Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У Березні 1985 Року Після Смерті Генерального Секретаря Цк Кпрс 74-Річного К....
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний Михайло Горбачов. У квітні 1985 р. новий керівник країни скликав пленум ЦК КПРС, на якому був проголошений курс на «прискорення соціально-економічного розвитку радянського суспільства». Порушуючи проблеми вдосконалення управління господарством Генеральний секретар ЦК використав термін «перебудова». Спочатку цей термін вживався лише в контексті проведення структурних змін для поліпшення управління господарським механізмом, однак поступово під перебудовою стали розуміти реформування усіх сторін суспільного життя. Період Перебудови в СРСР тривав з квітня 1985 р. по серпень 1991 р., коли КПРС була відсторонена від влади і почався розпад Радянського Союзу.
На середину 1980-х рр. СРСР перебував в глибокій системній кризі. Соціалістична забюрократизована та одержавлена радянська економіка вичерпавши екстенсивні ресурси розвитку та немаючі ніяких внутрішніх стимулів для модернізації стагнувала, все більше відстаючи від високорозвинутих західних держав. Крім того, радянську економіку знекровлювала гонка озброєнь, холодна війна, колосальні витрати на утримання в орбіті радянського впливу багатьох країн-сателітів та союзників, війна в Афганістані. А після шестикратного падіння світових цін на нафту ситуація стала загрозливою.
Поряд з економічною, радянська система переживала глибоку суспільну кризу. Стрижень політико-адміністративного управління в країні, правляча комуністична партія позбавлена будь-якого контролю і конкуренції розкладалася, все менш адекватно реагуючи на реальність. Освічене урбанізоване радянське населення все більш важко переносило обмеження громадянських, творчих та економічних свобод, тотальний контроль партії в усіх сферах життя та її повсякчасні вимоги від громадян демонстрації постійної політико-ідеологічної лояльності до владної системи. Народ все менше вірив в економічну, ідеологічну, соціальну прогресивність соціалістичної системи, особливо на тлі постійної фальші, брехні, дефіциту та привілеїв партійної номенклатури. Все це посилювало ідеологічну кризу та соціальне напруження в суспільстві.
Не кращою була і зовнішньополітична ситуація. СРСР практично втратив можливості культурно-ідеологічної експансії, все важче було утримувати східноєвропейські країни в соцтаборі, інтервенція в Афганістані підривала його імідж у світі, а холодна війна викликала міжнародне напруження і знекровлювала його економіку.
Таким чином в ситуації всеохоплюючої системної кризи і радянська еліта, і народ розуміли, що потрібні зміни. Тому Перебудова була зустрінута населенням країни з ентузіазмом.
Метою Перебудови, що проголошувалася радянським керівництвом, була модернізація соціалістичної системи і подолання негативних кризових явищ в суспільстві. Цього планувалося досягти по перше: за рахунок наведення дисципліни і порядку в партійно-адміністративному управлінському апараті та господарстві країни; по друге — шляхом інтенсивного впровадження новітніх здобутків НТР в економіку. Тому у перші роки Перебудови (квітень 1985 р. — січень 1987 р.), радянське керівництво проголосило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни.
Однак оскільки екстенсивні резерви економіки були вичерпані, а контролюючо-силові та ідеологічні можливості системи були ослаблені то дисциплінарні методи не дали значного економічного ефекту. Політика «економічного прискорення» також виявилась невдалою. За умов збереження недоторканою державної планової економіки та бюрократизованої командно-адміністративної системи управління, підприємства не мали ні можливостей, ні потреб, а головне внутрішніх стимулів до реорганізації своїх виробництв.
Зазнавши невдачі в цьому напрямку і зрозумівши, що компартійно-бюрократична система не може реформувати сама себе і блокує будь-які зміни, М. Горбачов переніс акценти реформ з адміністративно-економічних у суспільну площину. Взявши курс на певну лібералізацію режиму він прагнув залучити низову ініціативу широких верств населення для суспільних змін.
Тому вже в лютому 1986 р. XXVII з’їзд КПРС М. Горбачов висунув принципові лозунги: «гласність», «широка демократія», «плюралізм» які суттєво вплинули на подальший розвиток суспільних процесів. Однак всі ці зрушення відбувалися у рамках «оновлення» соціалістичної системи. Було висунуто гасло «Більше соціалізму», а потім «Більше демократії». Відтак з’їзд прийняв «нову редакцію» програми партії, з якої було усунуто завдання побудови основ комунізму, і проголошено курс на удосконалення соціалізму. Почалася лібералізація суспільної системи.
До Москви у 1986 р. (а згодом і до політичного життя) повернувся дисидент академік А.Сахаров, припинилося глушіння зарубіжних радіостанцій, переслідування інакомислячих. Гласність і демократія передбачали широке обговорення в трудових колективах і в суспільстві виробничих і соціальних проблем, висунення і контроль народу над своїми керівниками в адміністративних, господарських та партійних установах. Щоправда все це передбачалося на низовому та середньому рівнях. Таким чином, за рахунок посилення зворотного зв’язку між суспільством та державно-господарськими структурами (прозорість дій влади, вибори талановитих кандидатур, обговорення проблем), М. Горбачов намагався покращити вирішення соціально-економічних та адміністративно-управлінських питань і надати динамізму розвитку радянській системі.
Однак дуже швидко основним об’єктом гласності суспільства стали так звані «білі плями» в історії КПРС і радянської держави. Спочатку на вістря гласності потрапили злочини сталінського періоду, переважно щодо партії та її керівних працівників. Потім почалася ревізія всіх основ радянської системи. Московські суспільно-політичні журнали з осені 1986 р. почали друкувати документи, мемуари і художні твори, що викривали сталінські репресії, війну в Афганістані, економічні негаразди, номенклатурні привілеї тощо. Проте духовна свобода та розкриття злочинів компартії, руйнували фундаментальні ідеологічні підвалини радянської держави і все більше дискредитували хребет системи — правлячу партію. Цьому сприяло і проведення гучних антикорупційних процесів проти представників вищого партійного республіканського та державного керівництва, в республіках Середньої Азії та Москві.
Вслід за московськими виданнями — «Московскими новостями», «Огоньком», «Новим миром», «Знаменем», «Октябрем» у цей процес дещо пізніше включилася і українська преса — «Літературна Україна», «Жовтень», «Україна» та ін. В суспільство почала приходити правда про добу визвольних змагань 1917—1920 рр., трагічні картини колективізації, голодомор 1932—1933 рр., інформація про винищення національної інтелігенції у сталінський період, війну 1939—1945 рр., бортьбу ОУН-УПА.
Все ж в Україні розвиток суспільних процесів в цей час був уповільнений, республіка була своєрідним «заповідником застою». Нічого дивного в цьому не було, тому що в цей період демократизація відбувалася «зверху» з центру, а сам партапарат на місцях був інертний, не мав ніяких внутрішніх стимулів до самореформування та й не міг цього зробити, оскільки був фактично бюрократичною структурою. Крім того, в Україні було дуже консервативне керівництво, яке довгі роки насаджувало в республіці реакційний режим і не збиралося лібералізацією дестабілізовувати своє правління.
Активність українського суспільства була каталізована аварією на Чорнобильській АЕС. Вибух 4 реактора на станції стався у ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. і спричинив техногенну катастрофу планетарного масштабу. Україна прийняла на себе майже чверть усіх забруднень. Під час аварії вибухнуло до 190 тонн атомного палива, половину якого було викинуто в повітря, що призвело до забруднення радіоактивними відходами величезної території. Найбільш радіоактивно забрудненими виявилися Житомирська, Київська, Чернігівська області. Тисячі рятівників: пожежників, військових, шоферів фактично коштом власного життя споруджували саркофаг над 4 енергоблоком рятуючи людей, вивозили їх із небезпечної зони.
Радянське союзне і українське республіканське керівництво на чолі з М. Горбачовим і В. Щербицьким злочинно приховували наслідки і масштаб катастрофи від громадськості, що мало результатом загибель і завдання непоправної шкоди здоров’ю тисяч людей (протягом наступних років від радіоактивних хвороб померло 125 тис. осіб). Про небезпеку було повідомлено лише через 10 днів після аварії, тоді як багато представників партійної номенклатури вже встигли вивезти своїх дітей. Проведення першотравневої демонстрація в Києві, в якій брали участь тисячі дітей, за умов коли радіаційний фон у місті в 80 разів перевищував норму, стали яскравим прикладом вартості життя громадян для комуністичного керівництва країни і показали справжню ціну політики «гласності». Ця аварія лягла великим тягарем на економіку України: на ліквідацію наслідків аварії було витрачено в 1988—1990 рр. у тодішньому масштабі, цін понад 20 млрд. крб., було відселене населення в радіусі 30 км від реактора, з господарського обороту вилучено близько 190 тис. га земель.
Дії радянського уряду під час катастрофи підірвали довіру населення до радянського керівництва, пробудили серед українців усвідомлення національних інтересів, спричинили підвищення суспільно-політичної активності населення республіки.
Породжений гласністю плюралізм думок, розбуджена активність суспільства, що потребувало розширення громадянських свобод, дедалі більше вступали у протиріччя з пануючою системою. Розуміючи, що зворотній реакційний курс безперспективний і вже неможливий, М. Горбачов поглиблює лібералізацію водночас намагаючись тримати суспільні події під контролем і очолювати реформаторський процес, збільшуючи соціальну базу Перебудови і зміцнюючи свою популярність в країні.
Відтак у 1987 р. на січневому Пленумі ЦК КПРС було відзначено консерватизм, бюрократизм і неповороткість партійно-адміністративного апарату, що гальмує реформи, і тому на перший план було висунуто завдання демократизації управлінсько-громадської сфери. Акцент робився на тому, щоб саме суспільство, знизу, через висування активних і передових людей у партійно-господарські органи оптимізувало діяльність владно-управлінських структур. Відновлювалася роль Рад як органів політичної влади, стимулювався розвиток внутріпартійної демократії, демократизація економічного управління, передбачалося підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства.
На червневому (1987 р.) Пленумі ЦК КПРС було виголошено нові стратегічні пріоритети перебудови: нове політичне мислення, радикальна економічна реформа, демократизація політичної системи. Відбувається активне оновлення партійних кадрів. Один за одним залишають посади перші секретарі Дніпропетровського, Ворошиловградського, Львівського та інших обкомів.
Починаються перші масштабні виступи культурної громадськості в Україні, які були пов’язані із захистом української мови та протестами проти русифікації освітнього, адміністративного, суспільного життя республіки. В цьому відношенні головну роль відіграла Спілка письменників України та її центральний орган — газета «Літературна Україна». Вже у червні 1987 р. за дорученням спілки Ю. Мушкетик, Б. Олійник і Д. Павличко підготували відповідного листа, адресованого Верховній Раді УРСР. Широкий розголос на захист української мови мали виступи О. Гончара, Р. Братуня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда, Б. Олійника, В. Яворівського та багатьох інших.
Широка лібералізація суспільного життя і ослаблення партійно-владного контролю сприяли утворенню й розвитку в Україні неформальних організацій. Так у серпні 1987 р. в Києві утворився Український культурологічний клуб (Київ), у жовтні у Львові «Товариство Лева», в Одесі «Народний союз сприяння перебудові», у Ворошиловграді «Комітет підтримки перебудови». Навесні 1988 р. при Київському університеті імені Тараса Шевченка виникла студентська організація «Громада». Також було створено Українську Студентську Спілку (УСС), українознавчий клуб «Спадщина», асоціацію «Зелений світ». А в березні 1988 р. на базі Української Гельсінської групи сформувалася політична організація республіканського масштабу — Українська Гельсінська спілка (УГС). Члени УГС обрали своїм лідером політв’язня Л. Лук’яненка, звільненого в грудні того самого року.
Ці організації спочатку діяли в рамках «поглиблення Перебудови» і добивалися розширення національно-культурних і громадянських прав, критикували безгосподарність, привілеї та недоліки місцевої влади, відстоювали екологічні права громадян, організовували мітинги, збори, демонстрації, створювали позацензурну пресу. Однак поступово багато з них все більше політизуються і висувають політичні програми.
Зважаючи на посилення і політизацію суспільного руху (що ставав все менш контрольований і небезпечний для влади) і бачачи інертність та забюрократизованість партапарату, ліберальне крило комуністичного керівництва на чолі з М. Горбачовим, шляхом проведення демократичних реформ в політико-управлінській площині намагаються відділити партійні структури від державних і залучити пробуджене суспільство до управління державою через розширені можливості доступу свіжих та нових людей в органи партійно-адміністративної влади. Таким чином реформаторське крило більшовицького керівництва намагалося дати свіжий імпульс розвитку партійно-адміністративній системі, направити зростаючу суспільну енергію в партійно-державне русло, запобігти наростаючому протистоянню демократизованого суспільства і консервативного комуністичного держапарату.
Відтак, незважаючи на опір консерваторів, Генеральний секретар ЦК домігся того, що XIX партконференція, яка працювала у червні — липні 1988 р., висунула проект конституційної реформи, схваленої у жовтні того самого року Верховною Радою СРСР. Реформа передбачала перебудову системи політичної влади. Відтепер безпосередня влада зосереджувалася у представницьких органах — Радах різних рівнів (від місцевих до верховних). Був введений інститут голів Рад всіх рівнів і президій місцевих Рад, які взяли на себе функції виконкомів. Працівники виконкомів і керівні партійні діячі не могли бути вибрані депутатами Рад.
Все це однак лише розбалансовувало апарат управління країни, який втративши централізацію, єдність і контроль, та ще й додавши демократичної «болтології», не став менш бюрократичним і більш гнучким та оперативним у вирішенні суспільних питань. А демократизація «дискредитованої» партії, в очах суспільства все одно була недостатньо радикальною. Крім того, на конференції було офіційно проголошено курс на створення правової держави, парламентаризму, розподілу влади. Це дало новий стимул активному розвитку суспільних і політичних рухів (все більш альтернативних компартії), які намагаються посилити свій вплив в країні.
Вже через кілька днів після закінчення XIX конференції КПРС у Львові відбулася серія багатотисячних мітингів, у яких брали участь представники творчих спілок, національно-культурних об’єднань, міськкому, комсомолу, УГ’С та ін. Провідною темою виступів на мітингах були питання демократизації суспільства і національного відродження. 13 листопада 1988 р. у Києві відбувся 20-тисячний мітинг, присвячений екологічним проблемам. У лютому 1989 р. відбулася установча конференція Товариства української мови імені Тараса Шевченка. За безпосередньої участі цієї громадської організації Верховна Рада УРСР прийняла Закон «Про мови в Українській РСР». Ним юридично закріплювався державний статус української мови і гарантувалася рівноправність мов усіх народів республіки.
У березні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР. Була створена дворівнева парламентська система у формі з’їзду народних депутатів СРСР і постійно діючої Верховної Ради СРСР. Партійні комітети не втручалися у виборчий процес. Щоправда резерв — третину мандатів — давав керівникам КПРС гарантовану більшість. Однак уперше була порушена монополія КПРС на виборах до владних органів.
Під впливом погіршення економічних умов життя і радикалізації політичної обстановки у липні 1989 р. в Україні почалися і перші робітничі страйки. Так у Донецькому і Львівсько-Волинському вугільних басейнах в цей час масово страйкували шахтарі.
Піднесення національно-визвольного руху в роки перебудови яскраво виявилося і у релігійній сфері. В результаті тривалої боротьби навесні 1990 р. було легалізовано Українську греко-католицьку церкву. Процес інституційного оформлення релігійної диференціації населення України йшов повним ходом. Відтак у 1991 р. в Україні вже налічувалося близько 11 тис. релігійних громад, які належали до 27 різних конфесій. Найбільше громад було в розпорядженні УПЦ Московського патріархату (понад 5 тис.) і Української греко-католицької церкви (2 тис).
Активність суспільних рухів та організацій посилювалась. Зростала їх кількість, чисельність, вплив. Так вже в червні 1989 р. в Україні діяло більш як 47 тис. неформальних об’єднань. Поступово в надрах неформальних самодіяльних організацій визрівала ідея створення масової громадсько-політичної організації республіканського масштабу на зразок народних фронтів у республіках Балтії.
У вересні 1989 р. з ініціативи Спілки письменників України, підтриманої українським «Меморіалом» і Товариством української мови ім. Т. Шевченка, виникла наймасовіша політична організація — Народний рух України (спочатку з додатком «за Перебудову»). Головою руху був обраний комуніст поет І. Драч., секретаріат очолив один із лідерів УГС М. Горинь. Оскільки Рух виступав за економічний, політичний, ідеологічний плюралізм, це дало змогу на першому етапі його діяльності об’єднатися в ньому представникам різних поглядів: від комуністів-реформаторів до членів УГС та інших організацій.
НРУ зразу ж заявив себе як інтернаціональна організація. Організатори Руху свідомо уникали лінії на його національну виключність. Програма, яку прийняв установчий з’їзд, великою мірою орієнтувалась на підтримку тих реформаторських сил КПРС, які розпочали перебудову. Потрібно відзначити, що переважна більшість діячів національно-демократичних рухів та громадських організацій в Україні були членами КПРС, хоч і не функціонерами партапарату. На той час демократичний рух ліберального звільнення йшов в контексті Перебудови і був більш менш єдиним. Однак суспільна демократизація незворотньо все швидше виходила за рамки «ліберального соціалізму» загрожуючи існуванню системи. Крім того бюрократичний компартійний владний апарат не встигав за змінами, та й багатьох вимог суспільства просто не мав можливостей виконати.
Всі ці обставини, поряд з все більшою дискредитацією комуністичного режиму в ЗМІ, незворотньо мали викликати протистояння між демрухом і владою, навіть незважаючи на демократизацію Рад. Проте й самі партійні функціонери були невід’ємною частиною суспільства, що все більш лібералізовувалось. Крім того, втрачаючи підтримку центру і статус державної партії, вони все більше розчаровувалися в режимі, і намагалися пристосуватися до нових реалій. Відтак опір влади був непослідовний і слабкий.
Створення та активна діяльність Народного Руху підривали позиції комуністичного партії в українському суспільстві, особливо за умов знаходження при владі непопулярного реакційного керівництва на чолі В Щербицьким. За цих обставин у вересні 1989 р. на пленумі ЦК КПУ під тиском М. Горбачова В. Щербицький нарешті пішов у відставку.
Дуже важливою масовою акцією Руху став «живий ланцюг» між Києвом та Львовом організований 21 січня 1990 р., присвячений проголошенню 1919 р. об’єднання УНР та ЗУНР в єдину державу. Він демонстрував єдність і масовість української національно-визвольної боротьби. Сотні тисяч громадян вийшли на трасу Львів — Київ і в точно визначений час узялися за руки, щоб утворити «живий ланцюг» на честь Акту злуки.
В умовах втрати авторитету в суспільстві, постійного розколу в партії, наявності політичної опозиції, компартія втратила статус державної. Відтак в березні 1990 р. на III з’їзді народних депутатів вже сама КПРС, згідно з рішенням Пленуму ЦК, який відбувся напередодні, внесла пропозицію щодо відміни 6 статті Конституції про керівну роль КПРС у суспільстві. З’їзд схвалив це рішення. Відміна 6-ї статті про керівну роль компартії приймалася в пакеті з введенням посади Президента СРСР (М. Горбачов прагнув таким чином зберегти як власну владу в державі так і міцність верховної влади, в умовах втрати адміністративного стрижня країни КПРС). Президент СРСР повинен був вибиратися прямими, таємними виборами, але в порядку виключення цей раз він був вибраний депутатами СРСР. М. Горбачов вже не міг бути впевнений, що народ вибере його на прямих виборах.
Компартія України втратила підтримку і контроль з боку союзної КПРС, втрачала і підтримку населення. Відтак Верховна Рада України під натиском рухівської фракції, теж скасувала статтю 6 Конституції УРСР про керівну роль Компартії України. Таким чином правова основа на яку опиралася комуністична партія була усунута, що вийняло стрижень з усієї політичної системи держави. В результаті державний апарат перетворився в складний конгломерат конкуруючих груп і кланів. Країна все більше втрачала керованість.
Отже, започаткувавши політику Перебудови, що була об’єктивною відповіддю на кризовий стан радянської системи і країни, і почавши лібералізацію суспільної системи, М. Горбачов не розуміючи принципів її функціонування, і не маючи стратегічної програми реформ, не лише не зміг модернізувати соціалістичну систему, але привів її до повного знищення. Надання свободи в ідеологічній площині, внаслідок інформаційного вибуху про злочини системи, призвели до повного руйнування ідеологічного фундаменту радянського ладу, який був одним з основних стрижнів системи. Населення повністю розчарувалося в радянській владі і ніякою «демократизацією» влади цього не можна було вже змінити. Крім того, владна партія закономірно не встигала за «демократизацією» народу, та й об’єктивно не могла виконати всі непомірні вимоги населення.
Надання більших можливостей в політичній сфері мало наслідком розбрід, дискредитацію та усунення політико-адміністративного стрижня системи — компартії, і спричинило повний хаос в управлінні. М. Горбачов, втратив управління країною і вимушений був весь період Перебудови лише марно боротися за збереження своєї влади і популярності в суспільстві. «Демократизм» центральної влади сприяв поширенню національних конфліктів і сепаратизму в країні. А проведення економічної лібералізації без чіткої програми і жорсткого контролю держави, спричинили повний колапс в економіці та ще більше дискредитували систему в очах народу. Деякі успіхи в зовнішній політиці (припинення гонки озброєнь і холодної війни, виведення армії з Афганістану, досить нерівноправна розрядка), були куплені ціною односторонньої здачі СРСР фактично всіх своїх геополітичних позицій та втратою міжнародних економічних ринків.
Таким чином намагання М. Горбачова модернізувати соціалістичний устрій і Радянський Союз шляхом надання більшої свободи його громадянам і народам республік в суспільно-політичній та соціально-економічній площині, за умов ослаблення державної системи і центральної влади, закономірно призвели до краху радянської системи.
Результатом Перебудови став розпуск світового соціалістичного блоку, руйнування соціалістичного суспільного ладу, а потім і розпад самого СРСР, розвал управління і економіки країни, та остаточна дискредитація радянської системи в очах громадян, і їх бажання змінити суспільний устрій по західному зразку. В ході Перебудови найбільш активними в цьому напрямі були такі суспільні прошарки: творча демократична інтелігенція, що прагнула розширення громадянських свобод і високого рівня життя; криміналітет, що прагнув переділу власності; велика частина компартійної союзної та республіканської еліти, котра хотіла очоливши демократичні процеси, позбавитись державного нагляду, «незручної» ідеології та партійної дисципліни, конвертувати владу у власність і зберегти потім провідні владні позиції в суспільстві і в своїх республік.
Крім того, величезну роль в ліквідації радянської системи та розвалі Радянського Союзу відіграли національні рухи в республіках, які добивалися національно-державних цілей і не бачили в СРСР вже потреби в захисті, не відчували вже його цивілізаційних вигод, а лише економічну та національну експлуатацію. Важливу роль в цьому відношенні зіграв і «Захід», що прагнув ослаблення СРСР, відкриття його економіки, втрати ним політичних позицій у світі.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов