Соціально-економічна модернізація - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Російська Імперія В Середині Хіх Ст. Переживала Глибоку Кризу, Суть Якої Поля...
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. До її складу входило 80% українських земель. У таких умовах потреба в модернізації імперії ставала дедалі очевиднішою.
Суть російського реформування — модернізація навздогін. Головною її особливістю було різке зростання ролі держави, що проявилося у встановленні державного контролю за всіма сферами економіки, активному втручанні державних структур у хід реформ. Втілення такого сценарію на практиці вело до зміцнення авторитарності влади, зростання централізму, впливу чиновництва, бюрократизації управління.
Участь у Кримській війні ще виразніше показала гостроту занепаду господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруги. Вона стала каталізатором реформаційного процесу в Росії.
Основними причинами реформи стали нездатність кріпаків низькою продуктивною працею задовольнити потреби власних і поміщицьких господарств, зубожіння значної частини поміщиків і маси кріпосних селян, наростання антикріпосницького руху селянства. Окрім того, були й інші причини: помітне відставання Росії у військовій справі від передових європейських країн, осуд царизму з боку прогресивних сил суспільства за збереження кріпосницьких порядків, критика європейською громадськістю станового устрою Російської імперії тощо.
Царизм добре усвідомлював потребу в проведенні кардинальних реформах, але змушений був зважати на ставлення до них різних політичних сил, і насамперед дворянства як опори царської влади. Суперечки між урядом і дворянством тривалий час точилися на рівні вироблення відповідних законопроектів. З 1857 р. ці документи готував Таємний комітет, перейменований 1858 р. на Головний комітет у селянських справах. Губернські комітети для вироблення законодавчих актів про скасування кріпацтва залучали майже все дворянство. На своїх засіданнях воно подавало пропозиції й проекти, які потім надходили до редакційних комісій, Головного комітету й обговорювались у Державній раді. Існували різні, часто протилежні погляди на розв’язання проблеми. В Україні їх представляли Г. Галаган, послідовний противник кріпацтва, і М. Позен, захисник чинного ладу. Переважна частина дворян розуміла, що кріпацтво слід скасувати, але при цьому намагалася залишити за собою землю й певну владу над селянами. Деякі поміщики Правобережної України ратували за звільнення селян без землі. Частина їх виступала за звільнення селян з наділом за умови викупу ними своєї волі та землі. Пропонувалось встановити різні розміри наділів, причому настільки малі, що державна комісія мусила їх збільшити, а повинності зменшити. Але й при цьому права поміщиків серйозно не страждали. Уряд балансував між кріпосниками й кріпаками.
Найважливіші положення про скасування кріпосного права визначались у царському маніфесті від 19 лютого 1861 р. в «Загальному положенні про селян, звільнених від кріпосної залежності». Ці документи подавали звільнення селян як благодійний, добровільний акт дворянства й уряду, що мав здійснитися шляхом полюбовних угод між поміщиками й селянами. Даючи волю кріпакам, законодавство залишало землю у власності колишніх поміщиків. Селянам надавалося право користування садибами й польовим наділом, але за це вони мали відбувати панщину або сплачувати грошовий чинш. Лише після оформлення з поміщиком угоди про перехід на викуп такі особи ставали селянами-власниками.
Законодавчо передбачалось розширення особистих прав звільнених з кріпацтва селян. Вони отримали можливість володіти нерухомістю, займатися промислами, торгівлею, створювати промислові підприємства та ін. Також вони звільнялись від поміщицької опіки над сімейним життям. Після звільнення селяни могли брати участь у сільському самоврядуванні.
Окрім того, на відміну від інших, селяни вважалися податним станом, мали платити державі подушний податок і відбувати рекрутську повинність.
Під час проведення селянської реформи враховувалися насамперед інтереси поміщиків, і лише в окремих випадках — селян. Це проявилося у встановленні різних за площею селянських наділів. Місцеві положення визначали конкретні розміри селянських земель. Згідно з одним, селянський наділ у Катеринославській, Херсонській і частково Таврійській губерніях встановлювався від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу. В повітах Харківської та Чернігівської губерній з перевагою общинного землеволодіння нижчий розмір наділу мав становити 1—1,5, вищий — 3—4,5 десятини. Окреме «Місцеве положення» для поміщицьких селян Харківської, Чернігівської та Полтавської губерній закріплювало за селянином від 2,75 до 4,5 десятин спадкових сімейних ділянок землі.
Свою специфіку мала земельна реформа на Правобережній Україні. Відповідно до «Місцевого положення» правобережний селянин мав право одержати наділ того розміру, який закріплювали за ним інвентарні правила 1847—1848 рр.
Для здійснення реформи вводився тимчасово зобов’язаний стан селян, який мав тривати два роки, а в окремих випадках — і двадцять.
Реформа проводилася за рахунок селян, які мусили сплатити поміщику викуп. Формально цей викуп призначався за землю, а насправді він був компенсацією за скасування феодальних повинностей. Оскільки селяни не могли одразу виплатити всю суму, яка становила 11 річних податків з селянського двору, посередником між селянами та поміщиками виступила держава. Вона сплатила поміщикам викупні платежі, а селянам надала позику на 49 років. Внаслідок цього, царська скарбниця на кожний виданий селянам карбованець, отримала 63 копійки чистого прибутку.
Дворові селяни й кріпосні робітники мали звільнятися з кріпацтва за окремими законодавчими актами. Деякі відмінності передбачались у звільненні селян дрібномаєткових поміщиків. Селяни поміщицьких або посесійних фабрик і заводів не пізніше, ніж через два роки з часу оголошення закону про реформу переводилися на грошовий чинш. За ними залишалися попередні наділи та присадибні ділянки, що викуповувались на загальних підставах.
Основна маса селянства сприйняла Положення від 19 лютого з невдоволенням. Особливий спротив викликало відтермінування звільнення від панщинних та інших повинностей, збереження за поміщиками права власності на землю, зменшення наділів тощо. Часто селяни переходили до відвертого протесту. Так, лише протягом березня — квітня 1861 р. відбулося приблизно 640 таких виступів, у яких взяло участь щонайменше 400 тис. людей. Особливою активністю відзначались хлібороби Правобережної України, де за цей час сталося 73% усіх виступів.
Отже, селянську реформу в Російській імперії було зумовлено низкою причин: гальмівною роллю феодальних відносин, кризою господарства, зростанням соціальної напруги. Метою цієї реформи було зміцнення монархічної влади за збереження панівного становища поміщика на селі. Реформа ініціювалася верхами та здійснювалася під їхнім керівництвом та безпосереднім контролем. У пореформений період в імперії залишилося багато пережитків феодальної системи господарювання. Зокрема поміщицьке землеволодіння, масове безземелля селян, селянська община тощо. Селянство, отримавши юридично закріплену свободу, насправді не мало рівності з іншими верствами суспільства. Воно так і залишалося нижчим, податним станом.
Скасування кріпацтва стало початковим кроком у модернізації Російської імперії. Важливі перетворення в аграрному секторі потребували радикальних змін і в інших сферах суспільного життя, які дали б можливість стабілізувати ситуацію. У 1864 р. уряд здійснив земську реформу, яка встановлювала місцеве самоврядування на більшій частині земель Російської імперії. Лише на Правобережній Україні не вводилися земства через острах того, що польські шляхтичі захоплять усю повноту влади в місцевому самоуправлінні. З’їзди землевласників, збори міських власників і волосні сходи селян обирали гласних на повітові збори. Вони ж визначали гласних для створення губернських земських зібрань. Між повітовими й губернськими земськими зборами діяли їхні виконавчі органи — земські управи. Законодавство надавало перевагу в земських установах представникам заможних кіл населення. Розширювалась компетенція земств, оскільки їм передавались організація медичної допомоги населенню, будівництва і фінансової підтримки початкових шкіл, утримання місцевих доріг, налагодження регулярного поштового зв’язку, розподілу державних грошових надходжень, збирання та опрацювання статистичних матеріалів. Земства відіграли надзвичайно важливу роль у перебудові місцевого життя за конституційними формами.
Судова реформа (1864 р.) ліквідовувала становість судів, закритість судових засідань і залежність суддів від адміністрації. Судочинство перетворилося на незалежну сферу управлінської системи. Суд засідав відкрито за участю присяжних засідателів. Запроваджувалися посади адвокатів. Кожна губернія мала окружний суд. Апеляції на їхні рішення розглядали три судові палати: Київська, Харківська та Одеська. Касаційні функції залишались за сенатом. Дрібні справи вирішували мирові суди на чолі з суддями, які обиралися земськими гласними чи призначались урядом на три роки. Від старої системи зберігалися окремі суди для духовенства і військових. Діяли й далі волосні суди для селян з правом засуджувати винних до покарань різками.
Проводилась також реформа освіти. «Положення про народні училища» 1864 р. запроваджували єдину систему початкової освіти. До неї належали нижчі школи всіх відомств з підпорядкуванням їх Міністерству народної освіти. Духовні заклади підпорядковувалися сенатові. В народних училищах могли навчатися діти представників усіх станів. Важливі зміни відбулися в середній школі. Відповідно до статуту від 19 листопада 1864 р., формувалося два типи гімназій: класична (з викладанням латинської і грецької мов) та реальна (без давніх мов і з переважанням природничих і точних наук). Вони мали семирічний термін навчання. Випускники класичної гімназії мали право навчатися далі в усіх вищих навчальних закладах, а реальної — лише в технічних і сільськогосподарських. Гімназії віднині оголошувались безстановими. Фізичні покарання заборонялись. Діяли також неповні середні школи (прогімназії) з терміном навчання чотири роки, які відкривалися найчастіше в невеликих містечках.
Проводилась також досить прогресивна реформа вищої школи. Статут 18 червня 1868 р. надавав університетам певну автономію, зокрема, право вибору вченою радою університету ректора й проректора на чотири роки, обрання за конкурсом професорів, ради факультетів обирали деканів. Збільшувалася кількість кафедр, а з ними — й викладачів.
Але невдовзі уряд перейшов у наступ проти прогресивних нововведень. У 1871 р. всі реальні гімназії ліквідовувались, залишалися тільки класичні. Основний наголос у викладанні робився на латинську, грецьку й російську мови. Фізика, хімія та інші природничі дисципліни відсувались на другий план. Було оприлюднено статут реальних училищ (1872 р.) — неповноцінної середньої школи з 6—7-річним терміном навчання. Посилювався контроль уряду за видавничою діяльністю. Відповідно до нового цензурного закону 1865 р., цензурні установи передавалися з відання Міністерства народної освіти до Міністерства внутрішніх справ. Для цього в ньому відкривалися головне управління у справах друку й центральний комітет іноземної цензури. Діяла й церковна цензура.
Удосконалювалась і система міського управління. За законом від 16 червня 1870 р. в містах створювалися міські думи з обраних від міщан гласних. Право обрання надавалось особам віком понад 25 років. Зокрема, власникам нерухомості та російським підданим і тим, хто не мав заборгованості з міських податків. Відповідно до майнового цензу виборці поділялися на три курії. Кожну з них у думі представляла рівна кількість гласних. Це давало змогу справедливо враховувати інтереси всіх прошарків міського населення. Міські управи ставали виконавчими органами дум.
Військова реформа, що розпочалась 1864 р. і здійснювалася п’ятнадцять років, поділила територію країни на військові округи. В українських землях створювалися Київський (Київська, Волинська і Подільська губернії), Харківський (Харківська, Чернігівська, Полтавська, Воронезька, Курська і Орловська губернії), Одеський (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії та Бессарабська область) округи. 1888 р. уряд ліквідував Харківський округ, а чотири перші губернії було приєднано до Київського округу. В кожній губернії та повіті виникали відповідні військові управління. Термін військової служби скорочувався в сухопутних військах до 6 і на флоті — до 7 років. Заборонялись тілесні покарання тощо.
Отже, реформи 60—70-х рр. значно прискорили розвиток капіталізму в економічному житті та в соціальній сфері імперії. Але російський варіант реформування був дуже суперечливим. Царизм не створив відповідно до нових реалій політичної надбудови — не проголосив конституції і не скликав парламенту. Аграрна реформа, скоротивши майже на 20% селянські наділи, водночас збільшила повинності селян та віддала їх у тривале закабалення державі. Зміцнення общинних порядків вступало в суперечність з утвердженням громадянських прав селянства. Демократична практика всестанової виборності до земств суперечила чинному авторитарному режимові. Половинчатість реформ зумовила незгоди між носіями влади та практично всіма верствами суспільства.
Як уже зазначалося, реформи 60-х рр. відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин як у сільському господарстві, так і в промисловості. На селі зростає прошарок заможних селян, водночас іще більшого зубожіння зазнає значна частина сільської бідноти, яка змушена йти на роботу до міста або найматися до своїх багатих односельців. Занепадає дворянство, яке дедалі більше потрапляє в борги і переважно не може пристосуватися до нових умов господарювання.
Заможні селянські господарства, а також частина поміщицьких, що виявились конкурентноспроможними, спеціалізуються на вирощувані зернових і технічних культур, широко застосовують механізацію, раціоналізацію виробництва, найману працю. Капіталістичне сільське господарство бурхливо розвивається на півдні України, де були родючі чорноземні ґрунти, відкриті простори поряд зі зручними чорноморськими портами. За рахунок півдня на кінець XІX ст. українські землі давали 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці і 10% — кукурудзи.
Правобережжя України стає для імперії основним постачальником цукру, Лівобережжя — тютюну. Швидко зростають площі під посіви цукрових буряків, картоплі, тютюну, конопель. Натуральне господарство розпадається на очах, що, в свою чергу, створює ринок збуту для капіталістичної промисловості.
Промисловий переворот, який розпочався в Україні у 30-ті рр. XIX ст., після реформи 1861 р. значно прискорюється. Село стає для промисловості постачальником дешевої робочої сили, а з-за кордону йде іноземний капітал. Зростає також значення урядових замовлень на розширення будівництва залізниць та виробництва зброї для армії й флоту. Ці замовлення сприяли розвитку металургійної промисловості та машинобудування.
Важливе значення для економіки України мали багаті поклади вугілля в Донбасі та залізної руди — у Криворізькому басейні. Видобуток вугілля за 30 років після реформи зріс більш ніж у 40 разів. У результаті цього, Донбас давав близько 70% вугілля імперії, далеко випередивши всі інші басейни. У 80-х рр. розпочинається промисловий видобуток залізної руди у Кривбасі. Криворізький басейн сполучено з Донбасом новозбудованою залізницею (1884 р.). Водночас біля Нікополя розпочинається освоєння найбільшого у світі родовища марганцевої руди.
80—90-ті рр. ХІХ ст. — період «металургійного буму». Введено в дію 4 металургійні заводи-гіганти: Гданцівський у Кривому Розі, Дніпровський у Каменському, Олександрівський і Дружківський — під Катеринославом. На кінець століття таких заводів налічувалось уже 15. Важливу роль у розвитку металургії відіграло «Новоросійське товариство кам’яновугільного, залізного та рейкового виробництва» (1869 р.). Розвивається машинобудівна промисловість, провідне місце в якій належало сільськогосподарському машинобудуванню. Катеринослав, Харків, Київ, Миколаїв, Одеса перетворюються у центри машинобудівної промисловості.
Південь і схід України на кінець ХІХ ст. стають базою важкої індустрії Російської імперії, далеко випереджаючи Урал.
Відбувається піднесення в харчовій промисловості. У 90-х рр. цукрова промисловість України давала 85% загальноросійського виробництва цукру. Важливе значення для економіки мали також млинарна та горілчана галузі.
Капіталізація економіки зумовила зростання робітничого класу і буржуазії. Їхньою особливістю був багатонаціональний склад. Робітничий клас перебував у надзвичайно важкому становищі через повну незахищеність перед підприємцями. Робочий день досягав 12—14 і навіть більше годин на добу, мізерна заробітна плата і скрутні житлові умови створювали напружені стосунки між двома станами нового індустріального суспільства.
У цей час іде швидке збагачення і накопичення промислового капіталу, серед підприємців виникає ціла низка «промислових королів». Значною мірою це були росіяни (Суботіни, Лопухіни-Демидови, Дегтярьови), а також українці (Терещенки, Харитоненки, Симиренки, Панченки, Стороженки), євреї (Гальперіни, Бродські), французи, німці, поляки.
Підсумком індустріалізації стало зростання міст та міського населення. У 1897 р. міське населення становило 13% від загальної кількості, а з них 35% проживало в чотирьох найбільших містах: Одесі (404 тис.), Києві (248 тис.), Харкові (174 тис.) і Катеринославлі (113 тис.).
Україна вкрилася мережею залізниць. Першу з них — Балто-Одеську — збудовано ще 1865 р. До 1890 р. всі головні міста України було зв’язано залізничним сполученням.
Отже, друга половина ХІХ ст. характеризувалася розвитком залізничного та інших видів транспорту, бумом у гірничодобувній промисловості, становленням металургійної та металообробної індустрії, розвитком машинобудування, капіталізацією харчової та легкої промисловості, розвитком старих міст та появою нових, активізацією внутрішнього ринку та зовнішньої торгівлі. Україна наздоганяла розвинуті країни за рівнем продуктивності праці та індустріалізацією. Наддніпрянська Україна стала одним із найрозвинутіших аграрних та індустріальних районів Російської імперії.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов