Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Друга Половина 1550-Х Рр. Позначилася Для Великого Князівства Литовського Заг...
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та домінування в Північно-Східній Європі. Ситуація загострилася з взяттям Полоцька. Литва, що вже втратила Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб та Смоленськ, звернулася по допомогу до Польщі. З іншого боку, перемоги Московського князівства пожвавили сепаратистські настрої серед можновладців руських земель. До того ж Литва перебувала під постійною загрозою з боку Кримського ханства. Означені події призвели до військово-політичної кризи в литовській державі.
Поряд із цим посилилася експансія польської шляхти на українські землі Великого Князівства Литовського, що викликало конфліктні ситуації поміж місцевими литовськими та польськими можновладцями. Адже, згідно з привілеєм Казимира від 1447 р., діяла заборона на земельну власність у литовській державі для іноземців. Однак усі скарги місцевого населення до короля Польщі наштовхувалися на мовчання. До того ж і серед литовського шляхетства не було одностайних поглядів щодо вирішення питання. Зокрема, заможна шляхта — магнати, які володіли значними земельним та людським ресурсами, обіймали провідні державні посади і мали значні права та привілеї, намагалися припинити колонізаційну діяльність поляків та не допустити поглинання Литви Польщею. Натомість середня та дрібна шляхта, яка потерпала від свавілля магнатів, стимулювала зближення своєї держави з Польщею, сподіваючись отримати такі самі, майже необмежені, права, які мала шляхта польська.
Зі свого боку, Польща була заінтересована в призупиненні просування Москви, оскільки це могло загрожувати її власним інтересам, у необмеженій експансії на українські землі, чого потребували польська економіка, орієнтована на експорт сільськогосподарської продукції, та загроза припинення династії Ягеллонів, що могло спонукати Литву до розірвання хиткого союзу.
Всі названі причини визначили потребу в законодавчому облаштуванні відносин між польською та литовською державами. Як наслідок, у січні 1569 р. в Любліні розпочав роботу польсько-литовський сейм, що мав на меті узгодити питання унії між Великим Князівством Литовським та Польщею. Польські представники висунули пропозицію щодо інкорпорації Великого Князівства Литовського до складу польської держави. Також передбачалося, що новоутворену державу мали очолити спільний володар та сейм. За Литвою зберігалося право мати власну адміністрацію та судочинство.
Цими умовами суттєво обмежувалися насамперед магнатські права. А тому литовсько-руські репрезентанти панівної верстви після тривалих переговорів залишили Люблін і почали закликати до війни супроти Польщі. У відповідь польський король Сигізмунд ІІ Август у березні 1569 р. видав низку універсалів щодо приєднання Підляшшя, Волині, Київщини та Брацлавщини до Польського королівства й надав місцевій шляхті права, рівні з польською. Одночасно розпочалася підготовка до війни з Великим Князівством Литовським.
Рішучі дії польського короля змусили послів Великого Князівства Литовського 1 липня 1569 р. підписати акт про унію між своєю державою та Польщею. За умовами унії обидві держави об’єднувалися в єдину — Річ Посполиту. На чолі держави мали перебувати єдиний король, спільний сейм та сенат. Запроваджувалася єдина монетна система. Міжнародні відносини планувалося проводити лише від імені Речі Посполитої, а митні кордони між Польщею та Литвою було скасовано. Польська та литовська шляхта отримувала право володіти землями в будь-якій частині новоутвореної держави. Литва зберігала самоврядування в межах етнічної території та певні атрибути автономії: печатку, герб, скарбницю, адміністрацію, судочинство, військо, фінанси. Офіційною мовою в Литві залишалася руська, а правнича діяльність здійснювалася на основі кодексу законів, що увібрали в себе норми Руської Правди — Литовських Статутів (1529, 1566 і 1588 рр. видання).
Проти рішень Люблінської унії ще досить довго виступали провідні руські магнати: Костянтин Вишневецький, Богуш Корецький, Василь-Костянтин Острозький, Олександр Чорторийський. Але поступово їхні вимоги зосередилися на захисті православної віри.
Люблінська унія змінила на польський кшталт і адміністративний устрій руських земель. Ще в 1434 р. на основі Галицько-Волинського князівства було утворено Руське воєводство у складі Галицької, Львівської, Перемишльської, Сяноцької та Холмської земель, які, в свою чергу, поділялися на повіти. Протягом 1434—1447 рр. було утворено Подільське воєводство на основі Кам’янецького, Летичівського, Червоногородського повітів. У 1462 р. було утворено Белзьке воєводство. З 1566 р. почалося утворення Волинського, Брацлавського та Київського воєводств, що завершилося вже після укладення унії.
Адміністративні зміни викликали відповідні процеси і в управлінському апараті. На чолі воєводств перебували воєводи та старости. Їм підлягали урядники — земські (вирішували шляхетські справи) та гродські (кримінальні) судді, хорунжі (військові справи), городничі (будівництво та ремонт замків і фортець), мостівничі (будівництво та ремонт мостів) тощо.
У XVI ст. відбулися зміни в політичному та соціально-економічному житті руських земель. Вони зачепили й панівну верству суспільства. Зокрема, ще в 1522 р. було прийнято рішення про «вивід шляхетства», за яким до цього прошарку мали належати лише нащадки тих осіб, що стали боярами за правління великих князів литовських Вітовта, Сигізмунда і Казимира. А в 1528 р. було проведено «попис земський», у ході якого сформовано списки, котрі після затвердження сеймом перетворилися на основний документ, що підтверджував належність до шляхетського стану. Ревізії замків і староств, проведені в 1540—1550-х рр. уточнили склад шляхти та її слуг. У коронних землях провели ревізію землеволодіння, відповідно до якої маєтки, що не мали підтверджувальних документів на право володіння ними до 1504 р., вважалися державними, а їхні користувачі — ленними володарями, зобов’язаними нести службу. В 1557 р. було прийнято «Устав про волоки», за яким до шляхти зараховувалися тільки «бояри стародавні», а решта мала повернутися до станів селянства та міщанства.
На законодавчому рівні було врегульовано й економічні питання. Зокрема, Литовським статутом від 1566 р. було остаточно ліквідовано обмеження шляхетської власності на землю.
Поступово шляхта переросла в панівну політичну верству, що викликало гостру потребу в юридичному оформленні її прав. Віленський привілей 1565 р. стимулював утворення повітових шляхетських сеймиків. А Литовський статут 1566 р. надав шляхті законодавчі права і утворив організоване представництво шляхти на загальнодержавних сеймах. Поряд із цим, саме шляхетство не було однорідним і поділялося на три групи: дрібне, середнє та магнатів.
Отже, шляхті надавалися значні привілеї, а серед її обов’язків зазначалися військова служба за власний кошт і сплата грошового збору. Такі права та обов’язки різко вирізняли шляхетство від решти населення. Згодом шляхтичі здобули право свободи, недоторканності особи, окремого суду, можливість обирати та бути обраними до повітових та загальнодержавних органів влади. Також було отримано право вільно розпоряджатися землями. Мали шляхтичі й значні переваги перед іншими верствами у торгівельних справах. Водночас у випадку, коли шляхтич ставав ремісником або крамарем, його позбавляли шляхетського стану, проте після відмови від цих занять він повертав усі права. Шляхетства позбавлялися й особи, помічені в крадіжці та негідній поведінці на полі бою.
Поступово було сформовано й шляхетське землеволодіння шляхом захоплення общинних територій, купівлі земельних маєтків, земельних пожалувань від польського короля та великого князя литовського. Концентруючи у власних руках значні земельні угіддя, зі шляхетського стану поступово виділилася нечисленна частина — магнати, які перебрали на себе широкі права та привілеї, за якими відрізнялися від середніх та дрібних феодалів.
Важливе місце у соціальному устрої посідало духовенство, становище якого змінювалося відповідно до міжконфесійної боротьби на теренах руських земель. І якщо православ’я у початковий період існування Литовсько-Руської держави підтримувалося владою, то після прийняття Брестської унії 1596 р. домінувати почали католицизм та уніатство. Кожна з християнських конфесій мала матеріальну базу у формі маєтностей. Однак поступово владні структури штучно перерозподілили землі на користь католиків і уніатів.
Ще одним прошарком українського суспільства виступало міщанство, яке поділялося на три соціальні групи. Першу становив міський патриціат, який включав найвпливовіших купців та промисловців, що зосереджували у своїх руках всю владу в місті. Друга група — бюргерство — включала цехових майстрів і торгівців середньої заможності. Найчисленнішою групою був міський плебс — незаможні ремісники, підмайстри, учні та слуги майстрів, позацехові ремісники, дрібні торгівці й селяни.
Вкрай важливе значення для розвитку руських міст мало запровадження магдебурзького права, яке надало юридичне підґрунтя розвиткові місцевого самоврядування в Україні. Ще в 1339 р. останній галицький князь Юрій-Болеслав вперше надав це право м. Сяноку. Згодом, у 1356 р., магдебурзьке право отримав Львів; 1432 р. — Луцьк (вдруге — 1497 р.), 1444 р. — Житомир, 1497 р. — Київ, 1498 р. — Дубно та інші міста.
Магдебурзьке право потребувало внесення відповідних змін до системи управління міст. На чолі міста перебував війт, який призначався великим литовським князем або польським королем. Лише Київ мав право самостійно обирати війта. Органом міського самоврядування був магістрат, який мав дві колегії: лаву, що відала судом у кримінальних справах, та раду, що відала цивільним судом і поліцією, наглядала за торгівлею. Лаву очолював війт, а раду — бургомістр. Із запровадженням магдебурзького права міщани звільнялися від натуральних повинностей і мали сплачувати грошові податки з торгівлі та промислів.
Розвиток ремісничих спеціалізацій та збагачення майстрів потребували створення об’єднань виробників для спільного захисту як економічних, так і юридичних прав. Як наслідок, більшість ремісників об’єднувалися в цехові організації, що були виробничо-релігійними осередками і мали католицький характер. В свою чергу, цехи захищали корпоративні інтереси, контролювали виробництво та збут товарів.
Самі ж міста поділялися на великокнязівські, приватні та церковні. В ХІІІ—ХV ст. близько 80% усіх руських міст і містечок належали окремим феодалам, тобто могли купуватися чи здавалися в оренду.
Запроваджені зміни призвели до нових тенденцій в управлінському апараті міст. Зокрема, деякі квартали або угіддя королівських міст за указами короля надавалися в розпорядження власників і отримували назву юридик. Мешканці юридик не підлягали юрисдикції міського самоврядування й сплачували податки та виконували різні повинності на користь їхніх власників. Юридики утворювалися внаслідок поділу приватних міст, пожалування центральною владою окремим феодалам, викупу феодальним власником частини території. Інститут юридик існував до ХVІІІ ст.
Загалом до кінця ХV ст. міста розвивалися повільно. На означений період налічувалося близько 35 міських поселень. Спалах урбанізації руських земель припав на період ХVІ — першої половини ХVІІ ст. Найбільшими містами стали Львів (15—18 тис. мешканців), Київ (15 тис.), Меджибіж (12 тис.), Біла Церква (10 тис.). Однак більшість міст і містечок налічували, в середньому, по 2—3 тис. чол. і були аграрними.
Розвиток торгівлі та ремісництва стимулював зародження мануфактурного способу виробництва, що став основним у ХVІ — першій пол. ХVІІ ст. Мануфактурне виробництво характеризувалося об’єднанням робітників у спеціальні групи; пануванням ручної праці; розподілом виробництва на окремі процеси. Робітники були як залежними, так і вільнонайманими. Також розпочалося активне вкладання грошового капіталу у виробництво.
Найчисленнішою групою населення в українських землях було селянство, яке, в свою чергу, за майновим і правовим статусом поділялося на кілька прошарків. Відповідно до правового статусу, селянство поділялося на дві категорії: а) королівських та великокнязівських (господарських); б) шляхетських, монастирських і церковних. За ступенем залежності від феодалів селянство поділялося на кілька груп, які можна об’єднати в дві основні: 1) вільні селяни («похожі») — мали право виходу від феодальної залежності після виконання своїх зобов’язань, але у визначений час, після виплати викупу або надання «замісника»; 2) покріпачені селяни («непохожі») — не мали права виходу від феодала.
Вільні селяни-общинники — данники — володіли окремими господарствами, так званими димами, які об’єднувалися в дворища, а ті у волосну общину. Формою залежності данників від феодалів була натуральна чи грошова рента. Волосна громада розпоряджалася общинними землями. До її складу особу включали після дозволу сільського сходу та волосного старости. Переселенець на кілька років звільнявся від податків і повинностей, щоб мати можливість налагодити господарство. Після закінчення терміну селянин, повноправний общинник, брав участь у сплаті громадою данини. Коли ж селянин не вносив свого паю до сплати податків чи не міг відбувати повинностей, його виключали зі складу громади, а земельний наділ передавався іншому общинникові. Всередині общини діяла система кругової поруки під час виплати данини і виконання повинностей, що, в свою чергу, робило селян заінтересованими в успішній праці своїх сусідів та збереженні сталої кількості господарств. Внаслідок еволюції господарства волосні общини поступово розпадалися на сільські, які очолювали виборні старости, отамани, війти, тіуни. Поступово, внаслідок інтенсивних пожалувань земельними наділами феодалів, кількість таких селян суттєво зменшилася.
Цікавим фактором життя сільських громад були копні суди, що ґрунтувалися на засадах звичаєвого права, до послуг якого вдавалися не лише селяни, а й міщани, бояри та князі.
Іншим прошарком селянства були тяглі, залежні землероби, які мали господарства, що перебували на території феодалів. Тяглі були зобов’язані відбувати кілька видів повинностей, так само як і данники, зокрема серебщину — державні податки; державні повинності — будівництво доріг та мостів, ремонт фортифікаційних споруд тощо, проте головною була панщина — безоплатна обробка панської землі. Ще одна частина селян була представлена службовими, які обслуговували господарство феодала. Вони мали чітку структуру й об’єднувалися у сотні. Окрім виконання своїх прямих обов’язків, вони сплачували данину та відбували панщину. Існували також дворові селяни, які обслуговували дім господаря.
Впродовж ХV—ХVІ ст. у середовищі селянства відбулися зміни. Було ліквідовано статус дворових холопів, які не мали власності й проживали на панських дворах. Як власність феодала, вони могли бути продані чи закладені під кредит. Єдине, що було законодавчо захищене — це життя селян. Водночас праця цих селян, позбавлена мотивації, поступово ставала невигідною. А тому феодали дозволили їм заводити власне майно, будинки та сім’ї. І якщо на початковому етапі все залежало від доброї волі господаря, то третій Литовський статут 1588 р. регламентував наділення холопів землею й перетворив їх на розряд залежних селян.
Проте поступово таке розшарування нівелювалося внаслідок посилення феодального визиску селянства та наступу на особисту свободу селянина. Найжорсткіші умови для нього було створено в Польщі. Так, у 1453 р. на Галичині вийшла постанова, за якою селянину дозволялося залишати свого феодала лише за умови сплати значного викупу, та й то один раз на рік, на Різдво Христове. На Радомському сеймі 1505 р. було прийнято рішення, за яким селянин не мав права залишати феодала без згоди останнього.
Подібні тенденції спостерігалися і на території Великого Князівства Литовського. Зокрема, відповідно до «Судебника» 1468 р., судочинство над селянином передавалося під юрисдикцію його власника. Згодом перший Литовський статут 1529 р. заборонив залежним селянам у разі переходу до іншого власника забирати з собою майно. А завершив юридичне оформлення кріпацтва в Україні третій Литовський статут 1588 р. Згідно з його положеннями, селянин не мав права залишати свого господаря, якщо проживав на його території менше, ніж 10 років. Якщо строкова вимога виконувалася, селянин мав отримати дозвіл феодала. В свою чергу, дозвіл видавався лише тоді, коли залежний селянин відпрацював стільки років панщини, скільки користувався панською землею, заплатив викуп, повернув борги, засіяв землю і залишив господарство в доброму стані.
Зі збільшенням попиту на сільськогосподарську продукцію в Європі Польща стає чи не головним її експортером, що й спричинило появу кріпацтва та його поширення на українські терени. Відібрані землі феодали перетворювали на фільварки — багатогалузеві господарства, що базувалися на підневільній праці селянина.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов