Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр. - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Ідеї «Возз’Єднання» Українських Земель У 20—30-Х Рр. Хх Ст. Виявилися У Воєнн...
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Балтики до Причорномор’я включно з українськими землями. Статус і доля Галичини й Волині були відкритим питанням на європейських конференціях, нарадах країн-переможниць Антанти, які при утворенні нових держав послуговувалися етнографічним принципом та власними інтересами. Західноукраїнські землі в період з 1919 по 1939 р. поділили між собою три держави: Польща, Румунія, Чехословаччина. Незадовго до Другої світової війни більшість «чехословацької спадщини» перейшла під владу Угорщини. У кожній з цих держав українці становили меншину. Окупація українських земель Польщею, Румунією та Чехословаччиною відбувалася з відома західних країн, які керувалися власними стратегічними інтересами. Антанта розраховувала використати збройні сили Польщі і ЗУНР для боротьби проти експансії Радянської Росії. Тому керівники західних держав не реагували на вимоги незалежності галичан.
Економічне, соціальне і національно-культурне становище, можливість політичної діяльності, загальний стан національно-визвольного руху в західноукраїнських землях залежали від їхньої належності до Польщі, Румунії чи Чехословаччини. Найсприятливіші умови для розвитку цього руху були саме в останній.
Утворена у 1918 р. Польща отримала українські землі з центром у Львові. В ході обговорення західноукраїнського питання, в центрі якого була проблема українсько-польського розмежування, англійська сторона у 1919 р. на Паризькій мирній конференції виступила з пропозицією провести кордон по лінії: Гродно — Ялівка — Немирів — Брест — Дорогузськ — Устилуг — Груберів — Крилів — на захід від Рави-Руської — на схід від Перемишля до Карпат. Слушність такого розмежування, яке отримано назву лінії Керзона (за прізвищем міністра закордонних справ Великої Британії), визнала Верховна Рада Антанти і загалом прийняла Польща. Лінія Керзона, частково враховула етнічний принцип, та все-таки була значним відступом від цього принципу на користь Польщі. Проте польський уряд не думав дотримуватися своїх обіцянок і долі нагнітав на міжнародній арені (і не без успіхів) антиукраїнські настрої. До Польщі потрапили українські землі: Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина.
Згідно з ухвалою Ради представників від 29 вересня 1919 р., статус Галичини визначався спеціальним Статутом, який передбачав 10-річний термін польської окупації зі збереженням деяких ознак автономії (регіонального сейму і правління). Проте навіть такий варіант не влаштовував польську сторону, під тиском якої Статут Східної Галичини 21 листопада 1919 р. було замінено на «Договір між союзними державами і Польщею про Східну Галичину», який давав Польщі мандат на володіння Галичиною терміном на 25 років. Щоб задобрити українську громадськість, польський уряд створив видимість надання територіальної автономії Галичині — прийняв закон про воєводську автономію (Львівське, Тернопільське, Станіславське воєводства), який так і не набув чинності. За Ризьким мирним договором 1921 р., Східна Галичина разом з українськими землями по Збруч і Горинь, що входили до складу дореволюційної Росії, утворили окремий регіон — Західну Україну. Половину площі міжвоєнної Польщі становили так звані «східні креси», тобто західноукраїнські та західнобілоруські землі. Близько третини населення країни належало до національних меншин, серед яких переважали українці. У 1923 р. Рада послів країн Антанти всупереч попереднім своїм ухвалам передала Польщі права на остаточну інкорпорацію Галичини, проігнорувавши право українського народу на самовизначення.
Окуповані українські землі становили третину території тодішньої Польської держави. Більше ніж 3 млн. українців Східної Галичини з Лемківщиною, що раніше перебували у складі Австро-Угорщини, належали переважно до греко-католицької Церкви. Понад 2 млн. українців, які населяли землі, що входили до Російської імперії і відійшли до Польщі (Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина та Підляшшя), сповідували православ’я.Згідно з переписом населення 1931 р., на приєднаних до Польщі землях проживало 8,9 млн. чол., серед них — 5,6 млн. українців і 2,2 млн. поляків. У перший місяць окупації управляли західноукраїнськими землями безпосередньо військові органи. На зміну військовому керівництву влада в Галичині перейшла до Генерального цивільного комісара, який теж спирався на військові гарнізони. Для організації адміністративної влади окуповані території було поділено на округи. Стан військової облоги було запроваджено і на інших українських землях у складі Польщі: на Волині, в Холмщині, Підляшші.
Внутрішню політику Польщі було спрямовано на державне й етнічне поглинання західноукраїнських земель. Одним з основних проявів такої політики була відповідна організація територіального поділу і функціонування місцевих органів влади. Повернувшись до старої польської адміністративної системи, влада зберігала майже без змін поділ на повіти за попередньою схемою і знову запровадила більші територіально-адміністративні одиниці — воєводства. Українські землі входили до складу шести воєводств: Львівського (26), Станіславського (12 ), Тернопільського (17 ), Волинського (11 ), Поліського (9 ), Люблінського (з переважанням українського населення — 8 ). Значна розбіжність у загальній кількості повітів і їхній площі пояснюється тим, що повіти галицьких воєводств утворились на територіальній основі повітів Австро-Угорщини, а волинські, поліські і люблінські повіти успадкували без значних змін територію порівняно великих «уездов» Російської імперії. З’єднання етнічно польських і українських повітів в одному воєводстві (Львівське, Поліське, Люблінське) ставило своїм завданням ослабити український рух в одних місцях (Галичина) або не допускати проявів національного відродження в інших (Підляшшя, Холмщина) і відповідало політиці полонізації (дискримінація корінного населення під час організації і проведення виборів, в системі шкільництва тощо). Повітова схема в Галичині мало змінилася порівняно з австрійськими часами, тому що задовольняла польські інтереси. Проте на Волині, Холмщині та Підляшші було здійснено деяку територіально-адміністративну реорганізацію. Щоб не допустити консолідації цих земель на українській національно-культурній основі, яка почалася зі створення Холмської губернії й зміцнилася заходами Центральної Ради і гетьмана, українські повіти (Томашівський, Грубешівський, Холмський, Більський, Костянтинівський, частково Замостянський, Білгорайський) було приєднано до Люблінського воєводства, що значно ускладнювало культурно-освітню роботу серед місцевого населення. Аналогічно було вчинено на Підляшші, яке увійшло до складу Поліського воєводства разом з частиною білоруських і польських земель. Так само включення до складу Львівського воєводства восьми етнічно польських повітів мало стати передумовою ослаблення впливу українського Львова.
Найнижчою ланкою територіально-адміністративного устрою Польщі стали гміни. Кількість гмін у повітах коливалася в Галичині від 9 до 14, на інших українських землях — від 5 до 8, що теж пов’язано з історією формування: гміни в Галичині успадкували території попередніх австро-угорських органів самоуправління, а на Волині, Підляшші й Холмщині — територію російських волостей. У 1933 р. спеціальним законом нижні адміністративні одиниці Галичини укрупнювались, і таким чином деякі регіональні відмінності усувалися.
Польська система управління відзначалася сильною централізацією. В її основу було покладено інститут старост, при цьому значні керівні функції одержали поліційні органи. Широкі повноваження система надавала воєводі, який призначався президентом за рекомендацією міністерства внутрішніх справ і ради міністрів. Конкретні напрями роботи контролювалися відділами воєводського управління. Адміністрацію повіту очолював староста, а старостинське управління, в свою чергу, поділялося на реферати і підвідділи. Керівництво нижніми територіально-адміністративними одиницями — гмінами — здійснював війт. На чолі сільського самоврядування стояв солтис. Громадське самоуправління великих міст складалося з президента, віце-президента, лавників; містечок — з бурмістра, віце-бурмістра, лавників. Така структура територіально-адміністративного управління в умовах реакції зв’язувала будь-яку ініціативу знизу і якнайповніше відповідала цілям окупаційного режиму. В адміністративних органах усіх рівнів фактично позбавляли права працювати українців.
Румунія не приховувала своїх територіальних претензій до України. Під різними приводами вона анексувала в 1918—1919 рр. значну частину української етнічної території: Хотинський, Ізмаїльський і Аккерманський повіти колишньої Бессарабської губернії (11600 км2), Північну Буковину (5280 км2), українську Мармарощину (700 км2). Північна Буковина та придунайські землі опинилися в складі Румунії з листопада 1918 р., а у вересні 1919 р. це визнали держави Антанти. Загалом у Північній Буковині, Хотинському, Аккерманському та Ізмаїльському повітах Бессарабії мешкало 790 тис. українців (4,7% усього населення). Румунську окупацію цих територій не визнали ні уряди ЗУНР і УНР та уряд гетьмана Скоропадського, ані пізніше — керівництво УСРР.
У зв’язку з тим, що українці Буковини й Хотинщини чинили сильний опір агресії, на цих землях було поширено жорстокий окупаційний режим, протягом 20—30-х рр. фактично зберігався воєнний стан. Прийняття в 1925 р. румунської конституції і нового адміністративного закону призвело до поширення на українські землі порядків «старого королівства». Територіально-адміністративний устрій держави мав засвідчити «возз’єднання Великої Румунії». Багатоступенева система територіально-адміністративних утворень, забезпечуючи засилля поліції й чиновництва, вела до сильної централізації. Румунське королівство було поділено на провінції (директорати) на чолі з повноважними намісниками, що безпосередньо підлягали королеві. Етнічні українські землі між Прутом і Дністром об’єднувалися з корінними румунськими землями в одну провінцію — Буковину, що стало ще одним прикладом колоніальної політики. Хотинську землю і західне Українське Причорномор’я було включено до складу провінції Бессарабії, Мармароський Сигіт з околицями відійшов до провінції Мармарош.
Середню ланку територіально-адміністративного устрою утворювали округи, які на території Бессарабії загалом відповідали попереднім російським повітам. Тому кордони Ізмаїльської, Аккерманської і Хотинської округ Бессарабії відносно мало змінилися. Тільки часткової реформації зазнала й австро-угорська схема територіально-адміністративного поділу Буковини. В шести з одинадцяти округ провінції українське населення становило більшість (Сторожинецька, Вижницька, Кіцманська, Чернівецька, Заставнівська, Вашкковецька округи), незважаючи на тенденцію до включення в українські округи корінних румунських земель. До української етнічної території входила також значна частина Сучавської, Радівської і меншою мірою — Кімполунзької округи.
На Мармарощині більшість українського населення проживала в Сигітській окрузі, решта переселилась у західні й центральні румунські провінції — Банат і Семигород. Виконавча влада в окрузі належала префектові, який одночасно виступав і як начальник поліції. Менші територіально-адміністративні одиниці, які відповідали російським волостям і австро-угорським гмінам, очолював субпрефект (претор). На українських землях міське та сільське самоуправління було фактично ліквідовано, владні функції виконували повноважні старости (примарі). Деякі міста (Чернівці, Мармароський Сигіт) утворювали окремі адміністративні одиниці й управлялися безпосередньо з центру. Відповідальні адміністративні посади, навіть найнижчого рівня, займали виключно представники румунської національності, що посилювало національний і соціальний гніт.
До 1927 р. всі залишки колишньої автономії Буковини, яку вона мала під владою Австрії (представництво в парламенті, самоврядування, система українського шкільництва тощо), було ліквідовано, а Буковинський край уже розглядався як одна з румунських провінцій. Щоб консолідувати новоприєднані землі, влада обрала шлях насильницької румунізації українського населення. У 1940 р. СРСР використав цілу низку міжнародно-правових важелів і добився включення Північної Буковини та південної Бессарабії до складу Української РСР, яка входила як адміністративна одиниця в унітарний тоталітарний Радянський Союз.
Незважаючи на те, що українське населення Закарпаття на Хустському крайовому вічі яскраво задекларувало своє прагнення до єдності з іншими українськими землями, розвиток політичних подій аж ніяк не сприяв реалізації цих прагнень. Після розпаду Австро-Угорщини Угорщина анексувала більшу частину Закарпаття, створивши на територіальній основі 4-х колишніх жуп (Ужанської, Березької, Угочанської, Шариської) особливе автономне утворення — Руську Країну. В закарпатських справах було створено окреме руське міністерство, вжито деякі заходи щодо організації національно-культурної автономії. З приходом до влади в Угорщині комуністів почалися зміни, перш за все було створено (за аналогією з Радянською Росією) Русько-Країнський народний комісаріат, місцеві ради (сільські, міські, жупні) з особливими виконавчими органами — директоріумами. Всі ці перетворення значно активізували і політизували українське населення. Деякі місцеві органи очолили відомі українські діячі, які, проте, не поділяли комуністичної ідеології. Громадянська війна в Угорщині ще більше ускладнила закарпатські проблеми, у вирішення яких втрутилися країни-переможці.
Впливова українська еміграція закарпатського походження, враховуючи геополітичну ситуацію, перш за все настрої і побажання Антанти, вступила в переговори з Чехословаччиною. Остаточне оформлення переходу Підкарпаття до складу Чехословацької держави відбулося в травні 1919 р., і його було закріплено рішеннями Сен-Жерменського і Тріанонського договорів. Згідно з Тріанонським мирним договором (червень 1920 р.), Закарпаття приєднувалося до Чехословаччини під назвою «Прикарпатська Русь». Після адміністративної реформи 1928 р. його почали називати Підкарпатським краєм. Незважаючи на відносно демократичні відносини в Чехословацькій Республіці, українське населення не одержало обіцяної автономії: передбачений договорами сейм так і не було скликано. Етнічну територію українців було поділено на три частини: західна (Пряшівщина, 2% території) відійшла безпосередньо до Словаччини, центральна (Хустська, Берегівська і Ужгородська округи, 70% території) під назвою Підкарпатська Русь дістала адміністративну автономію, а східна (Мармароський Сигіт з околицями, 8% території) залишалася в складі Румунії. В територіально-адміністративному відношенні «Підкарпатська Русь» була однією великою жупою. Статус її визначався Генеральним статутом, згідно з яким виконавчу владу здійснювало особливе намісницьке правління: адміністратор і автономна директорія. І хоч адміністратор обирався переважно з українців, уся інша адміністрація була чеською або словацькою за походженням. Статут також визначав кордони Підкарпатської Русі, але без урахування етнічного принципу. У 1920 р. вийшло розпорядження чехословацької центральної влади про зміну Генерального статуту для подальшого обмеження автономних прав. На Підкарпаття призначався губернатор, при якому створювався дорадчий орган — губерніальна рада.
Нові перетворення почалися з виходом закону «Про організацію політичного управління», який частково врахував незадоволення місцевого населення. Чехословаччина поділялася на чотири краї: Чехію, Словаччину, Моравію і Сілезію, Підкарпатську Русь. Це визначило й підвищення політичного статусу. Встановлювалася посада крайового президента і формувався територіальний представницький орган — крайове заступництво, 2/3 членів якого були виборними, 1/3 — призначалася центральною владою. Територіально-адміністративний устрій було приведено до відповідності з новими державними змінами: після ліквідації жуп Підкарпатський край поділили на 14 повітів і 478 громад. Повітовими центрами стали Ужгород, Перечин, Великий Березний, Мукачів, Свалява, Нижні Верецькі, Берегів, Севлюш, Іршава, Хуст, Воловець, Тячів, Тересьва, Рахів.
За переписом 1930 р. на Закарпатті мешкало 438 тис. українців. Держава не асимілювала цілеспрямовано населення і навіть уживала певних заходів для економічного розвитку Закарпаття, вкладала кошти у вдосконалення сільського господарства.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов