Опозиційний рух - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Розвиток Товарно-Грошових Відносин Призвів До Посилення Національного Та Соці...
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального оброку й панщини зумовило різке погіршення становища залежних селян. Державні селяни порівняно з кріпосними перебували в ліпшому становищі. Однак і вони зазнавали експлуатації й гноблення. Державні податки (подушні й земські) були тягарем для цієї категорії сільського населення. Зростання заборгованості з податкових виплат прискорювало їхнє зубожіння й розорення. У 1831 р. заборгованість державних селян Лівобережної та Південної України становила 22,3 млн. крб. На Правобережжі недоїмки з різних виплат у 1844 р. перевищували 344,6 тис. крб. На землі та майно державних селян часто зазіхали поміщики, а спроби оскаржувати це у державних органах призводили до ще тяжчих утисків.
Серед найпоширеніших форм селянського спротиву слід назвати подання скарг до урядових установ, відмову виконувати феодальні й державні повинності, захоплення панських земель і поділ їх між собою, підпали фільварків, господарських приміщень, пошкодження реманенту, збройні виступи, вбивство землевласників, управителів, втеча від поміщиків. Опір дворянства не дав змоги виробити положення селянської реформи в країні. У першій половині XIX ст. по всій Україні спалахували селянські виступи. Найбільші серед них — це повстання селян у селах Жуківці та Стасівці на Полтавщині (1815—1820).
Робітництво України на рубежі XVIII—XIX ст. було неоднорідним за складом, умовами й оплатою праці. Найманих робітників було ще мало, і працювали вони здебільшого в містах. Робочий день тривав від 12 до 15 годин, і це закріплювалось у відповідних урядових документах. На херсонських вовномийнях робітники працювали щодня по 16,5 годин, у цукровій промисловості, заводи якої працювали здебільшого в дві зміни, робочий день, як правило, тривав 12 годин, у шкіряній — 13, у металообробній — 14—15 годин. Широко використовувалася жіноча й дитяча праця, зокрема й у нічні зміни. Лише законом від 1845 р. було заборонено працю дітей уночі. Експлуатація робітників посилювалася не тільки внаслідок подовження робочого дня, а й за рахунок святкових і недільних днів, а також впровадження високих норм виробітку.
Заробітна плата у робітників була низькою. У вугільній промисловості Донбасу, де існувала відрядна форма оплати праці, гірники в 50-х рр. XIX ст. отримували 2,5—5 коп. за пуд видобутого вугілля. Часова оплата на металургійних підприємствах України становила 30—35 коп. улітку і 20—25 коп. узимку. В інших галузях промисловості зарплата була ще нижчою. Водночас ціни на продукти харчування, плата за житло постійно зростали.
Становище приписних селян (офіційно закріплених за державними фабриками й заводами), а також тих робітників, які працювали на поміщицьких мануфактурах, було ще гіршим. Тривалість робочого дня тут іноді досягала 16—18 годин, а грошової платні практично не було. Праця оплачувалась харчовими продуктами. На промислових підприємствах діяла жорстка система покарань і штрафів. За браком охорони праці поширилися високий травматизм і навіть загибель робітників.
У першій третині XIX ст. в Російській імперії не було державного законодавства, яке б регулювало відносини між власниками підприємств і робітниками. Лише у 1835 р. уряд запровадив «Положення» про забезпечення промисловості найманою робочою силою. Роботодавець і найманий робітник мали укладати договір і дотримуватися його. Але підприємець міг у будь-який момент розірвати угоду. До того ж угоди укладалися так, що ставили робітника в кабальну залежність від роботодавця.
Українське робітництво, як і селянство, протестувало проти жорстоких утисків влади та власників підприємств. Найпоширенішою формою боротьби за свої права були скарги урядовцям, втечі з фабрик і заводів, розправи над поміщицькою і заводською адміністрацією, руйнування обладнання, підпали приміщень, страйки.
У 1805 р. вільнонаймані робітники друкарні Києво-Печерської лаври висунули перед адміністрацією вимогу підвищити розцінки. Отримавши відмову, вони оголосили страйк і стали до роботи тільки після того, як роботодавці пішли на поступки. У 1817 р. відмовилися працювати 1500 кріпаків суконної мануфактури поміщика Хорвата в с. Писарівці Вовчанського повіту Слобідсько-Української губернії. Доведені до відчаю жахливими умовами праці й покараннями, кріпосні робітники зіпсували устаткування і знищили сировину, але їхній виступ жорстоко придушили.
У 1817—1835 рр. тривала боротьба приписних селян Луганського ливарного заводу. В скарзі до царя безправні робітники просили звільнити їх від примусової праці на заводі та в шахті. Не отримавши відповіді, вони у 1822 р. припинили роботу. Незважаючи на тілесні покарання за вироком суду, робітники стійко страйкували до 1835 р.
Замість примусити підприємців поліпшити умови праці робітників, царський уряд удався до жорстоких заходів. Спеціальними указами встановлювалася система покарань. За наказом 1847 р. в гірничій промисловості запроваджувалися військові порядки. Таким чином, самодержавство захищало інтереси власників підприємств усіма адміністративними й військово-репресивними засобами.
Муштра, жорстокий режим, регламентація життя військових поселенців викликали повстання та інші форми опору. 1819 р. в Південній Україні повстало 250 сіл (20 тис. селян). У 1817—1818 рр. відбулися повстання базаліївських, бузьких, у 1819 — чугуївських, у 1829 — шебелинських військових поселенців. Для придушення повстань було залучено регулярні війська. Одним із наймасовіших став виступ військових поселенців на Катеринославщині, де кількість повсталих перевищила 45 тис.
Справжнім народним ватажком став уродженець Подільської губернії Устим Кармелюк (1787—1835), який упродовж 25 років керував повстаннями на Поділлі, Волині, Київщині. За виступи проти царської влади Кармелюка віддали в солдати, однак 1813 р. він утік з уланського полку і організував повстанський загін. Разом з товаришами здійснив понад тисячу нападів на поміщиків, купців, царських чиновників. Повстанські загони налічували до 20 тис. чол. У 1814—1830 рр. Кармелюка неодноразово заарештовували, чотири рази засуджували до каторжних робіт у Сибіру. 1835 р. шляхтичі підступно вбили керівника повстанців. 2700 його спільників було віддано під суд.
Значна кількість селянських виступів супроводжувала «інвентарну реформу». Селяни відмовлялися виходити на панщину, й поміщики викликали поліцію та війська. Відразу після впровадження «Інвентарних правил» на Правобережжі вибухнуло 55 бунтів. У цей час від поміщиків самої лише Київської губернії втекло близько 30 тис. селян.
Масові виступи на селі спричинив урядовий маніфест, виданий у січні 1855 р.в зв’язку з Кримською війною, під час якої селян закликали вступати до народного ополчення, обіцяючи полегшення їхнього становища. Однак селяни розуміли це по-своєму: насправді йдеться про відродження козаччини і тих, хто запишеться до війська, буде звільнено від кріпацтва й наділено землею, тому священиків та урядовців, які, на думку селян, «ховали волю», неправильно трактуючи маніфест, били й виганяли з сіл. Селяни склали списки «вільних козаків», відмовлялися виконувати повинності й розпорядження влади, створювали органи самоврядування. Рух охопив 500 сіл Київщини й увійшов до історії під назвою «Київська козаччина». На придушення виступу уряд кинув регулярні війська. Десятки людей було вбито й поранено, сотні — заслано до Сибіру. А в 1856 р. у південних губерніях пішли чутки, що ті, хто переселиться до Криму, стануть вільними й заможними господарями. 76 тис. селян з 574 сіл Катеринославської, Херсонської та інших губерній рушили в «похід у Таврію по волю». Війська зустріли переселенців на дніпровських переправах і Перекопі. У сутичках загинуло багато селян.
Характерна риса українського національного руху наприкінці XVIII — на початку XIX ст. — його органічний зв’язок з боротьбою проти аграрної політики російського самодержавства. Вона стала провідною ще тоді, коли українські селяни стихійно виступали проти покріпачення царизмом, і лишалась визначальною до початку XX ст. Національний рух має певні етапи розвитку: «академічний» — етап, який віддзеркалює пробудження інтересу до народної творчості і включає збирання та публікацію народних пісень, казок, легенд, прислів’їв, вивчення народної мови (кінець XVIII ст. — середина XIX ст.), «культурний» — активне творення літературних творів рідною мовою (середина XIX ст.) і політичний — висування політичних вимог (друга половина XIX — початок XX ст.).
З кінця XVIII ст. в Україні поширюються ідеї Французької революції, особливо після походів російської армії до Європи в 1813—1814 рр. З’являються перші опозиційні царизму таємні організації, що проповідують ідеї вдосконалення суспільства через удосконалення людини — масонські ложі.Запозичені з Заходу, вони об’єднували тих, хто прагнув ліквідувати жандармсько-бюрократичний режим, змінити звичний стан справ. Тому масонський рух в Україні був здебільшого політичним.
Першу масонську ложу в Україні утворили польські шляхтичі у Вишневці на Волині 1742 р. У 1784 р. виникла масонська ложа «Безсмертя» в Києві. У період 1817—1819 рр. з’являються масонські ложі в Одесі: «Понт Евксинський» і «Три царства», у Полтаві — «Любов до істини» (її членами були І. Котляревський, С. Кочубей, Г. Тарновський), у Житомирі, Кам’янці-Подільському. З 1818 до 1822 р. в Києві діяла масонська ложа «З’єднаних слов’ян», на гербі якої було зображено хрест із написом «Єдність слов’янська». Членами ложі були представники різних національностей, люди різних професій, урядовці. Якщо на Лівобережжі панували ідеї панславізму (об’єднання всіх слов’янських народів у складі Росії), то на Правобережжі головною метою масонських лож, до яких входили переважно поляки, була боротьба за відродження могутньої Речі Посполитої з правобережними українськими землями включно. Таємна діяльність, обмежене коло членів масонських лож не дали змоги поширити їхній вплив на широкі верстви населення. Масонські ложі підготували підґрунття для виникнення суто політичних організацій. Самодержавство з острахом сприймало діяльність будь-яких громадських об’єднань. Тому 1822 р. царським указом було заборонено всі масонські ложі та інші таємні організації.
Наростання невдоволення самодержавною військово-бюрократичною системою поширювалось у всіх прошарках суспільства. «Діти 1812 р.», як називали себе всі, хто після перемоги над наполеонівською армією прагнув змін на батьківщині, вдалися до практичних заходів. У 1816 р. в Петербурзі виник «Союз порятунку» — гурток офіцерів — вихідців з давніх дворянських родів. Черз два роки його було реорганізовано в «Союз благоденства». Одну з його ланок — Тульчинську управу — очолив полковник Павло Пестель.
1821 р. внаслідок розколу «Союзу» виникло дві організації: Південне товариство на чолі з П. Пестелем, а пізніше — й Північне товариство, очолюване М. Муравйовим (Петербург). До Південного товариства з центром у м. Тульчині увійшли, окрім П. Пестеля, О. Барятинський, С. Волконський, брати Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли, М. Бестужев-Рюмін, О. Юшневський. 1825 р. до складу Південного товариства ввійшли члени Товариства об’єднаних слов’ян, утвореного молодшими офіцерами в Новограді-Волинському. Південне товариство об’єднувало управи в Тульчині, Кам’янці, Василькові, а також Кишинівську управу на чолі з М. Орловим і В. Раєвським.
Програмним документом Північного товариства була «Конституція» М. Муравйова, яка передбачала перетворення Росії на федеративну конституційну монархію. Два з тринадцяти штатів — суб’єктів федерації — мали утворитися на українських землях (Український з центром у Харкові й Чорноморський з центром у Києві). «Руська правда» П. Пестеля — програмний документ Південного товариства — містила радикальніші положення. Автор уявляв майбутню Росію єдиною централізованою унітарною державою з республіканською формою правління. Він виступав за скасування кріпосного права, військових поселень, ліквідацію середньовічних гільдій, цехів, гербів, привілеїв, проголошення рівності громадян Росії перед законом, свободи слова, друку, зборів, віросповідання, рівноправності в судових справах, скорочення терміну військової служби з 25 до 15 років. Передбачалося надати всім громадянам віком від 20 років рівні й не обмежені майновим цензом права.
Ліквідувати самодержавство передбачалося шляхом змови. Центром повстання мала стати Україна, оскільки навесні чи влітку 1826 р. імператор збирався прибути на огляд військ до Білої Церкви. Після вбивства царя планувалося виступити з відданими полками на Київ, а потім — на Москву. Північне товариство в той самий час мало організувати виступ у столиці — Петербурзі.
Смерть Олександра І змовники використали для виступу. 14 грудня 1825 р. в Петербурзі мало відбутися складання присяги новому імператору — Миколі І. В цей час на Сенатську площу вийшли повсталі полки. Однак вони їх розстріляли вірні цареві війська. 29 грудня 1825 р. почалося повстання розквартированого під Васильковим Чернігівського полку на чолі з С. Муравйовим-Апостолом та М. Бестужевим-Рюміним. Захопивши штаб полку, повстанці вирішили йти в напрямку Житомира на з’єднання з іншими військами. Та біля сіл Устинівки й Ковалівки їх зустріли гарматними пострілами каральні частини. Розсіяні й деморалізовані учасники виступу здалися. Уряд жорстоко покарав декабристів. П’ятьох з них (К. Рилєєва, П. Каховського, С. Муравйова-Апостола, П. Пестеля, М. Бестужева-Рюміна) за вироком суду було страчено в Петербурзі, солдатів — покарано шпіцрутенами. Понад 800 учасників повстання заслано на сибірську каторгу, а також у діючу армію на Кавказ.
Причинами поразки декабристів були низька організація, стихійність, відсутність підтримки у населення, а головне — ще не настав відповідний час. Після поразки повстання декабристів осередками громадських рухів в Україні стають навчальні заклади: Харківський університет (відкритий 1805 р.), гімназія вищих наук у Ніжині (заснована 1820), польський ліцей у Кам’янці (1831), Київський університет (1834). Виникають таємні студентські гуртки, де читаються заборонені царизмом твори, поширюються ідеї декабристів.
У Царстві Польському, яке входило до Російської імперії, давно визрівало прагнення вийти з її складу та утворити незалежну Польську державу. 17 листопада 1830 р.спалахнуло повстання у Варшаві. Царському намісникові — великому князю Костянтину — та урядовим військам довелося залишити Польщу. Революційна частина поляків, об’єднаних навколо «Патріотичного товариства», обстоювала подальшу боротьбу до здобуття повної незалежності, консервативна — схилялася до угоди з царем за умови дотримання ним положень Конституції 1815 р. На початку 1831 р. повсталі висунули гасло «За нашу і вашу свободу!», закликаючи поневолені народи імперії до спільної боротьби. Польський сейм утворив Національний уряд, який вбачав своє завдання у відродженні Польської держави в кордонах 1772 р. (з українськими землями включно).
На Правобережній Україні повстанням керував Союз вільних синів Поділля (Кам’янець-Подільський). У лютому 1831 р. в м. Барі відбувся з’їзд організацій, що створили повстанський центр. Керівниками повстання було призначено В. Тишкевича — на Київщині, Я. Малиновського — на Волині, Я. Сулятицького — на Поділлі. Однак сподівання на підтримку з боку місцевого населення не справдилися. Українські селяни повірили не польській шляхті, а російському фельдмаршалові Остен-Сакену, який обіцяв звільнити їх із кріпацтва за підтримку урядових військ. Утім, після придушення виступу нічого не змінилося, більше того, шляхта помстилася селянам, збільшивши визиск.
У збройних сутичках 1831 р. царське військо завдало поразки польським загонам. Керівників та учасників антиурядового виступу, за вироком суду в Києві, було заслано до Сибіру, віддано в солдати, позбавлено дворянських прав і маєтків. Заборонялася діяльність польських шкіл та ліцеїв, греко-католицької Церкви (1838), ліквідовувалося магдебурзьке право в містах та чинність Литовських статутів.
У 40-х рр. XIX ст. активізувався національний рух серед інтелігенції. В Київському університеті гуртуються найпомітніші постаті тогочасної України: письменник П. Куліш, професор М. Костомаров, етнограф О. Маркевич, учитель В. Білозерський, службовець М. Гулак, художник і поет Т. Шевченко та інші. Ще 1843 р. тут виник таємний гурток «Київська молода», завданнями якого були ліквідація кріпацтва «згори», піднесення культурно-освітнього рівня селянства та пробудження його національної свідомості. Проте гуртківці не змогли вийти за межі пропагандистської та просвітницької діяльності. Після того як гурток саморозпустився, його активісти 1846 р.створили таємну політичну національно-патріотичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство(братство). Назване на честь великих слов’янських просвітників, це об’єднання виробило програму, викладену в «Книзі буття українського народу» і «Записці», підготовлених М. Костомаровим та М. Білозерським. Мета товариства — ліквідація самодержавства, монархії, встановлення республіки, утворення Української держави та об’єднання слов’янських народів у федеративну державу на принципах добровільності й виборності. Зразком політичної організації суспільства для «братчиків» був політичний устрій США. Центром майбутньої слов’янської федерації мала стати Україна. Кожна держава як член федерації становила б окремий штат, Київ став би столицею федерації, в якій раз на чотири роки збирався б найвищий спільний консультативно-регулятивний орган з міждержавних відносин — собор, або сейм. Федерація повинна була мати невелике регулярне військо, кожен штат — свої збройні сили, впорядковані постійними міліційними формуваннями. У майбутньому в федеративному утворенні передбачалося встановити широкі громадянські права, зокрема свободу віросповідання, запровадити обов’язкову загальну початкову освіту, скасувати тілесні покарання та смертну кару, ліквідувати станові привілеї й нерівність.
Існували деякі розбіжності в поглядах «братчиків»: так, Костомаров на перше місце висував ідею єдності та братерства слов’ян, Куліш — питання розвитку української культури, Шевченко вважав, що передусім треба визволити народ із кріпацтва, а Україну — з політичної неволі. Окрім того, більшість виступала за поступові (еволюційні) дії, а Шевченко і Гулак — за революційні перетворення. Вони розгорнули агітаційну й культурно-просвітницьку діяльність, закликаючи представників російської та польської громадськості боротися за власну національну державу з окремим суспільним устроєм, але об’єднуватися у всеслов’янську спільноту на засадах християнства.
В. Білозерський підготував проект створення широкої мережі початкових землеробських шкіл, вихованці яких поверталися б у село освіченими й несли нову культуру господарювання. Царська адміністрація залишилася глухою до цих пропозицій, а на початку 1847 р. членів братства було заарештовано, засуджено до заслання, а найбільш гірка доля спіткала Т. Шевченка й М. Гулака, відданих у солдати. Значення Кирило-Мефодіївського товариства полягало в першій спробі об’єднання на національних принципах української аристократії та селянства. Останнє в товаристві найбільш чітко і ясно представляв український поет та визначний громадський діяч Т. Шевченко.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов