Світоглядна публіцистика Світлани Алексієвич - раздел Образование, ПУБЛІЦИСТИКА Й ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТУ Унікальну Місію Виконує Білоруська Письменниця Й Публіцистка Світлана Алексіє...
Унікальну місію виконує білоруська письменниця й публіцистка Світлана Алексієвич. Вона працювала в районній, республіканській газетах, завідувачем відділом нарисів і публіцистики журналу «Неман». З 1985 року виступає у пресі, працює над документальними книгами. Найвідоміші з них – «У війни – не жіноче обличчя», «Останні свідки», «Цинкові хлопчики», «Чорнобиль: хроніка майбутнього». Сім років вона жила чужим болем, котрий став її власним. 700 записів, 700 гірких сповідей... Відтак – висновок: «У всіх нас повинно бути відчуття провини, сорому за те, що творилося на наших очах... Сьогодні, як висловився Альбер Кам’ю, не любити – нещастя, ми усі помираємо від цього нещастя». Як жінка і глибоко ранима людина вона відчуває, що журналістиці бракує «інтонацій сповідальних», що «зникнення бодай одного почуття з гуманістичного потенціалу людства – найнебезпечніше».
Звичайно, оптимізм вселяє хоч би те, що люди замислилися. Вони виходять зі стану заціпеніння, але протест набирає звироднілих, агресивних форм. В інтерв’ю журналові «Столица» (Москва) С. Алексієвич, міркуючи над нинішнім періодом посткомунізму, знову делікатно вловлює небезпечні тенденції: можливість «російського бунту», готовність частини інтеліґенції «до крові», терзається тим, що «колись Ленін носив колоду на суботнику, і ми досі носимо ці колоди – замість того, щоб думати», що «романтизується рабство», «притлумлені національний стиль, характери». Її вразила засліпленість колишніх «афганців» – у шпиталі молодий інвалід вигукував, що «всіх полонених і вас також (мав на увазі саме її!) треба під стінку і розстріляти».
У неї ми помічаємо те, що можна назвати «позитивним негативізмом»: про що б С. Алексієвич не писала (а це – переважно факти зі знаком «мінус»), кожний рядок променує муку, біль, прагнення розтривожити серце й розум читача, спонукати його до неприйняття зла, а не хвацькі літературні наскоки на опонента чи людину на посаді. Ось промовистий витяг з цього інтерв’ю. Кореспондент Леонід Свиридов запитує: «Ви завжди пишете про те, що болить. І коли сталася катастрофа у Чорнобилі, ваш покромсаний цензурою матеріал був одним з
перших...» Відповідь: «Чорнобиль – катастрофа такого рівня, що я не могла обійтися журналістським наскоком. Напевно, тому спочатку написала «Цинкових хлопчиків». Після Чорнобиля нам всім потрібно дуже багато думати, зрозуміти. Перед людством постало багато нових проблем. Треба йти далі. Заглянути у глибини. Релігійні, філософські, космічні. Я вже дуже багато прочитала, переглянула. І побачила, що люди вже звикли до Чорнобиля! Зараз моє завдання – пробитися до людей через оте звикання. Розумієте, космічна трагедія якось запобутована. Ми такі маленькі порівняно з нею. Хоча я впевнена, що ми будемо таким же чином відповідати за Чорнобиль, як зараз висловлюють претензії до старшого покоління за трагедію 1937 року. Бо 1937-й рік був так само запобутований, як і Чорнобиль. Люди поблизу не можуть піднятися над ситуацією».
Людину такого формату, публіциста такого способу думання, такого сокровенного сумління, звичайно ж, турбують питання «зацикленості» старшого покоління («Нас абсолютно не вчили жити. Ми не знаємо, що таке щастя, самоцінність буття»), відсутності особистості («Уцілілу особистість потрібно, як дерево цінної породи, огородити штахетником»), проблеми свободи («Я не можу бути вільною людиною, бо країна не вільна»), аморалізму інтеліґенції, зокрема лікарів, які цинічно приховують масштаби Чорнобильського лиха («Що це за інтеліґент, який каже: «Наказ Мінздраву!». У Франції чи в Німеччині професійна честь – над усе. А у нас – ідеологія»). Але оптимізм не полишає Світлану Алексієвич: «Що найдивніше: людська душа збереглася. Незважаючи ні на що»64.
Світлана Алексієвич визначає жанр, у котрому працює, як історію почуттів. Її факт – почуття, творчість – своєрідна енциклопедія внутрішнього життя людей XX століття – «епохи воєн і революцій». На нашу думку, документалістика білоруської публіцистки і письменниці гармонійно втілює правду історичну й правду моральну. Досвідчені журналісти, розмовляючи з нею, «видобувають» почуття етично-творчої відповідальності за істину; це одинокий ідеал, адже ми покликані ширити правду про світ, позбутися пристосуванства, дрібничковості, повної відсутності політичного інстинкту.
64 Алексиевич С. Люди слишком просто убивают друг друга... // Столица. – 1991. – Ч. 22. – С. 5. 264
«Чорнобильська молитва». Мені здається, що я записую майбутнє. ..», – під таким заголовком московська «Литературная газета» вмістила розмову С. Алексієвич з Іриною Рішіною на фоні нової книги. Розгорнуте концептуальне інтерв’ю, що займає цілу сторінку, торкається глобального соціального і техногенного вибуху, філософічного аспекту буття на засадах Швайцеровської ідеї «благовоління перед життям», тотального Голокосту («уперше людина замахнулася на все живе»), всюдисущості «зони», сенсу людських страждань («вони малопов-чальні!»), збагненності космосу. Відповідь на одне питання – щодо документальних монологів-сповідей, монологів-спогадів, монологів-роздумів – відтворимо докладніше.
Для написання подібних книг, упевнена Світлана Алексієвич, треба опитати декілька сот людей – щоб відчути високу температуру болю, з другого боку – збагнути дуже широкий горизонт подій і почуттів, переживань, нюансів, емоцій, чуток, натяків, здогадів, відтінків. Із цього створюється образ події та образ часу. Три роки збирала вона матеріал про Чорнобиль, потім систематизовувала, осмислювала, щоб «зробити предметом мистецтва, свідченням про час і здогадом про сутність людини, вмістити в одну дві правди – історичну й особисту». Вона вважає, що вони – здебільшого різні. Подія, зафіксована однією людиною, – її доля, багатьма людьми – історія. Остання – неадекватна, бо очищає правду до фактів, цифр, ідей. «Мені ж хочеться зберегти її детально, у проявах усіх людських почуттів, побуту, деталей. Чорнобиль – це третя світова війна, і ми не помітили, як вона почалася... Дуже важливо зберегти особисту пам’ять. Колись ці роки стануть міфологічними»65.
«Скільки людини в людині?» – ці слова С. Алексієвич стали лейтмотивом її розмови з кореспондентом «Зеркала недели» Юрієм Івановим. Вражаючої правди, високого градуса емоційності, резонансу вона домагається через «історію душі людини». Ми живемо в катастрофічній культурі. Межі жаху розсунуті. Тому у спілкуванні зі збентеженими, травмованими психологічно людьми необхідно поєднати уміння священика, психоаналітика, адвоката і просто порядної людини. Ми, немов «чорні скриньки», записуємо при катастрофі нову інформацію для майбутнього. Стало зрозумілим, що світ фізики закінчився.
65 Алексиевич С. Чернобыльская молитва. Мне кажется, я записываю будущее... // Литературная газета. – 1996. – 24 апр. – С. 3.
Все темы данного раздела:
Додатки 358
Йосип ЛОСЬ:
«Університет не може бути товариством
із обмеженою відповідальністю» 358
Ришард КАПУСЬЦШСЬКИЙ:
«Нещастям для медіа є інтелектуальні лінощі
ї
Структурна криза світосистеми
Всеохопні катаклізми XX століття, що його газета «Нью-Йорк Таймс» назвала «століттям Сатани»1, спричинили стрімке наростання різнопланового духовного і соціально-політичного досвіду людс
Віднайти істотне
Журналістика нині – футуристична й архаїчна водночас. Вона начебто переносить нас у магічний світ. Це стосується передовсім телебачення, яке репрезентує тривіальну культуру, нетривкі символи, до чо
Наукові погляди на журналістику
Завжди доречно зіставляти методологічно-теоретичні постулати з результатами їх практичної реалізації. Позитивізм, екстраполюючи своє бачення історії на медійну сферу, остаточно, ще після Другої сві
Орієнтації мас-медіа
Варто збагнути плідність суджень представників різних народів, епох, цивілізацій щодо сфери творчості, мистецтва управління душами. Але перш ніж відтворити кілька засадничих орієнтирів «будівництва
Місійність слова
Йдеться про непорочність розуму. Ідейний архітектор італійського Відродження XIX століття Джузеппе Мацціні залишив нам блискучі розмислення про суть публіцистичної творчості, що її він не відділяв
Горизонти української світоглядної публіцистики
Українська світоглядна публіцистика відображає відмежовування від двох крайніх поглядів на мету і сенс історії: від точки зору «тільки цього світу» (марксизм, лібералізм) і від точки зору «виключно
Кредо Волтера Кронкайта
Унікальну сторінку в історію світової журналістики вписав американський телекоментатор Волтер Кронкайт. У своїх мемуарах, названих скромно «A reporter’s Life» («Життя репортера»), він орієнтує нас:
Кількість примірників щоденних газет/1000 мешканців
1.
Японія
7.
США
2.
Швейцарія
Орієнтир – метааналіз історії
Нагадаємо, як трактує цей термін словник: «Мотивація – сукупність мотивів, доказів для обґрунтування чогось; мотивування»1. Йдеться про підставу, привід для якої-небудь дії, вчинку, про
Вища школа – кузня світоглядних думок
Щораз більше теоретиків і практиків журналістики переконуються у потребі фундаментальної журналістської освіти. Університет – вища школа. Отже, на відміну від середньої, він повинен забезпечити вищ
Інтегральність мотивації
Отже, дбаючи про повноцінну підготовку фахівців, не маємо права дати можливість так званим новаторам витіснити нас з континентальної, тобто фундаментальної системи навчання журналістів і замінити ї
Філософія факту
Відколи утвердилася могутність журналістики/публіцистики, людина сягала до газети не лише для того, щоб дізнатися про останні події, але й щоб випрацювати собі певний погляд на речі, щоб зрозуміти,
Моральна кристалізація ідеологічних вартостей
Публіцисти-концептуалісти завжди вміли відрізняти дочасне й минуще від остаточного. Вони усвідомлювали (усвідомлюють), що без подвижництва, ентузіазму й досвіду будь-яке навчання стане даремною тра
Культурний чинник – визначальний
В умовах всеохопної моральної та екологічної кризи людства на порядок денний поставлено проблему докорінної переоцінки вартостей. Незважаючи на очевидні великі осяги цивілізаційного влаштування жит
Медіатизація політики
Нині роль ЗМІ інтенсифікується з кількох причин. Серед них, по-перше, нові технічні й технологічні можливості збирання, акумуляції та передачі інформації, по-друге, розширення й укорінення демократ
Вплив мас-медіа на діяльність політичних інституцій та громадської думки
Сфера впливів
Франція
ФРН
В-британія
Іспанія
США
Судочинство
Сучасна преса світу і проблеми морально-екологічної кризи на зламі епох
Кожна історична доба – це сторінка у божественній книзі Провидіння. Час постійно залишає по собі невитравний слід. Відтак маємо вчитуватися у цей «слід». Під сучасну пору, коли ми воювали один прот
Уникати підміни понять
Минали століття, змінювалися цивілізації, зміщувалися акценти у дослідженнях сфери комунікації, але – закономірно! – повертаємося до плодотворних орієнтирів європейської культури. Наша українська т
Публіцистика онтологічного оптимізму
Епічне бачення світу українською та закордонною публіцистикою має бути систематизоване, ґрунтовно осмислене й задіяне як для навчання молодої генерації, так і для грамотного керівництва динамікою с
Авангард духу: концепція Миколи Шлемкевича
Почнімо з усталених дефініцій. Новий тлумачний словник української мови так визначає суспільство: «Сукупність людей, об’єднаних певними відносинами, обумовленими історично змінним способом виробниц
Пріоритет макротексту
Щоб примножувати мудрість, треба постійно переосмислювати своє минуле, звіряти з досвідом інших народів. Це допоможе перекодову-вати інформацію у знання, а знання – у розуміння. Просвіщати – означа
Свобода як істина
Свобода без істини – шлях егоїзму. У документі «Сіяння істини» Іван Павло II зазначає, що вона просвіщає розум і формує свободу людини. Йдеться про цілісний сенс життя. Існує фундаментальний зв’язо
Роль особи в історії
Про роль особи в історії писало чимало знаних у світі політиків, учених, публіцистів і т. ін. Фундатор сюжетної публіцистики Плутарх залишив нам неперевершені зразки життєпису тих постатей Антики,
Концептуальна публіцистика: історичний аспект
Класичним прикладом такої публіцистики у вигляді 36 листів із п’ятимісячної подорожі до Росії є книга «Росія 1839 року» Астольфа де Кюстіна – французького письменника і журналіста, нащадка давньої
Спадок XX століття: Європа
Збереження пошани до правди й пізнання передбачає: по-перше, сповнення обов’язку щодо історії, по-друге – обов’язку пам’яті. Для публіциста-історика38 не може бути заборонених тем і жодн
Спадок XX століття: Азія, США
Подібний вплив на масову свідомість мала публіцистика Леопольда Вейса (1900-1992), журналіста зі Львова, який прийняв іслам й одержав ім’я Мухаммед Асад. У мусульманському світі його трактують як в
Українська традиція публіцистичного тексту
Входження у світ історичних осіб, подій дає змогу не тільки автентично проаналізувати процеси, а й відчути, пережити їх. Тобто – краще розуміти, ніж просто пізнавати. Схоплення життя інтуїцією веде
Нагнітання деструктивності
Посилення глобальної напруженості, викликаної передовсім матеріальними чинниками (боротьба за ресурси, зиск, економічна, політична і мілітарна експансії та ін.), у журналістській теорії та практиці
Ідеологеми Жана-Поля Сартра
Публіцистика «думання» давно звернула увагу на те, що, незважаючи на перемогу у двох світових війнах XX століття, ліберальна
демократія не витворила нових ідей, які б після страхітливих
Позиція Амоза Оза щодо фанатизму
Вищенаведені приклади публіцистичної діяльності «Столичных новостей» дають, крім усього іншого, підстави зазначити, що арбіт-ральний підхід до історії, претензії на роль «командирів дійсності», неп
Пастки постмодернізму
У 1597 р. філософ і теоретик науки Френсіс Бекон увів в обіг стереотип «Знання – це сила». Він і його сучасники були переконані, що незабаром знання вирішить усі проблеми людства. Ренесанс та просв
Призначення ЗМІ – засоби масового порозуміння
«Мас-медіа повинні стати засобом масового порозуміння, натомість масовість спричинила перевагу турботи про засяг комунікації над турботою про її зміст; «переважає комунікаційний супермаркет», – до
Правда – найвищий етичний ідеал
Найголовніше завдання журналіста – служити правді й справедливості. За Великим тлумачним словником сучасної української мови, «ПРАВДА – 1. Те, що відповідає дійсності; істина. // Певна сукупність д
Онтологія публіцистики
Онтологія публіцистики полягає у її всеохопності, на відміну від науки, яка визначається переважно матеріальними онтосами, до того ж – відзначається специфікацією. Публіцистика має справу з матеріа
Дійова особа історії
Освіченість насамперед полягає у тому, що глядачів, тим паче серед журналістів, не повинно бути. Кожний із нас – дійова особа історії. Її описувати на своє задоволення замало, історія твориться кон
Етичне розуміння професіоналізму
Свобода, якщо вона не сполучена з етичним розумінням професіоналізму, є просто непорозумінням. Отже, примат правди над журналістикою, а не навпаки! Саме правда є шансом стати автентичним
Слово, що визволяє, чи слово, що поневолює?
У слов’янському світі правда тісно пов’язана зі світлом, святістю. Так, у староруській мові вона має передовсім значення «Суду Божого». Євген Сверстюк у своїх роздумах «Свобода слова і культура дум
Позбутися селективної моралі
У кожній країні у всі часи, за усіляких умов знаходилися подвижники, які увесь запал серця, увесь талант віддавали благородній справі. Не так давно пішов з життя Володимир Маняк, який зробив першу
Нинішнє буття без метафіки збагнути неможливо. Слід шукати нові механізми впливу на народну свідомість.
У цій розмові С. Алексієвич тепло згадує про свій український родовід, «дуже барвисте, гарне дитинство», радить «дати свободу самій природі речей» у Білорусі, де знищена національна субстанція, том
Відходять; ми не додумуємо речі до кінця, жонглюємо, шаманимо старими словами.
Сама творчість С. Алексієвич, «нова література факту», її роздуми над специфікою, потугою (або неміччю) слова заслуговують окремого дослідження. Наразі – деякі рефлексії. Публіцисти, так само, як «
Вирішальна роль слова-рушія
У всіх культурах зазначено першоідею, первісний сенс буття. Дао, Логос, Архетип, Парадигма, Монада та інші слова-коди підкреслюють первинну, вирішальну роль інформації у зародженні життя, функціону
Вернути в журналістику правдолюбство і моральний пафос
Публіцистика, яка останніми роками виконала роль месії, оголивши жахливе минуле імперії та комунізму, недвозначно довела, що логіка безоглядної боротьби веде до боротьби, позбавленої логіки, до роз
Плекати сакрум, вибудовувати сенс
Світоглядна публіцистика під сучасну пору, крім оперативного осмислення поточних подій найширшого діапазону, намагається дати
вичерпну відповідь на фундаментальні питання буття, розвитк
Громадянське суспільство – інституція доброчесності
Суто позитивістська методологія, як засвідчив досвід історії, є помилковим мірилом. Людину не можна вилучати із трансцендентності, адже вона – створіння релігійне, а не лише політична тварина, як г
Плекати невмирущий дух нації
Іван Франко «скрізь ставив рідний народ підставою своєї діяльності, добро народне – метою, розум, науку – шляхом до мети»1. Тому нам треба «... зберегти все незі
Цілюща влада вистражданого слова
Особливо варто наголосити на силі переконання у праві на цілющу владу вистражданого слова, що його демонстрував Іван Франко. Паралелі в цьому випадку з найвидатнішими геніями людства цілком доречні
Горизонти публіцистики
Пробуджуючи людське в людині, накреслюючи нації шлях у будуччину («Засяєш у народів вольних колі»), підносячи на найвищі орбіти духовності візію людства, через різні прояви творчості – філософію,
Прогностичний аспект творчості
Із горизонтів XXI століття бачимо, з одного боку, банкрутство комерційно-маніпулятивної цивілізації, яка мусить полишити історичну арену, оскільки спричинила жахливу несправедливість і понизила люд
На найвищих світових орбітах
Як бачимо, Іван Франко мислив, творив на найвищих орбітах національного, європейського та й світового життя. Невситимий інтерес до історії як навчительки життя, до ідеалів народів, наслідування муд
Багатоликість брехні й одне слово правди
Лазар Каганович
Є щось символічне у тому, що «останнім із могікан» більшовизму став Лазар Мойсейович Каганович. На
Невтишний біль нації
Голодомор 1932-1933 років... Тривожна згадка з минулого життя, що її вже відроджена українська нація навіки берегтиме у пам’яті. Спомин про два страшні роки, позначені чорною тінню смерті, сповнені
Голодні повні засіки
Історія кожної нації мусить мати свої дзвони: веселі, сумні, величні, визвольні, дзвони перестороги чи перемоги, які б стояли на сторожі пам’яті, які б не дозволяли канути в небуття нашій національ
Парадокс імені Сталіна
У темряві холодного листопадового вечора запалю невеличку свічку. Одну маленьку свічку на своєму підвіконні. І її слабке кволе тіло танутиме, як танули тисячі слабеньких дитячих тілець, замучених,
Хто сказав, що пекло в потойбічні?
«Щохвилини гинуло 17 людей, щогодини – 1000, майже 25 тисяч – щодня»
(Із промови Віктора Ющенка, 2005 рік)
Кінець зими 33-го... На землі ще поскрипує сніг,
Колір голодної смерті
Якого кольору очі дитини, що помирає з голоду: карі, блакитні чи, може, волошково-зеленкуваті? Вони кольору затхлого мертвого повітря і плісняви, вкритої тонкою павутиною, що не дозволяє пізнавати
Із повідомлення італійського консула
у Харкові Серджіо Граденіго від 31 травня 1933 року:
Голод і далі шаленіє і нищить людей, і просто неможливо збагнути, як може світ залишатись байдужим до такого лиха і як
Антиепітафія – ‘33
Людей поховали тільки один раз.
У скотинячих братських ямах.
Відтоді, щороку, з музикою та квітами
Ховають числа.
Змордовані привиди на шпальтах,
Ніби м
ДОДАТКИ
ЙОСИП ЛОСЬ: «Університет не може
бути товариством із обмеженою відповідальністю»
Кафедра зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка н
Новости и инфо для студентов