Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Саме Козацтво Після Проголошення Люблінської Та Брестської Церковної Уній Зал...
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час воєнної загрози заохочувала козацтво до спільних воєнних дій проти іноземних ворогів, а в мирні часи посилювала економічне та релігійне гноблення, неухильне загострення суперечностей між козаками і магнатами порубіжних земель призводили до активізації боротьби козацтва за свої вольності і православну віру. Таким чином, посилення феодального гніту, закріпачення селян, утиски православної Церкви стимулювали козацтво до рішучої протидії польським, литовським та й українським магнатам.
Якщо на початковому етапі невдоволення козацтва проявлялося в мирних методах боротьби, як-то скаргах королівському уряду на дії магнатів та утиски з боку регіональної влади, то згодом воно переросло у масові повстанські виступи.
Першим збройним виступом козацьких загонів було повстання під проводом гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського. Приводом до незадоволення була сваволя білоцерківського старости, який відібрав землі, даровані польським королем козацтву в 1590 р. У відповідь К. Косинський в грудні 1591 р. захопив Білу Церкву. Поступово повстання поширилося і на інші українські території. Протягом 1592 р. козаки разом з міщанами та селянами, що приєдналися до них, успішно діяли на території Київського та Брацлавського воєводств, захопивши Переяслав, Трипілля та деякі інші населені пункти. Відбувся штурм Києва, але без успіху. На територіях, визволених повстанськими загонами, населення було приведено до присяги Війську Запорозькому і почало жити за його законами.
На початку 1592 р. за розпорядженням Сигізмунда ІІІ було створено комісію, яка на чолі польсько-шляхетського війська прибула до Трипілля, де концентрувалося козацтво. Не ризикнувши вступати у бойові дії, комісія оголосила козаків поза законом як бунтівників і ворогів держави.
Поступово повстання поширилося на нові території, в 1592—1593 рр. охопило Київське, Брацлавське, Волинське і Подільське воєводства. У відповідь київський воєвода, князь Костянтин Острозький оголосив «посполите рушення» і на чолі численної армії, до складу якої входили і загони німецьких найманців, нав’язав козаком під містечком П’яткою бій, який відбувся 23 січня 1593 р. Повстанці зазнали поразки, втративши близько 3 тис. убитими та 26 гармат разом з кількома хоругвами. Як наслідок, між повсталими та К. Острозьким було укладено угоду, яка передбачала, що К. Косинського буде позбавлено булави; козаки перебуватимуть у повному послуху королю і не нападатимуть на сусідні країни; не здійснюватимуть напади на маєтки самого князя Острозького та шляхтичів, які брали участь у битві; видадуть зі своїх лав селян-утікачів і шляхетських слуг; повернуть захоплені у шляхти зброю, майно, коней, худобу.
Однак, щойно повернувшись на Запорожжя, К. Косинський знову отримав гетьманську булаву і безуспішно спробував здобути підтримку Москви. Зібравши двохтисячне військо, К. Косинський повів боротьбу далі й у травні 1593 р. оточив Черкаси. Під час облоги гетьман загинув: за однією з версій під час бою, за другою — його підступно вбили під час переговорів із черкаським і канівським старостою Олександром Вишневецьким. Незважаючи на втрату ватажка, козаки зуміли підписати вигідну угоду, за якою їм дозволявся вільний вихід на Запорожжя і волость, поверталися захоплені шляхтою землі та визнавалося право передавати наділи у спадок. Щоправда, в травні 1593 р. на сеймі козацтво було проголошено поза законом.
Однак на початку 1590-х рр. у Європі було сформовано Священну Лігу, яка мала протидіяти агресії Туреччини. За ініціативи австрійського імператора Рудольфа ІІ, у протистоянні було використано і запорожців, які здійснили низку походів проти турків і татар. Так, навесні 1594 р. козацький загін Г. Лободи напав на Акерман, де концентрувались турецькі війська для походу на Угорщину, та зруйнував місто. А влітку 1594 р. похід на територію Молдови очолив С. Наливайко. До складу його двохтисячного загону входили селяни, путні та панцерні бояри. Вони розгромили татарські загони, що прямували на територію Австрії.
Повернувшись до України, С. Наливайко, який брав участь у придушенні повстання К. Косинського у складі війська К. Острозького, спробував налагодити стосунки з козаками Запорозької Січі. Зокрема 1 липня 1594 р. на територію Січі прибули посланці С. Наливайка з пропозицією союзу. Частина запорожців, обравши своїм гетьманом Григорія Лободу, вирушила на з’єднання з загоном С. Наливайка. У жовтні 1594 р. об’єднані козацькі загони у кількості 12 тис. чоловік під командуванням С. Наливайка та Г. Лободи вирушили в похід на територію Молдови. Протягом походу козаки розбили армію молдавського господаря та змусили його до присяги австрійському імператору. На початку 1595 р. козацькі загони, вже разом із армією молдавського господаря здійснили походи на міста Тягиню, Білгород, Кілію.
Повернувшись напровесні 1595 р., загони Г. Лободи та С. Наливайка потрапили у вир антифеодальної боротьби. Потрібно зауважити, що ще навесні 1594 р. спалахнуло повстання у м. Брацлаві, мешканці якого захопили міський замок і проголосили своє місто вільним козацьким. Цей виступ призвів до активізації селянського визвольного руху. Повстанці завдали низку ударів польським загонам та захопили Брацлав, Бар, Вінницю. Загони С. Наливайка підтримали брацлавських міщан і здійснили похід на Волинь. Надалі вістря удару було спрямовано на білоруську територію, повстанці зайняли міста Бобруйськ, Могильов, Річицю, Слуцьк, Туров. Потім війська повернулися на Волинь. Паралельно з означеними подіями, запорожці під проводом Г. Лободи захопили деякі населені пункти Київщини та надавали активну допомогу повстанцям на Правобережній Україні. Загони ж під керівництвом Матвія Шаули здійснили похід на білоруські землі.
Подальшому розгортанню повстанського руху сприяло і міжнародне становище означеного періоду. Річ Посполита, намагаючись посадити на молдавський престол свого прихильника, вивела на територію Молдови власні регулярні війська під проводом польного гетьмана Станіслава Жолкевського. У такій ситуації повстання поступово поширилося на Київщину, Брацлавщину, Волинь та Поділля.
Розуміючи всю серйозність загрози, яка виникла перед шляхетством Речі Посполитої, на придушення козацького повстання було кинуто коронне військо під керівництвом С. Жолкевського. Регулярні польські загони під проводом досвідченого та талановитого полководця поступово витіснили повстанців з Волині та Брацлавщини.
Маючи в своєму розпорядженні малочисленне (близько 1500 чол.) військо, С. Наливайко спрямував свої загони до м. Білої Церкви, де навесні 1596 р. вже об’єдналися загони Г. Лободи та М. Шаули. Після прибуття наливайківців загальна чисельність повсталих становила 5—6 тис. осіб. Маючи такі сили, козацькі ватажки зуміли розгромити авангард польсько-шляхетської армії під командуванням Ружинського, але перед основними загонами армії С. Жолкевського були змушені відступити. 23 березня 1596 р. відбулася битва в урочищі Гострий Камінь між основними силами супротивників. Попри її кровопролитність, переможця виявлено не було. С. Жолкевський відійшов до м. Білої Церкви очікуючи підкріплення. Повстанці виступили до м. Переяслава, де відбулася рада, на якій замість С. Наливайка гетьманом було обрано Г. Лободу. Також повстанці прийняли рішення відійти на територію російської держави. Проте, прийнявши до свого обозу близько 10 тис. жінок, дітей та старих, козаки втратили свої переваги. Поява такого великого обозу не лише обмежила маневреність повстанців, а й примусила виділити для його захисту близько 3 тис. боєздатних козаків.
В свою чергу, С. Жолкевський, отримавши підмогу, наздогнав козаків в урочищі Солониця, поблизу м. Лубен, та примусив їх прийняти бій. Козаки побудували укріплений похідний табір та витримали двотижневу облогу. Протягом цього часу Г. Лободу було вбито під час однієї з козацьких рад і гетьманом було обрано Кремпського. Попри мужність обложених, та втрати, яких зазнавали обидві сторони, 28 травня 1596 р. повстанці капітулювали, заарештувавши та видавши С. Жолкевському С. Наливайка, М. Шаулу та ще кількох ватажків. Керівників повсталих козаків було вивезено до Варшави, де, після майже річного ув’язнення та тортур, було страчено. Самі ж повстанці, які склали зброю, зазнали підступного нападу з боку польського коронного війська. Лише незначній частині козаків на чолі з Кремпським вдалося повернутися на Запорожжя.
Масштаб останнього повстання викликав серйозне занепокоєння владних кіл Речі Посполитої. Після його придушення вони взяли курс на ліквідацію козацького імунітету. Козацькі повстання 1590-х рр. започаткували період національно-визвольних виступів українського народу проти польсько-шляхетського панування. Після поразки цих повстань польські магнати та шляхтичі намагалися остаточно покінчити з козацтвом. Не випадково польський сейм 1597 р. визнав за доцільне оголосити козаків ворогами держави, а їхні землі та майно конфіскувати.
Проте реальні події свідчили про примарність таких рішень та ідей. Ідеться не стільки про спроможність здійснити ці плани, скільки про те, що козацтво мало невичерпні життєві сили, було невід’ємною складовою українського суспільства, важливим чинником громадсько-політичного життя Речі Посполитої.
Польські королі вже не могли без допомоги козацьких військ розв’язувати воєнні конфлікти, що виникали з різними державами в першій половині ХVІ ст. Таким чином, гостра потреба в козацтві як у військовій силі змусила уряд в 1601 р. частково задовольнити вимоги козаків щодо повернення втрачених привілеїв. І хоча право на власну юрисдикцію було визнано лише за реєстровцями, під козацьким «присудом» опинялися дедалі нові групи населення, а то й цілі міста.
Зокрема, у 1600 р. чотиритисячний козацький загін брав участь у поході польської армії на Молдову. У 1602 р. козаки на чолі з запорозьким гетьманом Самійлом Кішкою відзначились у далекому поході на Лівонію. Під час польсько-російської війни на початку ХVІІ ст. неухильно зростала кількість козаків, що брали участь у бойових діях. Якщо в 1605 р. учасниками походу Лжедмитрія на Москву були 12 тис. козаків, то в 1609 р. під Смоленськом їх зібралося вже 30 тис.
На початку ХVІІ ст., завдяки діяльності кошового отамана П. Сагайдачного, козацтво зі збройних вільних ватаг переросло у потужну військову організацію.
Водночас неухильно поглиблювався антагонізм між польсько-шляхетським режимом і козацтвом. Зростання сили останнього та його суспільних та політичних амбіцій викликало занепокоєння в офіційних колах Речі Посполитої. Охоче використовуючи козаків у численних воєнних кампаніях, у мирний час вони прагнули зменшити їхню кількість до кількох тисяч та максимально обмежити політичну ініціативу прикордонних «свавільників». Особливе занепокоєння польського уряду викликало втручання козаків у внутрішні справи Кримського ханства, де вони підтримали антитурецьку партію та здійснили кілька зухвалих походів на Константинополь.
Таким чином, наступний етап козацько-польського протистояння припадає на 20—30-ті рр. ХVІІ ст. Зокрема, незважаючи на вирішальну роль, яку козацтво відіграло в перемозі під Хотином, воно так і не дочекалося від короля виконання його обіцянок. Натомість, за умовами договору з турками поляки брали на себе зобов’язання заборонити козакам судноплавство по Дніпру і не допускати їхніх походів на турецькі володіння.
Цілком зрозуміло, що такий перебіг подій не відповідав інтересам козацтва, яке після перемоги під Хотином сподівалося як на поліпшення свого становища, так і на позитивні зрушення у долі селян та простого міщанства. Тому гасло боротьби «За віру християнську і золоті вольності наші, які ми кров’ю заслужили» стало одним із провідних у козацько-селянських повстаннях, що розгорнулися в 20—30-х рр. ХVІІ ст.
Щоб запобігти новим козацько-селянським протестам, у 1625 р. польський король направив 8-тисячне військо коронного гетьмана С. Конєцпольського в Україну. Гетьману реєстровців не вдалося швидко мобілізувати сили. А тому назустріч полякам вийшло лише 6-тисячне козацьке військо на чолі з гетьманом Марком Жмайлом. Битва біля Курукового озера склалася невдало для козаків. Однак і поляки не змогли здобути вирішальної перемоги. Як наслідок, обидві сторони змушені були піти на переговори. Під час переговорів козаки скинули з гетьманства М. Жмайла і обрали новим гетьманом Михайла Дорошенка, який уклав Куруківську угоду з поляками. Угода передбачала збільшення (удвічі порівняно з 1619 р.) козацького реєстру до шести тисяч чоловік, але всі інші, нереєстрові, мали повернутися під владу своїх панів. Також козаки зобов’язувалися не здійснювати походів проти татар і турків і не втручатися в релігійну боротьбу.
Після цього на Україні кілька років панував відносний спокій, пов’язаний з діяльністю М. Дорошенка.
М. Дорошенко провів справжню реформу Війська Запорозького. Він поділив шість тисяч реєстровиків на шість полків з центрами у Білій Церкві, Каневі, Корсуні, Переяславі, Києві та Черкасах. Кожен полк поділявся на сотні з центрами в містечках на полковій території. Адміністративна й військова влада над козаками на відповідній території належала козацькій старшині, якою управляв гетьман. Так удосконалювалася система самоврядування реєстрового козацтва.
Певний час польській владі вдавалося, розпалюючи конфлікти між реєстровими та нереєстровими козаками, забезпечувати відносний спокій на українських землях. Однак у 1630 р. спалахнуло нове козацьке повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила). Останнього запорожці обрали своїм старшим, відмовившись коритися реєстровому гетьману Григорію Чорному, що займав угодовську позицію щодо поляків. Повстання набуло особливого розмаху на Переяславщині. Повстанці вирушили з Запорожжя «на волость», стратили Г. Чорного, заволоділи низкою населених пунктів і зупинилися у Переяславі. Знову проти повстанців було кинуто війська С. Конєцпольського, які в боях з козаками зазнали значних втрат. У серпні 1630 р. в Переяславі було укладено нову угоду, за якою реєстр збільшувався до восьми тисяч козаків, а повстанцям дарувалася амністія. Поряд із цим, удвічі, до 2 тис. чол.., збільшувалася залога з реєстровців, яка мала постійно перебувати на Запорожжі.
Проте поляки не дуже покладалися на цю залогу, і саме тому в 1635 р. було прийняте сеймове рішення про будівництво фортеці на нижньому Дніпрі. Розташований тут гарнізон мав узяти під свій контроль шляхи на Запорожжя. Побудували фортецю біля першого, Кодацького, порога Дніпра. Однак того самого року запорожці під командуванням гетьмана Івана Сулими захопили та вщент зруйнували її. Ця подія могла стати сигналом для нового козацького повстання. Проте І. Сулиму підступно виданли реєстровці й невдовзі його було страчено.
Нової сили козацько-селянський рух набув навесні 1637 р. Козаки під проводом гетьмана Павла Бута (Павлюка) піднялися супроти поляків, що стало сигналом для масових селянських виступів проти шляхти на Лівобережжі. Повстанці діяли під гаслами боротьби з «ляхами», закликаючи до неї всіх, хто сповідує православ’я. Їх універсали спричинили масове «покозачення» селянства Наддніпрянщини. Втім, велика польська армія гетьмана М. Потоцького 6 грудня 1637 р. завдала під Кумейками поблизу Черкас нищівного удару козацьким і селянським загонам. Військо Павлюка зазнало поразки, а його самого було страчено.
Однак, уже навесні 1638 р. Лівобережну Україну знову охопило полум’я козацько-селянських виступів під керівництвом гетьманів запорозького козацтва: спочатку Якова Острянина, а згодом — Дмитра Гуні. Але перевага була не на боці повсталих, і в липні 1638 р. вони склали зброю.
Урешті-решт козацтво змушене було визнати ухвалену польським сеймом у березні — квітні 1638 р. «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», спрямовану на скасування козацьких привілеїв. Згідно з цим документом, скасовувалася виборність старшини, ліквідовувалося козацьке судочинство. Чисельність реєстрових козаків обмежувалася шістьма тисячами, а всі вилучені з реєстру мали стати кріпаками. Замість гетьмана на чолі війська ставили польського комісара, який зосереджував у своїх руках усю повноту влади щодо реєстровців. Посади полковників та осавулів могли обіймати лише шляхтичі.
24 листопада на раді в урочищі Маслів Став козаки прийняли ці продиктовані їм умови разом із новопризначеною старшиною. Під жорстким військово-адміністративним контролем опинилася не тільки «волость», а й Запорожжя, де дислокувався постійний гарнізон. Запобігти втечам на Низ (що розглядались на рівні карного злочину) мала відбудована в 1639 р. Кодацька фортеця. Усі ці заходи на певний час поклали край козацькому «свавіллю», і наступне десятиріччя увійшло в історію Речі Посполитої як період «золотого спокою».
Так закінчилася перша хвиля козацьких виступів проти польсько-магнатського всевладдя на території України. Та нетривалий спокій був лише прелюдією до національно-визвольної війни українського народу.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов