Персоналії - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Вагилевич Іван (1811—1866) — Громадський Діяч, Учений, Письм...
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З 1829 р. до кінця життя мешкав, навчався й працював у Львові: духовна семінарія, університет, бібліотека Оссолінських, міський архів. Провадив історичні, етнографічні й археологічні дослідження. Розвідки про гуцулів, бойків, лемків, «Хроніка» опришківського руху, лінгвістичні праці й словники української та польської мов залишилися в рукописах. Писав польською, чеською та українською мовами. Під час революції 1848 р. увійшов до складу Руського собору, редагував його друкований орган «Dnevnik Ruskyi». Польською мовою переклав «Повість временних літ», українською — «Слово о полку Ігоревім». Брав участь у виданні історично-документальної збірки «Акти гродські й земські» та «Словника польської мови» С. Лінде, який донині вважається шедевром слов’янської лексикографії.
Головацький Яків (1814—1888)— письменник, історик, літературознавець, етнограф, лінгвіст, бібліограф, лексикограф, педагог. Один із зачинателів нової української літератури в Галичині. Закінчив Львівський університет (1841). З 1848 до 1867 р. був першим професором української мови та літератури цього університету, у 1849 р. став його ректором. У 1867 р. переїхав до Вільна, де очолював археографічну комісію. В 1832 р. разом із М. Шашкевичем та І. Вагилевичем створив літературний гурток «Руська трійця», що видав перший галицький альманах «Русалка Дністрова» українською мовою (1837). Найважливіші праці: «Три вступительные преподавания о русской словесносте» (1849), «О первом литературно-умственном движении русинов в Галиции» (1865), «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878). Багато зусиль присвятив дослідженню української мови. Головні філологічні праці: «Розправа о язиці южноруськім і його наріччях» (1848), «Граматика руської мови» (1849). Пропагував ідею єдності українського народу, висвітлював його етнокультурні взаємозв’язки з іншими слов’янськими народами, закликав вивчати його історичне минуле. В 1850-х рр. став прихильником слов’янофільських ідей.
Духнович Олександр (1803—1865)— письменник, педагог, культурний діяч. Закінчив 1827 р. Ужгородську богословську семінарію. Працював архіваріусом і нотаріусом при канцеляріях Пряшівської та Мукачівської єпархій, з 1843 р. — канонік Пряшівської єпархії. Належав до «будителів» — літературно-громадських діячів Закарпаття, які виступали за розвиток освіти і культури.
О. Духнович заснував «Літературну спілку Пряшівську», видавав альманах «Поздравление русинов», написав підручник «Книжиця читальная для начинающих» (1847), історичні праці: «Історія Пряшівської єпархії» (1846), «Істинная історія карпаторосов, ілі угорських русинов» (1853) та ін. Пропагував ідею єдності закарпатських українців з усім українським народом. Творчість О. Духновича розпочала період нової української літератури на Закарпатті.
Зубрицький Денис (1777—1862)—український історик, етнограф і архівіст. Народився в с. Батятичах у Галичині. Здобув гімназійну освіту у Львові, працював службовцем магістрату в Березові біля Сянока. З 1809 р. — секретар повітового управління в Перемишлі. У 1820-х рр. переїхав до Львова. У 1829 р. став працівником Ставропігійського інституту. Склав його перший інвентарний опис, а згодом використав свої нотатки для кількох наукових праць, зокрема для «Історичного дослідження про русько-слов’янські друкарні в Галичині» (1835), «Хроніки міста Львова» (1844), «Летописи Львовского Ставропигиального братства» (1849—1850) та ін. Підтримував російську схему давньоруської історії московського історика М. Погодіна, стояв біля витоків москвофільства у Галичині. Під час «весни народів» 1848—1849 рр. став членом Головної Руської Ради у Львові. Член-кореспондент Санкт-Петербурзької Археографічної комісії (з 1842) і Петербурзької АН (з 1855), почесний член Київської Археографічної комісії (з 1844), Московського товариства історії і старожитностей (1846).
Кобилиця Лук’ян (1812—1851) — ватажок селянського антикріпосницького руху на Буковині. У 1843 р. очолив виступ селян проти поміщиків, придушений австрійськими військами в березні 1844 р. Під час революції 1848—1849 рр. в Австрії обраний до австрійського парламенту. Належав до депутатів, які виступали за скасування кріпацтва. В 1848 р. очолив селянський рух, що виник на Буковині під впливом революційних подій у Відні. У 1850 р. Л. Кобилицю заарештовано й засуджено до заслання.
Куземський Михайло (1809—1879) — український церковний політичний діяч. Народився в с. Шибалині Бережанського округу в Галичині. Закінчив Бережанську гімназію, Львівський університет (богослов’я). З 1833 по 1836 рр. — священик у м. Заліщиках на Тернопільщині. Пізніше обіймав різні посади в управлінні Львівської греко-католицької архієпархії. Відаючи шкільництвом, сприяв заснуванню цілої низки народних (парафіяльних) шкіл у Галичині. 1848—1849 рр. — заступник голови, 1849—1851 рр. — голова Головної руської ради у Львові. Ініціатор скликання І з’їзду української інтелігенції у Львові (1848), заснування Галицько-Руської матиці (був її першим головою), відкриття Народного дому у Львові (1848). Після смерті митрополита М. Левицького управляв митрополією (1858—1860). Від 1861 р. — депутат Галицького крайового сейму. 1868—1871 рр. — останній Холмський греко-католицький єпископ. З 1871 р. жив у Львові, згодом — у с. Ляшках Горішніх.
Левицький Михайло (1774—1858) — український греко-католицький церковний діяч. Народився у Ланчині на Покутті (тепер Івано-Франківської обл.). У 1790 р. закінчив Станіславську гімназію, згодом — теологічний факультет Віденського університету. Здобув наукову ступінь доктора богослов’я. З 1797 р. — префект Львівської духовної семінарії, пізніше — викладач пасторального богослов’я у Львівському університеті. З 1808 р. — канонік Галицької митрополії у Львові, з 1813 р. — єпископ перемишльський. 17 серпня 1815 р. австрійський імператор Франц І призначив М. Левицького Галицьким митрополитом, а папа римський затвердив це рішення 8 березня 1816 р. З 1848 р. — примас Галичини. Учасник Віденського конгресу 1815 р. У 1856 р. М. Левицький став першим кардиналом Української греко-католицької Церкви. На посаді перемишльського єпископа й у перші роки перебування в сані митрополита дбав про заснування народних (парафіяльних) шкіл і видання для них підручників, підтримав створення освітнього товариства священиків у Перемишлі (1816), дяко-вчительського інституту (1817). Спільно з І. Могильницьким домагався запровадження викладання українською мовою в школах Східної Галичини. Згодом визначився як консерватор, близький до польсько-шляхетських кіл, противник модерних віянь у громадському й культурному житті. Став одним із ініціаторів цензурної заборони альманахів «Зоря» і «Русалка Дністрова», що їх видала «Руська Трійця». У 1839 р. виступив з протестом проти ліквідації російським урядом унії на Правобережжі, Волині та в Білорусі. Під час революції 1848—1849 рр. в Австрійській імперії підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до праці над просвітою народу, виявляючи, однак, непослідовність у ставленні до інтриг польської політичної верхівки. Похований в Уневі на Львівщині.
Лозинський Йосип (1807—1889) — український учений, етнограф, мовознавець, публіцист, діяч українського національного відродження. Народився у с. Гурку біля Перемишля (тепер Польща). У 1830 р. закінчив богословський факультет Львівського університету. Був священиком у с. Лісках, Радохинцях, Медицях та в Яворові. Одним із перших у Галичині порушив питання про використання народної мови в письменстві. Автор укладеної «Граматики руської (малоруської) мови» (1845) та рукописного «Букваря» (1838). Визнавав провідну роль для Галичини культури Наддніпрянської України. У 1848 р. — заступник голови Перемишльської руської ради, учасник І з’їзду української інтелігенції у Львові. У 50-х рр. ХІХ ст. також відстоював народну мову і фонетичний правопис у письменстві.
Лучкай Михайло (справжнє прізвище — Поп; 1789—1843) — український мовознавець, фольклорист та історик. Народився у Великих Лучках на Мукачівщині (тепер Закарпатської обл.). Гімназійну освіту здобув у Ужгороді та Великому Варадині (тепер — Румунія). Навчався в духовній семінарії у Відні (1812—1816), відвідував лекції в університеті. Був учнем відомих славістів В. Копітара та Й. Добровського. 1816—1817 рр. — священик у с. Великих Лучках, 1817—1827 рр. — архіваріус та керівник консисторії Мукачівського єпархіального управління, директор міської школи в Ужгороді. У 1829 р. виїхав до Італії, де був придворним парохом герцога Карла Людовіка Бурбона. У 1830 р. повернувся на Закарпаття, був священиком в Ужгороді (1830—1843). У 1830 р. видав «Граматику слов’яно-руську» — першу в Закарпатті українську граматику з широким використанням народної розмовної мови та фольклору. Рішуче виступав проти шовіністичної політики угорського уряду, спрямованої на денаціоналізацію українського населення Закарпаття, вказував на спорідненість закарпатських українців з українцями інших західноукраїнських земель та Наддніпрянщини. М. Лучкай — автор шеститомної «Історії карпатських русинів», «Церковних бесід на всі неділі року» (1831).
Могилянський Арсеній (світське ім’я — Олексій; 1704—1770) — український церковний діяч, митрополит Київський (1757—1770). Народився у Решетилівці на Полтавщині. Навчався у Київській академії (1721—1727) та Харківському колегіумі (1727). У 1741—1743 рр. викладав у Московській академії, з 1744 р. — архімандрит Троїцько-Сергієвої лаври, пізніше — єпископ (з 1747 р. — архієпископ) Переяслав-Залеського монастиря. Був членом Синоду. Після обрання на митрополичу кафедру обстоював перед російським урядом права Київської митрополії та інтереси Київської академії. Провів низку реформ для вдосконалення системи навчання й управління Київською академією, зокрема запровадив вивчення математики й геометрії та встановив раду академії, яка обирала ректора і професорів навчального закладу. За А. Могилянського відбулися вибори до «Комісії для складання нових законів», яка уклала 1767 р. «Пункти о вигодностях малоросійського духовенства». У 4 пунктах ставилась вимога відновлення автономних прав Української церкви: збереження титулу «митрополит Київський, Галицький та Малої Росії», відновлення традиції обрання митрополитів з місцевих кандидатів, затверджувати єпископів та ігуменів в Україні мав митрополит, а не Синод та ін.
Могильницький Антін (1811—1873) — український поет-романтик і громадський діяч. Народився в с. Підгірках (нині Калуського р-ну, Івано-Франківської обл.). У 1848 р. закінчив богословський факультет Львівського університету. Був священиком у с. Хітарі, Зборі, Комарові, Бабчі на Прикарпатті. Літературна діяльність розпочалась 1838 р. Автор балади «Русин-вояк» (1849), поеми «Скит Манявський» (1854), вірша-послання «Ученим членам» «Руської Матиці» та ін. Як послідовник «Руської трійці» відстоював право на вживання в літературі народної мови. У 1861 р. обраний послом Галицького крайового сейму у Львові та депутатом Державної ради у Відні. Виступав за надання українській мові у навчальних закладах і навчальних установах рівних прав з мовами інших слов’янських народів, що входили до складу Австро-Угорщини.
Могильницький Іван (1777—1831) — український учений-філолог, культурно-освітній і церковний діяч, один із провісників національного відродження в Галичині. Закінчив богословський факультет Львівського університету. Від 1800 р. був парафіяльним священиком в с. Дроздовичах і нижанковицьким деканом (Самбірщина). Згодом обіймав різні посади в управлінні Перемишльської греко-католицької єпархії: референта з питань шкільництва (з 1815), каноніка та члена капітули (з 1816), верховного інспектора шкіл (з 1817), кустоса (хранителя) (з 1818). Відаючи шкільництвом, заснував велику кількість народних (парафіяльних) шкіл, підготував і видав для них підручники: «Буквар славено-руського язика» (1816, 1817, 1819, 1826, 1827), «Правила школьнії» (1817), «Повинності підданих ку їх монарші» (1817, 1827), «Наука християнська» (1817) і «Катехизис малий» (1817). Був ініціатором заснування в Перемишлі дяко-вчительського інституту і його першим ректором, викладав там логіку, заснував перше в Галичині освітнє товариство священиків (1816) і став його керівником. Спільно з єпископом, а згодом митрополитом, М. Левицьким домагався викладання українською мовою в школах Галичини. Для повнішої аргументації уклав «Граматику язика словено-руського» (1823) — першу в Галичині граматику книжної української мови, а як передмову до неї — наукову працю «Відомість о руськім язиці» (1829, 1837, 1848), в якій спростував поширені у той час помилкові уявлення про українську мову як діалект польської або російської та аргументовано визначив її як одну з реальних східнослов’янських мов.
Снігурський Іван (1784—1847) — український греко-католицький церковний діяч, філантроп і меценат. Народився у с. Берестянах на Самбірщині в родині священика. У 1800 р. закінчив гімназію в Самборі. Вивчав теологію у Львівському університеті та Віденському конвікті. З 1808 р. — священик церкви св. Варвари у Відні. У 1812 р. здобув ступінь доктора богослов’я, з 1817 р. — декан богословського факультету Віденського університету. 1818—1847 рр. — перемишльський єпископ. З його іменем пов’язане заснування дяко-вчительського інституту (1818), єпархіальної друкарні (1829), запровадження хорового співу в кафедральній церкві та відкриття музичної школи, заснування четвертого курсу богослов’я духовної семінарії (1845). Разом з А. Могильницьким сприяв заснуванню народних шкіл (1833 р. було 380 парафіяльних, 24 тривіальні і 2 головні школи). Виявляв жвавий інтерес до національно-культурного життя. Дбав про комплектування новими виданнями і утримання єпархіальної бібліотеки; запровадив викладання для перемишльських богословів церковнослов’янської мови і був ініціатором створення її граматики; заохочував людей зі свого оточення вживати в повсякденному житті українську мову; надавав матеріальну і моральну підтримку літераторам (Й. Левицькому, Й. Лозинському, Я. Головацькому, А. Добрянському). У своєму заповіті виділив кошти на утримання дяко-вчительського інституту, 50 стипендій для бідних учнів, заснував фонд для убогих вдів та сиріт. Підтримував дружні взаємини з видатним славістом, прихильником національної незалежності українців В. Копітаром, виступав посередником у його контактах з українськими філологами І. Лаврівським, Й. Левицьким, Й. Лозинським, істориком Д. Зубрицьким та ін. Ініціативи І. Снігурського сприяли створенню атмосфери високої духовності та сформуванню в Перемишлі культурно-освітнього осередку, який започаткував українське національне відродження у Галичині.
Устиянович Микола (псевд. — Дротар, Николай з Николаєва, Николай син Николая; 1811—1855) — український поет, прозаїк, громадський діяч. Народився у м. Миколаєві (тепер Львівської обл.). Здобув гімназійну освіту. Навчався у Львівському університеті та греко-католицькій духовній семінарії (1832—1837). У студентські роки був близький до «Руської трійці», спадкоємець і популяризатор її ідей. Був священиком у с. Вовкові, Славську та Сучаві. У 1847 р. в альманасі «Вінок русинам на обжинки» надруковано кілька його поезій. Пізніше твори М. Устияновича часто з’являються на сторінках українських періодичних видань Галичини — «Зоря Галицька», «Галичо-Руський вісник». У жовтні 1848 р. — один з ініціаторів проведення І з’їзду українських діячів науки, освіти і культури у Львові. У 1861—1866 рр. — посол Галицького сейму. Автор близько 80 поезій і 6 повістей. Серед них: «До Перемишлян», «Руська думка», «Наддністрянка», «Похід Русі на Царгород», «Хрещення великої княгині Ольги», «Віче в Києві», «Київ» та ін. М. Устиянович долучився до становлення художньої прози на західноукраїнських землях: «Месть верховинця. Повістка з правдивого случаю», «Страсний четвер. Повість верховинська, з місцевих поговорок» та ін. Відстоював народну мову як основу літературної. Змалював національне відродження українців Галичини і визначив провідну роль у ньому «Руської трійці». Перекладав з польської, чеської, латинської, хорватської, німецької, російської мов.
Шашкевич Маркіян (1811—1843) — громадський та культурно-освітній діяч, письменник. Найактивніший діяч «Руської трійці», ініціатор і найплідніший автор «Русалки Дністрової». Походив з родини греко-католицького священика. Навчався у Львові (університет, духовна семінарія). За патріотичну діяльність переслідувався світськими та духовними властями. З 1838 р. до кінця життя — священик у селах Львівщини. У віршах та оповіданнях оспівував боротьбу українського народу за національне та соціальне визволення, виступав за єдність населення Галичини й Наддніпрянщини. Науково-полемічний трактат М. Шашкевича «Азбука чи абецадло» (1836) спрямований проти спроб латинізувати українську абетку. Інтенсивно працював над складанням граматики і словника української мови, підготував до друку «Читанку для діточок в народних училах руських» (побачила світ у 1850).
Яхимович Григорій (1792—1863)— український церковний і громадсько-політичний діяч, учений-теолог, греко-католицький митрополит Галицький. Народився у с. Підбірцях поблизу Львова. Навчався у Львівській гімназії. Богословську освіту здобув у Відні. У 1818—1819 рр. служив у парохії св. Варвари у Відні, одночасно навчаючись в інституті св. Августина. Отримав ступінь доктора богослов’я, філософії і вільних мистецтв. У 1819 р. повернувся у Львів і був професором теології та педагогіки в університеті, обирався його ректором. Виконував обов’язки директора Львівської духовної семінарії. У 1841 р. папа римський Григорій VI призначив Г. Яхимовича єпископом-помічником митрополита Львівського. У 1848 р. призначений єпископом Перемишльської єпархії. Під час революції 1848 р. очолив Головну Руську Раду. Брав участь у роботі Собору руських учених. Добивався запровадження викладання української мови в школах Галичини, вимагав від духовенства вживання української мови під час проповідей. З 1860 р. — Львівський митрополит.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов