На західноукраїнських землях - раздел Образование, ЛЕКЦІЯ 1 ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ Міцніла Тенденція До Державної Самостійності, Що Проявилося У Діяльності Укра...
Міцніла тенденція до державної самостійності, що проявилося у діяльності українських політичних партій. Слід звернути увагу на те, що в національно-політичному русі у Західній Україні у 20—30-х рр. ХХ ст. діяли різні сили: національні демократи, націоналісти, консерватори (у гетьманському й християнсько-демократичному варіанті), соціалісти марксистського та народницького типу і комуністи (до їхнього розпуску Комінтерном у 1938).
Дії польського уряду після анексії Галичини зустріли організований опір основних українських партій: народно-трудової, радикальної, християнської, соціал-демократичної. З їхього ініціативи в 1921—1922 рр. було проведено масові акції протестів. Після окупації Галичини і Волині Польщею перед західноукраїнськими політичними силами постало питання: продовжувати нерівну боротьбу в нових умовах чи визнати польську владу й спробувати будувати своє національне життя в межах чужої держави. В 1923—1927 рр. у суспільно-політичному русі Західної України відбувалися суттєві зміни. Політичні партії віддзеркалювали три орієнтації, що домінували в тогочасному польському суспільстві: прорадянську, пропольську та самостійницьку.
Польща була парламентською республікою, її політична система ґрунтувалася на конституційних засадах. У Польській державі існувала багатопартійність. У середині 20-х рр. там налічувалося близько 100 політичних партій, із них понад 20 (за деякими даними — 12) — українських, що легально діяли у країні, видавалася опозиційна преса, опозиція мала також представників у польському парламенті. Це давало можливість національним меншинам захищати свої інтереси, брати участь у громадсько-політичному житті. Населення Галичини підтримувало передусім три політичні сили: націоналістів (Організацію українських націоналістів), центристів (Українське національно-демократичне об’єднання — УНДО) та комуністів (Комуністичну партію Західної України — КПЗУ).
Упродовж 20—30-х рр. ХХ ст. в Польщі проводилося чотири виборчих кампанії, під час яких обиралися депутати до сейму та сенату, і саме вони продемонстрували еволюцію позиції українських політичних сил щодо залучення їх до легальної політичної боротьби за національні права українців: від бойкоту внаслідок відозви 10 вересня 1922 р. ЗУНР у вигнанні до населення Галицького краю (Галичини) — до участі у виборах. У березні 1928 р. відбулися вибори до польського парламенту, на яких українські партії здобули у Східній Галичині 40,7% голосів (польські — 40,8%, єврейські — 9,5%). Після додаткових виборів до сейму і сенату на Волині (1930 р.) українське парламентське товариство налічувало 50 послів і 14 сенаторів.
Найбільшою в польському сеймі (17 депутатів і 3 сенатори) була фракція Національно-демократичного об’єднання. УНДО очолював Д. Левицький. Об’єднання орієнтувалося на отримання Україною самостійності без застосування терористичних методів. Відбулася згода між УНДО і польським урядом, за якою УНДО відмовилося від боротьби за територіальну автономію Західної України. Шляхів досягнення української державності не було чітко визначено. Частина членів партії спочатку сподівалися на мирну еволюцію УСРР у національну державу. Це було наслідком компромісу між радянофілами і прихильниками «орієнтації на власні сили». До 1927 р. УНДО вважала УСРР напівсуверенною державою, яка з часом стане цілком незалежною, однак цьому стала на заваді боротьба з «націонал-ухильництвом» у КП(б)У, репресії проти інтелігенції, насильницька колективізація. Із кінця 20-х рр. УНДО зайняла ворожу позицію щодо радянського режиму й покладала надії на його повалення революційним шляхом. У 30-х рр. в УНДО панувала думка, що Українська держава постане внаслідок війни завдяки інтервенції західних держав. На думку лідерів УНДО В. Мудрого, С. Барана, І. Кадрина, Західна Україна мала стати базою для визволення Наддніпрянської України з-під влади більшовицької Москви. Розпочалися пошуки компромісу з польським урядом на антирадянській платформі. 1932 р. керівництво УНДО вирішило тимчасово відмовитися від гасел незалежності та соборності, замінивши їх на вимогу національно-територіальної автономії для всіх українських земель у Польській державі. Антиукраїнська позиція сеймового керівництва остаточно переконала українських парламентарів у марності подальших спроб порозумітися з панівними колами Польщі. УНДО перейшла в опозицію до польського уряду. Це призвело до занепаду УНДО та інших легальних партій і зростання впливу в масах Організації українських націоналістів.
КПЗУ, очолювана В. Затонським, прагнула реалізувати ленінську концепцію переростання буржуазної революції в соціалістичну, виступала за націоналізацію, право на самовизначення і приєднання до Радянської України, протестувала проти згортання українізації. Комуністи перебували на нелегальному положенні. Дотримувалися збройних, насильницьких методів боротьби проти польського уряду. Комуністичну партію Східної Галичини з 1923 р. було перейменовано на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Перейменування не слід вважати формальним. Діяльність комуністів поширилася на всі українські землі у складі Польщі, й спочатку партія діяла як крайова автономна організація Компартії Польщі. Водночас вона постійно отримувала допомогу від РКП(б)-КП(б)У. У СРСР було відкрито спеціальні школи для західноукраїнських комуністів, діяло західноукраїнське бюро допомоги КПЗУ, видавалася політична преса.
Однак КПЗУ зберігала певну самостійність. Незважаючи на незначну чисельність — близько 4 тис. членів у середині 30-х рр., — вона була політично активною. Найбільшого впливу на суспільство комуністи досягли в роки «Великої депресії» Вони успішно поєднували легальні та нелегальні форми боротьби проти панівного режиму. Для легальної боротьби було створено велику організацію — Українське селянсько-робітниче соціалістичне об’єднання (Сільроб), яка на сеймових виборах 1928 р. набрала 320 тис. голосів і здобула кілька депутатських місць у сеймі. Коли економічне становище селян поліпшилося, вплив КПЗУ почав зменшуватися. Падінню популярності радянофільства сприяла також кампанія проти «націоналістичного ухилу О. Шумського» в Радянській Україні, яка призвела до розколу КПЗУ на початку 1928 р. Розколовся й «Сільроб». Колишні посли в сеймі — члени «Сільроба» стали відходити від радянофільства. Після 1930 р. західноукраїнська радянофільська лівиця вже не брала участі в парламентській діяльності.
У 20—30-ті рр. в західноукраїнському суспільстві спостерігалася радикалізація національно-визвольного руху з застосуванням терористичних актів. Міжвоєнна Європа була постійною ареною боротьби між демократичними і тоталітарними політичними силами.
Поступово найпомітнішим чинником у громадсько-політичному житті Західної України став український націоналізм, народження якого пов’язане з радикальною позицією в боротьбі за державну незалежність України Української військової організації (УВО). Цю організацію створила частина молоді з корпусу Української головної армії ще в липні 1920 р. на нараді стрілецької Ради у Празі. УВО в подальшому виконувала функції «армії в підпіллі». Очолив її полковник УНР Є. Коновалець. Наступного місяця там само відбувся з’їзд представників українських військових організацій за кордоном. Його учасники закликали боротися за незалежну Україну, наголосили, що з’їзд обстоює повну соборність і самостійність України. УВО була військово-патріотичною, а не націоналістичною організацією: вона ставила за мету звільнити українські землі від окупантів мілітарними засобами. Відповідною була і її організаційна структура — на зразок армійських. Головне завдання УВО, на думку її організаторів, полягало в підготовці загальнонаціонального повстання українського народу проти окупантів. У брошурі «У.В.О.» про роль і завдання Української військової організації зазначалося, що: «УВО є організація, для якої тільки інтерес Української Нації є й буде рішаючим у її діяльності... УВО не ставить терористичної діяльності як виключного свого завдання... УВО є революційною організацією, якої основним завданням є пропагувати думку загального революційного зриву українського народу з остаточною метою створити власну національну самостійну і з’єднану державу... УВО, що вважає себе носієм і спадкоємцем заповітів Української армії, не може й не сміє допустити до того, щоб грядучі події заскочили український нарід непідготованим, як це мало місце в роках 1917—1918... УВО буде впливати на настрої народніх мас та ширити дух активізму й непримиренности супроти займанця».
Із весни 1922 р. активісти УВО почали здійснювати в Галичині акти саботажу, палили скирти хліба, чинили збройні напади на жандармські пости, підривали поїзди й мости. Протягом кількох років бойовики спалили понад 2 тис. польських фільварків, а в жовтні 1922 р. прокомуністична диверсійна група С. Мельничука й П. Шеремета у складі 50 бойовиків здійснила рейд трьома воєводствами Галичини. У 20-х рр. УВО організувала кілька замахів на державних діячів і чиновників (С. Федак намагався вбити диктатора Польщі Ю. Пілсудського), її бригади забирали гроші в поштових відділеннях. Станиці (філіали) УВО існували в Литві, Німеччині, Чехословаччині, США, Данцигу, бойовики навчалися у Східній Пруссії, в хорватських усташів, в армійських частинах Литви, Італії, Голландії, Німеччини (сам Коновалець мав литовське громадянство).
У 1923—1924 рр. УВО переживала кризу, багато активістів і бойовиків сиділи у в’язниці, провалився план поширення диверсійних і пропагандистських дій на території УСРР. Коновальцю не вдалося зміцнити «Українську партію національної роботи», зростав вплив Компартії Західної України. Потім від УВО відкололася прорадянськи налаштована група колишнього диктатора ЗУНР Є. Петрушевича — паралельно з УВО з’явилася «Західноукраїнська революційна організація». Вона виступила за розширення партизанського руху в Польщі, тому частина молоді влилася до її лав. Усі ці події дещо підірвали довіру до УВО, а 1928 р. німецький уряд навіть припинив її фінансування. Щоб консолідувати націоналістичні й патріотичні сили, у листопаді 1927 р. в Берліні відбувся І Конгрес українських націоналістів, у якому взяли участь представники УВО від «Групи української націоналістичної молоді» з Чехословаччини (лідер — М. Коновалець), «Спілки української націоналістичної молоді» (Львів), «Легії українських націоналістів» Чехословаччини під керівництвом М. Сціборського. У Празі 8—9 квітня 1928 р. відбувся II Конгрес українських націоналістів. Обговорюючи проблему консолідації руху, його учасники підкреслювали, що слід сформувати єдину організацію на базі всеукраїнства, надпартійності, монократизму й національної диктатури.
Вимогу національно-територіальної автономії українців у складі Польщі висували Польсько-українське товариство на чолі зі С. Стемповським, Український науковий інститут у Варшаві (ОУН не змогла підпорядкувати його собі), група польських консерваторів, очолювана Я. Бобринським. Молодь дедалі більше приваблювали безпосередня бойова діяльність, акти саботажу й напади на польські поліцейські пости. При цьому дедалі більше уваги приділялося конкретній співпраці з Німеччиною. 1932 р. представники ОУН при штабі нацистської партії Р. Ярий і М. Сціборський домоглися включення бойовиків до складу штурмових загонів Е. Рема. Майбутній командувач УПА Р. Шухевич (Тарас Чупринка) закінчив курси при військовій академії в Мюнхені.
Радикальні настрої в українському суспільстві посилилися після смерті 12 травня 1935 р. Ю. Пілсудського, коли польський уряд почав державно-етнічну асиміляцію і полонізацію. Виникла концепція реполонізації українців, які начебто забули про своє польське походження. Така поведінка польських панівних кіл посилювала польсько-українське протистояння напередодні Другої світової війни.
27 січня — 3 лютого 1929 р. у Відні розпочалася діяльність Організації українських націоналістів (ОУН) на чолі з Є. Коновальцем. Її основою стала УВО. ОУН виступала за створення самостійної української держави на основі приватної власності, виступала проти колонізаційної політики польського уряду. Члени ОУН проводили саботажні акції, нападали на банки та пошти. Політичну доктрину ОУН було сформульовано в її програмних документах 1929 р., а остаточно — у програмі, прийнятій її Великим збором у 1939 р. Невід’ємною частиною ідеології було поняття «творчого насильства та ініціативної меншості як керівних сил». Свою державну концепцію ОУН будувала, виходячи з того, що українські землі було окуповано Польщею і СРСР. Тому українські націоналісти не визнавали всіх тих міжнародних актів, договорів та домовленостей, які роз’єднали українські землі, ліквідували українську державність. Будівництво соборної незалежної України мало завершитися повним вигнанням з українських земель усіх окупантів. Перша заповідь ОУН закликала: «Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї». Особливого розголосу набули замахи на польських посадових осіб.
Найбільше захоплювалися цим рухом учнівська молодь, студенти вищих та середніх навчальних закладів. Вони почали об’єднуватися, створювати молодіжні організації, що стояли на самостійницьких позиціях. Молодь була розчарована в старшому поколінні, яке не змогло відстояти української державності. До того ж вона зазнавала постійних утисків з боку польської влади, страждала від безробіття.
ОУН була підпільною організацією. Вона видавала легальні та нелегальні газети й журнали («Розбудова нації», «Сурма», «Юнак»), дотримувалася військових методів керівництва, мала жорстко централізовану структуру. Водночас ОУН не відмовлялася від участі в політичних, економічних, культурно-освітніх об’єднаннях. Саме через них вона сподівалася очолити масовий національно-визвольний рух.
ОУН не мала масової підтримки серед населення до моменту окупації західних теренів України спочатку більшовиками, а потім — і фашистською Німеччиною. Особливо загострилася міжорганізаційна боротьба після вбивства у травні 1938 р. в Роттердамі агентом НКВС лідера організації Коновальця. Розходження почалися між ветеранами — членами Проводу українських націоналістів (ПУН), які здебільшого перебували в еміграції, і молоддю — радикальними бойовиками, які очолювали підпільну боротьбу в західноукраїнських землях. Ці розходження стосувалися переважно тактики боротьби.
Молоді радикали (С. Бандера, Стецько, Р. Шухевич) вимагали від лідерів проводу відмовитися від орієнтації лише на одну державу (зокрема Німеччину), встановити контакти з західними країнами; віддати перевагу власне боротьбі на теренах України; застосовувати радикальні методи боротьби, незважаючи на репресії польської та радянської влади. Члени проводу ОУН, старші люди (Мельник, Барановський, Сушко, Сціборський) загалом схилялися до поміркованіших дій.
У серпні 1939 р. в Римі відбувся другий Великий збір, на якому домінували прихильники Мельника. Збір проголосив засади майбутньої Української держави. Зокрема передбачалося, що ОУН виступатиме як чинник державного ладу. Голова проводу (Мельник) проголошувався «вождем української нації». Керівництво Збору передбачало, що між Німеччиною і СРСР незабаром спалахне війна, внаслідок чого виникнуть передумови для утворення незалежної Української держави, оскільки прагнення ОУН підтримає тоталітарна Німеччина.
Відповіддю радикалів було скликання в лютому 1940 р. у Кракові конференції, учасники якої не визнали рішень римського Збору й сформували Революційний провід ОУН на чолі з С. Бандерою. З цього моменту починається паралельне існування двох українських націоналістичних партій: ОУН-Р (революційна), чи ОУН-Б (бандерівців), та ОУН-М (мельниківців). Залишаючись вірними націоналізму, обидві організації ставили перед собою однакову мету — створити незалежну Українську державу. Проте шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці у вирішенні українського питання розраховували на підтримку Німеччини, зокрема вважали, що визволення України від більшовиків можливе лише в союзі з цією країною. Прихильники Бандери були переконані, що українську державу можна створити лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали бандерівці й можливості боротьби з Німеччиною.
У Румунії існувало три українські громади. Найбільшою з них була буковинська. Другу за чисельністю становили українці анексованої Румунією в Росії Бессарабської губернії. Третю, найменшу за чисельністю, громаду становили українці Мармарощини.
У демократичній Чехословаччині становище українців було набагато ліпшим, ніж в інших країнах. У Чехословаччині існували міцні демократичні традиції. Празький уряд намагався зберегти унітарність країни і не допускав автономного управління ні в Закарпатській Україні, ні в Словаччині. У 30-х рр. написання назви Чехо-Словаччина змінилося на Чехословаччина (без дефісу, який підтверджував рівноправність двох частин країни). У суспільно-політичному житті Закарпаття провідну роль відігравали українофіли, русофіли і комуністи. Після Російської революції 1917 р. русофіли почали орієнтуватися не на Москву, а на Прагу. Губернатор Закарпаття у 1923—1933 рр. А. Бескид здійснював русофільську політику. Партію русофілів підтримувала державна адміністративна машина. Це давало русофілам змогу, незважаючи на меншу популярність, успішно конкурувати з українофілами. Празький уряд, посилаючись на незгоди серед політичних сил краю, утримувався від реалізації попередніх обіцянок надати карпатоукраїнцям автономію. Крайовий комітет Компартії Чехословаччини активно боровся за маси. Він організовував комсомольські осередки і групи «революційних профспілок». 1930 р., коли розгорнувся селянський рух, створив «спілку працюючого селянства». На виборах до чехословацького парламенту у 1924 р. за комуністів віддали голоси 40% виборців. На виборах 1935 р., які комуністи проводили під гаслом Народного фронту, вони знову набрали найбільше голосів — 26%.
Влада Чехословаччини намагалася переконати місцеве українське населення, що в нього немає батьківщини. А земля, на якій вони живуть із прадавніх часів, — це «земля без імені». Після Мюнхенської наради великих держав Європи 30 вересня 1938 р., коли частину чехословацької території було передано Німеччині, українофіли почали вимагати для краю автономії. Німецькі політики намагалися цим шантажувати Польщу, СРСР та Угорщину. 11 жовтня 1938 р. було сформовано уряд Закарпаття, головою якого став лідер Автономного союзу хліборобів А. Бродій (русофіл). Однак через два дні його було заарештовано як угорського агента, і посаду прем’єра дістав керівник Християнської народної партії, українофіл, священик А. Волошин. З добровольців створюється військо «Карпатської Січі». Проте Угорщина домагалася від Гітлера санкції на захоплення Закарпаття. У листопаді 1938 р. міністри закордонних справ Німеччини та Італії, розглянувши у Відні конфлікт між Угорщиною та Чехословаччиною, передали першій міста Ужгород, Мукачеве й Берегове з прилеглими до них районами. Столицю Карпато-України довелося переводити в Хуст. У таких складних політичних умовах 12 лютого 1939 р. відбулися вибори до першого сейму Карпатської України. Скликаний 15 березня 1939 р. сейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Перший закон, ухвалений сеймом, визначив назву держави (Карпатська Україна), державний устрій (президентська республіка), державну мову (українська), а також прапор, герб і гімн республіки, якими стали традиційні національні символи. Створювалися хороші умови для організації української державної влади на місцях. Проте цей процес було перервано інтервенцією Угорщини. Англія і Франція появи Карпатської України не схвалили. На XVIII з’їзді ВКП (б) у березні 1939 р. Сталін висміяв ідею приєднання УСРР з 30 млн. чоловік до Карпатської України з населенням 700 тис. як пропозицію «злиття слона з комаром». Гітлер сприйняв це як відмову СРСР претендувати на Карпатську Україну і дозволив окупацію Угорщині. 15 березня 1939 р. угорські війська перейшли кордон неокупованої частини Закарпаття.
Політика окупаційної влади була дискримінаційною в культурній сфері, що частково пояснюється особливостями політичної системи країн-окупантів, рівнем демократичних традицій, політичною активністю українців. Попри супротив українських громадських організацій, у 1921—1922 рр. наступ на автономні права українців тривав, хоча їх було закріплено, наприклад, у Конституції Польщі 17 березня 1921 р. Українців не допускали до роботи в державних установах, студентами Львівського університету могли стати лише громадяни, які склали присягу на вірність Польській державі. Наступ на національні права українців посилився, коли східний кордон Польської держави набув міжнародної легітимності. На західноукраїнських землях польські урядові кола намагались витравити такі поняття, як «Україна», «українець». Українців називали «русинами», а сам регіон — «Східною Малопольщею». «Немає ніякого українського народу, — цинічно заявляв міністр освіти польського уряду С. Грабський. — Український народ вигаданий комуністами з пропагандистською метою». Він переконував громадськість, що українську проблему в Польщі буде ліквідовано впродовж 25 років.
Все темы данного раздела:
Стародавня доба на території України
Початок історії людства пов’язаний з виокремленням людини з тваринного світу. Археологічні знахідки на Африканському континенті дають можливість датувати початок історії людства 2—2,5 млн. років то
Скіфо-сарматська доба
Доба раннього заліза (з ІІ—І тис. до н. е.) характеризується появою нового металу — заліза. Застосування залізних знарядь спричинило прогрес у всіх видах виробництва. Спершу люди використовували рі
Етногенез слов’ян
Проблему походження слов’янського етносу остаточно не вирішено. Однією з теорій є дунайська,автором якої називають Нестора-Літописця, котрий у «Повісті временних літ» писав: «По до
Хронологія
2—2,5 млн. років тому—поява первісних людей на Землі.
1,5 млн. років тому—поява первісних людей на території України.
1,5 млн. — 10 тис.
Праукраїнці у VІІІ—ІХ ст. Теорії походження України-Русі
Розпад первіснообщинних відносин спричинив переміщення, перегрупування певних племен, а потім і об’єднання їх спершу в нестійкі, а пізніше у стабільні союзи. Східні слов’яни досягли своєї державнос
Етапи зміцнення Київської Русі як державного об’єднання
Як вважають деякі дослідники, саме вельможі-язичники, невдоволені прохристиянською політикою Аскольда, здійснили державний переворот 882 р. на Русі. Позбавивши влади династію Кийовичів, язичники пе
Феодальна роздробленість у ХІІ — першій половині ХІІІ ст.
Після смерті Святополка й чергового повстання киян у 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125), який зумів відновити політичну єдність більшої частини руських земель. Він
Суспільна структура Русі
У Київській Русі з поглибленням феодалізації ускладнювалась ієрархічна структура панівного класу держави. На верхівці суспільства у Х—ХІІІ ст. перебували князі, які становили єдину владну династію
Хронологія
VI ст. — велике переселення народів. Антський племінний союз.
VIІІ—ІХ ст. — формування держави східних слов’ян у Надніпрянщині.
860 р.
Піднесення Галицького і Волинського князівств. Утворення Галицько-Волинської держави
На заході руських земель традиції Київської Русі продовжило Галицько-Волинське князівство, яке постало з двох князівств Русі. Формування нового державно-політичного організму на південному заході Р
Зовнішньополітичні пріоритети та суспільно-економічний устрій Галицько-Волинського князівства
У Галицько-Волинському князівстві існували такі самі суспільні прошарки, як і в Київській Русі. Оскільки найбільше уваги приділялося будівництву укріплених міст, вільні ремісники виділилися в окрем
Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Причини й наслідки занепаду Галицько-Волинського князівства, його історичне значення
Важливим елементом культури народу є державність. Київська Русь стала першою державою східних слов’ян. На розвиток її культури впливали сусідні країни — Хозарський каганат і Візантія. Від них Русь
Персоналії
Роман Мстиславич (1152—1205) —волинський князь, об’єднувач у 1199 р. Волинської й Галицької земель, що традиційно підтримували тісні економічні й культурні зв’язки. Літописець нази
Боротьба за києворуську спадщину. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського
Під час занепаду та розпаду Галицько-Волинської держави українські землі стали об’єктом зазіхань сусідніх країн, які зміцнювалися або перебували в процесі становлення і повели активну боротьбу за п
Люблінська унія, її політичні та соціально-економічні наслідки для України
Друга половина 1550-х рр. позначилася для Великого Князівства Литовського загостренням стосунків з Московською державою в ході Лівонської війни, яку остання вела за вихід до Балтійського моря та до
Берестейська церковна унія
Із втратою державності руськими землями чи не єдиною об’єднавчою силою української нації, фактично символом українства, залишалася православна Церква. Люблінська унія, сеймові постанови та універса
Хронологія
1352 р.—мирна угода між Великим Князівством Литовським і Польщею, за якою розподілялися землі Галицько-Волинського князівства (Галичина відходила до Польщі; Волинь — до Литви).
Персоналії
Вишенський Іван (близько 1550 — після 1620)—видатний український письменник-полеміст. Здобував освіту в Луцьку, був пов’язаний з Острозьким гуртком. З 1580-х рр. — монах одного з А
Утворення Запорозької Січі
У ХV‑ХVІ ст. в Україні сформувалася нова соціальна верства — козацтво, — яке згодом перетворилося на провідну рушійну силу суспільного та політичного життя України. Цей об’єктивний процес був
Козацькі повстання в кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст.
Саме козацтво після проголошення Люблінської та Брестської церковної уній залишилося єдиним виразником волі та захисником інтересів українського народу. Непослідовність польської влади, яка під час
Культура України в ХVI — першій половині ХVІІ ст.
Втративши свою державність, будучи розділеним між різними країнами, український народ не лише зберіг, але й суттєво поповнив надбання матеріальної та духовної культури.
Складною була пробл
Хронологія
1240 р.— у «Початковій монгольській хроніці» вперше вживається термін «козак».
1303 р.— термін «козак» міститься у словнику половецької мови.
Персоналії
Баторій Стефан (1533—1586)—король Речі Посполитої з 1576 р., в 1578 р. сформував реєстровий козацький загін для охорони кордонів.
Вишневецький (Байда) Дмитро (?—15
Українські землі напередодні Визвольної війни
Українська національна революція є складовою визвольної боротьби низки європейських країн у 40—70-х рр. ХVІІ ст. Так, у 1640—1660 рр. тривала революція в Англії, спалахнуло повстання португальців п
Початок Визвольної війни. Формування Української національної держави
Звістка про втечу Хмельницького на Запорозьку Січ викликала тривогу серед польських владних кіл в Україні. Тоді начальники коронного війська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьма
Хронологія
Жовтень — листопад 1646 р. — група козаків і Б. Хмельницький розпочали підготовку до повстання проти поляків.
16 травня 1648 р.— вирішальний бій біля р. Ж
Персоналії
Хмельницький Богдан (1595—1657) — перший гетьман Української козацької держави (Війська Запорозького). Народився близько 1595 р. в Чигирині. Походив з покозаченої шляхти. Його бать
Напередодні Руїни: українська держава в останні роки правління Б. Хмельницького
Наслідком підписання Переяславської угоди стало входження Московії у пряме військове зіткнення з Польщею. І вже навесні 1654 р. розпочалася московсько-польська війна. Епіцентр дії царської армії пе
Іноземна експансія та внутрішня боротьба в українських землях у другій половині ХVІІ ст.
Після смерті Богдана Хмельницького загострилася боротьба за владу між наказним гетьманом Г. Лісницьким та Іваном Виговським (вихідець зі шляхетного стану Поділля). 4 вересня 1657 р. в Чигирині відб
Економічний розвиток та соціальне становище
Протягом другої половини XVIІ ст. самодержавство поступово активізувало національно-колоніальну політику на Лівобережжі України. Фактично відразу ж після Переяславського акта 1654 р. розпочалося пі
Культурне життя в Україні другої половини ХVІІ ст.
Руйнація та нестабільність другої половини ХVІІ ст. негативно вплинули на динаміку розвитку культурного життя в Україні, поглибилися і її регіональні відмінності. Цей період характеризується різним
Персоналії
Виговський Іван (?—1663) — гетьман Війська Запорозького. Фактичний наступник Б. Хмельницького. Походив з української шляхти Київського воєводства. Після здобуття освіти в Київськом
Політичний розвиток українських земель за гетьманування Івана Мазепи і його наступників на початку XVIIІ ст.
У Московії Петро І (1672—1725) розгорнув активну (то приховану, то явну) боротьбу за підпорядкування гетьманської влади російському урядові. Він стежив за всіма міжнародними контактами Запорожжя й
Соціально-економічне становище українських земель
Економічне та політичне становище України у першій половині ХVІІІ ст. було тяжким. Через різні політичні чинники, а також народногосподарські умови регіони України були населені нерівномірно. Більш
Адміністративний устрій Лівобережжя, Слобожанщини, Правобережжя у першій половині XVIIІ ст.
Царська влада розпочала активно інкорпорувати українські землі до Російської імперії, змінюючи їхній адміністративно-територіальний устрій, знищуючи козацьке управління. Формування абсолютистської
Культура України 90-х рр. XVII — початку XVIIІ ст.
У культурі України кінця ХVІІ — середини ХVІІІ ст. виразно проявляється господарська специфіка регіонів України. Так, Гетьманщина славилася вирощуванням конопель (особливо Чернігівщина) і тютюну. Н
Хронологія
1687 р.— початок гетьманування І. Мазепи.
1700—1721 рр. — Північна війна.
26 вересня 1701 р. — надання Київському колегіуму стат
Персоналії
Мазепа Іван (1639—1709) — гетьман Лівобережної України (1687—1709). Походив з української шляхти Київського воєводства. Народився в с. Мазепенцях під Білою Церквою у 1629 р. (існує
Політико-адміністративне становище українських земель. Закріпачення селянства
Історики цей період називають по-різному: М. Грушевський та І. Крип’якевич — «Історія України в добу Відродження»; О. Субтельний та П. Єфименко — «Історія України під імперською владою Росії та Авс
Українські терени у війнах Російської імперії і доля козацтва. Освоєння Українського Причорномор’я
У другій половині ХVІІІ ст. могутність Російської імперії зросла. Уряд Катерини ІІ, продовжуючи політику Петра І, узявся до остаточної ліквідації Кримського ханства. В цей час відбулося дві російсь
Соціально-економічний розвиток України
Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії відзначався відсталістю сільського господарства: головним у системі землеробства залишалося трипілля, використовувалося рутинне з
Опозиційний рух
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до посилення національного та соціального гноблення. Прагнення поміщиків підвищити товарність господарств за рахунок збільшення грошового та натурального
Культура України наприкінці ХVІІІ — в першій половині ХІХ ст.
Українська культура наприкінці XVIII — в першій половині ХІХ ст. розвивалася в досить складних і суперечливих умовах. Територія України входила до складу різних держав: Росії та Австрії, уряди яких
Хронологія
1728—1734 рр. — гетьманування Д. Апостола.
1734—1750 рр.— діяльність Правління гетьманського уряду.
1750—1764 рр.— гетьманування
Персоналії
Калнишевський Петро (1690—1803) —останній кошовий отаман Запорозької Січі, полководець, дипломат. Народився в с. Пустовійтівці (Сумської обл.), біля узбережжя р. Сули, притоки Дніп
Адміністративно-територіальний устрій
Нова геополітична ситуація, що виникла на рубежі ХVІІІ—ХІХ ст. в Центральній та Східній Європі, спричинила в Україні великі зміни. За результатами першого (1772 р.) та третього (1795 р.) поділів По
Соціально-економічне становище краю
У 70—80-ті рр. ХVІІІ ст. в Австрійській імперії Марія-Терезія та Йосиф ІІ провели низку суттєвих реформ. 1782 р. було скасовано особисту залежність селян від дідичів та надано селянам певні права:
Національне відродження на західноукраїнських землях
У кінці ХVІІІ — першій половині ХІХ ст. ідеї національного відродження поступово утверджуються й на західноукраїнських землях. З часом тут з’являються передові люди, які починають відкрито ставати
Особливості розвитку культури
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершення формування української нації визначило характер напрямів у нац
Хронологія
1772 р.— перший поділ Речі Посполитої.
7 травня 1775 р.— Константинопольська конвенція, за якою Буковина входила до складу Австрії, Хотинська райя з форте
Персоналії
Вагилевич Іван (1811—1866) — громадський діяч, учений, письменник, один з організаторів «Руської трійці» та упорядників альманаху «Русалка Дністрова». Походив з родини священика. З
Соціально-економічна модернізація
Російська імперія в середині ХІХ ст. переживала глибоку кризу, суть якої полягала у невідповідності феодальних структур та відносин до провідних світових тенденцій розвитку, що утверджували нове бу
Й національно-визвольний рух
Важлива риса української історії другої половини ХІХ ст. — подальше національне відродження України. У цей час триває формування національної самосвідомості українців, зростає інтерес до українсько
Становище української культури
Культура України другої половини ХІХ ст. розвивалася в умовах боротьби українського народу за незалежність і державність.
У Росії національне гноблення найяскравіше проявилося в циркулярі
Хронологія
1853—1856 рр.— Кримська війна.
1856 р.— масовий рух селян «Похід у Таврію за волею».
1859 р.— утворення першої української грома
Персоналії
Антонович Володимир (1834—1908) — історик, археолог, етнограф, археограф. Народився в містечку Махнівці Бердичівського повіту Київської губернії (нині Житомирської обл.). Закінчив
Еволюція державного устрою Австро-Угорщини
Західноукраїнські землі другої половини ХІХ ст. залишалися в складі Австрійської держави й мали такий політико-адміністративний устрій, як у інших регіонах. Після революційного піднесення народних
Західноукраїнських земель
Після революції 1848 р. Західна Україна залишалася аграрним краєм. На кінець ХІХ ст. в сільському та лісовому господарстві Східної Галичини і Буковини було задіяно 75% усього населення, а в Закарпа
Активізація суспільно-політичного руху, його строкатість і суперечливість. Політизація національного життя
У другій половині ХІХ ст. в Західній Україні активізувався суспільно-політичний рух, хоча він був строкатим і суперечливим.
Після придушення революції зміцнилися москвофільські настрої в к
Культурний розвиток
Перебування українських земель у складі Австро-Угорської імперії зумовило регіональні особливості розвитку їхньої культури. Завершенням формування української нації визначився характер напрямів у н
Хронологія
1852—1855 рр.— видання у Львові Д. Зубрицьким «Истории древнего Галицко-Русского княжества».
1854 р. — австрійський уряд видав указ про поділ Галичини на
Персоналії
Вербицький Михайло (1815—1870) — композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна». Народився 4 березня 1815 р. в с. Явірнику Руському на Лемківщині. Навчався у Перемишльській гімназі
Соціально-економічне і політичне становище України на зламі ХІХ—ХХ ст.
Внаслідок буржуазних реформ середини XIX ст. економіка Російської імперії розвивалася швидко. Зростали кількість промислових підприємств, чисельність робітників, обсяг товарно-грошового обміну.Укра
В Україні у ХХ ст.
Погіршення економічної ситуації в країні на початку XX ст. призвело до посилення соціальних рухів. У 1900—1901 рр. відбулося понад 80 селянських виступів, що супроводжувалися потравами поміщицьких
Україна в період революції 1905—1907 рр. та після її поразки
Революційні події 1905—1907 рр. у Російській імперії спричинилися неспроможністю уряду вирішити нагальні економічні, соціальні, військово-політичні питання. Часткові реформи були занадто нерішучими
Аграрна політика Столипіна і українські землі
Реформа, що відбулася в Росії у 1906—1911 рр. за ініціативою міністра внутрішніх справ П. Столипіна, головною метою ставила створення на селі значного прошарку заможних селян, щоб піднести продукти
У 1910—1914 рр.
Робітничий клас залишався майже безправним. Матеріальне становище робітників України напередодні Першої світової війни було скрутним. Робочий день середньостатистичного робітника тривав 12—14,5 год
Культура України на початку ХХ ст.
Початок XX ст. характеризувався загостренням соціальних і національних суперечностей у громадсько-політичному житті України, значним розвитком промисловості й сільськогосподарського виробництва, на
Хронологія
1890 р.— створення Русько-української радикальної партії (РУРП).
1899 р.— створення Української соціал-демократичної партії (УСДП).
29 сі
Персоналії
Бачинський Юліан (1870—1940) — політичний діяч, публіцист. Народився в с. Новосілці (Тернопільська область). Навчався у Львівському (юридичний факультет) та Берлінському університе
Соціально-економічний розвиток
На початку ХХ ст. землі Галичини, Буковини та Закарпаття перебували під гнітом Австро-Угорської імперії. На цій території проживало: в Галичині — 3 млн. осіб, Північній Буковині — 350 тис., Закарпа
Український національний рух
Назахідноукраїнських землях національно-визвольний рух розвивався в сприятливих умовах і мав вагоміші здобутки, ніж у Наддніпрянській Україні. Патріоти називали Східну Галичину українським П’ємонто
Культура й духовне життя
На початку ХХ ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Великі соціальні потрясіння позначилися на культурі, збагативши духовне життя чималим досвідом. З’являється модерніс
Хронологія
1900 р.—виникнення в Галичині (с. Завалля Снятинського повіту) молодіжної організації для фізичного й духовного загартування «Січ».
1900 р.— запровадження
Персоналії
Вітик Семен (1876—1934 або 1937) — український громадсько-політичний і державний діяч. Народився в с. Верхніх Гаях на Галичині. В 1899 р. разом із М. Ганкевичем, В. Охримовичем ста
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Першої світової війни
Початок ХХ ст. окреслив перед світовою громадськістю низку суперечностей, які виникли серед найпотужніших європейських держав. Домінантою виступала, в першу чергу, Німеччина. Її потужний економічни
Бойові дії на українських землях у 1914—1917 рр.
Поштовхом до розв’язання Першої світової війни стали події в столиці Боснії — м. Сараєві. Саме там 11 липня 1914 р. було вбито австрійського ерцгерцога Франца-Фердинанда. За короткий термін у розпо
Першої світової війни
Початок Першої світової війни розділив українське суспільство на два табори. Перебуваючи у складі двох ворогуючих імперій (Російської та Австро-Угорської), український народ автоматично опинився по
Хронологія
1 серпня 1914 р.—оголошення Німеччиною війни Росії. Початок Першої світової війни.
2 серпня 1914 р.—створення Головної української ради у Львові.
Персоналії
Брусилов Олексій (1853—1926) — російський військовий діяч, генерал від кавалерії, народився у Тифлісі. Закінчив Пажеський корпус (1872 р.), кавалерійську школу в Санкт-Петербурзі (
Події Лютневої революції і Україна. Утворення і діяльність Центральної Ради
Перша світова війна прискорила політичні зміни в Центральній і Східній Європі. Пригнічені віковим гнітом, народи Російської і Австро-Угорської імперій рішуче заявили про своє право самим визначати
Центральної Ради в цих умовах
10 жовтня 1917 р. на засіданні ЦК РСДРП (б), де виступив В. Ленін, прийнято резолюцію про негайне збройне повстання. 25 жовтня 1917 р. у відозві «До громадян Росії» було оголошено про повалення Тим
Гетьманська держава П. Скоропадського
Поступово складаються передумови для усунення УЦР з політичної арени. Заможні верстви населення вже не підтримували політики УЦР, бо вона оголосила націоналізацію великої земельної власності. Незам
Директорія і її боротьба за українські землі з білогвардійцями, Антантою, Польщею та більшовиками
У ніч на 14 листопада 1918 р. представники Українського національного союзу створили Директорію, призначену для повалення влади гетьмана. Сама ідея Директорії виникла з дуже популярних тоді аналогі
ЗУНР і національно-визвольний рух 1918—1920 рр. у західноукраїнських землях. Культура Радянської України
Зазнавши поразки у Першій світовій війні, Австро-Угорська імперія восени 1918 р. почала розпадатися. Національно-визвольний рух виявлявся в бажанні створити власну державу, але на заваді стали поля
Хронологія
27 лютого 1917 р. — перемога Лютневої революції і повалення самодержавства в Росії.
2—9 березня 1917 р. — виникнення Рад робітничих депутатів у Харкові, К
Персоналії
Винниченко Володимир (1880—1951) — письменник, публіцист, політичний діяч. Народився в Кіровограді. Його батько працював чабаном, чумакував; одружився з вдовою Явдохою Павленко (Ли
УСРР в роки нової економічної політики
Після закінчення громадянської війни більшу частину території України було захоплено більшовиками, які створили формально самостійну українську радянську республіку. Головними завданнями новостворе
Сталінська політика соціалістичної модернізації у СРСР
Незважаючи на те, що промисловий розвиток СРСР у середині 20-х рр. досяг довоєнного рівня, однак країна в цілому перебувала на доіндустріальній стадії розвитку. Щоб остаточно не відстати від розвин
Зміни в культурі, освіті й науці Радянської України у 20—30 рр. XX ст.
Культурні перетворення 20—30-х рр. мали неоднозначний й суперечливий характер, що зумовлювалося тактичними і стратегічними завданнями політики радянської влади. Запланована всебічна модернізація кр
Хронологія
січень— лютий 1921 р.— антибільшовицькі виступи українських
селян. Повстання моряків у Кронштадті.
18 березня 1921 р.— укладення
Персоналії
Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович (1879—1953) — радянський партійний і державний діяч. З 1898 р. учасник соціал-демократичного руху. За революційну діяльність зазнав переслі
Входження західноукраїнських земель до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини. Оформлення їхнього адміністративного статусу в 20—30-ті рр.
Ідеї «возз’єднання» українських земель у 20—30-х рр. ХХ ст. виявилися у воєнному протистоянні Радянської Росії, Радянської України та Польщі. Польща прагнула відновити Річ Посполиту XVIII ст. від Б
Соціально-економічне становище Західної України
Промислове виробництво у 1924—1928 рр. на західноукраїнських землях дедалі більше занепадало. Українські землі розглядалися як ринок збуту товарів, джерело сировини та дешевої робочої сили. Польськ
На західноукраїнських землях
Найрадикальніші позиції займала Партія націонал-демократів (ендеків) на чолі з Р. Дмовським і С. Грабським. Вона була особливо популярною серед польського населення Західної України. Ендеки ствердж
Хронологія
18 березня 1921 р. — підписання Ризького мирного договору між РСФРР, УСРР та Польщею.
14 березня 1923 р. — прийняття Радою послів у Парижі рішення про при
Персоналії
Андрієвський Дмитро (1893—1976) — політичний діяч та ідеолог українського націоналізму, публіцист. За фахом — інженер. Народився в с. Будках (нині село Зіньківського р-ну Полтавськ
Та Німеччини напередодні війни
Як й інші етапи людської історії, Друга світова війна має власну періодизацію, що полегшує вивчення цього невеликого, але насиченого найрізноманітнішими особами, рішеннями й подіями, відрізку часу.
Початок німецько-радянської війни. Причини поразок
Червоної Армії (1941—1942 рр.)
Напередодні початку війни, СРСР отримував інформацію про підготовку німецької агресії. Радянські розвідники повідомляли навіть точну дату вт
I. Радянський рух опору
Вчення радянської історіографії про радянський організований рух опору з перших днів чи тижнів війни нині спростовано. Оскільки керівництво СРСР вважало, що війна має проходити на «чужій території»
II. Націоналістичний рух опору
Друга світова війна посідає особливе місце в українському національному русі. Водночас цей період його історії викликає непримиримі суперечки й різне бачення подій, що розглядаються. Початок німець
Визволення території України від окупаційних військ
Наприкінці 1941 р. результати заходів, спрямованих на подолання воєнно-політичної кризи, були очевидними. На початку грудня радянські війська перейшли в контрнаступ і до січня 1942 р. відкинули вор
Теоретичні проблеми використання термінів «Велика Вітчизняна» і «німецько-радянська» війна
Жвава дискусія серед громадськості й науковців щодо правильного використання військово-історичної термінології, зокрема тієї, яка характеризує воєнно-політичні події 1941—1945 рр., зумовлює потребу
Хронологія
23 серпня 1939 р. — укладення урядами СРСР і Німеччини «Договору про ненапад».
1 вересня 1939 р.— початок Другої світової війни.
17 верес
Персоналії
Ватутін Микола Федорович (1901—1944) — військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу (посмертно), родом з Бєлгородщини. У Червоній армії з 1920 р. Закінч
Україна на міжнародній арені
Внаслідок перемоги у Великій Вітчизняній війні постало питання про об’єднання українських територій. Воно активно обговорювалося лідерами країн антигітлерівської коаліції на Тегеранській (28 листоп
Відбудова народного господарства
Відразу після звільнення українських територій від німецьких окупаційних військ країна приступила до відбудови народного господарства. Зазнавши суттєвих збитків у результаті бойових дій, трьох рокі
Громадсько-політичне життя
Відновлення радянської влади на визволених від нацистської окупації українських землях викликало нову хвилю терору щодо населення. Як цілком слушно зауважують сучасні нам історики, Й. Сталін розгор
Розвиток культури та духовне життя
Події Великої Вітчизняної війни принесли руйнування й культурних цінностей українського народу. Грабунки та знищення у роки лихоліття призвели до колосальних втрат матеріальних пам’яток української
Хронологія
21 серпня 1943 р.— постанова Раднаркому СРСР про невідкладні заходи з відбудови народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.
28
Персоналії
Богомолець Олександр Олександрович (1881—1946)—видатний український науковець-біолог. Освіту здобував на юридичному факультеті Київського університету, потім перевівся на медичний
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1950-Х — СЕРЕДИНІ 1980-Х РР.
1. Особливості процесів десталінізації та лібералізації в Україні у період хрущовської «відлиги».
2. Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної си
Україна в умовах наростання системної кризи радянської тоталітарної системи
Після усунення М. Хрущова на жовтневому (1964 р.) пленумі ЦК КПРС, у радянському керівництві не виникло боротьби за найвищу владу. Оскільки абсолютна повнота влади в країні тепер була в КПРС, парті
Культурне і духовне життя в Україні на початку 1950-х у середині 1980-х рр.
Процеси десталінізації і лібералізації політичного та суспільного иття перш за все проявились у змінах в духовній сфері країни після XX з’їз
Хронологія
19 лютого 1954 р. — введення Кримської області до складу УРСР.
14—25 лютого 1956 р.— XX з’їзд КПРС. Доповідь М. Хрущова про культ особи Й. Сталіна.
Персоналії
Хрущов Микита Сергійович (1894—1971) — державний і партійний діяч. З 1918 — член більшовицької партії. В 1938—1949 рр. — перший секретар ЦК КП(б)У, в 1944—1947 рр. водночас Голова
Політика Перебудови. Особливості її реалізації в Україні
У березні 1985 року після смерті Генерального секретаря ЦК КПРС 74-річного К. Черненко, на засіданні Політбюро новим Генеральним секретарем був обраний представник молодшого покоління — 54-річний М
Економічні трансформації в роки Перебудови. Поглиблення соціально-економічної кризи в Україні
Однією з найголовніших причин Перебудови була нагальна потреба модернізувати економіку країни, вивести її з всеохоплюючої кризи, що все поглиблювалася і вела до стагнації всієї соціалістичної систе
Хронологія
11 березня 1985 р.— позачерговий пленум ЦК КПРС. Обрання М. Горбачова Генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок перебудови.
Травень 1985 р.— прийняття з
Персоналії
Горбачов Михайло Сергійович (нар. 1931 р.) — партійний і державний діяч СРСР. 1955 р. закінчив МДУ. З 1955 р. по 1970 р. займає різні партійні посади на Ставропіллі. З 1971 р. чле
Суспільно-політичний розвиток Української держави у 1991—2009 рр.
Після проголошення 24 серпня незалежності, в Україні швидко відбувався державотворчий процес. Ще до референдуму, який затвердив Акт про незалежність, Україна почала приймати закони і розбудовувати
Соціально-економічні процеси в Україні в добу незалежності
Політична незалежність України стала передумовою здобуття республікою економічного суверенітету. Першочерговим завданням було визначено перехід від командної до ринкової економіки.
Перші
Утвердження України на міжнародній арені
На першому етапі становлення незалежної Української держави головним її завданням на міжнародній арені було: добитися визнання її незалежності та недоторканості кордонів світовою спільнотою і перш
Зміни в освітньо-культурній сфері України після здобуття нею незалежності
Після проголошення незалежності України, одним із головних напрямів діяльності держави було проголошене відродження національної культури. На початку 1992 р. Верховна Рада схвалила «Основи законода
Хронологія
10 січня 1992 р.— запроваджено купоно-карбованці.
14 січня 1994 р.— підписання Україною, Росією і США договору, що передбачав ліквідацію на території Укра
Персоналії
Кучма Леонід Данилович (нар. 1938). У 1960 р. закінчив Дніпропетровський державний університет. У 1960—1985 рр. займав інженерні та партійні посади на Південному машинобудівному за
ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
Абсолютизм 147, 255, 256, 261
автономія 282, 377, 385, 408, 462
Агітація366, 531
аграрна реформа 274, 330
аграрний сектор 513, 514, 516
Агресія 26, 159,
Іменний покажчик
Абалкін Л. 24.
Август ІІ Саксонський
Авдєєв Д. 490
Авенаріус М. 280
Аккудінов Тимошка
Алфьоров І. 489
Амартол Георгій
Амосов М. 40.
Новости и инфо для студентов