Призначення ЗМІ – засоби масового порозуміння

«Мас-медіа повинні стати засобом масового порозуміння, натомість масовість спричинила перевагу турботи про засяг комунікації над турботою про її зміст; «переважає комунікаційний супермаркет», – до таких висновків прийшов відомий режисер, есеїст і вчений Кшиштоф Зануссі⁷². Саме за останнє десятиріччя закордонні вчені й публіцисти-практики на високому рівні аналітичності досліджують проблеми журналістської деонтології, відповідальності засобів масової комунікації, етичних наслідків маніпуляції суспільною думкою, незалежності журналіста на службі правди і людини, моральності формування суспільної думки, захисту Слова перед словом та ін. Кшиштоф Зануссі ставить питання недвозначно: правда чи товар? Інтенція того, хто передає інформацію, повинна бути чистою, однак моральна відповідальність

⁷¹ Докладніше див.: День. – 1998. – 1 лип.

⁷² Zanussi К. Prawda czy towar? // Dziennikarski etos. Z wybranych zagadnień deontologji dziennikarskiej. – Olsztyn: Lux Mundi, 1996. – S. 249-258.

покладається на обидві сторони процесу комунікації, оскільки він став масовим. Мас-медіа мають стати засобом масового порозуміння. Масовість спричинила перевагу турботи про засяг комунікації над турботою про її зміст. Переважає комунікаційний супермаркет.

І все ж Зануссі уникає настроїв катастрофізму щодо занепаду культури, звичаїв, інфляції вартостей і духовної пауперизації. Погляньмо на зворотній бік зазначеної масовості. Отже: а) мільйони людей стали учасниками суспільно-політичних процесів, хоч, ясна річ, не можна ігнорувати зниження якості інформації, б) зросла кількість людей, які мають доступ до Євангелія, в) процес комунікації, тобто осягнення правди передбачає елімінацію того, що не є правдою; незнання неправди не утверджує у правді, навпаки – духовно послаблює.

Щодо регресу культури, викликаного телебаченням, то Зануссі теж висловлює цікавий погляд – античний світ і середньовіччя збудували культуру Європи за допомогою проголошуваного слова, були ближчими до культури «аудіо», ніж культури «друку». Саме книгодрукування, газети розповсюдили більшість глупоти нашої епохи. Комунікація поняттєва, словесна визначили якусь лінію, що веде від Гутенберга до сучасної метафізичної глухоти. Тому немає підстав лякатися того, що наступне століття стане здомінованим мовою образів і звуків. Інша річ, що журналісти надмірно виставляють своє его, «виражаючи себе». Але телебачення, окрім очевидної шкоди, допомагає «засвітити» фальшивих політиків, так званих експертів, марнославців. Водночас – свідчення таких постатей, як Мати Тереза, Іван Павло II є додатковим арґументом прилучення мільйонів людей до Слова Божого.

І знову контроверсія – замість ділитися зі споживачем інформацією, знаннями, журналісти запобігають перед ним. Внаслідок того, що інформація стала товаром, що його силкуються продавати якомога більшій кількості людей дорожче, правда теж сприймається як товар. Глядач прагне простого образу світу, який поділяється на добрих і злих.

Годимося з висновками К. Зануссі: «Якщо як християни порозуміємося сьогодні на засаді ближній з ближнім, а не як продуцент і споживач і не як провідник зі стадом, то є надія, що цим шляхом збудуємо основи кращого світу, ніж той, що його успадкували від

родичів. Аби тільки позбутися страху перед тим, що надходить і відчути у серці надію, що світ може бути кращим, бо гіршим вже був»⁷³.

Зло краще продається, ніж добро, позитивні новини перестали вважатися такими, комп’ютерна порнографія, кіберпорно, стали настільки популярними, що перетворилися на прибутковий бізнес. Сумнозвісно знаний у світі медіа-магнат Руперт Мердок відверто декларує: «Модернізація світу єнічим іншим, як його американізація»⁷⁴. А вона, як відомо, базується на економічній концепції розвитку (прибуток) замість емансипаційної, в якій першочергову роль відіграють цінності та культура, а важливість економічної заможності є лише функцією системи вартостей, соціально-економічний поступ визначається поступом культурним. Колишній видавець гамбургського тижневика «Die Zeit» Маріон Дьонгофф так відповіла на запитання польських журналістів П. Бураса і Т. Фіалковського щодо поєднання великого накладу і амбітного змісту: «Від самого початку ми чітко сказали собі, що працюємо для Німеччини, що хочемо дати людям можливість виробити собі розсудливу думку про те, що діється у політиці і у суспільстві. Не йшлося про індоктринацію, а лише про надання читачам альтернативних думок і можливості вибору... Переважна більшість інтелектуальної еліти Німеччини – читачі «Die Zeit». Багато вчителів використовує наш тижневик під час занять з молоддю. Немає нічого небезпечнішого, ніж marketing-journalismus, звернення уваги лише на наклад, погляду, що не інформація є важливою, а розваги... Мусимо діяти так, як у байці про зайця та їжака. Ми подібні до їжака – сидимо собі, чекаємо і коли всі перенасичуються певними сенсаційними матеріалами, виявляється, що саме ми знаходимося на правильному шляху і займаємо властиве місце»⁷⁵.

Справді, чесність помирає, коли продається. Давно доведено, що «метою життя не можуть бути одночасно вигода і служіння доброчесності – вони виключають одне одного» (Лук. XVII, 5). Оскільки ми зіслалися на думку авторитетного німецького публіциста, редактора й видавця,

⁷³ Zanussi К. Prawda czy towar? // Dziennikarski etos. Z wybranych zagadnień deontologji dziennikarskiej. – Olsztyn: Lux Mundi, 1996. – S. 257.

⁷⁴ Władcy mediów // Wprost. – 1997. – 14 września. – S. 54.

⁷⁵ Niemcy nie wybiorą Haidera // Tygodnik Powszechny. – 2000. – 19 marca. – S. 5.

доповнимо ці характеристики з двох різних, світоглядно протилежних позицій. Отже: думка К. Маркса – «Найголовніша свобода преси полягає в тому, щоб не бути промислом»⁷⁶, судження М. Гайдеґґера – «Ми не продумуємо суть діяльності з достатньою визначеністю. Люди бачать у діяльності просто дійсність тієї чи тієї дії. Її дієвість оцінюється за її корисністю. Але суть діяльності у здійсненні. Здійснити означає: розгорнути щось до повноти його сутності, вивести до цієї повноти...»⁷⁷. Додамо, що надзвичайно актуальну думку К. Маркс висловив у ранній період своєї діяльності, коли ще залишався на демократичних позиціях. Щодо оцінок найвидатнішого філософа XX ст. М. Гайдеґґера, то якраз повнота життя доконечно має слугувати орієнтиром для журналістів. Масованість фактів, які не спонукують до нових моральних осягнень, може перекрити джерело світла, і тоді, як показують нинішні реалії, виявляється пригніченим, а не просвітленим складний, ранимий внутрішній світ людини. Може стертися межа між добром і злом, втратитися радість життя, виникнути відчуження, озлоблення. Людина випадає з історії.

Відомо, що стереотипи як емоційні образи дуже стійкі. Сьогодні широко розповсюджена думка, що найпоінформованіші люди мають перевагу перед усіма іншими, тобто перед тими, хто має обмежений доступ до інформації. Паче того, інформацію сприймають за саму мету. Ніколас Негропонте, співробітник Массачусетського технологічного інституту, вважає, що праця на комп’ютері вже не просто робота, без комп’ютера не можна прожити. Чомусь теленовини і повідомлення про поточні події сприймаються майже як істина в останній інстанції, а під час «ток-шоу» на недосвідчених телеглядачів скидається потік пустопорожніх слів, що їх часто приймають на віру. Простий приклад: чи багато людей фіксує у пам’яті, отже у свідомості, висловлювання учасників передачі «Саме той»? Чи глядачі можуть докладно переповісти і з’ясувати суть полеміки між Суркісом і Тимошенко у передачі Піховшека? Переважно відгуки, навіть з вуст поважних фахівців зводяться до емоційного «Але вона йому всипала!» Тому й загал нині живе на поверхні людського існування, як висловився Іван Ортинський – український священик і есеїст, який живе у Німеччині.

⁷⁶ Див.: К. Маркс и Ф. Енгельс о печати. 1839-1895. – М., 1972. – С. 30.

⁷⁷ Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Проблемы человека в западной философии. – М., 1988. – С. 314.

За нинішнього панування телебачення, радіо й газет важко збагнути, де дезінформація, де просто неточна інформація і де пропаганда. Коли «чистій» інформації надається першорядне значення, це веде до зливи фрагментарних, необроблених, непотрібних даних і не заохочує шукати нового, глибшого розуміння. Переважно ці факти не вчать міркувати, мислити логічно. До того ж людина спроможна засвоїти за годину лише 0,1 сторінки нової інформації. «Я бачу біду і в тому, що зараз у суспільстві відбувається технічна інтервенція, інформаційний пресинг», – вважає Станіслав Лем⁷⁸. «Інформаційне перевантаження загрожує неврастенією» (журнал «Флегшіп»)⁷⁹. «Наша цивілізація прагне до тимчасовості, одноразовості; тривалість перестала бути вартістю» (журнал «Впрост»)⁸⁰.

Щоб вибратися з лабіринту інформації, слід керуватися принципом: чим простіше – тим краще. Жити просто, не захаращувати своє життя закликав Сенека у «Моральних листах до Луцілія». У багатьох культурах Азії, у слов’янському світі теж прославляється гармонія, рівновага душі, розуму і тіла. Мас-медіа покликані виконувати свою суттєву функцію: поглиблювати зв’язок між інформацією і будівництвом сенсу. Це допоможе знайти стабільні вартості у нестабільному світі, вічні опори, за які ми можемо триматися. Тому й журналісти повинні мати солідну професійну та етичну освіту, щоб писати глибокообґрунтовані матеріали. Інформації не обійтися без високопрофесійних та високоморальних журналістів, які спроможні знаходити відповіді на останнє «чому?».

Щоденно мас-медіа послуговуються стереотипами. Найчастіше – ідеологемою «права людини». Але чи адекватно осмислюються відповіді на такі питання: Які права? Чиї права? Якої людини? Чи права тих 75 відсотків населення земної кулі, які ледве зводять кінці з кінцями? Чи право залляти рекламою Кока-Коли увесь світ? Чи право продати 100 мільйонів автоматів Калашникова, щоб ними вбивати людей? Чи право на фатально сприйняту орієнтацію «роби, що хочеш», яка задомінувала в західній культурі принаймні з часів Відродження через Просвітництво аж до XX століття – «століття сатани» («Нью-Йорк Таймс») – тому донині, образно кажучи, монолог Гамлета є найтрагічнішим і найглибшим

⁷⁸ Лем С. Я всегда удирал в космос // Известия. – 1996. – 16 марта.

⁷⁹ Див.: Известия. – 1998. – 28 августа.

⁸⁰ Zwięfka A. Puste opakowania // Wprost. – 1999. – 18 kwietnia. – S. 71.

голосом Заходу, голосом смерті його культури? «185 держав підписали «Загальну заяву про права людини», однак у багатьох з них так і не дотримуються вимоги, зафіксовані у статті 19, де йдеться про права людини на свободу слова та преси. Мало того, близько 700 журналістів, письменників та видавців у цей час перебувають у в’язницях, оскільки вони наполягали на своїх правах писати те, що думають»⁸¹.

Джеймс Феловс у книзі «Breaking the News» стверджує, що журналісти США замість того, щоб намагатися допомогти американцям знайти спільну основу для вирішення цілого комплексу проблем, зосереджують увагу на конфліктах і розважальних драмах. Таким чином вульгаризовується громадське життя. Спроба бути критичним часто дегенерується в іронічне огризання, яке змінюється скептицизмом⁸². Назагал мас-медіа відволікають від справді важливих проблем шліфування людських душ, підготовки їх до прийняття істини. «Гонки озброєнь позицій» перетворюються на цинізм. Смакування зла зневажає людину як особу, як Боготвірний феномен. Це тим більше згубно, коли споживачів інформації повчають інтелектуали. Скажімо, Микола Рябчук у розмові з кореспондентом «Свободи» безапеляційно заявив, що «на 99 відсотків людина є твариною»⁸³.

Це стосується й оцінки ситуації в Україні. На нашу думку, тут має місце такий підхід: а) традиційний для західних мас-медіа, коли стихійно у гонитві за сенсаціями квінтесенцією сприйняття України на Заході виступають факти зі знаком «мінус»: корупція, проституція, наплив нелегальних гастарбайтерів з України, безладне законодавство і жахливий інвестиційний клімат, гостра нестача демократії, відсутність свободи преси; б) цілеспрямована пропагандистська діяльність тих кіл, які володіють ЗМІ й капіталами, очолюють похід за глобалізацію економіки й демократії, щоб утілити бразилійський варіант на посткомуністичному просторі – 20 відсотків працює, заробляє, насолоджується життям, а 80 відсотків населення стає соціальною проблемою; відтак космополітична еліта швидше запанує над світом. Зокрема, непривабливе міжнародне «обличчя» України формує найбільше агентство світу

⁸¹ Deutschland. – 2000. – Ч. 1. – С. 39.

⁸² Isaacson W. Bad news, Bad news // Time. – 1996. – 5 February.

⁸³ Особистий архів автора: передача Радіо Свобода» (українська редакція) від 22 вересня 2000 р.

Асошіейтед Прес на веб-сайті в Інтернеті⁸⁴. А засоби масової інформації Росії ці негативні стереотипи, ідеологеми дещо видозмінюють: Україна краде транзитний газ, насильно українізовує нещасних російськомовних, зазіхає на «місто російської слави» Севастополь – і все це сформувало стійку неприязнь до нашої країни у всіх шарах російського суспільства⁸⁵. Таким чином, «величезні впливові сили... дбають про негативний імідж України у світі»⁸⁶.

Така аморальна назагал журналістика, яка й у нас за останні десять років зайняла ключові позиції, має викликати не тільки стурбованість і відповідну реакцію, а й рішучість удатися до превентивних дій, щоб перехопити інформаційну ініціативу. Відтак – відтворити автентичний стан справ як у свідомості власних громадян, так і перед світовою спільнотою. Цю функцію може певною мірою виконати й наявна структура ЗМІ. Але цього замало. На порядку денному: створення потужної радіостанції, яка б іноземними мовами вела «пропаганду на випередження», організація у кожному обласному центрі бодай однієї, а в таких містах, як Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ, Львів, Симферополь, по кілька щоденних якісних газет типу англійської «Таймс», німецької «Франкфуртер альгемайне цайтунг», польської «Жечпосполіта», швейцарської «Нойє цюрхер цайтунг» і т. п., акцентування на фундаментальній (континентальній) підготовці журналістів у вищій школі, організація корпунктів за кордоном, технічне й технологічне переоснащення газет, телебачення й радіомовлення.

Ясна річ, усе це дасть негайні плоди за умови підвищення якості арґументації й самої методології сприйняття себе, світу. Ми не повинні забувати знаменитого орієнтира Івана Франка: «Примат субстанції національної над усякими інтернаціональними панацеями неодмінно переконує, що кожний крок внутрішньої культурної праці дорожчий від хвилевих ораторських успіхів... Нам треба жити не лише своїм життям, але також для себе, без огляду на інших. Числімося самі з собою, числімо себе і свої сили, то й інші будуть числитися з нами⁸⁷. А Микола Шлемкевич

⁸⁴ Див.: Україна і світ сьогодні. – 1998. – 12-18 груд.

⁸⁵ Докладніше див.: День. – 2000. – 15 листоп.

⁸⁶ Докладніше див.: День. – 2000. – 19 серп.

⁸⁷ Докладніше див.: Баган О. Іван Франко і теперішнє становище нації. – Дрогобич, 1991. – С. 70.

у вельми мудрій книзі «Українська синтеза чи українська громадянська війна» переконливо доводить, що внутрішню анархію ми мусимо перебороти: «Ідейне багатство і лицарськість у суперництві й співпраці ідей – це повинно стати українською притаманністю й українською гордістю... Ідейна нетерпимість – це не наш стиль»⁸⁸. Олена Теліга конкретизує це завдання: «І тому в мільйони рупорів мусимо кричати про наших героїв і на найвищих висотах різьбити їх імена і чини, щоб у найдальших закутках наших земель усім було видно незабутні постаті у весь їх величний зріст»⁸⁹. Убивство інтелекту «одного з найрозвиненіших, духовно найбагатших народів Європи», «страхітлива лоботомія», як висловився професор Джеймс Мейс⁹⁰, вимагає від публіцистики подвійного зусилля, щоб ділитися з людьми оптимізмом, а не відчаєм, пробуджувати те, що має універсальне значення для нації, утвердити правду свого народу через духовну істину. Найбільшим капіталом нації є правда, знання, уміння і вартості. Завдання публіцистичної еліти – відповісти на питання, що зберегти, а що змодифікувати. Занижена температура мислення – згубна. Останнім часом це доводить у своїх судженнях професор Володимир Войтенко, який на сторінках газети «День» майстерно розвінчав нікчемні потуги Бузини десакралізувати Шевченка й зробив професійно влучний висновок про «новий етап колонізації України», рівно ж упевнено задекларував: «Люди, яким сакральність українського слова муляє душу, можуть зробити суспільству принаймні одну послугу: говорити відверто і не ховатися під псевдонауковими лопухами»⁹¹.

Невипадково останні президентські вибори в США змусили поважних експертів поставити під сумнів ефективність американської демократії. Водночас ідеться про неприпустимість навіженості телебачення, ЗМІ загалом. Радіо «Свобода» у серії передач «Америка голосує», залучаючи фахівців зі сфери мас-медіа, політики, соціології, свідомо чи несвідомо висвітлило ряд промовистих фактів і факторів. Наприклад,

⁸⁸ Шлемкевич М. Українська синтеза чи українська громадянська війна. – 1949. – С. 42.

⁸⁹ Шовгенів-Теліга О. Партачі життя (до проблеми цивільної відваги) // Слово. – 1992. – Липень.

⁹⁰ Мейс Дж. Ідеологія та утопія // День. – 2000. – 12 серп.

⁹¹ Войтенко В. «Десакралізація Шевченка» чи «літературне мародерство»? // День. – 2000. – 14 листоп.

68 відсотків американців заявили, що вони незадоволені станом моралі в суспільстві. Серед моральних проблем на перше місце люди ставлять розпад сім’ї, на друге – секс і насилля в засобах інформації, на третє – особисті характеристики президента, який повинен служити моральним зразком. Багато молодих американців стурбовані тим, що громадяни визначають своє ставлення до кандидатів у президенти не за змістом їхніх програм, а радше за їхньою розкутою і невимушеною поведінкою перед телекамерами чи на великих зборах.

Ще один істотний момент. Великі телекомпанії (ABC, CBS, CNN, FOX, NBC), агентство Associated Press найняли соціологічну службу, яка проводила дослідження при виході людей з виборчих дільниць. Крім того, враховувалися інші фактори: історія голосування у кожному штаті, графстві, погодні умови, затори на шляхах. Як результат, консорціум Voter News Service створював «проекцію», як проголосує штат. Але, по-перше, соціологи помилилися і десятки мільйонів американців сприйняли неправильну інформацію, по-друге, у гонитві за оперативністю, отже, – за прибутками, телестанції інформували про результати виборів, не дочекавшись того, як проголосують усі виборці чотирьох часових поясів. Виникла заплутана ситуація, триває дискусія про те, чи слід подавати попередні результати голосування доти, поки не закриються виборчі дільниці на Заході країни. Однак телекорпорації висувають контрарґумент: а як бути зі свободою інформації, зі свободою преси? У США давно не було теми, яку би ЗМІ обговорювали так навіжено, якщо, звичайно, ця тема не включає в себе секс, злодійство і насильство. Як влучно зазначив ведучий Ей-Бі-Сі, «ми не лише впали обличчям у болото, ми ще й розприскуємо це болото довкола себе». Це – провал самої методології⁹².

Щодо абсолютизації статистики. Директор Російської служби Радіо «Свобода» Юрій Гендлер уважає, що не можна використовувати статистику як ідеологічний засіб, бо «найбрехливіше на світі – це цифри»⁹³. Додамо від себе, що статистика – не завжди відповідний критерій, оскільки з її допомогою намагаються виносити судження щодо внутрішньої позиції осіб. Цифр замало.

⁹² Особистий архів автора. Серія передач «Вибори в США» – Радіо Свобода (російська редакція). – 2000. – 4, 7, 15 листоп.

⁹³ Гендлер Ю. Говорить правду – это наука // Журналист. – 1998. – Ч. 1. – С.54.

Однак перетворення інформації на товар, інфляція слова, модерні засоби «окупації» свідомості через нейролінгвістичне програмування та ін. спричинили руйнацію тих моральних опор, що дозволяють сповідувати стабільні вартості у нестабільному світі. Слово загубило своє призначення влучати у неправду, спрямовувати людські серця на справи благородні, гуманні. Адже, за влучним визначенням Сергія Аве-ринцева, «політичний конформізм – лише одна з можливостей зла; у певні часи і у певних умовах небезпечнішим є конформізм стилю життя, конформізм моди, конформізм духу часу»⁹⁴. Дбати лише про обслуговування споживацьких апетитів, тобто бути знаряддям певної соціальної інженерії, зводить життя до утилітаризму.

Медійна сфера – складник багатоликої дійсності. Вона може слугувати плодотворному розвитку, в сенсі ушляхетнювання людини, народів, посилення глибокого прагнення до ідентичності, культурної чи релігійної автентичності та відданості цінностям, які їх супроводять. Рівно ж вона може загальмувати або спотворити розвиток: або через розрив соціальних тканин в обох варіантах матеріалістичного нігілізму – марксистському (класовий розтин органічних суспільств) чи ліберальному (партійний чи екзистенційний плюралізм). Маємо на увазі стерильний тип цивілізації, який посутньо знецінює національні культури, зокрема і культуру людського світу як Божественного проекту. Нагадаємо давно доведене: культура – осердя розвитку, вона визначає нас краще, аніж ми її. «Культура була квіткою, потім стала деревом, а відтепер є плодом. Ще вчора вона була простою прикрасою, а сьогодні стала глибинною сутністю людського життя. Її вважали аксесуаром, а виявилося, що вона поза всяким сумнівом є осердям найголовнішого. Ось чому життя «вимагає нового підходу до розвитку, за яким культура посяде нарешті вирішальне місце»⁹⁵.