Гангрена - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Певним Видом Некрозу Є Гангрена В Патогенезі Якої Основним Фактором Є Судинна...
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність.
Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тривалі розлади магістрального кровообігу. Зникає пульсація артерій дистальніше місця ураження і розвивається характерна клініка гострої ішемії. Зовнішніми факторами переважно є механічні травми – роздавлювання, роздроблення тканин, ураження судин, здавлювання органів (наприклад, надмірно тиснучі різні пов’язки, лонгети) або заворот та защемлення кишок, при яких відбувається гостра або хронічна артеріальна та венозна непрохідність. Причинами гангрени також можуть бути тромбоз артерій та їх емболія.
Основні види змертвіння.Змертвіння може бути коагуляційним, або сухим (при опіках, сухій гангрені) та колікваційним або вологим (за опіків лугами, вологої гангрени).
Суха і волога гангрени, як одна з форм змертвіння, мають свої відмінності за клінічними і патолого-анатомічними ознаками. Суха гангрена характеризується швидким висиханням уражених тканин із зменшенням їх об’єму (муміфікація) та утворенням чіткої демаркаційної лінії, що розділяє змертвілі тканини від нормальних, життєздатних. При цьому відсутні прояви інфекції, а отже запальної реакції та явищ інтоксикації. Вологій гангрені властиві явища набряку і запалення та збільшення органа в об’ємі. У ділянці некрозу шкіра стає синюшною з темно-червоними плямами, з’являються пухирці з геморагічним наповненням. З дефектів шкіри спостерігають відтік мутного ексудату. Чітка межа уражених та інтактних тканин відсутня: набряк поширюється за межі некротичних тканин на значну відстань. Характерне приєднання гнійної та гнильної інфекції. При вологому некрозі розвивається тяжка інтоксикація (висока лихоманка, тахікардія, спрага, задишка, слабкість, зміни в аналізах крові запального і токсичного характеру), яка за прогресування процесу може призвести до порушення функції органів та загибелі тварини (табл. 2).
Етіологія. Причиною гангрени або вологого некрозу нерідко є анаеробна або гнильна інфекція, місцева ішемія, тривале надмірне здавлювання (пролежні). Сухий некроз, як правило, формується при порушенні кровопостачання невеликої ділянки тканин, що виникає не відразу, а поступово. Найчастіше він розвивається у тих місцях, де практично відсутня багата на воду клітковина. Явища некрозу можуть виникати при ушкодженні нервів (трофічні виразки), під впливом токсинів мікробів і грибів, дії хімічних речовин та фізичних чинників.
Таблиця 1. – Основні відмінності сухого та вологого некрозу
| Сухий некроз
| Вологий некроз
|
| Об’єм тканин зменшується (муміфікація)
| Збільшення об’єму (набряк) тканин
|
| Наявність чіткої демаркаційної лінії
| Відсутність демаркаційної лінії
|
| Відсутність інфекції
| Приєднання гнійної або гнильної інфекції
|
| Відсутність інтоксикації
| Виражена інтоксикація
|
Клінічні ознаки. Характерні ознаки змертвіння помітні через 4 – 6 год після ураження: шкірні покриви набувають мармурового кольору (блідість з синюшними плямами), настає зміна консистенції (ущільнення, розм’якшення та ін.); зникає периферичний пульс і настає охолодження тканин; можлива на початку болючість, яка потім змінюється повною втратою чутливості; часто виявляється ішемічна м’язова контрактура.
Діагнозставлять на підставі клінічних симптомів.
Лікуваннязмертвіння зумовлюється особливостями його причин. Загальними, при лікуванні сухої або вологої гангрени, є розсікання ураженої ділянки (некротомія) та її видалення (некроектомія). За чітко вираженої межі відторгнення муміфіковані тканини відокремлюють у фіксованих місцях, не порушуючи грануляцій у ділянках самовільного відторгнення.
При вологій гангрені операцію проводять до виразної появи демаркації, із застосуванням анестезії та зупинки кровотечі. Розрізи виконують у межах живих тканин, на деякій відстані від ділянки з помітними явищами розпаду. За сухого некрозу його поверхню частково закривають швами, а вологого – її залишають відкритою. Застосовують ті ж лікарські засоби, що й при лікуванні ран. При вологому некрозі доцільно використовувати засоби, що висушують тканини, у формі порошку: дерматол, вісмут, суміш тонкотертих порошків калію перманганату і борної кислоти, ксероформ, цинку оксидат та ін. За некротичних змін внутрішніх органів (сальник, ділянка кишки та ін.) показане невідкладне оперативне втручання – резекція ураженого відділу.
Виразка (ulcus)
Одна із форм некрозу покривних тканин – дефект шкіри, слизової оболонки та рогівки, а часто й ураження глибше розміщених тканин з довготривалим процесом репаративної регенерації.
Враховуючи те, що виразкам, як і ранам, характерні ураження покривних тканин, важливо констатувати їх відмінності, а саме: при виразках репаративний процес триває понад 60 діб без тенденції до загоєння; патологічні тканини мають сірувато-коричневий колір; на поверхні виразок виявляється банальна мікрофлора. За наявності ран репаративні процеси затухають упродовж 20–35 діб з почерговою зміною фаз ранового процесу; прилеглі покривні тканини зберігають природний вигляд і грануляційна тканина має яскраво-червоний колір; некротичні тканини та мікрофлора відсутні.
Етіологія. У розвитку виразок важливі різні патологічні процеси: розлади артеріального чи венозного кровообігу та іннервації, а також обміну речовин (діабет, авітамінози), інфекційні хвороби, пухлини. Незважаючи на різноманіття причин, загальними для виразок є порушення живлення (трофіки) тканин та їх розпад (некроз).
Патогенез. Виникненню виразки передує змертвіння ділянки шкіри або слизової оболонки і прилеглих тканин на різну глибину. В результаті демаркаційного процесу змертвіла ділянка відторгається, а на її місці залишається дефект, який заповнюється грануляціями. Перетворення дефекту на виразку відбувається при порушеннях нормальної життєздатності тканин, створюючи несприятливі умови для регенерації. Дегенеративні процеси, прогресуючи, можуть сповільнити загоєння дефекту, а в разі переважання їх над регенеративними відбувається збільшення дефекту.
Процес загоєння виразок залежить від дії причинного фактора і загального стану організму, від їх розміру, локалізації та інших факторів.
Класифікація виразок. За походженням виразки поділяють на первинні (ідіопатичні), зумовлені впливом зовнішніх причин (опік, відмороження, забій, тривалий тиск або тертя), і вторинні (симптоматичні), що розвиваються внаслідок основного інфекційного захворювання (сап, ящур, туберкульоз та ін.) або різних пухлин.
За співвідношенням регенеративних і дегенеративних процесів виразки поділяють на прості, атонічні та прогресуючі, а за клінічним перебігом, формою, розміром – круглі, овальні, неправильної форми, поверхневі, глибокі, синуозні (зпідритими краями), з гладенькими й змозоленими краями та ін. Крім того, виразки за причиною виникнення поділяють на опікові, пухлинні, декубітальні, трофічні, некробактеріозні та ін.
Клінічні ознаки. Кожному виду виразок властиві ті чи інші клінічні ознаки, які характеризують стан їх зовнішнього покриття, розмір, характер ексудату, зміни у прилеглих тканинах.
Периферійні ділянки виразок бувають рівними і нерівними, м’якими, твердими, або змозолілими. Вони можуть поступово переходити у дно виразки або бути підритими. Дно буває поглибленим, кратероподібним, рівним або опуклим. Виразки мають різну форму: круглу, овальну, неправильну, їх розмір коливається від дуже малих до великих. З них виділяється ексудат: серозний, гнійний, іхорозний. Прилеглі тканини можуть бути у стані набряку, запальної припухлості або склерозу.
Первинні виразки найчастіше виникають внаслідок ускладнення інфекцією пролежнів, опіків, ран та інших дефектів тканин. Вони мають різну форму та клінічні ознаки.
Вторинні здебільшого невеликі, утворюються на слизових оболонках внутрішніх органів, ендокарді. Вони мають характерний для цього інфекційного захворювання зовнішній вигляд.
Проста виразка характеризується повільним загоєнням, у ній регенеративніпроцеси переважають над дегенеративними. Краї виразки пологі, мають добре виражену епітеліальну кайму у вигляді рожевого рубчика. Дно виразки плоске, вкрите грануляціями рожево-червоного кольору з рівномірною зернистістю. Грануляції бувають вкриті тонким шаром гнійного ексудату. Припухлості тканин навколо виразки не відмічається або вона виражена слабко. Площа простої виразки поступово зменшується і після загоєння на її місці залишається рубець.
Прогресуюча виразка невпинно збільшується у розмірах внаслідок некробіотичного розпаду прилеглих тканин. Процеси дегенерації у ній домінують над регенеративними, грануляції руйнуються. Краї прогресуючих виразок нерівні, без епітеліальної кайми, мають вогнища розпаду тканин. Прилеглі до виразки тканини перебувають у стані набряку і запалення. Дно вкрите брудно-жовтим шаром детриту й ексудату.
Aтонічна виразка характеризується тим, що її розміри протягом тривалого часу (місяці, роки) не змінюються, вона не має тенденції до загоювання, процеси регенерації і дегенерації у ній урівноважені.
Внаслідок розвитку інфекції виникає запальна виразка. Для неї характерна наявність запального інфільтрату. Тканини навколо виразки припухлі, напружені й болючі, дно вкрите яскраво-червоними грануляціями при значному нагноєнні.
Гангренозна виразка виникає при вологій гангрені суміжних тканин і швидко збільшується. Поверхня її вкрита мазкою безструктурною масою тканин, що розпалися. Виділення виразки має смердючий запах, грануляцій немає. Гангренозна виразка виникає при некробактеріозі, анаеробній інфекції, відмороженнях, сепсисі.
Декубітальна виразка, або пролежень – це асептичний некроз шкіри і глибше розміщених тканин внаслідок порушення трофіки через тривале їх здавлювання.
Порушення мікроциркуляції у тканинах найчастіше констатується у ділянках кісткових виступів – лопатки, тазу. Пролежні розвиваються переважно у великої рогатої худоби у перед- і післяродовому періодах на тлі технологічних порушень утримання й годівлі.
Хвороба розвивається поволі і першими симптомами є порушення місцевого кровообігу – блідість шкіри, пізніше ціаноз і набряк тканин з відшаруванням епідермісу та утворенням дрібних і великих пухирів, наповнених червонувато-бурим умістом. Після їх спорожнення утворюються червонуваті або фіолетові виразки (екскоріації) з некротичним дном та гнійним виділенням зловонного запаху. Під дії етіологічного фактора локальний некроз розповсюджується як у глибину, так і в ширину, втягуючи у патологічний процес прилеглі тканини. Розвиток хвороби може проходити у вигляді сухої гангрени, а при потраплянні інфекції – вологої.
Набрякова виразка виникає від застою крові внаслідок здавлювання судин або ослаблення серцевої діяльності у тварин. Вона характеризується розвитком блідої та пухкої грануляційної тканини, яка легко руйнується при незначному натисканні пальцями. Епідеомізація внаслідок гідратації підлеглої основи незначна, виразка не має тенденції до загоювання. Суміжні тканини набряклі.
Фунгозна виразка має нерівномірні, бугристі, складної форми грануляції, які іноді називають “диким м’ясом”. Своїм зовнішнім виглядом вони нагадують цвітну капусту або гриб. Поверхня виразки вкрита слизово-гнійним ексудатом. Шкіра навколо неї набрякла і болюча, епітеліальної кайми немає.
Фунгонозна виразка у тварин спостерігається переважно на кінцівках. Цьому сприяють часті подразнення грануляційної тканини (забій, зміщення пов’язок, скорочення м’язів, наявність секвестрів, сторонніх тіл тощо), а також мікробне забруднення тканинних дефектів.
Змозоліла (кальозна) виразка характеризується утворенням на її поверхні товстого ущільненого шару фіброзної тканини з потовщенням периферійних ділянок. Дно виразки плоске або кратероподібне. Грануляції мають мало судин, блідо-рожеві, гладенькі, без зернистості, виділення незначні. Така виразка не загоюється, оскільки має добре виражене змозоліле потовщення по краях. Змозоліла виразка з’являється в ділянках шкіри, уражених склерозом. А якщо вона локалізується на згинальних поверхнях суглобів кінцівок, то може зумовити контрактуру.
Нейтрофічна виразка розвивається внаслідок порушень трофіки тканин при захворюваннях нервової системи. Регенеративні процеси в ній майже не відбуваються. Грануляції бліді, в’ялі, краї виразки потовщені, без епітеліальної кайми. Суміжні тканини не болючі, шкіра суха, потоншена. Нейротрофічна виразка іноді прогресує, поширюючись на поверхню і в глибину тканин.
Прогноз. Перебіг виразок хронічний і залежить від причини, локалізації, характеру змін тканин та тривалості процесу. При виразках, що є наслідком механічних, хімічних ушкоджень і розвитку інфекції, прогноз здебільшого сприятливий (особливо за простих виразок). Після загоювання можливі ускладнення: утворення тріщин (часто на суглобах), великі розрощення фіброзної тканини, що зменшують рухливістьорганів або можуть звузити стравохід, кишку чи уретру. Прогноз при симптоматичних виразках залежить від перебігу основного захворювання і може бути сумнівним та навіть несприятливим.
Лікування виразки спрямоване на усунення причини, що її викликала, і стимулювання в ній регенеративних процесів. За симптоматичних виразок головну увагу звертають на лікування основного захворювання.
При виразках застосовують загальне і місцеве лікування. Загальне спрямоване на підвищення захисних сил організму за допомогою повноцінної годівлі та відповідного утримання, а також застосування новокаїнових блокад, тканинної терапії, переливання сумісної крові, антибіотикотерапії, внутрішньовенного введення АЦС, розчину кальцію хлориду та ін.
Все темы данного раздела:
Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в
Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил
Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини.
Догляд залежить перш з
ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о
КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр
ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове
ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі
Запалення
Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла
Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр
Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці
Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації.
При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го
Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку
Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо.
Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з
Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин.
Дія йо
Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен
Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (
Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ
Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични
ГЕМАТОМА
Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро
ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин.
Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл
СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин.
Біль(dolor)виникає в момент
КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові.
Операційні рани наносять з
МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання.
Загоєння рани – це репаративний процес по
ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації).
Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить
ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме:
- вік тварини і його маса;
- стан годівлі і утримання;
- наявність вторинного інфікування ран;
-
Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.
Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра
Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під
ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ
ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про
МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч
Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм
Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро
Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове
Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у
Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова
Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво
Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти
Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:
Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни
Хірургічна інфекція
Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої
Механізми, що попереджують розвиток інфекції
Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод
Дрімаюча інфекція
Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв
Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони.
Абсцес (Abscessus)
Абсцес (нарив) – це обмежене гн
Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.
Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї.
Не так давно вона діагносту
Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней
Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням
Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках
Сторонні тіла
Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу.
Залежно від локалізації їх под
ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н
ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси
ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,
ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром
Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви
Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.).
Етіологія, патогенез і клінічні о
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н
ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli)
Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.
ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis)
Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до
Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро
Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак.
Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з
Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул
АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с
Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана
Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т
ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни
ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
МІОЗИТИ (МIОSІТІS)
Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу
АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин
Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis)
Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка
ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно
Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон
Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи.
Оскільки більшість периферичних нервів
ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів.
Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають
Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi)
Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си
Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням.
Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами
Зміщення за межі черевної порожнини
Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді
Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш
Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли
Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник
Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич
Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес
Доброякісні новоутворення
Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучноткан
Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак)
Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано
Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп
Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр
Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення
Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з
Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів
Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ
Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці
Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог
Предметний покажчик
Абсцес
Актиномікоз
Аллопластика
Аневризма
Анестезія
Артеріїт
Артрит
Артроз
Аутогемотерапія
Бакт
Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с.
2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б
Закриті механічні пошкодження
Забій
Гематома
Лімфоекстравазат
Відкриті механічні пошкодження (рани)
Симптоми ран
Класифікація ран
Механізми загоювання ран
Новости и инфо для студентов