Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Після Усунення М. Хрущова На Жовтневому (1964 Р.) Пленумі Цк Кпрс, У Радянськ...
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, партійна еліта не бажала допустити можливої концентрації диктаторських чи навіть якихось авторитарних повноважень у руках безконтрольного лідера, оскільки це загрожувало стабільності привілейованого становища зміцнілої партійної номенклатури. За цих умов, керування країною спершу здійснювали найвищі представники партії, виразники інтересів партапарату. Першим (а з 1966 р. — генеральним) секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв. О. Косигіна було призначено Головою Ради Міністрів СРСР. Повноваження другого секретаря ЦК КПРС, з особливим наголосом на ідеологічних питаннях, дісталися войовничому консерватору М. Суслову. Головою президії Верховної Ради СРСР став у 1966 р. М. Підгорний.
Правлячий в країні стан відразу ж почав зміцнювати недоторканність свого становища. У тому таки 1964 р. на листопадовому пленумі ЦК КПРС було скасовано положення партійного статуту, котрі передбачали періодичне оновлення складу партійних органів. Окрім того, пленум прийняв рішення про об’єднання промислових і сільських, обласних і крайових партійних організацій та радянських органів. Вони знову почали функціонувати за територіальним принципом. Позбавившись дестабілізіційних адміністративних струсів та збалансувавшись, компартійно-радянська система до кінця 60-х рр. функціонувала відносно ефективно, однак уже з 70-х рр. почалася закономірна й неминуча її стагнація.
Однією з головних підвалин радянської влади і соціалістичної системи був повний контроль партії над усіма сферами суспільного життя (що й гарантувало більшовикам непорушність їхньої влади у країні). Однак за цих умов здійснення керування і контроль над усім соціально-економічним, воєнно-політичним, господарсько-адміністративним, національно-культурним, та інформаційно-ідеологічним державним комплексом потребувало колосальних зусиль та величезного розміру партійно-управлінського апарату. На 1980-ті рр. апарат управління СРСР розрісся до 18 млн. осіб. Лише за 1975—1985 рр. кількість союзно-республіканських і союзних міністерств, відомств і державних комітетів в УРСР зросла майже на 20%. Росте випуск інструкцій, наказів та інших підзаконних актів, які нерідко суперечили один одному, створюючи хаос в управлінні.
Паралельно розширювалася й партія. Так наприклад, за період від 1964 до 1985 р. КПУ виросла майже вдвічі. Проте курс на «стабільність» не сприяв змінності кадрів. Вибори до центральних органів були багатоступінчастими, тому, фактично, сам партапарат їх і здійснював. Старіло партійне керівництво, старіла й сама партія — у 1986 р. 37,8% КПУ становили люди, старші за 50 років. Особливо це проявлялось у найвищому партійному керівництві держави, де початок 80-х рр. характеризувався правлінням геронтократів (у 1982 р. Брежнєву було 76 років, М. Суслову — 80, А. Громико — 73, Д. Устинову — 74, Д. Кунаєву — 70, К. Черненку — 71).
Таким чином, кількісно й адміністративно партапарат зростав, але перестав обновлюватись, і поступово перетворювався на фактично замкнутий величезний бюрократичний стан, що все менш адекватно керував державою і реагував на розвиток громадсько-політичної й соціально-економічної ситуації у країні та світі.
Етап стагнації є закономірним у еволюції будь-якої суспільної системи. Однак такі короткі, за історичними вимірами, строки існування й занепаду радянської системи зумовлювались дефектами самого соціалістичного ладу. Ефективна в умовах мобілізації та війни, комуністична система виявилась мало пристосованою до функціонування в мирний час.
Захопивши владу в країні, більшовики, щоб її утримати, змушені були, по-перше: знищити всі конкуруючі з ними політичні і суспільні сили всередині держави. А по-друге: для гарантій своєї влади і проведення соціалістичних перетворень їм довелося здійснювати тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя. Відсутність конкуренції з боку політичних суперників, контролю з боку суспільства за допомогою виборів чи ЗМІ створювали для владної партії небезпеку розбрату й розкладу. Проте в екстремальних умовах внутрішніх та зовнішніх загроз для своєї влади, за потреби в перебудові суспільства на соціалістичний лад, в умовах вирішення гігантських оборонних та господарських завдань, правляча комуністична партія перебувала в стані мобілізації, й висунувши зі своїх лав абсолютного диктатора, вона репресивними методами здійснювала ротацію своїх кадрів і контролювала деструктивні процес всередині партії, оперативно реагуючи на життєві виклики. Після проведення модернізації, перемоги у війні, відбудови економіки, створення ядерної зброї, забезпечення єдності радянського суспільства та ліквідації ворожих класів зміцнілий партапарат, не відчуваючи серйозних внутрішніх чи зовнішніх загроз, позбавився останнього контролю над собою з боку диктатора-вождя і силових структур.
Почалися явні процеси розкладу владної партії. Тотальна корупція, кумівство, непотизм, забюрократизованість, непрофесіоналізм стали звичним явищем. У 70—80 рр. партійна номенклатура почала зрощуватися з відомчою. Водночас відомчість поєднується з місництвом — керівники держапарату і господарства регіону змикаються. Зрощення республіканських еліт, що включали в себе і працівників апарату відомств, і працівників місцевих органів влади, породжувало новий тип політичних суб’єктів — номенклатурні клани. Центральна влада все більше втрачала контроль над держапаратом і регіональними елітами.
Комуністичну партію України з 1963 р. очолював П. Шелест, який обстоював автономізаційну модель розвитку республіки. Він активно підтримував створення раднаргоспів, виношував плани республіканського госпрозрахунку, більшої незалежності республіканських структур у господарчих питаннях. П. Шелест неодноразово проявляв твердість в обстоюванні інтересів України, займав чітку позицію і щодо спрямування інвестицій до економіки республіки, на розвиток соціально-культурної сфери. Звинувачений у ліберальному ставленні до націоналістичних проявів та потуранні економічному місництву, у 1972 р. був знятий з посади. Лідером комуністів республіки став В. Щербицький (роки правління 1972—1989). Він орієнтувався на Москву, повністю підпорядковуючи інтереси республіки союзному центру.
Л. Брежнєв настільки влаштовував партію і здавався їй повністю безпечним, що правив країною 18 років аж до самої смерті. У 1977 р. його було обрано Головою президії Верховної Ради СРСР. З поєднанням цих посад уперше в радянській історії відбулося суміщення номінального реального глави держави в одній особі. Процвітав культ особи «дорогого Леоніда Ілліча», він став чотириразовим героєм радянського союзу, героєм соціалістичної праці, маршалом СРСР, лауреатом ленінської премії з літератури, отримав орден перемоги.
Після смерті старого й зовсім хворого 76-річного Л. Брежнєва в листопаді 1982 р., Генеральним секретарем ЦК КПРС став теж немолодий колишній керівник КДБ — 68-річний Ю. Андропов. Чудово знаючи стан речей у країні та в партії, він спробував жорсткими силовими заходами оздоровити державну систему. Почалося відкриття антикорупційних справ проти представників найвищої державної влади й торгівельної мафії. Так. за 15 місяців його правління своїх посад було позбавлено 18 керівників союзних міністерств і 37 перших секретарів обкомів, крайкомів і ЦК союзних республік. Проте ці нетривалі й поверхові заходи, які не зачіпали підвалин системи не могли усунути її корінних дефектів, а тому не мали серйозного ефекту. Після його смерті у лютому 1984 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано старого та хворого К. Черненка, який відігравав в управлінні країною майже декоративну роль і помер у березні 1985 р.
Зовнішня політика України в ці роки фактично дублювала позицію Москви. Політика СРСР у цей період з одного боку зумовлювалась політичними діями західних капіталістичних суперників, а з іншого визначалась інтересами радянської державної системи, що переходила до стабільно-консервативної стадії розвитку. втрачаючи свій експансіоністський потенціал. Зберігаючи свої стратегічні здобутки, запобігаючи розвалові соцтабору і знешкоджуючи потенційні загрози світовій соціалістичній системі, Радянський Союз у червні 1968 р. разом з військами інших країн Варшавського договору окупував Чехословаччину. Однак цей насильницький крок кардинально підірвав реноме соціалізму. Соціалізм остаточно втратив підтримку серед розвинутих європейських народів.
У відносинах з ворожим капіталістичним блоком тривали холодна війна, гонка озброєнь і суперництво за вплив у світі. Намагаючись досягнути воєнно-стратегічного паритету з країнами НАТО (що було зроблено на початку 70-х рр.), радянське керівництво водночас зберігало гасло мирного співіснування й підтримувало курс на розрядку. Це не лише зумовлювалося безперспективністю ядерної війни, потребою в створенні позитивного іміджу у світі, але й визначалося слабкістю і не конкурентноздатністю соціалістичної економіки. А головне —соціалістична система втрачала свій потенціал експансії, партійна радянська еліта намагалася тільки зберегти статус-кво.
За цих обставин візит президента США Р. Ніксона до Москви в травні 1972 р. з мирними ініціативами зустрів підтримку радянського керівництва. Відтак було започатковано політику «розрядки».Україна активно брала участь у цих процесах.Було укладено угоду про граничну кількість міжконтинентальних ракет і ракет на озброєнні підводних човнів. УРСР була одним співавторів із пропозицій з питань роззброєння. В 1971 р. вона підписала Угоду про заборону розміщення зброї масового знищення на дні морів і океанів, 1974 р. — документ «Визначення агресії» та низку інших. Активну участь брали представники України в проведенні Наради з безпеки і співпраці в Європі; підписанні в Гельсінках у серпні 1975 р. разом з керівниками європейських країн, США і Канади Підсумкового акта. Згідно з ним, легітимізувався територіальний поділ Європи, який утвердився під час другої світової війни. Визнавалася радянізація країн Східної Європи. Введення до Підсумкового акта статей про захист прав людини, свободу інформації та пересування радянські керівники вважали спочатку малозначущими, оскільки формально в радянських конституціях ці права було задекларовано.
У кінці 70-х рр. політика розрядки згортається, посилюється гонка озброєнь і холодна війна. Це зумовлюється як інтервенцією СРСР в Афганістані, так і приходом до влади в капіталістичних країнах політиків консервативного спрямування, непримиренних ворогів комунізму. В міру виснаження ресурсів соціалістичної системи, вже з другої половини 70-х рр. СРСР поступово втрачає свій вплив і отримує низку воєнно-політичних поразок.
Щоб інтенсифікувати розвиток економіки, з ініціативи Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна у вересні 1965 р. було проголошено проведення економічної реформи. Вона передбачала розширення господарської самостійності підприємств і їхньої матеріальної заінтересованості в результатах виробництва. До 1970 р. в Україні на нові форми роботи було переведено 85% підприємств та організацій.
Незважаючи на суперечливість реформи в другій половині 60-х рр. економіка країни розвивалася досить динамічно. За 8-му п’ятирічку промисловість України освоїла виробництво 440 зразків нової техніки і матеріалів. На підприємствах стали в дію 310 повністю автоматизованих виробництв, 8 тис. автоматичних, напівавтоматичних і механізованих ліній. Основні виробничі фонди та загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 раза, а національний доход — на 30%. Дві третини приросту промислової продукції було отримано за рахунок підвищення продуктивності праці.
Однак відсутність вільного ринку матеріалів, товарів та робочої сили звужували можливості використання підприємствами своїх нових коштів і перекреслювали перспективи розвитку економіки в цьому напрямі. Натомість збереження такого «половинчатого курсу» розбалансовувало централізовану державну економіку, спричиняло плановий хаос, суперечило командно-адміністративним методам управління. Як наслідок, у 1972 р. реформу було згорнуто і влада повернулась до директивно-бюрократичних методів керівництва. Це програмувало суто екстенсивний безперспективний шлях розвитку економіки й неминуче вело до глибокої кризи.
Одержавлена економіка не мала ні можливостей, ні внутрішніх потреб, ані ресурсів для глибокої інтенсифікації більшої частини виробництва. Це компенсувалося зростанням валових показників видобутку сировини чи продуктів первинної обробки. До того ж виконання директивних планів, що передбачали постійні темпи підвищення виробництва, можна було ще якось досягнути лише в низькотехнологічних галузях. Отже, акцент робився на розвитку в республіці вугільної промисловості, чорної металургії, важкого та електротехнічного машинобудування.
Однак і екстенсивні резерви зростання економіки вичерпувалися. Середньорічні темпи приросту національного доходу і валового суспільного продукту в 70—80-х рр. скоротилися майже вдвічі, продуктивність праці — з 6,8 до 3,3%. Державні плани не виконувалися, тому в роки «застою» широкого розмаху набули приписки на виробництві. Від 1961 до 1985 р. майже вдвічі зменшилася рентабельність підприємств, швидко старіли виробничі фонди. Рівень їхньої спрацьованості в республіці зріс від 28% 1961 до 43% 1985 р., що було значно більше, ніж загалом по СРСР.
Окрім того, оскільки все виробництво в СРСР було одержавлене, продукція підприємств не реалізовувалася на ринку, а здавалась державі згідно з затвердженими згори планами. Відповідно, підприємства не дуже цікавились якістю й потрібністю виробленої ними продукції для споживача. Практика зрівнялівки в оплаті праці також не стимулювала активності працівників. Результатом був випуск підприємствами великої кількості непотрібних і низькоякісних товарів.
Величезний бюрократизм надцентралізованої адміністративної системи не сприяв швидкому впровадженню нових технологій на місцях, незважаючи на те що СРСР у ці роки за кількістю винаходів займав перші місця в світі. До того ж підприємства не були заінтересовані у впровадженнях, оскільки не працювали на споживача й були позбавлені конкуренції. Взагалі підприємству було важливіше виконати державний план і отримати премію, ніж з труднощами «пробивати» проекти реконструкцій.
Жорстко централізована бюрократична командно-адміністративна система управління погано враховувала економічні реалії, місцеві умови, не рахувалася з реальними потребами регіонів. Як наслідок, диспропорційність у розбудові промислових потужностей. В Україні наприклад, було збудовано майже 40% атомних енергоблоків всього СРСР. Окрім того, в соціалістичній економіці нерідко враховувався не кінцевий продукт виробництва, а обсяг освоєних коштів, матеріалів чи ресурсів, що вело до непотрібних витрат. Наприклад, величезна частина коштів (до 75% капіталовкладень у галузь) заморожувалася в «довгобудах».
Виробництво товарів народного споживання з 1971 р. по 1985 р. збільшилося вдвічі проте приріст заробітної плати обганяв зростання продуктивності праці в середньому у 1,33 раза, тому за фіксованих цін і обмеженого асортименту товарів це призводило до їхнього зникнення з магазинів (дефіциту).
Не кращим було становище й у сільському господарстві. В цей період капіталовкладення у сільське господарство республіки зросли понад утричі, впроваджувались масштабні програми механізації, хімізації, меліорації, але темпи зростання виробництва постійно спадали. У другій половині 70-х pp. середньорічний приріст сільськогосподарської продукції становив 1,5%, а в першій половині 80-х — 0,5%. Продуктивність праці в сільському господарстві України за 1970—1985 рр. зросла лише на 38%. Через відсталу систему переробки та зберігання продукції, щорічні втрати врожаїв з окремих видів продукції досягали 30—33%. Радянське господарство не могло задовольнити збільшені продовольчі потреби населення, яке зростало.
Намагання держави покращити ситуацію, не змінюючи виробничих відносин, шляхом впровадження в сільське господарство різних технологій і державних програм, не могли радикально вирішити продовольчої проблеми. Так, впроваджена в життя у 1982 р. загальнодержавна продовольча програма не мала успіху. СРСР імпортував із-за кордону до 25% сільгосппродукції. Найголовнішою причиною цього була криза колгоспно-радгоспної системи. Рядовий колгоспник і робітник радгоспу був дуже мало зацінтересований у результатах своєї праці. Вдночас присадибні господарства селян давали близько 30% усієї сільгосппродукції країни.
Одержавлення всієї економіки, за відсутності в населення альтернативних джерел заробітку, за невисокого рівня життя, ослаблення контрольно-силових можливостей системи призводили до масової безгосподарності, крадіжок, хабарництва, розвитку тіньової економіки, утворення мафіозних структур.
Окрім того, радянську економіку все більше виснажували непомірні витрати на військово-стратегічне протистояння з США та НАТО, економічна дискримінація СРСР із боку розвинутих західних держав, витрати на надання допомоги країнам, що розвивалися, а з кінця 70-х рр. — ще й витрати на війну в Афганістані. За рахунок доходів від продажу на зовнішньому ринку перш за все стратегічних енергоносіїв — нафти і газу (на які на початку 70-х рр. зросли світові ціни), — СРСР закриває свої економічні «дірки». Однак, після падіння цін на нафту в середині 80-х рр. економічна ситуація в країні загострилася.
Таким чином, розвиток економіки країни в ці роки сповільнився. Екстенсивні резерви її зростання було вичерпано, а стимулювання продуктивності праці в цей період за допомогою ідеологічних, силових чи адміністративних методів, з огляду на ослаблення комуністичної системи і новий високотехнологічний етап розвитку економіки, було малоефективним. Тому нові «соціалістичні змагання», «бамівські будови століття», як і галасливі брежнєвські кампанії проти «несунів», за «економність економіки», андропівська «боротьба за дисципліну» були малоуспішними. Радянська економіка все більше відставала від капіталістичної як за рівнем високотехнологічності, так і за показниками продуктивності праці. Це повністю суперечило марксистській теорії про більшу прогресивність та продуктивність соціалістичної економіки, підривало довіру населення до комуністичної системи. Лише в деяких технологічних галузях, а також в оборонній промисловості та космічних розробках, система концентруючи всі ресурси, могла утримуватись на рівні високих світових стандартів і навіть перевищувати їх.
Введення ринкових елементів до соціалістичної системи для інтенсифікації економіки на даному етапі суспільного розвитку призводило лише до виникнення дестабілізації. Проводити кардинально глибокі соціально-економічні зміни консервативне й старе комуністичне керівництво, з огляду на політичні, ідеологічні, соціальні наслідки, просто не могло. Окрім того, негативні процеси у соціально-економічній сфері наростали непомітно, й партійно-бюрократична еліта, не відчуваючи ніяких безпосередніх загроз, позбавлена будь-якого контролю таі конкуренції, звичайно ж, не збиралася наражати своє привілейоване становище на ризик серйозних реформ і потрясінь. Проте структурні дефекти соціалістичної економіки, виснаженої геополітичним протистоянням, падінням цін на нафту, фактично зупинили її розвиток і породжували кризові явища, що вели радянську систему до остаточної стагнації.
Суперечливим і неоднозначним у цей період був соціальний розвиток республіки. Дуже активно відбувалися процеси урбанізації. Кількість міських мешканців зросла з 19,9 млн. 1960 р. до 33,2 млн. 1985 р. За цей самий період сільське населення зменшилося з 22,6 млн. до 17,6 млн. Отже, якщо в 1960 р. селяни становили половину населення України, то в 1985 р. — лише третину. В ці роки загалом було завершено електрифікацію та газифікацію сіл. Досить неблагополучною в ці роки була динаміка етнічних змін. Так, частка українців у республіці зменшилася з 76,8% до 72,7%, тим часом, як частка росіян збільшилася з 16,7 до 22,1%.
Під впливом загальносвітових цивілізаційних процесів, в Україні у 60—80-х рр. знижувалися темпи народжуваності, яка була найнижчою серед усіх республік СРСР. Все таки населення України зростало — так, якщо у 1960 р. воно становило 425 млн., то на 1985 р. — 50,8 млн. Однак людність України старішала (якщо в 1960 р. відношення пенсіонерів до чисельності зайнятих у народному господарстві становило 1:3,8, то 1985 р. — вже 1:2). Внаслідок впливу внутрішніх негативних чинників поступово підвищувалася смертність населення. За період 1970—1985 рр. показники смертності зросли з 8,8 до 12,1 За рівнем смертності Україна посідала третє місце серед республік СРСР. Скорочувалася середня тривалість життя. З кінця 70-х до середини 80-х pp. цей показник упав з 70 до 68 років.
Однак, хоч і повільно, але підвищувався життєвий рівень населення. Сума національного доходу УРСР зросла з 38,2 млрд. крб. 1965 р. до 96,6 млрд. 1985 р., тобто більш ніж у 2,5 раза: 4/5 її витрачалося на поліпшення матеріального становища. Середньомісячна заробітна плата робітників і службовців підвищилася з 78 крб. у 1960 р. до 155 крб. у 1980 р. Реальні доходи в розрахунку на душу населення в Українській РСР у 1983 р. порівняно з 1965 р. зросли в 2 рази. Водночас держава, намагаючись запобігти соціальному розшаруванню народу, посилювала тенденції до зрівнялівки в оплаті працівників висококваліфікованих професій (інженерів, лікарів, науковців) з робітниками простих галузей. Це підривало в суспільстві престиж освіти та кваліфікації й не сприяло розвитку науки та економіки країни.
Держава забезпечувала наявність та доступність обмеженого асортименту товарів і продуктів першої необхідності, підтримуючи на них низькі ціни. Таким чином, вона намагалася гарантувати відносно середній рівень життя всьому населенню. Разом з тим, хоча виробництво товарів і розширювалося (до того ж держава за «нафтодолари» додатково прикуповувала товари ще й за кордоном), підвищення зарплат випереджало цей процес. За умов фіксованих державних цін це викликало дефіцит тих чи інших товарів широкого попиту. Це сприяло розвитку корупції і «блату», виникненню мафіозних структур. Тривале очікування, коли товар «викинуть» у продаж, і довгі черги за дефіцитом стали найхарактернішою ознакою побуту 70—80-х рр.При цьому зростала мережа закритих магазинів, у яких за дуже помірними цінами «слуги народу» (номенклатурні працівники) одержували дефіцитні товари й продукти. Все це викликало незадоволення у населення, посилювало соціальну напругу в суспільстві.
Держава підтримувала одні з найвищих у світі темпи будівництва безкоштовного житла для народу. Причому ціни квартплат були найнижчі у світі. За 1965—1985 рр. в Україні з’явилося 7305 тис. нових квартир (було споруджено майже 38 млн. м2 житла). Кількість осіб, які вселилися в них або поліпшили свої житлові умови, становила 33 млн. Проте якість житла була невисокою. Та й його кількість через постійну міграцію сільського населення до міст, усе одно була недостатньою.
Неоднозначно можна оцінювати й зміни у рівні медичного обслуговування населення. Лікування та медичні огляди були регулярними, безкоштовними і масовими. Радянська медична система фактично викорінила страшні хвороби минулого й убезпечила населення від масових епідемій. Недарма ВОЗ визнала радянську медичну систему в її профілактичному аспекті найкращою у світі. За період від 1970 до 1985 р. кількість лікарів у республіці в розрахунку на 10 тис. населення збільшилася з 27,7 до 41,4, тобто майже на 67%, кількість лікарняних ліжок — на третину. Однак медицина фінансувалася за залишковим принципом, відставала від західних країн у якості обслуговування й лікування, а також у технічному обладнанні медичних установ.
Освіта в країні була безкоштовна, масова, доступна, і. незважаючи на певні недоліки, найкраща у світі («університетського типу»). Радянські школярі неодноразово здобували перемоги на міжнародних освітніх олімпіадах. Було створено доступну й непогану мережу дитячих та юнацьких технічних, культурних, спортивних установ. Високими були соціальні гарантії населенню щодо відпусток, бюлетенів, путівок.
Радянська система у 60—80-х рр. забезпечила високі соціальні гарантії населенню, досягла майнової і культурної єдності народу, практично повністю усунула явища голоду, бідності, безробіття, бездомності, злочинності, міжнаціональної ворожнечі. Водночас високі соціальні гарантії й зрівнялівка в праці породжували паразитизм та соціальне невдоволення, гальмували економічне зростання держави.
Принцип залишкового фінансування сфер обслуговування, медичної, будівельної галузей викликає їхнє відставання від потреб населення. Дефіцит та постійні черги дратували суспільство й стимулювали розвиток злочинності. В суспільстві поглиблюються процеси становості, корупції. Діячі партійно-чиновницьких структур фактично перетворюються на закритий владний суспільний стан, який, розкладаючись, усе гірше керує країною, і декларуючи соціальну рівність, користується привілеями, що викликає соціальну напругу і зневіру населення в соціалістичній системі. Все це супроводжується посиленням у суспільстві негативних процесів подвійної моралі, алкоголізації, підвищення смертності.
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр.
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
Новости и инфо для студентов