Баденська школа. Філософія В. Віндельбанда

Представники Баденської школи неокантіантсва - то славетні німе­цькі філософи: Вільгельм Віндельбанд (1848-1915), засновник цієї школи, Генріх Ріккерт (1863-1936), найталановитіший учень В. Віндельбанда, Еміль Ласк (1875-1915), учень В. Віндельбанда, загинув на фронті та інші.

Частина V. Світова філософія XIX століття

Народився у сім'ї прусського службовця.

Життя і творчістьПісля закінчення гімназії, навчався в уні-

В. Віндельбанда верситетах Ієни, Берліна, Геттінгена, де

вивчав спочатку медицину та біологію, а потім - історію та філософію. Філософ­ські погляди В. Віндельбанда формува­лись під впливом «критичної» філософії І. Канта через філософію І. Г. Фіх-те і Р. Г. Лотце, а також у руслі історико-філософських ідей Куно Фішера. У 1870 р. під керівництвом Лотце захищає докторську дисертацію «Концеп­ція випадковості». Викладав філософію в університетах Ляйпціґа (1870— 1876), Цюріха (1876), Фрайбурґа (1877-1882), Страсбурга (1882-1903), Гай-дельберґа (1903-1915).

Вільгельм Віндельбанд є автором унікальних праць: «Історія Нової філософії в її зв'язку з загальною культурою і окремими науками», 2 т. (1878-1880), «Прелюдії» (1884), «Історія древньої філософії» (1888), «Істо­рія філософії)) (1892), «Історія та природознавство» (1894), «Платон» (1901), «Про свободу волі» (1904),. «Філософія у німецькому духовному житті ХГХ ст.» (1909), «Оновлення гегельянства» (1910), «Принципи логі­ки» (1912) та ін.

Г * *' А"^- ^^{к в}^^омо' філософські погляди В. Він-

™ дельбанда формувались під визначаль-

ним впливом філософського «критициз­му» І. Канта. Він переконаний, що вся післякантівська філософія перебуває у руслі, встановленому «кенінґсберзьким мудрецем»: Всі філософи XIX ст. - то учні Канта. Проте, якщо говорити про «повернення» до Канта, то во­но не може бути простим повтором історично обумовленого вчення. Чим глибше пізнається суперечливість кантівського мислення, тим більше ви­являється засобів для розробки філософської проблематики. Тому зрозу­міти Канта - значить піти далі нього.

На думку Віндельбанда, осмислюючи філософську традицію, Кант рішуче відмовляється від попередньої філософії («метафізики речей») і створює нову «метафізику знання». Ця теорія знання є критичне дослі­дження, вона не розглядає індивідуальний, культурний розвиток, чи «ге­нетично-психологічні» теорії. Таким чином, Кант у «Критиці чистого ро­зуму» здійснює переворот: він обґрунтовує абсолютно нове розуміння філософії. Оскільки філософія є теорія пізнання, то вона «спрямована ли­ше на дослідження того, чому відомим уявленням та їх сукупності нада­ється деяка вища необхідність і загальнозначущість». Якщо психологія

Історія філософії

пояснює зміну уявлень, то «філософія досліджує, яка їх цінність з критич­ної точки зору істини».

При такому підході «критична» філософія є наука про необхідні та загальнозначимі визначення цінностей. Вона запитує: чи існує наука, якій із загальною і необхідною значимістю притаманна цінність істини? Чи існує мораль, якій із загальною і необхідною значимістю притаманна цін­ність блага? Насамкінець, чи існує мистецтво, якому із загальною і необ­хідною значимістю притаманна цінність краси?

Таким чином, «критичне» відношення філософії до своїх об'єктів дослідження полягає у тому, що «вона піддає випробуванню фактичний матеріал мислення, волевиявлення, почуттєвості лише з точки зору необ­хідного та загального значення». Все те, що не витримує такого «випро­бування, виключається і відкидається»¹. Тому, зазначає Віндельбанд, уся докантівська метафізика не могла бути загальнозначимою.

Ця філософія не претендує на статус загальної науки. Але, дослі­джуючи ті підвалини, на яких ґрунтується загальнозначимість наукового мислення, вона робить своїм предметом сукупність усіх наук. Якщо психо­логія, як спеціальна наука, пояснює виникнення і розвиток уявлень, то фі­лософія досліджує із свого боку лише ті підвалини, на які спирається цін­ність уявлень як істин, без будь-якого відношення до походження і розвит­ку уявлень. Але, розповсюджуючи свою «критику» на всю сукупність зага-льнозначимих оцінок, які здійснює розумна істота, філософія стає загаль­ним дослідженням цінностей. Філософія є «критична наука про загально­обов'язкові цінності». Причому, визначення «наука про загальнообов'язкові цінності» окреслює предмет філософії, «критична наука» - її метод .

Таке розуміння сутності філософії, предмету і методу дослідження і є всебічним розвитком основної ідеї Канта, вважає Віндельбанд.

Згідно Віндельбанду, всі речення можна розділити на два класи: су­дження та оцінки. Судження виражають зв'язок двох уявлень свідомості, оцінки - відношення «оцінюючої» свідомості до свого предмету («уявле­ного» предмету). Відмінність між судженням і оцінкою має принципово важливе значення, оскільки вона (відмінність) уможливлює визначити філософію як самостійну науку, яка строго відмежовується від інших наук своїм предметом дослідження. Якщо спеціальні науки встановлюють тео­ретичні судження, то предмет філософії складають оцінки.

Існує три види загальних оцінок, які характеризуються трьома па­рами понять: істинне - хибне, добре - зле, прекрасне - потворне. Тому

¹ Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи // Виндельбанд В. Избранное. Дух и
история. - М, 1995. - С. 38-39.

² Там само. - С. 40.

Частина V. Світова філософія XIX століття

існує лише три власне філософські науки: логіка, етика, естетика. Ці три науки «критично» досліджують претензії на статус загальнозначимості логічної, етичної та естетичної оцінки. Але повсюди, де «емпірична сві­домість» відкриває у собі необхідність загальнозначимого, вона наштов­хується «на нормативну свідомість». Сутність «нормативної» свідомості полягає у нашій .впевненості, що вона є абсолютно незалежна від емпіри­чної свідомості. Тому завдання філософії не в тому, щоб осягнути все іс­тинне, добре, прекрасне, але виявити, що заслуговує цих значень; вироби­ти загальні норми для наукового, морального та естетичного життя. За­вдання філософії полягає у тому, щоб виявити у хаосі реально існуючих цінностей лише такі, які мусять бути загальнообов'язковими нормами, яким притаманна необхідність нормативної свідомості. «Філософія, - пи­ше Віндельбанд, - є не що інше, як проникнення у цю нормативну свідо­мість і наукове дослідження того, які елементи змісту та форми емпірич­ної свідомості набувають цінності нормативної свідомості... Філософія -то наука про нормативну свідомість»¹.

Отже, універсальні цінності істини, добра і краси існують і прояв­ляються як норми у всіх сферах мислення, волевиявлення та почуттєвості, оскільки вони укорінені у «нормативній свідомості». Такі цінності не ма­ють реального існування, вони апріорні, трансцендентні; цінності не те, що є, а те, що значить. «Нормативна свідомість» є система норм для різ­них сфер культурного життя - наукової, етичної, естетичної. Таке розу­міння філософії визначило відповідне трактування Віндельбандом істори-ко-філософського процесу.

Уся історія філософії є спроба вияву «нормативної свідомості» та оволодіння нею. «Історичний процес розвитку людського духу можна розглядати з тієї точки зору, згідно якої у ньому при розробці окремих проблем, при зміні його інтересів і переміщенні складових його елемен­тів, поступово пробивається свідомість норм, і він у своєму прогресивно­му розвитку все глибше і різнобічніше оволодіває нормативною свідоміс­тю. Виходячи з цього визначення філософії, ніщо не заважає бачити іс­тинний смисл історії філософії у такому поступовому виясненні свідоміс­тю цих норм»².

Завдання історико-філософської науки полягає в тому, щоб на ем­піричному матеріалі, вивчаючи окремі філософські вчення, виявити і про­слідкувати процес становлення цих норм та довести їх до свідомості інди­віда та суспільства. Історія філософії повинна показати на основі відпові-

¹ Виндельбанд В. Прелюдии. Философские статьи и речи. - С. 52.

² Там само.-С. 53-54.

_______________________ Історія філософії_______________________

Своє призначення вони сприймали як Вселенський обов'язок, подарова­ний їм зверху природою та першопредками. Потребуючи спілкування, мудреці-філософи почали об'єднуватися і створювати школи, виховувати учнів»¹.

У свою чергу, сам цей образ повністю визначався розвитком змісту його свідомості. Там відбувалася жорстока боротьба з самим собою, з ти­ми формами досвідного і позадосвідного знання, котрі вже існували.

Якщо свідомість мудреця ще не виходила з лона міфу, філософую­чий мудрець виглядав шаманом, який часто-густо мусив звертатися за порадою до оракула, пристосовуючи для своєї мети панцирі черепахи або камінці для ворожби (мудреці довгий час не могли зректися звички воро­жити). Ставлення до міфу серед китайських філософів було своєрідне, тому треба зупинитися на цьому питанні окремо. Багато дослідників вва­жають, що міф у Китаї не був розвиненим, що китайці для цього були ду­же практичним народом. Справді, можна припустити, що люди, котрі умовами життя були споріднені з природою, протягом тисячоліть спілку­вались з нею, існуючи її дарами, лише завдяки землеробській праці все більше проникали в її суть. Та здивування викликає те, наскільки глибоко вони проникли в її таємниці, лише спостерігаючи за нею. Яка праця, який досвід міг дати бачення (чи передбачення) світу, що знайшло свій відби­ток у славнозвісному символі триєдності світу «інь», «ян» та їх взаємодії «ці»? Власне, що це: здогадка, знання, міфологема чи філософема? Мож­ливо, китайцям пощастило знайти дуже вдалу лаконічну форму для вира­зу сутності буття, котра не потребує наукових фоліантів. Дослідники до­водять, що символ «інь-ян-ці» не суперечить езотеричній символіці інших культур світу, однак у порівнянні з ними виглядає найбільш лаконічно.

Виникає питання: якщо існує такий виразний символ, навіщо ж тоді знадобилася ще й філософія, яку ми пов'язуємо, перш за все, з текстами та мовним виразом сенсу буття. Тим більше, що китайці можуть описати цей сенс лише за допомогою ієрогліфічного письма, а ієрогліфіка розвивалася з малюнкового письма, піктографії, і відрізняється від письма літерами тим, що безпосередньо зберігає в собі цілі думки. Уява виступає тут ви­ключно як сутність і як значення предмету, що присутнє у почутті. Вна­слідок цього ієрогліфічне письмо є просто знаком. У свій час Гегель заки­дав китайській філософії саме те, що вона не має відповідної мови. Китай­ська мова, на його думку, є дуже абстрактною для філософії, вона не має позначення відмінків і тому слова в ній просто ставляться поруч. Тому, наприклад, вислів: «розум створив одиницю, одиниця створила двійку,

¹ Див.: Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке (Древний Китай и Индия). - Изд. 2-е, испр. и доп. - М, 1992. - С. 121,122.

Історія філософії

дного вибору матеріалу поступовий прогрес «наукового духу», який при­значений вирішити основне завдання.

Насамкінець, В. Віндельбанд зазначає, що повне оволодіння «нор­мативною свідомістю» є неможливим. Справа в тому, що окрім наукового пізнання, у сферу людського досвіду «проникає світло ідеалу і впевне­ність у реальне існування абсолютної нормативної свідомості - особиста віра»¹. Згодом філософ розробляє вчення про релігійні цінності.

_т ... . „. Вільгельм Віндельбанд означив цілу ни-