Українсько-московський договір та його реалізація в 1654–1657 рр. - раздел Образование, Сторія України: Навчальний посібник
Богдан Хмельницький, Частина Інтеліґенції Та Духовенства Ще З...
Богдан Хмельницький, частина інтеліґенції та духовенства ще з 1648 р. зверталися до Московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з польською шляхтою. Український гетьман, за свідченням царських воєвод, навіть погрожував Москві, якщо та не підтримає його проти Польщі. «Іду я війною тут же на Московську державу, – заявляв він, – я всі міста московські й Москву зламаю: хто на Москві сидить, той від мене на Москві не відсидиться за те, що не поміг він мені ратними людьми на поляків». Нарешті 11 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну «під високу государеву руку», а 10 січня 1654 р. царські посли прибули до Переяслава. Таким чином Москва намагалася уникнути небезпечного для себе союзу України з Туреччиною.
Богдан Хмельницький був зайнятий війною з Польщею та похоронами Тимоша і прибув до Переяслава лише 16 січня 1654 р. Він уникав будь-яких урочистих церемоній і, як пише Н.Полонська-Василенко, жодного разу не запросив московських послів до себе. Можливо, тому й обрав для переговорів не Київ, а тихий козацький Переяслав. Під час Переяславської ради, яка відбувалася 18 січня і ухвалила рішення про прийняття протекції царя, трапився інцидент: коли духовенство хотіло привести до присяги гетьмана й старшину, Б.Хмельницький зажадав від московських послів, щоб вони перші склали присягу від імені царя. Боярин Бутурлін, голова московського посольства, рішуче відмовився це зробити. Тоді гетьман і старшина залишили переговори, що стало причиною публічного скандалу. В.Бутурліну довелося двічі повторювати запевнення, що цар охоронятиме всі права України і державний лад її буде збережено. Лише після цього гетьман і старшина погодилися на присягу. Адже в разі відмови Україна залишалася сам на сам з Польщею та її новим союзником – Кримським ханством.
Всього на вірність московському цареві 18 січня присягнуло 284 особи. Згодом представники московського посольства побували у 117 містах і містечках України, де присягу, за їхніми даними, склали 127 328 осіб чоловічої статі. Відмовилися присягати ряд представників козацької старшини, зокрема І.Богун та І.Сірко, Брацлавський, Кропив’янський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, наприклад Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С.Косовим.
Ратифікація договору мала відбутися в Москві. Сам Б.Хмельницький туди не поїхав. Посли – військовий суддя Самійло Богданович-Зарудний та полковник Павло Тетеря – привезли в Москву акредитовані грамоти від гетьмана, «Статті Хмельницького» (23 статті) та низку листів. Основна ідея цих документів – встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною залишається як внутрішня, так і зовнішня державна самостійність.
Отже, остаточний текст українсько-московського договору, що містив 11 статей, було ухвалено у Москві в березні 1654 р., звідси і його назва – «Березневі статті» (їх ориґінали не збереглися, – нині в архіві Посольського приказу в Москві наявна лише чернетка договору). На думку дослідників, ця угода за своїми формально-правовими ознаками нагадувала акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом найімовірніше передбачала створення під верховенством царської династії Романових конфедеративного союзу, спрямованого проти зовнішнього ворога, тобто проти Польщі: 1) Українська держава зберігала республіканську форму правлiння на чолі з гетьманом, який пожиттєво обирався на Козацькій раді; 2) незмінними залишалися адміністративно-територіальний устрій, суд і судочинство, фінансова система, незалежна внутрішня політика; 3) підтверджувалися права, вольності й привілеї української шляхти, духовенства та Війська Запорізького, реєстр якого становив 60 тис. чол.; 4) збір податків в Україні здійснювала українська скарбниця під контролем призначених царем чиновників; певна частина зібраної суми як данина мала передаватися до московської казни; 5) зовнішньополітична діяльність Української держави обмежувалася забороною зносин гетьмана з польським королем та турецьким султаном; 6) Москва отримувала право мати у Києві свого воєводу разом з невеликою залогою; 7) Московська держава зобов’язувалася надати Україні допомогу у війні проти Польщі тощо.
Договiр вже протягом тривалого часу є предметом наукового зацiкавлення багатьох iсторикiв, юристiв, фахiвцiв державного права. Переважна бiльшiсть їх сходиться на тому, що вiн був недосконалим, «сирим», дозволяв рiзнi тлумачення сторонами, якi його пiдписали. За словами Д.Дорошенка, «...й Москва, й Україна, кожна по-своєму розумiли суть цих вiдносин. Згодившись прийняти Україну «пiд велику царську руку», в Москвi з перших же крокiв старалися обернути протекторат у iнкорпорацiю, використовуючи кожне необережне слово, кожну неясну фразу в зверненнях гетьмана до московського уряду, щоб зреалiзувати якомога ширше свiй вплив на українське життя; особливо ж зручно використовувала Москва рiзнi прояви суспiльного антагонiзму на Українi. Власне на цьому антагонiзмi й була побудована вся дальша полiтика Москви щодо України. З iншого боку, гетьман i старшина справдi дивилися на протекцiю московського царя, як лише на певну, може навiть i тимчасову комбiнацiю, яка давала змогу нарештi покiнчити тяжку боротьбу за унезалежнення вiд Польщi...» Тим більше, що українсько-московська угода була правовою підставою відокремлення України від Речі Посполитої, юридичним визнанням її державності та козацького устрою.
| Відновлення війни
з Польщею
|
У відповідь на українсько-московську угоду поляки і татари об’єднали свої сили, уклавши влітку 1654 р. т. зв. «Вічний договір», і почали новий етап війни. Уже в листопаді 30-тисячна польська армія вторглася на Брацлавщину, згодом до неї приєдналася 30–40-тисячна татарська орда. Усвідомлюючи небезпеку, Б.Хмельницький зажадав від Москви негайної допомоги. Однак остання, намагаючись насамперед оволодіти Смоленськом і Білоруссю, де їй, до речі, допомагали 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком, фактично проіґнорувала вимогу українського гетьмана. Кілька місяців дорогоцінного часу було втрачено. Як наслідок, до кінця березня 1655 р. край перетворився на руїну. Було спустошено й спалено близько 270 міст і сіл, 1000 церков, вбито не менше 10 тис. немовлят, у неволю потрапило понад 200 тис. людей. Московська допомога виявилася не такою ефективною, як її уявляли.
Влітку 1655 р. театр воєнних дій перемістився на західноукраїнські землі, які Б.Хмельницький прагнув приєднати до своєї держави. 29 вересня українсько-московське військо під Городком розбило поляків і розпочало облогу Львова, звільнивши незабаром усю Галичину. В цей же час, у порозумінні з українським гетьманом, проти Польщі успішно воювала Швеція, захопивши значну частину польської території, включаючи Краків і Варшаву. В політичних зв’язках з Україною прагнула бути Білорусь. Здавалося, визріває можливість возз’єднання українських земель під гетьманською булавою. Однак знову неґативну роль відіграв пресловутий зовнішній фактор. З одного боку, проти включення західноукраїнських земель до складу козацької України несподівано виступив шведський король, поставивши гетьманові вимогу залишити Галичину. З іншого – почалися непорозуміння з московитами, що вимагали, щоб усі міста, які вони допомагали завойовувати, вважалися здобутком московського царя й присягали йому на вірність. До того ж, на українські землі вдерлися татарські орди, яким необхідно було негайно протидіяти. Все це змусило Б.Хмельницького відкласти на певний час справу возз’єднання українських земель і повернутися на Подніпров’я.
| Загострення відносин
із Москвою
|
Тим часом Москва, занепокоєна успіхами Швеції, пішла на зближення з Річчю Посполитою, яка висунула проект обрання московського царя Олексія Михайловича на польський престол після смерті короля Яна Казимира. У травні 1656 р. цар оголосив Швеції війну, а в серпні розпочалися московсько-польські переговори у Вільні, на які українську делеґацію не допустили. На початку листопада було укладене т. зв. Віленське перемир’я, яке передбачало згоду Московії залишити Україну в складі Речі Посполитої після обрання її царя на польський престол. Після цієї, по суті, зрадницької угоди військовий союз України з Москвою проти Польщі фактично втратив силу. У Чигирині відбулася Рада, де козацька старшина і гетьман присягалися спільно боронити Україну, присягалися собі, а не чужим монархам.
У ситуації, що склалася, головною метою Б.Хмельницького було збереження незалежності Української держави та об’єднання у її складі західноукраїнських земель. Відповідно, необхідно було подолати опір Речі Посполитої, що противилася поверненню українських етнічних територій, нейтралізувати Кримське ханство, як союзника останньої, знешкодити колонізаторські плани Москви, котрі вона плекала щодо України, а також забезпечити спадковість верховної державної влади, як запоруки на майбутнє проти можливої міжусобної боротьби за гетьманську булаву. Для досягнення цих планів гетьман Б.Хмельницький, формально не розриваючи договору з царем, насамперед спрямовує свою енерґію на створення антипольської коаліції без Москви і навіть усупереч її інтересам. До складу союзного об’єднання, крім України, ввійшли Швеція, Трансільванія (Семигород), Молдавія, Валахія, Бранденбурґ.
Протягом першої половини 1657 р. воєнні події розвивалися у сприятливому для союзників руслі. Вони розгромили поляків під Замостям, захопили Краків, Сандомир, Люблін, Варшаву, інші польські міста. До складу Української держави попросилася шляхта Пинщини, Берестейщини, Волині. Під тиском Б.Хмельницького на приєднання до козацької України західноукраїнських земель нарешті погодилася Швеція, до такого ж рішення схилялася Трансільванія – держави, які певний час претендували на дані території. Це був найвищий злет Української держави, політичний тріумф її творця – гетьмана Б.Хмельницького. Та вже з літа ситуація почала змінюватися у гірший бік. Політичні плани антипольської коаліції викликали занепокоєння серед сусідніх держав, насамперед Австрії і Данії, які підтримали Польщу. Відчувши загрозу своєму існуванню, на захист вітчизни піднявся польський народ. В Україні становище ускладнювалося хворобою гетьмана, через яку він не міг особисто контролювати хід подій, та антиурядовою аґітацією московських аґентів, що привела до бунтів серед частини козацтва, зокрема у корпусах полковника Ждановича та Юрася Хмельницького. Наслідком цього стали поразка та фактичний розпад антипольської коаліції. Практично тоді ж Україну вразила ще одна страшна звістка: 6 серпня 1657 р. у Чигирині після важкої й виснажливої хвороби перестало битися серце видатного сина українського народу Богдана Хмельницького. Його похорон, на думку дослідників, найімовірніше, відбувся 2 вересня в Суботові в Іллінській церкві. Наступником Великого гетьмана став його син Юрась, якого на цю посаду було обрано на Корсунській раді в квітні 1657 р.
Смерть Б.Хмельницького стала важким ударом для молодої Української держави. «Україна в найбільш рішучу хвилю, коли важилася вся її доля, стратила свого довголітнього провідника – одинокого чоловіка, котрий міг покермувати нею...» – зазначав М.Грушевський. Ця смерть знаменувала собою завершення першого етапу Національно-визвольної революції, основним завоюванням якого стали утвердження Української держави, встановлення в ній нової моделі соціально-економічних відносин, котра базувалася на дрібній власності фермерського типу.
Все темы данного раздела:
ПЕРЕДМОВА
Чи потрібна Україні історія? А патріоти? Дивні запитання, – звичайно, потрібні. Тим більше, що ці поняття взаємозалежні між собою, без них будь-який народ приречений на небуття. «То
Становлення і розвиток людського суспільства
У розвитку первісного суспільства, залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці, можна виокремити декілька значних періодів, які за традицією називають віками: кам
Формування державотворчих традицій
Початок раннього залізного віку на території України був пов’язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав, появою писемних відомостей про півд
Походження слов’ян та їх розселення на території України
Сучаснi українцi є однiєю з гiлок iсторичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використ
Становлення централізованої держави на чолі з Києвом
Проблема походження Київської Русі – одна з найактуальнiших у вiтчизнянiй iсторiографiї. Навколо неї тривалий час велася гостра полемiка мiж двома таборами науковцiв – «норманiстами
Піднесення та розквіт Київської Русі
Після смерті князя Святослава в Києві почав правити його старший син Ярополк (972–980). Та вже невдовзі між ним і його братами Олегом і Володимиром почалася кривава
Русь-Україна у період політичної роздробленості
Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км, де проживали, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн осіб. Це була
Об’єднання українських земель у складі Галицько-Волинського князівства
Наприкінці ХІІ – першій половині ХІІІ ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в iсторичнiй науцi тривалий час панувала думка, що на її руїнах виникло – як наступник Київ
Королівство Русі» Данила Галицького
Смерть князя Романа Мстиславича була трагедією не тільки для його сім’ї, а й для України, яка на кілька десятиліть стала ареною кривавих міжусобиць та збройних нападів зовнішніх вор
Галицько-Волинська держава в останній третині ХІІІ – першій половині ХІV ст.
По смерті Данила Романовича Галицько-Волинська держава, незважаючи на деяку внутрішню децентралізацію в останній третині ХІІІ ст., залишалася єдиною ще майже століття.
Культура Русі-України княжої доби
(ІХ – перша половина ХІV ст.)
Успіхи слов’ян у розвитку господарства, їх об’єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвиткові
Литовсько-Руська держава
У ХІV ст. історичні події розвивалися у вкрай несприятливому для Русі-України напрямі: вона була ослаблена золотоординським ігом; припинилася галицько-волинська князівська династія;
Польська експансія на українські землі в другій половині ХІV – середині ХVІІ ст.
Як відомо, ще в середині ХІV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 разу. Однак для поляків опанування українських земель не було таким легк
Національно-культурний та релігійний рух в Україні
Захоплюючи українські землі й посилюючи кріпосницький гніт, поляки намагалися також змусити український народ зректися рідної мови, культури та церкви, ставили за мету повністю його
Першої половини XVII ст.
У ХІV–ХVІ ст. українські маґнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши в кріпацьку неволю, було неспроможним захистити національну культуру. Єдиним станом, який тоді вів нері
Формування козаччини на українських землях
Центральним явищем історії України ХVІ–ХVІІІ ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх во
Запорiзька Сiч – вiльна козацька республiка
Поява козацтва і, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликали активну протидію маґнатів та шляхти. Вони не могли змир
Боротьба з турецько-татарською експансією
Однією з головних причин зародження козацтва, як уже зазначалося, була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалас
Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.
Посилення кріпосницького та національно-релігійного гніту, експансія польської й литовської знаті на південні землі, які почали колонізувати «уходники» й запорожці, утиски козацької
Причини та передумови нацiонально- визвольних змагань українцiв
Різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні наприкінці 40-х років XVII ст. привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну
Перші перемоги
Прибувши на Запоріжжя, Б.Хмельницький, зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на о.Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил і встан
Воєнні дії між Україною та Польщею в 1649–1653 рр.
На початку літа 1649 р. війна розгорілася заново. 25-тисячна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром йшла з Волині, а через Галичину рухалося 15-тисячне військо під командув
Загострення кризи української державності у 1657–1663 рр.
Завершальний етап Національно-визвольної революції (серпень 1657 – вересень 1676) визначався двома основними тенденціями: з одного боку, різким загостренням соціально-політичної бор
Розчленування України на Лівобережну та Правобережну
Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на початку 1660-х років розділилася на дві окремі ч
Української держави
У середині 1660-х років Українська держава внаслідок міжстаршинських усобиць опинилася перед повною катастрофою. Її фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався. Характеризуючи тодіш
Становлення Гетьманщини. Iван Мазепа та Пилип Орлик
Після занепаду Правобережної України все більшого значення набирає новий політичний центр, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу під назвою Гетьманщина. Я
Же през шаблі маєм права!
Відносини
з Москвою
Однiєю з головних засад полiтики гетьмана Мазепи було намагання пiдтримувати добрі вiдносини з
Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна лiквiдацiя
Після перемоги над шведами Петро І значно зміцнив своє становище. Якщо раніше у зарубіжних джерелах та на мапах північно-східні землі здебільшого називали Московщиною або Московським царством, то т
Суспiльно-полiтичне становище Слобідської, Південної, Правобережної та Захiдної України
Упродовж свого існування Гетьманщина охоплювала фактично тільки частину України – Лівобережжя. Поруч з нею жили своїм життям Слобідська, Південна, Правобережна та Західна Україна.
Культура України у другій половині ХVІI–ХVІІІ ст.
Український народ створив і виплекав високу й розмаїту духовну культуру, яку розвивали і збагачували багато поколінь.
Освіта
Суспільно-політичне та економічне становище наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.
У результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії наприкінці XVIII ст. було остаточно впроваджено та зміцнено царську владу на Лівобережжі та Слобожанщині. Нові зміни політи
Початки національного відродження
Колонізаторська політика російського царату не змогла вбити живу душу українського народу – його національну свідомість. Українство з жалем згадувало колишню козацьку славу, автоном
Україна в умовах російських реформ другої половини ХІХ ст.
Поразка у Кримській війні 1853–1856 рр. засвідчила значну економічну та військову відсталість Російської імперії і змусила її керівництво розпочати соціально-економічні реформи. Най
Український національний рух у 1860–1890-ті роки
Важке економічне становище, політичне безправ’я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в Україні. До нього прилучилася переважно інтеліґенція, націо
Розвиток західноукраїнських земель наприкінці ХVІІІ – першій половині XIX ст.
Як відомо, наприкінці XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл України. Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії. У 1774 р. імперія Г
Революція 1848–1849 рр. та її вплив на розвиток краю
На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазно-демократичні революції. Їх невiд’ємною складовою стали визвольнi рухи багатьох нацiонально-поневолених народiв Схiдно
Українська культура XIX ст.
Незважаючи на колонізаторську політику російського царизму й Австро-Угорської монархії, продовжувала, хоч і повільними темпами, розвиватись українська культура. Її стан перебував у
Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині
На початку XX ст. Україна залишалася поділеною між двома імперіями – Російською, до якої входили землі на схід від Збруча (Східна Україна) та Австро-Угорською, у межах якої перебува
Радикалізація національної боротьби на західноукраїнських землях.
В Австро-Угорській монархії проживало понад 4,6 млн українців, у т. ч. Східній Галичині – 3 850 тис., на Буковині – 305,1 тис., в Закарпатті – 505,3 тис. Східна Галичина, де прожива
Україна в Першій світовій війні
Того дня, коли у Львові відбувся парад січово-сокільських, пластунських та стрілецьких організацій краю, у столиці Боснії Сараєві було вбито австрійського престолонаслідника ерцгерц
Центральна Рада: становлення національної державності
Одним із наслідків Першої світової війни стала перемогав РосіїЛютневої демократичної революції 1917 р., яка поклала край багатовіковому монархічному режимові династ
Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
Усунення з історичної арени Центральної Ради не означало припинення української державності. Вона продовжила своє існування у Гетьманаті – періоді, який тривав в Україні трохи більше як півроку.
Нацiонально-визвольна боротьба на захiдноукраїнських землях
Революційні події 1917–1918 рр. на Наддніпрянщині мали великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, незважаючи на кордони, які їх розділяли. Озброєні багатими традиціями визвольних
Встановлення влади Директорiї: відродження та занепад УНР
Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася в уряд нововідродженої Української Народної Республіки. В той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету.
Культура України початку ХХ ст.
Активізація визвольних змагань українського народу, великі соціальні потрясіння, якими ознаменувався початок XX ст., вплинули і на духовне життя, збагатили його чималим досвідом, новими знаннями, п
Українські землі в умовах насадження комунiстичного режиму та втягнення до складу СРСР
Після поразки визвольних змагань 1917–1921 рр. Україна на тривалий час втратила свою національну державність, знову потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз «червоної». Почав
Нацiональна полiтика бiльшовикiв в Україні
Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження середини 1920-х – початку 1930-х років. Безсумнівно, що його коріння знаходилося в періоді недовготривалої у
Трагедія соціалістичної модернізації
У середині 1920-х років, просуваючись рейками непу, економіка України завдяки величезній енерґії та працьовитості народу наближалася до показників 1913 р. Відбудова зруйнованого в р
Національна політика Польщі на окупованих територіях
Західноукраїнське населення виявилося єдиною великою спiльнотою колишньої Австро-Угорської імперії, що пiсля Першої свiтової вiйни не зберегла незалежностi. Зазнавши поразки у нацiо
Український визвольний рух
Польща, незважаючи на домінування серед її певних політичних кіл відверто шовіністичних настроїв, усе ж залишалася державою європейською, заснованою на конституцiйних засадах. Тому українці тут, по
Становище українців Буковини, Бессарабії та Закарпаття
Окрім Польщі, значну частину західноукраїнських земель після розвалу Австро-Угорщини захопили Румунiя, яка зосередила у своїх руках Північну Буковину, закарпатську Сигітщину та Бессарабію (Хотин
У міжвоєнний період
Зазнавши поразки в національно-визвольних змаганнях 1917–1921 рр. Україна знову втратила свою державність, а її землі на кілька десятиліть ввійшли до складу різних держав: СРСР, Пол
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
(1939 – початок 1950-х років)
1. Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 – червень 1941 р.)
&
Встановлення нацистського окупаційного режиму та народний опір йому
18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану «Барбаросса», що передбачав напад на Радянський Союз.
Україна
Битва за Україну
Перемога під Сталінградом у лютому 1943 р., розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р., а також самовіддана праця мільйонів людей в тилу під гаслом «Все – для фронту, все – для пере
Труднощі післявоєнної відбудови
Відбудова та розвиток господарства України у повоєнні роки відбувалися в умовах, коли переважна більшість українських земель опинилися у межах однієї держави. Переживши страхіття війни, заплативши
Культурне життя
Друга світова війна вкрай неґативно відбилася на становищі української культури, ще раніше знекровленої комуністичним режимом. Всі її сфери зазнали величезних людських і матеріальних втрат. Під час
Десятиліття контрольованого лібералізму
Смерть Й.Сталіна, що сталася 5 березня 1953 р., породила серед пригноблених народів Радянського Союзу, в т. ч. й українського, сподівання на суттєве покращення їхнього становища. До певної міри ці
Дисидентський рух
Термiн «дисиденти» був занесений iз Заходу i вживався для визначення iнакодумцiв, якi в тiй чи iншiй формi вiдкрито висловлювали свої погляди, що не збiгалися з офiцiйною полiтикою. Дисидентський р
Орбачовська «перебудова» в українському контексті
Після смерті 76-річного Л.Брежнєва (1982), а за ним і двох його наступників: 70-річного Ю.Андропова (1982–1984) та 74-річного К.Черненка (1984–1985) до влади в СРСР нарешті прийшов представник моло
Зростання національної свідомості
«Перебудова», як і кожна «революція згори», була доволі обмеженою і непослідовною. Але головне її значення полягало в тому, що вона спрчинилася до різкого зростання політичної активності широких на
Українська культура другої половини XX ст.
Розвиток української культури в другій половині XX ст. відбувався зиґзаґоподібно. Спочатку, після смерті Сталіна, настає хронологічно короткий період відносної лібералізації, коли було реабiлiтован
Перші здобутки і перші втрати: Президент Леонід Кравчук
Вражаючі результати Всеукраїнського референдуму на пiдтвердження Акта проголошення незалежностi України викликали позитивний резонанс у світі. Вже на другий день після голосування про визнання ново
Реформи та ілюзії: Президент Леонід Кучма
Отже, влітку 1994 р. новим Президентом України було обрано Леоніда Кучму, на якого покладалися великі надії. Він спирався на підтримку промислового директорату, частини державної номенклатури та лі
Основні орієнтири зовнішньої політики
Україна, незважаючи на свій, по суті, колоніальний статус у складі СРСР, певною мірою була причетною до міжнародної політики. Передусім це було пов’язано з визнанням її у 1945 р. членом-фундатором
Культура України
Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури. Відбувається остаточний перехід від догм «соціалі
НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ, ПОДІЇ
à Близько 1 млн років тому – Поява найдавнішої людини на території України.
à 1 млн – 9 тис. років до Н. Х. – Палеоліт.
à ІХ– VІ тисячоліття д
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТІВ
З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
1. Предмет, завдання та історіографія курсу «Історія України».
2. Становлення і розвиток людського суспільства на терито
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
з курсу «Історія України»
1. Аджубей А. Крушение илюзий. – Москва, 1991.
2. Андрухів І. Сталінські репресії на території Східної Галичини в 1929–1
Новости и инфо для студентов