рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры
- Раздел Образование
- /
- Сторія України: Навчальний посібник
Реферат Курсовая Конспект
Сторія України: Навчальний посібник
Сторія України: Навчальний посібник - раздел Образование, Микола Лазарович ...
Микола ЛАЗАРОВИЧ
IСТОРIЯ УКРАїНИ
Рецензенти: М.М. Алексієвець,
доктор історичних наук, професор
П.П. Брицький,
доктор історичних наук, профессор
А.Г. Слюсаренко,
доктор історичних наук, професор
Лазарович М.В.
Історія України: Навчальний посібник.
У навчальному посібнику на основі кращих здобутків історіографії подано короткий огляд історії України з найдавніших часів до сьогодення. Високий науковий рівень видання поєднується з доступним викладом фактичного матеріалу та ориґінальною формою його подання. У книзі вміщено також хронологічну таблицю найважливіших історичних подій, тематику та плани семінарських занять з курсу «Історія України», індивідуальні завдання для студентів заочної форми навчання і методичні рекомендації до їх написання, перелік типових запитань для підготовки до іспитів та рекомендовану літературу.
Посібник відповідає програмі курсу «Історія України» для вищих навчальних закладів і розрахований на студентів, викладачів, усіх, хто цікавиться вітчизняною історією.
ЗМІСТ
| ПЕРЕДМОВА …….............................................................................…........... | |
| Лекція І ПЕРВІСНА ДОБА І ПЕРШІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ............................................................................................................. | |
| 1. Становлення і розвиток людського суспільства...........................…......... | |
| 2. Формування державотворчих традицій.....................................…............ | |
| 3. Походження слов’ян та їх розселення на території України........…......... | |
| Лекція ІІ КИЇВСЬКА РУСЬ............................................................................…........... | |
| 1. Становлення централізованої держави на чолі з Києвом..........…............ | |
| 2. Піднесення та розквіт Київської Русі........................................…............. | |
| 3. Русь-Україна у період політичної роздробленості....................…............. | |
| Лекція ІІІ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА.........................……........................ | |
| 1. Об’єднання українських земель у складі Галицько-Волинського князівства.................................................................................................... | |
| 2. «Королівство Русі» Данила Галицького.....................…............................ | |
| 3. Галицько-Волинська держава в останній третині ХІІІ – першій половині ХІV ст........................................................................................... | |
| 4. Культура Русі-України княжої доби (ІХ – перша половина ХІV ст.)…..... | |
| Лекція ІV УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ЛИТВИ І ПОЛЬЩІ..........……............................ | |
| 1. Литовсько-Руська держава..................................…................................... | |
| 2. Польська експансія на українські землі в другій половині ХІV – середині ХVІІ ст.......................................................................................... | |
| 3. Національно-культурний та релігійний рух в Україні ........….................. | |
| 4. Культура України середини XIV – першої половини XVII ст....................... | |
| Лекція V УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО...............................................…......................... | |
| 1. Формування козаччини на українських землях.............…......................... | |
| 2. Запорiзька Сiч – вiльна козацька республiка...............…......................... | |
| 3. Боротьба з турецько-татарською експансією................….......................... | |
| 4. Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст...........................................................................…............................ | |
| Лекція VІ УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО.......……....................... | |
| 1. Причини та передумови нацiонально-визвольних змагань українцiв…… | |
| 2. Перші перемоги.......................................................................................... | |
| 3. Воєнні дії між Україною та Польщею в 1649–1653 рр......….................... | |
| 4. Українсько-московський договір та його реалізація в 1654–1657 рр.….... | |
| Лекція VІІ УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1657–1676 роки).........................……........ | |
| 1. Загострення кризи української державності у 1657–1663 рр.....…............. | |
| 2. Розчленування України на Лівобережну та Правобережну......…….......... | |
| 3. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за незалежність і територіальну цілісність Української держави........................…................ | |
| Лекція VІІІ УКРАЇНА НАПРИКIНЦI XVII – у XVIII СТОЛIТТІ..............…….................. | |
| 1. Становлення Гетьманщини. Iван Мазепа та Пилип Орлик........……........ | |
| 2. Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна лiквiдацiя.......................................................…………….. | |
| 3. Суспiльно-полiтичне становище Слобідської, Південної, Правобережної та Захiдної України......................................….................. | |
| 4. Культура України у другій половині ХVІI–ХVІІІ ст. ............….................. | |
| Лекція ІХ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ (кінець ХVІІІ – ХІХ століття)............................................…....................... | |
| 1. Суспільно-політичне та економічне становище наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст...........................................................…................ | |
| 2. Початки національного відродження.....................................…................ | |
| 3. Україна в умовах російських реформ другої половини ХІХ ст…............. | |
| 4. Український національний рух у 1860–1890-ті роки.................…............ | |
| Лекція Х ЗАХІДНА УКРАЇНА В СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ (кінець ХVІІІ – ХІХ століття)..................................................…................. | |
| 1. Розвиток західноукраїнських земель наприкінці ХVІІІ – першій половині XIX ст........................................................................................... | |
| 2. Революція 1848–1849 рр. та її вплив на розвиток краю........…................ | |
| 3. Перетворення Західної України на «П’ємонт» національного відродження (друга половина ХІХ ст.)...................................…................. | |
| 4. Українська культура XIX ст..................................................….................. | |
| Лекція ХІ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ.................................…….......... | |
| 1. Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині….......... | |
| 2. Радикалізація національної боротьби на західноукраїнських землях……. | |
| 3. Україна в Першій світовій війні.......................................................…...... | |
| Лекція ХІІ УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1921 РОКІВ...…….... | |
| 1. Центральна Рада: становлення національної державності............…........ | |
| 2. Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського..................……..... | |
| 3. Нацiонально-визвольна боротьба на захiдноукраїнських землях..……..... | |
| 4. Встановлення влади Директорiї: відродження та занепад УНР...….......... | |
| 5. Культура України початку ХХ ст. ……………………............….................. | ??? |
| Лекція ХІІІ МІЖВОЄННА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ................................................................…..... | |
| 1. Українські землі в умовах насадження комунiстичного режиму та втягнення до складу СРСР...................................................................... | |
| 2. Нацiональна полiтика бiльшовикiв в Україні...............................…......... | |
| 3. Трагедія соціалістичної модернізації...........................................….......... | |
| Лекція ХІV ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 20–30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ....……... | |
| 1. Національна політика Польщі на окупованих територіях..........……........ | |
| 2. Український визвольний рух......................................................…............ | |
| 3. Становище українців Буковини, Бессарабії та Закарпаття.......…............. | |
| 4. Становище української культури у міжвоєнний період...........................… | |
| Лекція ХV УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯ- ВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ (1939 – початок 1950-х років)...............…........... | |
| 1. Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 – червень 1941 р.)..................................................................................… | |
| 2. Встановлення нацистського окупаційного режиму та народний опір йому..........................................................................…........ | |
| 3. Битва за Україну......................................................................................... | |
| 4. Труднощі післявоєнної відбудови...........................................…................ | |
| 5. Культурне життя...........................…....................................................…… | |
| Лекція ХVІ ВІД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ ДО НЕОСТАЛІНІЗМУ: УКРАЇНА В СЕРЕДИНІ 1950-х – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1980-х РОКІВ...……............... | |
| 1. Десятиліття контрольованого лібералізму............................……............... | |
| 2. Поглиблення системної кризи тоталітарного режиму (друга половина 1960-х – середина 1980-х років)............…..................... | |
| 3. Дисидентський рух...........................................................…....................... | |
| Лекція ХVІІ УКРАЇНА НА ПЕРЕЛОМІ: 1985–1991 РОКИ.................….......................... | |
| 1. Ґорбачовська «перебудова» в українському контексті.……...................... | |
| 2. Зростання національної свідомості.................................…........................ | |
| 3. Від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність..................................................................………................... | |
| 4. Українська культура другої половини XX ст. ......................................…… | |
| Лекція ХVІІІ СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ......................…….................... | |
| 1. Перші здобутки і перші втрати: Президент Леонід Кравчук....……......... | |
| 2. Реформи та ілюзії: Президент Леонід Кучма......……………………….... | |
| 3. Українська помаранчева революція 2004 р. Президент Віктор Ющенко......................................….............….............. | |
| 4. Основні орієнтири зовнішньої політики....................................…............ | |
| 5. Культура України.......….............…......................................................…… | |
| НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ, ПОДІЇ.............................................….................. | |
| ТЕМАТИКА ТА ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ........…........….......... | |
| САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТІВ...............................…....................... | |
| ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ для студентів заочної форми навчання..............................…........................ | |
| ПЕРЕЛІК ТИПОВИХ ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТІВ з курсу «Історія України»...................................................…......................... | |
| РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА з курсу «Історія України»................................................…............................ |
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! –
а сила знову розцвіла...
П.Тичина
ПЕРЕДМОВА
Чи потрібна Україні історія? А патріоти? Дивні запитання, – звичайно, потрібні. Тим більше, що ці поняття взаємозалежні між собою, без них будь-який… Тому немає сумнівів, що нашій країні, де віками ретельно винищувалося все…Лекція І
ПЕРВІСНА ДОБА І ПЕРШІ ЦИВІЛІЗАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Становлення і розвиток людського суспільства
У розвитку первісного суспільства, залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці, можна виокремити декілька значних періодів, які… На території України найдавніші люди з’явилися ще в період стародавнього… Основним заняттям найдавніших людей було полювання на диких тварин та збиральництво. На території сучасної України…Формування державотворчих традицій
Початок раннього залізного віку на території України був пов’язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав,… Першим народом Східної Європи, ім’я якого зафіксоване в писаних джерелах і… Провідною галуззю в господарстві кіммерійського суспільства було кочове скотарство, насамперед конярство, яке давало…Походження слов’ян та їх розселення на території України
Сучаснi українцi є однiєю з гiлок iсторичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити… Схiднi слов’яни, що жили на землях сучасної України, на початку І тис.… В Антському державному об’єднанні панував демократичний лад. Прокопiй Кесарiйський писав, що склавинами та антами не…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте основні заняття людей на різних етапах первісного суспільства.
2. У чому полягала суть неолітичної революції?
3. Визначте значення Трипільської культури в українській історії.
4. Якими були причини та особливості грецької колонізації на території України?
5. Порівняйте спосіб життя, устрій і культуру кочовиків та грецьких полісів Північного Причорномор’я.
6. Які зі східнослов’янських племен стали основою для формування українського етносу?
7. Що собою являли державно-племінні утворення VII–VIII ст. на українських землях?
8. Проаналізуйте процес появи та розселення давніх слов’ян.
Лекція ІІ
КИЇВСЬКА РУСЬ
Становлення централізованої держави на чолі з Києвом
Проблема походження Київської Русі – одна з найактуальнiших у вiтчизнянiй iсторiографiї. Навколо неї тривалий час велася гостра полемiка мiж двома… «Норманiсти» вважали, що як державнiсть, так i саму назву «Русь» на київськi… Творцями норманської теорії були німецькі історики Г.Байєр, Г.Міллер та А.Шльоцер, які працювали У другій половині…Піднесення та розквіт Київської Русі
Після смерті князя Святослава в Києві почав правити його старший син Ярополк (972–980). Та вже невдовзі між ним і його братами Олегом і Володимиром… Довідавшись про загибель брата, новгородський князь Володимир злякався й утік… Князювання Володимира (980–1015), одного з найвизначніших державних діячів, розпочалося в скрутні для Русі часи.…Русь-Україна у період політичної роздробленості
Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км, де проживали, за різними підрахунками, від… Починаючи з 30-х років ХІІ ст. у Київській Русі значно посилилися відцентрові… Серед причин, які привели до політичної роздробленості Київської Русі, можна виділити такі.Запитання і завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте теорії походження Київської Русі.
2. Порівняйте основні етапи політичної історії Київської Русі.
3. Розкрийте передумови й історичне значення запровадження християнства на Русі.
4. У чому полягала відмінність між політикою перших Рюриковичів та Володимира Великого і Ярослава Мудрого?
5. Проаналізуйте передумови, причини та наслідки політичної роздробленості Київської Русі.
6. Якими були особливості політичного та соціально-економічного життя руських князівств часів роздробленості?
7. Визначте форми і наслідки залежності руських земель від монголо-татарських завойовників.
8. Охарактеризуйте історичне значення Київської Русі.
Лекція ІІІ
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА
Об’єднання українських земель у складі Галицько-Волинського князівства
Наприкінці ХІІ – першій половині ХІІІ ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в iсторичнiй науцi тривалий час панувала думка, що на її… Галицька земля була першою на українських теренах, яка стала на шлях… Помираючи, Ярослав Мудрий заповів Галичину своєму внукові Ростиславові Володимировичу. Літописці не засвідчують його в…Королівство Русі» Данила Галицького
Смерть князя Романа Мстиславича була трагедією не тільки для його сім’ї, а й для України, яка на кілька десятиліть стала ареною кривавих міжусобиць… Насамперед смертю Романа Мстиславича скористалися галицькі боярські… Запрошуючи Ігоревичів, галицькі бояри сподівалися, що ті будуть слухняними виконавцями їхньої волі. Та, як виявилося,…Галицько-Волинська держава в останній третині ХІІІ – першій половині ХІV ст.
По смерті Данила Романовича Галицько-Волинська держава, незважаючи на деяку внутрішню децентралізацію в останній третині ХІІІ ст., залишалася єдиною… З самого початку її формально очолював Василько Романович (1264–1269), котрого… Наступником Василька Романовича на волинському престолі став його син Володимир (1270–1289). Він мало займався…Культура Русі-України княжої доби
Успіхи слов’ян у розвитку господарства, їх об’єднання в єдиній державі,… У Київській Русі жило чимало письменних людей, і не тільки серед знаті та духовенства, а й серед простого народу.…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Визначте причини економічного і політичного піднесення Галицького та Волинського князівств.
2. За яких обставин утворилося Галицько-Волинське князівство?
3. Порівняйте діяльність Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславовича та Данила Галицького.
4. Якими були особливості залежності галицько-волинських земель від Золотої Орди?
5. Охарактеризуйте стосунки князя Данила Галицького з Папою Римським.
6. Що собою являла внутрішня децентралізація Галицько-Волинської держави в останній третині ХІІІ ст.
7. Розкрийте причини загибелі та історичне значення Галицько-Волинської держави.
8. У чому полягали особливості культурного розвитку Русі-України княжої доби.
Лекція ІV
УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ЛИТВИ І ПОЛЬЩІ
Литовсько-Руська держава
У ХІV ст. історичні події розвивалися у вкрай несприятливому для Русі-України напрямі: вона була ослаблена золотоординським ігом; припинилася… Ослабленням Русі-України скористалося й Литовське князівство. Оточене… У 50-х роках ХІV ст., з ослабленням Золотої Орди, розпочався наступ Литви на Подніпров’я. Його очолив старший брат…Польська експансія на українські землі в другій половині ХІV – середині ХVІІ ст.
Як відомо, ще в середині ХІV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 разу. Однак для поляків опанування… До середини XV ст. західноукраїнські землі жили за правом, що базувалося на… Українське боярство тоді було зрівняне в правах з польською шляхтою, тобто звільнене від усяких податків, крім…Національно-культурний та релігійний рух в Україні
Захоплюючи українські землі й посилюючи кріпосницький гніт, поляки намагалися також змусити український народ зректися рідної мови, культури та… Особливу увагу в своїх колонізаторських планах поляки приділяли українській… Нового імпульсу полонізації надала Люблінська унія, яка втягнула в цей процес панівну верству більшості українських…Першої половини XVII ст.
У ХІV–ХVІ ст. українські маґнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши в кріпацьку неволю, було неспроможним захистити національну культуру.… Чужоземний гніт українського народу викликав протиборство як… У Краківському університеті вихідці з України навчалися з часу його заснування (1364). Лише в ХV–ХVІ ст. тут отримали…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Прослідкуйте хронологічну послідовність втрати українськими землями своєї незалежності в другій половині ХІV – середині ХVІІ ст.
2. У чому полягала особливість утворення Литовсько-Руської держави?
3. Порівняйте причини, сутність і наслідки Кревської та Люблінської уній для українських земель.
4. Яким був адміністративно-територіальний устрій України в складі Речі Посполитої.
5. У чому полягали роль та значення діяльності українських братств?
6. Проаналізуйте основні напрями боротьба українського народу проти польсько-шляхетської експансії.
7. Визначте причини і наслідки укладання Берестейської церковної унії.
8. Охарактеризуйте вплив європейського Відродження на розвиток української культури.
Лекція V
УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО
Формування козаччини на українських землях
Центральним явищем історії України ХVІ–ХVІІІ ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало… Характерною рисою суспільно-політичного розвитку українських земель ХV –… Спочатку уходництвом займалися в основному мешканці Придніпров’я. Однак із посиленням феодального визиску та…Запорiзька Сiч – вiльна козацька республiка
Поява козацтва і, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликали активну протидію… Створення Запорізької Січі стало потужним імпульсом консолідації українського… Територія, яку займали запорожці – «Вольності Війська Запорізького» – охоплювала значну частину Півдня України (землі…Боротьба з турецько-татарською експансією
Однією з головних причин зародження козацтва, як уже зазначалося, була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців… Кримське ханство як держава існувало у 1449–1783 рр. на землях Кримського… Незважаючи на існування Кримського ханства, претензії на північне узбережжя Чорного моря заявила Туреччина. Вже в 1475…Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.
Посилення кріпосницького та національно-релігійного гніту, експансія польської й литовської знаті на південні землі, які почали колонізувати… Перше велике козацьке повстання 1591–1593 рр., спрямоване проти існуючих… Поступово повстанський рух проти польської влади набув значної сили і протягом 1592 р. охопив Київське, Волинське,…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Проаналізуйте причини виникнення, джерела формування та сутність українського козацтва.
2. Якими були особливості організації реєстрових козаків?
3. Визначте територію та адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі.
4. Охарактеризуйте заняття, побут, звичаї, військове мистецтво та духовний світ запорізьких козаків.
5. У чому полягало значення політичної, військової та просвітницької діяльності Петра Конашевича-Сагайдачного?
6. Розкрийте наслідки участі українського козацтва в Хотинській війні.
7. Прослідкуйте причини та перебіг козацьких повстань кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.
8. Що передбачала Ординація Війська Запорізького реєстрового 1638 р.?
Лекція VІ
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ ПІД ПРОВОДОМ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Причини та передумови нацiонально- визвольних змагань українцiв
Різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні наприкінці 40-х років XVII ст. привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі… Найголовніші причини національно-визвольних змагань українців проти… 1. «Ординацiя» 1638 р., у результатi якої правлячi кола Речi Посполитої обрали курс на обмеження прав, а в перспективi…Перші перемоги
Прибувши на Запоріжжя, Б.Хмельницький, зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на о.Томаківка, де відразу ж… Підготувавши основну військову базу на Запоріжжі, новообраний гетьман розпочав… Водночас Б.Хмельницький розумів, що для переможної війни зі шляхтою потрібна зовнішня допомога. До середини березня…Воєнні дії між Україною та Польщею в 1649–1653 рр.
На початку літа 1649 р. війна розгорілася заново. 25-тисячна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром йшла з Волині, а через Галичину… 100-тисячна армія Б.Хмельницького спільно з 40 тис. татар на чолі з… Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним…Українсько-московський договір та його реалізація в 1654–1657 рр.
Богдан Хмельницький, частина інтеліґенції та духовенства ще з 1648 р. зверталися до Московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з… Богдан Хмельницький був зайнятий війною з Польщею та похоронами Тимоша і… Всього на вірність московському цареві 18 січня присягнуло 284 особи. Згодом представники московського посольства…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Проаналізуйте причини, характер, рушійні сили та періодизацію Української національної революції 1648–1676 рр.
2. Прослідкуйте хронологічну послідовність перебігу основних подій національно-визвольних змагань українців середини ХVІІ ст.
3. Що передбачав Бахчисарайський договір Б.Хмельницького та Іслам-Ґірея ІІІ?
4. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний устрій Української держави?
5. Порівняйте умови Зборівського та Білоцерківського мирних договорів.
6. Чим пояснювалася зміна зовнішньополітичної орієнтації Б.Хмельницького на Москву?
7. Дайте оцінку українсько-московського договору та його реалізації в 1654–1657 рр.
8. Розкрийте місце України в міжнародних відносинах Європи часів Б.Хмельницького.
Лекція VІІ
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ
НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
(1657–1676 роки)
Загострення кризи української державності у 1657–1663 рр.
Завершальний етап Національно-визвольної революції (серпень 1657 – вересень 1676) визначався двома основними тенденціями: з одного боку, різким… Прагнучи забезпечити спадковість верховної влади і тим уберегти державу від… Іван Виговський походив зі шляхетської родини Овруцького повіту Київщини. Навчався в Києво-Могилянській колеґії.…Розчленування України на Лівобережну та Правобережну
Після Ю.Хмельницького гетьманом Правобережної України, завдяки підтримці татар, став Павло Тетеря (1663–1665). Він походив з православної шляхти,… Ставши гетьманом, П.Тетеря висунув вимоги до польського короля, які… Влітку 1663 р. інтереси гетьмана Тетері й польського короля збіглися у питанні щодо початку воєнних дій проти…Боротьба гетьмана Петра Дорошенка
За незалежність і територіальну цілісність
Української держави
І все ж серед цього безладу й зневіри знайшовся лідер, мета життя якого полягала в об’єднанні всіх українських земель у складі незалежної держави.… Петро Дорошенко народився 1627 р. в Чигирині. Здобув ґрунтовну освіту,… Вважаючи своєю головною метою визволення й об’єднання всіх українських земель в єдиній незалежній державі, новообраний…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Чим було викликане загострення кризи української державності у 1657–1663 рр.?
2. Дайте оцінку Гадяцького договору.
3. Охарактеризуйте причини, наслідки та значення Конотопської битви.
4. Визначте статус Гетьманщини в складі Московського царства за Переяславськими статтями 1659 р.
5. Якими були причини і наслідки розчленування України на Лівобережну та Правобережну?
6. Що передбачало Андрусівське перемир’я?
7. Порівняйте внутрішню й зовнішню політику правобережних гетьманів П.Дорошенка, П.Суховія та М.Ханенка.
8. У чому полягала суть Бучацького мирного договору?
Лекція VІІІ
УКРАЇНА НАПРИКIНЦI XVII – у XVIII СТОЛIТТІ
Становлення Гетьманщини. Iван Мазепа та Пилип Орлик
Безпосереднє політичне керівництво в Гетьманщині після невдалого правління І.Брюховецького перейшло до людей, які вважали головними завданнями… Після обрання гетьманом Многогрішний намагався проводити політику, спрямовану… Побоюючись сильної гетьманської влади, старшина три місяці зволікала з виборами наступника Д.Многогрішного. Нарешті в…Же през шаблі маєм права!
Однiєю з головних засад полiтики гетьмана Мазепи було намагання пiдтримувати добрі вiдносини з Москвою. Вже на початках свого правління він,… Втягуючись у Кримські походи, І.Мазепа планував здобути для України доступ до… Зростала економічна та соціальна напруга. Маршрути багатьох військових походів пролягли через українські землі.…Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна лiквiдацiя
По об’єднанню І.Мазепи зі шведським королем Петро І наказав старшині, яка залишилася на його боці, обрати нового гетьмана. Ним став 62-річний… На долю гетьмана Скоропадського випало важке завдання порятунку автономних… 1. Руйнування основ української державності. Формально залишаючи поперднiй устрiй Гетьманщини, царський уряд старався…Суспiльно-полiтичне становище Слобідської, Південної, Правобережної та Захiдної України
Слобідська Україна, або Слобожанщина (назва походить від найпоширеніших населених пунктів – слобід – і «вільного» становища населення – свобод), має… Першу колонізацію цього краю проводили монастирі, зокрема відомий… Переселенці мали право зберігати свій козацький устрій, але підпорядковувалися московському урядові, повинні були…Культура України у другій половині ХVІI–ХVІІІ ст.
Український народ створив і виплекав високу й розмаїту духовну культуру, яку розвивали і збагачували багато поколінь. Освіта … Високого рівня в Українській державі досягла освіта. Зокрема, завдяки широкій… У другій половині XVII – середині XVIII ст. великий вплив на розвиток освіти й науки в Україні мав Києво-Могилянський…Запитання і завдання для самоконтролю
1. У чому, на вашу думку, полягала суперечливість постаті І.Мазепи?
2. Розкрийте причини та наслідки українсько-шведського союзу.
3. Охарактеризуйте особливості Конституції Пилипа Орлика.
4. Вкажіть причини наступу російського царизму на автономію України.
5. Що стало причиною зруйнування Запорізької Січі?
6. Яке значення мало приєднання Криму для України та Росії?
7. Порівняйте характерні риси соціально-політичного та економічного становища Слобожанщини, Правобережжя та Західної України.
8. Визначте характерні риси та особливості розвитку культури України в другій половині XVII – XVIII ст.
Лекція ІХ
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
(кінець ХVІІІ – ХІХ століття)
Суспільно-політичне та економічне становище наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.
У результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії наприкінці XVIII ст. було остаточно впроваджено та зміцнено царську владу на Лівобережжі… У 1796 р. були проведені зміни в адміністративному устрої України: Лівобережжя… Самодержавство керувалося у своїй національній політиці загальним принципом багатонаціональних держав – встановлення…Початки національного відродження
Колонізаторська політика російського царату не змогла вбити живу душу українського народу – його національну свідомість. Українство з жалем… У результаті становлення національної інтеліґенції в Україні, як і в усій… Чималу роль у національному відродженні відіграло формування нової української літератури з чіткими рисами…Україна в умовах російських реформ другої половини ХІХ ст.
Поразка у Кримській війні 1853–1856 рр. засвідчила значну економічну та військову відсталість Російської імперії і змусила її керівництво розпочати… Щоб уникнути революції, царський уряд провів «визволення селян» зверху. 19… Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права…Український національний рух у 1860–1890-ті роки
Важке економічне становище, політичне безправ’я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в Україні. До нього… У 60-ті роки ХIХ ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля… Громади, як правило, не мали якихось програм чи статутів, але проводили значну культурно-освітню діяльність серед…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Прослідкуйте зміни в адміністративно-територіальному устрої України наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.
2. Якими були характерні риси економічного розвитку та соціальних відносин у Наддніпрянській Україні напередодні селянської реформи 1861 р.?
3. Розкрийте головні причини, форми та значення селянського антикріпосницького руху.
4. Виділіть основні етапи та особливості національного відродження України на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст.
5. Визначте програмні засади та значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства.
6. Що собою являли адміністративно-політичні реформи другої половини ХІХ ст.
7. Дайте оцінку діяльності Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
8. Чим була викликана радикалізації українського руху наприкінці XIX ст.?
Лекція Х
ЗАХІДНА УКРАЇНА В СКЛАДІ АВСТРО-УГОРЩИНИ
(кінець ХVІІІ – ХІХ століття)
Розвиток західноукраїнських земель наприкінці ХVІІІ – першій половині XIX ст.
Як відомо, наприкінці XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл України. Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина увійшла до складу… Таким чином, західноукраїнські землі стали колонією Австрійської монархії.… Східна Галичина разом з частиною польських земель входила до «королівства Галіції та Лодомерії» з центром у Львові. В…Революція 1848–1849 рр. та її вплив на розвиток краю
На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазно-демократичні революції. Їх невiд’ємною складовою стали визвольнi рухи багатьох… Революційні події надали широкого розмаху національно-визвольному руху в… Викупні платежі, втрата лісів і пасовищ, інші залишки кріпацтва лягли важким тягарем на плечі західноукраїнської…Українська культура XIX ст.
Незважаючи на колонізаторську політику російського царизму й Австро-Угорської монархії, продовжувала, хоч і повільними темпами, розвиватись… Вирішальне значення для піднесення культури українського народу мала освіта.… Згідно з «Попередніми правилами народної освіти» 1803 р. впроваджували чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові,…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Прослідкуйте зміни в адміністративно-територіальному устрої західноукраїнських земель наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.
2. Якими були причини та наслідки реформ «освіченого абсолютизму» для економічного і суспільного життя Галичини?
3. Чому поява Руської трійці стала важливою віхою українського національного відродження?
4. Дайте оцінку розгортання українського національно-визвольного руху під час «Весни народів».
5. Вкажіть причини посилення польських впливів у Галичині в другій половині ХІХ ст.
6. Проаналізуйте передумови зародження і характерні риси діяльності москвофілів, народовців та радикалів.
7. Що привело до переміщення центру національно-визвольного руху з Наддніпрянської до Західної України?
8. Порівняйте умови розвитку української культури в Російській та Австро-Угорській імперіях.
Лекція ХІ
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині
На початку XX ст. Україна залишалася поділеною між двома імперіями – Російською, до якої входили землі на схід від Збруча (Східна Україна) та… Перші роки ХХ ст. в Росiйськiй iмперiї позначилися швидким зростанням… На противагу антинародній колонізаторській політиці російського царизму на початку XX ст. розгорнулася масова…Радикалізація національної боротьби на західноукраїнських землях.
В Австро-Угорській монархії проживало понад 4,6 млн українців, у т. ч. Східній Галичині – 3 850 тис., на Буковині – 305,1 тис., в Закарпатті – 505,3… Уся адміністративна влада в Галичині, як і на Буковині, зосереджувалася в… Діяльність Галицького та Буковинського сеймів було підпорядковано центральній владі. Їх постанови обов’язково мав…Україна в Першій світовій війні
Того дня, коли у Львові відбувся парад січово-сокільських, пластунських та стрілецьких організацій краю, у столиці Боснії Сараєві було вбито… Істотне місце у стратегічних планах антагоністичних блоків займали українські… Для України свiтова вiйна мала подвiйно трагiчний змiст. Єдиний народ за відсутності власної держави, що захищала б…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте особливості зародження та програмні засади українських політичних партій початку ХХ ст.
2. Дайте оцінку діяльності Української думської громади в І та ІІ Державних думах.
3. Якими були здобутки національно-визвольного руху українців під час революції 1905–1907 рр.?
4. Визначте причини, суть та наслідки столипінської аграрної реформи.
5. Проаналізуйте характерні риси соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель на початку ХХ ст.
6. У чому полягав трагізм Першої світової війни для України?
7. Прослідкуйте бойовий шлях леґіону Українських січових стрільців.
8. Що собою являв російський окупаційний режим у Галичині?
Лекція ХІІ
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917–1921 РОКІВ
Центральна Рада: становлення національної державності
Одним із наслідків Першої світової війни стала перемогав РосіїЛютневої демократичної революції 1917 р., яка поклала край багатовіковому монархічному… Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху… З перемогою Лютневої революції в Петрограді з представників партій ліберальної демократії було створено Тимчасовий…Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
29 квітня 1918 р., у день, коли припинила діяльність Центральна Рада, у Києві, в приміщенні цирку Крутикова, зібрався з’їзд… Повалення Центральної Ради населення України в цілому сприйняло байдуже. Адже,… Німецька військова адміністрація вирішила встановити в Україні новий політичний режим у формі диктатури. На роль…Нацiонально-визвольна боротьба на захiдноукраїнських землях
Восени 1918 р. Австро-Угорщина опинилася в умовах політичного розпаду. На Галичину зазіхала новостворена Польська держава. Деякi з… 16 жовтня 1918 р. цісар Карл видав запізнілий маніфест, в якому обіцяв… Після попередніх нарад 10 жовтня Української парламентської репрезентації й засідання 12 жовтня у Львові Народного…Встановлення влади Директорiї: відродження та занепад УНР
Директорія відмінила декрети гетьманського уряду, арештувала кількох гетьманських міністрів. Інші виїхали за кордон або перейшли в підпілля. Було… 23–28 січня 1919 р. у Києві відбувся всенародний представницький форум,… Конґрес прийняв «Закон про тимчасову владу в УНР», згідно з яким законодавчою владою мав бути парламент, а виконавчою…Культура України початку ХХ ст.
Цьому значно посприяв розвиток народної освіти як на західноукраїнських землях, так і на сході України. При всій антиукраїнській антинародній… Однак кількість шкіл в Україні не відповідала потребам населення у початковій… У зв’язку з дальшим зростанням потреби в письменних людях і спеціалістах, а також під впливом революційного руху…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте передумови відродження національної державності в Україні на початку ХХ ст.?
2. Якими були причини, перебіг та наслідки першої українсько-російської війни?
3. Порівняйте характерні риси розвитку Української революції за часів Центральної Ради, Гетьманщини та Директорії УНР.
4. Чи можна, на вашу думку, вважати Брестський мирний договір успіхом української дипломатії?
5. Проаналізуйте історичні обставини та особливості проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішню і зовнішню політику.
6. Дайте оцінку Акта злуки УНР і ЗУНР.
7. Визначте причини та наслідки поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 рр.
8. Прослідкуйте характерні риси культурного життя України на початку ХХ ст.
Лекція ХІІІ
МІЖВОЄННА УКРАЇНА ПІД ВЛАДОЮ ТОТАЛІТАРНОЇ СИСТЕМИ
Українські землі в умовах насадження комунiстичного режиму та втягнення до складу СРСР
Після поразки визвольних змагань 1917–1921 рр. Україна на тривалий час втратила свою національну державність, знову потрапивши в задушливі обійми… Встановлення влади на українських землях виявилося для більшовиків нелегкою… Створення 21 грудня 1919 р. третього радянського уряду супроводжувалося патріотичною риторикою на кшталт: «Знову…Нацiональна полiтика бiльшовикiв в Україні
Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження середини 1920-х – початку 1930-х років. Безсумнівно, що його коріння… Успіхи в національно-культурному будівництві 1920-х – початку 1930-х років… Отже, деяка лiбералiзацiя полiтики бiльшовикiв у нацiональному питаннi в 20-х роках була викликана не сентиментальними…Трагедія соціалістичної модернізації
У середині 1920-х років, просуваючись рейками непу, економіка України завдяки величезній енерґії та працьовитості народу наближалася до показників… У ВКП(б) розгорнулася широка дискусія про шляхи та методи «будівництва… Проект всеосяжних корінних економічних перетворень розробили у 1928 р. Була обрана стратегія прискореного розвитку…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте причини і наслідки встановлення більшовицької влади на українських землях.
2. Порівняйте спільні й відмінні риси політики «воєнного комунізму» та непу.
3. Якими були причини, статус і наслідки входження України до складу СРСР?
4. Розкрийте політику суцільної колективізації та розселянування в Україні.
5. У чому полягала суперечливість політики українізації?
6. Проаналізуйте причини, масштаби та наслідки Голодомору 1932–1933 рр. в Україні.
7. Визначте основні тенденції громадсько-політичного життя України у 1930-ті роки, соціальні деформації періоду та становище основних верств населення.
8. Що ви розумієте під поняттям «розстріляне відродження»?
Лекція ХІV
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 20–30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ
Національна політика Польщі на окупованих територіях
Західноукраїнське населення виявилося єдиною великою спiльнотою колишньої Австро-Угорської імперії, що пiсля Першої свiтової вiйни не зберегла… Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина і Підляшшя були приєднані до… Українцi з самого початку виявили опозиційне ставлення до окупацiйного режиму, не визнавали права Речі Посполитої на…Український визвольний рух
«Леґальну течію» насамперед представляла стабільніша частина суспільства: старше покоління політиків, духовенство, більшість інтеліґенції та… Наймасовішим та впливовим серед партій «леґального сектора» було Українське… Головним виразником соціалістичних тенденцій в західноукраїнському суспільстві виступала найстарiша серед українських…Становище українців Буковини, Бессарабії та Закарпаття
3 листопада 1918 р. велике народне вічеу Чернівцях прийняло ухвалу про входження Буковини до складу єдиної Української держави. На жаль, недовго… Режим, встановлений Румунією на окупованих українських територіях, виявився ще… Пануючу в Румунії церкву було перейменовано у «православно-румунську», а автономну буковинську митрополію…Становище української культури
У міжвоєнний період
Зазнавши поразки в національно-визвольних змаганнях 1917–1921 рр. Україна знову втратила свою державність, а її землі на кілька десятиліть ввійшли… Прагнучи покінчити з «буржуазним минулим» та збудувати нове, комуністичне… Завдяки активній діяльності органів освіти, широких кіл учительства і громадських організацій на кінець 1925 р. в…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Охарактеризуйте передумови й наслідки анексії західноукраїнських земель Польщею, Чехословаччиною та Румунією.
2. Що ви розумієте під поняттям «пацифікація»?
3. Дайте оцінку основним ідеологічним напрямам суспільно-політичної думки в Західній Україні міжвоєнного часу.
4. Порівняйте статус і становище населення західноукраїнських земель та радянської України.
5. Яке місце займала греко-католицька церква в житті галицьких українців?
6. Розкрийте передумови проголошення автономії Карпатської України.
7. Чому, на вашу думку, спроба утворити незалежну державу в Закарпатті закінчилася невдачею?
8. Визначте характерні риси та особливості розвитку культури України в 1920-ті – 1930-ті роки.
Лекція ХV
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
1. Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 – червень 1941 р.)Встановлення нацистського окупаційного режиму та народний опір йому
Немаловажне місце у своїх планах німецьке командування відводило здобуттю у якнайкоротші терміни України з її родючими землями й величезними… У переддень нападу на СРСР, 21 червня 1941 р., А.Гітлер довірчо писав… Тепер точно встановлено, що одразу ж після підписання радянсько-німецького пакту про ненапад А.Гітлер доручив…Битва за Україну
У результаті успішноїЧернігівсько-Прип’ятської операції, що почалася в серпні 1943 р., частини і з’єднання Центрального фронту прорвали сильну… Німецьким військам не вдалося втримати й Донбас, не виправдав їхніх сподівань… Тоді ж розгорнувся наступ у напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. За вміле керівництво бойовими діями при штурмі…Труднощі післявоєнної відбудови
Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, нацисти, як і більшовики… Економічне становище українських земель значно ускладнювалося тим, що на… З усього, що було евакуйовано під час війни з України, поверталася незначна частина. За вивезене майно Україна не…Культурне життя
Першими з Другою світовою війною зіткнулося населення західних областей, приєднаних у 1939 р. до України. У місцеві школи прийшла рідна мова, освіту… Значної шкоди українській школі заподіяли німецькі окупанти. Вони знищили 8… Дещо поблажливіше ставились нацисти до населення Галичини. Тут вони майже не нищили українських початкових шкіл,…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Розкрийте основний зміст радянсько-німецьких договорів 1939 р. та їх наслідки для українських земель.
2. Прослідкуйте хронологічну послідовність подій та основні періоди Другої світової війни на українських землях.
3. У чому полягала суперечливість і трагізм процесів «радянизації» в Західній Україні?
4. Дайте оцінку Акту відновлення Української держави від 30 червня 1941 р.
5. Що собою являв нацистський «новий порядок» в Україні?
6. Проаналізуйте характерні риси антинацистського руху Опору на українських землях.
7. Яким був внесок українського народу в перемогу над нацистською Німеччиною в Другій світовій війні?
8. Визначте характерні риси політико-ідеологічного та культурного життя в Україні в другій половині 1940-х – на початку 1950-х років.
Лекція ХVІ
ВІД ДЕСТАЛІНІЗАЦІЇ ДО НЕОСТАЛІНІЗМУ: УКРАЇНА В СЕРЕДИНІ 1950-х – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1980-х РОКІВ
Десятиліття контрольованого лібералізму
Уже в перші місяці після смерті тирана, коли в керівництві ЦК КПРС (назва з 1952 р.) почалася боротьба за владу, Україна відчула деяке полегшення.… У 1954 р. в СРСР широко відзначали 300-річчя «возз’єднання» України з Росією.… Ще одна проблема полягала у тому, що Крим був батьківщиною кримських татар, яких комуністичний режим звинуватив у…Дисидентський рух
Загалом в українському дисидентському русі, на думку його дослідника Ю.Зайцева, можна виділити чотири основні напрями: самостійницький,… Подібні судилища відбулися також над членами інших підпільних організацій,… Яскравими представниками цього напрямку були також історик В.Мороз, журналіст В.Чорновiл, вчителька О.Мешко,…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Розкрийте передумови, характерні риси та основний зміст періоду «відлиги».
2. Чим було викликане приєднання Кримської області до УРСР?
3. Охарактеризуйте особливості процесу десталінізації в Україні.
4. Дайте оцінку економічним експерементам М.Хрущова.
5. Якими були причини і наслідки зародження руху шістдесятників та дисидентів?
6. Назвіть прояви системної кризи тоталітарного режиму в другій половині 1960-х – середині 1980-х років.
7. Що ви розумієте під поняттям «неосталінізм»?
8. До чого зводився офiцiйно проголошений КПРС курс на прискорення «злиття нацiй»?
Лекція ХVІІ
УКРАЇНА НА ПЕРЕЛОМІ: 1985–1991 РОКИ
Орбачовська «перебудова» в українському контексті
Як і свого часу хрущовська «відлига», ґорбачовська «перебудова» була наслідком не особистого бажання її ініціатора, хоча й це зіграло немаловажну… Однак, як виявилося, ведучи мову про «перебудову», її iнiцiатори мали на метi… Що стосується ходу перебудовних процесів в Українi, то певний час тут взагалі не спостерiгалося будь-яких змiн,…Зростання національної свідомості
Провісником українського національного відродження стала Спілка письменників України (СПУ) та її друкований орган – газета «Літературна Україна».… Стрімка політизація суспільства яскраво проявилася у створенні та діяльності… Творення неформальних організацій не обмежувалося лише Києвом та Львовом, а поширювалося й на інші реґіони України.…Від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність
Починаючи з 15 травня 1990 р., вперше в історії України Верховна Рада республіки стала працювати у парламентському режимі. Часи, коли депутати з’їжджалися на 1–2 дні, лише щоб одностайно проголосувати за законопроекти, підготовлені апаратом, канули у вічність. Перша сесія новообраного українського парламенту тривала 60 робочих днів. У результаті саме Верховна Рада, а не кремлівські кабінети чи закапелки ЦК КПУ, стала тим місцем, де вирішувалася доля України.
| Перші кроки суверенізації |
Вже з перших днів роботи українського парламенту в ньому розпочалося протистояння між прокомуністичною більшістю – т. зв. «групою 239» на чолі з О.Морозом та демократичною меншістю – Народною радою, лідером якої став академік І.Юхновський (приблизне співвідношення сил між ними було як 239 до 115–133 осіб). Особливо воно загострилося під час виборів голови Верховної Ради. Усвідомлюючи відсутність будь-яких шансів на перемогу, демократичні сили запропонували близько десятка своїх претендентів на цю посаду (М.Горинь, І.Драч, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, І.Юхновський та ін.). Таким чином вони використали парламентську трибуну для пропаґанди національно-демократичних ідей, оскільки сесію парламенту в прямій трансляції і в запису в ті часи дивилася і слухала вся Україна. Забезпечивши обрання головою Верховної Ради першого секретаря ЦК КПУ Володимира Івашка, більшість все ж змушена була погодитися, щоб з 23-х парламентських комісій 7 далеко не другорядних (зовнішніх справ, економічної реформи, прав людини, культури і духовного відродження та ін.) очолили представники опозиції.
Основним здобутком першої сесії українського парламенту стала Декларацiя про державний суверенiтет України, прийнята 16 липня 1990 р. За неї проголосувала не тільки Народна рада, а й представники прокомуністичної «групи 239». Такий перебіг подій був зумовлений збігом кількох обставин. По-перше, Декларацiю про державний суверенiтет на той час вже прийняла Росiя і це давало Народній раді додаткові арґументи у суперечці з «групою 239». По-друге, депутати-комунiсти були розгублені несподіваною вiдставкою В.Iвашка, який, перебуваючи разом з кількома десятками своїх соратників з числа депутатів у Москві на ХХVІІІ з’їзді КПРС, змінив посаду голови Верховної Ради на заступника генерального секретаря ЦК КПРС. По-третє, роботу Верховної Ради супроводжували постiйнi багатотисячнi мiтинги та шахтарський страйк, пiд час якого шахтарі домагалися департизацiї пiдприємств, нацiоналiзацiї майна КПРС, вiдставки союзного уряду на чолі з М.Рижковим.
Декларацiя про державний суверенітет України стала першим рiшучим кроком на шляху до повної нацiонально-державної незалежностi. В своїй преамбулi цей документ проголосив «верховенство, самостiйнiсть, повноту i неподiльнiсть влади Республiки в межах її територiї та незалежнiсть i рiвноправнiсть у зовнiшнiх зносинах». Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в існуючих кордонах проголошувалася недоторканою. Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Верховна Рада застерігала за Україною право на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки. Проголошувався намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою і дотримуватися трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Важливим було положення про українське громадянство. По сутi, Декларація створила основу для республiканської законотворчостi, незалежностi вiд союзного законодавства.
Наступним кроком Верховної Ради після прийнятя Декларації про державний суверенітет став закон «Про економічну самостійність Української РСР», прийнятий 2 серпня того ж року. Головними принципами економічної політики України було визнано: власність народу республіки на її національне багатство і національний дохід; різноманітність і рівноправність різних форм власності та їх державний захист; повна господарська самостійність і свобода підприємництва; введення національної грошової одиниці, самостійність реґулювання грошового обігу; створення національної митниці, захищеність внутрішнього ринку тощо.
У контексті Декларації логічними були також дії українських парламентарів, передусім представників Народної ради, які прагнули надати відносинам України з іншими республіками СРСР міждержавного характеру. 29 серпня 1990 р. вони спільно з російськими депутатами з блоку «Демократична Росія» підписали «Заяву про засади державних відносин України і РРФСР на підставі декларацій про державний суверенітет». До кінця 1990 р. Україна підписала двосторонні державні угоди з Литвою, Латвією, Естонією, Росією, Білорусією, Узбекистаном, Казахстаном.
Активну державницьку позицію займала молодь, яка, об’єднавшись в ряд молодіжних організацій, як Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Українська студентська спілка (УСС) та ін., вдавалася до різних політичних заходів, спрямованих на дальшу демократизацію суспільного життя. Найбільш вражаючою акцією було голодування студентів у Києві, яке тривало з 2 до 17 жовтня 1990 р. і охопило 158 осіб з 24 міст України. Головними вимогами голодуючих до Верховної Ради були: відмова від підписання нового союзного договору, відставка уряду, оголошення нових парламентських виборів на багатопартійній основі, заборона відбування військової служби громадянами України за її межами, націоналізація майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки. Голодування було підтримане масовими демонстраціями, що зрештою змусило парламент піти на поступки і прийняти компромісне рішення: 1) провести на початку 1991 р. референдум про довіру тодішньому складу Верховної Ради і в разі недовіри – організувати до кінця року нові вибори на багатопартійній основі; 2) забезпечити проходження строкової служби громадян України в межах республіки; 3) створити парламентську комісію для розгляду питання про націоналізацію майна КПРС та ВЛКСМ; 4) до прийняття нової Конституції України «укладання союзного договору вважати передчасним»; 5) відставка голови Ради Міністрів УРСР В.Масола; 6) до 30 листопада 1990 р. привести діючу Конституцію УРСР у відповідність з положеннями Декларації про державний суверенітет.
Однак зі всіх цих рішень до кінця року було реалізоване лише одне – відставка голови Ради Міністрів: замість В.Масола було обрано В.Фокіна. В парламенті знову загострилося протистояння між Народною радою і прокомуністичною більшістю. Одним із його наслідків стало позбавлення депутатської недоторканості й арешт радикально налаштованого депутата С.Хмари. Водночас зростали розходження в«групі 239», передусім між новообраними першим секретарем ЦК КПУ С.Гуренком та головою Верховної Ради Л.Кравчуком. Якщо Гуренко і далі зберігав лояльність до Москви, то Кравчук прагнув до реалізації Декларації про державний суверенітет. До підтримки останнього схилялася група партійної еліти з числа директорів великих підприємств та апарату Верховної Ради. Фактично вперше за останніх 60 років в Україні відбувалося становлення групи «націонал-комуністів».
| Загострення економічного становища |
Тим часом тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Відбувалося зниження продуктивності суспільної праці та падіння обсягів промислової продукції. Національний дохід у 1990 р. скоротився на 4%, а в 1991-му – ще на 13%! Дефіцитом окрім промислових товарів стали м’ясо, молочні продукти, вершкове масло. Зростав «чорний ринок», значна частина продукції вивозилася за межі України. Підвищення роздрібних цін 2 квітня 1991 р. вдвічі (у січні 1992 р. вони вже перевищували рівень грудня 1990 р. у 8 разів, їх зростання щонайменше у 1,5 разу перевищувало зростання доходів) призвело до різкого погіршення життєвого рівня населення. Оскільки не було проведено належної індексації вкладів, це підвищення фактично знецінило всі нагромадження й залишило переважну частину населення, особливо людей похилого віку, без заощаджень, зароблених роками важкої праці. Знижувалася якість і тривалість життя. Україна ще наприкінці 1980-х років стала єдиною республікою в СРСР, де смертність населення перевищувала народжуваність.
З метою подолання цих неґативних явищ вживалися неординарні заходи. 1 листопада 1990 р. було запроваджено продаж продовольчих і промислових товарів за картками споживача з купонами. У червні 1991 р. Верховна Рада України ліквідувала контроль над економікою України з боку центральних відомств. Загальносоюзна власність на території України була перетворена у республіканську. Створювалися власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби. Однак все це не змогло врятувати економіку України від подальшого розвалу.
У березні 1991 р. Україною прокотилися багатотисячні шахтарські страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися й політичні: надання Декларації про державний суверенітет України статусу конституційного закону, забезпечення реальної незалежності усіх республік СРСР, відставка союзного та республіканського урядів. А вже у червні на всеукраїнському з’їзді страйкових комітетів було висловлено вимогу про вихід України зі складу СРСР, розпуск компартії, перевибори Верховної Ради України тощо.
Аналоґічні процеси відбувалися по всій території СРСР. Ставало очевидним, що імперія вичерпала свої можливості. Стаґнація економіки переросла у тяжку кризу. Товарний голод, тотальний дефіцит посилювали соціальну напругу в суспільстві.
| Останні потуги імперії |
Проте імперська бюрократія, консервативні сили з числа прихильників існування централізованого СРСР не збиралися здавати своїх позицій, перейшовши у наступ проти республік, які прагнули добитися реального суверенітету. Свідченням цього стали події 13–20 січня 1991 р., коли московська влада вдалася до застосування військової сили у Вільнюсі й Ризі, щоб придушити незалежницькі настрої у Литві й Латвії. Президія Верховної Ради України у такій ситуації здійснила безпрецедентний крок – ухвалила заяву, де засуджувала дії центру як порушення державного суверенітету прибалтійських республік.
Не залишилася в стороні від московського тиску й Україна. Щоб втримати її в орбіті «єдиного і неподільного Союзу», проімперські сили вдалися до інспірування сепаратистських настроїв. Залунали голоси про необхідність створення на півдні України «незалежної Республіки Новоросії». У Донбасі поширювалися чутки про відновлення Донецько-Криворізької республіки, яка існувала на початку 1918 р. Закарпаття стало ареною, де пропаґувалися ідеї нібито місцеве населення є не українцями, а окремою нацією русинів. У Криму під тиском з Москви та при потуранні з Києва було проголошено автономію. Об’єктом провокацій стало релігійне життя, коли відверті українофоби штучно роздували протиріччя між різними конфесіями. Відверту війну було розв’язано проти пам’ятників героям визвольних змагань та жертвам Другої світової війни, які з початком національного відродження постали в Західній Україні. Зокрема, потужними вибухами були знищені пам’ятники полеглим воякам дивізії «Галичина» та Євгену Коновальцю на Львівщині, Степану Бандері – на Івано-Франківщині. У Києві двічі спалювали могили замордованих комуністичним режимом Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина. День у день у засобах масової інформації, контрольованих комуністами, поширювалася провокативна дезінформація про керівників національно-демократичного табору, українську минувшину тощо.
Ще одним кроком Москви по збереженню радянської імперії мав стати загальносоюзний референдум, на який було винесене питання з лукавим формулюванням: «Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою ґарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?» Щоб нейтралізувати можливе посилення імперського центру, Верховна Рада України завдяки співпраці Народної ради та «націонал-комуністів» на чолі з Л.Кравчуком включила на референдум додаткове республіканське питання: «Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?» У Галичині додалося ще й третє питання: «Чи Ви хочете, щоб Україна стала самостійною державою?» Під час референдуму, який відбувся 17 березня 1991 р., на питання союзного бюлетня ствердно відповіли 70,2%, республіканського – 80,2%, а в Галичині 88% українців проголосували проти Союзу.
Провівши референдум, Москва, однак, не досягла поставленої мети, оскільки чи не в кожній республіці він відбувався паралельно з місцевими опитуваннями, а Естонія, Латвія, Литва, Вірменія, Грузія і Молдова взагалі відмовилися від його проведення. Тому після референдуму М.Ґорбачов розпочав т. зв. новоогарьовський процес – переговори, які велися у Ново-Огарьово під Москвою з керівниками 9 республік, в т. ч. й України, про зміст нового союзного договору. Його попереднє підписання, незважаючи на існування у ньому багатьох невирішених питань, планувалося на 20 серпня 1991 р. Щоправда, Верховна Рада України відклала обговорення проекту союзного договору на вересень. Спеціальна парламентська комісія повинна була з’ясувати, чи його умови не суперечать Декларації про суверенітет.
Подальша доля України вирішилася несподівано з точки зору поточного моменту, але закономірно з огляду на її тисячолітню історію державотворення та постійне прагнення до волі. 19 серпня 1991 р. групою найвищих державних посадовців СРСР на чолі з віце-президентом Г.Янаєвим, прем’єр-міністром В.Павловим, головою КДБ В.Крючковим, міністром оборони Д.Язовим та міністром внутрішніх справ Б.Пуґо була здійснена спроба державного перевороту. Створивши т. зв. ГКЧП (українською ДКНС – Державний комітет із надзвичайного стану), путчисти прагнули не допустити підписання нового союзного договору та намагалися повернути радянську імперію до стану напередодні 1985 р. Проте їхній задум наштовхнувся на рішучий народний спротив, який у Москві очолив російський президент Єльцин (за офіційними даними, М.Ґорбачов у той час був інтернований в Криму). На відміну від нього, голова українського парламенту Л.Кравчук зайняв украй обережну і невизначену позицію щодо ГКЧП, не висловивши навіть моральної підтримки Б.Єльцину. Зате Народна рада різко засудила антиконституційні дії військово-комуністичної хунти. Вже на третій день – 21 серпня організатори перевороту визнали свою поразку. Так безславно закінчувалося понад семидесятирічне існування страхітливої імперії під назвою СРСР.
24 серпня відкрилась позачергова сесія Верховної Ради України. В умовах загальнонародного піднесення та повної розгубленості депутатів-комуністів вона проголосила незалежність України, яка мала бути підтверджена на референдумі 1 грудня 1991 р. В наступні дні Президія Верховної Ради прийняла постанови «Про департизацію державних органів, установ та організацій», «Про тимчасове припинення діяльності компартії України», про передачу майна КПУ та КПРС на території України на баланс Верховної Ради та місцевих Рад. 30 серпня 1991 р., коли була доведена участь партапарату в підготовці й здійсненні путчу, Л.Кравчук підписав Указ Президії Верховної Ради «Про заборону діяльності компартії України».
1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум на пiдтвердження Акта проголошення незалежностi України. В ньому взяли участь 84,2% виборців, з яких 90,32% проголосували за незалежність України, засвiдчивши своє прагнення бути господарем на власнiй землi.
Одночасно з референдумом відбулися вибори Президента України. До виборчого бюлетня було включено 6 кандидатів – В.Гриньов, Л.Кравчук, Л.Лук’яненко, Л.Табурянський, В.Чорновіл та І.Юхновський. Більшість виборців – 61,6% – підтримала Леоніда Кравчука, який став Президентом України.
Отже, після тривалого періоду бездержавності український народ отримав ще один унікальний шанс, щоб перетворити Україну у вільну, демократичну, заможну державу, яка б стала рівноправним партнером міжнародної спільноти.
Українська культура другої половини XX ст.
З перемогою у Кремлі в середині 1960-х років консервативних сил українська культура знову потрапляє в жорсткі лещата радянської офіційної ідеології.… Нарешті, з початком ґорбачовської перебудови, коли демократизація набирала все… Упродовж усього періоду існування СРСР правлячий режим особливу увагу незмінно приділяв освіті, яку розглядав як…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Визначте суть поняття «перебудова».
2. Розкрийте наслідки Чорнобильської трагедії.
3. Якими були особливості соціально-економічного становища України в другій половині 1980-х – на початку 1990-х років.
4. Охарактеризуйте розгортання національного руху в Україні в умовах «перебудови».
5. Прослідкуйте основні етапи формування багатопартійної системи в Україні.
6. У чому, на вашу думку, полягала недосконалість радянської політичної системи?
7. Дайте свою оцінку позиції голови Верховної Ради Л.Кравчука щодо ГКЧП.
8. Назвіть характерні риси становища української культури другої половини XX ст.
Лекція ХVІІІ
СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Перші здобутки і перші втрати: Президент Леонід Кравчук
Наслідки всенародного референдуму в Україні корінним чином вплинули на становище агонізуючого Радянського Союзу. Вони, по суті, стали останнім… Чи не єдиною розумною альтернативою такому розвитку подій могли стати… 8 грудня 1991 р. Б.Єльцин, Л.Кравчук та С.Шушкевич від імені своїх держав підписали Угоду про створення співдружності…Реформи та ілюзії: Президент Леонід Кучма
Одним з перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу в Україні, спрямованого на підвищення ефективності… Вихід було знайдено лише під загрозою президентського Указу про проведення… Завершальною фазою конституційного процесу стало прийняття Конституції України, яке також виявилося тривалим і…Українська помаранчева революція 2004 р.
Президент Віктор Ющенко.
Найяскравішою подією початку ХХІ ст., що хвилею мирних акцій протесту протягом листопада–грудня 2004 р. прокотилася всією Україною, стала Українська помаранчева революція, названа так за кольором символіки, яку один із претендентів на президентську посаду В.Ющенко використовував у виборчій кампанії. Вона пробудила українців, змусила їх поважати себе, викликала у мільйонів людей почуття національної гідності, гордості, самоототожнення з поняттям «громадянин України». У результаті Помаранчевої революції наша країна постала перед усім світом як сучасна європейська держава.
| Президентська кампанія 2004 р. |
Поштовхом до революції стали масові фальсифікації з боку влади під час президентської виборчої кампанії 2004 р., яка, встановивши абсолютний рекорд тривалості – з 3 липня 2004 р. до 20 січня 2005 р., тобто 201 день, стала найбруднішою і жорстокою за всю історію державної незалежності. Претендентами на президентську посаду було зареєстровано 24 особи: О.Базилюк, Б.Бойко, М.Бродський, Н.Вітренко, В.Волга, М.Грабар, І.Душин, Ю.Збітнєв, А.Кінах, Р.Козак, С.Комісаренко, Д.Корчинський, В.Кривобоков, О.Мороз, В.Нечипорук, О.Омельченко, О.Ржавський, М.Рогожинський, П.Симоненко, Л.Черновецький, А.Чорновіл, В.Ющенко, О.Яковенко, В.Янукович. Головні надії українське суспільство, втомлене від брехні і лицемірства влади, пов’язувало з лідером найбільшої парламентської фракції «Наша Україна» Віктором Ющенком.
Важливим моментом, що істотно вплинув на перебіг президентської виборчої кампанії, стало підписання на початку липня 2004 р. угоди між блоком партій «Наша Україна» і Блоком Ю.Тимошенко про створення коаліції «Сила народу». Вона передбачала об’єднання зусиль для перемоги на президентських виборах–2004 спільного кандидата В.Ющенка і мала на меті «відродження України, побудову демократичної правової справедливої держави».
Тим часом влада, прагнучи не допустити перемоги опозиційного висуванця, з усіх сил організовувала інформаційну блокаду опозиції, а підконтрольний їй медійний простір заповнювався позитивним матеріалом на користь прем’єр-міністра і кандидата від провладної коаліції Віктора Януковича, який задекларував підвищення зарплат і пенсій, демонстрував «посилену турботу» про різні категорії населення. Подальшими його кроками стали заяви про запровадження подвійного громадянства з Росією і про надання російській мові статусу офіційної. При цьому людей запевняли, що у разі приходу до влади команди Ющенка українські підприємства продадуть американцям, людей позбавлять роботи, російська мова буде заборонена тощо.
Парадокс ситуації полягав у тому, що В.Янукович, якого так вихваляли підневільні українські ЗМІ, у минулому мав дві судимості за «пограбування, поєднане з насильством чи за попередньою змовою з групою осіб» та «за навмисні тілесні ушкодження середньої важкості». Вражали також недоліки в його базових знаннях, зокрема у тексті з 92 слів він зробив 12 помилок, та посередній інтелект.
На відміну від провладного кандидата, головний претендент на президентську посаду – лідер опозиції Віктор Ющенко впродовж усього періоду виборчої кампанії (як, власне, і задовго до її початку), практично перебував у інформаційній блокаді. Провідні телеканали – «Інтер», «1+1», «УТ–1», ICTV, СТБ, «Новий канал», подаючи неґативну інформацію та інформацію формально нейтральної тональності, однак із яскраво вираженим неґативним відтінком, тривалий час іґнорували будь-які позитивні повідомлення про нього, він був позбавлений можливості безпосередньо виступати в телевізійному ефірі. Кожен крок В.Ющенка інтерпретувався в кращому випадку представниками його оточення, в гіршому і значно частіше – його політичними опонентами або т. зв. «технічними» кандидатами.
Основними каналами поширення об’єктивної інформації про кампанію В.Ющенка стали інтернет-сайти, деякі газети, «5 канал», а починаючи приблизно з вересня – ТРК «Ера». Однак їхні потужності значно поступалися провладним ЗМІ.
Фактично в Україні не було створено умов, які б дали змогу виборцям зробити свій вибір вільно та свідомо. До того ж Центральна виборча комісія жодним чином не реаґувала на брудні технології, не звертала жодної уваги на розвішені, наприклад, по Донецькій області численні біґ-борди, де Україна була розподілена на «три сорти», чи плакати, які принижували людську гідність.
Найганебнішою подією президентської кампанії стало навмисне отруєння кандидата в президенти В.Ющенка. За словами лікарів, рівень діоксинів, які потрапили в організм пацієнта, в 5 тис. разів перевищував норму. «Нині важко повірити в те, що отрута може бути складником сучасної політики в країні, яка бажає стати членом Європейського Союзу, – писала британська газета «Індепендент». – Разом із цим сіре і понівечене обличчя провідника української опозиції Віктора Ющенка – це жорстокий доказ того, якими методами оперують деякі політики в ХХІ сторіччі».
Отруєння опозиційного кандидата вкрай неґативно відобразилося на ході виборчого процесу. Адже в штабі Ющенка з початку кампанії ніхто не приховував, що головний ресурс – це їхній лідер. Основна ставка у президентських перегонах робилася на його численні реґіональні поїздки, його харизму, вміння спілкуватися з людьми, нарешті – привабливу зовнішність. Саме цього козиря команду Ющенка й позбавили.
У пік розвитку ситуації з отруєнням Ющенка стався неприємний інцидент з його основним конкурентом на виборах – прем’єр-міністром В.Януковичем. 24 вересня під час візиту до Івано-Франківська при виході з автобуса біля Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника в Януковича зі студентського натовпу «чимось» кинули – прем’єр упав, як підкошений. Після надання йому першої медичної допомоги його представники заявили, що в нього влучили чимось важким. Однак продемонстровані на телебаченні сповільнені кадри нападу зафіксували лише влучання курячим яйцем. Цей факт, який гострослови назвали «яйцевим замахом», став одним з найсмішніших і водночас найбридкіших епізодів виборчої кампанії 2004 р. Припускають, що він мав відвернути увагу громадськості від набагато серйознішої події – отруєння Ющенка.
Прагнучи будь-якою ціною добитися перемоги на виборах, провладна команда не гидувала і банальним тиском на виборців чи організацією провокацій стосовно кандидата в президенти В.Ющенка та його команди. Так, в ніч з 23 на 24 жовтня близько 50 молодиків напали на прихильників Ющенка біля Центральної виборчої комісії, побивши їх молотками і пляшками. Карети «швидкої допомоги» забрали 11 постраждалих. У більшості з них зафіксовано черепно-мозкові травми, деякі знепритомніли. Головною метою провокації з побиттям людей перед ЦВК, на думку аналітиків, були спроби виманити опозиційних депутатів з будівлі Центрвиборчкому, щоб завадити їм вплинути на рішення ЦВК щодо створення в Росії 420 додаткових дільниць для голосування (опозиція вважала, що відкриття такої кількості дільниць у Росії дозволить сфальсифікувати 1 млн голосів).
Із наближенням першого туру президентських виборів збільшувався політичний тиск на українську журналістику. Тому 28 жовтня майже 50 журналістів центральних телеканалів України висловили обурення проти тодішньої ситуації з висвітленням передвиборної кампанії. Наступного дня протест проти цензури і тиску, який здійснювався на журналістів під час президентської кампанії, підтримали понад 160 представників 18-ти українських телекомпаній, у т. ч. з 10 провідних загальноукраїнських каналів. Проте, як показало майбутнє, «журналістська революція» загалом мало чим змінила ситуацію з мас-медіа в країні, тому чимало журналістів почали залишати канали, де досі працювали.
31 жовтня 2004 р. відбувся перший тур президентських виборів, у якому, незважаючи на всі зусилля влади, переміг В.Ющенко, його підтримали 39,87% виборців. Другим став В.Янукович, який здобув 39,32% голосів. Після цього деякі колишні вже кандидати президентської гонки заявили про свої симпатії до учасників другого туру. Так, проґресивна соціалістична партія Н.Вітренко висловила підтримку В.Януковичу, а Соціалістична партія О.Мороза та Партія промисловців і підприємців А.Кінаха – В.Ющенку.
Напередодні та в ході другого туру виборів Президента України, що відбувся 21 листопада, посягання на конституційні права громадян були значно брутальнішими, ніж перед цим. Так, на підприємствах і установах Львівської, Івано-Франківської, Волинської, Тернопільської та інших проблемних для влади областей керівництво зобов’язувало своїх підлеглих під загрозою звільнення отримати на дільницях власні відкріпні посвідчення та посвідчення своїх близьких і здати їх до визначеного терміну. Як наслідок, зловживання з використанням відкріпних талонів, що дало змогу багатьом особам проголосувати по кілька разів, порівняно з першим туром виборів значно зросли. Голосування організованих груп виборців за відкріпними посвідченнями, в т. ч. і фальшивими, стало масовим. Поширеним було недопущення на виборчі дільниці спостерігачів від кандидата В.Ющенка, міжнародних спостерігачів, кореспондентів ЗМІ, яке автоматично збільшувало шанси для фальсифікації. Напередодні або в день виборів представників від опозиції було усунено з багатьох дільничних виборчих комісій.
Серед інших порушень, які вперше були масово застосовані на виборах в Україні, – навмисне псування або знищення виборчих бюлетенів, використання в кабінах для голосування ручок з чорнилами, що зникають (це робило бюлетень недійсним), вкидання пачок бюлетенів до виборчих стаціонарних скриньок тощо. Здійснювався контроль за участю виборців у голосуванні, зокрема, з боку представників окремих підприємств та установ, які позначали у списках своїх працівників, що проголосували.
Особливістю повторного голосування стало різке зростання кількості виборців, які голосували за місцем проживання. Порівняно з першим туром вона збільшилася приблизно вдвічі, зокрема в східних і південних областях. На окремих дільницях кількість «хворих» виборців сягала до 50%. Цинічним проявом фальсифікації, який істотно спотворив результат виборів, стала нетрадиційно висока явка виборців у східних областях України. Наприклад, упродовж двох годин після (!) завершення голосування явка на дільницях Донецької та Луганської областей зросла з 80% до майже 100%.
Процес голосування, а в окремих випадках і підрахунок голосів були затьмарені численними випадками кримінального втручання у виборчий процес, насилля і залякування на виборчих дільницях. Насамперед об’єктами насильницьких дій були спостерігачі від опозиційного кандидата, журналісти. Органи внутрішніх справ не тільки не забезпечили підтримання порядку в день виборів, а в багатьох випадках спостерігалася бездіяльність представників міліції.
Як і після першого туру президентських виборів, першими попередні результати другого туру оприлюднили українські соціологи. За даними екзит-полів станом на 18-ту годину, проведених соціологічними центрами «СОЦІС» та «Соціальний моніторинг», за В.Ющенка проголосували 49,4% виборців, за В.Януковича – 45,9%. Не підтримали жодного з кандидатів 4,7%. Згідно з даними Консорціуму з проведення національного екзит-полу, який за станом на 23-ту годину опрацював 100% опитувальних листів, за В.Ющенка проголосувало 54%, за В.Януковича – 43. Проти обох кандидатів проголосували 3%. Проте вже ближче до опівночі стало остаточно зрозумілим, що влада ніяким чином не допустить установлення справедливих результатів голосування і готова на будь-які фальсифікації виборчих документів. Зокрема, почалася підозріла плутанина з даними екзит-полів. Уночі одразу кілька телевізійних каналів поширили інформацію, згідно якої лідером другого туру виборів став В.Янукович. За їхніми словами, це, начебто, результати опитування Центру соціальних перспектив. Утім така інформація здивувала директора цього Центру І.Бурова, який запевнив, Центр соціальних перспектив не проводив екзит-полу.
Вранці 22 листопада київський майдан Незалежності ряснів помаранчевими кольорами. На мітинґ зібралися тисячі осіб. Багато хто з них не розходився з вечора. Передусім це були кияни, оскільки ще два наступних дні влада не пропускала до столиці людей з реґіонів: квитки на потяги не продавали, а дороги блокувались ще на підступах до Києва. Так розпочалася подія, яка, відкривши нову сторінку історії української нації та продемонструвавши видимі зміни у міжнародній політиці, ввійшла в історію як Українська помаранчева революція.
| Початок Помаранчевої революції |
За своєю суттю Помаранчева революція була революцією духу, кампанією загальнонаціональних протестів, мітинґів, пікетів, страйків, інших акцій громадянської непокори мільйонів людей проти осоружного антидемократичного режиму, який, нахабно сфальсифікувавши вибори, відбирав у них останню надію на краще життя. Це була закономірна реакція суспільства на зневажання закону, цинічні утиски людської моралі та гідності, продовження національного приниження українського народу, злочинну філософію зрощення олігархічного капіталу із владою, тотальну корупцію, знущання влади над бізнесом, фізичні розправи, залякування перед виборами, спроби нав’язати суспільству на найвищу державну посаду кандидата з кримінальним минулим. Зрештою, це була реакція громадян, які усвідомили, що саме народ є джерелом влади.
«Я щаслива людина, бо бачив, як сотні тисяч моїх співвітчизників під снігом і дощем стояли на помаранчевому Майдані Незалежності. Їх вивів туди не голод чи відчай. Вони стояли впевнено і гордо, вони мирно захищали свою гідність і свободу. Світ побачив сучасну українську націю і був вражений її зрілістю і мужністю. Думаю, в історії України не було більш вражаючого єднання, ніж Помаранчева революція», – так згадував бурхливі події кінця 2004 р. Президент В.Ющенко під час свого виступу у Джорджтаунському університеті (США).
Головною рушійною силою і найактивнішим учасником революції, безперечно, була молодь, передусім студентська, яка загострено відчувала і переживала деморалізацію суспільства, подвійні стандарти, всеосяжне лицемірство, відсутність умов для реалізації життєвих проектів і породжену цим невпевненість у завтрашньому дні. Ідеологом революційних демократичних ідей стала інтеліґенція, а соціальною базою – середній клас, який тільки-но почав формуватися в Україні. Поки що не достатньо чисельний і згуртований, він уже заявив про свої амбіції на повен голос, відстоюючи ідеали цивілізованого ринкового суспільства, прозорої економіки та гідного життя. Революцію беззастережно підтримало українське селянство і фермерство, значна частина міського населення.
Лідером Помаранчевої революції, її знаменом, безперечно, був Віктор Ющенко, котрий, як свого часу славнозвісний гетьман Б.Хмельницький, став символом принижених громадянських почуттів українського народу. Провіднику опозиції вдалося об’єднати переважну більшість українців – не тільки із західних і центральних областей, а всіх проґресивно мислячих людей. Виступаючи вранці 22 листопада на мітинґу на майдані Незалежності, він закликав народ до організованого суспільного руху опору «За чесні вибори», щоб захистити права виборців України і відстояти отриману фактичну перемогу на виборах.
Тим часом влада вдалася до форсованих дій на проголошення В.Януковича Президентом. Уже 22 листопада близько 14-ї години голова ЦВК С.Ківалов оголосив попередні результати другого туру виборів Президента України після підрахунку 99,38% протоколів виборчих дільниць: В.Янукович набрав 49,42% голосів виборців, а В.Ющенко – 46,7%.
У відповідь, люди тисячами почали збиратися на київському майдані Незалежності. До вечора їх кількість зросла до 300 тисяч, а на Хрещатику виросло справжнє наметове містечко з сотень брезентових «тимчасових помешкань». Усі присутні, занепокоєні підозрілими маніпуляціями влади, вимагали від лідерів опозиції рішучих дій. У таких умовах В.Ющенко 23 листопада здійснив відчайдушний, хоча й неоднозначний крок, склавши у напівпорожній парламентській залі (цього дня не вистачило кворому для відкриття засідання Верховної Ради, оскільки не з’явилися пропрезидентські фракції та комуністи) символічну президентську присягу. Це хоч трохи підбадьорило його прихильників.
Ставала відомою перша реакція на українські вибори світової громадськості. Зокрема, вже з 22 листопада США, Канада, Європейський Союз, Парламентська асамблея Ради Європи, НАТО, ОБСЄ та інші країни й міжнародні структури, виходячи з даних своїх спостерігачів за виборами в Україні, задекларували невизнання офіційних результатів, що не відповідали, на їхню думку, справжньому вибору українського народу. Чи не впереше за декілька років уся Європа, Сполучені Штати та авторитетні міжнародні організації виступили зі спільною позицією щодо події такої надзвичайної ваги. Вочевидь, реакція Заходу не була б настільки потужною та консолідованою, якби не події на Майдані Незалежності та інших вулицях і площах України.
Про кричущі порушення під час виборів заявив Комітет виборців України. За словами його представників, кількість і серйозність порушень під час голосування й підрахунку голосів були безпрецедентними для загальнодержавних українських виборів, і вибори 21 листопада назавжди залишаться чорною плямою на репутації України як демократичної держави.
Чи не єдиними, хто не побачив зловживань у другому турі президентських виборів, були учасники Місії міжнародних спостерігачів від СНД.
24 листопада Центральна виборча комісія, незважаючи на дані екзит-полів, паралельного підрахунку голосів, неґативну реакцію як української, так і світової громадськості на численні порушення у другому турі виборів, проголосила переможцем президентської кампанії кандидата від влади прем’єр-міністра Віктора Януковича. Згідно із затвердженим Центрвиборчкомом протоколом, остаточні результати виборів були такими: за В.Януковича 49,46%, за В.Ющенка – 46,61% голосів. З 15 членів ЦВК із такою правовою вакханалією не погодилися чотири: Я.Давидович, Р.Князевич, А.Магера і О.Чупахін.
Авантюрні дії ЦВК призвели до різкого зростання напруженості. Захід, котрий і до того заявляв про грубі фальсифікації, що викривили результати народного волевиявлення, зреаґував миттєво і гостро. Найбільш різкою була заява з Вашинґтона, якою відгукнувся на події в Україні держсекретар США К.Пауелл. Своє обурення діями Центрвиборчкому висловив координатор Національного екзит-полу І.Кучерів, який заявив, що представлені ЦВК дані не відображають дійсного волевиявлення українського народу.
Команда В.Ющенка відповіла тим, що створила Комітет національного порятунку, який взяв на себе відповідальність за захист української демократії, оголосила Всеукраїнський політичний страйк і закликала демонстрантів блокувати громадські будівлі, в т. ч. Кабінет Міністрів і президентську адміністрацію. Водночас десятки й сотні сесій місцевих рад спонтанно скликалися від столиці й до далеких реґіонів, щоб проголосити: вибори сфальсифіковано, Центрвиборчком має піти у відставку; низка рад оголосила В.Ющенка президентом на своїй території.
Чи не єдиною офіційною інституцією в Україні, яка адекватно зреаґувала на дії Центрвиборчкому, був Верховний Суд. Прийнявши до провадження скаргу довіреної особи В.Ющенка на постанову ЦВК від 24 листопада 2004 р. про оголошення обраним Президентом України В.Януковича, він своєю ухвалою заборонив Центральній виборчій комісії офіційне оприлюднення результатів виборів та вчиняти будь-які дії, пов’язані з виконанням цієї постанови.
Тим часом віце-прем’єр-міністр Д.Табачник та міністр Кабінету Міністрів А.Толстоухов, нехтуючи забороною Верховного Суду, поспішили з оприлюдненням в«Урядовому кур’єрі» постанов ЦВК, бо без цього була неможливою якнайскоріша інавґурація В.Януковича. Вони незаконно відсторонили від виконання обов’язків головного редактора газети М.Сороку, який відмовився друкувати незаконні матеріали, та самовільно підписали до друку номер «Урядового кур’єра» на 26 листопада з уміщеними в ньому постановами ЦВК. Після цього газету було доставлено до видавництва «Преса України» для тиражування і подальшого розповсюдження серед читачів. Проте цьому перешкодили прихильники В.Ющенка, які, випадково дізнавшись про наміри урядовців, з’явилися у видавництві й зупинили друкарський верстат, а вже виготовлені понад 12 тис. примірників видання вилучили в цеху відправки пошти.
26 листопада стало відомо про ще один скандал, пов’язаний з провладним кандидатом. Ряд народних депутатів направили до Генпрокуратури та Служби безпеки України запит щодо перевірки аудіофайлів та роздруківок розмов нібито представників «тіньового» штабу В.Януковича. Мова йшла про контроль над ходом голосування та підрахунком голосів під час першого і другого туру виборів, про фальшування результатів завдяки доступу до автоматизованої інформаційної системи «Вибори». За допомогою відкріпних талонів, голосувань на закритих дільницях, за рахунок голосувань удома тощо команда Януковича планомірно досягала потрібного результату. Знання точної кількості відкріпних талонів, виїздних голосувань та обсяги інших маніпулятивних технологій співставляли з даними екзит-полу і таким чином заздалегідь знали, який буде отримано результат з точністю до сотих відсотка!
Бездумні дії влади, спрямовані на забезпечення будь-яким чином необхідного результату для В.Януковича та якнайшвидше проголошення його Президентом України, до решти збурили українське суспільство. До Києва на акції протесту (адже зрозуміло, що основні події відбувалися саме в столиці) щодня прибували сотні автобусів. Чи не вперше в історії незалежної України політичні акції набули справді всенародного характеру та безпрецедентної географічної репрезентативності: у вуличних акціях листопада–грудня 2004 р. брало участь близько п’яти мільйонів громадян.
Символом свободи, демократії і нескореності духу українського народу став київський Майдан, який прикував до себе та України увагу всього світу. Структурно він, як і «майдани» багатьох інших населених пунктів України, складався з трьох частин: сцени, де майже круглодобово чергувалися виступи політиків та артистів, наметового містечка, котре, воскресивши пам’ять про славнозвісну Запорізьку Січ, нараховувало кілька тисяч наметів, та, власне, людей, які стояли на Майдані. Крім киян, щодня до столиці прибували щораз нові десятки тисяч громадян з усієї України. Багато з них брали відпустки за власний рахунок і навіть звільнялися з роботи. Пік приїзду з реґіонів випав на суботу 27 листопада, коли загальна кількість революціонерів сягнула в столиці близько 1,5 млн осіб (масштабні акції відбувались і в інших містах України).
Чимало людей приїздили на Майдан сім’ями. «Я приїхала за своїми дітьми, – мотивувала свої дії Марія Поліщук з міста Шполи, що на Черкащині. – Мої син і донька тут. Я думала, що вони голодні та замерзлі. Приїжджаю, а мої діти щасливі як ніколи. Обвітрені, черевики стоптані, але очі горять. Як побачила всіх цих людей на Майдані, то сама не захотіла повертатися додому. Прийшла до хлопців сюди, до польової кухні, і кажу: «Дайте якусь роботу». Ось уже п’ятий день я тут. Не думайте, на цій польовій кухні я зустріла і свого чоловіка. Він також приїхав нас розшукувати. А мій чоловік добре на котлах розуміється, тож одразу запропонував свою допомогу біля польової кухні. А вже потім хотів нас розшукати».
Загалом приїжджими учасниками Помаранчевої революції опікувався штаб 911, який постійно виступав зі зверненнями до киян (і не лише до киян) про надання допомоги учасникам акції громадянської непокори.
Кияни, починаючи від міської влади й бізнесменів і закінчуючи простими пенсіонерами, виявили разючу солідарність і робили все можливе, аби нагодувати, обігріти й хоч якось облаштувати цю багатосоттисячну армію. Так, у той самий день, коли зі сцени пролунав заклик до киян пускати до себе приїжджих людей на постій, дві з половиною тисячі столичних жителів дали свої адреси, заявивши про готовність узяти до себе додому гостей. А згодом таких киян уже налічувалося 35 тисяч. Окремі з них відчиняли двері своїх домівок і приймали на нічліг десятки приїжджих.
Чимало революціонерів ночували в Українському домі, Будинку профспілок, Консерваторії, Спілці письменників України, приміщенні Молодого театру, Будинку вчителя, Інституті літератури, Будинку кіно, офісах багатьох фірм і навіть у приміщенні мерії, де для учасників акції громадянської непокори цілодобово було відчинено весь перший поверх, а також її Колонну залу. Там учасники акцій протесту могли також підкріпитися гарячими чаєм та бутербродами, отримати першу медичну допомогу, тощо.
В умовах холодної погоди, коли ртутний стовпчик інколи опускався нижче 10˚ морозу, на Майдані для обігріву та сушіння одягу і взуття використовували імпровізовані «буржуйки» – металеві бочки, в яких цілодобово горіли дрова, автобуси, де час від часу вмикали двигуни, навколишні офіси, магазини та кафе. Допомагали й речові пожертвування, завдяки яким кількаметрові «кургани» з теплих речей громіздилися на території наметового містечка ледь не по всьому Хрещатику.
В питанні харчування сотень тисяч людей, зосереджених в столиці, значну допомогу надавали окремі фірми. В місцях концентрації революціонерів постійно працювали імпровізовані польовікухні, де кожен міг отримати не лише горнятко чаю чи кави, а й бутерброди, суп з концентратів, кашу. Неможливо переоцінити продовольчу підтримку простих киян, які щодня ходила на Майдан як на службу. Змінюючи одні одних, вони і вдень, і вночі забезпечували протестантів бутербродами, термосами з чаєм і кавою, пиріжками, печевом, яблуками, іншими припасами зі своїх скромних статків.
Прийнятною була ситуація і з медичним забезпеченням, яким опікувалися київська мерія та близько 700 лікарів-подвижників, що постійно і безоплатно працювали на Майдані.
Під впливом Майдану демократичні зміни в суспільстві набирали лавиноподібного характеру. Ректори університетів дозволяли студентам брати участь у демонстраціях. Обласні ради оголошували, що не визнають результатів виборів. Дипломати за кордоном засуджували фальсифікації. І що дуже важливо: було послаблено адміністративний контроль над програмами новин. Зокрема, 24 листопада оголосили страйк тележурналісти «Вістей» Першого Національного каналу, які відмовилися працювати за «темниками» і, таким чином, брати на себе відповідальність за брехню. Наступного дня справжній подвиг вчинила їхня колега ведуча сурдоперекладу УТ–1 Наталія Дмитрук, яка розповіла 100-тисячній аудиторії глухих українців правду. У випуску «Вістей» об 11.00 вона, проіґнорувавши текст основної ведучої про підсумки Центральної виборчої комісії, «сказала» своїм глядачам: «Результати ЦВК є сфальсифікованими. Не вірте. Наш президент – Ющенко. Мені дуже прикро, що до цього доводилося перекладати неправду. Більше я цього не робитиму. Не знаю, чи побачимося». Після випуску новин Наталка приєдналася до журналістського страйку.
Вагомою запорукою позитивної поведінки сотень тисяч революціонерів була позиція церкви. Молитва за чесні й справедливі вибори, що впродовж кількох місяців тривала у храмах Української греко-католицької церкви, Української православної церкви Київського патріархату та Української автокефальної православної церкви, перетворилася на всенародну молитву єдності на майданах міст і містечок України, куди обов’язково приходили священики різних конфесій. Кожен день на Майдані також починався зі спільної молитви, а завершувався спільним виконанням Національного гімну України.
Загалом революційний Майдан демонстрував якусь незбагненну магічну силу, дивовижним чином впливаючи на самоствердження українства. Відомий український журналіст С.Рахманін з цього приводу зазначав: «Машини з помаранчевими стрічками, іноді обвішані ними по самі колеса, ввічливо поступались дорогою іншим, замість того, щоб тиснути на газ, на сиґнал і на нерви своїх співгромадян... Таксисти, котрі безкоштовно підвозять приїжджих. Городяни, які добровільно беруть зовсім незнайомих людей на безплатний постій у тісні хрущовки та просторі апартаменти. Менеджери процвітаючих фірм і пенсіонери, які звикли рахувати копійки, а тепер купують зубні щітки та теплі шкарпетки для студентів, котрі мерзнуть у наметах. Студенти, які рвуться на мітинґи, незважаючи на погрози звільнення з ВНЗ. Багато одягнені чоловіки, які охоче виштовхують із кучугур вимазані брудом автобуси зі «своїми». Погано одягнені жінки, котрі лягають під колеса автобусів із «чужими». А потім приносять цим самим «чужим» власноручно приготовану їжу. Дівчата, які роздають квіти міліціонерам. Міліціонери, котрі відмовляються виконувати накази, що суперечать їхнім уявленням про честь. Зіркові музиканти, які забули про контракти і кілька діб працюють уживу на Майдані, що провівається вітрами, без апаратури та без гонорарів. Тихі обивателі, які раніше ніколи не бували за межами рідного села і раптом не побоялися витратити останні заощадження на квиток у тривожну невідомість. Чиновники, котрі насмілюються оспорити незаконні розпорядження начальства. Всупереч виробленій звичці до покірності. Нувориші, які захищають наметове містечко від можливої атаки армійської бронетехніки власними новісінькими іномарками. Всупереч сформованій думці про їхню байдужність до всього, крім грошей. Усе це – протестний сніжно-помаранчевий Київ осені 2004-го...»
Помаранчева революція привела до феномену, який ще потребуватиме осмислення на різних рівнях, – потужного творчого сплеску, зокрема, в образотворчому мистецтві та літературі. Впродовж усього Хрещатика містилися сатиричні плакати з їдкими коментарями та карикатурами на представників влади, листки з віршами поетів революції, нарисами та анекдотами, різноманітні відозви, імпровізовані «стіннівки», інформаційні бюлетні тощо. Важливим виявом духу Майдану були його гасла. Написані від руки, набрані на комп’ютері, виготовлені в друкарні – вони виражали основні прагнення українського народу: «Свободу не спинити!», «Встаньмо з колін!», «Ні – брехні!», «Схід і Захід – разом!», «Донбас, ми любимо Вас!» та ін. Незабутнього колориту Помаранчевій революції надавали барабанщики, котрі понад два тижні відбивали біля Кабінету Міністрів революційні ритмина металевих бочках.
Музичними хітами, які визнав сам Майдан, стали такі пісні, як «Разом нас багато» гурту «Ґринджоли», «Україна» гурту «Мандри», «Час прийшов» гурту «De Shifer», «Слава Україні» О.Білозір та О.Єгорова. А «Ми йдемо» М.Бурмаки, «Україна» Т.Петриненка, «Я не здамся без бою» С.Вакарчука та ін., написані давніше, зазвучали по-новому.
Характеризуючи Майдан та його учасників, слід зазначити, що і команда Віктора Януковича мала масову підтримку на сході й півдні України, особливо в Донбасі. Зрештою, за нього голосувало близько 13 млн виборців. Чимало з них також заповнювали площі міст на підтримку свого лідера, а подекуди навіть з’являлися наметові містечка.
Хотілося б думати, що не лише прихильники В.Ющенка, а й протилежна сторона на своїх мітинґах виступала за демократичні перетворення в Україні, за цивілізовані стосунки суспільства і влади. Однак, на жаль, слід погодитися з академіком М.Поповичем, який з цього приводу зазначив: «Помаранчевий» рух був спрямований проти диктатури провладного угруповання, яке хотіло всіма засобами, зокрема й через правовий «беспредел», нав’язати нам Януковича. Ми хотіли свободи та справедливості... У словнику тих суспільних груп, які становили ядро біло-блакитного електорату, не було слова «свобода». І тому виборець цього кшталту не міг зрозуміти, що ж викликає такий ентузіазм на Майдані, і справді вірив, що там роздають «наколоті» помаранчі та що всі там «зомбовані».
| Загострення політичної кризи |
Найкритичнішим моментомреволюції сталаніч з 28 на 29 листопада,коли, за різними даними, від 10 до 15 тисяч бійців внутрішніх військ, які перебували на своїх заміських базах під Києвом, були приведені в стан повної бойової готовності. Країна стояла за крок до громадянської війни. Штурм Майдану мав початися приблизно о 23.30. «5-й канал» немов фронтові зведення передавав новини про бронетехніку і війська, які підтягувалися до столиці, про десантованих у різних точках Києва прихильників Януковича тощо.
Британське видання «Financial Times» з посиланням на західних дипломатів стверджувало, що підрозділи МВС були готові завдати удару по демонстрантах. Дипломати також підтвердили, що глава президентської адміністрації В.Медведчук і прем’єр-міністр В.Янукович чинили сильний тиск на Президента, однак Л.Кучма, який не зупинився перед фальсифікаціями виборів, відмовився від масштабного застосування насильства для придушення народного повстання. Він, за версією дипломатів, не захотів полишати президентське крісло із закривавленими руками. Проте, ймовірніше, що спецназ не було кинуто проти людей передусім тому, що надто велика кількість їх вийшла на майдани і вулиці українських міст і сіл. Незважаючи на холод, цілковиту невизначеність, погрози розправи й шокуючий за розмахом і силою тиску адмінресурс, який у цій ситуації виявився безсилим, українці, мужньо витримавши всі випробування, змусили зупинитися і тогочасне керівництво країни, і тих, хто намагався виконувати злочинні накази.
Від різких рухів представників «партії влади» стримувала і всесвітня телевізійна трансляція київських подій. Завдяки тому, що на Майдані Незалежності в Києві було встановлено пересувну телестанцію, орендовано супутниковий канал, будь-яка телекомпанія світу могла вести звідти цілодобову трансляцію (в Україні цим займався «5 канал»). Тому кулі, палиці та сльозогінний газ залишилися без ужитку. Ніхто, за словами С.Кульчицького, з політичних діячів не бажав опинитися на місці юґославського президента С.Мілошевича. Ніхто з фінансових олігархів не захотів ризикувати своїми капіталами у західних банках і зарубіжними ринками збуту.
Отже, внаслідок злочинного нехтування думкою власного народу влада поставила українське суспільство на край прірви громадянської війни. «Відповідальність за це, – зазначає тодішній голова Верховної Ради В.Литвин, – лягає на тих людей і ті сили, які ще задовго до офіційного початку президентських перегонів постійно і цілеспрямовано перетворювали на конфліктне середовище всю державу, провокуючи політичні та суспільні незгоди, зіткнення гілок, органів та посадових осіб державної влади, спекулюючи на реґіональних, етнічних та релігійних відмінностях, роз’ятрюючи історичні рани. Політика «поділяй і владарюй», в якій їм ввижався шлях до безстрокової присутності при державному кермі чи економічній годівниці, – політика, яка ніколи не була далекоглядною, моральною і відповідальною, – набувала крайніх, абсурдних форм. Особливо коли до неї долучилося таке ж безоглядне прагнення будь-що замортизувати можливі потрясіння для своєї політичної та суспільної ваги, бізнесу, особистої безпеки.
Ця філософія прочитувалася дедалі виразніше, вона була гранично егоїстичною, не залишаючи місця для інтересів держави. В суспільстві згущувалися до фізичного відчуття атмосфера передгроззя, настрої тривоги, непевності й безнадії, нагніталися пристрасті, тиражувалися чорний піар і зловмисна міфотворчість, розсварюючи і розводячи по різні сторони барикад людей, політичні сили та реґіони. І залишається дякувати Богу, що ті барикади не перетворилися з символічних на цілком реальні».
Ще одним великим гріхом влади стала спроба розколу України. Чого варта лише кампанія в контрольованих командою Президента Л.Кучми засобах масової інформації штучного нагнітання протистояння між Сходом і Заходом країни! Насамперед було вирішено зіштовхнути між собою прихильників В.Ющенка та В.Януковича. Для цього на противагу мільйонному Майданові кілька разів автобусами і поїздами привозили великі групи людей, як правило, з Луганської і Донецької областей – загалом близько 20 тис. осіб. Певний час вони дислокувалися на пагорбах Маріїнського парку, а згодом на Привокзальній площі, – поки їх звідти не витіснили симпатики В.Ющенка. Проте зловісний сценарій провладних політтехнологів, на щастя, не спрацював.
Коли стало зрозумілим, що по-серйозному нацькувати один на одного виборців з різних таборів не вдасться, влада вдалася до зухваліших кроків, зініціювавши сплеск реґіонального сепаратизму в середовищі керівних еліт Сходу та Півдня України. Зокрема, 26 листопада у Луганську відбулася сесія обласної ради, депутати якої прийняли рішення про створення Південно-Східної Української Автономної Республіки (дотепники зразу ж охрестили її ПіСУАРом), а також звернення до президента Російської Федерації В.Путіна з проханням про визнання її Росією. Рішенням сесії закривалися внутрішні кордони області, призупинялася робота банків. В Одесі на загальноміських зборах представників територіальної громади була схвалена резолюція про створення Новоросійського краю як вільної самокерованої території, на якій діють розпорядження органів місцевого самоврядування. У тому ж руслі висловилася і Харківська обласна рада.
Реакція опозиції на сепаратистські дії владної верхівки була жорсткою. 28 листопада В.Ющенко, виступаючи на мітинґу на Майдані Незалежності, нагадав про кримінальну відповідальність за розпалювання сепаратистських настроїв, і звернувся до жителів Донецької, Луганської та Харківської областей з проханням «не вірити у байки» про те, що він виступає проти російської мови та розвитку відносин з Росією. Наступного дня було оприлюднено і заяву Комітету національного порятунку «Про відповідальність за сепаратистські дії, що ставлять під загрозу територіальну цілісність України».
Трохи пізніше про неприпустимість участі державних діячів у зібраннях, пов’язаних з антиконституційними змінами державного устрою, та вчинення інших дій, що посягають на цілісність і суверенітет держави, наголосив голова Верховної Ради України В.Литвин. Він засудив дії і рішення окремих керівників реґіонів за нагнітання сепаратистських і автономістських настроїв, які суперечать нормам Конституції і чинному законодавству України, зазначивши, що за таких обставин своє законне слово мають сказати усі, хто наділений повноваженнями щодо відповідного правового реаґування на такі діяння, насамперед Президент України Л.Кучма, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України.
Про важливість збереження стабільності та територіальної цілісності України також заявили деякі іноземні політичні чинники, зокрема, єврокомісар з питань зовнішніх відносин та європейської політики сусідства Європейського Союзу Б.Ферреро-Валднер, Європейський парламент, офіційний Токіо.
Але сепаратисти ніяк не могли вгамуватися. 28 листопада в місті Сєверодонецьк Луганської області відбувся т. зв. Всеукраїнський з’їзд народних депутатів і депутатів місцевих рад усіх рівнів, де зібралися представники низки реґіонів України, а також кандидат на посаду президента та глава уряду В.Янукович. З самого початку зібрання набуло сепаратистського відтінку. Зокрема, «створити федеративну південно-східну республіку зі столицею в Харкові» запропонував голова Донецької облради Б.Колесников. Його підтримав колега з Луганської обласної ради В.Тихонов. Глава облдержадміністрації Харківщини Є.Кушнарьов закликав усі обласні ради «провести референдуми на своїх територіях» щодо «створення нової Південно-східної української держави у формі федеративної республіки» і «оголосити її столицею місто Харків». Особливого колориту Сєверодонецькому з’їзду додав розгнузданий виступ мера Москви Ю.Лужкова, який різко засудив «оранжевий шабаш», що охопив Київ. Головними результатами зборів стали визнання леґітимною офіційної постанови ЦВК про результати виборів Президента і створення міжреґіонального союзу органів місцевого самоврядування України з власною координаційною радою і виконкомом.
Головний висновок полягає в тому, що, звичайно ж, жодні з’їзди бунтівних реґіонів не могли б відбутися, якби на те не було волі Президента України Л.Кучми. Запропонувавши «партії влади» й суспільству непрохідного, як здавалося, претендента на президентську посаду та наперед заручившись рішенням Конституційного Суду, який дозволив йому втретє балотуватися на президентську посаду, він чекав слушної нагоди, щоб вклинитися у боротьбу між В.Януковичем і В.Ющенком. Оскільки внутрішній і зовнішньополітичний рейтинґ чинного президента після 2000 р. стрімко падав, а рейтинґ лідера опозиції залишався стабільно високим, то Л.Кучма вирішив брати участь у виборах 2004 р. тільки за умов гострої політичної кризи. Сприятливим ґрунтом для її створення мали стати існуючий в суспільстві високий рівень соціального напруження, кримінальне минуле В.Януковича, його приналежність до невеликої купки непопулярних у суспільстві олігархів, фахова непідготовленість до найвищої в державі посади та брутальне використання адмінресурсу. Тобто з самого початку основним був розрахунок на зрив виборів з наступним пролонґуванням каденції Л.Кучми і збереженням статусу-кво для його оточення. Для досягнення цієї мети він зробив усе можливе, задіявши наявні державні ресурси, національні засоби масової інформації, приватні джерела фінансування, і це стало причиною найтяжчого випробування за всю недовгу історію української новітньої державності.
| «Великий компроміс» |
Забігаючи наперед, слід зазначити, що вирішальне слово у подоланні гострої політичної кризи кінця 2004 р. належало українському народові, мільйонам людей, які впродовж кількох тижнів мужньо і в той же час мудро і толерантно відстоювали свою свободу на майданах міст і сіл. Разом з тим було б несправедливо не згадати про вагомий вплив на розрядження вкрай напруженої політичної атмосфери та недопущення громадянського конфлікту в Україні світової спільноти, передусім низки міжнародних організацій та авторитетних представників іноземних держав, а також доленосних рішень Верховного Суду та Верховної Ради.
Багатомільйонні громадянські акції протесту в Україні не могли залишити байдужою світову громадськість. Упродовж усієї Помаранчевої революції новини та світлини з України не полишали перших шпальт світових часописів, інтернет-сайтів, теле- і радіорепортажі найавторитетніших компаній розпочиналися інформацією з київського Майдану. Наша держава стала головною темою для обговорень у найвищих кабінетах найвпливовіших світових держав. Найрішучіше на свавілля української влади відгукнулася Польща, де почався справжній політичний рух на підтримку України, який об’єднав студентів, політиків, митців, журналістів, учителів, працівників органів самоврядування та діячів неурядових організацій.
Не забували про Батьківщину й українці, які перебували поза її межами. Зокрема, 25 листопада у центрі Брюсселя, де розміщується комплекс будівлі Європейської комісії, відбувся мітинґ українських громадян, які працюють і навчаються у країнах Західної Європи. Під гаслом «Європо, відкрий очі на Україну!» учасники демонстрації закликали європейську спільноту виявити солідарність з українським народом у ці непрості для нього часи. Подібні акції представники української діаспори провели також у Греції, Австрії, Фінляндії, Польщі, Німеччині, багатьох інших країнах світу.
Серйозне занепокоєння ситуацією в Україні висловлювали лідери іноземних державі міжнародних організацій, які намагалися сприяти її мирному розв’язанню. Виборчий процес в Україні став головною з тем для розгляду на конференції Організації з безпеки та співробітництва в Європі у Софії та на саміті Росія – ЄС у Гаазі. З українського питання відбулося позачергове засідання Європарламенту. У телефонних розмовах ставлення до українських подій обговорювали перші особи провідних країн світу, а кількість візитів до Києва чільних зарубіжних політиків була просто рекордною. Їхня принципова позиція щодо грубих порушень владними структурами виборчого законодавства України значною мірою забезпечила перемогу демократії, утвердження її загальноприйнятих принципів у громадсько-політичному житті України.
Надзвичайно важливими були дії президентів Польщі А.Кваснєвського та Литви В.Адамкуса, верховного представника ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки Х.Солани та генерального секретаря ОБСЄ Я.Кубіша. 26 листопада, 1 та 6 грудня вони приїздили до Києва, щоб долучитися до переговорів у Маріїнському палаці по уреґулюванню політичного протистояння в Україні. Окрім них у «круглому столі», брали участь Президент України Л.Кучма, голова Верховної Ради України В.Литвин, прем’єр-міністр України В.Янукович, голова Державної Думи Російської Федерації Б.Ґризлов та лідер української опозиції В.Ющенко. Попри дивну позицію російського представника Б.Ґризлова, котрий заявив, що у вирішенні української кризи є два варіанти: або війна, або розкол країни, головне, про що вдалося домовитися, – не застосовувати сили, продовжувати діалог, чекати рішення Верховного Суду.
Принципово іншим, порівняно з країнами Заходу, було ставлення до українських подій офіційної Росії. Кремль із самого початку віддав однозначну перевагу В.Януковичу, а в його виборчій кампанії був задіяний навіть президент Російської Федерації В.Путін, який встиг не лише двічі доволі емоційно привітати свого протеже з перемогою на найбрудніших за всю пострадянську епоху виборах, а й фактично аґітував за нього, кілька разів відвідуючи Україну та схвалюючи ініціативи глави Кабміну стосовно запровадження в Україні подвійного громадянства і надання російській мові статусу офіційної. Підтримуючи розгортання сепаратистських настроїв на сході та півдні України, російські політтехнологи перетворили ці реґіони на справжній полігон, на якому безжалісно відпрацьовували свої маніпулятивні технології для підкреслення несхожості українських Сходу і Заходу та розпалювання протиріч між ними. Значну неґативну роль у психологічному розколі нації відіграла позиція більшості російських засобів масової інформації. Така поведінка передусім диктувалася небажанням випускати українців зі сфери російського впливу та побоюванням, щоб демократичні процеси з України не поширилися на Росію.
Політика Путіна, за словами аналітиків, змістила акценти з багаточисельних та неефективних пострадянських структур (СНД, Митний союз, ЄврАзЕС, Російсько-Білоруський союз, Ташкентська угода тощо) до більш вибіркового підходу, основним суб’єктом якого стала Україна. Цей підхід привів до проголошення в 2003 р. Єдиного економічного простору (ЄЕП), що охопив Росію, Україну, Білорусію та Казахстан без Кавказу, Середньої Азії та Молдови. ЄЕП з його специфічно засекреченими документам мав на меті посилити економічну та структурну залежність України (Білорусь та Казахстан на той час уже були членами Митного союзу в рамках ЄврАзЕС), створюючи зону вільної торгівлі (короткострокова перспектива), митний союз (середньострокова) та економічний союз (довгострокова). Дуже поспішаючи, Росія наполягала на одночасному впровадженні структур митного союзу та зони вільної торгівлі. Якби митний союз з’явився, то це б практично унеможливило участь України в процесах європейської інтеґрації як незалежного гравця.
Москва докладала значних зусиль, в т. ч. спираючись на проросійське лобі в уряді та Верховній Раді, щоб віддалити Україну від процесів європейської інтеґрації. Тільки слабка та залежна влада пізнього Кучми, що стояла перед постійною кризою у відносинах із Заходом, могла погодитись на ЄЕП взамін на отримання політичної підтримки. Янукович був необхідний Путіну для того, щоб продовжити та поглибити проект ЄЕП. Крім того, чим менш леґітимним був би новий президент України, тим більше можливостей використовувати його в неоімперських проектах, оскільки єдиними відкритими дверима для нього були б двері у Росію та СНД. Саме тому багато спостерігачів від СНД поспішили визнати сфальшовану «перемогу» В.Януковича 21 листопада якомога скоріше.
У фарватері російської політики йшли і деякі лідери пострадянських держав. Зразу ж після другого туру президентських виборів в Україні, услід за В.Путіним, іґноруючи протести західних та українських спостерігачів, привітати В.Януковича з перемогою поспішили президенти Білорусі А.Лукашенко, Кирґистану – А.Акаєв, Узбекистану – І.Карімов, Казахстану – Н.Назарбаєв, Вірменії – Р.Кочарян, глава невизнаної Придніпровської республіки І.Смірнов та ін.
Тривалий час байдужою до долі мільйонів співвітчизників залишалася Верховна Рада України, яка ніяк не могла розпочати свої пленарні засідання через блокування її роботи депутатами з провладної більшості та комуністами. Лише під тиском Майдану парламент у суботу 27 листопада нарешті зібрався на позачергове засідання, запропонувавши свій алґоритм виходу з ситуації, що склалася. Після чотиригодинних дискусій ним 307 голосами було прийнято постанову про політичну кризу в Україні, якою визнано такими, що не відповідають волевиявленню народу, результати виборів 21 листопада. Депутати також висловили недовіру Центральній виборчій комісії за неналежне виконання нею обов’язків, передбачених Конституцією й законами України, та запропонували Президенту до 1 грудня внести на розгляд Верховної Ради подання про дострокове припинення повноважень членів ЦВК і кандидатури нових членів Комісії, заздалегідь узгоджені із фракціями та групами.
Парламентському комітету з питань державного будівництва і місцевого самоврядування було доручено в дводенний термін підготувати та внести на розгляд Верховної Ради законопроект про внесення змін до чинного закону про президентські вибори. У ньому передбачалося удосконалити використання відкріпних посвідчень, заборонити голосування за межами приміщень для голосування, уточнити механізми судового контролю за рішеннями, діями й бездіяльністю відповідних суб’єктів виборчого процесу, удосконалити законодавчі механізми забезпечення стабільної діяльності виборчих комісій, рівність представництва в них від кандидатів у президенти, у т. ч. коректування часток керівних посад у виборчих комісіях. Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання законопроектів про внесення змін до Конституції зобов’язали в такий самий термін внести на розгляд парламенту законопроект про політреформу, відомий під номером 4180.
Було також визнано необхідним розгляд Верховною Радою 29 листопада 2004 р. питання про створення тимчасової слідчої комісії парламенту з розслідування масових порушень виборчого законодавства й обставин установлення підсумків голосування на виборчих дільницях, у територіальних виборчих округах і результатів виборів президента України в 2004 р. Надзвичайно важливим у постанові був пункт про неприпустимість застосування сили проти учасників акцій громадянської непокори.
Прийняття згаданої постанови стало першою важливою перемогою Майдану. Влада, хоч і вимушено, але нарешті прислухалася до вимог народу. Постанову Центральної виборчої комісії про обрання Віктора Янукович президентом України було дезавуйовано. Проте, вже 30 листопада на засіданні Верховної Ради силами провладної більшості було прийнято за основу проект постанови, якою призупинялася дія перших трьох пунктів рішення парламенту, схвалених на засіданні 27 листопада, до остаточної ухвали Верховного Суду. Це стосувалося визнання недійсними результатів повторного голосування з виборів Президента України 21 листопада 2004 р., недовіри Центральній виборчій комісії та внесення на розгляд Верховної Ради кандидатур нових членів ЦВК. Щоб перешкодити ухваленню цієї постанови, частина революціонерів спонтанно вдалася до спробиштурмувати парламент. Лише запевнення голови Верховної Ради, що «повернення назад не буде» і що наступного дня будуть правильні голосування, зняли напругу. Чи не вперше владоможці зрозуміли тоді, що їх можуть дістати і фізично.
Реваншистські дії влади викликали величезне обурення як серед пересічних революціонерів, так і лідерів Майдану. Комітет національного порятунку України заявив, що виходить з переговорного процесу з командою В.Януковича і поновлює жорстку блокаду приміщень Кабінету Міністрів, Верховної Ради та Адміністрації Президента. Таке рішення було продиктоване тим, що влада використовувала переговори «виключно для затягування часу і обману народу», свідченням чого стало останнє голосування у Верховній Раді. Опозиція зі всією рішучістю поставила питання про відставку уряду, Генерального прокурора Геннадія Васильєва та формування уряду народної довіри.
Наче прагнучи реабілітуватися перед виборцями за недолугий проект постанови від 30 листопада, парламент ухвалив надзвичайно важливі рішення 1 грудня – в річницю Всеукраїнського референдуму на пiдтвердження Акта проголошення незалежностi України. З великою натугою забезпечивши кворум та перебуваючи в оточенні понад 100 тисяч пікетувальників, які ревно молилися перед кожним поставленим на голосування питанням, він у таємному режимі 228 голосами прийняв знакову Постанову «Про стабілізацію політичної і соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожує суверенітету і територіальній цілісності України». Цим документом Верховна Рада висловила недовіру Кабміну, наслідком якої повинна була стати відставка уряду В.Януковича, та запропонувала Президентові України за участю голови Верховної Ради невідкладно на період до вступу на пост новообраного Президента України сформувати персональний склад уряду народної довіри з урахуванням пропозицій депутатських фракцій і груп.
Парламентом також рішуче було засуджено прояви сепаратизму з боку окремих державних діячів, керівників місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також сприяння у будь-який спосіб таким проявам з боку громадян, що створює загрозу суверенітету і територіальній цілісності держави. Генеральна прокуратура України отримала парламентське доручення невідкладно дати правову оцінку прийнятим після 21 листопада рішенням органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, а також діям їх посадових осіб і вжити заходів прокурорського реаґування з метою приведення зазначених рішень у відповідність із законодавством України. Президенту України було рекомендовано з урахуванням правової оцінки Генпрокуратури вирішити питання щодо притягнення до відповідальності керівників-сепаратистів.
Заскочений першогрудневим рішенням Верховної Ради, Л.Кучма вже наступного дня відбув до Москви, щоб уп’яте за останні два місяці «обмінятися думками» з президентом Росії, що робити далі. Під час зустрічі в аеропорту «Внуково-2», В.Путін порадив українському гостеві відкинути ідею переголосування другого туру виборів президента України. Л.Кучма погодився. Далі російський президент висловив готовність своєї країни взяти участь у вреґулюванні політичної ситуації в Україні. «Без використання зусиль Росії щодо виходу з політичної кризи її завершення буде неможливим без втрати Україною свого обличчя», – послужливо відгукнувся на цю пропозицію український Президент.
Тим часом Верховний Суд України, проіґнорувавши поради українсько-російського президентського тандему та виходячи з духу закону, логіки Конституції і верховенства права, 3 грудня ухвалив історичне рішення, яке приголомшило як правлячий режим в Україні, так і його московських друзів. «Я думаю, воно стало несподіванкою для багатьох, і я не виняток...», – приречено заявив Л.Кучма, який у результаті судової ухвали втратив будь-які надії провести нові вибори з нуля і, можливо, з іншими кандидатами. За результатами розгляду скарги про фальсифікації виборів з боку чинного режиму Верховний Суд визнав неправомірними підсумки другого туру президентських виборів, в якому ЦВК назвав переможцем В.Януковича, і в зв’язку з тим, що системні порушення закону не дали змоги достовірно встановити результати другого туру виборів, постановив відновити права кандидатів і провести повторне голосування в тритижневий термін, визначений законом, відраховуючи його від 5 грудня (тобто 26 грудня). Рішення було остаточним й оскарженню не підлягало. Безпрецедентний за своїм значенням судовий процес, що тривав протягом 5 днів, на живо транслювали загальнонаціональні канали телебачення України.
Для остаточного законодавчого вреґулювання завершення виборів Президента своє слово мала сказати Верховна Рада України: для переголосування необхідно було внести зміни до чинного Закону України «Про вибори Президента України», щоб унеможливити типові порушення, а також сформувати новий склад ЦВК. І тут виник черговий парламентський конфлікт: соціалісти й «центристи» прагнули зробити частиною «широкого пакету» ще й конституційну реформу. А головне – на цьому намертво стояли провладні фракції та Президент Кучма, які через ухвалення змін до Конституції жадали суттєво зменшити повноваження майбутнього глави держави (у тому, що ним стане В.Ющенко, мало хто сумнівався). Парламентське засідання 4 грудня виявилося зірваним.
Потрібен був компроміс, суть якого, врешті-решт, зводилася до підтримки конституційної реформи. І в цій драматичній ситуації команда В.Ющенка вирішила йти на «великий пакет», що передбачав ухвалення нового виборчого закону, який обмежував би можливості для фальсифікацій, нового складу ЦВК, законопроектів 4180 та 3207-1 (у першому читанні) про зміни до Конституції. Проект № 4180 передбачав передання значної частини повноважень Президента парламенту та уряду, проект № 3207-1 – розширення місцевого самоврядування. 8 грудня 2004 р., яке, за словами В.Ющенка, стало днем «великого компромісу», Верховна Рада України на нетривалому позачерговому пленарному засіданні 402 голосами («проти» майже в повному складі голосувала тільки фракція БЮТ) проголосувала за компромісний для владних та опозиційних сил великий пакет, якому передувало оголошення про відставку одіозного генпрокурора Г.Васильєва. Було також затверджено новий склад ЦВК, який очолив Я.Давидович. Одразу ж після голосування відбулася урочиста церемонія підписання прийнятих парламентом документів головою Верховної Ради України В.Литвином і Президентом України Л.Кучмою.
Згідно з внесеними до КонституціїУкраїни змінами значну частину повноважень глави держави було перерозподілено на користь парламенту та уряду. Зокрема, Кабінет Міністрів є вищим органом у системі виконавчої влади. Уряд відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний парламенту в межах, передбачених Конституцією. Уряд призначається Верховною Радою. Кандидатуру прем’єр-міністра вносить на затвердження Президент, але це має бути пропозиція коаліції парламентських фракцій, яка становить більшість у парламенті. Міністрів оборони та закордонних справ призначає теж Верховна Рада, але за поданням Президента; інші члени Кабміну призначаються парламентом за поданням прем’єр-міністра. Кабінет Міністрів складає повноваження перед новообраною Верховною Радою.
Відповідно до закону, Верховна Рада України працюватиме на рік більше – 5 років. Депутати не матимуть права суміщати свій депутатський мандат із роботою в уряді. Розширюється перелік підстав, згідно з якими депутати можуть бути позбавлені свого мандата. Зокрема, у разі невходження обраного від партії або блоку партій депутата до складу фракції цієї партії чи блоку або в разі виходу парламентарія з цієї фракції (т. зв. імперативний мандат). Вибори до парламенту будуть проходити на пропорційній основі. За результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу парламенту. Коаліція в парламенті формується протягом одного місяця з дня відкриття першого його засідання. Засади формування організації діяльності та припинення діяльності коаліції встановлюються Конституцією та Реґламентом Верховної Ради.
До повноважень Верховної Ради України додано кілька пунктів. Зокрема, крім призначення уряду, депутати призначатимуть голів Антимонопольного комітету України, Держкомітету з телебачення та радіомовлення, та Фонду державного майна, а також звільнятимуть їх з посад; призначатимуть на посаду та звільнятимуть за поданням Президента голову Служби безпеки України. Депутати теж мають право призначати і звільняти за поданням Президента голову Національного банку України, а також половину складу Ради Національного банку; призначати та звільняти половину складу Нацради України з питань телебачення і радіомовлення і третину – Конституційного Суду; затверджувати і звільняти членів ЦВК за поданням Президента; надавати згоду на призначення на посаду та звільнення з неї Президентом генерального прокурора України.
Відповідно до змін, Президент матиме право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом одного місяця в неї не буде сформовано коаліцію депутатських фракцій; протягом 60 днів після відставки уряду не буде сформовано персональний склад Кабміну; протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Розпустити Верховну Раду неможливо в останні 6 місяців строку її повноважень.
Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президенту України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.
Зміни до Конституції передбачають, що в разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов’язків покладається на голову Верховної Ради України. Депутати залишили за Президентом право призначати голів обласних державних адміністрацій. Також він матиме право зупиняти дію актів уряду з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду. Зміни передбачають, що акти Президента України, видані в межах повноважень Конституції України, скріплюються підписами прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт і його виконання.
Закон № 4180 набував чинності з 1 вересня 2005 р., якщо б до цього часу прийняли зміни до Конституції України (проект № 3207-1), що стосуються реформування системи місцевого самоврядування. В іншому разі – з 1 січня 2006 р.
Парламентська ухвала від 8 грудня, відкривши можливість відновлення справедливості, фактично стала сиґналом до логічного завершення активної фази Помаранчевої революції. На цьому етапі переміг український народ, який, об’єднавши зусилля, обрав шлях до свободи і демократії, віддав перевагу демократичній процедурі, а не революційній доцільності. Люди, вiдчувши, що можуть впливати на владу, бути її носiями, вщент зруйнували насаджувані десятиліттями стереотипи і міфи про соціальну пасивність і громадянську апатію українців. Вони повірили, що можуть реально змінити на краще і своє життя, і свою країну. У них з’явилася надія на подолання тієї безпросвітної системи, яка залишилася Україні в спадок від старих радянських часів і після здобуття незалежності була модифікована з елементами мафіозного капіталізму.
26 грудня відбулося переголосування другого туру виборів, за результатами якого В.Ющенку віддали свої голоси 51,99% виборців, В.Януковичу – 44,20%; 1,45% виборчих бюлетенів визнано недійсними, 2,34% виборців не підтримали жодного кандидата. У таких умовах В.Янукович, який з 7 грудня, згідно указу Л.Кучми перебував у відпустці, (обов’язки прем’єр-міністра України виконував М.Азаров), щоб допекти опонентові, затіяв тяганину з оскарженням результатів переголосування у Верховному Суді. Загалом, її безперспективність було видно неозброєним оком, адже спостерігачі, в т. ч. іноземні, майже одноголосно твердили про демократичність виборів. Тому не дивно, що Верховний Суд не задовольнив скаргу кандидата на посаду президента України В.Януковича, фактично затвердивши рішення ЦВК, згідно з яким переможцем президентських виборів став Віктор Ющенко. Його офіційна церемонія вступу на посаду Президента відбулася 23 січня 2005 р.
| Постреволюційні будні |
Одним із перших рішень новообраного Президента наступного після інавґурації дня стало призначення виконувачем обов’язків голови українського уряду Юлії Тимошенко. 4 лютого 2005 р. Верховна Рада рекордною кількістю голосів – 375 дала згоду на призначення першої в історії України жінки на посаду прем’єр-міністра. Тоді ж затвердили програму нового уряду з промовистою назвою «Назустріч людям».
Початок діяльності уряду Ю.Тимошенко був доволі оптимістичним. Однією з найбільш резонансних його заслуг стало повернення в державну власність і наступна чесна приватизація металургійного комбінату «Криворіжсталь», раніше незаконно проданого за безцінь (24 жовтня 2005 р. на відкритому аукціоні «Криворіжсталь» було продано за 24,2 млрд грн, тобто за ціну, яка в 6 разів перевищила попередню, заплачену «Інвестиційно-металургійним союзом», та майже вдвічі ринкову ціну). Незважаючи на прихований дефіцит бюджету (32,6 млрд грн), який дістався новому Кабміну від попередників, без підвищення податків і жодної позики на 70% було збільшено дохідну частину державного бюджету, на 280,5 млн дол. зменшено суму державного боргу, створено рівні умови для бізнесу, концепцію енергетичної безпеки, сформовано єдину систему оподаткування тощо. Завдяки радикальним змінам у політиці, спрямованим на виведення економіки з «тіні», зокрема реалізації програми «контрабанда-стоп», ліквідації податкових пільг та схем ухилення від сплати податків, зріс рівень доходів громадян, соціальних виплат і пенсій. Приміром, середній розмір пенсії – більш як у 1,7 разу, зарплати лікарям, освітянам, науковцям – майже на 37%, вдесятеро збільшилася допомога при народженні дитини – до 8470 грн. Як наслідок, у липні 2005 р. авторитетний американський журнал «Forbes», складаючи рейтинґ 100 найвпливовіших жінок світу, назвав українського прем’єра Ю.Тимошенко третьою за впливовістю жінкою планети.
У пасиві уряду Ю.Тимошенко, на думку аналітиків, були непродумане скасування вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, заяви щодо масштабної реприватизації, адміністративний тиск на нафтотрейдерів. Упродовж першої половини 2005 р. дещо уповільнилося економічне зростання, яке виявилося найнижчим із 2002 р. – 102,6%. Неґативними факторами були цінові сплески на ринку м’яса, цукру, бензину.
Та найбільшою проблемою всієї «помаранчевої» команди стали внутрішні конфлікти на владному Олімпі, зокрема, між прем’єр-міністром Ю.Тимошенко і секретарем РНБО П.Порошенком. Вони були закладені самим її кадровим складом. Політиків, які стояли на сцені Майдану, об’єднував спільний і небезпечний противник. Коли ж його повалили, моноліт розколовся, бо зникла цементуюча мета. А таких понять, як вiдповiдальність, командний дух, взаємодовiра, для багатьох із тих, що посіли ключові державні посади в центрі і на місцях, не існувало. Окремі можновладці сприйняли перемогу В.Ющенка як можливість використати службове становище задля власної вигоди. Тому замість якнайшвидшого виконання даних на Майдані обіцянок, проведення необхідних для оздоровлення країни радикальних реформ, у т. ч. і непопулярних, доки рівень довіри і надії, який мала команда переможців, давав змогу це робити, В.Ющенко здебільшого мирив команду переможців та перерозподіляв їх повноваження.
Зрештою жорстка боротьба між колишніми соратниками за посади, права, впливи; нагромадження й оприлюднення ними взаємного компромату тощо почали набридати Президенту. Останньою краплиною, що переповнила чашу його терпіння, стало публічне звинувачення держсекретарем О.Зінченком оточення глави держави в корупції. В результаті, 8 вересня 2005 р. у відставку було відправлено і уряд Тимошенко, і Порошенка. Це стало серйозним ударом по надіях і очікуваннях мільйонів людей.
На жаль, і сам Президент України, який упродовж першого року після обрання був наділений достатніми повноваженнями, щоб здійснювати вагомий вплив на формування і реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики, ними ефективно не скористався. Безперечно, серед його здобутків було подолання характерного для періоду правління Л.Кучми «ефекту ізоляції» держави на міжнародній арені, тріумфальний візит до США, забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ тощо. Однак спроби Глави держави зламати систему влади були, як правило, точковими, не мали стратегічного характеру, а тому не змінили ситуації кардинально. До того ж не було дотримано одного з головних принципів Майдану про відокремлення бізнесу від влади. Дуже часто на шляху концептуальних змін стояли окремі політики і політичні сили, зокрема надзвичайно потужна опозиція, що відстоювали вузько корпоративні інтереси. Не було створено у Верховній Раді і міцної пропрезидентської більшості, яка б законодавчо забезпечувала здійснення необхідних реформ. Як наслідок, змінилося лише обличчя влади, але не її суть і методи, не правила політичної гри в країні.
Не сприяла оновленню та очищенню суспільства і фактична відмова Президента від виконання одного зі своїх основних передвиборчих гасел «Бандитам – тюрми!» В результаті, непокараними залишилися навіть організатори та виконавці таких резонансних злочинів, що обурили мільйони людей, як отруєння кандидата в президенти В.Ющенка,побиття людей перед ЦВК у ніч з 23 на 24 жовтня 2004 р., фальсифікація виборів, яку визнав Верховний Суд, тощо. Не викликає сумнівів, що декілька відкритих судових процесів над тими, хто, наприклад, намагався ревізувати волю виборців, допомогли б суспільству не лише повірити в торжество закону і справедливості, але й значно покращити криміногенну ситуацію. Та ж політика поступок і компромісів, якою захопився Глава держави, згодом привела до явища, влучно названого відомим письменником й інтелектуалом Ю.Андруховичем «тріумфом непокараного зла». Виявилося, що морально-етичні норми в сучасному українському політикумі поки що залишаються недієвими.
Тим часом, відправивши у відставку уряд Ю.Тимошенко, Президент потребував необхідних голосів у парламенті для підтримки нового прем’єра. Для цього він у вересні 2005 р. уклав т. зв. меморандум Ющенка–Януковича, що не лише закріпив наявний стан речей стосовно покарання винних у правопорушеннях 2004 р., але й фактично став індульґенцією принишклій досі Партії реґіонів.
Черговим прем’єр-міністром України 22 вересня 2005 р. було призначено колишнього голову Дніпропетровської обласної державної адміністрації Юрія Єханурова, який досі виконував обов’язки голови уряду. Новий Кабінет Міністрів зосередився на виконанні поточних завдань, зберігаючи економічну стабільність і передбачуваність свого курсу. Значною мірою така політика сприяла тому, що в грудні 2005 р. Європейський Союз офіційно визнав Україну державою з ринковою економікою, виключивши її зі списку країн з перехідною економікою. В лютому наступного року новий статус України визнав і сенат США.
Загалом за 2005 р. рівень реальних доходів населення виріс на 20,1%, номінальна заробітна плата – на 34%, зарплата в бюджетному секторі – більш ніж на 50%. Приріст реальних доходів населення на одиницю ВВП зріс із 1,3% до 7%. Рівень інфляції за 2005 р. скоротився і становив 10,3%, а оптова інфляція з 24% у 2004 р. зменшилася до 9% у 2005 р. Надходження до державного бюджету в 2005 р. збільшилися в 1,6 разу порівняно з попереднім роком. Прямі іноземні інвестиції зросли в кілька разів до рекордної суми 7,8 млрд дол. На початку 2006 р. було зупинено падіння промислових показників у багатьох ключових галузях – хімічній, машинобудівній, нафтовій. На воду було спущено корвет «Тернопіль» – військове судно вітчизняних корабелів. Щоправда, в режимі депресії перебували будівництво й оптова торгівля, які потребували радикальних реформ. Важливим досягненням у соціальній сфері було створення в 2005 р. 1 млн 139 тис. робочих місць.
Істотно послабили діяльність уряду Ю.Єханурова труднощі, які виникли з експортом м’яса, молока, металу тощо в Росію, і, особливо, газовий конфлікт із останньою. Прагнучи шляхом підняття цін на газ збільшити прибуток від його продажу, а також захопити частину ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими, отримати через створення т. зв. газотранспортного консорціуму доступ до української газо-транспортної системи та вплинути на зовнішньополітичний курс України, російський уряд руками Газпрому в ніч на 1 січня 2006 р. зупинив постачання газу в Україну. 4 січня обом сторонам удалося підписати договір, згідно з яким ціна газу, що поставлявся в Україну посередницькою фірмою «РосУкрЕнерго», збільшилася майже вдвічі. Це стало причиною підвищення цін на енергоресурси і тарифів житлово-комунального господарства для населення в 2,5–3,5 разу. Як наслідок, інфляція перевищила прогнозовані держбюджетом–2006 показники, а реальні доходи українців почали знижуватися.
26 березня 2006 р. відбулися перші в історії України парламентські вибори на пропорційній основі, коли всі 450 депутатів були обрані за партійними списками. За їх результатами до Верховної Ради V скликання пройшли п’ять політичних сил, які подолали тривідсотковий виборчий бар’єр: Партія реґіонів (186 мандатів), Блок Ю.Тимошенко (129), блок «Наша Україна» (81), Соцпартія (33) і Компартія (21). Тобто в цілому тенденція, закладена під час президентських виборів 2004 р., збереглася й на парламентських перегонах: сили, які ототожнювалися з Майданом («Наша Україна», БЮТ, СПУ) здобули більше голосів, аніж їхні опоненти (ПР і КПУ).
Важливою ознакою парламентських виборів 2006 р. став той факт, що вперше в історії України влада забезпечила дотримання високих демократичних стандартів їх проведення. Це засвідчили практично одностайно всі спостерігачі – як українські, так і міжнародні. Зокрема, комісар ЄС з питань зовнішніх зносин і європейської політики сусідства Б.Ферреро-Вальднер з цього приводу зазначила: «Демократичне проведення голосування та передвиборної кампанії є ще одним підтвердженням посилення демократичних стандартів в Україні після Помаранчевої революції. Зробивши цей крок, Україна виконала один з ключових пріоритетів Плану дій Україна–ЄС.., що відкриває нові можливості для України у її відносинах з Європейським Cоюзом». Демократичність проведення парламентських виборів підтвердив і Вищий адміністративний суд України, який відхилив усі позовні вимоги таких аутсайдерів виборчого процесу, як блок Н.Вітренко, В.Литвина, Ю.Кармазіна, партія «Віче».
Упродовж квітня–липня між переможцями виборів тривала виснажлива «коаліціада» – переговори стосовно створення парламентської коаліції депутатських фракцій, яка, відповідно до конституційних змін 2004 р., отримувала право внести пропозиції Президенту щодо кандидатури прем’єр-міністра. Найприродніше виглядало створення «помаранчевого» об’єднання з БЮТ, «Нашої України» та Соцпартії, які в сукупності мали більше мандатів, ніж Партія реґіонів і КПУ. Хоча розглядалася і можливість створення т. зв. широкої коаліції між «Нашою Україною» та Партією реґіонів, тим більше, що В.Ющенко та його оточення не бажали передавати посаду прем’єр-міністра Ю.Тимошенко, чий блок став другим на виборах. І все ж 22 червня 2006 р. Угоду про створення коаліції демократичних сил у складі парламентських фракцій БЮТ, блоку «Наша Україна» та СПУ було підписано. Залишилося з’ясовувати, представник якої політичної сили займе прем’єрську посаду й що дістанеться іншим. Тим часом лідер соціалістів О.Мороз, незважаючи на багатолітній імідж морального політика та офіційно заявлену позицію СПУ про неприйнятність коаліції з ПР, несподівано розпочав кулуарні переговори з керівництвом реґіоналів. Як виявилося, об’єктом торгу стала посада голови Верховної Ради, на яку О.Мороза було обрано близько опівночі 6 липня. Незабаром лідери трьох фракцій – ПР, СПУ і КПУ підписали угоду про створення т. зв. антикризової коаліції, яка, враховуючи різнобіжні ідеологічні програмні постулати союзників, виглядала не зовсім природньо. На посаду прем’єр-міністра коаліція висунула лідера Партії реґіонів В.Януковича.
Після тривалих консультацій, де, серед іншого, розглядалися пропозиції про необхідність розпуску парламенту, Президент, з пересторогою ставлячись до фігури В.Януковича, як і загалом до антикризової коаліції, запропонував усім парламентським політичним силам підписати Універсал національної єдності, яким, як іронічно зазначив один із аналітиків, вирішив «узяти у них письмове зобов’язання про дотримання Конституції і законів України». Зокрема, в документі містилися положення про «збереження суверенності і цілісності, унітарності та соборності України», дотримання прав людини, непорушності права власності, свободи віросповідання, статусу української мови, невтручання у діяльність правоохоронних органів і Нацбанку тощо. Після підписання 3 серпня 2006 р.Універсалу, який, як і прогнозувала лідер БЮТ Ю.Тимошенко, що не поставила під ним свого підпису, став мертвонародженим дитям, В.Ющенко наступного дня вніс кандидатуру Януковича на розгляд парламенту.
4 серпня 2006 р. Віктора Януковича удруге за кар’єру було затверджено Верховною Радою на посаді прем’єр-міністра України. Спочатку до складу нового уряду ввійшли міністри за квотами Партії реґіонів, Соцпартії, Компартії, а також «Нашої України», яка передбачала стати в майбутньому учасницею правлячої коаліції, однак уже у вересні заявила про опозицію до діючого уряду і відкликали своїх міністрів. Членами Кабінету Міністрів були також міністри оборони А.Гриценко та закордонних справ Б.Тарасюк, подані, згідно Конституції, на затвердження Верховній Раді Президентом, а також міністр внутрішніх справ Ю.Луценко – за домовленістю В.Ющенка з прем’єр-міністром (у грудні Б.Тарасюк і Ю.Луценко були відправлені коаліцією у відставку). Поступово до уряду повернулася стара команда часів 2002–2004 рр., яка похапцем узялася зачищати структури виконавчої влади від невгодних кадрів. Одним із найрезонансніших повернень «перевірених» кадрів стало призначення заступником міністра внутрішніх справ України – начальником Головного штабу генерала Попкова. Згідно з інформацією низки ЗМІ і заявами політиків, саме він вiддавав наказ силою розiгнати людей на Майдані під час Помаранчевої революції.
В економіці, зважаючи на передвиборні обіцянки Партії реґіонів «покращити наше життя вже сьогодні», уряд проголосив курс на прискорення економічного зростання. Його результати за перший рік діяльності, за словами самого прем’єр-міністра, були доволі оптимістичними. Темпи росту ВВП становили 7%, рівень заробітної плати збільшився на чверть, а пенсій – на 20%, витрати бюджету на соціальні потреби – майже втричі. На 20% вдалося знизити рівень заборгованості із заробітної плати, безробіття скоротилося до 2,6%.
Проте, як і під час першого урядування В.Януковича, населення середньостатистичного зростання на собі не відчуло. Так, за результатами спеціального соціологічного опитування, проведеного в березні–квітні 2007 р. у рамках моніторинґу дій влади Центром Разумкова, 61% громадян вважав ситуацію у країні поганою або доволі поганою. На запитання, як змінилася ситуація з часу формування правлячої коаліції та створення коаліційного уряду на чолі з В.Януковичем – 49% громадян відповіли, що ситуація змінилася на гірше, 38 – змін не побачили і лише 7% – угледіли зміни на краще. Фахівці пояснюють таку ситуацію, з одного боку, пересмикуванням фактів урядовцями, які намагалися подати кращі статистичні дані, ніж вони є насправді, з іншого – ревізією соціальної спрямованості економічної політики, започаткованої урядом Ю.Тимошенко. Зокрема, згідно з даними Держкомстату, за 5 місяців, починаючи з серпня 2006 р., кабінет В.Януковича подвоїв темпи зростання цін у промисловості та потроїв їх на товари народного споживання. Зате на тлі падіння доходів більшості населення через невпинне зростання цін за цей же час прибутки власників капіталів зросли з 4,6 млрд грн до 7,6 млрд. Тобто більш ніж в 1,6 разу.
Значні зміни з 2006 р. відбувалися в політичній системі держави – згідно конституційної реформи 2004 р., замість президентсько-парламентської республіки запроваджувалася парламентсько-президентська. В результаті, повноваження Президента звужувалися за рахунок розширення прав парламенту та сформованого ним уряду. Але, як і будь-яка політична реформа, прийнята похапцем у складних умовах, вона була далекою від досконалості. У новій Конституції залишалося багато білих плям, взаємовідносини різних гілок влади були виписані нечітко, що не лише породило можливості для вільного тлумачення конституційних норм, але й значною мірою розбалансувало політичну систему держави. Вирішити проблему міг лише Конституційний Суд, але він на той час уже майже рік, як не ухвалював жодного рішення.
Тим часом політичні опоненти Президента, скориставшись демократичними завоюваннями Помаранчевої революції та взявши владу в свої руки, крок за кроком позбавляли його посадових повноважень. Для того ж, щоб Глава держави не зміг ветувати прийняті антикризовою коаліцією закони, у парламенті, всупереч Основному Закону, почався процес стимулювання опозиційних депутатів до створення конституційної більшості, яка б могла долати президентські вето. Це вже загрожувало узурпацією влади. Загнаний у кут Президент був змушений вдатися до рішучих дій. 2 квітня 2007 р. він підписав Указ «Продострокове припинення повноважень Верховної Ради України», котрим припинялась дія повноважень депутатів V скликання та на 27 травня 2007 р. призначались дострокові вибори (наступним указом від 26 квітня дату виборів було перенесено на 24 червня 2007 р.).
Антикризова коаліція, що з приходом до її складу деяких опозиційних депутатів перейменувалася на «Коаліцію національної єдності», не визнала Указу Президента, вважаючи його неконституційним, і заборонила уряду видавати кошти на дострокові вибори. Парламентську більшість підтримали прем’єр-міністр В.Янукович та переважна частина уряду. Протистояння між главою держави, який виходив із того, що його указ діє, та Верховною Радою і Кабінетом Міністрів, що заперечували і не виконували цей указ, сягнуло критичних меж, перерісши у повномасштабну політичну кризу, найбільшу з часів Помаранчевої революції.
На відміну від опозиції, яка, відмовившись від ідеї вуличної боротьби, почала готуватися до виборів, її опоненти – Партія реґіонів, СПУ і КПУ закликали своїх прихильників до протесту і почали їх масово звозити до Києва. Прагнучи до схожості з 2004 р., кілька десятків тисяч протестувальників упродовж майже двох місяців проводили свої мітинґи на майдані Незалежності (локальні заходи прихильників коаліції відбувалися також біля Конституційного Суду, ЦВК, Секретаріату Президента, Служби безпеки, Кабінету Міністрів). Однак аналогії не вийшло – їхнє дійство залишилося в історії під зневажливою назвою «бізнес-майдан». Співдоповідачі ПАРЄ Х.Северінсен та Р.Вольвенд з цього приводу зазначали: «Треба підкреслити, що Майдан-2007 – це не Майдан-2004. Якщо Помаранчева революція базувалася на щирій народній підтримці віри в краще управління країною та краще майбутнє, нинішні демонстрації, скоріш за все, штучно керуються обома сторонами… Такі поняття як «економічно-базований (бізнес) Майдан», «сплачена демократія», «бізнес на вуличній демократії» неприйнятні в справді демократичному суспільстві».
Свого апогею політичнакриза сягнула 24 травня, коли за суміщення посади з депутатським мандатом Президент звільнив генерального прокурора С.Піскуна і призначив виконувачем обов’язків генпрокурора В.Шемчука, який досі працював прокурором Криму. На допомогу С.Піскунові, що вважав своє звільнення незаконним, прибули озброєні бійці спеціального підрозділу МВС «Беркут» під керівництвом міністра внутрішніх справ В.Цушка. Вони, вибивши вхідні двері в Генпрокуратурі й двері до приймальні генпрокурора, зіткнулися з працівниками Управління державної охорони, які забезпечували охорону будівлі, і, користуючись чисельною перевагою, силою витіснили їх із ГПУ. Вперше в історії України для захоплення державної установи були задіяні силові підрозділи. Не вистачило зовсім трохи, щоб пролилася кров.
У таких умовах 25 травня Президент В.Ющенко перепідпорядкував собі Внутрішні війська, керівництво яких висловило свою підтримку главі держави і зобов’язалося виконувати його накази як Верховного Головнокомандувача. Наступного дня розпочалися переговори Президента, прем’єр-міністра та голови Верховної Ради V скликання. О пів на четверту ранку 27 травня В.Ющенко, В.Янукович та О.Мороз оголосили Спільну політичну заяву про завершенняполітичної кризи в Україні та про те, що дострокові парламентські вибори відбудуться 30 вересня 2007 р. на основі указу Президента. Перед цим Верховна Рада мала ухвалити три пакети документів: перший стосувався забезпечення демократичних виборів; другий передбачав переголосування рішень, ухвалених парламентом після 2 квітня, коли був оприлюднений перший Указ Президента про дострокові вибори; третій охоплював законопроекти, необхідні для вступу України в СОТ, та деякі соціальні ініціативи. Для того ж, щоб парламентські рішення були леґітимними, Глава держави на кілька днів зупинив дію ст. 2 свого указу від 26 квітня про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.
Після ухвалення парламентом необхідних законопроектів, відповідно до згаданих домовленостей, були проведені з’їзди БЮТ та «Нашої України», де близько 170 народних депутатів прийняли рішення про дострокове складення своїх повноважень. Тим самим вони забезпечили підстави для визнання Верховної Ради недієздатною, оскільки, згідно ст. 82 Основного Закону, Рада є повноважною за умови наявності не менш як двох третин народних депутатів від її конституційного складу. 5 червня та 31 липня Президент В.Ющенко видав ще два укази, якими остаточно закріпив призначення дострокових виборів до Верховної Ради на 30 вересня 2007 р.
Із завершенням політичної кризи прихильники коаліції, яких привезли до Києва мітинґувати, ще з 27 травня почали роз’їздитися по домівках. Отже, українці, на щастя, знову зуміли домовитися і цим продовжили славні традиції Помаранчевої революції.
Звичайно, постреволюційні сподівання на швидке просування України шляхом реформ, слідом за найближчими західними сусідами, поки що не справдилися. Незважаючи на величезний потенціал української економіки, наявність значного середнього класу, чи не найосвіченішого на пострадянському просторі населення, а також подолання тривалої економічної кризи та істотне підвищення ВВП, якісного покращення життєвого рівня населення не сталося. Проте, Помаранчева революція здійснила переворот у душах людей, їхній психології. Для багатьох Майдан став перемогою не стільки над старою владою, скільки над самими собою, своїми страхами, звичкою до приниження. Завдяки Помаранчевій революцiї Україна і українці стали ближчими до Європи, ніж будь-коли раніше. Все це робить наші перспективи на краще життя набагато реальнішими. Навіть В.Янукович змушений був визнати цінності Майдану, наголосивши в інтерв’ю г. «Известия в Украине», що вони «дали можливість громадянам вільно висловитися щодо майбутнього України, обирати ту владу, яка, на їх думку, могла б втілити ці надії.., стали точкою відліку нових взаємин у нашому суспільстві... – з вільною пресою, системою стримувань і противаг, коли президент і більшість у Раді належать різним силам».
Основні орієнтири зовнішньої політики
Основний принцип зовнішньополітичної стратегії України був закладений ще Декларацією про державний суверенітет. Українська РСР урочисто проголосила… Наступним кроком у формуванні зовнішньополітичної стратегії Української… Основоположними чинниками зовнішньополітичного курсу України визначалися: відкритість зовнішньої політики,…Культура України
Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури. Відбувається… Головним документом державної культурної полiтики цього часу стали прийнятi… Широкі можливості для задоволення своїх культурних запитів отримали національні меншини України. Зокрема, виникли…Запитання і завдання для самоконтролю
1. Проаналізуйте чинники, які зумовили швидке визнання незалежності України державами світу.
2. Охарактеризуйте державну символіку України, розкрийте її історичне походження.
3. Якими були причини наростання кризових явищ в економіці України впродовж 1990-х років?
4. Порівняйте основний зміст та напрямки політики Президентів і урядів України.
5. Визначте структуру і головні положення Конституції України.
6. Назвіть основні причини Помаранчевої революції?
7. Прослідкуйте основні тенденції та напрямки зовнішньої політики України часів незалежності.
8. Чи впливає, на вашу думку, церква на формування цінностей сучасного суспільства?
НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ, ПОДІЇ
à Близько 1 млн років тому – Поява найдавнішої людини на території України. à 1 млн – 9 тис. років до Н. Х. – Палеоліт. à ІХ– VІ тисячоліття до Н. Х. – Мезоліт.Р.
à Лютий – Початок революції в Російській імперії.
à 4 (17) березня – Утворення Української Центральної Ради.
à 6 (19) квітня – Початок роботи Всеукраїнського Національного Конґресу в Києві.
à 10 (23) червня – І Універсал Центральної Ради.
à 15 (28) червня – Створення Генерального Секретаріату Центральної Ради.
à 3 (16) липня – II Універсал Центральної Ради.
à 8–15 (21–28) вересня – За ініціативою Центральної Ради в Києві відбувся з’їзд поневолених народів.
à 25 жовтня (7 листопада) – Центральна Рада утворила Комітет з охорони революції в Україні.
à 7 (20) листопада – III Універсал Центральної Ради. Проголошення Української Народної Республіки (УНР).
à 4 (17) грудня – Ультиматум Раднаркому РСФСР Центральній Раді.
à 11–12 (24–25) грудня – Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові. Проголошення України Радянською республікою.
Р.
à Січень–лютий – Вибори до Українських установчих зборів.
à 22 січня – IV Універсал Центральної Ради.
à 9 лютого – Підписання мирного договору УНР з країнами австро-німецького блоку.
à 9 лютого – Війська М.Муравйова захопили Київ. Більшовицькі погроми та масові розстріли. Переїзд Центральної Ради до Житомира.
à 29 січня – Бій під Крутами.
à 12 лютого – Центральна Рада й уряд УНР прийняли низку серйозних рішень: затвердили тризуб у ролі герба країни, звернулися до німецького уряду з проханням про військову допомогу й ухвалили закон про запровадження нового стилю: після 15 лютого настало 1 березня. Тоді ж було запроваджено середньоєвропейський час.
à 18–19 лютого – Вступ німецьких військ в Україну.
à 1 березня – Прийняття Закону про державний герб УНР, про грошову систему, про громадянство.
à 2 березня – Вступ німецьких й українських військ до Києва.
à 29 квітня – УЦР ухвалила Конституцію УНР, обрання М.Грушевського Президентом УНР. Гетьманський переворот, проголошення П.Скоропадського гетьманом України.
à 18 жовтня – Створення Української Національної Ради у Львові.
à 13 листопада – Проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).
à 14 листопада – Утворення Директорії УНР. Заснування Всеукраїнської Академії наук у Києві.
à 14 грудня – Гетьман П.Скоропадський зрікся влади на користь Директорії.
à 18 грудня–Десант країн Антанти в Одесі.
Р.
à 22 січня – Акт злуки УНР і ЗУНР.
à 11 лютого – С.Петлюра став головою Директорії УНР (після зречення В.Винниченка).
à 6–10 березня – III Всеукраїнський з’їзд Рад у Києві. Утворення УСРР. Схвалення Конституції УСРР.
à Травень–червень – Східну і Південну Україну окупували війська Денікіна.
à Жовтень – Армія Денікіна зайняла Правобережну Україну.
à 7 листопада – Початок третього наступу більшовиків на Україну.
à 11 грудня – Створення Всеукраїнського революційного комітету на чолі з Г.Петровським, який 19 січня 1920 р. перетворено на Раднарком УСРР на чолі з Х.Раковським.
à 16 грудня – Більшовики втретє захоплюють Київ.
Р.
à 22 квітня – Варшавський договір між УНР і Польщею.
à 25 квітня – Початок польсько-радянської війни.
à 6 травня – Польські та українські війська зайняли Київ.
à 26 травня – Контрнаступ більшовиків на Україну.
à 12 червня – Більшовики зайняли Київ.
à 28 жовтня – 17 листопада – Більшовицький наступ проти Вранґеля в Криму.
à Грудень – Союзний договір між УСРР і РСФРР про військову і господарську співпрацю.
Р.
à Березень – Введення нової економічної політики (НЕП).
à 18 березня – Ризький мирний договір між Польщею і РСФРР та УСРР.
à Серпень – Більшовики розгромили загони Н.Махна.
à 4–29 листопада – Другий Зимовий похід армії УНР під проводом Ю.Тютюнника.
à 23 листопада розстріляно 359 його учасників під Базаром.
Р.
à Осінь 1921– весна 1922 рр. – Голод на півдні України.
à 2 січня – Угоди між УСРР і Туреччиною про дружбу і співробітництво.
à 26 жовтня – Рішення про утворення у Львові нелеґального українського університету.
à 30 грудня – Утворення СРСР.
Р.
à 1 серпня – Постанова ВУЦВК і РНК УСРР про українізацію.
Р.
à Березень – Повернення М.Грушевського з еміґрації до Києва.
à 12 жовтня – Утворення Молдавської АСРР ó складі УСРР.
Р.
à 5 квітня – Обрання Л.Кагановича генеральним секретарем ЦК КП(б)У.
Р.
à Травень – Звинувачення О.Шумського в націоналістичному ухилі.
à 10 листопада – Відкриття Українського наукового інституту в Берліні.
Р.
à 7 червня – Засудження Комуністичної партії Західної України (КПЗУ) за націоналістичний ухил («шумськізм»).
Р.
à Березень–травень – «Шахтинська справа». Безпідставні звинувачення групи інженерно-технічних працівників Донбасу в шкідництві.
à 14 липня – Обрання на посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора.
Р.
à 27 січня – 3 лютого – Створення Організації українських націоналістів (ОУН) на конґресі у Відні.
à Липень–вересень – Арешти визначних діячів української науки, культури за приналежність до Спілки визволення України (СВУ).
Р.
à 1929–1930 рр. – Перша фаза колективізації і «розкуркулення» в Україні.
à 9 березня – 19 квітня – Процес Спілки визволення України (СВУ) в Харкові.
Р.
à Лютий – Арешти колишніх діячів УНР – В.Голубовича, П.Христюка, М.Шрага та ін. Депортація М.Грушевського до Москви.
І932 р.
à Весна – Початок Голодомору в Україні.
à 9 лютого – Постанова ВУЦВК про утворення областей.
à 7 серпня – Постанова ВЦВК і РНК СРСР, написана Сталіним, «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» («Закон про п’ять колосків») .
à Жовтень – Пуск першої лінії Дніпрогесу.
à 1 листопада – Початок «роботи» надзвичайної хлібозаготівельної комісії на чолі з В.Молотовим.
Р.
à Січень–жовтень – Масовий голод в Україні.
à 14 січня – Призначення П.Постишева секретарем ЦК КП(б)У.
à 13 травня – Самогубство М.Хвильового.
à 7 липня – Самогубство М.Скрипника.
Р.
à 21 січня – Ухвала про перенесення столиці УСРР з Харкова до Києва.
à Кінець року – Арешт діячів літератури України Г.Косинки, Д.Вальківського, К.Буревія, О.Влизька, В.Підмогильного, Є.Плужника та ін.
Р.
à Квітень–вересень – Арешт групи неокласиків – М.Зерова, П.Филиповича, А.Лебедя, М.Драй-Хмари, М. Рильського та ін.
Р.
à Весна – Підірвано Михайлівський Золотоверхий собор XII ст. у Києві. (До 1939 р. понад 70% церков в Україні були закриті або зруйновані).
à Квітень – Арешт і розстріл у 1937 р. Ю.Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.
à Жовтень – Початок масових репресій і терору в Україні (т. зв. «єжовщина»), що тривали до кінця 1938 р.
Р.
à 25–30 січня – Надзвичайний XIV Всеукраїнський з’їзд Рад схвалив нову Конституцію УРСР.
Р.
à 27 січня – Призначення М.Хрущова першим секретарем ЦК ÊÏ(á)Ó.
à 24 квітня – Впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах УРСР.
Р.
à 15 березня – Проголошення самостійності Карпатської України, Президентом якої було обрано А.Волошина.
à 15–18 березня – угорські війська окупували Карпатську Україну.
à 23 серпня – Німецько-радянський пакт про ненапад і таємна угода про розподіл сфер впливу в Східній Європі.
à 28 вересня – Договір про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною.
à 26–27 жовтня – Народні збори Західної України прийняли Декларацію про входження Західної України до складу УРСР.
à 1–2 листопада – Верховна Рада СРСР прийняла рішення про прийом до СРСР Західної України і Західної Білорусі.
Р.
à 28 червня – Червона армія зайняла Північну Буковину й Бессарабію; включення їх до УРСР.
à 2 серпня – Закон Верховної Ради СРСР про включення Північної Буковини і північної та південної частини Бессарабії до складу УРСР.
Р.
à 22 червня – Напад Німеччини на СРСР.
à 26 червня – Подвиг М.Гастелло, в екіпажі якого були українці О.Бурденюк, Г.Скоробагатий.
à 30 червня – Проголошення у Львові ОУН(Б), відновлення української державності та утворення Українського державного правління на чолі з Я.Стецьком.
à 5 липня – 19 вересня – Оборона Києва.
à Літо – Партизанські дії «Поліської Січі» на чолі з Т.Бульбою-Боровцем проти німців і радянських військових частин.
à 20 серпня – Створення рейхскомісаріату «Україна» на чолі Е.Кохом.
à Вересень – Німці заарештували багатьох членів ОУН на чолі з С.Бандерою.
à Осінь, зима – Німецькі спеціальні частини «СС» знищили понад 150 тис. євреїв у Бабиному Яру, понад 30 тис. – у Дробицькому Яру, всього близько 900 тис. євреїв.
à 30 жовтня – 4 липня 1942 р. – Героїчна оборона Севастополя, що тривала 250 днів і ночей.
à Осінь – Евакуація з України в тил понад 550 великих підприємств.
Р.
à Лютий – Початок примусового вивезення українців до Німеччини.
à Травень – Поразка Червоної армії під Харковом та в Криму.
à 22 липня – Нацисти окупували всю територію України.
à Жовтень – Створення Української повстанської армії (УПА).
Р.
à 19 листопада 1942 р. – 2 лютого 1943 р. – Контрнаступ Червоної армії під Сталінградом.
à Травень – жовтень – Рейд партизанського загону С.Ковпака з Путивля у Карпати.
à 5 липня – 23 серпня – Битва на Курській дузі. Вигнання німецьких військ із Харкова (23 серпня).
à Вересень–листопад – Битва за Дніпро. Вигнання німецьких військ із Києва (6 листопада).
Р.
à 28 жовтня – Очищення всієї території України від нацистів.
à 18–22 липня – Бій під Бродами. Червона армія розбила дивізію «Галичина».
à Травень–липень – Початок боротьби УПА з частинами Червоної армії.
Р.
à 29 червня – Чехо-Словацький договір у Москві. Повернення Закарпатської України Радянській Україні.
à 26 квітня – Входження на конференції в Сан-Франциско УРСР як члена–засновника до ООН.
à 16 серпня – Договір між СРСР і Польщею про кордон уздовж Бугу і на схід від Сяну.
Р.
à 8–10 березня – Собор греко-католицької церкви у Львові скасував унію греко-католицької церкви з Римом і підпорядкував її Російській православній церкві.
à 2 вересня–Імператорська Японія підписала акт про беззастережну капітуляцію. Від імені Радянського Союзу акт підписав уродженець України генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.
à 1946–1947 рр. – Голод в Україні.
Р.
à 3 березня – Л.Каганович призначений першим секретарем ЦК КП(б)У і почав «чистку» серед української інтеліґенції, звинувачуючи її в «буржуазному націоналізмі».
Р.
à Січень – М.Хрущов призначений першим секретарем ЦК КП(б)У.
Р.
à Квітень – Наукове товариство ім. Т.Шевченка у Мюнхені почало видавати «Енциклопедію українознавства».
à Грудень – Обрання Л.Мельникова першим секретарем ЦК КП(б)У.
Р.
à Березень – Початок збирання підписів під Стокгольмською відозвою до народів світу про заборону атомної зброї. Протягом 1950–1951 рр. її підписали в Україні понад 20 млн чоловік.
Р.
à Червень – Друга декада української літератури і мистецтва в Москві. Розгромна критика вірша В.Сосюри «Любіть Україну».
Р.
à 5 березня – Помер Й.Сталін.
à 24 червня – Пленум ЦК КПУ увільнив Л.Мельникова від обов’язків першого секретаря ЦК і призначив на його місце О.Кириченка.
Р.
à 19 лютого – Введення Кримської області до УРСР на основі рішення Президії Верховної Ради СРСР і з нагоди святкування 300-річчя «возз’єднання» України з Росією.
à 12 травня – УРСР стає членом ЮНЕСКО і Міжнародної Організації Праці.
Р.
à 14–25 лютого – XX з’їзд КПРС, що накреслив заходи щодо десталінізації.
à Серпень–вересень – Початок реабілітації незаконно репресованих українських громадян.
Р.
à 15 жовтня – Аґент КДБ Б.Сташинський вбив С.Бандеру.
à Грудень – Початок видання «Української Радянської Енциклопедії».
Р.
à Лютий – Введення в дію першого атомного реактора в Україні.
à Жовтень – Створення у Києві Товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном.
Р.
à Січень – Суд у Львові над членами Української робітничо-селянської спілки (Л.Лук’яненком, І.Кандибою та ін.).
à 22 травня – Початок вшанування пам’яті Т.Шевченка у день перенесення його праху в Україну.
à Жовтень – XXII з’їзд КПРС схвалив нову програму «побудови комунізму» й проголосив політику «злиття націй».
Р.
à 11–15 серпня – Політ навколо землі українського космонавта П.Поповича.
Р.
à Липень – Увільнення М.Підгорного й обрання П.Шелеста першим секретарем ЦК КПУ.
Р.
à 14 жовтня – Усунення М.Хрущова з посади першого секретаря ЦК КПРС і призначення на його місце Л.Брежнєва.
Р.
à Літо–осінь – Перша смуга арештів серед передової української інтеліґенції.
à 26 серпня – Арешт братів М. і Б.Горинів, О.Заливахи, С.Караванського, М.Масютка та інших правозахисників в Україні.
Р.
à Листопад – Серійне виробництво найбільшого в світі літака «Антей».
à 16–19 листопада – V з’їзд Спілки письменників України виступив на захист української мови.
Р.
à Квітень – Протест 139 діячів української інтеліґенції керівництву СРСР проти арештів в Україні й обмежень національної культури.
Р.
à Січень–травень – Друга смуга репресій в Україні, жертвою яких стали В.Чорновіл, Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Дзюба, В.Стус та ін.
Р.
à 25 травня – Увільнення П.Шелеста від обов’язків першого секретаря ЦК КПУ і обрання на цю посаду В.Щербицького.
à 1972–1973 рр. – Судові політичні процеси в Україні.
Р.
à Травень – Початок наступу компартійних структур проти української культури. Критика Р.Іваничука, С.Плачинди, І.Білика та ін. діячів культури України.
Р.
à Листопад – У Києві створено українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод на чолі з М.Руденком.
Р.
à 20 квітня – Верховна Рада УРСР схвалила нову Конституцію УРСР.
Р.
à Січень – Початок видання за кордоном «Вісника репресій в Україні».
Р.
à Травень – Відзначення в Україні 1500-річчя заснування Києва.
Р.
à 11 березня – М.Ґорбачова обрано генеральним секретарем ЦК КПРС. Початок процесу лібералізації.
Р.
à 26 квітня – Катастрофа на Чорнобильській АЕС.
Р.
à Літо – Відзначення 1000-річчя хрещення Київської Русі.
Р.
à Лютий – Установчий з’їзд Товариства української мови ім. Т.Шевченка.
à Вересень – Установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову.
à 28 жовтня – Верховна Рада УРСР схвалила Закон про державний статус української мови.
à Жовтень – Установчі збори відновленого Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові.
Р.
à Квітень – Створення Української республіканської партії.
à 16 липня – Верховна Рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України».
à 18 березня – Вибори до Верховної Ради України та місцевих Рад.
Р.
à 19 серпня – У Радянському Союзі розпочався путч, організований комуністичними ортодоксами. Вже 21 серпня він завершився повним крахом
à 24 серпня – Верховна Рада України проголосила Акт про державну незалежність України.
à 1 грудня – Всенародний референдум на підтвердження Акту про державну незалежність України. Леоніда Кравчука обрано Президентом України.
à 8 грудня – Зустріч керівників України, Росії, Білорусі у Біловезькій пущі. Біловезькі угоди про припинення існування СРСР і створення співдружності Незалежних держав (СНД).
Р.
à 10 січня – Запроваджено купоно-карбованці.
à 28 січня – Сесія Верховної Ради України прийняла постанову про Державний прапор України. Ним став синьо-жовтий стяг.
à Лютий – Верховна Рада ухвалила «Основи законодавства України про культуру».
à Травень – Верховна Рада Російської Федерації оприлюднила офіційну заяву про те, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили з моменту їх ухвалення.
à Листопад – Відставка уряду Вітольда Фокіна та формування нового уряду Леоніда Кучми.
à 1 грудня – Україна отримала домен UA, початок епохи українського інтернету.
Р.
à 17 червня – Угода між Російською Федерацією і Україною про невідкладні заходи щодо формування Чорноморського флоту Росії і Військово-Морських Сил України на базі Чорноморського флоту.
à 9 липня – Верховна Рада Російської Федерації прийняла постанову «Про статус міста Севастополь», де стверджувалося, що українське місто має «російський федеральний статус в адміністративно-територіальних кордонах міського округу станом на грудень 1991 року».
à 16 липня – Постанова Верховної Ради України «Про Постанову Верховної Ради Російської Федерації «Про статус міста Севастополя».
à 24 вересня – Президент України дав згоду на входження держави до економічного союзу незалежних держав як «асоційованого члена».
à 9–10 вересня – Проведення в Києві Міжнародної наукової конференції «Голодомор 1932–1933 років в Україні: причини і наслідки».
à Листопад – Кабінет Міністрів України затвердив національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття»).
Р.
à 14 січня – Президенти України, Росії та США підписали в Москві договір, що передбачав ліквідацію на території України 176 міжконтинентальних ракет і 1500 ядерних боєголовок.
à 24 лютого – Українська фігуристка Оксана Баюл завоювала першу олімпійську золоту медаль в історії незалежної України.
à Березень – Вибори до Верховної Ради України та місцевих Рад.
à Літо, осінь – У Криму сформувалася найбільша організація, яка об’єднує українство на півострові, – Український громадський конґрес.
à 10 липня – Президентом України обрано Леоніда Кучму.
à 27–28 жовтня – Проведення в Києві Міжнародної наукової конференції «Україна у Другій світовій війні: уроки історії та сучасність».
Р.
à 1 січня – Початок ваучерної приватизації, виникнення інвестиційних фондів, стихійне скуповування майнових сертифікатів.
à 8 червня – Президент України Леонід Кучма і голова Верховної Ради Олександр Мороз підписали Конституційну угоду.
à 31 жовтня – Україна стала повноправним членом Ради Європи.
Р.
à 28 червня – Прийняття нової Конституції України.
à 25 серпня – Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні».
à 2–16 вересня – Проведення в Україні грошової реформи. Введення національної грошової одиниці – гривні.
Р.
à 9 липня – Підписання Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО.
à 16 липня – Призначення прем’єр-міністром України Валерія Пустовойтенка.
à 28 серпня – Урочисте представлення нового складу Кабінету Міністрів України.
à 19 листопада – Український космонавт Леонід Каденюк уперше в історії незалежної України полетів у космос на американському шатлі «Коламбія».
Р.
à 29 березня – Вибори до Верховної Ради України.
à Квітень – У Києві відбулося офіційне відкриття Монетного двору Національного банку України. Востаннє монети виготовлялися у нас за часів Київської Русі.
à 9–10 травня – У Києві відбулися збори Європейського банку реконструкції та розвитку.
à 27 серпня – Президент України Л.Кучма підписав Указ «Про встановлення відзнаки Президента України «Герой України».
à Листопад – Указом Президента України в державі встановлено День пам’яті жертв Голодомору, який відзначатиметься щорічно у четверту суботу листопада.
Р.
à 21 січня – Президент України своїм указом встановив День Соборності України, який відзначатиметься щорічно 22 січня – у день проголошення в 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР.
à Травень – Саміт голів держав Центральноєвропейської ініціативи у Львові.
à 14 листопада – Президентом України вдруге обрано Л.Кучму.
à 22 грудня – Призначення прем’єр-міністром України Віктора Ющенка.
Р.
à 13 січня – Одинадцять парламентських фракцій заявили про створення правоцентристської більшості у Верховній Раді.
à 22 лютого – Верховна Рада відмінила в Україні смертну кару.
à 16 квітня – Всеукраїнський референдум із метою з’ясування позицій громадян України щодо актуальних питань державного будівництва.
à 24 липня – Ця дата проголошена Днем національного прапора України.
à 16 вересня – У Києві зник відомий український опозиційний журналіст, керівник інтернет-видання «Українська правда» Георгій Ґонґадзе.
à 28 листопада – Початок політичної кризи, яка охопила Україну напркінці 2000 р. – у першій половині 2001 р.
Р.
à 26 квітня – Відставка уряду Віктора Ющенка.
à 29 травня – Призначення прем’єр-міністром України Анатолія Кінаха.
à 23–27 червня – Візит в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ.
à 24 серпня – Святкування десятої річниці проголошення державної незалежності України
à Серпень – ІІІ Всесвітній форум українців у Києві.
Р.
à 31 березня – Перші вибори до Верховної Ради України за змішаною системою.
à 23 травня – Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення, введене в дію указом Президента, про розробку і узгодження нової стратегії відносин України з НАТО, зорієнтованої на поступове набуття в майбутньому повноправного членства в Альянсі.
à 27 липня – Трагедія на Скнилівському військовому летовищі у Львові, коли під час авіашоу літак Су-27-УБ упав на глядачів. 77 осіб, серед них – 28 дітей, загинуло, майже дві сотні – поранено. Загалом постраждалими від трагедії вважаються близько 500 людей, серед яких 134 дитини.
à 16 вересня – Початок Всеукраїнської акції громадянського протесту «Повстань Україно!», яка тривали протягом усієї осені.
à 14 жовтня – Святкування 60-річчя Української повстанської армії.
à 16 листопада – Відставка уряду Анатолія Кінаха.
à 21 листопада – Призначення прем’єр-міністром України Віктора Януковича.
Р.
à Січень – Підписання Договору про суходільний кордон між Україною та Росією.
à 14 травня – Верховна Рада України своєю постановою визнала Голодомор 1932–1933 рр. геноцидом українського народу.
à 19 червня – Мету вступу України в НАТО було зафіксовано Верховною Радою у Законі «Про основи національної безпеки України».
à Жовтень – «Тузлинська криза» – російська влада без будь-яких консультацій із Україною, як того вимагають двосторонні домовленості та міжнародне право, розпочала спорудження дамби з території Краснодарського краю РФ у бік острова, що є невід’ємною частиною української території.
Р.
à 16 травня – Українська співачка Руслана Лижичко перемогла на пісенному конкурсі «Євробачення».
à 3 липня – Початок президентської виборчої кампанії.
à 29 жовтня – Понад 160 журналістів центральних телеканалів України висловили обурення проти цензури і тиску, який здійснювався на журналістів під час президентської кампанії.
à 22 листопада – Початок Помаранчевої революції.
à 26 листопада – Перший тур переговорів у Маріїнському палаці між кандидатами в президенти В.Януковичем та В.Ющенком за участю європейських посередників.
à 27 листопада – Верховна Рада прийняла постанову про політичну кризу в Україні, якою визнала такими, що не відповідають волевиявленню народу, результати виборів 21 листопада.
à 28 листопада – У м. Сєверодонецьк Луганської обл. відбувся т. з. Всеукраїнський з’їзд народних депутатів і депутатів місцевих рад усіх рівнів.
à 1 грудня – Верховна Рада прийняла Постанову «Про стабілізацію політичної і соціально-економічної ситуації в Україні та запобігання антиконституційним діям і сепаратистським проявам, що загрожує суверенітету і територіальній цілісності України», якою, серед іншого висловила недовіру Кабінету Міністрів.
à 3 грудня – Верховний Суд України ухвалив рішення про переголосування другого туру президентських виборів.
à 8 грудня – Верховна Рада проголосувала за т. зв. «великий пакет законів», що передбачав зміни до Конституції України, ухвалення нового виборчого закону та новий склад ЦВК. Завершення активної фази Помаранчевої революції.
à 26 грудня – Переголосування другого туру виборів, за результатами якого Президентом України було обрано Віктора Ющенка.
Р.
à 23 січня – Інавґурація Президента України В.Ющенка.
à 24 січня – Перший закордонний візит на посаді Президента України В.Ющенка до Москви
à 4 лютого – Верховна Рада рекордною кількістю голосів (375) затвердила прем’єр-міністром України Юлію Тимошенко, першу жінку на цій посаді.
à 3–7 квітня – візит Президента України В.Ющенка до США.
à 8 вересня – Відставка уряду Ю.Тимошенко.
à 22 вересня – Призначення прем’єр-міністром УкраїниЮрія Єханурова.
à 24 жовтня – На відкритому аукціоні за рекордну ціну – 24,2 млрд грн було продано металургійний комбінат «Криворіжсталь».
Р.
à 1 січня – Вступила в силу політична реформа, згідно якої повноваження Президента обмежено на користь Верховної Ради і прем’єр-міністра.
à 26 березня – Перші вибори до Верховної Ради України на пропорційній основі.
à Червень – Національна збірна України вперше взяла участь у фінальній частині чемпіонату світу з футболу і дійшла до ¼ фіналу.
à 3 серпня – Підписання Універсалу національної єдності.
à 4 серпня – Призначення прем’єр-міністром України Віктора Януковича.
à 18–20 серпня – ІV Всесвітній форум українців у Києві.
à 28 листопада – Верховна Рада прийняла Закон «Про визнання Голодомору 1932–1933 років в Україні актом геноциду проти українського народу».
Р.
à 2 квітня – Указ Президента України В.Ющенка «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України».
à Квітень–травень – Політична криза в Україні.
à 27 травня – Спільна політична заява В.Ющенка, В.Януковича та О.Мороза про завершення політичної кризи в Україні.
à 30 вересня – Дострокові вибори до Верховної Ради України.
ТЕМАТИКА ТА ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
Тема 1.
НАЙДАВНІШІ ЧАСИ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
(2 год.)
План
1. Формування первісного суспiльства.
2. Становлення i розвиток державотворчої традицiї на територiї України: кiммерiйцi, скiфи, сармати, античнi мiста-держави Пiвнiчного Причорномор’я.
3. Стародавнi слов’яни.
4. Український народ – автохтон на своїй землi.
Реферати
Трипiльська культура в iсторiї українського народу.
Антська держава та її значення.
Література: 29, 35, 36, 39 (т.1, с.11-61), 46, 62 (с.7-62), 68 (с.9-48), 71 (с.5-33), 76 (т.1), 81 (с.32-46), 85 (с.9-26), 88 (с.7-12), 90, 95, 101 (т.2, с.5-39), 125 (с.22-33), 133 (с.3-11), 136, 180 (т.1, с.13-85), 211 (с.17-32).
Тема 2.
ПІДНЕСЕННЯ Й ЗАНЕПАД КИЇВСЬКОЇ РУСІ
(2 год.)
План
1. Утворення Давньоруської держави. Перші київські князі.
2. Князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
3. Київська Русь у часи роздробленості.
Реферати
Законотворча дiяльнiсть Ярослава Мудрого.
Зовнiшня полiтика Київської Русi.
Література: 39 (т.1, с.61-190), 52, 62 (с.64-114), 67, 68 (с.49-138), 71 (с.34-94), 76 (т.2), 81 (с.42-100), 85 (с.27-89), 88 (с.13-31), 93, 101 (т.1, с.40-112), 118 (с.1-159), 119, 124, 125 (с.33-109), 133 (с.12-18), 136, 158, 174, 180 (т.1, с.86-191), 193, 211 (с.29-68), 216 (с.1-62).
Тема 3.
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА – СПАДКОЄМИЦЯ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
(2 год.)
План
1. Галичина і Волинь у ХІ–ХІІ ст.
2. Утворення Галицько-Волинського князiвства. Князь Роман Мстиславич.
3. Галицько-волинські землі в період громадянських воєн. Король Д.Галицький, його внутрiшня i зовнiшня полiтика.
4. Галицько-Волинська Русь в останній третині ХІІІ – першій половині ХІV ст.
5. Роль Галицько-Волинської держави в історії України.
Реферати
Король Данило і галицькі бояри.
Галицько-Волинська держава у боротьбі із золотоординським ігом.
Література: 26 (с.73-91), 39 (т.1, с.191-240), 62 (с.103-114), 67, 68 (с.111-131), 71 (с.66-75), 81 (с.84-100), 85 (75-89), 100 (с.75-84), 101 (т.1, с.95-112), 118 (с.101-159), 120, 119, 124, 125 (с.71-85), 126, 136, 180 (т.1, с.192-214), 211 (с.61-68), 216 (241-268).
Тема 4.
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ
В УМОВАХ ІНОЗЕМНОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ
(середина ХIV – перша половина ХVII столiття)
(2 год.)
План
1. Формування, устрiй, суспiльно-полiтичнi вiдносини Литовсько-Руської держави.
2. Посилення польського наступу. Україна в складi Речi Посполитої.
3. Нацiонально-культурний рух. Братства.
Реферати
Берестейська церковна унiя 1596 р. в iсторичнiй ретроспективi.
Реформи Петра Могили: причини i наслiдки.
Література: 4, 39 (т.1, с.297-351; т.2, с.37-53), 62 (с.115-140), 66 (с.136-265), 68 (с.139-169, 188-200, 215-238), 71 (с.94-151), 72, 81 (с.101-147, 166-188, 222-225), 85 (с.90-190), 88 (32-38), 101 (т.1, с.113-151), 118 (160-234), 125 (с.110-155), 133 (с.19-24), 136, 159, 211 (с.69-96), 247.
Тема 5.
КОЗАЦТВО В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
(2 год.)
План
1. Виникнення козацтва: причини та сутнiсть.
2. Утворення та розвиток Запорiзької Сiчі.
3. Боротьба українських козаків проти зовнішньої аґресії, соціального і національного гніту.
Реферати
Байда Вишневецький в життi й леґендах.
Нацiонально-культурницька дiяльнiсть українського козацтва.
Література: 3 (с.41-99), 7, 39 (т.2, с.5-36), 48 (с.3-164), 53 (с.7-32), 54, 62 (с.141-163), 68 (с.170-187, 201-214, 239-295), 71 (с.152-177), 81 (с.148-165, 188-232), 85 (с.191-219), 88 (с.38-42), 105, 125 (155-169), 133 (с.25-30), 136, 160, 169, 180 (т.1, с.361-365, 437-455), 211 (97-115), 227, 245, 246.
Тема 6.
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ СЕРЕДИНИ XVІІ СТОЛІТТЯ.
УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
(2 год.)
План
1. Україна напередодні революції. Б.Хмельницький.
2. Початок Визвольної революцiї. Лiквiдацiя польсько-шляхетського режиму в Українi. Становлення Української нацiональної держави.
3. Договiр мiж Україною i Московською державою (1654 р.) та його оцiнка в iсторичнiй лiтературi.
4. Загострення українсько-московських відносин (1654–1657 рр.).
Реферати
Богдан Хмельницький – видатний державний дiяч i полководець, фундатор Української держави.
Битва пiд Батогом (1652 р.) та її наслiдки.
Література: 3, 8, 39 (т.2, с.54-76), 68 (с.296-325), 71 (с.178-202), 81 (с.234-283), 101 (т.1, с.152-191), 118 (с.315-356), 123, 125 (с.170-186), 133 (31-37), 136, 142, 156, 157, 169, 180 (т.2, с.10-35), 188, 194, 203, 211 (115-128), 228 (с.5-62), 243, 249.
Тема 7.
КРИЗА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТТЯ
(2 год.)
План
1. Гетьманування I.Виговського та Ю.Хмельницького.
2. Боротьба старшини за владу. П.Тетеря та I.Брюховецький.
3. Україна в останнiй перiод Нацiонально-визвольної революцiї. Гетьман П.Дорошенко.
Реферати
Конотопська битва (1659 р.) в iсторiї українського народу.
Життя i боротьба гетьмана Петра Дорошенка.
Література: 7 (с.143-153), 29, 32 (с.23-85), 39 (т.2, с.77-103), 48 (с.253-385), 53 (с.45-93), 62 (с.181-198, 497-508), 68 (с.326-366), 71 (с.203-243), 80 (с.9-18), 81 (с.284-334), 83 (с.559-574), 85 (с.251-268), 88 (с.47-50), 101 (т.1, с.191-218), 125 (с.186-204), 133 (с.38-44), 136, 180 (т.2, с.36-52), 204, 211 (с.128-144), 246.
Тема 8.
ПОЛІТИЧНИЙ ЛАД УКРАЇНИ
НАПРИКІНЦІ XVII – XVIII СТОЛІТТЯХ
(2 год.)
План
1. Гетьманування I.Мазепи. Перша українська конституцiя.
2. Наступ Москви. Остаточна лiквiдацiя політичної автономії України.
3. Запорiжжя, Слобожанщина, Правобережжя та Захiдна Україна в козацько-гетьманську добу.
Реферати
Iван Мазепа, людина й iсторичний дiяч.
Формування та боротьба карпатських опришкiв.
Література: 7 (с.154-207), 27, 28, 48 (с.385-554), 53 (с.101-214), 54, 60, 62 (с.199-250, 509-528), 68 (367-476), 71 (244-305), 81 (с.334-495), 86, 92, 101 (т.1, с.219-262), 118 (с.452-493), 125 (с.204-252), 128, 133 (с.45-51), 136, 185, 196, 210, 211 (с.145-182), 228 (с.63-106), 246.
Тема 9.
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
ПІД ГНІТОМ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
В ХIХ СТОЛІТТІ
(2 год.)
План
1. Полiтика росiйського царизму на українських землях в першій половинi ХIХ ст.
2. Перша хвиля нацiонального вiдродження. Кирило-Мефодіївське товариство.
3. «Українське питання» у 60–90-тi роки.
Реферати
Роль Тараса Шевченка в духовному вiдродженнi української нацiї.
Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський указ (1876 р.): два штрихи росiйського шовiнiзму в Українi.
Література: 39 (т.2, с.222-244, 263-308), 62 (с.251-267, 270-276, 283-289, 529-544), 68 (с.482-492, 499-501, 506-508, 516-519), 71 (с.306-319, 331-344), 80 (с.18-28), 81 (с.496-525, 540-546), 83, 88 (с.59-67), 94, 101 (т.1, с.263-308), 110, 117, 125 (с.253-280), 133 (с.52-57), 136, 143 (т.1), 172, 180 (т.2, с.261-324), 211 (с.183-192, 200-214, 244-263), 225, 236.
Тема 10.
ЗАХІДНА УКРАЇНА
В СКЛАДІ АВСТРО-УГОРСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
(2 год.)
План
1. Соціально-економічне та політичне становище захiдноукраїнських земель в кiнцi ХVIII – першій половинi ХIХ ст.
2. Відгомін «Весни народів».
3. Пiднесення суспiльно-полiтичного та нацiонального руху в другій половинi ХIХ ст.
Реферати
Iван Франко в суспiльно-полiтичному життi Галичини.
Культурно-освiтнє товариство «Просвiта»: створення та дiяльнiсть.
Література: 39 (т.2, с.245-262,280-308), 62 (с.267-270, 276-283), 65, 68 (с.477-482, 493-506, 508-515), 71 (с.320-330), 81 (с.525-538, 550-552), 88 (с.59-63, 67-70), 101 (т.1, с.308-349), 110, 125 (с.280-294), 133 (с.58-65), 135 (с.14-27), 136, 137, 143 (т.1), 165 (с.5-49), 180 (т.2, с.324-339), 211 (с.192-199, 314-224, 272-294).
Тема 11.
УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
(2 год.)
План
1. Суспiльно-полiтичне становище Схiдної України в 1900–1914 рр.
2. Розвиток нацiонально-визвольного руху на захiдно-українських землях.
3. Трагедія Першої свiтової вiйни. Українські січові стрільці.
Реферати
Виникнення та дiяльнiсть Української парламентської громади в I i II Державних думах.
Українське сiчове стрiлецтво в боротьбi за державнiсть.
Література: 39 (т.2, с.307-322), 59, 62 (с.289-304), 64, 65, 73 (с.7-78), 81 (с.546-556), 84, 88 (с.66-67, 69-71), 97 (с.15-26), 109, 133 (с.66-71), 135, 136, 137, 145, 153, 163, 165 (с.50-81), 180 (т.2, с.405-456), 186, 192, 211 (с.260-271, 296-300), 224.
Тема 12.
УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ
РОКІВ
(2 год.)
План
1. Початки державного вiдродження України. Центральна Рада та її Унiверсали.
2. Гетьманська держава.
3. Дiяльнiсть Директорiї УНР.
4. Захiдноукраїнська Народна Республіка.
5. Втрата української державностi: причини i наслiдки.
Реферати
Крути: бiль i пам’ять.
Акт злуки УНР i ЗУНР в iсторiї українського народу.
Література: 39 (т.2, с.322-383), 45, 58, 62 (с.306-345, 545-573), 70, 73 (с.29-182), 91, 97, 101 (т.2, с.3-143), 109, 126 (с.293-568, 579-592), 133 (с.72-81), 134, 136, 154, 167, 180 (т.2, с.457-555), 189, 200, 211 (с.300-331), 220, 231, 235.
Тема 13.
РАДЯНСЬКА УКРАЇНА В УМОВАХ
УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО ЛАДУ
(1920-ті – 1941 роки)
(2 год.)
План
1. Встановлення комунiстичного режиму в Українi. Створення СРСР.
2. Політика «коренізації», її особливості й наслідки на українських землях.
3. Україна в умовах великого терору.
Реферати
Трiумф i трагедiя Миколи Скрипника.
Голодомор 1932–1933 рр. в Українi.
Література: 20, 22 (с.325-368), 47, 55, 56, 62 (с.346-376, 574-584), 65, 77, 79, 88 (с.99-106), 101 (т.2, с.144-256), 104, 108, 112, 129, 130, 131, 132, 133 (с.82-90), 136, 149, 155, 177, 205, 211 (с.332-368), 226, 238, 240, 241, 250.
Тема 14.
ЗАХІДНА УКРАЇНА
МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ
(2 год.)
План
1. Польська політика на західноукраїнських землях.
2. Дiяльнiсть полiтичних партiй і рухів у Галичині та на Волині.
3. Українське питання в Румунії і Чехо-Словаччині.
Реферати
Органiзацiя українських нацiоналiстiв: iдея та дiяльнiсть.
Життєвий шлях митрополита Андрея Шептицького.
Література: 11, 14, 22 (369-385), 38, 62 (с.387-402), 63, 65 (с.186-209), 73 (с.204-220), 80, 87, 88 (с.106-113), 99, 100 (с.272-283), 101 (т.2, с.256-280) 127, 101 (т.2, с.256-280), 133 (с.91-98), 136, 161, 171, 201, 207, 211 (с.369-392), 214, 242.
Тема 15.
ТРАГЕДІЯ УКРАЇНЦІВ
У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
ТА ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД
(1939 – початок 1950-х рокiв)
(2 год.)
План
1. Початок Другої свiтової вiйни i Україна.
2. Українськi землi в умовах окупацiї нацистською Нiмеччиною. Рух Опору.
3. Звiльнення України вiд нiмецько-нацистських загарбникiв. Возз’єднання українських земель.
4. Пiслявоєнна вiдбудова та нова хвиля масових репресiй другої половини 40-х – початку 50-х рокiв в Українi.
Реферати
Акт вiдновлення Української держави 30 червня 1941 р. та його iсторичне значення.
Голод 1946–1947 рр. в Українi.
Література: 2, 14, 22 (с.380-439), 17, 20, 31, 33, 37, 49, 62 (с.376-380, 403-418), 65 (с.210-275), 73, 74, 100 (с.284-351), 101 (т.2, с.281-362), 106, 107, 115, 133 (с.99-106), 136, 161, 162, 187, 211 (с.392-430), 212, 213, 219, 230.
Тема 16.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ
ТА ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1950-х – СЕРЕДИНІ 1980-х РОКІВ
(2 год.)
План
1. Спроба здiйснення нової полiтики (середина 50-х – перша половина 60-х років). Культурницьке шістдесятництво в УРСР.
2. Наростання кризових явищ у соцiально-економiчному, полiтичному i культурному життi (друга половина 60-х – середина 80-х років).
3. Розгортання дисидентського руху.
Реферати
Петро Шелест i Україна.
Русифiкацiя в Українi: причини i наслiдки.
Література: 1, 16, 17, 22 (с.440-472), 34, 50, 62 (с.382-386, 418-446), 65 (с.276-297), 79, 88 (с.135-151), 89, 100 (339-401), 101 (т.2, с.352-407), 133 (с.107-114), 136, 150, 190, 208, 209, 211 (с.431- 460), 233, 234, 239, 244.
Тема 17.
ПЕРЕБУДОВА» І РОЗПАД СРСР
(2 год.)
План
1. Пошуки шляхiв модернiзацiї суспiльства. Суперечливiсть перебудовних процесiв в Українi.
2. Початок нацiонального вiдродження. Формування багатопартійності.
3. Становлення української державності в 1990–1991 рр.
Реферати
Українське студентство в боротьбi за державну незалежнiсть.
Повернення української національної символiки.
Література: 16, 21, 22 (с.473-486), 51, 61, 62 (с.446-458, 582-592), 65 (с.297-310), 78, 88 (с.151-157), 100 (с.402-436), 101 (т.2, с.408-428), 133 (с.115-119), 136, 144, 182, 211 (с.460-462, 490-496), 221, 222.
Тема 18.
УКРАЇНА
НА ШЛЯХУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
(2 год.)
План
1. Утвердження нацiональної державностi.
2. Проблеми соцiально-економiчного та полiтичного реформування українського суспiльства.
3. Дiяльнiсть України на мiжнароднiй аренi.
Реферати
Конституцiя України – основний закон незалежної держави.
Українсько-російські взаємини: декларації і реалії.
Література: 22 (с.487-544), 23, 65 (с.310-320), 99 (с.463-477), 100 (с.430-470), 101 (т.2, с.429-466), 113, 133 (с.120-128), 136, 144, 168, 191, 221, 222, 232.
САМОСТIЙНА РОБОТА СТУДЕНТIВ
Тема 1.
КУЛЬТУРА РУСI-УКРАЇНИ
Питання для самостiйного вивчення
1. Культура дохристиянської Русi.
2. Запровадження християнства i його вплив на розвиток культури.
3. Матерiальна культура. Будiвництво, архiтектура.
4. Духовна культура. Освiта, наука, мистецтво.
Література: 29, 30, 36, 39 (т.1), 46, 57, 68, 76 (т.2), 90, 158, 103, 121, 136, 151, 166, 173, 174, 195, 223.
Тема 2.
БОРОТЬБА РУСI-УКРАЇНИ
З МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЮ НАВАЛОЮ
Питання для самостiйного вивчення
1. Першi завойовницькi походи монголо-татар. Битва на р. Калцi.
2. Навала Батия та завоювання монголо-татарами українських земель. Героїчний опiр Русi-України.
3. Українськi землi пiд iгом Золотої Орди. Боротьба проти загарбникiв.
Література: 9, 22, 26, 39 (т.1), 68, 81, 98, 100, 101, 119, 122, 125, 126, 136, 180 (т.1), 211.
Тема 3.
ЗБРОЙНА БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
ПРОТИ IНОЗЕМНОГО ПОНЕВОЛЕННЯ
(ДРУГА ПОЛОВИНА ХVI – СЕРЕДИНА ХVII СТОЛIТТЯ)
Питання для самостiйного вивчення
1. Українське козацтво в боротьбi з турецько-татарською експансiєю. П.Сагайдачний.
2. Народнi виступи проти Речi Посполитої пiд проводом К.Косинського та С. Наливайка.
3. Козацько-селянськi повстання першої половини ХVII ст.
Література: 3, 7, 26, 39 (т.1), 48, 54, 68, 96, 98, 105, 122, 125, 126 160, 169, 227, 246.
Тема 4.
УСТРIЙ, СВIТОГЛЯД ТА КУЛЬТУРА
УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XVII–XVIII СТОЛІТТЯ)
Питання для самостiйного вивчення
1. Полiтичний лад України.
2. Свiтогляд українського громадянства.
3. Культура України в часи Козацької держави.
Література: 3, 7, 9, 25, 26, 39 (т.2), 48, 57, 68, 81, 103, 125, 151, 173, 180 (т.2), 195, 223.
Тема 5.
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
В ХIХ СТОЛІТТІ
Питання для самостiйного вивчення
1. Розвиток освiти, науки, лiтератури. Культурно-освiтнi установи.
2. Становлення професiйного українського театру. Музичне життя.
3. Образотворче мистецтво й архiтектура.
Література: 39 (т.2), 57, 94, 96, 99, 103, 125, 151, 172, 173, 180 (т.2), 195, 211, 223, 236.
Тема 6.
УТВОРЕННЯ I ДIЯЛЬНIСТЬ
УКРАЇНСЬКИХ ПОЛIТИЧНИХ ПАРТIЙ
(КIНЕЦЬ ХIХ – ПЕРША ТРЕТИНА ХХ СТОЛIТТЯ)
Питання для самостiйного вивчення
1. Зародження українських партiй та їх вплив на пiднесення суспiльно-полiтичного руху в Українi в кiн. ХІХ – на початку ХХ ст.
2. Полiтичнi партiї в українських нацiонально-визвольних змаганнях 1917–1921 рр.
3. Становище українських партiй в 1920–1930-х роках.
Література: 39 (т.2), 62, 65, 73, 99, 91, 100, 101, 110, 127, 135, 165, 180 (т.2), 192, 211.
Тема 7.
УКРАЇНСЬКI СIЧОВI СТРIЛЬЦI
Питання для самостiйного вивчення
1. Створення леґiону УСС.
2. Бойовий шлях стрiлецтва.
3. Нацiонально-полiтична та культурно-просвiтня дiяльнiсть УСС.
Література: 39 (т.2), 59, 73, 84, 100, 109, 126, 134, 135, 145, 153, 167,186, 224.
Тема 8.
УКРАЇНА У ВIЙНI З нациЗМОМ
Питання для самостiйного вивчення
1. Боротьба українцiв у складi Червоної армiї
2. Українська повстанська армiя: змагання на два фронти.
3. Дiяльнiсть радянських партизан в Українi.
Література: 22, 31, 33, 65, 73, 74, 100, 101, 106, 115, 161, 162, 187, 198, 218, 219, 230.
Тема 9.
УКРАЇНА НА ШЛЯХУ УТВЕРДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТI
Питання для самостiйного вивчення
1. Декларацiя про державний суверенiтет України.
2. Акт проголошення незалежностi України та його пiдтвердження на Всеукраїнському референдумi 1 грудня 1991 р.
3. Конституцiя України – основний закон незалежної держави.
Література: 21, 22, 23, 61, 62, 65, 78, 100, 101, 113, 152, 168, 182, 191, 221, 222, 232.
Тема 10.
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
ХХ СТОЛIТТЯ
Питання для самостiйного вивчення
1. Розвиток культури в першiй чвертi ХХ ст.
2. Здобутки i втрати української культури 20-х – 30-х рокiв.
3. Культурне життя в 40-ві – 90-тi роки.
Література: 22, 57, 77, 79, 99, 100, 101, 103, 104, 132, 136, 177, 195, 208, 209, 223, 226.
Тема 11.
ЕМIҐРАЦIЯ УКРАЇНЦIВ
ЗА КОРДОН
Питання для самостiйного вивчення
1. Українська емiґрація та її причини.
2. Особливостi розселення, умови життя та працi.
3. Суспiльно-полiтичне i культурне життя української дiаспори.
Література: 19, 27, 88, 100, 101, 102, 115, 136, 143, 199, 200, 210, 211, 215.
ІНДИВІДУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ
ДЛЯ СТУДЕНТІВ ЗАОЧНОЇ
ФОРМИ НАВЧАННЯ
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
До написання контрольних робіт з історії України для студентів заочної форми навчання
Контрольна робота – це індивідуальна форма вивчення навчального матеріалу студентом за програмою курсу «Історія України». Вона сприяє виробленню вмінь та навичок самостійного засвоєння знань, опрацювання наукової літератури, здатності формулювати висновки. Контрольна робота передбачає самостійний аналіз запропонованої літератури, розкриття теми у логічній та хронологічній послідовності, достатню арґументованість висновків.
Обсяг контрольної роботи, яку студент обирає відповідно до початкової літери свого прізвища (див. таблицю), становить 15–20 сторінок машинописного або комп’ютерного тексту.
| Початкова лiтера прiзвища студента | Номер завдання | Початкова лiтера прiзвища студента | Номер завдання |
| А, Б | 1, 17, 33, 49, 64 | О, П | 9, 25, 41, 57 |
| В, Г | 2, 18, 34, 50, 65 | Р, С | 10, 26, 42, 58 |
| Д, Е | 3, 19, 35, 51 | Т, У | 11, 27, 43, 59 |
| Є, Ж | 4, 20, 36, 52 | Ф, Х | 12, 28, 44, 60 |
| З, І | 5, 21, 37, 53 | Ц, Ч | 13, 29, 45, 61 |
| Ї, Й | 6, 22, 38, 54 | Ш, Щ | 14, 30, 46, 62 |
| К, Л | 7, 23, 39, 55 | Ю, Я | 15, 31, 47, 63 |
| М, Н | 8, 24, 40, 56 | Ґ | 16, 32, 48 |
Тема 1
НАЙДАВНIШІ ПЛЕМЕНА І ДЕРЖАВИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
План
1. Трипільська культура та її місце в історії українського народу.
2. Кочові народи на території України.
3. Античні мiста-держави Пiвнiчного Причорномор’я.
Література: 26, 29, 30, 35, 69 (т.1), 76 (т.1), 90, 95, 100, 101.
Тема 2
СТАРОДАВНI СЛОВ’ЯНИ
План
1. Розселення і заняття східних слов’ян.
2. Звичаї, вірування, побут.
3. Антський племінний союз.
4. Взаємовідносини давніх племен з сусідніми народами.
Література: 18, 26, 36, 69 (т.1), 76 (т.2), 90, 95, 121, 158, 178.
Тема 3
УТВОРЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
План
1. Передумови утворення Київської Русі.
2. Перетворення Києва на державний центр східнослов’янських племінних союзів.
3. Теорії походження Київської Русі.
4. Перші київські князі.
Література: 29, 52, 69 (т.1), 76 (т.2), 93, 96, 119, 121, 147, 178.
Тема 4
РОЗКВIТ КИЇВСЬКОЇ РУСI (Х–ХI століття)
План
1. Володимир Великий, його внутрішня і зовнішня політика.
2. Правління Ярослава Мудрого.
3. Змiцнення мiжнародних зв’язкiв Київської держави.
Література: 29, 30, 69 (т.1), 76 (т.2), 93, 98, 119, 122, 166, 174.
Тема 5
ХРЕЩЕННЯ РУСІ ТА ЙОГО ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ
План
1. Релiгiйнi вiрування східних слов’ян у дохристиянськi часи.
2. Запровадження християнства як загальнодержавної релiгiї.
3. Поширення християнства на Русі
4. Iсторичне значення прийняття християнства.
Література: 29, 30, 69 (т.1), 76 (т.2), 93, 98, 119, 122, 166, 174.
Тема 6
КУЛЬТУРА РУСI-УКРАЇНИ
План
1. Культура дохристиянської Русi.
2. Запровадження християнства i його вплив на розвиток культури.
3. Матерiальна культура. Будiвництво, архiтектура.
4. Духовна культура. Освiта, наука, мистецтво.
Література: 30, 69 (т.1), 93, 103, 151, 158, 166, 173, 174, 223.
Тема 7
КИЇВСЬКА РУСЬ У ЧАСИ РОЗДРОБЛЕНОСТІ
План
1. Ослаблення влади київських князів наприкінці ХІ – на початку ХІІ ст.
2. Володимир Мономах і його боротьба за державну єдність Русі.
3. Занепад Київської держави: причини і наслідки.
4. Історичне значення Київської Русі.
Література: 26, 69 (т.2), 76 (т.2), 93, 98, 119, 122, 180 (т.1).
Тема 8
БОРОТЬБА РУСI-УКРАЇНИ З МОНГОЛО-ТАТАРСЬКОЮ НАВАЛОЮ
План
1. Першi завойовницькi походи монголо-татар. Битва на Калцi.
2. Навала Батия та завоювання монголо-татарами українських земель. Героїчний опiр Русi-України.
3. Українськi землi пiд iгом Золотої Орди. Боротьба проти загарбникiв.
Література: 26, 39 (т.1), 69 (т.2), 98, 119, 122, 126, 180 (т.1).
Тема 9
ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА
План
1. Галичина і Волинь у ХІ–ХІІ ст.
2. Утворення Галицько-Волинського князiвства. Князь Роман Мстиславич.
3. Галицько-волинські землі в період громадянських воєн. Король Данило Галицький, його внутрiшня i зовнiшня полiтика.
4. Галицько-Волинська Русь в останній третині ХІІІ – першій половині ХІV ст.
5. Роль Галицько-Волинської держави в історії України.
Література: 39 (т.1), 67, 69 (т.2), 118, 119, 120, 124, 126, 216.
Тема 10
УКРАЇНСЬКI ЗЕМЛI В СКЛАДI ВЕЛИКОГО КНЯЗIВСТВА ЛИТОВСЬКОГО
План
1. Загарбання українських земель iноземними державами. Перехiд Надднiпрянської України та Волинi пiд владу Литви.
2. Особливостi перебування українських земель в складi Великого князiвства Литовського.
3. Литовсько-польські унії та їх вплив на розвиток українських земель.
Література: 22, 26, 66, 69 (т.4), 72, 98, 100, 118, 122, 159.
Тема 11
УКРАЇНА ПІД ПОЛЬСЬКИМ ПАНУВАННЯМ
(друга половина ХIV – середина ХVІI cтоліття)
План
1. Загарбання Польщею Галичини i Західної Волинi.
2. Україна в складі Речі Посполитої.
3. Національно-культурний рух. Братства.
Література: 4, 26, 66, 69 (т.4), 72, 98, 100, 118, 122, 159, 247.
Тема 12
БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНIЯ
План
1. Становище української православної церкви в Польщi.
2. Рiшення Берестейського собору 1596 р.: релiгiйна полемiка i полiтична боротьба.
3. Поділ української церкви на дві конфесії і його наслідки для подальшої долі українського народу.
Література: 4, 26, 39, 66, 69 (т.5), 72, 98, 118, 122, 159, 247.
Тема 13
УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО
План
1. Виникнення козацтва: причини та сутнiсть.
2. Створення реєстрового козацького війська.
3. Заняття, побут, звичаї, військове мистецтво та культура козаків.
Література: 3, 7, 25, 48, 53, 54, 126, 157, 160, 169, 245, 246.
Тема 14
ЗАПОРІЗЬКА СІЧ
План
1. Українська колонізація Подніпров’я і Запоріжжя.
2. Виникнення Запорізької Січі. Байда Вишневецький.
3. Військово-адміністративний устрій Січі.
4. Запорізька Січ – вільна козацька республіка.
Література: 3, 7, 25, 48, 53, 54, 126, 157, 160, 169, 245, 246.
Тема 15
УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО У БОРОТЬБІ З ТУРЕЦЬКО-ТАТАРСЬКОЮ ЕКСПАНСІЄЮ
План
1. Грабіжницькі напади турків і татар на Україну. Доля невільників.
2. Прикордонна служба українського козацтва.
3. Боротьба з турецько-татарською аґресією. Петро Сагайдачний.
4. Повстання козаків-невільників на турецьких ґалерах.
Література: 3, 7, 25, 48, 54, 126, 157, 160, 169, 227, 245, 246.
Тема 16
КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІ – СЕРЕДИНІ ХVІІ СТОЛІТЬ
План
1. Передумови повстань.
2. Народнi виступи проти Речi Посполитої пiд проводом К.Косинського та С.Наливайка.
3. Козацько-селянськi повстання першої половини ХVII ст.
Література: 3, 7, 25, 48, 53, 54, 126, 157, 160, 169, 245, 246.
Тема 17
НАЦIОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ХIV – ПЕРШIЙ ПОЛОВИНI ХVII СТОЛІТЬ
План
1. Органiзацiя та дiяльнiсть церковних братств.
2. Релiгiйна полемiка і політична боротьба.
3. Реформи П.Могили та їх результати.
Література: 4, 25, 26, 66, 69 (т.5), 72, 98, 118, 122, 159, 247.
Тема 18.
КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ХIV – ПЕРШIЙ ПОЛОВИНІ ХVII СТОЛІТЬ
План
1. Освiта. Братські школи. Києво-Могилянська колеґія.
2. Книгодрукування в Українi.
3. Лiтературно-мистецька творчість.
4. Матерiальна культура.
Література: 4, 7, 66, 69 (т.4), 72, 103, 151, 159, 173, 195, 223.
Тема 19
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ ХVІІ СТОЛІТТЯ
План
1. Причини та передумови нацiонально-визвольних змагань українцiв пiд проводом Богдана Хмельницького.
2. Початок Визвольної революції. Ліквідація польсько-шляхетського режиму в Україні.
3. Воєнні дії у 1649–1653 рр. Становлення Української держави.
Література: 5, 32, 48, 83, 118, 123, 142, 157, 203, 228, 243, 246.
Тема 20
УКРАЇНСЬКО-МОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 РОКУ: ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ
План
1. Вiдносини України з Московською державою. Переяславська Рада.
2. «Березневi статтi».
3. Бойові дії проти Польщi у 1654–1657 рр.
4. Порушення царським урядом Переяславських угод.
Література: 8, 32, 48, 83, 118, 123, 142, 157, 203, 228, 243, 246.
Тема 21
БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ – ВИДАТНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ДIЯЧ I ПОЛКОВОДЕЦЬ, ФУНДАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
План
1. Життєвий шлях Б.Хмельницького в першій половині ХVІІ ст.
2. Органiзатор нацiонально-визвольної боротьби українського народу проти польсько-шляхетського панування.
3. Державотворча діяльність.
4. Б.Хмельницький у пам’ятi українського народу.
Література: 5, 32, 48, 83, 118, 123, 142, 157, 203, 228, 243, 246.
Тема 22
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ СЕРЕДИНИ ХVІІ СТОЛІТТЯ І ТЕРНОПІЛЬЩИНА
План
1. Розгортання національно-визвольного руху на території краю.
2. Бої пiд Кременцем, Збаражем, Зборовом.
3. Народнi герої Тернопiльщини.
Література: 5, 32, 48, 83, 118, 123, 142, 156, 157, 203, 228, 243.
Тема 23
КРИЗА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТI В ДРУГIЙ ПОЛОВИНI XVII СТОЛIТТЯ
План
1. Гетьманування I.Виговського та Ю.Хмельницького.
2. Боротьба старшини за владу. П.Тетеря та I.Брюховецький.
3. Україна в останнiй перiод Національно-визвольної революції. П.Дорошенко.
Література: 3, 5, 26, 32, 48, 53, 54, 83, 98, 118, 126, 243, 246.
Тема 24
КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ В ДРУГIЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТОЛІТТЯ
План
1. Освiта, наука, книгодрукування.
2. Лiтература, усна народна творчiсть.
3. Театр i музика.
4. Архiтектура i образотворче мистецтво.
Література: 7, 39 (т.2), 57, 103, 136, 151, 173, 195, 223, 246.
Тема 25
МАЗЕПА I МАЗЕПИНЦI
План
1. Гетьман I. Мазепа: життя та діяльність.
2. Північна вiйна i Україна. Боротьба за відновлення державного суверенітету.
3. Емiграцiя мазепинцiв. Гетьман П.Орлик i його конституцiя.
Література: 6, 27, 28, 48, 53, 54, 86, 92, 118, 185, 210, 228, 246.
Тема 26
СКАСУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АВТОНОМIЇ В СКЛАДI РОСIЙСЬКОЇ IМПЕРIЇ
План
1. Активізація наступу російського царизму на автономні права України. I.Скоропадський та П.Полуботок.
2. Боротьба за збереження української державності. Д.Апостол та К.Розумовський.
3. Остаточна лiквiдацiя автономного устрою Гетьманщини.
4. Iсторичне значення Гетьманщини.
Література: 5, 6, 26, 29, 48, 53, 54, 75, 98, 118, 126, 128, 246.
Тема 27
УСТРIЙ, СВIТОГЛЯД ТА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ
План
1. Полiтичний лад України в другiй половинi XVII–XVIII ст.
2. Свiтогляд українського громадянства.
3. Культура України в часи Козацької держави.
Література: 3, 5, 7, 57, 75, 103, 118, 122, 151, 173, 195, 223.
Тема 28
ЗАПОРIЗЬКА СIЧ У ХVIII СТОЛІТТІ
План
1. Зруйнування Чортомлицької Сiчi: причини і наслідки.
2. Нова Січ.
3. Наступ росiйського царизму на «права i вольностi» запорожцiв.
4. Остаточна лiквiдацiя Запорізької Сiчi. П.Калнишевський.
Література: 3, 5, 6, 7, 26, 29, 54, 68, 75, 126, 128, 160, 246.
Тема 29
СЛОБIДСЬКА УКРАЇНА В ХVI – ХVIII СТОЛІТТЯХ
План
1. Заселення Слобiдської України.
2. Особливості адміністративно-політичного устрою.
3. Скасування козацького ладу.
4. Культурне життя Слобожанщини.
Література: 10, 26, 39 (т.2), 68, 81, 101 (т.1), 180 (т.2), 211.
Тема 30
ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА В КIНЦI ХVII–ХVIII СТОЛІТТЯХ
План
1. Відновлення козаччини. С.Палій.
2. Посилення польського гніту.
3. Гайдамацькi рухи. Коліївщина.
Література: 26, 39 (т.2), 68, 81, 100, 101 (т.1), 180 (т.2), 211.
Тема 31
ЗАХIДНОУКРАЇНСЬКI ЗЕМЛI В ДРУГIЙ ПОЛОВИНІ ХVII – ХVIІI СТОЛІТТІ
План
1. Західна Україна в період Національно-визвольної революції.
2. Упадок нацiонального життя. Остаточне утвердження церковної унiї.
3. Карпатське опришкiвство. О.Довбуш.
Література: 26, 39 (т.2), 68, 81, 100, 101 (т.1), 180 (т.2), 211.
Тема 32
ДУХОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНI У ХVIII СТОЛІТТІ
План
1. Поширення освiти, розвиток наукової думки. Початок наступу царського уряду на українську культуру.
2. Козацькi лiтописи. Лiтература.
3. Мистецтво i архiтектура. Народний побут.
4. Занепад культурного життя в Правобережнiй i Захiднiй Українi.
Література: 7, 26, 57, 68, 75, 100, 103, 136, 151, 173, 195, 223.
Тема 33
УКРАЇНА ПІД ГНІТОМ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ПЕРШIЙ ПОЛОВИНI ХIХ СТОЛІТТЯ
План
1. Подiли Польщi. Включення до складу Росії Правобережної України та Західної Волині.
2. Вiйна 1812 р. i Україна. Декабристський рух.
3. Миколаївська реакцiя та посилення гнiту в Українi.
4. Селянськi рухи. У.Кармелюк. Київська козаччина 1855 р.
Література: 22, 26, 65, 100, 101 (т.1), 110, 111, 116, 143 (т.1).
Тема 34
НАЦІОНАЛЬНО-ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
План
1. Українська інтеліґенція і формування національної свідомості.
2. Поява масонства в Україні. Товариство об’єднаних слов’ян.
3. Кирило-Мефодiївське братство. Т.Шевченко.
Література: 26, 65, 80, 96, 110, 111, 116, 117, 143 (т.1), 172.
Тема 35
ЗАХIДНА УКРАЇНА В СКЛАДI АВСТРО-УГОРЩИНИ
(перша половина ХІХ століття)
План
1. Розвиток захiдноукраїнських земель в кiнцi ХVIII – першій половинi ХIХ ст.
2. Революцiя 1848 р. та її вплив на розвиток краю.
3. Українці в першому парламенті Австрійської імперії. Л.Кобилиця.
Література: 26, 65, 39 (т.2), 81, 100, 101 (т.1), 125, 127, 211.
Тема 36
ПОЧАТКИ НАЦIОНАЛЬНОГО ВIДРОДЖЕННЯ В ЗАХIДНIЙ УКРАЇНI
(перша половина ХІХ століття)
План
1. Перша хвиля національного відродження на західноукраїнських землях. Перемишлянський культурно-освітній осередок.
2. Лiтературно-просвiтницький гурток «Руська Трiйця». «Русалка Днiстрова».
3. Активiзацiя нацiонального руху пiд впливом революцiї 1848–1849 рр. Головна Руська Рада. «Собор руських вчених».
Література: 26, 65, 100, 101 (т.1), 110, 137, 143 (т.1), 180 (т.2).
Тема 37
СУСПIЛЬНО-ПОЛIТИЧНИЙ РУХ В УКРАЇНI У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХIХ СТОЛІТТЯ
План
1. Реформи 60–70-х років та їх значення для суспiльно-полiтичного розвитку України.
2. Культурно-просвiтницька дiяльнiсть на початку 60-х років. Валуєвський циркуляр.
3. Український нацiональний рух 70-х – початку 90-х років. Емський указ.
4. Дiяльнiсть i громадсько-полiтичнi погляди М.Драгоманова.
5. Революцiйне народництво в Українi.
Література: 26, 65, 80, 83, 94, 110, 143 (т.1), 172, 225, 236.
Тема 38
ПІДНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ
План
1. Полiтичне й нацiонально-культурне життя 60–80-х років. Москвофiли і народовцi.
2. Культурно-освітнє товариство «Просвіта».
3. Створення перших політичних партій. Іван Франко.
Література: 64, 65, 73, 110, 127, 135, 137, 143 (т.1), 165, 192.
Тема 39
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ХIХ СТОЛІТТІ
План
1. Розвиток освiти, науки, лiтератури. Культурно-освiтнi установи.
2. Становлення професiйного українського театру. Музичне життя.
3. Образотворче мистецтво й архiтектура.
Література: 57, 94, 96, 103, 151, 172, 173, 195, 223, 225, 236.
Тема 40
НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
План
1. Українська політична думка на початку ХХ ст. Загальноросійські й українські партії в Україні.
2. Україна в демократичній революції 1905–1907 рр. Піднесення українського національного руху.
3. Столипінський політичний режим. Розгул російського шовінізму.
Література: 65, 80, 100, 101 (т.1), 143 (т.1), 73, 163, 165, 193.
Тема 41
ПІДНЕСЕННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ В ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
План
1. Громадсько-політичне життя. Боротьба проти польського домінування в Східній Галичині.
2. Український молодіжний рух: «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Січові Стрільці».
3. Становище українців Буковини та Закарпаття.
Література: 64, 65, 74, 100, 127, 135, 137, 143 (т.1), 165, 192.
Тема 42
УКРАЇНА В РОКИ ПЕРШОЇ СВIТВОЇ ВIЙНИ
План
1. Україна в планах воюючих держав. Ставлення до вiйни українських полiтичних партiй.
2. Воєннi дiї на українських землях.
3. Національно-визвольний рух в умовах війни.
Література: 65, 59, 70, 74, 84, 97, 109, 126, 135, 145, 153, 224.
Тема 43
УКРАЇНСЬКI СIЧОВI СТРIЛЬЦI
План
1. Створення леґiону УСС.
2. Бойовий шлях стрiлецтва.
3. Нацiонально-полiтична та культурно-просвiтня дiяльнiсть УСС.
Література: 65, 59, 70, 74, 84, 97, 109, 126, 135, 145, 153, 224.
Тема 44
УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
План
1. Лютнева революцiя в Росiї. Пiднесення нацiонально-визвольного руху в Українi.
2. Утворення Центральної Ради, її склад та полiтика.
3. Формування української державності. І та ІІ Універсали Центральної Ради.
Література: 40, 45, 65, 70, 73, 91, 97, 101 (т.2), 167, 220, 235.
Тема 45
УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛIКА
План
1. ІІІ Унiверсал Центральної Ради. Проголошення УНР.
2. Аґресiя бiльшовицької Росiї проти України. Бій під Крутами.
3. Проголошення незалежностi УНР. Захоплення Києва російськими військами.
4. Брестський мирний договiр, його умови і наслідки.
Література: 40, 45, 65, 70, 73, 91, 97, 100, 189, 167, 220, 235.
Тема 46
УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ГЕТЬМАНА СКОРОПАДСЬКОГО
План
1. Гетьманський переворот 29 квітня, його передумови.
2. Внутрiшня та зовнiшня полiтика.
3. Національно-культурна діяльність гетьманського уряду.
Література: 19, 45, 65, 70, 73, 91, 97, 100, 154, 167, 200, 220.
Тема 47
ДІЯЛЬНІСТЬ ДИРЕКТОРIЇ УНР
План
1. Утворення Директорії, її склад, соціальна база, політика.
2. Відновлення УНР. Акт злуки УНР і ЗУНР.
3. Друга війна Радянської Росії проти УНР. Політика більшовиків в Україні в 1919 р.
4. Селянський повстанський рух. Отаманщина.
5. Поразка Директорії: причини і наслідки.
Література: 19, 45, 65, 70, 73, 91, 97, 101 (т.2), 154, 167, 220.
Тема 48
ЗАХIДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛIКА
План
1. Революційні події 1918 р. на західноукраїнських землях.
2. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.
3. Війна з Польщею. Створення Української Галицької Армії.
Література: 58, 65, 73, 84, 97, 109, 126, 134, 146, 167, 224, 231.
Тема 49
МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ: МІЖ НАУКОЮ І ПОЛІТИКОЮ
План
1. Наукова i громадська дiяльнiсть.
2. Будівничий держави.
3. Тернистий шлях в Радянській Україні.
Література: 40, 45, 65, 70, 73, 99, 100, 101 (т.2), 167, 220, 235.
Тема 50
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ У 1920-ТІ РОКИ
План
1. Встановлення комуністичної системи в Україні. Політика «воєнного комунізму».
2. Голод 1921–1923 рр. Перехід до нової економічної політики.
3. Створення СРСР і Україна.
4. Політика українізації, її особливості й наслідки.
Література: 20, 55, 65, 77, 101 (т.2), 104, 132, 155, 177, 205, 226.
Тема 51
УКРАЇНА В УМОВАХ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ
(1930-ті – 1940-ві роки)
План
1. Зміцнення командно-адміністративної системи. Й.Сталін.
2. Згортання політики українізації. Антицерковна діяльність державної партії.
3. Голодомор 1932–1933 років: причини і наслідки.
4. Масові репресії в Україні. «Розстріляне відродження».
Література: 20, 47, 56, 104, 112, 129, 130, 131, 132, 177, 205, 250.
Тема 52
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ
План
1. Політика Польщі в Галичині та на Волині.
2. Національно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Діяльність політичних партій.
3. Становище українців Буковини та Закарпаття. Карпатська Україна.
Література: 11, 14, 38, 63, 65, 87, 100 (т.2), 161, 201, 214, 242.
Тема 53
УТВОРЕННЯ I ДIЯЛЬНIСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛIТИЧНИХ ПАРТIЙ
(кiнець ХIХ – перша третина ХХ столiття)
План
1. Зародження українських партiй та їх вплив на пiднесення суспiльно-полiтичного руху в Українi в кiн. ХІХ – на початку ХХ ст.
2. Полiтичнi партiї в українських нацiонально-визвольних змаганнях 1917–1921 роках.
3. Становище українських партiй в 1920–1930-х роках.
Література: 11, 62, 65, 73, 100, 101 (т.2), 110, 180 (т.2), 192.
Тема 54
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
План
1. Початок Другої світової війни і Україна.
2. Українські землі в умовах окупації нацистською Німеччиною. Рух Опору.
3. Звільнення України від німецько-нацистських загарбників. Остаточне возз’єднання українських земель.
Література: 31, 33, 65, 73, 106, 115, 161, 162, 187, 212, 213, 230.
Тема 55
НАЦIОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА В УКРАЇНI У РОКИ ДРУГОЇ СВIТОВОЇ ВIЙНИ
План
1. Український націоналістичний рух на початку Другої світової війни. Батальйони «Ролянд» i «Нахтiгаль».
2. Акт вiдновлення Української держави 30 червня 1941 року, його історичне значення.
3. Діяльність ОУН. Похiднi групи.
4. Створення Української повстанської армiї та її боротьба проти iноземних загарбникiв.
5. Наслiдки Другої свiтової вiйни для України.
Література: 31, 33, 65, 73, 100 (т.2), 106, 115, 161, 162, 187, 230.
Тема 56
УКРАЇНА У ВIЙНI З НАЦИЗМОМ
План
1. Боротьба українцiв у складi Червоної армiї.
2. Українська повстанська армiя: змагання на два фронти.
3. Дiяльнiсть радянських партизан в Українi.
4. Підпільницький рух.
Література: 31, 33, 65, 73, 100, 106, 115, 161, 162, 187, 130, 219.
Тема 57
УКРАЇНА В РОКИ ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
(1945 – перша половина 50-х років)
План
1. Успіхи і труднощі післявоєнної відбудови в Україні. Голод 1946–1947 рр.
2. Соцiально-економiчнi i полiтичнi процеси в захiдних областях України. Боротьба ОУН і УПА проти тоталітарного режиму.
3. Ідеологічний наступ сталінщини на спроби національно-культурного відродження в Україні.
4. Нова смуга масових репресiй проти українського народу.
5. Діяльність України на міжнародній арені.
Література: 16, 17, 20, 49, 65, 100, 104, 107, 162, 239, 240, 241.
Тема 58
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1950-х – СЕРЕДИНІ 1960-х РОКІВ
План
1. Спроби лібералізації політичного режиму. Критика культу особи Сталіна.
2. Початок реабілітації жертв комуністичних репресій.
3. Реформи М.Хрущова і Україна.
4. Зародження руху «шістдесятників», їх роль у національно-культурному житті.
Література: 1, 16, 17, 22, 34, 65, 100, 101 (т.2), 136. 239, 244.
Тема 59
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 1960-х – СЕРЕДИНІ 1980-х РОКІВ
План
1. Переміни в кремлівському керівництві у жовтні 1964 р. та їх наслідки для України.
2. Наростання кризових явищ у соціально-економічному, політичному і культурному житті.
3. Дальше обмеження прав України. В.Щербицький як провідник русифікаторської політики центру.
4. Політичні репресії 60–70-х років. Розгортання правозахисного і дисидентського руху.
Література: 34, 50, 65, 79, 89, 100, 150, 190, 208, 209, 233, 234.
Тема 60
УКРАЇНА В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ КРИЗИ ТОТАЛІТАРИЗМУ В СРСР
(1985 – 1991 роки)
План
1. Пошуки шляхів модернізації суспільства. Гальмування перебудовних процесів в Україні. Чорнобильська катастрофа та її наслідки.
2. Зростання політичної активності народу. Початок українського національного відродження.
3. Утворення нових політичних партій та громадських організацій. Народний Рух України. Вибори до Верховної Ради УРСР.
4. Прийняття Декларації про державний суверенітет України. Відродження національної символіки.
5. Спроби серпневого (1991 р.) перевороту в Москві та його наслідки для України.
Література: 21, 22, 51, 61, 65, 78, 100, 101 (т.2), 144, 191, 221.
Тема 61
УКРАЇНА: ТРИ КРОКИ НА ШЛЯХУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТI
План
1. Декларацiя про державний суверенiтет України.
2. Акт проголошення незалежностi України та його пiдтвердження на Всеукраїнському референдумi 1 грудня 1991 р.
3. Конституцiя України – основний закон незалежної держави.
Література: 21, 22, 51, 61, 65, 78, 100, 101 (т.2), 113, 144, 191.
Тема 62
РОЗВИТОК НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
План
1. Утвердження нацiональної державностi.
2. Проблеми соцiально-економiчного та полiтичного реформування українського суспiльства на сучасному етапі.
3. Міжнаціональні відносини в Україні. Автономна Республіка Крим – складова частина Української держави.
Література: 22, 51, 61, 65, 100, 101 (т.2), 113, 144, 168, 191, 221.
Тема 63
ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ У 1990-ТІ – НА ПОЧАТКУ 2000-Х РОКІВ
План
1. Міжнародне визнання України після проголошення її незалежності.
2. Набуття Українською державою без’ядерного статусу: причини і наслідки.
3. Участь України у діяльності міжнародних організацій та миротворчих процесах ООН.
4. Українсько-російські відносини.
Література: 22, 23, 61, 62, 65, 100, 101 (т.2), 136, 144, 168.
Тема 64
УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ХХ СТОЛIТТЯ
План
1. Розвиток культури в першiй чвертi ХХ ст.
2. Здобутки i втрати української культури 20–30-х рокiв.
3. Культурне життя в 1940-ві – на початку 2000-х років.
Література: 57, 77, 79, 99, 103, 104, 132, 177, 195, 208, 209, 223.
Тема 65
ЕМIҐРАЦIЯ УКРАЇНЦIВ ЗА КОРДОН
План
1. Українська емiґрація, її причини і напрямки.
2. Особливостi розселення, умови життя та працi.
3. Суспiльно-полiтичне i культурне життя української еміґрації.
4. Зв’язки української діаспори з землею батьків.
Література: 88, 100, 101 (т.2), 102, 136, 199, 200, 210, 211, 215.
ПЕРЕЛІК ТИПОВИХ ПИТАНЬ
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТІВ
1. Предмет, завдання та історіографія курсу «Історія України». 2. Становлення і розвиток людського суспільства на території України. Трипільська культура.РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Аджубей А. Крушение илюзий. – Москва, 1991. 2. Андрухів І. Сталінські репресії на території Східної Галичини в 1929–1941 роках // Галицька старовина. – 1994. – №…IСТОРIЯ УКРАЇНИ
– Конец работы –
Используемые теги: Сторія, України, Навчальний, посібник0.079
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Сторія України: Навчальний посібник
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
| Твитнуть |
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Реклама
Информация в виде рефератов, конспектов, лекций, курсовых и дипломных работ имеют своего автора, которому принадлежат права. Поэтому, прежде чем использовать какую либо информацию с этого сайта, убедитесь, что этим Вы не нарушаете чье либо право.
© copyright 1999 - 2024 allRefs.net. Все права защищены. Страница сгенерирована за: 0.239 сек.
Новости и инфо для студентов