тому видужування можливе тільки після самостійного чи оперативного його розтину та післяопераційного лікування. Бажано робити ранні оперативні втручання, не чекаючи самостійного проривання чи дозрівання абсцесу, особливо глибокого, тому що це веде до гнійного розплавлення тканин і розвитку флегмони.

Відомі наступні способи оперативного втручання при абсцесах у тварин: а) розтин: б) екстирпація; в) аспірація гною з подальшим промиванням порожнини бактерицидними розчинами.

Розтин абсцесів, як найбільш простий спосіб, проводять найчастіше, обов’язково після ретельної підготовки операційного поля. Він дозволяє видалити гнійний ексудат і регулювати процес загоювання. Поверхневі абсцеси розрізають після місцевого знеболювання хлоретилом, а глибокі – після інфільтраційної чи провідникової анестезії. Для цього роблять розріз відповідної довжини від центра, місця найбільшого розм.’якшення тканин, на периферію, щоб уникнути пошкодження скальпелем піогенної оболонки. Розріз має забезпечувати вільний вихід гнійного ексудату.

При розтині глибоких абсцесів краще розрізати тканини пошарово. Слід бути особливо обережним у місцях проходження великих судин і нервів, тому що це призводить не тільки до втрати крові, а й до різних ускладнень – тромбофлебіт, сепсис тощо. Після розтину глибоких абсцесів для забезпечення стоку у порожнини бажано вводити марлевий дренаж. Якщо розріз не забезпечує вільного виділення ексудату або існує ніша, заповнена гноєм, розріз слід розширити або зробити контрапертуру. У післяопераційний період порожнини абсцесів промивають антисептичними розчинами (3%-ний перекис водню, 0,1%-ний етакридину лактату та ін.), після чого висушують ватно-марлевими тампонами. Грануляційна тканина, звільнена від тиску гнійного ексудату, швидко заповнює порожнини абсцесів і рубцюється.

Екстирпація абсцесу можлива за наявності хронічного, добре інкапсульованого гнійника лише при поверхневому його розташуванні. Часто такі абсцеси мають сполучнотканинну капсулу неоднакової товщини, внаслідок чого можливі її пошкодження під час операції. Тому екстирпація завжди пов’язана з можливістю забруднення гноєм свіжої операційної рани. І все ж, ретельно проведена, вона дає можливість закрити рану швом та спрямувати її загоєння за первинним натягом.

Аспірація гною можлива при невеликих абсцесах у рухомих місцях (наприклад, суглоб), де розтин утруднює післяопераційне загоювання виразок. Можливе використання цього методу і за глибоких абсцесів. Після відсмоктування гнійного ексудату порожнину промивають одним з антисептичних розчинів – калію перманганату (1:1000), 3%-ного перекису водню, 0,1%-ного етакридину тощо. Але досвід показує, що промивання глибоких абсцесів водними антисептичними розчинами завдає більше шкоди, ніж користі, оскільки залишки рідини в порожнині пригнічують лейкоцитоз, мацерують грануляційну тканину і знижують її стійкість до мікробів. Введення у порожнину антибіотиків, і навіть високих їх доз, також мало ефективне, оскільки залишається вогнище дрімаючої інфекції. У такій порожнині підтримується хронічний запальний процес, який при зниженні реактивності організму загострюється і дає рецидиви.

Тому після відсмоктування гною у порожнину краще ввести антибіотики з новокаїном або 10%-ний розчин йодоформу ефірного, який повільно розщеплюючись, утворює незначну кількість йоду, що діє в порожнині тривалий час антимікробно і одночасно, як слабкий подразник, стимулює регенеративні процеси.

 

Флегмона (Phlegmona)

Флегмона – це гостре гнійне дифузне запалення сполучної тканини, викликане збудниками нагноєння чи змішаною інфекцією.

Етіологія. Флегмони виникають:

1) самостійно після колотих поранень, підшкірних чи внутрім’язових ін'єкцій розчинів з порушенням правил асептики; після підшкірного введення сильноподразливих розчинів (скипидар, хлоралгідрат, трипансинь і т. п.);

2) як ускладнення місцевих гнійних процесів – абсцес, остеомієліт, тендовагініт, лімфонодуліт та лімфангоїт, артрит, гнійна рана; це вторинні флегмони, що зустрічаються досить часто;

3) поширення інфекції гемато- чи лімфогенним шляхом – при миті, паратифі тощо;

4) внаслідок загострення дрімаючої інфекції в порожнині, рубцевій тканині, рані. Останні флегмони також класифікують як вторинні.

Патогенез. Флегмонозний процес указує на прогресуючу інфекцію; вона розвивається внаслідок зниження резистентності організму тварини і підвищення вірулентності збудників хвороби. Її розвиток починається з серозного просочування пухкої клітковини ексудатом, прозорим спочатку і каламутним пізніше через домішки лейкоцитів. У місцях найбільшого скупчення мікробів, токсинів і лейкоцитів з часом з’являються запальні гнійні інфільтрати, що перетворюються через 2–3 дні у гнійні порожнини. У подальшому інфільтрована гноєм пухка клітковина або піддається гнійному дифузному розплавленню, або утворюються абсцеси, причому піогенна оболонка останніх формується нерівномірно й легко руйнується вірулентним гноєм. І чим краще виражені захисні функції клітин та тканин тваринного організму, тим легше формуються флегмонозні абсцеси. Вони часто не з’єднуються між собою, а тому під час розрізу чи довільного розриву одного з них утворюється порожнина з нішами.

Температура тіла, що підвищилася на початку розвитку флегмони, залишається високою ще тривалий час. І тільки згодом на межі здорових та пошкоджених тканин формується демаркаційна зона спочатку за рахунок нейтрофілів, а пізніше – грануляційної тканини, внаслідок чого припиняється всмоктування мікробів та токсинів і нормалізується загальний стан тварини. Але стадія очищення при флегмонах триває доти, поки всі змертвілі тканини не будуть розплавлені ферментами. Їх кількість може поступово збільшуватися за рахунок продовження інфекційного процесу та відмирання тканин. За несприятливого перебігу флегмони мікроби з течією крові чи лімфи переносяться у різні органи, що призводить до розвитку гнійних тромбофлебітів, лімфангоїтів і навіть сепсису.

Класифікація флегмон.Флегмони поділяються за характером ексудату:

1. Серозна, як наслідок потрапляння у підшкірну клітковину слабовірулентних стафіло-стрептококів. Вона може перебігати самостійно або як початкова стадія гнійної флегмони і характеризується слабо вираженими явищами некрозу, серозним набряком тканин, який швидко і легко розсмоктується після відповідного лікування, не залишаючи у них суттєвих змін.

2. Серозно-некротична флегмона розвивається внаслідок попадання в тканини стафіло-стрептококів, кишкової палички, мікрококів та інших факультативних гнильних мікробів, оскільки останні пригнічують фагоцитарну реакцію, гній при цьому не утворюється, зате різко прогресують некротичні явища; пошкоджені м’язи стають коричнево-червоними з неприємним запахом, а ексудат – кров’янисто-серозним, і містить безліч мікробів. Припухання розлите, сильно напружене, спочатку гаряче, а пізніше – холодне; загальний стан тварини різко погіршується, підвищується температура, прискорюються пульс і дихання. Несвоєчасне лікування призводить до широких некрозів тканин і розвитку сепсису.

3) Гнійна флегмона зустрічається найчастіше. Викликана стафілококами, вона має здебільшого обмежений перебіг, а стрептококами – дифузний, характеризується нагноєнням, абсцедуванням і некрозами сполучної та інших тканин, що призводить до утворення кишень.

За місцем локалізації флегмони поділяються наступним чином.

1. Підшкірна флегмона, що має подібний до серозної чи гнійної перебіг зі всіма характерними клінічними ознаками.

2. Підфасціальна – має тяжчий перебіг, ніж підшкірна, і супроводжується більш широкими некрозами. Оскільки фасції мало розтягуються, припухання виражене слабо. Інфільтрат та гній поширюються між листками фасції чи між фасціями і тканинами. Високий тиск під фасцією сприяє розвитку некрозу і проявляється сильною больовою реакцією. Утворення грануляційного бар’єра затримується, тому резорбція продуктів тканинного розпаду погіршує загальний стан тварини. Несвоєчасне оперативне втручання сприяє розвитку некрозів, всмоктуванню у кров мікробів та токсинів і як наслідок сепсису.

Різновидністю підфасціальної флегмони є футлярна. Вона розвивається у відповідному футлярі (передпліччя, гомілка). При цьому процес локалізується глибоко, під декількома фасціями, тому припухання виражене слабо, а глибока пальпація супроводжується сильними болями. М’язи в футлярі повністю чи частково некротизуються, пошкоджуються судини і нерви, внаслідок чого часто виключається функція кінцівки.

3. Міжм’язова флегмона виникає при глибоких колотих чи вогнепальних пораненнях, відкритих переломах кісток, остеомієліті, гнійних артритах тощо. Тяжкий і довгий перебіг мають міжм’язові флегмони ділянки шиї, холки, стегна. Особливо небезпечна флегмона черевної стінки, що розвивається між м’язовими пластами, тому що флегмонозний процес поширюється по міжм’язовій клітковині впродовж м’язових волокон, нервових і судинних магістралей. Наприклад, флегмона в ділянці крупа часто поширюється до стегна і гомілки. Гнійний ексудат поступово опускається до місця прикріплення апоневрозів до кісток чи сухожилково-апоневротичних розтягнень. Міжм’язова флегмона супроводжується тяжкою інтоксикацією і широкими некрозами сполучної тканини, м’язів, апоневрозів та інших анатомічних структур. Тому вона, як правило, проявляється високою загальною температурою, прискореними пульсом і диханням. Але з часом, коли всі змертвілі тканини розплавляються, а гнійна порожнина відмежовується від прилеглих здорових тканин піогенною оболонкою, відновлюється і температура, і загальний стан тварини.

Клінічні ознаки добре виражені при підшкірній флегмоні і проявляються прогресуючим розлитим припуханням та ущільненням тканин (рис. 15), різкою больовою реакцією при пальпації, особливо в місцях, де намічається гнійне розплавлення. За подальшого розвитку процесу інфільтровані тканини розплавляються, формується гнійна порожнина, відмежована піогенною оболонкою, внаслідок чого зменшується набряк тканин і звужуються межі припухання. У ділянках абсцедування відчувається флуктуація.

Пропасниця за підшкірної флегмони з’являється раптово і зберігається постійно до розрізу чи самовільного розплавлення гнійних вогнищ та видалення ексудату. Гнійні порожнини при флегмоні мають кишені. Часто вони бувають перегороджені фасціальними листками або м’язовими шарами, які лізуються повільніше, ніж клітковина.

Найбільш характерною ознакою підфасціальної флегмони є щільний запальний інфільтрат м’яких тканин, поширення процесу відповідно до анатомічного розташування фасціальних футлярів, пропасниця, сильний біль, запалення регіонарних лімфовузлів і різке порушення функції пошкодженої ділянки. Флуктуація, навіть за наявності гнійного фокуса, слабо виражена через туго натягнуті фасції і апоневрози. Підфасціальні флегмони часто супроводжуються некрозами м’язів, внаслідок чого розвиваються різні ускладнення аж до сепсису.

Міжм’язова флегмона характеризується зміною об’єму і тургору пошкоджених м’язів та порушенням їх функції. М’язи потовщені й ущільнені, межі їх погано виражені. Пальпація м’язів болюча. Розвивається набряк підшкірної клітковини і напруження поверхневої фасції. Міжм’язова флегмона супроводжується високою пропасницею, тяжким загальним станом, а при її розрізі – надмірним виділенням рідкого сірого, часто кров’янистого гнійного ексудату.

Діагноз.Діагностика підшкірних флегмон проводиться за характерними клінічними ознаками. Підфасціальні і міжм’язові флегмони діагностувати важче. Першою ознакою міжм’язової флегмони є різке порушення функції м’яза, пропасниця, прискорені пульс і дихання, загальне пригнічення, болюче напруження м’язів у зоні ураження, згладжування їх контурів. Пізніше – колатеральний набряк над місцем максимальної болючості. Вдала пункція голкою великого розміру дозволяє відсмоктати гній і підтвердити діагноз.

Прогноз при флегмонах залежить від стадії і місця локалізації гнійного процесу. При підшкірних – найчастіше сприятливий, при підфасціальній та міжм’язовій – обережний; можливі різні ускладнення.

Лікування проводиться з урахуванням стадії та місця локалізації патологічного процесу. Воно спрямоване на пригнічення інфекції, охорону нервових центрів від переподразнення, нормалізацію запальної реакції, підвищення резистентності організму, зменшення некротичних і резорбтивних явищ, локалізацію процесу та формування демаркаційної зони, очищення порожнин від гною і попередження ускладнень.

При серозній флегмоні користуються зігрівальними спиртово-содовими чи спирт-димексидними компресами, новокаїновими блокадами, внутріартеріальним введенням антибіотиків з новокаїном, що сприяє розсмоктуванню ексудату і повному відновленню функції пошкоджених тканин.

Варто згадати детальніше про диметилсульфоксид (димексид) – достатньо новий хімічний антисептик і окислювач, що має бактерицидну, протизапальну, болезаспокійливу дію. До того ж, це неперевершений розчинник і транспортер лікарських препаратів, який легко проникає через тканинні бар’єри, не пошкоджуючи їх, що створює широкі можливості цілеспрямованого поєднання димексиду з іншими лікарськими засобами. Терапевтична ефективність його полягає у комплексному впливі як на перебіг запального процесу, так і на захисні механізми організму. Димексид з антибіотиками чи спиртом (1:1), спирто-содовий розчин застосовують у вигляді компресу при флегмоні на стадії серозної інфільтрації, що дає змогу вилікувати тварину без оперативного втручання.

Якщо таке лікування не дає бажаних наслідків, потрібно терміново провести розтин у місці найбільшого напруження тканин, навіть якщо не буде знайдено вогнища абсцедування. Його мета – зменшити внутрітканинний тиск, знешкодити вогнища некрозу та гнійного розплавлення тканин і створити умови для відтоку ексудату. По можливості розкривають порожнини, ніші, промивають їх 3%-ним розчином перекису водню, після чого вводять дренаж, оброблений гіпертонічними розчинами натрію хлориду чи сульфату. Після припинення виділення гною дренаж обробляють бальзамічною маззю Вишневського для стимуляції росту грануляційної тканини.

Лікарі-практики віддають перевагу засобам осмотерапії. Це гіпертонічні розчини натрію хлориду, цукру, карбаміду тощо, а також антимікробним мазям, виготовленим на жировій основі ( емульсія стрептоциду, бальзамічна мазь Вишневського та ін.)

Після очищення порожнин їх можна дренувати з препаратом санобіт (Киричко Б.П.). Його основою є бішофіт полтавський – рідина, одержана шляхом висолювання морських відкладень пермського періоду. Маючи в своєму складі різні солі, він проявляє сильну дегідратаційну дію. При цьому знижується внутрітканинний тиск та больова реакція, поліпшується живлення тканин, а мікроорганізми втрачають активність і гинуть. Враховуючи його сильні дегідратаційні властивості, після очищення порожнин потрібно стимулювати регенеративні процеси за допомогою мазі Вишневського.

Варто вказати і на недоліки мазей, виготовлених на жировій основі. Їх основа нейтральна, вони погано проникають углиб тканин, а при анаеробній інфекції – утруднюють доступ кисню повітря до осередків ураження.

Останнім часом за флегмонозних процесів хірургічне лікування доповнюють використанням сорбційних препаратів, виготовлених на основі кремнійорганічних сполук. Суть методу полягає в адсорбції мікробів і їх токсинів, токсичних метаболітів, прискоренні таким чином очищення вогнищ ураження та обмеженні зони запального набряку. Все це поліпшує кровообіг, формує захисні бар’єри і прискорює регенеративні процеси (Ільніцький М.Г.)

З цією метою після максимального видалення гнійного ексудату і мертвих тканин у порожнину депонують названі адсорбенти з інтервалом 48 год (при необхідності).

Доцільне також використання у післяопераційний період і фенол-скипидар-димексидного лініменту: фенол – 5, скипидар – 10, рицинова олія і димексид – по 50 грамів (Панько І.С., Петрик М.В.). Проникаючи вглиб тканин, він діє протимікробно, прискорює аутоліз і виведення некротизованих тканин, стимулює формування демаркаційної зони.

Крім місцевого лікування, у випадках пропасниці і погіршення загального стану, його доповнюють загальним протисептичним. При серозно-некротичній флегмоні, внаслідок прогресування некротичних процесів і пригнічення токсинами фагоцитарної реакції, швидко настає інтоксикація, а вказане раніше консервативне лікування шкідливе. Потрібне термінове оперативне втручання з максимальним видаленням змертвілих тканин і післяопераційним використанням активного дренажу, обробленого гіпертонічним розчином натрію хлориду чи сульфату зі скипидаром (5–10%). Знижуючи внутрітканинний тиск у зоні пошкодження, таке лікування сприяє відновленню аерації пошкоджених тканин, припиняє всмоктування токсинів і створює демаркаційну зону.

За глибокої флегмони (міжм’язової, підфасціальної) іноді важко визначити місце локалізації основного вогнища ураження і намітити раціональний доступ до нього. Тоді протягом кількох діб вимушеного вичікування локалізації процесу користуються протисептичними засобами, після чого значно полегшується топографо-анатомічне орієнтування у відповідній ділянці тіла і розріз фокуса нагноєння.

Відсутність явного поліпшення стану хворої тварини після правильного оперативного втручання з приводу флегмони свідчить про існування ускладнень. У таких випадках потрібне додаткове ретельне обстеження з метою виявлення і знешкодження метастатичних вогнищ.

Враховуючи розлад імунної системи при хірургічній інфекції, що супроводжується інтоксикацією, лікування необхідно доповнити імуностимулювальними препаратами: лівомізол підшкірно 1,5–2 мг/кг 2–3 дні підряд, продігіозим 0,7–1 мг/кг 2 рази з інтервалом 3 доби, вірутрицид 2–4 мг/кг з таким же інтервалом тощо.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії

Передмова У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування.. Вступ..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Клінічні форми гнійної інфекції

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в

Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил

Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини. Догляд залежить перш з

ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
    У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о

КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове

ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
  Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі

Запалення
  Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла

Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр

Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці

Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації. При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го

Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку

Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо. Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з

Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин. Дія йо

Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен

Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (

Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ

Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични

ГЕМАТОМА
  Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро

ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
  Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин. Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл

СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин. Біль(dolor)виникає в момент

КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові. Операційні рани наносять з

МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання. Загоєння рани – це репаративний процес по

ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації). Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме: - вік тварини і його маса; - стан годівлі і утримання; - наявність вторинного інфікування ран; -

Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.

Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра

Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під

ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
  Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ

ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
  У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч

Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм

Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро

Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове

Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у

Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова

Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво

Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти

Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:

Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни

Хірургічна інфекція
    Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої

Механізми, що попереджують розвиток інфекції
  Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод

Дрімаюча інфекція
  Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв

Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.

Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї. Не так давно вона діагносту

Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней

Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням

Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках

Сторонні тіла
  Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу. Залежно від локалізації їх под

Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність. Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр

ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н

ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси

ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,

ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром

Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви

Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.). Етіологія, патогенез і клінічні о

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н

ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli) Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.

ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
  Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis) Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до

Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро

Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак. Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з

Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с

Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана

Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т

ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни

ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
  МІОЗИТИ (МIОSІТІS) Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу 

АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин

Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis) Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка

ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно

Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон

Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи. Оскільки більшість периферичних нервів

ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів. Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають

Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi) Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си

Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням. Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами

Зміщення за межі черевної порожнини
  Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді

Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш

Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли

Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник

Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
  Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич

Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес

Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан

Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак) Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано

Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп

Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр

Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення

Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з

Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів

Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ

Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці

Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог

Предметний покажчик
  Абсцес Актиномікоз Аллопластика Аневризма Анестезія Артеріїт Артрит Артроз Аутогемотерапія Бакт

Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с. 2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б

Закриті механічні пошкодження
Забій Гематома Лімфоекстравазат Відкриті механічні пошкодження (рани) Симптоми ран Класифікація ран Механізми загоювання ран

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги