Онтологія публіцистики - раздел Образование, ПУБЛІЦИСТИКА Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТУ Онтологія Публіцистики Полягає У Її Всеохопності, На Відміну Від Науки, Яка В...
Онтологія публіцистики полягає у її всеохопності, на відміну від науки, яка визначається переважно матеріальними онтосами, до того ж – відзначається специфікацією. Публіцистика має справу з матеріальними і духовними субстанціями, життєва прив’язаність до правди в ній поєднується з метафоричністю, здогадністю; вона – цілком ідентифікована інтелектуальна реальність, яка фіксує динаміку життя, мислення і психології.
Для журналіста важливо не лише якнайкраще споглядати, «але й живити спогляданням душу»23, заглядати за межі спрощених схем, зберегти пам’ять про вияви доброчинності і протиставити нечесним
22 Листи до Приятелів. – 1954. – Ч. 12. – С. 4.
23 Плутарх. Вибрані життєписи. Перікл і Максім Фабій // Всесвіт. – 1991. – Ч.9. – С. 112.
словам і ділам пострах ганьбою у потомстві (закон відплати), тобто підходити до історії не лише як ретельний літописець, але й як мислитель. Аналіз, відзначений сильною, глибокою думкою, благочестивий спосіб мислення, синтез – ось що потрібно сьогодні.
Минуле без дум реанімує найгірші із передсудів, виплоджує свого раба і закриває історичній свідомості вхід у політику і соціальну практику. Цілком очевидно: думи осяжніші, животворніші від аналізу, він є лише складовою частиною публіцистики думання, інакше кажучи, евристичності статті, есе, міркувань у формі діалогу та інших форм. Лише за цих умов і за сповідування принципу «правди про людину, оте ессе homo, до якого належить світ людини, й історія, і середовище людини, як рівно ж суспільний, економічний і політичний контекст»24, можна сприяти нагромадженню творчих і моральних ідей. До того ж, потрібно врахувати ряд обставин.
По-перше, публіцистика за своєю природою, як правило, не ставить перед собою завдання донести атмосферу, викристалізований дух, деталі і характер обговорюваної епохи у всій її повноті. Бо в такому разі розкриті «білі плями» можуть частково перетворитись у схематизм.
По-друге, правда може мати статичний характер, себто, обмежуватись констатацією. Цього замало. За правдою має йти справедливість, про що з великою силою переконання пише Євген Сверстюк: «І найскромніше життя є чудовим, коли воно творить історію свого народу... Людина починалася з того, що утверджувала вищі цінності над своїми поточними інтересами і нахилами своєї хисткої природи, утверджувала сувору дорогу нагору до Вищих Цінностей, переступаючи минущі, сьогоденні... Ні, таки зовсім не химера – правда, совість і ті чесноти, на яких досі тримався світ»25.
Оскільки немає в культурі вищої мети, як вироблення Особи, журналіст повинен усвідомити, що його основне завдання «полягає не у збиранні інформації, а в поширенні правдивої інформації, встановленні рівноваги між тим, що він жадібно поглинає з вірою
24 Istota, wielkość i odpowiedzialność sztuki i publicystyki // Jan Paweł II. Wiara i kultura. Redakcja Wydawnictwa KUL. – Rzym – Lublin. – 1988. – S. 88.
25 Сверстюк Є. Кожний день – це нове народження. – На землі, благословенній Апостолом // Греко-католицький церковний календар. – 1992. – С. 104-105, 110.
в добро у світі, сповненому фальшивих цінностей, і тим, що він вихлюпує. Межа між ними невловна й рухлива. Єдиним фільтрому даному разі є лише його сумління»26. Сприяти тому, щоб «закінчилося повстання мас», карнавал і людина могла заглибитися в себе (Ортега-і-Гассет), одухотворити розум, «вкласти» його в серце (Памфил Юркевич), щоб нарешті позбутися протиріччя, коли за надзвичайного розквіту індивідуалізму у XX столітті окрема людина залишається нещасною (Юнг), – мета шляхетна, бо це веде до того, аби стався той духовний перелом, котрий неминуче приведе до зцілення.
Сковородинський ідеал «шукання істини» якнайповніше орієнтує публіцистів на шляху творчої заанґажованості у вироблення Особи. Згадаймо В. Вернадського, щоденники якого, до слова, є зразком високої публіцистики думання вголос – їх останніми роками друкувало багато видань світу: «Я впевнений, що все вирішує людська особистість, а не колектив, elite країни, а не демос, й у значній мірі її відродження залежить від невідомих нам законів появи великих особистостей... Звичайно, що нічого не зробить із цим соціалістична схоластика, як не зробило царське самодержавство і православний синод. У силу вільної думки я вірю як в єдину реальну силу, більш могутню, ніж це думаємо в наших політичних розрахунках...»27.
По-третє, деякі журналісти-дослідники минулого намагаються прикувати увагу читача до ефектних сюжетів історичного процесу, мало дбаючи про достовірність. Слід вибудовувати арґументацію таким чином, щоб вивчати не довільно вирвані фрагменти історичного процесу, а гармонію духовного існування загалом, відповідаючи на питання: «Хто ми?». Це – ключовий термін при аналізі історичного минулого. Зрозуміло, необхідно усвідомити можливості і межі компетенції історичного розуму, єдність і багатоманітність всесвітньо-історичного процесу, побачити його у перспективі загальнолюдських вартостей, зрозуміти ті альтернативи, що їх таїть у собі майбутнє.
Яскравим прикладом такої публіцистики стала розмова Чінгіза Айтматова з Дайсако Ікедою, вміщена в «Літєратурной газєтє» під
26 Лакутюр Ж. Кодекс журналіста // Кур’єр ЮНЕСКО. – 1990. – Ч. 11. – С. 15.
27 Вернадский В.И. «Я верю в силу свободной мысли» // Новый мир. – 1989. – №12. – С. 214.
заголовком «Дух дихає, де хоче...». Йдеться про відсутність самосвідомості і самоаналізу, що перетворює людину в раба. Ікеда каже: «Людина, яка розсталася з Богом, починає сліпо вірити в розум. Тим самим вона необмежено звільняє бажання і забезпечує швидкий розквіт науки і техніки. Насправді, віра в розум дає людині максимум життєвих зручностей, але сама по собі вона аж ніяк, жодним способом не пов’язана із звільненням людини»28.
У цьому місці перервемо виклад і аналіз зазначеної публікації, щоб звернути увагу на багатозначну думку Олександра Меня: «...в істоті людини є щось, що знаходиться у глибокій невідповідності із життям тіла і навіть іде врозріз із найважливішими фізичними потребами. Людина не лише здатна піднятися над абсолютною залежністю від цих потреб, але саме у цьому звільненні, у цій владі над власною психофізичною природою закладена основа істинно людського... Саме одухотвореність творить людину як таку»29.
Історія не може бути лише зовнішнім феноменом, вона неодмінно мусить мати абсолютний сенс і зв’язок із абсолютним життям, себто мусить бути онтологічно запрограмована. Тому здійснюється у надрах Абсолютного. Ось чому обидва співрозмовники переконливо доводять перевагу людяності, необхідність позбутися гордині (підкріплючи історичними фактами її згубний вплив на людину, на народи), диктатури держави, акцентують увагу на відповідальності за те життя, в якому перебуваємо.
Цей діалог – жанр співбесіди, який вимагає від читача багато терпіння і вдумливості (скажімо, стосовно деяких аспектів філософії буддизму). Виділимо таку думку: «Найкраща частина зерна, яке добувається у поті чола, завжди служить насінням нового врожаю, і в цьому полягає вічність хліба. Так і в житті – умудрені роками покликані залишити після себе плодоносне зерно слова»30.Айтматов слушно каже про зникнення епічного бачення світу, про практику абсурду замість притчі. Підкреслимо, що діалог – мудрий спосіб наблизитися до спільної, надто важливої для всіх істини. Названий діалог вийшов
28 Литературная газета. – 1991. – 10 апр.
29 Мень А. История религии. – М.: Изд-во Советско-Британского совместного предприятия «Слово». – 1991. – Т. 1. – С. 91.
30 Бердяев Н. Смысл истории. – М.: Мысль, 1990. – С. 46.
напруженим, він став результатом взаємодії і прагнення до істини, до правди, перед якою всі рівні і в якій всі єдині, про що й засвідчує історія. Тут бачимо приклад автентичної толерантності, а не форму задоволення своєї особистої амбіції, досягнення корисливої мети.
Минуло багато років з часу цієї вельми повчальної розмови. Відтоді Айтматов став надзвичайно популярним у Європі, зокрема в Німеччині. Унікальне явище: священики нині запрошують письменника в кірхи і поступаються йому місцем за алтарем. У розгорнутій проблемній статті в газеті «Ізвєстія» «Реквієм птахам, що відлітають» (про новий роман Чінгіза Айтматова, присвячений змінам сенсів життя), Ядвіга Юферова пише: «І те, що він говорить, як людство напередодні третього тисячоліття повинно позбутися вікових проблем: воєн, політичного терору, екологічної та моральної катастрофи, – стає для прихожан найактуальнішою проповіддю і молитвою»31.
Все темы данного раздела:
Додатки 358
Йосип ЛОСЬ:
«Університет не може бути товариством
із обмеженою відповідальністю» 358
Ришард КАПУСЬЦШСЬКИЙ:
«Нещастям для медіа є інтелектуальні лінощі
ї
Структурна криза світосистеми
Всеохопні катаклізми XX століття, що його газета «Нью-Йорк Таймс» назвала «століттям Сатани»1, спричинили стрімке наростання різнопланового духовного і соціально-політичного досвіду людс
Віднайти істотне
Журналістика нині – футуристична й архаїчна водночас. Вона начебто переносить нас у магічний світ. Це стосується передовсім телебачення, яке репрезентує тривіальну культуру, нетривкі символи, до чо
Наукові погляди на журналістику
Завжди доречно зіставляти методологічно-теоретичні постулати з результатами їх практичної реалізації. Позитивізм, екстраполюючи своє бачення історії на медійну сферу, остаточно, ще після Другої сві
Орієнтації мас-медіа
Варто збагнути плідність суджень представників різних народів, епох, цивілізацій щодо сфери творчості, мистецтва управління душами. Але перш ніж відтворити кілька засадничих орієнтирів «будівництва
Місійність слова
Йдеться про непорочність розуму. Ідейний архітектор італійського Відродження XIX століття Джузеппе Мацціні залишив нам блискучі розмислення про суть публіцистичної творчості, що її він не відділяв
Горизонти української світоглядної публіцистики
Українська світоглядна публіцистика відображає відмежовування від двох крайніх поглядів на мету і сенс історії: від точки зору «тільки цього світу» (марксизм, лібералізм) і від точки зору «виключно
Кредо Волтера Кронкайта
Унікальну сторінку в історію світової журналістики вписав американський телекоментатор Волтер Кронкайт. У своїх мемуарах, названих скромно «A reporter’s Life» («Життя репортера»), він орієнтує нас:
Кількість примірників щоденних газет/1000 мешканців
1.
Японія
7.
США
2.
Швейцарія
Орієнтир – метааналіз історії
Нагадаємо, як трактує цей термін словник: «Мотивація – сукупність мотивів, доказів для обґрунтування чогось; мотивування»1. Йдеться про підставу, привід для якої-небудь дії, вчинку, про
Вища школа – кузня світоглядних думок
Щораз більше теоретиків і практиків журналістики переконуються у потребі фундаментальної журналістської освіти. Університет – вища школа. Отже, на відміну від середньої, він повинен забезпечити вищ
Інтегральність мотивації
Отже, дбаючи про повноцінну підготовку фахівців, не маємо права дати можливість так званим новаторам витіснити нас з континентальної, тобто фундаментальної системи навчання журналістів і замінити ї
Філософія факту
Відколи утвердилася могутність журналістики/публіцистики, людина сягала до газети не лише для того, щоб дізнатися про останні події, але й щоб випрацювати собі певний погляд на речі, щоб зрозуміти,
Моральна кристалізація ідеологічних вартостей
Публіцисти-концептуалісти завжди вміли відрізняти дочасне й минуще від остаточного. Вони усвідомлювали (усвідомлюють), що без подвижництва, ентузіазму й досвіду будь-яке навчання стане даремною тра
Культурний чинник – визначальний
В умовах всеохопної моральної та екологічної кризи людства на порядок денний поставлено проблему докорінної переоцінки вартостей. Незважаючи на очевидні великі осяги цивілізаційного влаштування жит
Медіатизація політики
Нині роль ЗМІ інтенсифікується з кількох причин. Серед них, по-перше, нові технічні й технологічні можливості збирання, акумуляції та передачі інформації, по-друге, розширення й укорінення демократ
Вплив мас-медіа на діяльність політичних інституцій та громадської думки
Сфера впливів
Франція
ФРН
В-британія
Іспанія
США
Судочинство
Сучасна преса світу і проблеми морально-екологічної кризи на зламі епох
Кожна історична доба – це сторінка у божественній книзі Провидіння. Час постійно залишає по собі невитравний слід. Відтак маємо вчитуватися у цей «слід». Під сучасну пору, коли ми воювали один прот
Уникати підміни понять
Минали століття, змінювалися цивілізації, зміщувалися акценти у дослідженнях сфери комунікації, але – закономірно! – повертаємося до плодотворних орієнтирів європейської культури. Наша українська т
Публіцистика онтологічного оптимізму
Епічне бачення світу українською та закордонною публіцистикою має бути систематизоване, ґрунтовно осмислене й задіяне як для навчання молодої генерації, так і для грамотного керівництва динамікою с
Авангард духу: концепція Миколи Шлемкевича
Почнімо з усталених дефініцій. Новий тлумачний словник української мови так визначає суспільство: «Сукупність людей, об’єднаних певними відносинами, обумовленими історично змінним способом виробниц
Пріоритет макротексту
Щоб примножувати мудрість, треба постійно переосмислювати своє минуле, звіряти з досвідом інших народів. Це допоможе перекодову-вати інформацію у знання, а знання – у розуміння. Просвіщати – означа
Свобода як істина
Свобода без істини – шлях егоїзму. У документі «Сіяння істини» Іван Павло II зазначає, що вона просвіщає розум і формує свободу людини. Йдеться про цілісний сенс життя. Існує фундаментальний зв’язо
Роль особи в історії
Про роль особи в історії писало чимало знаних у світі політиків, учених, публіцистів і т. ін. Фундатор сюжетної публіцистики Плутарх залишив нам неперевершені зразки життєпису тих постатей Антики,
Концептуальна публіцистика: історичний аспект
Класичним прикладом такої публіцистики у вигляді 36 листів із п’ятимісячної подорожі до Росії є книга «Росія 1839 року» Астольфа де Кюстіна – французького письменника і журналіста, нащадка давньої
Спадок XX століття: Європа
Збереження пошани до правди й пізнання передбачає: по-перше, сповнення обов’язку щодо історії, по-друге – обов’язку пам’яті. Для публіциста-історика38 не може бути заборонених тем і жодн
Спадок XX століття: Азія, США
Подібний вплив на масову свідомість мала публіцистика Леопольда Вейса (1900-1992), журналіста зі Львова, який прийняв іслам й одержав ім’я Мухаммед Асад. У мусульманському світі його трактують як в
Українська традиція публіцистичного тексту
Входження у світ історичних осіб, подій дає змогу не тільки автентично проаналізувати процеси, а й відчути, пережити їх. Тобто – краще розуміти, ніж просто пізнавати. Схоплення життя інтуїцією веде
Нагнітання деструктивності
Посилення глобальної напруженості, викликаної передовсім матеріальними чинниками (боротьба за ресурси, зиск, економічна, політична і мілітарна експансії та ін.), у журналістській теорії та практиці
Ідеологеми Жана-Поля Сартра
Публіцистика «думання» давно звернула увагу на те, що, незважаючи на перемогу у двох світових війнах XX століття, ліберальна
демократія не витворила нових ідей, які б після страхітливих
Позиція Амоза Оза щодо фанатизму
Вищенаведені приклади публіцистичної діяльності «Столичных новостей» дають, крім усього іншого, підстави зазначити, що арбіт-ральний підхід до історії, претензії на роль «командирів дійсності», неп
Пастки постмодернізму
У 1597 р. філософ і теоретик науки Френсіс Бекон увів в обіг стереотип «Знання – це сила». Він і його сучасники були переконані, що незабаром знання вирішить усі проблеми людства. Ренесанс та просв
Призначення ЗМІ – засоби масового порозуміння
«Мас-медіа повинні стати засобом масового порозуміння, натомість масовість спричинила перевагу турботи про засяг комунікації над турботою про її зміст; «переважає комунікаційний супермаркет», – до
Правда – найвищий етичний ідеал
Найголовніше завдання журналіста – служити правді й справедливості. За Великим тлумачним словником сучасної української мови, «ПРАВДА – 1. Те, що відповідає дійсності; істина. // Певна сукупність д
Дійова особа історії
Освіченість насамперед полягає у тому, що глядачів, тим паче серед журналістів, не повинно бути. Кожний із нас – дійова особа історії. Її описувати на своє задоволення замало, історія твориться кон
Етичне розуміння професіоналізму
Свобода, якщо вона не сполучена з етичним розумінням професіоналізму, є просто непорозумінням. Отже, примат правди над журналістикою, а не навпаки! Саме правда є шансом стати автентичним
Слово, що визволяє, чи слово, що поневолює?
У слов’янському світі правда тісно пов’язана зі світлом, святістю. Так, у староруській мові вона має передовсім значення «Суду Божого». Євген Сверстюк у своїх роздумах «Свобода слова і культура дум
Позбутися селективної моралі
У кожній країні у всі часи, за усіляких умов знаходилися подвижники, які увесь запал серця, увесь талант віддавали благородній справі. Не так давно пішов з життя Володимир Маняк, який зробив першу
Світоглядна публіцистика Світлани Алексієвич
Унікальну місію виконує білоруська письменниця й публіцистка Світлана Алексієвич. Вона працювала в районній, республіканській газетах, завідувачем відділом нарисів і публіцистики журналу «Неман». З
Нинішнє буття без метафіки збагнути неможливо. Слід шукати нові механізми впливу на народну свідомість.
У цій розмові С. Алексієвич тепло згадує про свій український родовід, «дуже барвисте, гарне дитинство», радить «дати свободу самій природі речей» у Білорусі, де знищена національна субстанція, том
Відходять; ми не додумуємо речі до кінця, жонглюємо, шаманимо старими словами.
Сама творчість С. Алексієвич, «нова література факту», її роздуми над специфікою, потугою (або неміччю) слова заслуговують окремого дослідження. Наразі – деякі рефлексії. Публіцисти, так само, як «
Вирішальна роль слова-рушія
У всіх культурах зазначено першоідею, первісний сенс буття. Дао, Логос, Архетип, Парадигма, Монада та інші слова-коди підкреслюють первинну, вирішальну роль інформації у зародженні життя, функціону
Вернути в журналістику правдолюбство і моральний пафос
Публіцистика, яка останніми роками виконала роль месії, оголивши жахливе минуле імперії та комунізму, недвозначно довела, що логіка безоглядної боротьби веде до боротьби, позбавленої логіки, до роз
Плекати сакрум, вибудовувати сенс
Світоглядна публіцистика під сучасну пору, крім оперативного осмислення поточних подій найширшого діапазону, намагається дати
вичерпну відповідь на фундаментальні питання буття, розвитк
Громадянське суспільство – інституція доброчесності
Суто позитивістська методологія, як засвідчив досвід історії, є помилковим мірилом. Людину не можна вилучати із трансцендентності, адже вона – створіння релігійне, а не лише політична тварина, як г
Плекати невмирущий дух нації
Іван Франко «скрізь ставив рідний народ підставою своєї діяльності, добро народне – метою, розум, науку – шляхом до мети»1. Тому нам треба «... зберегти все незі
Цілюща влада вистражданого слова
Особливо варто наголосити на силі переконання у праві на цілющу владу вистражданого слова, що його демонстрував Іван Франко. Паралелі в цьому випадку з найвидатнішими геніями людства цілком доречні
Горизонти публіцистики
Пробуджуючи людське в людині, накреслюючи нації шлях у будуччину («Засяєш у народів вольних колі»), підносячи на найвищі орбіти духовності візію людства, через різні прояви творчості – філософію,
Прогностичний аспект творчості
Із горизонтів XXI століття бачимо, з одного боку, банкрутство комерційно-маніпулятивної цивілізації, яка мусить полишити історичну арену, оскільки спричинила жахливу несправедливість і понизила люд
На найвищих світових орбітах
Як бачимо, Іван Франко мислив, творив на найвищих орбітах національного, європейського та й світового життя. Невситимий інтерес до історії як навчительки життя, до ідеалів народів, наслідування муд
Багатоликість брехні й одне слово правди
Лазар Каганович
Є щось символічне у тому, що «останнім із могікан» більшовизму став Лазар Мойсейович Каганович. На
Невтишний біль нації
Голодомор 1932-1933 років... Тривожна згадка з минулого життя, що її вже відроджена українська нація навіки берегтиме у пам’яті. Спомин про два страшні роки, позначені чорною тінню смерті, сповнені
Голодні повні засіки
Історія кожної нації мусить мати свої дзвони: веселі, сумні, величні, визвольні, дзвони перестороги чи перемоги, які б стояли на сторожі пам’яті, які б не дозволяли канути в небуття нашій національ
Парадокс імені Сталіна
У темряві холодного листопадового вечора запалю невеличку свічку. Одну маленьку свічку на своєму підвіконні. І її слабке кволе тіло танутиме, як танули тисячі слабеньких дитячих тілець, замучених,
Хто сказав, що пекло в потойбічні?
«Щохвилини гинуло 17 людей, щогодини – 1000, майже 25 тисяч – щодня»
(Із промови Віктора Ющенка, 2005 рік)
Кінець зими 33-го... На землі ще поскрипує сніг,
Колір голодної смерті
Якого кольору очі дитини, що помирає з голоду: карі, блакитні чи, може, волошково-зеленкуваті? Вони кольору затхлого мертвого повітря і плісняви, вкритої тонкою павутиною, що не дозволяє пізнавати
Із повідомлення італійського консула
у Харкові Серджіо Граденіго від 31 травня 1933 року:
Голод і далі шаленіє і нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатись байдужим до такого лиха і як
Антиепітафія – ‘33
Людей поховали тільки один раз.
У скотинячих братських ямах.
Відтоді, щороку, з музикою та квітами
Ховають числа.
Змордовані привиди на шпальтах,
Ніби м
ДОДАТКИ
ЙОСИП ЛОСЬ: «Університет не може
бути товариством із обмеженою відповідальністю»
Кафедра зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка н
Новости и инфо для студентов