рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Доброякісні новоутворення

Доброякісні новоутворення - раздел Науковедение, Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії Папілома– Доброякісна Епітеліальна Пухлина Шкіри І Слизо...

Папілома– доброякісна епітеліальна пухлина шкіри і слизових оболонок характерної, здебільшого сосочкоподібної форми; містить два тканинних компоненти – епітелій та сполучнотканинну строму. За характером будови епітелію розрізняють плоскоклітинну (вкриту плоским багатошаровим епітелієм) і перехідноклітинну (вкриту перехідним епітелієм) папіломи. Тверда папілома (бородавка) – локалізується на шкірі, м’яка (поліп) – на слизових оболонках.

Папіломи зустрічаються у всіх видів домашніх тварин. Найбільш часто їх спостерігають у молодняку великої рогатої худоби (до 2-х років) у вигляді численних бородавок різної величини і форми, розсіяних по всій поверхні шкіри, особливо в ділянці голови, шиї, молочної залози, рідше – кінцівок (рис. 59). Множинні папіломи у вигляді різноманітних скупчень (конгломератів) найчастіше уражають шию, вентральну частину черева і внутрішню поверхню стегон.

Колір папілом буває різноманітний – від блідо-сірого до брудно-коричневого – і залежить від стану кровозабезпечення та вмісту пігменту в базальному шарі епідермісу. Папіломи на слизових оболонках здебільшого мають забарвлення самої ж поверхні слизової, іноді набувають сірого відтінку або багряного кольору.

Папіломи розвиваються повільно у вигляді різних виростів – ворсинок, сосочків, грибоподібних плоских пухлин чи конгломератів, що нагадують за формою цвітну капусту. Поверхня їхня нерівна, дрібно- або великозерниста, інколи має багато щілин. Можуть мати тоненьку ніжку або, навпаки, широку основу. Повільний ріст пухлин відбувається вбік вільної поверхні шкіри чи слизової, а не вглиб тканини, що відрізняє їх від злоякісних. При локалізації на шкірі вони не викликають якого-небудь занепокоєння тварини. Папіломи (поліпи) на слизових оболонках можуть порушувати функцію органа, а через часті подразнення і м’яку консистенцію схильні до кровотеч та переходу у злоякісну форму.

У корів шкірні папіломи на дійках утруднюють доїння, а папіломи дійкового каналу роблять його неможливим. У коней папіломи реєструються, головним чином, у дистальній частині кінцівки (задньої поверхні путового і вінцевого суглобів) у вигляді хронічного верукозного (бородавчастого) дерматиту, у лошат – в ділянці губ, носа і вух. Це – вірусний папіломатоз (рис. 60). У Великобританії його називають трав’яними бородавками, оскільки частіше уражуються коні, що пасуться. Вірус уражає епідермальний шар, утворюючи на шкірі губ, ніздрів невеликі пухлини з ороговілих мас сірого чи рожевого кольору, які нагадують цвітну капусту. Більшість таких папілом зникають без лікувань протягом 3–4 міс. У собак і кішок вибране місце папілом – слизова оболонка ротової порожнини, де вони спричинюють стоматит, часті кровотечі, неприємний запах та утруднене приймання корму.

Значне ураження шкіри чи слизових оболонок великою кількістю папілом (численні папіломи) називають папіломатозом. За інтенсивного розвитку в основі папілом фіброзної сполучної тканини їх називають фібропапіломами, а значне ураження ними шкіри – фібропапіломатозом.

Вважають, що у тварин кожного виду папіломатоз і фібропапіломатоз викликаються відповідним типом вірусу. Однак, на думку деяких авторів, бородавки на дійках у корів можуть служити джерелом зараження доярок папіломатозом під час ручного доїння. Крім того, є дані про те, що вірус шкірного папіломатозу викликає й фібропапіломатоз слизових оболонок зовнішніх статевих органів і поліпоподібні розростання у сечовому міхурі.

Аденома– доброякісна пухлина органоїдного типу, що має залозисту будову. Зустрічається переважно у тварин старшого віку. Локалізується в залозистих органах (яєчниках, молочній залозі, нирках, печінці, легенях, передміхуровій залозі, гіпофізі, щитоподібній залозі та ін.). Має вигляд поліпу (polypus) на тонкій ніжці або широкій основі, чітко відмежована від прилеглих тканин капсулою. Може знаходитись на поверхні і в товщі органа.

Мікроскопічно аденома має виражену паренхіму та сполучнотканинну строму. Епітелій розташовується на власній оболонці, зберігає полярність, а нерідко і здатність продукувати характерний для цього органа секрет – білково-слизисті маси (слинні залози), колоїд (щитоподібна залоза), загуслий секрет, амілоїдні тільця, лейкоцити (передміхурова залоза). Залежно від форми, характеру розміщення залозистих структур в аденомі та співвідношення епітеліального і сполучнотканинного компонентів, розрізняють декілька видів аденом: альвеолярну, тубулярну, трабекулярну, папілярну, кістоаденоми.

Фіброма– зріла пухлина з волокнистої (щільної або пухкої) сполучної тканини; тканинний атипізм проявляється різним співвідношенням між кількістю клітин і волокнистих субстанцій та неоднаковою товщиною пучків із неправильним і нерегулярним їх розташуванням.

Фіброми трапляються у тварин усіх видів у вигляді поодиноких і рідше множинних утворень. Локалізуються здебільшого в основі шкіри, підшкірній клітковині, слизових оболонках, шлунково-кишковому тракті та інших місцях, де є сполучнотканинна основа, зокрема яєчнику, матці, молочній залозі, сім’яному канатику, лімфатичних вузлах. Вони округлої чи видовжено-овальної форми з рівною гладкою чи горбкуватою поверхнею, чітко обмежені, неболючі, мають щільну чи помірно м’яку консистенцію. Ростуть повільно і хоч інколи досягають великих розмірів, особливої шкоди тваринам не завдають. У більшості випадків фіброми обмежені сполучнотканинною капсулою з пухкою клітковиною і за оперативного лікування легко вилущуються (рис. 61). Розрізняють тверді (щільні) та м’які фіброми.

Тверда фіброма побудована з щільної волокнистої сполучної тканини, має щільну або щільнувату консистенцію, росте повільно у вигляді вузлів і не досягає великих розмірів. За будовою нагадує рубцеву тканину; на розрізі – білувато-перламутрового кольору. Різновидністю твердої є десмоїдна фіброма (десмоїд). Це дуже щільна пухлина, іноді відмежована від навколишніх тканин. Найчастіше вона розвивається на місці травми, рубця; схильна до інфільтративного росту, може піддаватися ослизненню, а після видалення – рецидувати.

Від фібром слід відрізняти фіброматоз, який характеризується дифузною проліферацією фібробластів і колагенових волокон по ходу фасцій, апоневрозів й інших сполучнотканинних утворень. До цієї групи відносять келоїд (гіпертрофічний рубець) – вогнищевий проліферат фібробластичного походження, що утворюється переважно на місці великих травм шкіри, опіків, рубців; зустрічається здебільшого на згинальній поверхні суглоба після поранення, тривалого використання подразливих речовин та ін. (рис. 62). Навіть незначне, але постійне подразнення рани може стати причиною келоїду, тому що воно сприяє розростанню фіброзної тканини, частина якої в подальшому гіалізується і покривається тонким шаром епідермісу. Клінічно келоїд – це обмежене, горбкувате, у формі кулі чи овала з гладкою поверхнею неболюче розростання тканини червоно-сірого кольору, що різко виділяється на поверхні шкіри.

Фібропапіломи – пухлини з розростанням в їх основі фіброзної тканини. Вони мають різну форму. Найчастіше зустрічаються у бугаїв на голівці статевого члена (біля сечостатевого відростка), а також у місці переходу парієтального листка препуція на статевий член (рис. 63). Такі пухлини при подразненні часто кровоточать, внаслідок чого в еякуляті з’являються домішки крові. Достатнє кровозабезпечення та постійне подразнення під час одержання сперми від дорослих тварин чи статевого збудження молодняку сприяють швидкому росту пухлини і збільшенню її розмірів, що може бути причиною парафімозу.

М’яка фіброма – зріла пухлина, побудована з пухкої сполучної тканини, добре кровозабезпечена, тому росте значно швидше твердої і може досягати значних розмірів; переважно кулястої вузлувато-горбистої, грибоподібної або поліморфної форми, еластична.

Фіброми слизових оболонок – поліпи – розміщуються на ніжці, що має червонуватий колір, і покриті гладкою блискучою оболонкою. Зустрічаються також слизисті поліпи, які містять, крім пухкої сполучної тканини, слизові залози, їх називають також аденомами.

У коней найбільш поширені поліпи носової порожнини, які розвиваються переважно з одного боку і спричинюють місцеві запальні процеси та утруднене дихання внаслідок звуження носових ходів.

Ліпома – зріла пухлина, паренхімою якої є жирова тканина, а стромою – волокниста сполучна. Від нормальної жирової тканини пухлина відрізняється лише неправильним розташуванням і величиною частинок, неправильним співвідношенням сполучної (строми) і жирової тканин, а також різною величиною жирових клітин. Зустрічається часто у собак (рис. 64), рідше – у коней і рогатої худоби. Локалізується в підшкірній клітковині ділянки плеча, шиї, стегна, молочної залози, рідше – кінцівок. Бувають і глибокі ліпоми – підслизові, підфасціальні, впродовж шлунково-кишкового тракту, у навколонирковій клітковині, легенях, за ходом нервових стовбурів, у кістках тощо, які не діагностуються клінічними методами.

Макроскопічно ліпоми характеризуються вузлуватою формою, можуть мати широку основу або, навпаки, тонку ніжку, а також добре виражену капсулу. Ліпоми бувають поодинокими і множинними; при досяганні великих розмірів на прилеглі тканини діють механічно.

Клінічно ліпома проявляється припуханням круглої або овальної форми, м’якої чи дещо щільної консистенції, негарячим, неболючим, рухомим, яке повільно збільшується і не викликає суттєвих змін в організмі. Але при частому травмуванні вона місцями розм’якшується з утворенням кіст, гнійників, які після розтину довго не загоюються.

Мікроскопічно ліпоми нагадують жирову тканину. Залежно від співвідношення паренхіми і строми вони бувають щільні та м’які. За переважання жирової або волокнистої сполучної тканини вживають такі поняття, як „ліпофіброма” і „фіброліпома”. При виявленні в пухлині значної кількості кровоносних судин її називають ангіоліпомою, гладкої м’язової тканини – міоліпомою, ослизненні – міксоліпомою.

Гібернома – дуже рідкісне новоутворення з жирової тканини, що нагадує бурий жир тварин, які впадають у зимову сплячку. Локалізується переважно в міжм’язових прошарках і клінічно не відрізняється від ліпоми: росте повільно, рухлива, консистенція м’яка. На розрізі гібернома має буруватий колір з чітким окресленням, часточкову будову.

Міксома – доброякісна пухлина, яка розвивається з ембріональних залишків мезенхіми. Вона побудована із видовжених та зірчастих клітин, які за своєю будовою близькі до ембріональних фібробластів. На думку деяких дослідників, міксоми є наслідком розвитку слизової дистрофії фібром, ліпом, хондром. Можуть бути поодинокими або множинними. Локалізуються переважно в підшкірній клітковині, міжм’язовій тканині, за ходом фасцій, апоневрозів і нервів, на слизових та серозних оболонках, у жуйних м’язах, губах, щоках, язиці тощо. Міксоми бувають різної форми – кулясті, овальні, сплюснуті, величиною – від розміру горошини до декількох десятків сантиметрів сірувато-білого кольору; мають драглисту консистенцію.

Міома – доброякісна пухлина із м’язової тканини. Найчастіше трапляється в матці, шкірі, шлунково-кишковому тракті, рідше – у скелетній мускулатурі, серці. Зустрічаються лейо- і рабдоміоми.

Лейоміома розвивається із гладкої м’язової тканини. Найбільш частими місцями локалізації їх є матка, піхва, стравохід, кишечник, сечові органи, у птахів – яйцепровід; трапляються і в інших органах, зокрема селезінці, легенях, печінці тощо. Лейоміоми бувають поодинокими та множинними. Пухлини досягають значних розмірів і маси. За формою – кулясті, овальні, у вигляді чітко відмежованих вузлів; щільної консистенції, сірувато-рожевого або білуватого кольору на розрізі. В окремих випадках трапляється поверхня розрізу пошарована або дещо часточкована. Іноді на розрізі трапляються фокуси крововиливів та некрозів.

Рабдоміома розвивається з поперечнопосмугованої м’язової тканини; у тварин трапляється дуже рідко, локалізується у скелетних м’язах, але зареєстровані випадки ураження легень у ягнят і телят. Описані аналогічні ураження серця. Макроскопічно пухлина має вигляд одинокого вузла, який розміщується у товщі скелетної мускулатури, підшкірній клітковині. Вузол рухомий, капсула напружена, на розрізі коричневого або світло-коричневого кольору. У серці найчастіше спостерігаються множинні вузли.

Ангіома – збірне поняття, яким визначаються новоутворення з кровоносних і лімфатичних судин. Вони виникають практично у всіх органах; мікроскопічною будовою значною мірою нагадують нормальні судини (кровоносні чи лімфатичні), іноді мають змішану будову – у пухлині трапляються фокуси з капілярно-венозною, артеріо-венозною або венозно-кавернозною структурою. Розрізняють гемангіоми, гемангіоперицитоми і лімфангіоми.

Гемангіома – збірне поняття пухлин, які побудовані як кровоносні судини. Вважають, що вони виникають на основі вроджених вад розвитку судин. Переважно бувають поодинокими, але трапляються і множинні. Найчастіше гемангіоми локалізуються в шкірі, підшкірній клітковині, на губах, яснах, слизовій носа, молочної залози, статевого члена. Може уражатися печінка й селезінка.

Гемангіоми бувають різноманітної будови: одні складаються з розширених капілярів, інші – з великих порожнин, наповнених кров’ю, треті – з розширених пульсуючих судин.

Лімфангіома – доброякісне новоутворення (пухлиноподібне розростання), побудоване за типом лімфатичних судин. Локалізується переважно у вигляді вузлів у підшкірній клітковині, рідше – на серозних покривах і в паренхіматозних органах. Лімфангіоми можуть бути інкапсульованими і багаточасточковими.

Остеома– доброякісна пухлина, побудована зі зрілої кісткової тканини. Тканинний атипізм її полягає у неправильності будови і випадковості розташування. Пухлина розвивається в усіх ділянках тіла, де є кісткова тканина, найчастіше на кістках голови і кінцівок. Клінічно проявляється твердим (консистенції кістки) припуханням – неболючим, нерухомим, обмеженим. Біль і порушення функції органа спостерігається тільки при стисканні нервів.

Розрізняють компактну, губчасту і мозкову форми остеом. Компактна (тверда) остеома переважно дрібна, кругловузлувата, дуже тверда, підвищується над поверхнею; кіркового шару, як правило, не руйнує. Вона не має кісткових балок і утворена суцільною кістковою масою волокнистої або пластинчатої будови з дуже вузькими судинними каналами. Губчаста остеома розвивається повільно і сягає значних розмірів. Побудована з безладно розташованих кісткових балок, простір між якими заповнений клітинно-волокнистою тканиною. Частина дослідників зараховують її до фіброзної дисплазії. Сюди можна віднести і гіперпластичні остеоми, які розвиваються на фоні тривалого подразнення і називаються екзостозами, ендостозами, гіперостозами, остеофітами.

Зустрічаються і гетеропластичні остеоми – у місцях, де в нормі не буває кісткової тканини: м’язи, молочна залоза, внутрішні органи. Інколи виникають змішані пухлини – остеофіброма, остеохондрома тощо.

Хондрома – доброякісна пухлина, яка характеризується утворенням зрілого, переважно гіалінового хряща. Пухлина здебільшого виникає з хондробластів або з тканини, яка не має хряща, шляхом множинної метаплазії сполучної тканини. Утворюється на ребрах, суглобах, іноді в м’язах, слинній залозі, нирках, легенях, яєчнику, молочній залозі у великої рогатої худоби, овець, коней, собак, кішок, птахів. Макроскопічно хондроми мають вигляд поодиноких і множинних вузлів різних за формою та величиною, щільної консистенції, непрозорі, помутнілі, молочно-білого або голубувато-сірого кольору. Пухлини іноді піддаються слизовій дистрофії (хондроміксома), вторинному остеогенезу, звапновуються. Залежно від будови тканини розрізняють гіалінову, сітчасту та волокнисту хондрому.

Одонтома – доброякісна пухлина, побудована з різних зубних тканин (зубна пухлина). Може локалізуватися на верхній і нижній щелепах, переважно в ділянці премолярів і молярів. Зустрічається у коней і великої рогатої худоби. Пухлину слід розглядати як результат гіперпластичного розростання зубної пульпи в період розвитку зуба. Вона побудована з емалі, дентину і цементу; являє собою дрібні, дуже щільні вузлуваті утворення, що надають зубові вигляду безформної кісткової маси. Розрізняють тверду і м’яку одонтоми. Тверда складається з твердих елементів зуба, пульпи та періодонта і вкрита грубоволокнистою капсулою. М’яка ж представлена епітеліальними розростаннями і ніжноволокнистою низькодиференційованою сполучною тканиною. У ній нерідко знаходять зачатки зубів.

Меланома (Melanoma; гр. melas, melanos – чорний) – доброякісна пухлина з клітин епідермісу, які продукують меланін. Вона має вигляд переважно поодиноких вузлів чорного кольору діаметром 0,5–3 см. Хворіють коні, велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коти, кури. Доброякісна меланома часто спостерігається у коней сірої масті шести років і старше. Вона росте повільно, впродовж кількох місяців і навіть років; не метастазує. Найбільш частою локалізацією меланом є перинеальна ділянка і ділянка привушної залози, повіки, нижня поверхня кореня хвоста (рис. 65). Локалізуються також у ротовій порожнині, іноді на слизовій оболонці навколо губ (у собак). Може трансформуватись у злоякісну пухлину.

Дерматоми, чи дермоїдні кісти, являють собою абсолютно замкнуті мішкоподібні пухлини. Вони складаються із сполучнотканинної капсули, що нагадує з внутрішньої сторони будову шкіри, і рідкого, напіврідкого чи кашкоподібного вмісту, в якому знаходять волосся, ороговілу луску епідермісу, зуби та інші утворення ектодерми. Виникають внаслідок ненормального розвитку плода, коли серед формувальих тканин залишаються невикористаними відшнуровані частинки зовнішнього зародкового листка – ектодерми. Вони, потрапляючи у різні тканини і органи, служать джерелом розвитку дерматом. Тому їх локалізація надзвичайно різноманітна, але найчастіше – ділянка голови.

Дерматоми ростуть дуже повільно і рідко досягають великих розмірів. Їх виявляють у тварин молодого віку. Ті, що розвиваються в підшкірній клітковині, рельєфно виділяються своїми чіткими межами, кулеподібною формою і гладкою поверхнею. Пухлина має значну рухливість, еластичну консистенцію і флуктує при пальпації. Шкіра, яка покриває пухлину, залишається без змін, зрощення відсутні (рис. 66). Регіональні лімфатичні вузли зберігають свою величину і рухливість.

Дерматоми можуть бути одно- і багатокамерними. Вміст їх може бути жирним на дотик, салоподібним, іноді маслянистим і вміщувати зроговілі без’ядерні епітеліальні клітини, кристали жирних кислот, жировий детрит, утворюючи так зване “дермоїдне сало”. Цей уміст під впливом травматичних дій, запальної реакції стає кров’янистим, клейким чи гноєподібним. Іноді з дермоїдного сала формуються дермоїдні кульки. Волосся в дерматомах росте у порожнину з епідермальної частини стінки кісти і відповідає виду тварини (шерсть, щетина, у птиці – пір’я). Зуби, які знаходять в дерматомах, виступають своїми коронками вільно в порожнину пухлини, а їх корені сидять нерухомо в рудиментарній альвеолі чи щільно зростаються із глибше розміщеними тканинами, вільний внутрішній край яких нагадує собою ясна. Зуби різного ступеня сформованості знаходять у молодих коней у дермоїдах біля основи вуха.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Зв’язок хірургії з іншими науками. Роль науковців України у розвитку ветеринарної хірургії

Передмова У другому виданні планується опрацювати тактику оперативного і консервативного лікування.. Вступ..

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Доброякісні новоутворення

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Вихід у світ другого українського видання підручника “Загальна ветеринарна хірургія” зумовлений низкою факторів. По-перше, останнім часом збільшилася кількість хірургічно хворих тварин, особливо в

Дослідження хірургічно хворої тварини.
Під час дослідження хворої тварини лікар ветеринарної медицини має дотримуватися правил професійної етики і деонтології. Відомо, що успіх у лікуванні хворого на 50% залежить від своєчасної і правил

Післяопераційний догляд за тваринами.
Його завдання: а) попередження ускладнень; б) своєчасне їх виявлення і лікування тварини; в) полегшення післяопераційного перебігу; г) прискорення видужання тварини. Догляд залежить перш з

ТРАВМИ І ТРАВМАТИЗМ ТВАРИН
    У перекладі з грецької мови травма означає пошкодження тканин тварин найрізноманітнішими травмуючими факторами екзо- і рідше ендогенного походження. Залежно від їх о

КЛАСИФІКАЦІЯ ТРАВМАТИЗМУ
У ветеринарії на сьогодні немає загальноприйнятої класифікації травматизму, яка змогла б урахувати всі травмуючі фактори і допомогла лікарю в організації профілактичних заходів. Основними видами тр

ПРОФІЛАКТИКА ТРАВМАТИЗМУ
Вона зводиться до усунення факторів, що йому сприяють. Тому профілактичні заходи опрацьовуються з урахуванням виду травматизму. Профілактика внутрігосподарського травматизму передбачає прове

ВПЛИВ ТРАВМИ НА ОРГАНІЗМ
  Ступінь ушкоджень залежить від властивостей і механізму впливу пошкоджувального фактора, анатомо-фізіологічних особливостей ушкоджених тканин та органів, видових особливостей органі

Запалення
  Розвиток запального процесу в тканинах є основною формою реакції живого організму на травму. Церозвинута у ході еволюції реакція живих тканинна місцеве пошкодження, яка включає скла

Медіатори запалення
Медіаторами запалення називають біологічно активні речовини, які здебільшого містяться в зоні ураження та впливають на його пато- і морфогенез. Певною мірою вони являють собою агенти ауто- і паракр

Ключові ланцюги запалення
У більшості випадків запалення характеризується такими клінічними ознаками: гіперемія (гubог), припухлість (tumог), гіпертермія (соlог), біль (dolor) та порушення функці

Клінічні форми запалення
Клініко-морфологічні форми запалення зумовлені переважанням у його динаміці ексудації чи проліферації. При систематиці форм запалення враховують: 1) характеристику за терміном перебігу (го

Видові особливості запалення
Урахування клініко-морфологічних проявів видових особливостей запальної реакції у тварин має суттєве практичне значення, оскільки виникає потреба у різних патогенетичних підходах до здійснення ліку

Фізичні методи
Гідротерапія – це використання з лікувальною метою води різної температури, льоду, снігу, жару тощо. Місцеве охолодження звужує судини і зменшує кровотік, внаслідок чого з

Фізіотерапевтичні процедури
УВЧ-терапія. Метод грунтується на використанні змінного електромагнітного поля ультрависокої частоти, яке підводиться до тканин за допомогою конденсаторних пластин. Дія йо

Гальванізація і електрофорез
Організм тварини – це складна електролітична система, в якій постійно відбуваються процеси дисоціації і рекомбінації молекулярних структур, що й зумовлює значну електропровідність тканин. Переміщен

Світлолікування
Частина світла, що падає на тіло тварини, поглинається тканинами і перетворюється в теплову та хімічну енергію, причому промені з більшою довжиною хвилі (інфрачервоні) проникають у глибину тканин (

Медикаментозне лікування
Новокаїнотерапія вважається найбільш фізіологічним методом лікування, оскільки дає змогу максимально використати фізіологічні здатності організму тварин у боротьбі з хворобою. Введ

Імуностимулювальна терапія
Імунотропні лікарські речовини, здатні нормалізувати гуморальну або клітинну імунну систему, включають засоби різної хімічної будови. Їх застосовують при гіпер- чи гіпоергічних запаленнях, септични

ГЕМАТОМА
  Гематома – це крововилив переважно у пухку клітковину з утворенням у ній наповненої кров’ю порожнини, що утворюється при порушенні цілості артерій або вен значного калібру, коли кро

ЛІМФОЕКСТРАВАЗАТ
  Лімфоекстравазат – це накопичення лімфи у новоутвореній порожнині внаслідок травмування лімфатичних судин. Етіологія. Він виникає внаслідок дії сили на діл

СИМПТОМИ РАН
Кожна рана має три основних симптоми: біль, зяяння і кровотеча. Звичайно, часто спостерігається і порушення функції пошкоджених тканин. Біль(dolor)виникає в момент

КЛАСИФІКАЦІЯ РАН
На сьогодні є декілька класифікацій ран залежно від певних ознак. За походженням всі вони поділяються на операційні та випадкові. Операційні рани наносять з

МЕХАНІЗМИ ЗАГОЮВАННЯ РАН
Рановий процес – це сукупність послідовних змін, що відбуваються в рані і всьому організмі у процесі загоювання. Загоєння рани – це репаративний процес по

ФАЗИ ЗАГОЄННЯ РАН
У динаміці ранового процесу розрізняють дві фази: гідратації (самоочищення) і дегідратаціі (регенерації). Фаза гідратації при первинному і вторинному загоюванні ран проходить

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЗАГОЄННЯ РАН
На процес загоєння ран у тварин впливає багато факторів, а саме: - вік тварини і його маса; - стан годівлі і утримання; - наявність вторинного інфікування ран; -

Загоювання первинним натягом
При нормальному загоєнні ран регенерація починається уже через кілька годин після поранення та зупинки кровотечі і закінчується через 6–8 днів закриттям дефекту без утворення макроскопічного рубця.

Загоєння вторинним натягом
Загоєння відбуваєтьсяя після вираженого запального процесу наслідком якого є очищення рани від некротизованих тканин і супроводжується розвитком грануляційної тканини, яка поступово виповнює всю ра

Загоювання ран під струпом
Під струпом загоюються поверхневі або колоті рани, особливо у птиці, гризунів, великої рогатої худоби і свиней. Якщо рана не інфікована, не забруднена, містить мало мертвих тканин, то загоєння під

ВИДОВІ ОСОБЛИВОСТІ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
  Особливо яскраво вони виражені у першій фазі – самоочищення від мертвих тканин і забруднень. Цей процес зумовлений характером запалення у тварин різних видів і має наступних три різ

ЗАГОЄННЯ РАН У ТВАРИН, ХВОРИХ НА ПРОМЕНЕВУ ХВОРОБУ ТА ПРИ ЇХ ЗАБРУДНЕННІ РАДІОНУКЛІДАМИ
  У початковому періоді променевої хвороби перебіг ранового процесу майже не відрізняється від звичайного. За легкого і середнього ступенів відбувається гальмування регенеративних про

МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ПЕРЕБІГУ РАНОВОГО ПРОЦЕСУ
Клінічні методи.Під час поранення проводять як загальне, так і місцеве дослідження тварини. Перше дозволяє своєчасно виявити так звану ранову хворобу, ранові ускладнення. Тому споч

Зупинка кровотечі
Кровотеча є обов’язковою ознакою будь-якої рани, тому хірург повинен в найкоротший термін зупинити, або призупинити кровотечу і тим самим усунути загрозу життю тварини, а також відновити в організм

Боротьба з втратою крові
Доведено, що в організмі здорової тварини незначні втрати крові відновлюються без особливої шкоди для нього за кілька днів, значні − протягом 3–4 тижнів. Тому заходи боротьби з наслідками кро

Рановий спокій
Загоювання рани не може бути успішним, якщо в ній зберігається чи ще більше наростає болісність. Усунути або хоч послабити її вдається забезпеченням спокою пораненій тварині. Рух викликає додаткове

Механічна антисептика ран
Доведено, що ніякі препарати не здатні простерилізувати рану до тих пір, поки в ній містяться мертві тканини, гнійний ексудат, сторонні тіла. Тому лікування рани у стадії самоочищення полягає не у

Хірургічна обробка ран
Залежно від строків оперативного втручання, хірургічна обробка ран буває: а) первинна, яка може бути ранньою (у перші 6–12 год після поранення), відстроченою (24–36 год) і пізньою (обробка інфікова

Фізична антисептика ран
Це один із важливих способів лікування гнійних ран і ранових ускладнень. У його основі лежить уявлення про те, що фізичні умови навколишнього середовища (вологість повітря, відсмоктувальні властиво

Хімічна антисептика ран
Крім фізичної, користуються й хімічною антисептикою. Суть її зводиться до використання антисептичних і бактеріостатичних засобів. Звичайно, знищити всю мікрофлору в рані засобами хімічної антисепти

Лікування гнійних ран
Лікування гнійних ран буває місцеве і загальне. Крім того, характер лікування визначається фазою ранового процесу. При місцевому лікуванні у першу фазу ранового процесу хірургу необхідно:

Лікування ран у хворих на променеву хворобу
Із методів загального впливу слід відзначити повноцінну годівлю тварин, особливо вітамінну, а також посилення імунобіологічного захисту організму за рахунок переливання крові, використання тканинни

Хірургічна інфекція
    Це інфекційний процес, що виникає в організмі тварини на місці проникнення мікробів або вірусів і проявляється як загальна чи місцева хвороба, під час лікування якої

Механізми, що попереджують розвиток інфекції
  Для боротьби з інфекцією, що загрожує тваринам зі всіх сторін, їх організм має низки захисних пристосувань фізичного, біохімічного та біологічного характеру. Перш за все це непошкод

Дрімаюча інфекція
  Патогенні мікроби тривалий час можуть залишатися у місці свого початкового проникнення (регіонарних лімфовузлах, м’язовій тканині) у прихованому, дрімаючому стані після видужання тв

Клінічні форми гнійної інфекції
У сільськогосподарських тварин місцева гнійна інфекція найчастіше проявляється у вигляді абсцесу і флегмони. Абсцес (Abscessus) Абсцес (нарив) – це обмежене гн

Анаеробна і гнильна інфекція
Анаеробна хірургічна інфекція виникає здебільшого як ранова. Часто вона розвивається при осколочних, а також випадкових розміжчених і рваних ранах. Може виникнути і при незначних пораненнях шкіри.

Актинобактеріоз
Актинобактеріоз (Аctinobacteriosis) – хронічна інфекційна хвороба, що характеризується утворенням гнійних гранульом в ділянці голови і шиї. Не так давно вона діагносту

Ботріомікоз
Ботріомікоз (botriomycosis) – це хронічна інфекційна хвороба, яка супроводжується розвитком інфекційної гранульоми або так званої ботріомікоми. Вона зустрічається часто у коней

Правець
Правець (tetanus) – це гостра інфекційна хвороба, викликана широко розповсюдженим у природі мікробом СІ. tetani, яка характеризується підвищеним рефлекторним збудженням

Некробактеріоз
Некробактеріоз (necrobacteriosis) – це інфекційна хвороба, що проявляється прогресуючими гангренозно-некротичними процесами у шкірі, підшкірній клітковині, сухожилках, зв’язках

Сторонні тіла
  Сторонні тіла – це предмети неорганічного та органічного походження, що проникають у тканини або утворюються в органах протягом певного часу. Залежно від локалізації їх под

Гангрена
Певним видом некрозу є гангрена в патогенезі якої основним фактором є судинна непрохідність. Причинами гангрени можуть бути як зовнішні, так і внутрішні фактори, які викликають стійкі й тр

ТЕРМІЧНІ ОПІКИ
Нагрівання шкіри і розвиток опіків відбувається по-різному, залежно від джерела тепла. Можливі три способи перенесенння тепла :1) конвекція – під час дії гарячої пари чи газу; 2) прямий контакт з н

ХІМІЧНІ ОПІКИ
Хімічні опіки виникають внаслідок дії на шкіру чи слизові оболонки концентрованих кислот, розчинних солей важких металів, лугів, фосфору, а також речовин шкіронаривної та резорбтивної загальнотокси

ЕЛЕКТРООПІКИ
Це ушкодження електричним струмом або блискавкою. Ушкодження тканин при електротравмі залежить від напруги струму і ступеня опору (чим він вищий, тим більше ушкодження). Найбільший опір має шкіра,

ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ
Іонізуюча радіація при зовнішній дії залежно від виду опромінення викликає розвиток променевої хвороби чи ураження шкіри – променеві опіки. Виникнення останніх визначається проникною здатністю пром

Розвиток опорно-рухової системи і функції кісткової тканини
Формування опорно-рухової системи – складний, тривалий і багатостадійний процес. Розпочинається він в ембріональному періоді і закінчується у тварин різних видів із завершенням фізіологічного розви

Дистрофічний остеотендиніт
Хвороба зумовлена первинним ураженням окістя і супроводжується вторинним втягуванням у процес сухожилка, зміною постави кінцівок (Борисевич В.Б.). Етіологія, патогенез і клінічні о

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Під словом «суглоб» розуміють не тільки пасивне зчленування кісток між собою, а й складну систему, що об’єднує в собі кістки, судини, нерви, зв’язки, м’язи, сухожилки, слизові сумки, апоневрози і н

ЗАКРИТІ МЕХАНІЧНІ ПОШКОДЖЕННЯ
Забій суглоба (Contusio articuli) Забій суглоба виникає внаслідок прямої (безпосередньо) чи непрямої механічної травми, головним чином, м’яких його тканин.

ХРОНІЧНІ БЕЗЕКСУДАТИВНІ ПРОЦЕСИ В СУГЛОБІ
  Пері- і параартикулярний фіброзит (Fibrositis peri-paraarticularis) Періартикулярний фіброзит – це хронічне запалення з проліферацією у прилеглій до

Контрактури суглобів
Контрактури характеризуються стійкими змінами положення суглоба і різким обмеженням його рухливості. Вони виникають при ураженні тканин, які прямо чи побічно впливають на функцію суглоба. Тому й ро

Деформівний артрит
Це хронічне продуктивне запалення хряща або кісток суглоба; зустрічається переважно у робочих коней, волів, собак. Етіологія. Запалення, яке супроводжується осифікацією, з

Дисплазія суглобів
Дисплазія суглобів – це вади розвитку, що зумовлюють функціональну недостатність. Хворіють переважно собаки. Різні клінічні форми дисплазій зустрічаються у плечовому, ліктьовому, зап’ястковому, кул

АНАТОМО-ФІЗІОЛОГІЧНІ ДАНІ
Сухожилки сформовані з колагенової тканини, що містить багатожильні фібрили, склеєні в первинні пучки. Останні, з’єднуючись сполучною тканиною, формують вторинні, потім третинні, а інколи й більш с

Розтяг (distorsio) і розрив(ruptura) сухожилка
Розтяг – це закрите механічне пошкодження, що супроводжується розривом фібрил, окремих сухожилкових пучків зі збереженням їх анатомічної цілісності. Розривом же називають повне порушення ана

Гострий асептичний тендиніт
Запалення розвиваються внаслідок посиленого навантаження на кінцівки при забоях, пораненнях. Тому й зустрічаються здебільшого у коней і биків-плідників на племінних об’єднаннях. Сприяють розвитку т

ФУНКЦІЇ, БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ ШКІРИ
Складна анатомічна будова шкіри означає, що тканини, які входять до її складу присутні у всіх найважливіших органах тварин. Тому можна вважати і розглядати шкіру як орган, що виконує в організмі ни

ХВОРОБИ М’ЯЗІВ
  МІОЗИТИ (МIОSІТІS) Зустрічаються у тварин досить часто. За перебігом вони бувають гострими і хронічними. За характером запального процесу 

АТРОФІЯ М’ЯЗІВ
Атрофія − зменшення в об’ємі м’язів внаслідок пошкодження різних органів і тканин організму: суглобів, периферичних нервів та спинного мозку (паралічі), травм, інтоксикацій, злоякісних пухлин

Хвороби кровоносних судин
Артеріїт (Arteriitis) Артеріїт як самостійний запальний процес у стінці артерії не дуже поширений. Він виникає внаслідок переходу запального процесу з прилеглих тка

ХВОРОБИ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ
Лімфатичні судини виконують важливу для тканин дренажну евакуа-торно-транспортну функцію, її порушення супроводжується глибокими розладами метаболізму паренхіматозних органів та їх сполучнотканинно

Механічні пошкодження периферичних нервів
У ветеринарній хірургії розглядаються в основному хвороби нервів, що проявляються дисфункцією периферичного відділу соматичної нервової системи та трофічними порушеннями в органах і тканинах на фон

Парез і параліч нервів
Це повне (параліч) або часткове (парез) випадання рухової функції органа, зумовлене ураженням центральних або периферичних відділів нервової системи. Оскільки більшість периферичних нервів

ТРАВМИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ
Струси та забої головного мозку часто зустрічаютьсяпри падінні тварин на голову чи спину в результаті нанесення сильних ударів. Клінічні ознаки.Тварини падають і втрачають

Зміщеня у межах черевної порожнини
Зміщення сичуга (Dislocatio abomasi) Зміщення сичуга вліво – це захворювання в основному високопродуктивних корів, яке характеризується здуттям і зміщеням си

Зміщення шлунка у собак
Зміщення шлунка – це заворот його навколо поздовжньої чи поперечної осі з наступним гострим розширенням. Етіологія і патогенез.Сприятливими факторами

Зміщення за межі черевної порожнини
  Стінки внутрішніх порожнин тварин складаються з трьох пластів: зовні – шкіра, потім – м’язово-сполучнотканинний, що містить також кровоносні та лімфатичні судини, нерви, у деяких ді

Виворот із випадінням порожнинних органів
Це різновидність зміщення, інвагінації порожнинних органів, котрі мають вихідні отвори, з виворотом слизової оболонки назовні. Зустрічається випадіння прямої кишки, піхви, матки, препуціального міш

Поширення пухлинних хвороб
Пухлини зустрічаються у тварин різних видів (велика рогата худоба, коні, собаки, коти, птиця, рідше свині) і різного віку; доброякісні – переважно у молодих, а злоякісні – у старших. Розвиток пухли

Етіологія і патогенез новоутворень
Пухлини виникають у різних тканинах організму без видимих причин, переважно в місцях розвитку хронічного патологічного процесу, що, мабуть, зумовлене зміною біологічних властивостей клітин. У виник

Характерні ознаки пухлинного (злоякісного) росту
  Утворившись під впливом тих чи інших канцерогенних факторів шляхом трансформації нормальних клітин організму, пухлинні клітини набувають особливих біологічних властивостей – практич

Класифікація пухлин
У спеціальній літературі зустрічаються такі поняття, як «солідна» (справжня) і «несолідна» (несправжня) пухлини. Справжні пухлини характеризуються поліморфізмом будови та відокремленістю росту. Нес

Злоякісні новоутворення
Карцинома (сancer – рак) Це злоякісна пухлина, що розвивається із поверхневого або залозистого епітелію внаслідок атипового його росту. Побудована з малодиференційовано

Пухлини нервової тканини і мозкових оболонок
Їх поділяють також на доброякісні і злоякісні, проте і перші, і другі при локалізації в центральній нервовій системі мають злоякісний перебіг. Крім того, вони дають метастази у межах головного і сп

Зміни морфологічного складу крові
Вони залежать від виду пухлин, їх локалізації і стадії пухлинного процесу. У тварин з карциномою різної локалізації реєструється перш за все помірний лейкоцитоз з дегенеративним зрушенням у лейкогр

Хірургічне лікування
Видалення (екстирпація) пухлини є єдиним методом лікування деяких неопластичних захворювань. І навіть при злоякісних новоутвореннях у багатьох випадках радикальне видалення їх на початку виникнення

Патогенетичне лікування
Успіх лікування пухлинної хвороби залежить не тільки від радикального видалення новоутворення, а й одночасного (чи попереднього) терапевтичного впливу на організм, спрямованого на підвищення його з

Хіміотерапія
Основними факторами, які визначають успіх хіміотерапії, є розмір ростучих пухлинних клітин, час подвоєння маси пухлини, гетерогенність пухлинних клітин і резистентність до протипухлинних препаратів

Променева терапія
Використання променевої терапії за онкологічних захворювань грунтується на тому, що в результаті опромінення у клітині пошкоджуються всі її структури, що призводить до гальмування її росту та поділ

Штучна гіпертермія
Гіпертермія – це підвищення температури тканин і тіла. Протипухлинна дія її проявляється у прямому впливові на судинну сітку пухлини, внаслідок чого виникає стаз, тромбоз і ендотеліальна дегенераці

Магнітотерапія
Метод опрацьований порівняно недавно і апробований А.П. Волобуєвим і І.М. Донником при новоутвореннях молочної залози у собак. Основою для вивчення можливостей використання магнітотерапії в онколог

Предметний покажчик
  Абсцес Актиномікоз Аллопластика Аневризма Анестезія Артеріїт Артрит Артроз Аутогемотерапія Бакт

Додаткова
1. Белов А.Д. Беляков И.М, Лукьяновский В.А. Физиотерапия и физиопрофилактика болезней животных, – М.: Колос, 1983. – 207 с. 2. Загальна ветеринарно-медична хірургія / В.Б.Борисевич, Б.В.Б

Закриті механічні пошкодження
Забій Гематома Лімфоекстравазат Відкриті механічні пошкодження (рани) Симптоми ран Класифікація ран Механізми загоювання ран

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги