Публіцистика онтологічного оптимізму

Епічне бачення світу українською та закордонною публіцистикою має бути систематизоване, ґрунтовно осмислене й задіяне як для навчання молодої генерації, так і для грамотного керівництва динамікою суспільної свідомості. Назвемо кілька прикладів, щоб принагідно переконатися ще раз: світом рухають ідеї, а не інтереси.

Міркуючи над творчістю Салмана Рушді, Маріам Салганик розвінчує «оргію ненависті», говорить про історичну свідомість, взаємовідносини національних культур, Сходу і Заходу наприкінці XX століття і наводить дуже промовистий витяг з роману Рушді: «Шарам» – ось потрібне слово. Наче маленьке, а значень і відтінків – на цілі томи». Рецензентка додає від себе: «Через спільні індоєвропейські корені «шарам» споріднене зі словом «сором»(Це ще одне підтвердження доведених фактів: у давньоукраїнській мові і в санскриті – 400 спільних базових слів. – Й. Л). Рушді запитує: що залишиться, якщо вилучити з нашого життя сором? І відповідає: залишиться розгнуздана свобода»⁴⁷.

Газета «Українське слово» свого часу передрукувала статтю Уласа Самчука «Крути» (з газети «Волинь» за 25 січня 1942 року). Відомий письменник звернув увагу на такий мотив, актуальний донині: «Українська молодь, яка дня 28 січня 1918 року з піснями виїхала зі столиці України під станцію «Крути», щоб там умерти, була першою молоддю світу, що одверто, беззастережно і рішуче стала до боротьби з північною навалою... Їх ідеал був – своя державність, своє суверенне життя, своя духовність.., у звуках пісні «Ще не вмерла» звучав також мотив спротиву проти марксизму... Не вина тієї молоді, що світ так злегковажив великим шляхетним поривом Української Держави»⁴⁸.

Тепер ми маємо можливість залучити до осмислення власної спадщини у європейському контексті доробок учених і публіцистів діаспори. Зокрема, варто було б перевидати маленьку, але дуже змістовну книгу Романа Рахманного «Кров і чорнило». Обов’язок преси, пише знаний журналіст, всебічно висвітлити і подати широкому світові до відома окремі моменти минулих змагань свого народу. Змагань за

⁴⁷ Салганик М. О благотворности сомнений. Сальман Рушди. – «Стыд» и другие романы // Иностранная литература. – 1989. – Ч. 9. – С. 229.

⁴⁸ Самчук У. Крути // Українське слово. – 1992. – 6 лют.

елементарні людські вартості: життя і волю. Право на них – незаперечне. Змагання за них – святі. Обов’язок писати про них – невідкличний. Замовчати ці змагання – очевидний злочин. Автор цієї книги, відтворивши кілька епізодів героїчних змагань УПА, наполягає на репрезентації перед світом усіх наших істин, для чого слід створити один політичний центр і осередок інформації за всебічної співпраці усіх українських інтелектуальних сил⁴⁹.До речі, майже про це саме, тільки з іншого приводу, говорив Юрій Андрухович у передачі Радіо Свобода (українська редакція) 28 серпня 2000 року.

В арсеналі світової журналістики залишиться спеціальний номер американського журналу «Тайм», присвячений чотирьом постатям політичного життя – Іцхака Рабіна, Ясіра Арафата, Фредеріка де Клерка й Нельсона Мандели. Їх визнано «Людьми року». Світлини «творців миру» вміщені на обкладинці, а кілька сторінок відведено для розповіді про їх діяльність на ниві пошуків взаєморозуміння народів⁵⁰.

Про розчарування в ідеях поступу, різницю між «дикунами» та «цивілізованими» в історії технології, а також про невмирущий спадок третього світу, незахідних цивілізацій у царині мистецтва, релігії, культури, про пошуки й винайдення нового способу суспільного життя міркує французький філософ і есеїст Режі Дебрей⁵¹. Наче доповнюючи цього автора, росіянин Сергій Аверинцев говорить про те, що «наша душа, наш дух не повинні догідливо підлаштовуватися до духу часу, до наявного – і проминального – стану світу... Але політичний конформізм – лише одна з можливостей зла; у певні часи і у певних умовах небезпечнішим є конформізм стилю життя, конформізм моди, конформізм духу часу... Радикальний релятивізм і прагматизм... у перспективі феноменології людських типів є значно страшнішим, ніж атеїзм... Західне християнство має право нагадати нам: «Браття! Не будьте дітьми розумом» (1 Кор. 14,20). Ми іноді маємо підстави нагадати нашим західним братам: «Початок мудрості – страх Господній(Пр. 1,7)»⁵².

⁴⁹ Рахманний Р. Кров і чорнило. – Пролог, 1960. – 141 с.

⁵⁰ Time. – 1994. – Ч. 1.

⁵¹ Дебрей Р. Західний міф // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1994. – Лютий. – С. 9–11.

⁵² Аверинцев С. Будущее христианства в Европе // Новая Европа. – 1994. – № 4. – С. 27.

Іван Дзюба, досліджуючи проблему спротиву тріумфуючій неправді, на прикладі Дон Кіхота переконливо показує роль великих подвижників людської історії; він наводить малознаний факт: «Дон Кі-хот» був улюбленою книгою Ейнштейна протягом «усього його життя. І у цьому – лейтмотив «самопочування в світі»⁵³. З точки зору інших традицій про визначальні істини говорить Фазіль Іскандер. Зокрема, варто замислитись над такими словами: «Уся література– безкінечний коментар до Євангелія. І коментареві цьому не буде кінця. Усі псевдоноваторські потуги обійтися без етичного напруження, без розуміння, де верх, а де низ, де добро, а де зло, приречені на провал і забуття, адже справа художника – витягувати волею до добра з хаосу життя ясний сенс, а не додавати до хаосу життя хаос своєї власної душі»⁵⁴.«Ми не можемо перемогти космос. Одне в наших силах: збагнути й знайти своє місце в космосі, щоб не щезнути, як щезли вже десятки сіл на білоруській землі. Я пишу цю книгу і не відчуваю себе хронікером минулого. Мені здається, я записую майбутнє» – до такого висновку прийшла білоруська публіцистка й письменниця Світлана Алексієвич⁵⁵. Це – біль, а не катастрофізм.

Такою публіцистикою думання, отже – онтологічного оптимізму, треба витісняти негативізм із мас-медіа, тобто зрівноважувати пам’ять і надію. Про це, до слова, писав одразу ж по Другій світовій війні Михайло Островерха – український есеїст: «Душі людини не можна занадто перехиляти в якийсь бік. Людина при своїй основній ідеї морального існування, при ідеї душевної повноти, мусить мати такі форми зовнішніх умовин, щоб вона в них могла оглянутись довкола себе, побачити всебічно життя й усі його явища, що повинні проходити вільним процесом. Тоді людина не потрапляла б із однієї крайності в іншу: від аскетизму до розгнузданості, психічної й фізичної, моральної й матеріальної, від християнства до поганства, від чортівського мордування людей до дивного, навіть

⁵³ Дзюба І. Більший за самого себе // Сучасність. – 1995. – Липень-серпень. – С. 82-88.

⁵⁴ Искандер Ф. Искренность покаяния порождает энергию вдохновения // Литературная газета. – 1996. – 7 февр.

⁵⁵ Алексиевич С. Чернобыльская молитва. Мне кажется, я записываю будущее... // Литературная газета. – 1996. – 24 апр.

нехристиянського потурання злу, від нацизму, совєтизму до якогось сентиментального демократизму»⁵⁶.

Маємо ще одне підтвердження того, що українська публіцистика завжди йшла у руслі європейських традицій. Співзвучність творчих пошуків, арґументації наших кращих журналістів, крім зазначених моментів, виразно помітно також у спеціальному номері журналу «Кур’єр ЮНЕСКО» – «Помірність – запорука кращого життя?», матеріали якого стимулюють пошуки «золотої середини між найнеобхіднішим та надмірною розкішшю»⁵⁷; у «Монологах» Вадима Скуратівського, який на прикладі життя японського режисера Куросави пристрасно проголошує ідеалізм й віру в справедливість⁵⁸; у рецензії на книгу відомого у Європі філософа, есеїста й церковного діяча Юзефа Тішнера, де обґрунтовується ідея зборення «субстанційного зла» проголошенням «слів життя»⁵⁹; у розмові з англійським філософом Джоном Греєм, який вважає, що немає універсальної моделі капіталізму і демократії й визнає, що «неолібералізм не відрізняється так радикально від здійснюваного раніше марксистського проекту», бо вважає, що «певний тип організації економічного життя повинен бути повсюдно адаптований, незалежно від культурних, релігійних, цивілізаційних розбіжностей»⁶⁰.

Встановити реальну й гідну шкалу вартостей, щоб не збіднювати людського духу ницістю ціни, не схиляти голови перед злом, щоб дбати про духовний пошук, допоможуть і такі два приклади. Розмірковуючи вголос про попередню епоху, Євген Сверстюк у властивій йому філософічній манері доводить, як змаліла людина «на раціоні матеріалізму, в озброєнні раціоналістичних приписів». Ось чому «найживучішим виявиться в кінці другого тисячоліття Пилат – холодний і байдужий до драми. Він знає правду, але це ні до чого не зобов’язує. Він зневажає юрби, але прислуховується до них. Він виконує чужу волю й умиває

⁵⁶ Островерха М. Nihil novi. – Штутгарт, 1946. – С. 23.

⁵⁷ Помірність – запорука кращого життя? // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1998. – Березень.

⁵⁸ Скуратовский В. Ворота Куросавы // Столичные новости. – 1999. – 31 август. – 7 сент.

⁵⁹ Tischner J. W krainie schorowanej wyobraźni. – Kraków: ZNAK, 1997 – S. 11.

⁶⁰ Wildstein B. Globalizacja Fałszu (Rozmowa z Johnem Grayem) // Wprost – 2000. – 23 stycznia. – S. 77.

руки. Біля великих трагедій XX століття – аж до чеченської – стоїть Пилат, що «вмиває руки»⁶¹. А тематична добірка «Діалог між культурами», вміщена у журналі «Німеччина», усебічно, зіставляючи різні думки, обґрунтовує тезу: «Культурне розмаїття – це основа цивілі-заційного багатства людства, і воно мас особливе значення в епоху глобалізації»⁶².

У журналістиці, стисло – публіцистиці, найголовнішим є вміння поставити проблему, вловити «пульс часу». Наведені вище приклади (а їх у європейській традиції – дуже багато) повинні увійти в багатотомну історію європейської публіцистики як світоглядної, арґументаційної бази для моделювання й розвитку модерних суспільств і журналістики XXI століття. Відновленню рівноваги у Європі, крім політичних, економічних, культурних контактів, істотно може прислужитися такий проект, як створення у Львові державної радіостанції, яка б кількома мовами, принаймні польською, німецькою, англійською, інформувала Європу про внутрішню й міжнародну політику України, пропагувала українську рацію.

Ми гостро відчуваємо й відсутність кількох щоденних газет, які б на рівні англійської «Таймс», французької «Монд», німецької «Фран-кфуртер альгемайне цайтунг», швейцарської «Нойє цюріхе цайтунг» і т. п. солідно й цілеспрямовано займалися інформаційно-публіцистичною діяльністю – кадри для таких видань готують національні університети в Києві й у Львові. Кардинально бракує ще кількох серйозних (подібних до «Дзеркала тижня», «Українського слова») українських тижневиків загальнополітичного забарвлення, які б на аналітичних і психологічних засадах формували психологічний образ України у світі (ясна річ, вони мали б перекладатися кількома мовами), які б поєднували діахронний (як національно-регенераційний) та синхронний (як національно-модерний) способи мислення, статику й динаміку нашої свідомості, теоретичні й прагматичні аспекти українського суспільства, людського життя, які були б спроможні формувати українську еліту й тло української свідомості в ареальному та внутрішньо-психологічному

⁶¹ Сверстюк Є. Добігає час тисячоліття // Українське слово. – 2000. – 6 січ.

⁶² Діалог між культурами // Дойчланд. – 2000. – Червень-липень. – С. 39–65.

планах водночас. За роки незалежності ми не спромоглися створити ментального українського пресового видання, яке б «з’єднало психологічно всю Україну, було б політиком й дидактиком водночас, відкривало б нас вселюдності, а світ наближало до нас»⁶³. Кристалізація державного й національного мислення відбулася у переважної більшості випускників Інституту журналістики КНУ імені Т.Шевченка і факультету журналістики ЛНУ імені І.Франка, але... вони не мають де прикласти своїх талантів.

Треба почати, решта – справа часу, тобто довгої терпеливої роботи. Журналісти-концептуалісти зобов’язані створювати нові ментальні карти для мінливого світу, щоб у кожного було своє «святая святих».

Ми забуваємо, що реальний світ не є видовищем, тому кожний, хто так розуміє свою професію, фальшує проблеми і служить неправді. Інформувати – означає передавати певний зміст, говорити про щось. Тим часом на жаргоні нинішніх мас-медіа інформація – це тільки біт. Комунікація стала лише контактом, хоча ЗМІ мають насамперед бути засобами порозуміння між людьми й народами.

Запитання для самоконтролю

1. Медіацентрична візія публічного життя.

2. У чому полягає роль «гейт-кіперів»?

3. Актуальність діалогу Платона «Горгій».

4. Зіставте тлумачення тенденцій розвитку світу Євгена Ляховича і Йозефа Тішнера.

5. Геродот про Дніпро.

6. Як відновити екологічну рівновагу?

7. Концепція українських ЗМІ за Ольгою Федик.

8. Вловити «пульс часу»: концепція серця С. Аверинцева.

9. Рівновага у медійній сфері..

⁶³ Федик О. Українська журналістика: «алгоритм» становлення // Українське слово. – 1992. – 25 листоп.