Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Під Час Занепаду Та Розпаду Галицько-Волинської Держави Українські Землі Стал...
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за поділ спадщини Київської Русі: Молдавського і Московського князівств, Кримського ханства і, особливо, — Великого князівства Литовського, Польщі та Угорщини. Причому Литва претендувала не тільки на територіальний, але й на політичний, культурний та сакральний спадок Києворуської держави, а згодом до цієї боротьби приєдналась і Москва.
За часів князя Міндовґа (1230—1263) до литовської держави було приєднано частину руських (переважно білоруських) земель. Боротьба за руську спадщину тривала за часів правління Ґедиміна (1316—1341), який посадив на Волині свого сина Любарта-Дмитра (1325—1384), а згодом підкорив Київ і посадив там свого намісника. Любарт намагався проводити централізаторську політику і на 1347 р. підкорив галицькі землі й відновив монолітне Галицько-Волинське князівство під протекторатом наступного великого князя литовського Ольґерда (1341—1377). Після тривалої боротьби за спадщину Галицько-Волинської держави між Польщею, Великим Князівством Литовським та Угорщиною у 1352 р. було укладено перемир’я. Згідно з підписаною угодою, землі Галичини відходили до Польщі, а Волині — до Великого Князівства Литовського.
Подальші дії Великого Князівства Литовського були пов’язані з включенням до цієї країни інших українських територій, а також поновленням контролю над тими регіонами, що спробували унезалежнитися від Литви після смерті Ґедиміна. До 1359 р. литовські війська вийшли на кордони Чернігово-Сіверської та Київської земель. Згодом, у 1361 р., до литовської держави приєдналося Київське князівство, а протягом 1362 р. війська великого князя Ольґерда оволоділи землями Чернігово-Сіверського та Переяславського князівств.
Політика Великого Князівства Литовського призвела до загострення відносин з татарами. Наслідком цього стала битва між об’єднаними литовськими та руськими військами з татарськими загонами на Синіх Водах восени 1362 р. (існують інші варіанти датування події — 1360, 1361 рр.) Битва закінчилася перемогою союзницьких військ Ольґерда, що започаткувало кінець ординського іга на українських землях та остаточно закріпило завоювання Великого Князівства Литовського на теренах колишньої Києворуської держави.
Як наслідок, на 1362 р. до складу Великого Князівства Литовського входила більша частина українських територій. Натомість Галичина опинилася під владою Польщі, Буковина та Бессарабія — під владою Молдавського князівства, Закарпаття — Угорщини. Слід зауважити, що вказані території певний час зберігали власні традиції політичного та соціального устрою, були фактично автономними або керувалися спеціальним намісником, проте згодом перетворилися на звичайні провінції Польщі, Молдови та Угорщини. Крим та Північне Причорномор’я протягом XIV—XV ст. стали тереном проникнення різних політичних сил, переважно татарських та литовських. Спершу Литві вдалося тут укорінитися і навіть розбудувати систему замків та поселити осадників, проте згодом, з утворенням у середині XV ст. Кримського ханства та перетворенням його на васала Османської імперії, відносини між обома країнами погіршуються, починаються регулярні набіги татарських орд на українські землі. Татари грабують населення, захоплюють українських бранців у полон і продають на невільничих базарх (м. Кафа). Цьому значною мірою сприяла політика московських князів, які намагалися з допомогою союзників-татар ослабити свого супротивника і конкурента — Велике Князівство Литовське.
Приєднані руські землі становили майже 90% території всієї новоутвореної держави. Це призвело до модифікації самого Великого Князівства Литовського. Зокрема, назву країни було змінено на Велике Князівство Литовське, Руське і Жемайтійське; в історичній літературі закріпилася назва «Литовсько-Руська держава», що цілком віддзеркалювала політичні реалії, адже країна за змістом була саме руською. Українські землі було поділено на удільні князівства, тобто було відновлено політичний та адміністративно-територіальний устрій Київської Русі. Активно ослов’янювалася політична еліта литовської держави та запозичувалися передові традиції Русі. Руська мова здобула статус державної й використовувалася як у повсякденному вжитку, так і в діловодстві, представники великокняжої родини та їхнє оточення приймали православ’я, елементи руського права впроваджувалися в державне законодавство, у військову справу запозичувалися досягнення фортифікаційної й тактичної майстерності Київської Русі, переймалися слов’янські звичаї та обряди.
Чи не єдині обмеження, запроваджені на руських землях, стосувалися владної верхівки. Зокрема відбулася заміна князівської династії Рюриковичів на литовську династію Ґедиміновичів, представники якої очолили удільні князівства. Але інші державні посади переважно займали вихідці з руського боярства. Це, в свою чергу, призвело до появи та пожвавлення сепаратистських тенденцій у руських землях.
Політично активною часткою руського суспільства у цей час було боярство, що почало активно пропагувати ідею повної незалежності українських земель від Великого Князівства Литовського. Прагнення місцевої політичної еліти знайшли підтримку і серед удільних литовських князів. Зокрема київський князь Володимир Ольґердович у 1370-х рр. приєднав до своїх володінь землі Переяславського та Чернігово-Сіверського князівств, запровадив карбування власної монети, ігнорував розпорядження центральної литовської влади.
Сепаратистські тенденції в українських землях збіглися з ускладненням міжнародного становища Великого князівства Литовського. Так, у 1377 р. союзницькі війська Угорщини та Польщі захопили Холмщину та Белзчину, які у 1378 р. увійшли до складу угорської держави. Активізували боротьбу з Литвою Тевтонський орден та Московське князівство.
Таким чином, внутрішній сепаратизм удільних князів, чвари серед нащадків Ольґерда та зовнішня загроза з боку сусідніх держав підштовхнули нового великого князя литовського Ягайла (1377—1392) до пошуків союзника. Цим союзником виявилася Польща, також зацікавлена у вирішенні зовнішньо- та внутрішньополітичних проблем з допомогою Литви. До того ж Польща шукала собі нового володаря. Як наслідок, у 1385 р. було підписано Кревську унію, що передбачалаоб’єднання Литви та Польщі у єдину державу на основі династичного шлюбу Ягайла та польської королеви Ядвіги. Умови унії передбачали приєднання до Польщі литовських та українських земель, прийняття населенням цих територій католицтва, певні грошові відшкодування польській стороні з боку литовської тощо.
Наслідки унії були неоднозначними. Серед позитивних моментів потрібно відзначити військово-політичне посилення новоутвореної держави. Так, у 1387 р. Польща зуміла відвоювати галицькі землі в Угорщини, а також встановила домінування над Молдавським князівством.
Поряд із цим, рішення Кревської унії не підтримали представники ні литовської, ані руської верхівки. Зокрема, було сформовано місцеву опозицію на чолі з представником великокняжої родини Вітовтом Кейстутовичем (1392—1430), який, спираючись на військову міць литовських та руських удільних князів, повів збройну боротьбу проти польського короля Ягайла. Протистояння завершилося підписанням у 1392 р. в м. Острові угоди, за умовами якої Вітовта було визнано довічним володарем Литви (без формального титулу «великого князя»), проте він мав перебувати у васальній залежності від польської корони.
Проти Кревської унії виступили і князі руських земель, які не хотіли визнавати її умов. Вони відмовлялися коритися як польському королю, так і великому князеві Литовському. Сепаратистів очолювали київський князь Володимир Ольґердович, новгород-сіверський — Дмитро Корибут і подільський — Федір Коріатович. Але виступ завершися поразкою через неузгодженість дій заінтересованих осіб. Як наслідок, у 1392—1395 рр. Вітовт передав владу у повсталих князівствах своїм прибічникам. А з 1399 р. було ліквідовано удільний устрій на руських землях і владу на місцях передано великокнязівським намісникам.
Централізувавши Литву та регламентувавши свої стосунки з Ягайлом, Вітовт розпочав активну зовнішню діяльність. Він втрутився в династичну боротьбу Золотої Орди на боці колишнього хана Тохтамиша. Але 12 серпня 1399 р. литовське військо, у складі якого перебували руські загони, зазнало нищівної поразки від стотисячної армії хана Тимура в гирлі р. Ворскли.
Означена поразка призвела до політичної кризи у Великому Князівстві Литовському, яка спонукала Вітовта піти на підписання Віленської унії у 1401 р., за умовами якої визнавалася васальна залежність Великого Князівства Литовського від Польщі. Також передбачалося, що після смерті Вітовта всі руські землі перейдуть до складу Польщі. Поряд із цим, шляхті литовської держави надавалася можливість брати участь у виборах польського короля.
Послаблення позицій Великого Князівства Литовського суттєво позначилося на діяльності руських князів. Зокрема, на початку литовсько-московської війни 1406—1408 рр. до Московського князівства перейшли стародубський князь Олександрта син київського намісника Іван Гольшанський разом з місцевими боярами. А подільський і сіверський князь Свидригайло повів активну боротьбу за великокнязівський престол і незалежність Литви. У 1408 р. він переїхав на територію московської держави зі звенигородським, путивльським князями, а також з чернігівськими, стародубськими й сіверськими боярами, що змусило Вітовта розпочати пошуки мирного врегулювання конфлікту. Згодом Свидригайло повернувся до Вільна і розпочав організацію змови проти Вітовта. Після її розкриття Свидригайла було ув’язнено.
Проте, незважаючи на низку поразок, військово-політичний потенціал Великого Князівства Литовського залишався високим. Зокрема, 14 липня 1410 р. 100-тисячна литово-польська армія, у складі якої перебували численні руські загони, розгромила війська Тевтонського ордену під Грюнвальдом. Відтоді припинилася експансія Ордену на слов’янські землі.
Спільна перемога викликала потепління відносин між Ягайлом і Вітовтом. Внаслідок цього в 1413 р. у м. Городлі було укладено нову унію, згідно з умовами якої визнавалося існування великокнязівського престолу в Литві, але обрання великого князя контролювалося і затверджувалося польським королем; литовські шляхтичі-католики зрівнювалися в правах з поляками, могли брати участь у виборах польського короля і великого князя Литовського, лише їм надавалося право бути обраними на найвищі державні посади. Таким чином, українська аристократія фактично усувалася з активного політичного життя.
Поступово Вітовт вирішив і внутрішні проблеми Великого Князівства Литовського. Зокрема, коли у 1418 р. відбулося повстання, внаслідок якого було звільнено Свидригайла, заколотники не здобули підтримки серед населення, і Свидригайлові довелося відійти на територію Угорщини. Лише за посередництва угорського короля Сигізмунда конфлікт у великокнязівській родині було залагоджено і Свидригайло отримав у підпорядкування чернігівські землі.
Городельська унія зміцнила становище Вітовта і в зовнішній політиці. Зокрема, він зумів налагодити відносини із Золотою Ордою. Також саме тоді великий князь литовський укріпив південні кордони своєї держави, створивши комплекс фортець та укріплень і сформувавши навколо них цілі поселення українських осадників. Литовські війська нападали на Рязанське й Тверське князівства, прямо загрожували Московському князівству.
Але в 1430 р. Вітовт помер, що призвело до відчутних змін у литовській державі. Порушуючи рішення Городельської унії, руська аристократія обирає великим князем литовським Свидригайла, який домагався державної незалежності Великого Князівства Литовського. У відповідь Польща ввела свої війська на Поділля, захопила низку фортець. І, оскільки загони Свидригайла завдали поразки польським військам під Збаражем, Крем’янцем, Олеськом та іншими містами, у 1431 р. Ягайло надіслав в Україну потужну польсько-шляхетську армію, яка переборола опір місцевих мешканців, просунулася на Волинь. Українські землі спалахнули низкою антипольських повстань. Як наслідок, загони Ягайла було зупинено під Олеським замком.
Проте всі успіхи литовсько-руських воїнів перекреслила литовська аристократія. Зокрема, внаслідок змови її представників Свидригайла було позбавлено влади і великим князем литовським проголосили Сигізмунда Кейстутовича, який відновив унію між Литвою та Польщею, повернувши їй Західне Поділля й прикордонні міста. Руські можновладці підтримали інтереси Свидригайла і практично відділилися як від Великого князівства Литовського, так і від Польщі.
Таким чином, на основі Вітебщини, Волині, Київщини, Полоцької землі, Сіверщини, Смоленщини було сформовано «Велике Князівство Руське» на чолі зі Свидригайлом, який уклав союз із німецькими рицарями й розпочав воєнні дії проти Литви та Польщі.
Намагаючись розколоти табір повсталих, Ягайло в 1432 р. урівняв у правах тих руських бояр, що перейшли на бік Сигізмунда, з католицькою шляхтою. А в 1434 р. Сигізмунд надав більше прав і привілеїв литовським і руським феодалам, поширивши привілеї 1432 р. і на князів. Це стимулювало перехід останніх на бік Великого Князівства Литовського.
Апогеєм протистояння руських земель з Великим Князівством Литовським та Польщею стала битва під Вількомиром у вересні 1435 р., в якій руські війська та їхні союзники — рицарі Лівонського ордену — зазнали нищівної поразки. Свидригайло відмовився від подальшої боротьби, зрікся титулу Великого князя «Великого Князівства Руського» і виїхав на Волинь.
Проте спроби поновити Литовсько-Руську державу такою, якою вона була до укладення Кревської унії, не припинилися. У 1440 р. волинські князі Іван і Олександр Чарторийські вбили Сигізмунда, що викликало на руських землях повстання проти Литви. Новообраному великому князю литовському Казимиру ІV довелося відновити існування київського й волинського удільних князівств. Київським князем став Олелько Володимирович, а волинським — Свидригайло.
Після смерті Свидригайла в 1452 р. Волинське князівство було ліквідовано. Натомість Київське проіснувало ще двадцять років. За правління династії Олельковичів Київ зміг залучити до сфери свого впливу низку територій: Брацлавщину, частину Чернігово-Сіверщини та Півдня України. Прагнучи зміцнити автономію свого князівства, Олельковичі підтримують його економічний розвиток, будують низку оборонних споруд, надають Києву магдебурзьке право, дбають про розвиток науки, освіти, культури, впорядковують церковні справи. Проте центральна влада не могла погодитися з існуванням потужного удільного князівства, та ще й з центром у Києві, оскільки це загрожувало відновленням власне Києворуської держави. Тому згодом, у 1470 р., після смерті київського князя Семена Олельковича, останнє руське удільне князівство було ліквідовано (замість нього утворилося воєводство, проте відмінне за устроєм від польських).
У відповідь на централізаторську політику литовської адміністрації руські аристократи організували змову на чолі з Михайлом Олельковичем для того, щоб повалити владу Казимира. Однак у 1481 р. змову було викрито, а її керівників — Михайла Олельковича та Івана Ольшанського — страчено. Федір Бєльський утік до Москви.
В 1492 р. та в 1493—1494 рр. війська Московського князівства нападали на смоленські та чернігово-сіверські землі. Внаслідок цих нападів та тиску на бік Москви змушені були перейти князі Новосельські, Одоєвські, Воротинські, Бєльські та ін. разом зі своїми вотчинами, що було закріплено умовами мирного трактату 1494 р. Згодом, у 1500 р. до Москви відійшли нащадки колишніх московських утікачів у Литву: князі Семен Можайський, Василь Шемячич та ін., яким належали землі Чернігівщини, Старобудщини, Новгород-Сіверщини. А за умовами перемир’я 1503 р. Литва визнавала за московською державою майже всю Чернігово-Сіверщину.
В 1507 р. Московське князівство розпочало війну проти Литви за нові руські землі. З її початком активізувалися і руські аристократи. У 1508 р. розпочалося повстання на чолі з князем Михайлом Глинським, але, не здобувши підтримки від своїх союзників, кримського хана та московського князя, він був змушений відійти на територію Московщини. Це була остання спроба руської аристократії вибороти незалежність або хоча б автономію власних територій.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов