Початки національного відродження - раздел Образование, Сторія України: Навчальний посібник
Колонізаторська Політика Російського Царату Не Змогла Вбити Ж...
Колонізаторська політика російського царату не змогла вбити живу душу українського народу – його національну свідомість. Українство з жалем згадувало колишню козацьку славу, автономію Гетьманщини, нарікало на скасування російським самодержавством колишніх прав і свобод. Деякі сміливці шукали шляхів виходу з цього підневільного становища.
У результаті становлення національної інтеліґенції в Україні, як і в усій Східній Європі, починається відродження національної свідомості. Поштовхом до цього став той факт, що раніше, із запровадженням кріпацтва, маса людей почала претендувати на дворянство зі страху бути записаними до простих селян й потрапити таким чином у кріпаки. Для вирішення даного питання російський уряд створив спеціальний орган – Герольдію, яка розпочала перевірку підстав претендентів на дворянство. У процесі пошуку відповідних документів у родинних архівах серед представників провідної верстви українського суспільства на рубежі ХVІІІ–ХІХ ст. з’являється зацікавлення національною історією, етнографією та фольклором. Це сприяло усвідомленню спільності соціально-економічних, політичних і культурних інтересів усіх верств українського народу.
Чималу роль у національному відродженні відіграло формування нової української літератури з чіткими рисами національної своєрідності. Важливою подією стала публікація у 1798 р. «Енеїди» І.Котляревського, написаної народною українською мовою. У цьому творі поет з великим замилуванням змалював тогочасну Україну, її минувшину, відобразив життя українського народу, особливо простого селянства. Велике значення для пробудження національної свідомості мали художні твори Є.Гребінки, Г.Квітки-Основ’яненка, наукові праці професорів Київського та Харківського університетів М.Максимовича та І.Срезневського. Неможливо переоцінити в цьому контекстi «Iсторiю Русiв» – твiр, що з’явився на межi XVIII–XIX ст. i протягом кiлькох десятилiть таємно поширювався у середовищi українського дворянства. Анонімний автор цього трактату доводив, що саме Україна, а не Росiя є прямою наступницею Київської Русi, що українцi є окремим, відмінним вiд росiян народом зі своїми традицiями, а тому Україна має всi права на вiдновлення самоврядування.
Загальне народне піднесення в країні викликали Велика французька революція 1789–1794 рр. та російсько-французька війна 1812 р. Ожили надії передової частини українського суспільства на реформи внутрішнього ладу країни.
Активними прихильниками радикальної реформації суспільства стали відомі громадські й культурні діячі В.Капніст, В.Каразін, Г.Винський, О.Поліцин, В.Пассек, І.Орлай, І.Котляревський та ін. Серед української інтеліґенції поширювався видатний документ французьких революціонерів «Декларація прав людини і громадянина», твори О.Радіщева «Вольність» і «Подорож з Петербурга в Москву». Саме тоді В.Капніст в «Оді на рабство» і в драмі «Ябеда» сміливо виступив проти антинародної феодально-кріпосницької системи. Гуманістичні ідеї українських просвітителів підтримало нове покоління патріотів.
Одним із виявів волелюбних прагнень стала поява в Україні таємних політичних товариств. Їх різновидом було масонство(з анг. mason – каменяр, муляр) – заснований на початку XVIII ст. космополітичний релігійно-етичний рух, альтернативний до державних структур і державної ідеології, учасники якого визнають «Великого будівничого світу» як творця всього ладу в природі, називають себе будівничими його храму і закликають у своїх творах до морального удосконалення людей та об’єднання їх, незважаючи на релігійну і національну належність, на принципах братерства, рівності, взаємодопомоги і вірності. Найбільша масонська ложа заснувалась у Полтаві під назвою «Любов до істини». Членом її був видатний український письменник І.Котляревський. Інший учасник цієї ложі, громадський діяч, історик В.Лукашевич намагався утворити «Малоросійське товариство» з метою боротьби за політичну незалежність України. Водночас у Києві виникла ложа «З’єднаних слов’ян», до якої належали здебільшого польські поміщики та російська інтеліґенція. Вони виступали за встановлення приязних відносин між українським і польським народами. Менші провінційні ложі діяли в Житомирі, Кременці, Рафалівці на Волині. Спочатку ложі задовольнялися містицизмом масонських обрядів, мало цікавилися супільно-політичними питаннями. Пізніше в них почали проникати ліберальні ідеї.
Невдоволення самодержавно-кріпосницьким режимом відчувалося й серед передової частини офіцерів-дворян, які ставили за мету змінити існуючий лад. Найяскравіше ці ідеї проявилися у декабристському русі, тісно пов’язаному з Україною. Зокрема, у Тульчині існувала філія московського «Союзу благоденства». Близьким до цієї декабристської організації був І.Котляревський. Після ліквідації «Союзу благоденства» у січні 1821 р. більшість його членів не припинила діяльності. У березні 1821 р. Тульчинська управа ухвалила рішення про створення нової організації, яка була названа Південним товариством. Остаточно воно оформилось у січні 1822 р. на з’їзді в Києві.
Тульчинською управою, як і всією організацією, керував здібний організатор й освічений полковник, учасник російсько-французької війни 1812 р. дворянин П.Пестель. Товариство мало філії у Кам’янці та Василькові на Київщині. У вересні 1825 р. до нього приєдналося Товариство об’єднаних слов’ян. Воно виникло в 1823 р. у Новограді-Волинському і об’єднувало 50 офіцерів, вихідців здебільшого з дрібних або навіть збіднілих дворянських сімей. Була серед них офіцерська молодь українського походження. Обидва товариства вимагали повалення абсолютизму і створення республіки, ліквідації кріпацтва, яке вважали «справою ганебною, противною людству», рівних прав для всіх, повної свободи господарського розвитку. Однак декабристські організації не надавали належного значення національному питанню. Теоретик декабристського руху П.Пестель у своїй «Руській правді» виступив як прихильник централізації, засуджуючи федералізм, а населення України вважав «істинними росіянами». Члени Товариства об’єднаних слов’ян, хоч і говорили про федерацію слов’янських демократичних республік, та не згадували при цьому ні про українців, ні про білорусів.
Відоме повстання декабристів, що відбулося 14 грудня 1825 р. в Петербурзі, закінчилося невдачею. Дізнавшись про це, керівники Васильківської управи підняли на повстання Чернігівський полк, що розташовувався під Києвом. Проте здійснити свій план повсталим не вдалося. Їх не підтримали інші полки, Тульчинська та Кам’янецька управи Південного товариства. Повстання було придушене, а над його учасниками царський уряд вчинив жорстоку розправу. Чернігівський полк розформували, а солдат відправили на Кавказ для участі у військових діях проти горців.
Однак революційні ідеї декабристів жили у справах нового покоління борців проти самодержавства і кріпосництва. Важливими осередками суспільно-політичного руху в Україні у другій чверті XIX ст. були навчальні заклади, насамперед Харківський та Київський університети. Під впливом повстання декабристів на початку 1826 р. виник таємний політичний гурток в Харківському університеті. До харківського гуртка входило близько 20 студентів, службовців, офіцерів. Гуртківці читали і поширювали революційні твори, в яких містився заклик до повалення царського деспотизму, писали антикріпосницькі вірші та памфлети, їх пропаґандистська діяльність поширювалася на Харківську, Київську, Чернігівську та інші губернії. На початку 1827 р. царські власті викрили і розгромили харківський гурток. Однак і після цього пропаґанда визвольних ідей у Харкові не припинялася.
Вільнодумство було поширене серед професорів та студентів Ніжинської гімназії, заснованої в 1820 р. Гурток проґресивних професорів протягом 1827–1830 рр. боровся проти професорів-реакціонерів. Його підтримувала значна частина гімназистів, зокрема М.Гоголь, М.Прокопович, Г.Висоцький та ін. Царський уряд, дізнавшись про поширення «крамоли» у Ніжинській гімназії, у 1830 р. позбавив професорів-вільнодумців посад і відправив їх під нагляд поліції.
| Кирило-Мефодіївське
товариство
|
У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти існуючого ладу стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної інтеліґенції. Виникають таємні політичні організації, члени яких прагнули не тільки звільнення селян від кріпацтва, а й національної свободи України. Першою такою організацією було Кирило-Мефодіївське товариство, засноване у січні 1846 р. в Києві. Воно увібрало в себе цвіт української думки, людей, які мали величезний вплив на хід і розвиток українського відродження. Тут були історик Микола Костомаров, тоді професор Київського університету, талановитий письменник і громадський діяч Пантелеймон Куліш, професор Микола Гулак, видатні етнографи Опанас Маркевич і Василь Білозерський, який згодом відіграв помітну роль в українському громадському житті, й ряд інших. Усього кількість кирило-мефодіївців становила майже 100 братчиків. Окрасою товариства був ґеніальний поет Тарас Шевченко. Виданий у 1840 р. в Петербурзі перший збірник його поезій «Кобзар» відразу здобув Шевченкові широку літературну славу й мав надзвичайний вплив на пробудження української національної свідомості.
Програмні ідеї Братства були викладені у «Книзі Битія Українського Народу» («Закон Божий») і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М.Костомаров, та у «Записці», написаній В.Білозерським. Вони, зокрема, передбачали: 1) створення демократичної федерації слов’янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності й суверенності; 2) майбутнє суспільство мало будуватися на засадах християнської моралі, шляхом здійснення низки реформ; 3) скасування самодержавства, кріпосного права та станів, встановлення демократичних прав і свобод для громадян; 4) зрівняння у правах всіх слов’янських народів щодо їх національної мови, культури, освіти тощо.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало недовго, воно не встигло вийти з підготовчої стадії і розгорнути практичну роботу. Уже на початку 1847 р. його члени були заарештовані, вивезені до Петербурга й там суворо покарані. Тільки через десять років після смерті царя Миколи І, який особисто затвердив судові вироки, члени братства змогли повернутися до літературної і громадської діяльності. Але значення братства було величезним. Його ідеї та програма надовго визначали головні напрями українського національного відродження.
Незважаючи на всі свої зусилля, царський уряд був безсилим перешкодити зростанню національно-визвольного руху в Україні, відвернути крах кріпосної системи, що назрівав.
Все темы данного раздела:
ПЕРЕДМОВА
Чи потрібна Україні історія? А патріоти? Дивні запитання, – звичайно, потрібні. Тим більше, що ці поняття взаємозалежні між собою, без них будь-який народ приречений на небуття. «То
Становлення і розвиток людського суспільства
У розвитку первісного суспільства, залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці, можна виокремити декілька значних періодів, які за традицією називають віками: кам
Формування державотворчих традицій
Початок раннього залізного віку на території України був пов’язаний з виникненням найдавніших великих племінних союзів та рабовласницьких держав, появою писемних відомостей про півд
Походження слов’ян та їх розселення на території України
Сучаснi українцi є однiєю з гiлок iсторичного слов’янства, походження і етногенез якого на сьогодні остаточно не з’ясовано. Про нього можна говорити лише в загальних рисах, використ
Становлення централізованої держави на чолі з Києвом
Проблема походження Київської Русі – одна з найактуальнiших у вiтчизнянiй iсторiографiї. Навколо неї тривалий час велася гостра полемiка мiж двома таборами науковцiв – «норманiстами
Піднесення та розквіт Київської Русі
Після смерті князя Святослава в Києві почав правити його старший син Ярополк (972–980). Та вже невдовзі між ним і його братами Олегом і Володимиром почалася кривава
Русь-Україна у період політичної роздробленості
Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км, де проживали, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн осіб. Це була
Об’єднання українських земель у складі Галицько-Волинського князівства
Наприкінці ХІІ – першій половині ХІІІ ст. Давньоруська держава занепадає. Внаслідок цього в iсторичнiй науцi тривалий час панувала думка, що на її руїнах виникло – як наступник Київ
Королівство Русі» Данила Галицького
Смерть князя Романа Мстиславича була трагедією не тільки для його сім’ї, а й для України, яка на кілька десятиліть стала ареною кривавих міжусобиць та збройних нападів зовнішніх вор
Галицько-Волинська держава в останній третині ХІІІ – першій половині ХІV ст.
По смерті Данила Романовича Галицько-Волинська держава, незважаючи на деяку внутрішню децентралізацію в останній третині ХІІІ ст., залишалася єдиною ще майже століття.
Культура Русі-України княжої доби
(ІХ – перша половина ХІV ст.)
Успіхи слов’ян у розвитку господарства, їх об’єднання в єдиній державі, героїчна боротьба за незалежність сприяли розвиткові
Литовсько-Руська держава
У ХІV ст. історичні події розвивалися у вкрай несприятливому для Русі-України напрямі: вона була ослаблена золотоординським ігом; припинилася галицько-волинська князівська династія;
Польська експансія на українські землі в другій половині ХІV – середині ХVІІ ст.
Як відомо, ще в середині ХІV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 разу. Однак для поляків опанування українських земель не було таким легк
Національно-культурний та релігійний рух в Україні
Захоплюючи українські землі й посилюючи кріпосницький гніт, поляки намагалися також змусити український народ зректися рідної мови, культури та церкви, ставили за мету повністю його
Першої половини XVII ст.
У ХІV–ХVІ ст. українські маґнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши в кріпацьку неволю, було неспроможним захистити національну культуру. Єдиним станом, який тоді вів нері
Формування козаччини на українських землях
Центральним явищем історії України ХVІ–ХVІІІ ст. було козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Воно виступало оборонцем рідного краю від зовнішніх во
Запорiзька Сiч – вiльна козацька республiка
Поява козацтва і, особливо, його кількісне зростання за рахунок масових втеч залежного населення з панських маєтків викликали активну протидію маґнатів та шляхти. Вони не могли змир
Боротьба з турецько-татарською експансією
Однією з головних причин зародження козацтва, як уже зазначалося, була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування українців як нації. Ситуація ускладнювалас
Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.
Посилення кріпосницького та національно-релігійного гніту, експансія польської й литовської знаті на південні землі, які почали колонізувати «уходники» й запорожці, утиски козацької
Причини та передумови нацiонально- визвольних змагань українцiв
Різке загострення соціально-економічних суперечностей в Україні наприкінці 40-х років XVII ст. привело до великого повстання 1648 р., яке невдовзі переросло в Національно-визвольну
Перші перемоги
Прибувши на Запоріжжя, Б.Хмельницький, зважаючи на перебування польської залоги у Січі (Микитин Ріг), зупинився на о.Томаківка, де відразу ж розпочав формування збройних сил і встан
Воєнні дії між Україною та Польщею в 1649–1653 рр.
На початку літа 1649 р. війна розгорілася заново. 25-тисячна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром йшла з Волині, а через Галичину рухалося 15-тисячне військо під командув
Українсько-московський договір та його реалізація в 1654–1657 рр.
Богдан Хмельницький, частина інтеліґенції та духовенства ще з 1648 р. зверталися до Московської держави з проханням допомогти Україні в боротьбі з польською шляхтою. Український гет
Загострення кризи української державності у 1657–1663 рр.
Завершальний етап Національно-визвольної революції (серпень 1657 – вересень 1676) визначався двома основними тенденціями: з одного боку, різким загостренням соціально-політичної бор
Розчленування України на Лівобережну та Правобережну
Окупована польськими та московськими військами, розірвана на шматки соціальними конфліктами і чварами між політичними групами, Українська держава на початку 1660-х років розділилася на дві окремі ч
Української держави
У середині 1660-х років Українська держава внаслідок міжстаршинських усобиць опинилася перед повною катастрофою. Її фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався. Характеризуючи тодіш
Становлення Гетьманщини. Iван Мазепа та Пилип Орлик
Після занепаду Правобережної України все більшого значення набирає новий політичний центр, що зорганізувався на Лівобережжі й увійшов у наукову літературу під назвою Гетьманщина. Я
Же през шаблі маєм права!
Відносини
з Москвою
Однiєю з головних засад полiтики гетьмана Мазепи було намагання пiдтримувати добрі вiдносини з
Посилення наступу російського царизму на автономний устрій України, його остаточна лiквiдацiя
Після перемоги над шведами Петро І значно зміцнив своє становище. Якщо раніше у зарубіжних джерелах та на мапах північно-східні землі здебільшого називали Московщиною або Московським царством, то т
Суспiльно-полiтичне становище Слобідської, Південної, Правобережної та Захiдної України
Упродовж свого існування Гетьманщина охоплювала фактично тільки частину України – Лівобережжя. Поруч з нею жили своїм життям Слобідська, Південна, Правобережна та Західна Україна.
Культура України у другій половині ХVІI–ХVІІІ ст.
Український народ створив і виплекав високу й розмаїту духовну культуру, яку розвивали і збагачували багато поколінь.
Освіта
Суспільно-політичне та економічне становище наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.
У результаті антиукраїнської політики правлячих кіл Росії наприкінці XVIII ст. було остаточно впроваджено та зміцнено царську владу на Лівобережжі та Слобожанщині. Нові зміни політи
Україна в умовах російських реформ другої половини ХІХ ст.
Поразка у Кримській війні 1853–1856 рр. засвідчила значну економічну та військову відсталість Російської імперії і змусила її керівництво розпочати соціально-економічні реформи. Най
Український національний рух у 1860–1890-ті роки
Важке економічне становище, політичне безправ’я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в Україні. До нього прилучилася переважно інтеліґенція, націо
Розвиток західноукраїнських земель наприкінці ХVІІІ – першій половині XIX ст.
Як відомо, наприкінці XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл України. Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії. У 1774 р. імперія Г
Революція 1848–1849 рр. та її вплив на розвиток краю
На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазно-демократичні революції. Їх невiд’ємною складовою стали визвольнi рухи багатьох нацiонально-поневолених народiв Схiдно
Українська культура XIX ст.
Незважаючи на колонізаторську політику російського царизму й Австро-Угорської монархії, продовжувала, хоч і повільними темпами, розвиватись українська культура. Її стан перебував у
Зростання організованості українського руху в Наддніпрянщині
На початку XX ст. Україна залишалася поділеною між двома імперіями – Російською, до якої входили землі на схід від Збруча (Східна Україна) та Австро-Угорською, у межах якої перебува
Радикалізація національної боротьби на західноукраїнських землях.
В Австро-Угорській монархії проживало понад 4,6 млн українців, у т. ч. Східній Галичині – 3 850 тис., на Буковині – 305,1 тис., в Закарпатті – 505,3 тис. Східна Галичина, де прожива
Україна в Першій світовій війні
Того дня, коли у Львові відбувся парад січово-сокільських, пластунських та стрілецьких організацій краю, у столиці Боснії Сараєві було вбито австрійського престолонаслідника ерцгерц
Центральна Рада: становлення національної державності
Одним із наслідків Першої світової війни стала перемогав РосіїЛютневої демократичної революції 1917 р., яка поклала край багатовіковому монархічному режимові династ
Українська Держава гетьмана Павла Скоропадського
Усунення з історичної арени Центральної Ради не означало припинення української державності. Вона продовжила своє існування у Гетьманаті – періоді, який тривав в Україні трохи більше як півроку.
Нацiонально-визвольна боротьба на захiдноукраїнських землях
Революційні події 1917–1918 рр. на Наддніпрянщині мали великий вплив на населення Галичини, Буковини та Закарпаття, незважаючи на кордони, які їх розділяли. Озброєні багатими традиціями визвольних
Встановлення влади Директорiї: відродження та занепад УНР
Після перемоги збройного повстання Директорія фактично перетворилася в уряд нововідродженої Української Народної Республіки. В той час вона переживала мить тріумфу, свого найвищого злету.
Культура України початку ХХ ст.
Активізація визвольних змагань українського народу, великі соціальні потрясіння, якими ознаменувався початок XX ст., вплинули і на духовне життя, збагатили його чималим досвідом, новими знаннями, п
Українські землі в умовах насадження комунiстичного режиму та втягнення до складу СРСР
Після поразки визвольних змагань 1917–1921 рр. Україна на тривалий час втратила свою національну державність, знову потрапивши в задушливі обійми Росії, на цей раз «червоної». Почав
Нацiональна полiтика бiльшовикiв в Україні
Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження середини 1920-х – початку 1930-х років. Безсумнівно, що його коріння знаходилося в періоді недовготривалої у
Трагедія соціалістичної модернізації
У середині 1920-х років, просуваючись рейками непу, економіка України завдяки величезній енерґії та працьовитості народу наближалася до показників 1913 р. Відбудова зруйнованого в р
Національна політика Польщі на окупованих територіях
Західноукраїнське населення виявилося єдиною великою спiльнотою колишньої Австро-Угорської імперії, що пiсля Першої свiтової вiйни не зберегла незалежностi. Зазнавши поразки у нацiо
Український визвольний рух
Польща, незважаючи на домінування серед її певних політичних кіл відверто шовіністичних настроїв, усе ж залишалася державою європейською, заснованою на конституцiйних засадах. Тому українці тут, по
Становище українців Буковини, Бессарабії та Закарпаття
Окрім Польщі, значну частину західноукраїнських земель після розвалу Австро-Угорщини захопили Румунiя, яка зосередила у своїх руках Північну Буковину, закарпатську Сигітщину та Бессарабію (Хотин
У міжвоєнний період
Зазнавши поразки в національно-визвольних змаганнях 1917–1921 рр. Україна знову втратила свою державність, а її землі на кілька десятиліть ввійшли до складу різних держав: СРСР, Пол
УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПІСЛЯВОЄННОЇ ВІДБУДОВИ
(1939 – початок 1950-х років)
1. Українські землі на першому етапі війни (вересень 1939 – червень 1941 р.)
&
Встановлення нацистського окупаційного режиму та народний опір йому
18 грудня 1940 р. Генеральний штаб Збройних сил Німеччини завершив розробку плану «Барбаросса», що передбачав напад на Радянський Союз.
Україна
Битва за Україну
Перемога під Сталінградом у лютому 1943 р., розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 р., а також самовіддана праця мільйонів людей в тилу під гаслом «Все – для фронту, все – для пере
Труднощі післявоєнної відбудови
Відбудова та розвиток господарства України у повоєнні роки відбувалися в умовах, коли переважна більшість українських земель опинилися у межах однієї держави. Переживши страхіття війни, заплативши
Культурне життя
Друга світова війна вкрай неґативно відбилася на становищі української культури, ще раніше знекровленої комуністичним режимом. Всі її сфери зазнали величезних людських і матеріальних втрат. Під час
Десятиліття контрольованого лібералізму
Смерть Й.Сталіна, що сталася 5 березня 1953 р., породила серед пригноблених народів Радянського Союзу, в т. ч. й українського, сподівання на суттєве покращення їхнього становища. До певної міри ці
Дисидентський рух
Термiн «дисиденти» був занесений iз Заходу i вживався для визначення iнакодумцiв, якi в тiй чи iншiй формi вiдкрито висловлювали свої погляди, що не збiгалися з офiцiйною полiтикою. Дисидентський р
Орбачовська «перебудова» в українському контексті
Після смерті 76-річного Л.Брежнєва (1982), а за ним і двох його наступників: 70-річного Ю.Андропова (1982–1984) та 74-річного К.Черненка (1984–1985) до влади в СРСР нарешті прийшов представник моло
Зростання національної свідомості
«Перебудова», як і кожна «революція згори», була доволі обмеженою і непослідовною. Але головне її значення полягало в тому, що вона спрчинилася до різкого зростання політичної активності широких на
Українська культура другої половини XX ст.
Розвиток української культури в другій половині XX ст. відбувався зиґзаґоподібно. Спочатку, після смерті Сталіна, настає хронологічно короткий період відносної лібералізації, коли було реабiлiтован
Перші здобутки і перші втрати: Президент Леонід Кравчук
Вражаючі результати Всеукраїнського референдуму на пiдтвердження Акта проголошення незалежностi України викликали позитивний резонанс у світі. Вже на другий день після голосування про визнання ново
Реформи та ілюзії: Президент Леонід Кучма
Отже, влітку 1994 р. новим Президентом України було обрано Леоніда Кучму, на якого покладалися великі надії. Він спирався на підтримку промислового директорату, частини державної номенклатури та лі
Основні орієнтири зовнішньої політики
Україна, незважаючи на свій, по суті, колоніальний статус у складі СРСР, певною мірою була причетною до міжнародної політики. Передусім це було пов’язано з визнанням її у 1945 р. членом-фундатором
Культура України
Після здобуття Україною незалежності розпочався новий етап розвитку українського суспільства, а відповідно і національної культури. Відбувається остаточний перехід від догм «соціалі
НАЙВАЖЛИВІШІ ДАТИ, ПОДІЇ
à Близько 1 млн років тому – Поява найдавнішої людини на території України.
à 1 млн – 9 тис. років до Н. Х. – Палеоліт.
à ІХ– VІ тисячоліття д
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТІВ
З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»
1. Предмет, завдання та історіографія курсу «Історія України».
2. Становлення і розвиток людського суспільства на терито
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
з курсу «Історія України»
1. Аджубей А. Крушение илюзий. – Москва, 1991.
2. Андрухів І. Сталінські репресії на території Східної Галичини в 1929–1
Новости и инфо для студентов