Утворення Запорозької Січі - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У Хv‑хvі Ст. В Україні Сформувалася Нова Соціальна Верства — Козацтво, ...
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був зумовлений посиленням феодального визиску селянства, активізацією господарського освоєння нових земель, потребою їхнього захисту від турецько-татарських нападів.
Посилення феодального та релігійно-національного гноблення, наступ на права селянства, міщанства та інших верств населення призвели до того, що багато люду втікало на незаселені території України — порубіжні степи Брацлавщини, Уманщини, Канівщини, Черкащини. Таким чином, саме Південна Україна, що відігравала роль буфера між Кримським ханством та володіннями польських і литовських володарів, стала колискою козацтва. Однак слідом ішли феодали, яким королі та князі видавали грамоти на володіння цими землями. Просуваючись під тиском феодалів далі на південь, простий люд знову спускався вниз по Дніпру, в незалюднені степи. Ватаги уходників (звідки й походить термін «уходництво») осідали тут, полювали на звірину, ловили рибу, бортникували, закладаючи в балках і на островах зимовища та хутори.
Щоб вижити на новій території, переселенцям доводилося захищатися від нападів татар і турків. З часом члени промислових «ватаг» набували військового досвіду і, призвичаївшись до місцевих обставин, не лише могли дати відсіч раптовому нападу, а й самі починали громити татарські улуси.
Поступово козацтво перетворилося з нестійких напівгосподарських, напіввійськових ватаг на потужну силу, яка змусила рахуватися з собою не лише монархів Речі Посполитої, а й інші держави.
Саме слово «козак» має тюркські корені і в перекладі означає «самотній», «схильний до завоювання», «страж», «конвоїр». З плином часу це поняття набуло іншого значення — »вільна озброєна людина». Вперше термін «козак» вживається у Початковій монгольській хроніці 1240 р. як назва людини самотньої, не пов’язаної ні з домівкою, ані з сім’єю. Згодом це поняття можемо зустріти у словнику половецької мови від 1303 р., де слово «козак» трактувалося як «страж», «конвоїр». В додатку до грецького збірника житія святих — »Синаскаря» — від 1308 р. подається інформація про вбивство козаками Альмачі. Ну, а першим писемним джерелом, яке згадує цей термін стосовно українських земель, є «Польська хроніка» Мартина та Йоахима Бєльських, у якій слово «козак» вживається під 1489 р. Поступово українське населення почало вкладати в поняття «козак» значення «незалежна, вільна, мужня й хоробра людина, захисник України й оборонець православної віри».
Існує низка версій походження козацтва. Польські історики П. Пясецький і В. Коховський виводили назву козаків від слова «коза»: на їхню думку, козаки були такі швидкі, як кози. Козацький літописець Г. Граб’янка вважав, що вони були нащадками хозар. У зв’язку з тим, що козаків у ХVІІІ ст. в офіційних документах називали ще «черкасами», автор «Истории Малой России» виводив козаків від черкесів, що переселилися з Кавказу в Україну. Вже у ХVІІ ст. деякі письменники і науковці, як наприклад французький інженер Боплан, були переконані, що козаки — це частина місцевого населення. Проте і в ХІХ ст. серед істориків не було єдиного погляду на походження козаків. Сучасні нам історики, О. Д. Бойко та В. Й. Борисенко у своїх студіях подають такі теорії: хозарську — за якою козаки ототожнюються з хозарами; чорно-клобуцьку — за якою козаки вважаються нащадками племені чорних клобуків, яке за часів Київської Русі проживало на Пороссі; черкаську — яка виводить родовід козацтва від черкес, або черкасів, які мешкали на території Тмутараканського князівства; татарську — за якою козацтво пов’язане з появою на території Київщини за часів Вітовта татарських поселень, де шляхом злиття з місцевим населенням з’явилося козацтво; автохтонну — яка доводить, що козацтво є продовженням вічових громад Київської Русі, що трансформувалися у військові формування, які підпорядковувалися великому литовському князеві; болохівську — що пов’язує феномен козацтва з існуванням болохівців, які після встановлення монголо-татарського іга прийняли протекторат Орди і вийшли з-під юрисдикції місцевих князів; бродницьку — за якою козацтво пов’язане зі слов’янським степовим населенням періоду Київської Русі, яке проживало в пониззі Дунаю; уходницьку — за якою козацтво пов’язане з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, які прибували на промисли; захисну — за якою поява козацтва пояснюється потребою в організованій відсічі татарським набігам; соціальну — за якою поява козацтва пов’язана з посиленням економічного, політичного, національного та релігійного гніту українського населення.
Соціальною основою формування козацтва були селяни та міщани, які втікали від феодального визиску на вільні незаселені території. Щоправда, в середовищі козаків перебували й шляхтичі, які вступали до ватаг або задля боротьби проти набігів татарських загонів, або ж уникаючи покарання з боку магнатів та коронного уряду.
Як окрема суспільна верства козацтво сформувалося на рубежі ХVІ—ХVІІ ст. Уже в 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей повідомляв великого князя литовського Олександра про напад загону козаків з Києва та Черкас на турецьку галеру під Тягинею. Інша писемна пам’ятка датується 1499 р.: у Привілеї великого литовського князя Олександра Києву зазначалося, що міщани мають брати мито з козаків за риболовлю.
Досить важливим чинником, що стимулював розвиток козацтва, були військовослужбовці. Для оборони краю від татарських набігів при місцевій владі створювали спеціальні загони військових. Такі загони були й у маєтках магнатів. Вже на початковому етапі свого розвитку козацькі загони, фактично, виконували роль живого щита, який захищав українське населення від набігів кримських татар. А тому не дивно, що місцеві посадові особи шукали серед козацтва союзників для відсічі зовнішньої загрози. Так, Костянтин Острозький, маючи у складі свого війська козацькі загони, понад шістдесят разів зупиняв татарські набіги. Староста черкаський та канівський Остафій Дашкевич разом з козаками не лише боронив українські землі а й здійснив кілька походів на Кримський півострів. Староста хмільницький Предслав Лянцкоронський у 1516 р. здійснив похід на Акерман. А в 1540 р. барський староста Бернард Претвич розгромив татарський загін під Хмільником. Козаки виступали союзниками репрезентантів відомих магнатських родів Вишневецьких, Заславських, Збаразьких, Корецьких. У джерелах ХVІІ—ХVІІІ ст. цих можновладців називали організаторами козацтва, першими гетьманами. Насправді ж урядовці приховували факти спільних дій з козаками, оскільки це призводило до ускладнення державних стосунків з Кримським ханством і тому загрожувало монаршою немилістю.
Поступово козаки почали об’єднуватися у великі загони і будувати укріплені поселення, перші з яких розміщувалися на островах Хортиці та Томаківському. Перші дерев’яні фортеці, які козаки будували з лози, називались «січі». Вони стали прототипом справжньої Запорозької Січі, яка виникла трохи згодом, але вже не на старих місцях понад середнім Дніпром, а нижче за пороги, подалі від контролю та втручання представників королівської адміністрації.
Якісно нового статусу козацтво набуло за гетьманування князя Дмитра Вишневецького, старости черкаського та канівського. І хоча перша згадка про Запорозьку Січ у «Всесвітній хроніці» Мартина Бєльського датується 1551 р., саме з іменем Дмитра Вишневецького пов’язано заснування столиці козацького руху. На основі більш раннього укріплення на о. Хортиця він протягом 1552—1556 рр. спорудив кам’яну фортецю, що стала форпостом формування козацтва та твердинею оборони українських земель від набігів татар. Саме звідси на чолі козацьких загонів він здійснив чимало походів на татарські володіння. Ця фортеця і стала прототипом майбутніх січей на Запорожжі.
Після зруйнування турецько-татарськими загонами Хортицької Січі столиця козацької держави перебувала на о. Томаківці (1560-ті рр. — 1593), р. Базавлуку (1593—1638), Микитиному Розі (1638—1652), р. Чортомлику (1652—1709), р. Кам’янці (1709—1711), в Олешках (1711—1734), на р. Підпільній (1734—1775).
Аналізуючи історію Запорізької Січі, ми можемо говорити про існування козацької державності з притаманною їй системою органів влади та установ, які виконували функції державної влади; законодавством; територією, на яку поширювалася юрисдикція цього державного утворення.
Кордони козацької держави змінювалися відповідно до політичної ситуації. Столицею була Січ, яка розташовувалася у природно укріплених місцях.
Січ була укріпленою фортецею з майданом, церквою та стовпом для покарання всередині. На території Січі розміщувалися курені, кількість яких досягала 38, канцелярія, церква, склади, арсенал тощо. Запорізька Січ також мала підвладні території — паланки (від 5 до 8 в різний час): Бугогардівську, Інгульську, Кальміуську, Кодацьку, Орельську, Прогноїнську, Протовчанську, Самарську.
Запорозька Січ мала власну адміністрацію. Найвищим органом влади була січова рада, яка вирішувала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, здійснювала судочинство, розподіляла землі та угіддя. На січовій раді обиралася й військова старшина. Січ очолював кошовий отаман, який зосереджував у своїх руках усю повноту влади, особливо під час бойових дій. До складу старшини входили: суддя — проводив судочинство, відав скарбницею, в разі потреби виконував повноваження кошового отамана; писар — керував військовою канцелярією; осавул — відав організацією військових загонів; обозний — мав у підпорядкуванні артилерію та відповідав за постачання. Нижню ланку командно-адміністративного апарату займали курінні отамани та паланкові старшини.
Чисельність козаків на Січі не була сталою і не перевищувала 15—20 тис. Переважно, козаки мешкали за межами Січі на зимівниках. Лише у випадку виборів старшини та під час підготовки до походу Січ мобілізовувала всі свої сили.
Саме козацтво не було однорідною соціальною верствою. Майнова нерівність у козацькому середовищі існувала від самого початку його виникнення. Окрім голоти, на нові землі з різних причин приходили також заможні селяни, міщани, а нерідко й нижче духовенство та збідніла шляхта.
Поступово Запорозька Січ перебрала функції репрезентанта інтересів українського народу і перетворилася на могутню силу, захисника не лише від зовнішньої татарсько-турецької агресії а й від феодального визиску простого населення з боку магнатсько-шляхетського прошарку.
З часом потенціал козацтва став зрозумілим і польському уряду. Владні кола Польщі та Литви розглядали козацьке свавілля як фактор дестабілізації внутрішньо- й зовнішньополітичних відносин. Прагнучи приборкати козацтво, польські й литовські урядовці водночас вважали за доцільне використати його можливості в інтересах Речі Посполитої. Зокрема Сигізмунд І першим висловив ідею організації козацького війська, яке могло б успішно охороняти від татар дніпровські переправи. Однак за життя цього володаря проект залишився нереалізованим. Разом з тим, польські королі та литовські великі князі намагалися підпорядкувати козацтво собі. Таким чином, влада мала на меті отримати додаткові сили для захисту кордонів та, насамперед, розколоти саме козацтво, що почало ставати потужною силою. Ці причини і призвели до початку формування реєстрового козацького війська.
Зокрема у 1572 р., за розпорядженням Сигізмунда ІІ Августа, з 300 козаків було сформовано перший реєстровий загін, на чолі якого став польський шляхтич Ю. Язловецький. До обов’язків реєстровців належали захист південних кордонів Речі Посполитої та участь у каральних походах урядових військ проти повсталих козаків та селян. Проте цей загін досить швидко розпався.
В 1578 р. Стефан Баторій знову сформував реєстровий козацький загін у кількості 600 чоловік для охорони кордонів. Козаки отримали й низку привілеїв: вони виводилися з-під юрисдикції місцевих органів влади та звільнялися від податків і повинностей. Реєстрові козаки мали право власності на землю, могли займатися різними промислами та торгівлею, а за службу отримували певну винагороду.
Реєстровцям надавалося право на володіння містечком Трахтимировим, місцевим монастирем та землями від цього населеного пункту до м. Чигирина для задоволення власних потреб. Реєстровці отримали і військові клейноди: хоругву, бунчук, печатку, герб, гармати, труби, литаври. За старшиною було закріплено земельні наділи на правах рангових маєтностей. Було визначено і назву реєстравих загонів — »Низове», або «Зопорозьке військо». Для козаків встановлювався власний «присуд», тобто вони виводилися з-під юрисдикції місцевої адміністрації та підпорядковувалися «старшому і судді над всіма низовими козаками». Цей судовий імунітет поширювався не тільки на тих козаків, які перебували на королівській службі, одержуючи відповідну платню, а й на тих, що виходили з Низу «на волость» (державну територію Речі Посполитої). Таким чином, козацтво набуло певних організаційних форм і водночас його було інкорпоровано до тогочасної станової структури.
Згодом з реєстровців було сформовано сотні та полки. На початковому етапі ці підрозділи носили імена своїх командирів. А в 1625 р. було офіційно затверджено військово-адміністративний устрій Війська Запорозького реєстрового. Реєстрових козаків було поділено на 6 полків по 1 тис. чоловік у кожному. Ці полки отримали назви найбільших міст на території їхнього дислокування: Білоцерківський, Канівський, Київський, Корсунський, Переяславський та Черкаський.
Однак становище основної маси реєстровців було складним. На території вздовж Дніпра, яку займало реєстрове військо, козацькі хутори межували з державними, магнатськими й шляхетськими володіннями. Це спричиняло напруженість у стосунках між власниками маєтків і реєстровцями, оскільки протистояння між шляхтою і козацтвом тривало. До того ж бажання здобути права та привілеї реєстровців ставало метою багатьох селян, які вбачали в цьому можливість позбавитися гноблення з боку шляхти, й спонукало до відмови підкорятися своїм панам і до спроб записатися в реєстр. Проте, якщо селяни й не домагалися цього, то нерідко залишали маєтки й самовільно проголошували себе козаками.
Негативно впливала на становище реєстрового козацтва й непослідовна політика королівської адміністрації щодо реєстру. Під час війни уряд закликав до його складу всіх охочих, зокрема й селян. Коли потреба у великій кількості реєстровців відпадала, більшість із них не лише виписували з реєстру, а й змушували повертатися до попередніх володарів.
Як наслідок, польський уряд так і не зміг розколоти козацтво створенням його привілейованої частки — рестровців. Реєстрові козаки болісно переживали зростання національно-релігійного гноблення. А тому не дивно, що вони систематично брали участь у козацько-селянських заворушеннях, виступаючи проти польських коронних та магнатських загонів.
Козаки уславилися тривалою і мужньою боротьбою проти агресії Туреччини та Кримського ханства. На легких суднах-чайках вони вирушали в походи на Чорноморське узбережжя, атакуючи татарські та турецькі укріплення. Перший такий напад датується 1538 р., коли козацька флотилія частково зруйнувала турецьку фортецю Очаків.
Знаком визнання сили й боєздатності Запорозького війська стало укладення у 1595 р. угоди між Січчю й Австрією про спільний виступ проти турецьких військ у Молдові.
У першій чверті ХVІІ ст. козаки здійснювали великі морські й сухопутні походи. Вони визволяли невільників з ворожого полону, здобували багаті трофеї. Основними напрямами козацького наступу на турецькі й татарські володіння були Північне Причорномор’я та береги Наталії й Малої Азії. Ставилося завдання послабити військову силу ворога, зруйнувати найважливіші порти та фортеці, а також визволити бранців.
У 1604 р. козаки напали на Варну — могутню турецьку твердиню на Чорному морі. У 1608 р. під їхніми ударами впав Перекоп. У 1609 р. було спустошено Кілію, Ізмаїл, Акерман. У 1614 р. козаки штурмували Трапезунд.
Добою героїчних походів, що мали загальноєвропейське значення, історики назвали першу чверть ХVІІ ст., коли здійснювалися морські й сухопутні козацькі експедиції.
У новий етап розвитку Запорозьке військо вступило за правління гетьмана Петра Сагайдачного (1616—1622 рр.). Слави талановитого ватажка він зажив після участі в морських і сухопутних походах проти Туреччини і Кримського ханства, що набули розголосу в Європі у перші два десятиліття ХVІІ ст. Особливо уславився він як видатний полководець у 1616 р., коли козаки під його проводом захопили штурмом Кафу — центр работоргівлі в Криму — і визволили тисячі бранців. П. Сагайдачний багато зробив для перетворення окремих ватаг і загонів на дисципліноване, маневрене, боєздатне козацьке військо.
Окрім виняткового таланту військового лідера козацтва, П. Сагайдачний проявив себе і як непересічний державний діяч, який доклав чимало зусиль до розвитку української нації. Здобувши освіту в Острозькій школі, П. Конашевич-Сагайдачний чудово розумів важливість знань і розвитку культури, роль православ’я в Україні. За його участю в Києві було засновано братську школу, що згодом перетворилася на колегію і започаткувала майбутню Києво-Могилянську академію. Для підтримки діяльності Київського братства П. Сагайдачний разом з усім Військом Запорозьким увійшов до його складу. Під впливом П. Сагайдачного було повністю відновлено церковну ієрархію, фактично втрачену в 1596 р. Козаки взяли під свою охорону Єрусалимського патріарха Феофана, який, маючи відповідні повноваження від Константинопольського патріарха, таємно висвятив київського митрополита (ним став Іов Борецький), п’ятьох єпископів і архієпископа полоцького.
У відносинах з польською владою П. Сагайдачний нерідко йшов на компроміси, але рішуче боронив самостійність Війська Запорозького. Погоджуючись з Вільшанською угодою 1617 р. на скорочення козацького реєстру, гетьман розумів, що це — тимчасове явище, і незабаром сам польський уряд проситиме козацької допомоги. І справді, вже в 1618 р. королевич Владислав, який брав участь у боротьбі за владу в Москві, опинився в скрутному становищі й зажадав негайної допомоги. П. Сагайдачний з 20-тисячним військом вирушив у похід, дійшов до Москви і визволив королевича.
Незабаром козацтво знову прийшло на допомогу Речі Посполитій, приєднавшись до польської армії у боротьбі з Туреччиною. У 1620 р. турецька армія розбила під Цецорою військо польського гетьмана С. Жолкевського. Щоб остаточно розгромити Річ Посполиту, в 1621 р. 150-тисячне військо на чолі з султаном Османом ІІ рушило у похід. Польський уряд був змушений звернутися по допомогу до запорожців. У вирішальній битві під Хотинською фортецею разом із 35-тисячним польським військом виступило 40-тисячне козацьке військо під проводом П. Сагайдачного.
Бойові дії тривали понад місяць. Турки втратили близько 80 тис. чоловік і не здобули перемоги, їм довелося в жовтні 1621 р. укласти мир із поляками. П. Сагайдачний у битві був важко поранений і помер у 1622 р. Незважаючи на вирішальну роль у перемозі під Хотином, козацтво так і не дочекалося від короля виконання обіцянок. Натомість, за умовами договору з турками, поляки брали на себе зобов’язання заборонити козакам судноплавство Дніпром і не допускати їхніх походів на турецькі володіння.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов