Воєнні дії між Україною та Польщею в 1649–1653 рр.
Воєнні дії між Україною та Польщею в 1649–1653 рр. - раздел Образование, Сторія України: Навчальний посібник
На Початку Літа 1649 Р. Війна Розгорілася Заново. 25-Тисячна ...
На початку літа 1649 р. війна розгорілася заново. 25-тисячна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром йшла з Волині, а через Галичину рухалося 15-тисячне військо під командуванням Яреми Вишневецького.
Збаразько-зборівська
кампанія
100-тисячна армія Б.Хмельницького спільно з 40 тис. татар на чолі з Іслам-ґіреєм на початку липня оточила велику частину польсько-шляхетського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено чимало поляків, серед шляхти почалися паніка та дезертирство. Не обійшлося без тяжких втрат і в українській армії: тут загинули відомі полковники С.Морозенко і К.Бурляй.
Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним маневром Б.Хмельницький зняв частину війська (близько 40 тис. українців і 25–30 тис. татар) з-під Збаража і вирушив до Зборова назустріч 20–30-тисячній армії поляків. Несподіваним ударом гетьман відрізав частину польської армії від головних її сил і 15 серпня 1649 р. під час переправи через р. Стрипу завдав їм великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував неминучою капітуляцією короля з усією його армією. Але в найкритичніший момент коронний канцлер Ю.Оссолінський підкупив татарського хана і той категорично зажадав від Хмельницького припинити бій та почати переговори. Така поведінка хана пояснювалася його політикою «рівноваги сил», яка вела до взаємного виснаження України і Польщі, давала можливість Криму безкарно грабувати ці землі та відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі.
18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права: 1) Українська держава мала охоплювати територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств; на ній не мали права з’являтися коронні війська. Урядові посади тут могли займати тільки православні; 2) козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво. Підтверджувалися всі права і вольності Війська Запорізького; 3) всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас маґнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; 4) католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму; 5) польський король погодився на виплату щорічних упоминок Кримові та у таємній статті дозволив татарам «вільно спустошувати край, повертаючись назад», тобто грабувати й брати ясир на українських землях.
Зборівський трактат не відповідав ні фактичному успіху національно-визвольної боротьби, ні тим широким надіям, які плекали українські народні маси. За Зборівською угодою велика частина селян поверталася в кріпацтво. На феодальне гноблення була приречена козацька та міська біднота. До того ж, татари жорстоко пограбували землі Волині, Галичини й, особливо, Поділля. Так, замість повного звільнення всього українського народу і створення своєї власної держави доводилося задовольнятися національно-територіальною автономією, і то лише для козацької верстви. Це викликало в Україні незвичайне обурення та стрімке наростання антифеодальної боротьби. Було зрозуміло, що перемир’я триватиме недовго.
Державне
будівництво
Розглядаючи залежність від Речі Посполитої як просту формальність, гетьман Б.Хмельницький використав короткий перепочинок для реорганізації адміністративно-територіального устрою України та зміцнення державних інституцій. Українська держава була поділена на 16 полків, де в цей час проживало близько 1,4–1,6 млн осіб. Полки ділилися на сотні. Всі урядовці – як центральної влади (генеральні старшини: писар, обозний, хорунжий, осавул), так і полкової та сотенної – мали військові ранґи й поруч з військовими обов’язками виконували цивільну службу в сферах адміністрації, фінансів, суду. Своєрідним парламентом була Старшинська рада, яка у воєнних умовах фактично замінила Генеральну раду. Вирішуючи політичні, економічні, військові та інші справи, вона стала головним органом державної влади, постанови якого були обов’язковими для гетьмана. Гетьман очолював уряд і державну адміністрацію, скликав ради, був головнокомандувачем збройних сил, керував зовнішньою політикою, відав фінансами. Резиденцією гетьмана й фактичною столицею Української держави стало місто Чигирин.
Відчуваючи неминучість нової війни з Польщею, Б.Хмельницький прагнув заручитися підтримкою іноземних держав, а тому активізував свою міжнародну політику. Зберігаючи союзницькі відносини з Кримом, він налагодив стосунки з Венецією та Валахією, домовився з Трансільванією про координацію дій проти Польщі, намагався порозумітися зі Швецією, вів переговори з Туреччиною про прийняття її протекції, але, як показало майбутнє, так і не рішився на неї. У серпні 1650 р. з 70-тисячними загонами українського війська і татар Б.Хмельницький вирушив у похід на Молдавію, яка підримувала Польщу і займала ворожі позиції стосовно України. Молдавський правитель Василь Лупу змушений був укласти у вересні договір, за яким обіцяв надати Б.Хмельницькому допомогу проти Польщі. Поряд з цим В.Лупу погодився скріпити українсько-молдавський союз династичним шлюбом своєї дочки Розанди з гетьманським сином Тимошем.
Білоцерківський
договір
Зміцнення Української держави насторожувало Польщу, і в середині лютого 1651 р. 12–14-тисячна польська армія на чолі з гетьманом Калиновським атакувала містечко Красне. У запеклому бою загинули майже всі козаки брацлавського полку, очолюваного одним з найкращих козацьких полководців Данилом Нечаєм. Хоч і ворог втратив близько тисячі жовнірів. Під Вінницею поляків зупинили загони Івана Богуна. Вирішальні бої розгорнулися наприкінці червня – на початку липня 1651 р. на Волині під Берестечком між 200-тисячним військом поляків та 100-тисячною українською армією і 30–40 тисячами татар. Перші два дні боїв були успішними для українців, які знищили близько 7 тис. поляків. Але у вирішальний момент битви татарські загони на чолі з ханом втекли з поля бою, захопивши в полон Б.Хмельницького, який намагався їх затримати. Залишившись без гетьмана, українська армія була оточена ворогом. У цих складних умовах наказним гетьманом було обрано полковника І.Богуна, під командуванням якого через непрохідні болота і р. Пляшівку з возів, хомутів, сідел, одягу було збудовано три переправи. 10 липня він вивів з оточення основні бойові сили, відхід яких прикривало кілька тисяч вояків. Близько 300 з них героїчно загинули на одному з островів, але не залишили позицій. Всього під Берестечком загинуло, за різними даними, від 4 до 30 тис. козацько-селянського війська.
Захоплений відвагою згаданих 300 вояків, класик французької літератури, історик-дослідник Проспер Меріме писав: «Протягом кількох годин мужньо, по-геройськи бився загін із трьохсот чоловіків, що опинилися на невеликому пагорбі. Вже стомилися поляки від тієї безперервної рубанини, і Потоцький пообіцяв дарувати життя тим відчайдухам, якщо складуть зброю. «Не хочемо пощади від ворога!» – вигукнули вони. Поляки побачили, як вони поскидали у воду свої пояси, наповнені золотими монетами, а потім поцілувалися і билися з вигуками: «Не хочемо пощади від ворога!». Билися доти, аж поки їх не повбивали. Залишився один із трьохсот. Він роздобув човен і, не маючи змоги врятуватися, був усе ж недосяжний для шабель та пік. Багато стрільців цілились у нього, та навіть уражений чотирнадцятьма кулями з мушкетів він вимахував косою, силкуючись сягнути кожного, хто до нього наближався, аби взяти його живцем у полон. За наказом Яна Казимира один жовнір ступив у воду, аби сповістити героєві, що король є свідком його подвигу і дарує йому життя. «Хочу загинути як справжній козак», – вигукнув умираючий селянин, а жовнір із жахом відступив од нього. Нарешті до човна підступили два німецькі рейтари і проткнули воїна своїми піками».
Поразка під Берестечком була тяжким ударом для українського національно-визвольного руху. Становище ускладнювалося ще й тим, що литовському князеві Радзивіллу вдалося придушити повстання в Білорусі, прорватися вглиб України і захопити Київ. До початку вересня польсько-литовська армія окупувала північні, центральні й західні райони Української держави. Однак завдяки організаторській діяльності Б.Хмельницького, відпущеного татарами на початку липня, вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування противника й змусити його до переговорів. 28 вересня 1651 р. було підписано Білоцерківську угоду, за якою значно обмежувалася автономія держави: 1) козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталась польська адміністрація, а маґнатам і шляхті віддавалися їхні маєтки; 2) козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол.; ті, хто залишився за межами реєстру, верталися у підданство до панів; 3) гетьман підпорядковувася польському королю, зобов’язувався розірвати союз з Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами; 4) підтверджувалися права православної церкви та української шляхти.
Народ з обуренням відгукнувся на Білоцерківську угоду. Тисячі людей втікали за московський кордон – на Слобожанщину. В Україні знову почалися повстання проти польської шляхти.
Підкреслюючи вкрай неґативне ставлення українського народу до Білоцерківської угоди, П.Меріме писав: «Залишалося ратифікувати договір на колі, тобто всіма полками, які зібралися довкола Білої Церкви. Це виявилося таким небезпечним, що всупереч звичаю штаб не вийшов на рівнину. Гетьман і старшини лишалися у фортеці, і договір зібраному люду було зачитано крізь високе вікно. Ледь шоковані таким нововведенням, а далі розгнівані уступками, під якими стояв підпис їхніх ватажків, козаки, підтримувані татарами, глухо загомоніли; селяни кричали про зраду, проклинали Хмельницького і польських комісарів, в якусь мить здалося, що вони підуть на штурм. Стали жбурляти каміння, розбили вікна, у бік виступаючих, які з балкона намагалися вгамувати натовп, пролунало кілька мушкетних пострілів, а що Кисіль теж захотів втихомирити бунтівників, то повз вухо йому просвистіла стріла. Несподівано опустили зведений міст. До бунтівників зійшов Хмельницький у пишному гетьманському одязі, в супроводі почту полковників. Ішов попереду, тримаючи булаву – символ своєї влади. В натовпі запанувало замішання, йому звільнили дорогу, відійшли назад. Тримаючи булаву обома руками, Хмельницький кинувся у саму гущу, лупцюючи направо і наліво, а Виговський ішов за ним, вигукуючи: «Повага послам! Послух полковникам!» Сміливість і відвага старого гетьмана викликали збентеження серед збунтованого люду; жодна рука не знялася на патріарха України, лише намагалися уникнути його ударів. За якусь мить натовп, відсунутий і побитий лише однією людиною, звільнив площу перед фортецею і мовчки розійшовся».
Воєнні дії
1652–1653 років
Б.Хмельницький розглядав Білоцерківський договір як можливість для відновлення сил. У квітні 1652 р. було вирішено заручитися підтримкою Криму й відновити воєнні дії проти поляків. Гетьман звернувся до мешканців Лівобережної України із закликом знищувати шляхту й урядників та вступати до його війська. Це означало фактичне скасування Білоцерківського договору. Через кілька тижнів 30–35-тисячне українсько-татарське військо під проводом Б.Хмельницького напало на 30-тисячну польську армію, яка намагалася перешкодити просуванню загонів Тимоша Хмельницького до Молдавії, і в бою неподалік гори Батіг на Брацлавщині 1–2 червня цілковито розгромило її. Загинув і гетьман М.Калиновський. Цю блискучу перемогу гетьмана Хмельницького сучасники порівнювали з перемогою Ганнібала під Каннами.
Після переможної битви під Батогом гетьман Богдан Хмельницький відправив польському королеві Яну Казимиру глузливого листа. «Мій син, – писав він, – був у дорозі за дружиною, аж тут Калиновський перепинив йому шлях, всупереч людському законові, бо Господь дав землю та воду і добрим, і злим людям. Я попередив добродія гетьмана, порадивши йому не вставати поперек дороги. Благаю вашу світлість вибачити моїм козакам, тим урвиголовам від природи, якщо вони надто далеко зайшли у своєму жарті». Зазначимо, що козацький «жарт» коштував Польщі нищівної поразки, якої вона, за словами польських дослідників, ще не зазнавала. На Батізькому бойовищі полягла половина всіх гусарів Речі Посполитої, всього ж загинуло 8 тис. добірних жовнірів; кільком тисячам удалося врятуватися втечею, інші потрапили в полон до козаків і татар.
Перемога під Батогом викликала величезне піднесення в українському суспільстві. Повстання спалахнули по всій Україні. Почалося повсюдне винищення шляхти. У результаті в травні–червні територія Брацлавського, Київського, Чернігівського та східних районів Подільського воєводств була звільнена від ворожої окупації. Українська держава здобуває, нарешті, фактичну незалежність.
Однак надалі Б.Хмельницького чекали нові невдачі. Одруживши сина Тимоша з дочкою В.Лупу Розандою, він планував посилити вплив на Молдавію та зміцнити міжнародні позиції Української держави, забезпечивши їй надійний кордон на цьому відтинку. Та включення Молдавії у сферу українських політичних інтересів насторожило Туреччину. Проти цього також виступила коаліція волоського й трансільванського князів. Вони скинули з престолу В.Лупу та обложили стару столицю молдавських господарів – Сучаву. Двічі – у квітні та липні–серпні 1653 р. – Тиміш на чолі козацького війська ходив на порятунок свого тестя і допомагав тому повернути престол. Але нерозважлива політика молодого Хмельниченка, якого на необдумані дії провокував В.Лупу, привела не тільки до його загибелі на початку вересня, а й підштовхнула Валахію та Трансільванію до створення разом з Річчю Посполитою антиукраїнської коаліції. Після зміщення з престолу В.Лупу до них приєдналася й Молдавія.
Наприкінці серпня 1653 р. в похід на Україну вирушив польський король Ян Казимир. У жовтні під містечком Жванець (тепер село Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) 30–40-тисячна українська армія спільно з татарами оточила шляхетське військо, що нараховувало близько 50 тис. чол. Значних боїв не було, але поляки через сувору пору року дуже потерпали від холоду, хвороб та нестачі продовольства. Втративши померлими понад 10 тис. чол., вони були готові капітулювати. Та їх знову врятували татари. 16 грудня кримський хан, як колись під Зборовом, уклав з Польщею сепаратну угоду, здобувши для себе право забирати ясир серед населення Галичини й Волині. Таке порозуміння між Польщею та Кримом при пасивності Туреччини ставило Україну в дуже тяжке становище. Було очевидним, що українське вiйсько, незважаючи на ряд гучних перемог над поляками, не може постiйно протистояти невгамовним намаганням шляхти вiдвоювати Україну. Для забезпечення остаточної перемоги над поляками потрібна була надійна пiдтримка ззовні. Такою силою могла стати Московська держава.
ПЕРЕДМОВА
Чи потрібна Україні історія? А патріоти? Дивні запитання, – звичайно, потрібні. Тим більше, що ці поняття взаємозалежні між собою, без них будь-який народ приречений на небуття. «То
Становлення і розвиток людського суспільства
У розвитку первісного суспільства, залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці, можна виокремити декілька значних періодів, які за традицією називають віками: кам
Формування державотворчих традицій
Початок раннього залізного віку на території України був пов’язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав, появою писемних відомостей про півд
Походження слов’ян та їх розселення на території України
Сучаснi українцi є однiєю з гiлок iсторичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використ
Становлення централізованої держави на чолі з Києвом
Проблема походження Київської Русі – одна з найактуальнiших у вiтчизнянiй iсторiографiї. Навколо неї тривалий час велася гостра полемiка мiж двома таборами науковцiв – «норманiстами
Піднесення та розквіт Київської Русі
Після смерті князя Святослава в Києві почав правити його старший син Ярополк (972–980). Та вже невдовзі між ним і його братами Олегом і Володимиром почалася кривава
Русь-Україна у період політичної роздробленості
Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км, де проживали, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн осіб. Це була
Королівство Русі» Данила Галицького
Смерть князя Романа Мстиславича була трагедією не тільки для його сім’ї, а й для України, яка на кілька десятиліть стала ареною кривавих міжусобиць та збройних нападів зовнішніх вор
Культура Русі-України княжої доби
(ІХ – перша половина ХІV ст.)
Успіхи слов’ян у розвитку господарства, їх об’єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвиткові
Литовсько-Руська держава
У ХІV ст. історичні події розвивалися у вкрай несприятливому для Русі-України напрямі: вона була ослаблена золотоординським ігом; припинилася галицько-волинська князівська династія;
Національно-культурний та релігійний рух в Україні
Захоплюючи українські землі й посилюючи кріпосницький гніт, поляки намагалися також змусити український народ зректися рідної мови, культури та церкви, ставили за мету повністю його
Першої половини XVII ст.
У ХІV–ХVІ ст. українські маґнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши в кріпацьку неволю, було неспроможним захистити національну культуру. Єдиним станом, який тоді вів нері
Формування козаччини на українських землях
Центральним явищем історії України ХVІ–ХVІІІ ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх во
Запорiзька Сiч – вiльна козацька республiка
Поява козацтва і, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликали активну протидію маґнатів та шляхти. Вони не могли змир
Боротьба з турецько-татарською експансією
Однією з головних причин зародження козацтва, як уже зазначалося, була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалас
Перші перемоги
Прибувши на Запоріжжя, Б.Хмельницький, зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на о.Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил і встан
Загострення кризи української державності у 1657–1663 рр.
Завершальний етап Національно-визвольної революції (серпень 1657 – вересень 1676) визначався двома основними тенденціями: з одного боку, різким загостренням соціально-політичної бор
Розчленування України на Лівобережну та Правобережну
Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на початку 1660-х років розділилася на дві окремі ч
Української держави
У середині 1660-х років Українська держава внаслідок міжстаршинських усобиць опинилася перед повною катастрофою. Її фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався. Характеризуючи тодіш
Становлення Гетьманщини. Iван Мазепа та Пилип Орлик
Після занепаду Правобережної України все більшого значення набирає новий політичний центр, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу під назвою Гетьманщина. Я
Же през шаблі маєм права!
Відносини
з Москвою
Однiєю з головних засад полiтики гетьмана Мазепи було намагання пiдтримувати добрі вiдносини з
Початки національного відродження
Колонізаторська політика російського царату не змогла вбити живу душу українського народу – його національну свідомість. Українство з жалем згадувало колишню козацьку славу, автоном
Україна в умовах російських реформ другої половини ХІХ ст.
Поразка у Кримській війні 1853–1856 рр. засвідчила значну економічну та військову відсталість Російської імперії і змусила її керівництво розпочати соціально-економічні реформи. Най
Український національний рух у 1860–1890-ті роки
Важке економічне становище, політичне безправ’я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в Україні. До нього прилучилася переважно інтеліґенція, націо
Революція 1848–1849 рр. та її вплив на розвиток краю
На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазно-демократичні революції. Їх невiд’ємною складовою стали визвольнi рухи багатьох нацiонально-поневолених народiв Схiдно
Українська культура XIX ст.
Незважаючи на колонізаторську політику російського царизму й Австро-Угорської монархії, продовжувала, хоч і повільними темпами, розвиватись українська культура. Її стан перебував у
Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині
На початку XX ст. Україна залишалася поділеною між двома імперіями – Російською, до якої входили землі на схід від Збруча (Східна Україна) та Австро-Угорською, у межах якої перебува
Україна в Першій світовій війні
Того дня, коли у Львові відбувся парад січово-сокільських, пластунських та стрілецьких організацій краю, у столиці Боснії Сараєві було вбито австрійського престолонаслідника ерцгерц
Центральна Рада: становлення національної державності
Одним із наслідків Першої світової війни стала перемогав РосіїЛютневої демократичної революції 1917 р., яка поклала край багатовіковому монархічному режимові династ
Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
Усунення з історичної арени Центральної Ради не означало припинення української державності. Вона продовжила своє існування у Гетьманаті – періоді, який тривав в Україні трохи більше як півроку.
Нацiонально-визвольна боротьба на захiдноукраїнських землях
Революційні події 1917–1918 рр. на Наддніпрянщині мали великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, незважаючи на кордони, які їх розділяли. Озброєні багатими традиціями визвольних
Встановлення влади Директорiї: відродження та занепад УНР
Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася в уряд нововідродженої Української Народної Республіки. В той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету.
Культура України початку ХХ ст.
Активізація визвольних змагань українського народу, великі соціальні потрясіння, якими ознаменувався початок XX ст., вплинули і на духовне життя, збагатили його чималим досвідом, новими знаннями, п
Нацiональна полiтика бiльшовикiв в Україні
Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження середини 1920-х – початку 1930-х років. Безсумнівно, що його коріння знаходилося в періоді недовготривалої у
Трагедія соціалістичної модернізації
У середині 1920-х років, просуваючись рейками непу, економіка України завдяки величезній енерґії та працьовитості народу наближалася до показників 1913 р. Відбудова зруйнованого в р
Національна політика Польщі на окупованих територіях
Західноукраїнське населення виявилося єдиною великою спiльнотою колишньої Австро-Угорської імперії, що пiсля Першої свiтової вiйни не зберегла незалежностi. Зазнавши поразки у нацiо
Український визвольний рух
Польща, незважаючи на домінування серед її певних політичних кіл відверто шовіністичних настроїв, усе ж залишалася державою європейською, заснованою на конституцiйних засадах. Тому українці тут, по
Становище українців Буковини, Бессарабії та Закарпаття
Окрім Польщі, значну частину західноукраїнських земель після розвалу Австро-Угорщини захопили Румунiя, яка зосередила у своїх руках Північну Буковину, закарпатську Сигітщину та Бессарабію (Хотин
У міжвоєнний період
Зазнавши поразки в національно-визвольних змаганнях 1917–1921 рр. Україна знову втратила свою державність, а її землі на кілька десятиліть ввійшли до складу різних держав: СРСР, Пол
Битва за Україну
Перемога під Сталінградом у лютому 1943 р., розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р., а також самовіддана праця мільйонів людей в тилу під гаслом «Все – для фронту, все – для пере
Труднощі післявоєнної відбудови
Відбудова та розвиток господарства України у повоєнні роки відбувалися в умовах, коли переважна більшість українських земель опинилися у межах однієї держави. Переживши страхіття війни, заплативши
Культурне життя
Друга світова війна вкрай неґативно відбилася на становищі української культури, ще раніше знекровленої комуністичним режимом. Всі її сфери зазнали величезних людських і матеріальних втрат. Під час
Десятиліття контрольованого лібералізму
Смерть Й.Сталіна, що сталася 5 березня 1953 р., породила серед пригноблених народів Радянського Союзу, в т. ч. й українського, сподівання на суттєве покращення їхнього становища. До певної міри ці
Дисидентський рух
Термiн «дисиденти» був занесений iз Заходу i вживався для визначення iнакодумцiв, якi в тiй чи iншiй формi вiдкрито висловлювали свої погляди, що не збiгалися з офiцiйною полiтикою. Дисидентський р
Орбачовська «перебудова» в українському контексті
Після смерті 76-річного Л.Брежнєва (1982), а за ним і двох його наступників: 70-річного Ю.Андропова (1982–1984) та 74-річного К.Черненка (1984–1985) до влади в СРСР нарешті прийшов представник моло
Зростання національної свідомості
«Перебудова», як і кожна «революція згори», була доволі обмеженою і непослідовною. Але головне її значення полягало в тому, що вона спрчинилася до різкого зростання політичної активності широких на
Українська культура другої половини XX ст.
Розвиток української культури в другій половині XX ст. відбувався зиґзаґоподібно. Спочатку, після смерті Сталіна, настає хронологічно короткий період відносної лібералізації, коли було реабiлiтован
Перші здобутки і перші втрати: Президент Леонід Кравчук
Вражаючі результати Всеукраїнського референдуму на пiдтвердження Акта проголошення незалежностi України викликали позитивний резонанс у світі. Вже на другий день після голосування про визнання ново
Реформи та ілюзії: Президент Леонід Кучма
Отже, влітку 1994 р. новим Президентом України було обрано Леоніда Кучму, на якого покладалися великі надії. Він спирався на підтримку промислового директорату, частини державної номенклатури та лі
Основні орієнтири зовнішньої політики
Україна, незважаючи на свій, по суті, колоніальний статус у складі СРСР, певною мірою була причетною до міжнародної політики. Передусім це було пов’язано з визнанням її у 1945 р. членом-фундатором
Культура України
Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури. Відбувається остаточний перехід від догм «соціалі
НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ, ПОДІЇ
à Близько 1 млн років тому – Поява найдавнішої людини на території України.
à 1 млн – 9 тис. років до Н. Х. – Палеоліт.
à ІХ– VІ тисячоліття д
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТІВ
З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
1. Предмет, завдання та історіографія курсу «Історія України».
2. Становлення і розвиток людського суспільства на терито
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
з курсу «Історія України»
1. Аджубей А. Крушение илюзий. – Москва, 1991.
2. Андрухів І. Сталінські репресії на території Східної Галичини в 1929–1
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов